.

Динаміка соціального статусу етнічної спільноти (на прикладі поляків Житомирської області) (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
144 3515
Скачать документ

ЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Бутковська Наталія Юріївна

УДК 316.662:323.15(477)

Динаміка соціального статусу етнічної спільноти (на прикладі поляків
Житомирської області)

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загальної соціології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

кандидат соціологічних наук, доцент

Чепак Валентина Василівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

факультет соціології та психології, м. Київ

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор

Пірен Марія Іванівна,

Національна академія державного управління

при Президентові України, професор кафедри

державної політики та управління політичними процесами, м. Київ

кандидат соціологічних наук, асистент

Чудовська-Кандиба Ірина Анатоліївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

асистент кафедри галузевої соціології, м. Київ

Провідна установа: Інститут соціології НАН України

Захист відбудеться 25 вересня 2006 р. о 16 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.30

у Київському національному університеті імені

Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.
314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса

Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 23 08. 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.О.Тарабукін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Нині в соціогуманітарних науках спостерігається
ренесанс проблематики ідентичності, що зумовлено, з одного боку,
сучасними глобалізаційними процесами, з іншого, зростанням значення
культурних відмінностей.

Невід’ємною складовою загальної соціальної ідентичності людини є
етнічність. Cучасна соціальна думка в поясненні феномену етнічної
ідентичності використовує як примордиалістські моделі, згідно з якими
етнічна приналежність перетворюється на дещо не менш тісно пов’язане з
людиною, ніж її шкіра, так і конструктивістські, які розглядають етнічні
характеристики, як і більшість соціальних ознак, подібними до одягу,
котрий можна обирати та міняти. Етнічна ідентичність, котру ми звикли
визначати на основі культурних традицій, історичної пам’яті, мови
знаходиться під впливом сучасних соціальних змін, конфліктів та пошуку
визначень. Етнічна група, як і етнічна ідентичність, виступає предметом
соціального конструювання, а не чимось незмінним та несуперечливим.

Посилена увага до феномену етнічного пов’язана з утвердженням принципу
мультикультуралізму в сучасних суспільствах. Етнічний ренесанс, що
характерний для розвитку не лише посттоталітарних суспільств, а й
розвинених країн Заходу, засвідчив зростання ролі етнічного чинника, як
такого, що здатен чинити вплив на функціонування соціальних механізмів
та розподіл суспільних ресурсів. Україна як і більшість країн Європи є
поліетнічним суспільством. Соціальна трансформація українського
суспільства супроводжується етнополітичним ренесансом як титульного
етносу – українців, так і етнічних меншин, що свідчить про
структурування соціального простору не лише за економічною, політичною,
а й за етнічною ознакою. Успіх міжетнічної взаємодії в суспільстві в
чималій мірі залежить від соціального самовизначення як на
індивідуальному рівні, так і на груповому, що в свою чергу впливає на
визначення статусних позицій суб’єкта. Вплив етнічного чинника на зміну
статусних позицій як індивіда так і групи є тому досить актуальним.

Проблеми етносоціальної нерівності є досить новими для вітчизняної
соціології і стають об’єктом теоретичного та емпіричного дослідження
лише в період перебудови, оскільки вивчення соціальної структури
радянських народів ґрунтувалось на виявленні тенденцій до зближення
головних характеристик їх розвитку, що трактувалось як подолання
соціальної нерівності. Останнім часом інтерес до способу життя,
положення і ролі в українському суспільстві етнічних груп значно зріс.
Аналіз ряду праць, в яких розглядається проблема позиціонування етнічних
спільнот на шкалі соціального домінування, засвідчив переважання
макропідходу в дослідженнях соціального статусу етнічних спільнот та
застосування кількісних методів у дослідженні динаміки.

Розглядаючи динаміку соціального статусу суб’єкта (індивіда або групи)
важко визначити і “схопити” ключеві характеристики, завдяки яким
динаміка стає “видимою”, оскільки за своєю сутністю динаміка передбачає
зміни або рух і саме це породжує складність. Зафіксувати наявність
певного руху, а у нашому випадку, динаміку соціального статусу етнічної
спільноти, ще не означає розкрити або з’ясувати її спрямованість.
Динаміка передбачає зміни, що в свою чергу спонукає до інтерпретації та
до здійснення оцінки в межах позитивного чи негативного континуума, що
базується на системі, визначених культурою цінностей. Окрім цього, ми
можемо розглядати динаміку і як певний рух, що має відповідний напрямок:
висхідний або нисхідний. Зазначене дає змогу констатувати, що існує
проблема в розумінні самої сутності поняття динаміки соціального статусу
етнічної спільноти, оскільки в структуру його входять різні компоненти і
ті, які представляють аксіологічний аспект, і ті, які характеризують
напрямок самих змін. Ціннісний аспект і створює те проблемне поле, яке
потребує глибокого аналізу через призму конкретного соціокультурного
середовища певної етнічної спільноти. Тому динаміка соціального статусу
етнічної спільноти має комплексний характер і потребує поглибленого
аналізу.

Розгляд динаміки соціального статусу як комплексного утворення,
передбачає здійснення рефлексії від динаміки індивідуального статусу до
динаміки соціального статусу етнічної групи. Тобто можна констатувати
існування наукової проблеми, а саме: наявність протиріччя між
необхідністю науково-теоретичної рефлексії щодо динаміки соціального
статусу етнічної спільноти та недостатністю наявних соціологічних знань
стосовно компонентів, що складають ядро “соціального статусу” як
соціологічного показника і використовуються для фіксації динаміки
соціального статусу конкретної групи, яка функціонує в межах певної
культури, в конкретному соціальному контексті. Тому саме проблема
визначення наявності чи відсутності динаміки соціального статусу
етнічної групи (в нашому випадку – польської спільноти Житомирської
області), а також направленості цієї динаміки через призму конкретного
культурного середовища і складатиме проблему нашого дослідження.

