.

Роль формально-семантичних ознак у творенні складносурядних градаційних речень (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
461 6173
Скачать документ

Роль формально-семантичних ознак у творенні складносурядних градаційних
речень

Складні сполучникові градаційні речення на зразок [Похід скоро буде.
Військо знову готувати.] Не тільки кінні дружини підуть, а й пішців
багато візьмемо (А. Хижняк); Орест не впізнавав її, та й вона сама,
мабуть, не впізнавала себе (Ю. Мушкетик) неодноразово привертали увагу
дослідників у зв’язку з вивченням типів складносурядних речень. Хоча цим
конструкціям у синтаксичних працях й приділено увагу, проте низка питань
залишається не достатньо висвітленою. Одним з них є питання про засоби
зв’язку, які з’єднують предикативні частини градаційних речень. Сурядні
сполучники в згаданих реченнях виконують дві функції: формальну
(власне-синтаксичну), оскільки вони є засобами вираження сурядного
зв’язку між предикативними частинами, і формально-семантичну – як
показник загального значення градації і як засіб диференціації різних
його відтінків.

Існують різні погляди дослідників щодо того, які саме сполучні засоби
слід відносити до градаційних. Так, Ф.І. Серебряна, досліджуючи
градаційні сполучники в російській мові, поділяє їх на дві групи: власне
градаційні та градаційно-приєднувальні. До першої групи автор відносить
речення зі сполучниками не только … но и, не столько … сколько, не так …
как (укр. не тільки … але й, не стільки … скільки, не так … як),
які виражають градацію своїм лексичним значенням. До другої – речення зі
сполучниками да и, да ещё, да и ещё, да и то (укр. та й, та ще, та ще й,
та й то), які, за словами дослідниці, лексично градацію не виражають
[10, 4]. Головну різницю між цими двома групами сполучників
Ф.І. Серебряна вбачає в тому, що в конструкціях із парними сполучниками
так званий “градуйований елемент” мається на увазі з самого початку,
оскільки він зумовлений структурою цих сполучників. У конструкціях же зі
сполучником да и та його аналогами, друга частина, яка приєднується до
першої, завжди має відтінок додатка до раніше сказаного чи написаного
[9, 13].

В.А. Бєлошапкова, виходячи зі значення сполучників, розрізняє власне
градаційні речення з парними сполучниками не только … но и, не то чтобы
… а (но), не столько … сколько та підсилювальні зі сполучником да и.
Друга предикативна частина в підсилювальних реченнях, за словами
вченого, є додатком до першої й експресивно підкреслюється [3, 679].

Р.П. Рогожникова додає до градаційних засобів зв’язку, які було виділено
попередниками, не только что … но и; не то чтобы … а (но); не так чтобы
… (а); не так … как; мало того, что; помимо того, что (укр. не тільки що
… але й; не те що … а (але); не так щоб … (а); не так … як; мало того,
що; окрім того, що) [8, 84-89]. Л.С. Леденьова, беручи до уваги працю
попередниці, поділяє градаційні сполучники на п’ять груп. Першу групу
утворюють сполучники типу не только … но и, які, за словами автора,
виражають наростання ознаки в реченні. До другої групи належать
сполучники не то чтобы…а, які, навпаки, виражають відношення спаду.
Третю групу сполучників, таких, як да и; кроме того, что; мало того,что,
дослідниця поєднує з другою групою, але зауважує, що структурно й
функціонально вони відрізняються від попередніх, оскільки виражають
відношення додаткового приєднання. Сполучники а то и, а не то и, если и
не … то, які складають четверту групу, характеризуються
розділово-видільною семантикою. П’яту групу сполучників типу как … так
и приєднано до першої групи, але зазначено, що вони відрізняються від
перших послабленою градаційністю [5, 253].