Метою дослідження є виявлення основних тенденцій динаміки соціального
статусу етнічної спільноти (на прикладі поляків Житомирської області)

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

проаналізувати основні підходи до розуміння соціального статусу в
соціологічних теоріях;

на основі аналізу існуючих концепцій етнічності виокремити основні
підходи до розуміння феномену етнічного в соціології;

проаналізувати перспективу застосування базових підходів до розуміння
етнічності в межах сучасного соціологічного дискурсу з подальшим
використанням отриманих знань для проведення емпіричного дослідження;

визначити можливості застосування поняття “соціальний статус” при
розгляді етнічної спільноти;

підготувати та провести дослідження динаміки соціального статусу
польської спільноти Житомирської області;

проаналізувати отримані результати та виявити основні тенденції динаміки
соціального статусу польської спільноти Житомирської області

Об`єктом дослідження є соціальний статус польської спільноти
Житомирської області, а предметом – динаміка соціального статусу цієї
спільноти.

У дисертаційному дослідженні використовуються такі методи:
загальнонаукові: генетичний – при розгляді ретроспективи функціонування
польської спільноти на території України; міждисциплінарне
теоретизування у процесі виявлення основних підходів до розуміння
етнічності в соціології та під час визначення змісту поняття “етнічна
ідентичність”; метод аналізу й синтезу під час формулювання власних
висновків; соціологічні методи збору даних: напівструктуроване глибинне
інтерв’ю з використанням автобіографій з ретроспективними моментами,
метод аналізу документів та контент-аналіз у процесі обробки стенограм.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у концептуалізації
динаміки соціального статусу етнічної спільноти (на прикладі поляків
Житомирської області). Сутність та ступінь новизни відображено у таких
положеннях:

– поглиблено розуміння соціального статусу в соціології. На відміну від
переважаючого підходу дослідження соціального статусу в межах
структурно-функціонального аналізу, нами обґрунтована доцільність
розглядати це поняття в рамках мікропідходу на основі об’єднувальних
парадигм (теорія структурації Е.Гіденса та “конструктивістський
структуралізм” П.Бурдьє) та розробках вітчизняних соціологів, що дало
можливість більш розширено розглядати поняття “соціальний статус”,
представивши його індивідуальний та колективний аспекти;

– дістало подальшу розробку розуміння феномену етнічного в соціології.
На основі аналізу концепцій етнічності: примордиалізму,
інструменталізму, конструктивізму виділено ідентифікаційний підхід до
тлумачення даного поняття як найбільш конструктивний для соціологічного
опису, аналізу та розуміння сучасних етнічних процесів;

– одержало подальший розвиток розуміння поняття “соціальний статус” для
етнічної спільноти, де соціальний статус – це позиція, що визначається
як соціальна ідентичність, а також як сукупність прав і обов’язків групи
щодо виконання нею певної соціальної ролі, які закріплені в звичаях і
традиціях та обслуговують практику спілкування та взаємодії;

– поглиблено розуміння впливу етнічної ідентичності на соціальний статус
етнічної спільноти (на прикладі поляків Житомирської області).
Досліджено, що етнічність є соціальним ресурсом, що впливає на зміну
статусних позицій членів етнічної спільноти, сприяє підвищенню
соціального статусу групи в разі, коли вона займає привілейоване
положення в суспільстві, та негативно впливає на нього, коли етнічна
спільнота піддається стигмації;

– вперше у вітчизняній соціології розроблено інструментарій для
дослідження динаміки соціального статусу етнічної спільноти на основі
якісних методів та здійснено його апробацію під час проведення
емпіричного дослідження;

– вперше у вітчизняній соціології за допомогою якісних методів
дослідження виявлено основні тенденції динаміки соціального статусу
етнічної спільноти (на прикладі поляків Житомирської області).

Практичне значення одержаних результатів. Розкриті в дисертації
положення і сформульовані висновки є внеском у теоретичне та практичне
вивчення динаміки соціального статусу етнічних спільнот. Зокрема,
застосування мікропідходу у дослідженні динаміки соціального статусу
значною мірою розширює можливості дослідження етнічних груп у сучасному
суспільстві. Застосування якісних методів дослідження сприятиме
подальшому розвитку інтерпретативної методології як одного з методів
дослідження локальних спільнот, зокрема етнічних. Матеріали дисертації
можуть бути використані в процесі викладання навчальних курсів з
етносоціології, соціальної стратифікації та для створення спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були
представлені на наукових конференціях аспірантів Київського
національного університету імені Тараса Шевченка в 2003, 2004, 2005
роках, Міжнародній науково-теоретичній конференції “Сучасний тероризм:
філософія, ідеологія та форми прояву” (Житомир, 7-8 жовтня, 2004 р.) та
на Четвертому Міжнародному семінарі “Проблеми управління багатоетнічними
спільнотами в умовах глобалізаційних та цивілізаційних викликів”
(Алушта, 4-6 травня 2005 р.).

Публікації за темою дослідження здійснено у фахових виданнях (три
публікації).

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою й основними завданнями
дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг
дисертації – 190с., обсяг основної частини – 162с., список використаних
джерел становить 191 найменування (16 с.), додатки – 10с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання,
об’єкт та предмет дослідження, визначено методи дослідження, наукову
новизну дисертації, практичне значення одержаних результатів, наведено
дані про їх апробацію.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження соціального статусу
етнічної спільноти” проаналізовані основні теоретичні положення, які
складають підґрунтя для дослідження соціального статусу етнічної
спільноти. Особливість об’єкту аналізу вимагає детального вивчення не
лише основних напрямків дослідження соціального статусу, але й розуміння
етнічності в соціології, оскільки в суспільствознавстві не склалося
єдиного підходу пояснення етнічного феномену. Обрання для аналізу
суб’єктивно-символічного аспекту етнічності зумовило розгляд етнічної
ідентичності як складової соціальної ідентичності, що є результатом
процесу ідентифікації. Процес ідентифікації розглядається як процедура
визначення соціальної позиції суб’єкта в соціальному просторі, тобто
набуття соціального статусу.

У підрозділі 1.1. “Напрямки дослідження соціального статусу в
соціології” здійснено теоретичний аналіз основних підходів до
дослідження статусу в соціологічній науці. Найбільш поширеними є підходи
до визначення поняття “соціальний статус” в межах
структурно-функціонального аналізу (Р.Лінтон, Т.Парсонс, К.Девіс, У.Мур)
та розуміючої соціології (М.Вебер), що представляють два різні
теоретико-методологічні підходи до його дослідження – структуралістський
та конструктивістський. Виділено декілька контекстів, котрі дають
уявлення про зазначене поняття. В руслі структурно-функціонального
підходу статус визначається як становище в суспільстві, позиція на
певній шкалі (рівень доходу, освіта, стать, вік, походження, тощо); в
межах розуміючої соціології – це престиж; певний стиль, спосіб життя, що
виявляються в об’ємі та асортименті товарів споживання; оцінка, що
винесена “іншими” відносно авторитету та поваги індивіда, чи групи
(соціальне визнання та самооцінка); об’єм прав, обов’язків та
можливостей, закріплених в юридичних нормах, а також у звичаях та
традиціях; нерівний розподіл влади в суспільстві, організації чи групі.

Соціальний статус роглядається і в рамках підходів до інтеграції
структури і діяльності, розроблених Е.Ґіденсом та П.Бурдьє. За
Е.Ґіденсом соціальний статус – це соціальна позиція, що визначається як
соціальна ідентичність, котра означає певне коло прав і обов’язків, які
й складають рольові приписи, що пов’язані з даною позицією. П.Бурдьє
розглядає статус як позицію агента в конкретному соціальному полі, що
залежить від вартості і форми капіталу, котрим він володіє. Соціальна
структура в даних дослідженнях не розглядається як щось таке, що існує
поза індивідом і є обмежуючим. Її слід розглядати як таку, що
знаходяться під впливом габітусу, однак і він чинить вплив на неї.

В роботі зазначається, що з огляду на основні положення об’єднавчої
парадигми (теорія структурації Е.Ґіденса та “структуралістський
конструктивізм” П.Бурдьє) доцільно розглядати соціальний статус
комплексно: статус індивіда та групи, до якої він належить. Можливість
такого підходу до розуміння соціального статусу пов’язана з новим
баченням соціальної структури. Виходячи з особливостей структурної
перспективи в сучасній соціології, як зазначає С.Макєєв, структура
“…не є чимось таким, що знаходиться виключно поза індивідами. Навпаки,
вона до кінця ґабітуалізована, вмонтована, точніше невідомим, чи
загадковим чином вміщена в індивідів…” Вищесказане дозволяє
продовжувати дослідження соціального статусу на рівні індивіда, який є
одночасно і носієм соціальної структури.

Акцентується увага на важливості теоретичного підходу до розуміння
динаміки соціального статусу етнічної спільноти. Динаміка соціального
статусу етнічної спільноти в дослідженні розглядається на основі
теоретичної моделі соціальної мобільності, розробленої П.Сорокіним.

У підрозділі 1.2. “Підходи до розуміння етнічності в соцологічному
дискурсі” зазначено, що в етносоціології сьогодні домінує думка щодо
інтеграції основних теоретичних напрямків – примордиалістського (К.Гірц,
Р.Гамбіно, У.Коннора, Е.Сміт, Ю.Бромлей), конструктивістського
(Б.Андерсон, Ф.Барт, Е.Геллнер, Е.Хобсбаум, В.Тішков) та
інструменталістського (Н.Глейзер, Д.Мойніхан, Л.Дробіжева, Ю.Арутюнян,
Г.Солдатова, З.Сікевич), які знаходяться в стані теоретичного конфлікту
щодо трактування етнічного феномену. Непорозуміння між представниками
даних напрямків ґрунтується на відмінностях теоретичних позицій, з яких
вони виходять. Згідно з структуралістсько-об’єктивістським підходом –
люди народжуються як члени певної етнічної спільноти, що й визначає
спосіб діяльності та поведінку; згідно з
конструктивістсько-суб’єктивістським – етнічні спільноти розглядаються
як результат свідомої чи несвідомої діяльності людей та їх інститутів з
конструювання ідентичності (набору ознак, котрі дозволяють відносити
індивіда до певної групи).