К.Ф. Герман, описуючи складносурядні речення з градаційними сполучниками
в українській мові, поділяє останні на складені одиничні (а й, а ще, а
ще й, а навіть, а до того ж, ба й, ба навіть, та й, та ще й) та складені
парні (не тільки … а й, не тільки … але й, не лише … а й, не тільки … а
навіть) [2, 45].

І.Р. Вихованець до градаційних відносить лише речення з парними
сполучниками не тільки … а й, не тільки … але й, не лише … а й, не лише
… але й. Речення ж зі сполучником та й розглядаються серед
приєднувальних [1, 312].

Як бачимо з викладеного вище, у поглядах дослідників не існує єдиної
думки, які саме сполучники слід відносити до градаційних. У згоді з цим
коло градаційних засобів зв’язку, які поєднують предикативні частини в
складносурядному реченні української мови, не можна вважати чітко
окресленим. Усе це визначає актуальність дослідження.

Мета роботи – виявити особливості формальної та формально-семантичної
організації складних градаційних конструкцій. Для досягнення мети
ставляться завдання:

окреслити коло градаційних сполучних засобів;

дослідити структурні та морфологічні особливості градаційних засобів
зв’язку.

У роботі співвіднесеність змісту першої й другої предикативних частин
градаційних конструкцій вивчається з боку критеріїв необхідності і
достатності. У висловленні мовець подає першу частину як необхідну, яка
допоможе слухачеві зрозуміти повідомлення в цілому. Проте, на думку
мовця, вона не є достатньою для реалізації мовцем його комунікативного
завдання. Друга ж частина є тим достатнім аргументом, який довершує
висловлення. Градаційні ж сполучники в структурі складного речення
об’єднують першу частину, що містить необхідний зміст, і другу, зміст
якої є достатнім. Саме таке поєднання необхідного змісту з достатнім
дозволяє мовцеві виразити думку адекватно до його намірів.

Здійснений у дослідженні аналіз дозволив виявити корпус сполучних
засобів, які виражають градаційне відношення в структурі складних
сполучникових конструкцій української мови, уточнити уявлення про склад
засобів, що функціонують як градаційні. За результатами обстеження
дібраного мовного матеріалу систему засобів зв’язку в складних
градаційних конструкціях сполучникового типу утворюють:

парні сполучники не тільки … а й (а, але й), не лише … а й (а, але
й); не просто … а й (а); не стільки … скільки (а, як); не так …
як; мало того, що … ще й; не те що … а (але, а й, але й), не те щоб
… а (але, а й, але й);

одиничні сполучники та й, ще й, та ще й та їх аналоги більше того, до
того ж, а до того ж, а ще до того, крім того, а крім того, а ще більше,
та ще більше, а (але) найбільше, навіть.

У роботі конструкції зі сполучниками першої групи мають назву власне
градаційних. Конструкції ж зі сполучниками другої групи названо
градаційно-приєднувальними, що найбільше відповідає їх граматичній
природі. У градаційно-приєднувальних реченнях градаційне значення
ускладнюється відтінком приєднання.

Між названими двома групами сполучників існує суттєва відмінність, яка
позначається на характері градаційного відношення в структурі тих
конструкцій, які побудовані за їх участю. Як було з’ясовано, конструкції
зі сполучниками першої групи з самого початку замислюються як
поліпропозитивні. Вони характеризуються тісним двобічним зв’язком між
предикативними частинами, на що й вказують подвійні сполучники,
розташовані в обох предикативних частинах. Цей зв’язок є передбачуваним
і обов’язковим. Щодо конструкцій зі сполучниками другої групи, то
поліпропозитивними вони стають у процесі побудови висловлення. Для цього
різновиду речень характерним є те, що зв’язок між їхніми предикативними
частинами є вільним. Він є непередбачуваним і необов’язковим. Тому вони
й отримали назву градаційно-приєднувальних.

Щодо першої групи сполучників, тобто сполучників власне градаційних, то
вони є поєднанням «двох позиційно віддалених і формально відмінних
елементів» [11, 471].