Детальний огляд кожного з вищезазначених напрямків дав можливість
виявити основні підходи до розуміння етнічного феномену в соціології.
Отже, етнічність – це не лише форма організації культурних відмінностей
між спільнотами, а ще й соціальний феномен, що містить у собі єдність
об’єктивного та суб’єктивного, а також виступає інструментом у
досягненні конкретних групових цілей. Етнічна ідентичність – це
символічний засіб об’єднання з одними і дистанціювання від інших. Отже,
не зважаючи на багатоманіття підходів до її означення слід відмітити три
основні аспекти її прояву: атрибутивний, інтеракційний та
суб’єктивно-символічний.

У підрозділі 1.3. “Етнічна ідентифікація в контексті соціального
статусу” завершується розгляд теоретичних засад дослідження соціального
статусу етнічної спільноти, серед яких важливе місце відводиться
ідентифікації як процесу, в ході якого особистість здобуває власні
соціальні координати, уточнює своє місце у системі соціальних зв’язків
та людських відносин, тобто здобуває статус.

Слід зазначити, що ідентифікація розглядається як процес, в ході якого
формується ідентичність: індивідуальна та групова, або колективна
(соціальна). Соціальна ідентичність є зв’язуючою ланкою між психологією
особистості та структурою і процесами в соціальних групах, в яких ця
особистість розвивається. Саме це стало причиною того, що дане поняття
так активно розробляється психологами та соціологами. Дослідники
виділяють три широких контексти, в яких було визначене і розроблене
поняття соціальної ідентичності: психологічні теорії розвитку,
соціологічні теорії символічної взаємодії та соціально-психологічні
теорії соціальної ідентичності. В роботі розглядаються особливості
дослідження в кожному із зазначених напрямків.

Різновидом соціальної ідентичності є етнічна ідентичність. Слід
зазначити, що поняття “етнічна ідентичність” (еthnic identity) більш
поширене в західній антропології, в рядянській етнологічній традиції, як
вказує Е.Алєксандрєнков, тотожним йому було поняття “етнічна
самосвідомість”, яке використовувалось у вузькому та широкому розумінні.
Б.Вінер зазначає, що термін “етнічна самосвідомість” у широкому
розумінні відповідає англійському “етнічна ідентичність”, а “етнічна
самосвідомість” у вузькому розумінні в багатьох випадках відповідає
англійському “етнічна самоідентифікація” (ethnic self-identification). У
вітчизняній науці етнічна ідентичність розглядається через поняття
“етнічна самосвідомість”, яке з’являється в науковій літературі з 20-их
років ХХ століття, хоча теоретичне осмислення його розпочинається лише з
40-их років. Великий внесок у розробку даного поняття внесла радянська
етнологічна школа на чолі з Ю.Бромлеєм, котрий визначав етнічну
самосвідомість як “обов’язкову умову функціонування етносу” та
“невід’ємний компонент етносу”.

З 90-их років інтерес до даного феномену почали проявляти історики,
психологи, соціологи. Численні дослідження дозволили вченим визначити
структуру етнічної самосвідомості, яку в загальному можна подати як
усвідомлення належності до етнічної групи та образу “ми”. Серед найбільш
важливих емпіричних індикаторів етнічної самосвідомості дослідники
виділяють такі як етноконсолідуючі та етнодиференціюючі ознаки,
національний характер, спільність рис зовнішності етнофорів а також
елементи традиційної культури (традиції, звичаї) мову, релігію, тощо,
Образ “ми”, як зазначають дослідники, є досить мінливим і не завжди
включає якийсь певний набір уявлень, тобто етнодиференціюючі ознаки є
змінними як для одного етносу в історичній ретроспективі так і для
різних етносів у певний історичний момент.

Отже, етнічну ідентичність визначають як результат когнітивно-емоційного
процесу усвідомлення себе представником етносу, певний ступінь
ототожнення себе з ним і відокремлення від інших етносів. Якщо раніше
дослідники констатували, що для етнічної ідентичності характерний
високий рівень стійкості, тому що особистість як правило протягом свого
життя належить до певної етнічної групи, то сьогодні проблема зміни
етнічної ідентичності стає все більш актуальною. Прискорення динаміки
розвитку сучасних суспільств призводить до втрати традиційних соціальних
ніш, переходу з одних соціальних груп до інших, посиленню міграційних
процесів, тощо. Сучасний погляд на етнічність та етнічні процеси певною
мірою пов’язаний з дослідженням історичних змін, однак слід визнати й
те, що значний інтерес до вивчення етнічної ідентичності відзеркалює й
зміни у способі теоретизування.

На сьогодні дослідження етнічної ідентичності є найбільш популярним в
межах теорії соціальної ідентичності та самокатегоризації (Г.Теджфел,
Дж.Тернер), активні пошуки в цьому напрямку здійснюють і послідовники
символічного інтеракціонізму так звані “процесуальні інтеракціоністи”
(Р.Дженкінс, К.Лібкінд та інш.). Вищезазначені напрямки у дослідженні
соціальної ідентичності представляють психологічний та соціологічний
способи її вивчення. Психологічний підхід акцентує індивідуальні
когнітивні механізми і мотивації, котрі лежать в основі міжособистісних
зв’язків. Фокусом соціологічного аналізу ідентичності є специфіка
соціальних структур, в рамках яких індивіди вступають в міжособистісні
відносини і здійснюють свою ідентифікацію. Дослідники вказують на
відмінності контекстуальних рівнів формування соціальної ідентичності,
що беруть за основу прибічники вищезазначених підходів і твердять про
необхідність об’єднання зусиль для створення інтегративної
контекстуальної моделі ідентичності, котра має базуватись на принципах
диференціації та взаємодії двох рівнів її формування:
когнітивно-репрезентативного, що складається в процесі віднесення себе
індивідом до тієї чи іншої соціальної категорії та міжособистісного, в
основі якого лежать специфічні відносини з іншими.

В роботі зазначається, що інтегративну контекстуальну модель
ідентичності можна розглядати як об’єднання “структури та діючого
суб’єкту”. Пошук діючим суб’єктом свого місця в соціальному просторі,
віднесення себе до певної позиції в суспільстві відбувається
посередництвом ідентифікації. Тобто, в процесі ідентифікації
відбувається набуття індивідами та групами соціального статусу як
соціальної позиції, що визначається як соціальна ідентичність.
Соціальний статус, таким чином, є індивідуальним намаганням
позиціонувати себе в межах етнічної структури суспільства. Окрім того,
соціальний статус є своєрідним капіталом для етнічної спільноти, який
підсилює або послаблює процес набуття ідентичності.

У другому розділі “Методи дослідження динаміки соціального статусу
етнічної спільноти” обґрунтовується доцільність застосування якісних
методів для дослідження динаміки соціального статусу етнічної спільноти,
що функціонує в межах певного соціокультурного середовища. Розділ
містить опис комплексу методів, що склали стратегію дослідження динаміки
соціального статусу польської спільноти Житомирської області

У підрозділі 2.1. “Кількісний та якісний підходи в соціологічних
дослідженнях” звернено увагу на те, що сьогодні проблеми стратифікації
за етносоціальною ознакою знаходяться в центрі уваги дослідників,
оскільки політична доктрина стосовно формування єдиної загальнодержавної
спільноти – “радянський народ” та проголошена псевдорівність усіх
етнічних груп в СРСР не сприяли розвитку ні теоретичних ні емпіричних
досліджень в даному напрямку. Теоретичні аспекти соціальної нерівності
етнічних груп розглядають в своїх працях російські дослідники В.Ільїн,
С.Григорьєв. Проблемам дослідження соціального статусу етнічних спільнот
присвячені роботи М.Савви, В.Чупрова, А.Беленок, В.Городяненка.
Зазначається, що серед етнічних груп, мабуть чи не найбільш дослідженою,
є етнічна спільнота росіян. Вивченню статусних позицій даної етнічної
групи в Росії та за її межами розглядають у своїх роботах як російські
(Ю.Арутюнян, В.Тішков, С.Савоскул) так і українські (В.Городяненко,
Є.Головаха, І.Кононов, О.Лой, Т.Рудницька) дослідники.

Емпіричному дослідженню ієрархії етнічних груп в сучасному російському
суспільстві присвячений фундаментальний проект під керівництвом
Л.Дробіжевої. Прикладом емпіричного дослідження етнічних груп в Україні
є праця Т.Рудницької, в якій досліджується динаміка основних
демографічних, соціально-економічних, соціокультурних показників
розвитку найбільш чисельних етнічних спільнот України за тридцять років
(1959-1989 рр.) та дослідження Л.Колісник соціального статусу росіян в
південно-східному регіоні України. Здійснений огляд літератури свідчить
про домінування макропідходу у дослідженні соціального статусу етнічних
груп. Практика макроаналізу визначила і пріоритетність застосування
кількісних методів дослідження, використання яких є домінуючим. Все ж
необхідно зазначити, що поступово якісна методологія проторовує собі
шлях у соціальних дослідженнях як в Росії, так і в Україні.
Методологічні та методичні основи якісних досліджень розглядаються в
працях С.Бєлановського, І.Дев’ятко, Є.Ковальова та І.Штейнберга,
В.Сємьонової, О.Ярської-Смірнової; на Україні – Л.Скокової та
Т.Кошечкіної. Інтепретативні методи в дослідженнях етнічної ідентичності
застосовують російські дослідники Б.Вінер, Т.Гузенкова, процеси
конструювання етнічності розглядаються в збірнику праць під редакцією
В.Воронкова та І.Освальда, виданого в Санкт-Петербурзі. Останнім часом
все більше з’являється праць, в основі яких лежать якісні методи
дослідження, проте слід зазначити, що зазначені методи не знайшли свого
належного місця у вітчизняній соціології.

Зазначається, що в роботі динаміка соціального статусу розглядається на
мікрорівні, що передбачає застосування якісних методів дослідження. В
роботі був проведений ґрунтовний аналіз особливостей застосування
обраної дослідницької стратегії – порівняльна характеристика якісних та
кількісних досліджень та вияв відмінностей між ними за логікою і
послідовністю дій у час проведення дослідження. Зазначається, що
відмінності стратегій дослідження в кількісному та якісному підходах
проявляються у виборі фокусу, одиниць та логіки аналізу. Відмінні й
теоретико-методологічні засади, на яких вони ґрунтуються: для
кількісного підходу це – реалізм, достовірне, об’єктивне знання, опис
логічних зв’язків між окремими параметрами; для якісного –
феноменологія, релятивізм, опис загальної картини, події чи явища.
Вищезазначені підходи ставлять різні дослідницькі цілі та завдання:
кількісний підхід намагається дати причинне пояснення, виміряти
взаємозв’язки, а якісний – інтерпретувати, зрозуміти те, що піддається
спостереженню, концептуалізувати.

oe

th

p

t

?