Перша частина парних сполучників не тільки … а й (а, але й), не лише
… а й (а, але й), а також не просто … а й (а), яка утворюється
шляхом поєднання модальних часток тільки, лише, просто із заперечною
часткою не, сигналізує про недостатність змісту першої предикативної
частини, до складу якої вони входять. Уживання в цій частині не тільки,
не лише, не просто вказує на те, що у висловленні наявною є друга
частина, яка й забезпечує достатність його змісту. До першої частини
висловлення її приєднує друга частина сполучників а, а й, але й,
наприклад: [Притулившись до верби з підмитим корінням, вона довго-довго
не відходила від татарського броду.] Не тільки човен із дітьми
похитувався у її приімлених очах, а проходили недавні видіння і сива
давнина ще від ординських часів … (М. Стельмах).

Особливістю структури сполучників не тільки … а й (а, але й), не лише
… а й (а, але й), не просто … а (а й) є те, що другий компонент може
варіюватися: елемент й може бути імпліцитним, як, наприклад, у реченні
[Скорбна Марія в «Пієта» молодого Мікеланджело – це мати скульптора.
Переживає еволюцію пейзаж, з уявного, міфічного стає фізичним,
конкретним, природним, і] за плечима Мадони постають не лише абстрактні
сади чи ірреальні гроти, а видно там річку з рибалками і подвір’я
людське з курками та качками… (з журналу). Відсутність елемента й може
компенсуватись також словами навіть, ще, навпаки, які не входять до
складу сполучника, а лише допомагають мовцеві зосередити увагу слухача
на інформативному змісті другої предикативної частини, наприклад: [Якщо
розкрити деякі алогізми у розташуванні окремих інститутів, то] система
Гексабіблоса здається не лише природним продовженням пандектної системи,
але навіть може бути оцінена як її модифікація (Є. Харитонов); Моя ж
система зрошування і хімізації не тільки не виснажує землі, а, навпаки,
з року в рік угноєння треба менше, бо в землі залишаються рештки…
(Ю. Смолич). Іноді в градаційних реченнях може бути замінена вся друга
частина сполучника: Щоправда, тим Явтуху не лише не заподіяно жодної
шкоди, більше того, на хлопчиків йому перепало під час землеустрою
кілька десятин зайвої землі (В. Земляк). Крім того, у складі сполучника
друга його частина може бути відсутньою, наприклад: [Фронтова розмова у
нашому госпітальному становищі цілком нас задовольняла.] Ми не просто
лежали, ми начебто продовжували бій (Д. Ткач).

Описаній ролі першої предикативної частини в складі градаційних речень
відповідає також уживання в ній першої частини сполучників не стільки
… скільки (а, як) та не так … як. Займенниковий кількісний
прислівник (в іншій термінології займенник) стільки, який має значення
міри та ступеня, та атрибутивно-вказівний займенник так, який вказує на
якісну характеристику дії, входять до складу першої частини цих
сполучників і разом із заперечною часткою не формують те ж значення, що
й не тільки, не лише, не просто: елементи не стільки, не так вказують на
те, що зміст першої частини конструкції хоча й є необхідним для
розуміння висловлення в цілому, але ж недостатній для повного здійснення
задуму мовця, наприклад: [Була вона холодна душею і не дуже любила
людей, скрізь бачила підступ і бажання перехитрувати.] Може, в тому не
стільки була винувата сама, а її життя склалося так (Ю. Мушкетик); [І
коли тітка, надавши нам обом потиличників, впровадила Грицька у двір, а
мене погнала по воду, я, правду кажучи, не витримав: заплакав…] Й не
так боліли мені натовчені боки та розпухла губа, як пекла безсила образа
(А. Дімаров).

Серед власне градаційних сполучників вирізняються такі, що мають
диференційоване значення. Це такі сполучники, як мало того, що … ще й,
не те щоб … а (але, а й, але й), не те що … а (але, а й, але й)
наприклад: [І так у нас чого-чого, а гризні вистачає.] Мало того, що
батьки не миряться, так ще пішла колотнеча між нами і тими, що на заході
відсиджувалися (М. Стельмах); [Скільки ми не втлумачували йому, що
Стратона не годиться називати дядьком, але] Грицько не те що не хотів, а
він просто не міг спекатись цього звичного слова… (В. Земляк). Якщо
наявність у структурі складного речення градаційного сполучника визначає
його місце в системі складносурядного речення як окремого його типу
(складносурядного градаційного речення), то вживання сполучників
диференційованого значення свідчить про функціонування в межах цього
типу кількох його різновидів. Відмінність розряду від складносурядного
градаційного речення як типу полягає в тому, що загальна схемна
семантика в таких реченнях конкретизується завдяки диференційованому
значенню цих сполучників. Отже, якщо тип складносурядного градаційного
речення визначають формальні ознаки передовсім наявність сполучника як
такого, то той чи інший розряд виникає через формально-семантичні
ознаки, а саме через уживання в градаційних реченнях сполучників
диференційованого значення. Виразним прикладом цього є речення зі
сполучниками мало того, що … ще й, не те щоб … а (але, а й, але й),
не те щоб … а (але, а й, але й). Своєрідний зміст цих речень та їхній
статус як окремого розряду складносурядного градаційного речення
пов’язаний саме із уживанням цих сполучників.

Специфічною ознакою сполучника мало того … ще й є те, що він за своєю
будовою та морфологічним складом нагадує підрядні сполучники. Однак
характер відношень, структура речень, у яких він використовується,
свідчить про те, що це не підрядний, а сурядний сполучник.

Подібність названого сполучника до підрядних сполучників полягає в тому,
що його перший компонент мало того, що містить співвідносне слово те2,
яке потребує розкриття його значення в змісті підрядної частини. Інакше
кажучи, корелят те2 передбачає наявність підрядної частини, яка
структурно ускладнює градаційну конструкцію, наприклад: Ми ж такі
казахи, як і ти, баю, – тремтячим від ридань голосом казала висока
сивоволоса жінка з гордим обличчям. – Мало того, що взимку на нас напали
хівинці, пограбували нас і захопили в рабство наших чоловіків і синів,
так ще й ти, свій, прийшов нас добити? (З. Тулуб).

Дібраний матеріал засвідчує можливість уживання варіанту цього
сполучника, що не містить корелята те2, наприклад: Мало мадридцям
програшу 2:1 в себе дома, так ще й на полі погасло світло (з усного
мовлення). Семантично конструкції зі сполучником мало того, що … ще й
і мало … ще й не відрізняються одна від одної. Різниця між ними існує
лише в способі представлення змісту першої частини. У конструкціях, де
сполучник містить те2, пропозитивний зміст першої частини
репрезентований так званою неповною номіналізацією: те, що на нас взимку
напали хівинці. Це й пояснює наявність у їх структурі підрядної частини
[7, 346-358]. У тих же конструкціях, де корелят і підрядна частина
відсутні, пропозитивний зміст представлений повною номіналізацією,
іменною лексемою віддієслівного походження, пор.: те, що на нас взимку
напали хівинці – напад хівинців; те, що мадридці програли – програш
мадридців.

Перша частина сполучника мало того, що ще й містить у своєму складі
вказівний займенник того, що в поєднанні із неозначено-кількісним
числівником мало так само, як і не тільки, не лише, не просто, не
стільки, свідчить про те, що змісту першої предикативної частини
градаційного речення, який є необхідним, не достатньо для розуміння
слухачем усього висловлення, наприклад: Мало того, що всупереч усім
порядкам і законам ми дозволили вам пройти сюди, до операційного залу,
так ви ще збираєтеся порядкувати тут і заводити свої правила і закони!
(Ю. Смолич).