?

o

u

ue

ue

th

r

t

?

ae

o

@ли в стані “теоретичного конфлікту”. Пов’язувалось це як із досягненням
значних успіхів в рамках тієї чи іншої дослідницької стратегії, так і з
зміною методологічних уявлень про природу наукового знання. Відзначено,
що якісна методологія спирається на загальну методологічну особливість:
об’єктом аналізу виступають конкретні люди; досліджується специфіка
співвідношення індивідуального та соціального в конкренних життєвих
ситуаціях (розбіжність соціальної ролі і практики) – і саме цим
привертає все більшу увагу дослідників. Тобто, якісна методологія як
спосіб аналізу дозволяє розширити горизонти для вивчення суб’єктивного
та індивідуального. Обрання даної стратегії не лише дозволяє продовжити
досить перспективну традицію мікроаналізу у вивченні етнічних спільнот,
а й дозволяє ґрунтовно розглянути специфіку соціального статусу етнічної
спільноти, як соціальної групи, що функціонує в межах певної культури, в
конкретному соціальному контексті.

У підрозділі 2.2. “Дослідження динаміки як проблемне поле в соціології”
зосереджується увага на проблемі виявлення динаміки соціального статусу
етнічної спільноти. Зазначено, що розгляд основних підходів до аналізу
динаміки в соціологічному дискурсі сприятиме поглибленню його розуміння,
що розширить можливості обрання методів для дослідження динаміки
соціального статусу етнічної спільноти та створить альтернативу розгляду
її в межах кількісної стратегії, що стало вже традиційним.

Здійснений огляд основних праць, що розглядають проблеми соціальної
динаміки, дає можливість констатувати, що соціальні зміни за своїм
характером можуть бути еволюційними (соціальний дарвінізм Г.Спенсера,
реформізм Е.Дюркгейма, поступальний розвиток суспільства Ф.Тьонніса,
теорія “стадій росту” У.Ростоу, теорія “постіндустріального суспільства”
Д.Белла, А.Тоффлера, А.Турена та Ж.Фурастьє) та революційними (теорія
революційного перетворення суспільства К.Маркса та Ф.Енгельса), тобто
носити прогресивний характер. Однак, є й ті, що заперечують можливість
лінійного розвитку (концепція культурно-історичних типів
М.Данилевського, О.Шпенглера, А.Тойнбі). Детальний огляд вищезазначених
концепцій, а також основних положень щодо соціальних змін П.Сорокіна,
Т.Парсонса, П.Штомпки, які також розглядаються в роботі, дає можливість
констатувати, що в переважній більшості концепцій динаміка аналізується
по відношенню до суспільства вцілому.

Для нашого дослідження найбільший інтерес представляла теорія
Ф.Тьонніса, в якій динаміка розглядається як зміна в системі соціальних
зв’язків і типі регуляції суспільних відносин, що забезпечує еволюційний
перехід від однієї форми суспільної організації – спільноти, до іншої –
суспільства. Дана теорія засвідчила бачення вченим суспільства не як
суцільного конгломерату, а як такого, що складається з окремих спільнот,
що розвиваються та змінюються. Тобто, Ф.Тьонніс розглядає спільноту
ядром соціальної динаміки суспільства. Саме ці теоретичні положення
стали пріоритетними для нашого дослідження, оскільки дозволили
розглянути динаміку соціального статусу окремо взятої спільноти.

У нашому дослідженні соціальний статус індивіда розглядався в межах
декількох поколінь однієї родини, де покоління розглядається як
соціально-історичне явище і виступає як динамічний зв’язок, забезпечуючи
безперервність етнічної спільноти як соціального феномену.

У підрозділі 2.3. “Опис та обґрунтування комплексу методів дослідження
польської спільноти Житомирської області” здійснено опис комплексу
методів, що використовуються в дослідженні а також описуються
особливості їх застосування.

В якісному дослідженні дослідник має сам вибирати спосіб дії та власну
стратегію, яка підходить для його дослідницької ситуації. Разом з цим,
так як і в жорстко структурованому системному підході, він повинен
слідувати певним канонам наукового пошуку, концептуалізувати свої
спостереження та здійснювати інтерпретацію в поняттях конкретної теорії,
обґрунтовувати аргументи, спираючись на достовірні дані (тексти,
спостереження, існуючі документи, дані інших дослідників).

Серед якісних досить часто фігурує автобіографічний метод як спосіб
аналізу, котрий концентрується на індивідах, їх досвіді “проживання”
життя та відображення в ньому соціально-культурних процесів. У нашому
дослідженні даний метод був представлений тактиками “історія сім’ї” та
“історія життя”, котрі переплітались та взаємодоповнювали одна одну. В
рамках тактики “історія сім’ї” сім’я розглядається як локальна
спільнота, що функціонує протягом декількох поколінь. Тобто, розгляд
сім’ї, як малої соціальної групи, відбувається в історичній
ретроспективі: в кожному поколінні вона перебудовується, ділиться на
частини, але це не виключає її “безперервності” як соціального феномену.
Зміна статусних позицій дітей відносно батьків дозволяє прослідкувати
процеси соціальної мобільності сім’ї через довготривалу динаміку
поколінь, що для нашого дослідження є досить важливим. Застосування
тактики “історія життя” сприяє вивченню індивідуального шляху та
життєвого досвіду індивіда на різних етапах: від дитинства – до
дорослішання та старіння. В нашому дослідженні використовуються лише
фрагменти автобіографій респондентів, що обумовлені певними тематичними
блоками опитувальника а також їх спогади про окремі моменти життя
батьків, бабусь-дідусів, що є ключовими для нашої теми. Таким чином,
біографічні розповіді стають предметом аналізу і в своїй сукупності їх
можна розглядати як колективний досвід “прожиття” певної соціальної
ситуації. Порівняльний аналіз певної кількості аналогічних випадків стає
основою для опису соціальної проблеми, котра вимальовується за схожими
обставинами та діями – спільною соціальною практикою людей. Саме ця
обставина дозволяє узагальнення стосовно соціального просування певної
кількості родин переносити на рівень узагальнень для етнічної спільноти
вцілому.