R

T

e

i

,лок – вже по 10 – 15 років.] Мало того, що вони технічно спрацьовані,
вже й технологічно використовувати їх для вирощення високих врожаїв із
помірними витратами стало проблематично (З газети); Наш бульдозер мало
того, що вивільняє робочі руки, він ще заміняє людей в тяжких умовах
трюмної роботи – [ось чому перш за все я за нього взявся! – розговорився
вже й сам Андрій] (В. Єніна).

Для градаційних речень зі сполучниками не те щоб … а (але, а й, але
й), не те щоб … а (але, а й, але й) характерним є те, що їх друга
предикативна частина містить поправку того, про що мовиться в першій
предикативній частині. Можна стверджувати, що складні градаційні речення
з цими сполучниками є одним зі способів відображення діяльності мовця по
добору лексичних засобів – пошуку слів. Автору висловлення буває важко
адекватно вербалізувати актуальний для нього зміст. Іншими словами,
мовець використовує ці сполучники тоді, коли він «не має такого
вербального відображення ситуації, яке б він оцінював як достатнє, тобто
такого, що відповідає зображуваному явищу та комунікативному наміру»
[5, 120]. Ілюстрацією до цього можуть слугувати речення Ті факти утиску
селян за кріпацьких часів, котрі списав Д. Нечуй в «Миколі Джері», – не
то, щоби пересаджені, – вони, бачиться мені, зблідло освічені…
(І. Франко), у яких спостерігається мовленнєва діяльність мовця по
добору відповідних мовних засобів. Таким чином, використовуючи у
висловленні сполучники не те що … а (але, а й, але й), не те щоб … а
(але, а й, але й), мовець тим самим наближається до тієї, достатньої,
назви, яка найбільш точно позначала б ситуацію реальної дійсності, а,
отже, задовольняла критерій достатності.

Таким чином, уживання першої частини досліджуваних парних сполучників
забезпечує усвідомлення слухачем змісту першої частини висловлення як
важливого й необхідного для розуміння змісту всього висловлення, але
разом із тим не достатнього для розкриття задуму мовця. Здійсненню цього
підпорядковано зміст другої частини, яку приєднує друга частина парних
сполучників а й, але й, а, ще й. Вона й сигналізує про те, що зміст
другої предикативної частини достатній щодо реалізації комунікативної
мети мовця. Це стає можливим завдяки тому значенню, яке вона вносить у
зміст другої предикативної частини і речення в цілому. Йдеться про те,
що друга частина парних сполучників містить у своєму складі лексичні
елементи, які дозволяють їм позначити зміст другої частини як такої, що
забезпечує інформативну достатність висловлення. Інакше кажучи, вони
несуть значення додавання, приєднання. Саме вживання цих засобів зв’язку
дозволяє слухачеві усвідомити зміст другої частини, що додається до
змісту першої частини, як такий, що довершує висловлення.

На семантику додавання, приєднання, властиву другій частині парних
сполучників, передусім вказує елемент й, який входить до її складу.
Єднальний за своєю природою елемент й, об’єднуючись із елементами а,
але, набуває значення приєднання. Річ у тім, що а й але покликані
співвіднести зміст першої і другої предикативних частин градаційного
речення як необхідний і достатній, а елемент й працює на позначення
другої частини як додатку до першої.

Щодо другої групи сполучників, градаційно-приєднувальних, то найбільш
виразним з-поміж них є сполучник ще й. До його складу входять елементи
ще та й. Лексичне значення ще становить додавання, а лексичне значення й
– єднання. Об’єднуючись, ці два елементи доповнюють один одного, тим
самим вони утворюють семантику приєднання, що й дозволяє сполучнику ще й
осмислюватися як приєднувальному: [Нам припав сержант з такими очима
веселими, наче лясне от-от по колінах долонями та й зірветься в танок.]
В куфайці, з пістолетом у кобурі, ще й німецький автомат недбало висить
за плечем (А. Дімаров).

Сполучник та й (і) також утворюється на основі приєднувального елемента
та і єднального елемента й (і). Елемент та в складі цього сполучника
функціонально тотожний елементу ще в складі сполучника ще й. Таким
чином, на основі приєднувального значення та і єднального і твориться
приєднувальне значення сполучника та й (і): Половину містечка закрила
вже тінь від далекої, покритої лісом гори; та й другої половини було
мало що видно (І. Франко).

Подібним до сполучників ще й, та й (і) виступає сполучник та ще й. Ужиті
разом його складові частини набувають значення приєднання, наприклад:
[Невесела була його (Івана Пісні – С.Т.) зустріч з дружиною та двома
маленькими дітьми.] В хаті холодно й голодно, та ще й хата під
поліційним наглядом (Ю. Збанацький).

Виразним засобом вираження приєднання в складних градаційних реченнях
виступають також елементи більше того, до того ж, а до того ж, а ще до
того, крім того, а крім того, а ще більше, та ще більше, а найбільше,
які в роботі отримали назву «сполучникові аналоги». Це забезпечується
вживанням у складі сполучника більше того елемента більше, значення
якого функціонально дорівнює значенню елемента ще. Елемент більше вказує
на те, що до змісту першої частини градаційного речення (на це вказує
займенник того) приєднується додаткова інформація, яка є більшою, тобто
достатньою, для розуміння всього повідомлення. Значення сполучникового
аналога більше того можна передати формулою «те, а також ще щось»,
наприклад: [Ми, арештанти, найбільше боялися цієї хвилини сказу:] ми
були глибоко переконані, що Фавст, хоч і виснажений до краю, відповів би
на удар, більше того, він готовий був перекусити горлянку…
(Г. Косинка).

Формуванню значення приєднання в складі сполучникових аналогів до того
ж, а до того ж, а ще до того сприяє елемент до, наприклад: З роками
солдат, втративши всяку надію знайти свою рятівницю, не слав уже листів,
до того ж був переобтяжений родинними турботами (С. Завгородній). Ці
сполучникові аналоги, як і більше того, передають значення «те, а також
ще щось».

Прийменник крім із властивим йому значенням обмеженості в складі
сполучникових аналогів крім того, а крім того дорівнює значенню елемента
більше, що входить до складу більше того. Вжитий разом із вказівним
займенником того, прийменник крім також вказує на те, що до
інформативного змісту першої частини градаційного висловлення, який є
необхідним, але недостатнім, додається зміст, який довершує висловлення,
наприклад: [Та наступної хвилини (Бучний – С.Т.) мало не скрикнув…
Корабля на причалу не було. Приголомшений тим, що сталося, він кидав
очима туди й сюди, та – дарма.] Чорна запона ночі огортала його, а крім
того, пішов дощ, хоч і не густий, але холодний (Д. Ткач).

З-поміж сполучникових аналогів вирізняється а ще більше та його синоніми
та ще більше, а (але) найбільше. Поєднання елементів а (та) і ще в
складі а ще більше, та ще більше та елемента а(але) і форми суперлатива
найбільше в складі а (але) найбільше надає цим сполучниковим аналогам
значення приєднувального сполучника а також. Елемент же більше вказує на
те, що в другій предикативній частині мова йде про більший ступінь
інтенсивності вияву ознаки порівняно із першою предикативною частиною,
наприклад: Я люблю твій спів, люблю пісні славетного Яна, які ти так
гарно співаєш, а ще більше люблю твої пісні, бо рівного тобі по голосу
не було й не буде! (В. Малик).

Сполучникові аналоги а ще більше, та ще більше, а найбільше можуть
співвідносити дві частини висловлення як часткове і загальне, коли
певний елемент виокремлюється із загальної кількості. Як приклад можна
навести речення На Великдень саме цвіли сади, вакханалія вишневого цвіту
прямо-таки приголомшила її (Степаниду – С.Т.), а найбільше дивували
величезні, мов столітні дуби, подільські груші – [вони білими горами
підіймались над селом і, здавалось, підводили його обличчя до сонця чи
місяця й обтрушували на нього пташиний спів] (М. Стельмах), де загальним
виступають сади, а частковим подільські груші.