Зазначається, що глибинне напівструктуроване інтерв’ю застосовувалося як
основний метод дослідження по відношенню до двох членів родини з метою
їх подальшого порівняння та аналізу. Однак, частково в автобіографіях, а
більшою мірою у відповідях на запитання спеціальних блоків дослідження
респонденти розкривали питання, що стосувались окремих фрагментів життя
батьків, дідусів-бабусь, прадідусів-прабабусь. Це давало можливість
фактично отримати інформацію про трьохпоколінний (в окремих випадках
чотирьох- та п’ятипоколінний) зв’язок і зміну соціального статусу
індивіда в межах однієї родини, а якщо системно, то про зміни, які були
характерні для статусних змін польських родин. Інтерв’ю, яке
стенографувалося, перетворювалось в текст, тому можна вважати, що і
елементи, які характерні для аналізу документів, також використовувалися
(зокрема, розгляд історичного контексту в інтерв’ю, оскільки йшлося про
кілька поколінь; окремо здійснювалася категоризація та інші елементи).
Метод роботи з документами та контент-аналіз застосовувались на етапі
осмислення та інтерпретації результатів дослідження. Інтерпретація
значень соціальних дій, зокрема, тієї чи іншої позиції, здійснена через
інтерпретацію тексту і через ті смисли, які безпосередньо презентують
учасники інтеракції (респонденти).

У третьому розділі “Основні тенденції динаміки соціального статусу
польської спільноти Житомирської області” представлені результати
емпіричного дослідження, проведеного автором дисертації

У даному розділі представлено огляд історичної ретроспективи
функціонування польської спільноти на території України, що є важливим з
огляду на повноту соціального контексту дослідження. Відзначено, що
особливістю функціонування польської спільноти на території України є
глибока вкоріненість її представників на території нашої держави,
діаспорність функціонування, компактність розселення.

Розділ містить інтерпретацію результатів проведеного дослідження у
вигляді аналітичного тексту, основні положення якого ілюструються
цитатами з інтерв’ю, що не піддавались редагуванню. В роботі
аналізуються такі етнічні характеристики як етнічна самосвідомість,
етнічне самопочуття, рівень релігійності. Стратифікаційні характеристики
членів польської спільноти розглядаються через такі показники як
професія, рівень освіти, етномовна компетенція та рівень життя. Отримані
результати дозволяють констатувати наявність наступних тенденцій:
позитивної тенденції щодо динаміки соціального статусу польської
спільноти прослідковується в освітній та професійній сферах. Нисхідну
динаміку етномовної компетенції слід розглядати і як позитивну і як
негативну тенденції щодо розвитку польської спільноти. Негативну роль
вона відіграє для її членів у плані передачі культурних цінностей,
збереження своєї аутентичності і позитивну – у плані створення кращих
умов для соціального просування в межах суспільства. Процеси асиміляції,
що характерні для польської спільноти, сприяли тому, що її члени майже
не вирізнялись з-поміж етнічної більшості, що ставило їх в рівні умови з
переважаючою частиною населення – українцями у здобутті освіти, а,
відповідно, і у оволодінні бажаною професією.

Позитивна динаміка стосовно рівня життя засвідчила, що етнічне
походження не впливає на можливості соціального просування у сучасному
українському суспільстві. Серед чинників успішності на цьому шляху
респонденти відмітили особисті ділові якості, цілеспрямованість, рівень
освіти, наполегливість у досягненні цілей, а також наявність грошей та
зв’язків. Відповіді респондентів стосовно свого етнічного самопочуття
дають зрозуміти, що поляки почувають себе в рівних умовах з українцями,
а їх так звана “меншинність” ніяким чином не впливає на соціальну
мобільність у сучасному українському суспільстві.

ВИСНОВКИ

У висновках підведено підсумки проведеного дослідження та представлені
результати, що були отримані на теоретичному та практичному рівнях.

Щодо теоретичної частини висновків, то маємо констатувати наступне:

– у вітчизняній соціології поняття “соціальний статус”розглядається
переважно в межах структурно-функціонального аналізу. Статус індивіда
залишається пріоритетним полем вивчення для соціальної психології.
Залучення сучасних підходів як зарубіжних дослідників (Е.Ґіденс,
П.Бурдьє) так і вітчизняних (С.Макєєв) до дослідження соціального
статусу дозволило розглянути це поняття комплексно: статус індивіда та
групи, до якої він належить. Це дозволило через статус індивіда
розглядати статус групи, на основі чого стало можливим представити
соціальний статус етнічної спільноти вцілому.

– Встановлено, що основні теоретичні напрямки етнологічної думки
примордиалізм, конструктивізм та інструменталізм у поясненні етнічного
феномену виходять з різних теоретичних позицій, що існують в
суспільствознавстві: структуралістська та конструктивістська,
об’єктивістська та суб’єктивістська. Примордиалізм розглядає етнічність
як сукупність індивідів, тобто, як групи, що реально існують і яким
притаманні певні риси – мова, культура, ідентичність, що відрізняють їх
від інших; самосвідомість, яка закріплена в самоназві.
Конструктивістський підхід розглядає етнічність як соціокультурне поле,
що утворюється в результаті поділу на “своїх” та “чужих” внаслідок
процесу ідентифікації. Самоідентифікація через усвідомлення своєї
причетності до одного етносу – “ми” і відчуження через ідентифікацію
тих, хто до “нас” не належить, виступають головними інструментами
конструювання етносів та кордонів між ними. Тобто, етнічність слід
розглядати як спосіб організації культурних відмінностей між групами, а
також як символічний засіб об’єднання з одними і відмежування від інших,
що відбувається в процесі взаємодії. У соціології етнічність розглядають
як соціальний за своєю природою феномен, який проявляється у формах
сукупності певних культурних характеристик спільнот (атрибутивний
аспект), міжгрупової взаємодії (інтеракційний аспект), індивідуальної та
колективної ідентичності (суб’єктивно-символічний аспект).