Таким чином, значення кожного зі сполучних засобів можна пояснити через
елемент ще, який несе значення приєднання, додавання. Якщо в
сполучникових аналогах, окрім а ще до того, а ще більше, він присутній у
прихованій формі і його треба витлумачувати, то в одиничних сполучниках
наявність елемента ще прямо вказує на семантику додавання.

Специфічним сполучним засобом між предикативними частинами градаційного
речення виступає частка навіть, яка функціонує в ньому як аналог
градаційного сполучника [6, 95]. На відміну від інших сполучних засобів,
які мають значення додавання, приєднання, сполучниковому аналогу навіть
властива прихована семантика несподіваної, крайньої межі

[7, 113]. Завдяки своєму значенню навіть уводить до градаційного речення
інформацію, яка є неочікуваною, непередбаченою заздалегідь.

У градаційній конструкції друга предикативна частина, яку приєднує
сполучниковий аналог навіть, містить додаткову інформацію, що становить
пресупозицію цієї частини. Так, наприклад, у пресупозиції другої частини
речення [На кілька днів я став героєм усієї нашої школи.] Слава сяє
довкола моєї голови, навіть семикласники, ці неймовірні в наших очах
істоти, які от-от попрощаються зі школою, проявляли посилений інтерес до
моєї скромної особи (А. Дімаров) міститься інформація про те, що
зазвичай семикласники не звертають увагу на учнів із молодших класів.
Те, що вони також проявляли посилений інтерес до хлопця, було для нього
малоочікуваним, незвичним. Саме така непередбачувана, неочікувана
інформація, яку уводить сполучниковий аналог навіть, і забезпечує
висловленню достатність.

Окрім того, що навіть функціонує в ролі сполучникового аналога в
структурі градаційної конструкції, ця частка може виступати також як
допоміжний елемент у складі інших сполучників. Так, наприклад,
приєднуючись до сполучника та й, частка навіть здатна показувати
відношення часткового до загального. Це пов’язано з тим, що, вказуючи на
виключний, протилежний очікуваному стан речей, про який іде мова в
другій частині речення, вона підкреслює всеохоплюючий характер стану
речей, що репрезентований у його першій частині. Ілюстрацією до цього
можуть слугувати такі речення: [Первиця зберегла дане батьком ім’я
навіть після одруження.] Ніхто не кликав її Чередничихою, хоч чоловік
був чередником, та й навіть і він був знаний серед людей як Шьо (З
журналу); [От я і згадав, що в Білій Церкві живе найкращий друг мого
батька, дуже благородна людина.] І я був певний, що, крім нього, мене
ніхто тут не знає, та й навіть він не пізнав би мене, коли б я не
признався йому (І. Вазов). У першій предикативній частині цих речень на
всеохоплюючий характер відображуваного стану речей вказує лексема ніхто.
У такому реченні, як А тут, у Домажліце, власне, окрім Яначека, ніхто не
питав про минуле, та й він, почувши рішучу відмову, більше ним не
цікавився (Н. Рибак), хоча елемент навіть відсутній, все ж позиція для
нього є, і її можна заповнити, пор.: Окрім Яначека, ніхто не питав про
минуле, та й навіть він, почувши рішучу відмову, більше ним не
цікавився. Особливістю цих речень є те, що в першій предикативній
частині лексеми ніхто, ніщо, вжиті із заперечною часткою не, дорівнюють
за значенням лексемам всі, все, наприклад: Ніхто не кликав її
Чередничихою, пор.: Всі кликали її Первицею; Мене ніхто тут не знає,
пор.: Всі знали мене як чужого, незнайомого; Ніхто не питав про минуле,
пор.: Всі мовчали про минуле.

Існують градаційні конструкції, у яких позиція сполучника та й є
незаміщеною, наприклад: Все завмерло, навіть птахи, що досі невтомно
висвистували, умовкли, [лише іноді лунав рідкий посвист байбака, що
попереджав про небезпеку] (А. Дімаров). На незаміщеність та й і
близькість описаним конструкціям з та й навіть вказує лексема все в
першій частині й зміст, уведений до другої частини підрядного речення.
Зміст цього речення виокремлює з-поміж усього живого птахів, що досі
невтомно висвистували, пор.: Все завмерло, крім птахів, та й навіть вони
умовкли, або Все завмерло, лише птахи невтомно працювали, та й навіть
вони умовкли. Оскільки в таких реченнях лексеми ніхто, ніщо із
запереченням і лексеми всі, все за значенням є тотожними, то відповідно
і в цьому прикладі лексему все в першій предикативній частині можна
замінити на вираз ніщо не, наприклад: Все завмерло, пор.: Ніщо не
видавало жодного звуку. Як доводять приклади, лексичне наповнення
предикативних частин у складних градаційних конструкціях підтримує
значення сполучного засобу.

На завершення огляду градаційних засобів зв’язку варто зауважити, що
вони виступають не тільки власне формальною, а й виразною
формально-семантичною ознакою складних градаційних конструкцій. Ці
сполучні засоби не просто поєднують однофункціональні частини
градаційних речень, а ще й семантично їх диференціюють.

Таким чином, загальна семантика складносурядних градаційних речень
твориться за участю формальних ознак, передусім завдяки вживанню
сурядних градаційних сполучників. Особлива роль у цьому належить
сполучникам диференційованого значення, які конкретизують загальне
градаційне значення висловлень, що й спричиняє їх функціонування як
окремих різновидів у межах одного типу. Своєрідне значення, яке вносять
ці сполучники в зміст градаційної конструкції, підтримує лексика в її
складі – особливе лексико-семантичне наповнення синтаксичних позицій у
складі першої і другої предикативних одиниць. Отже, у формуванні змісту
градаційного речення активна роль належить не лише формальним і
формально-семантичним ознакам, а й семантичним.

Література

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К.:
Либідь, 1993. – 368 с.

Герман К. Ф. Структурно-семантичний аналіз складносурядного речення
сучасної української літературної мови. – Чернівці: Вид-во Чернів.
ун-ту, 1973. – 54 с.

Грамматика современного русского литературного языка. – М.: Наука, 1970.
– 767 с.

Леденёва Л. С. Заметки о градационных союзах // Неполнозначные слова. –
Ставрополь, 1974. – С. 252-258.

Ломакович С. В., Шмелёва Т. В. Выражение номинативных затруднений
говорящего (в простом и сложном предложении) // Синтаксические связи,
строение формантов и семантические отношения в сложном предложении:
Сборник научных трудов. – Калинин, 1985. – С. 119-128.

Ляпон М. В. Смысловая структура сложного предложения и текст. К
типологии внутритекстовых отношений. – М.: Наука, 1986. – 200 с.

Николаева Т. М. Функции частиц в высказывании (на материале славянских
языков). – М.: Наука, 1985. – 168 с.

Рогожникова Р. П. Градационные союзы в русском языке // Русский язык в
школе. – 1971. – №3. – С. 84–89.

Серебряная Ф. И. Союз “да и” в построениях с
градационно-присоединительным значением // Учёные записки Ташкентского
гос. пед. ин-та им. Низами. Кафедра русского языкознания. – Ташкент,
1964. – Т. 45. – Вып. 3. – С. 3-76.

Серебряная Ф. И. Союз “да и” в современном русском языке и его история:
Автореф. дис. … канд. филол. наук. – М., 1964. – 20 с.

Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А. П. Грищенка.
– К.: Вища шк., 1997. – 493 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020