– Звернена увага на те, що найбільш адекватним для вивчення сучасних
етнічних процесів є конструктивістський підхід. У цій традиції етнічні
спільноти розглядаються як результат свідомої чи несвідомої діяльності
людей та їх інститутів з конструювання ідентичності (набору ознак, котрі
дозволяють віднести індивіда до певної групи), вибудування внутрішніх та
зовнішніх кордонів, що відділяють одну групу від інших, а також
підтримання дистанції між групами.

– Досліджено, що етнічна ідентичність у вітчизняній соціології
розглядається через поняття етнічної самосвідомості, яку розглядають як
усвідомлення належності до певної етнічної групи, образ “ми” та етнічні
інтереси. Належність до певної етнічної групи встановлюється
посередництвом самоідентифікації, внаслідок чого формується етнічна
ідентичність. Образ “ми” формується на основі тих ознак, що є найбільш
значимими для даної етнічної групи. Однак, для формування ідентичності
важливе значення має не лише власне самовизначення, а й момент
суспільного визнання, що дозволяє суб’єкту позиціонувати себе в межах
етнічної структури суспільства, тобто здобувати статус.

– На основі вищезазначеного дістало подальший розвиток поняття
“соціальний статус” для етнічної спільноти. В контексті дослідження це
поняття розглядається як позиція, що визначається як етнічна
ідентичність, а також як сукупність прав і обов’язків групи по виконанню
нею певної соціальної ролі, які закріплені у звичаях і традиціях та
обслуговують практику спілкування та взаємодії.

– Емпіричне дослідження передбачало теоретичний аналіз поняття динаміки.
Нами розглянуто й показано недостатність теоретичної рефлексії щодо
даної дефініції. Встановлено, що під динамікою в соціологічній науці,
починаючи з О.Конта, розумілись подібні, але не тотожні феномени. Саме
О.Конту ми зобов’язані розмежуванням між статикою та динамікою
суспільства, однак в роботах інших соціологів даний термін втратив свою
“популярність”. У подальшому все частіше застосовується поняття
“соціальні зміни”, зокрема в роботах Е.Дюркгейма, К.Маркса, Т.Парсонса,
Ф Тьонніса, П.Штомпки, тощо. На сучасному етапі повернення до поняття
динаміки дає підстави до продовження традицій, закладених засновниками
соціології. В сучасній соціології соціальна динаміка розглядається як
універсальна властивість соціальних явищ змінюватись у прогресивному чи
регресивному напрямках. У нашому дослідженні під динамікою ми розуміли
переміщення індивіда у площині однієї родини, що фіксується через
міжпоколінну зміну позиції, яку він займає в порівнянні зі своїми
попередниками, що дало можливість операціоналізувати це поняття у формі
певних індикаторів. Вищезазначене дозволило розглядати динаміку
соціального статусу етнічної спільноти через зміни, що відбуваються між
поколіннями в межах однієї родини в професійній, освітній сферах та у
сфері етномовної компетенції. Міжпоколінна динаміка членів спільноти
преставляє динаміку соціального статусу етнічної спільноти вцілому.
Такий підхід став можливим з огляду на те, що в нашому дослідженні
покоління виступає не просто як ґенерація в сім’ї, воно розглядається як
соціально-історичне явище і виступає як динамічний зв’язок, суб’єкт
історичної творчості, забезпечуючи таким чином безперервність етнічної
спільноти як соціального феномену.

Отримані дані в результаті проведення емпіричного дослідження дозволяють
зробити наступні висновки:

– було встановлено, що основною ідентифікуючою ознакою польської
спільноти Житомирської області виступає релігія. Вона сприяє як
самозбереженню так і виділенню групи в іноетнічному середовищі та
беспосередньо впливає на репродукування членами спільноти етнічних
традицій, норм та цінностей. Це стало основою формування у поляків
особливих етнічних характеристик, що вирізняють їх з поміж українців та
росіян, з якими вони співживуть довгий історичний період: працьовитість,
наполегливість у досягненні цілей, шляхетність, що проявляється в
охайності та внутрішній інтелігентності. На рівні стереотипу відмічені
такі риси як гоноровість, зверхність, бажання керувати.

– В ході дослідження було виявлено, що етнічність є соціальним ресурсом,
який чинить вплив на динаміку соціального статусу етнічної спільноти.
Етнічну ідентичність можна розглядати як характеристику, що може носити
оціночний характер: позитивний в разі належності до привілейованої
етнічної групи (титульний чи державотворчий етнос, етнічна група, що має
домінуючі позиції в якійсь сфері), негативний в разі належності до
групи, що піддається стигмації в даному суспільстві (адміністративний
тиск, політичне клеймування, ізоляція). Стигмованість етнічної групи, що
пов’язана з приховуванням власної етнічної ідентичності, призводить до
обезцінення своїх культурних ресурсів, втрати сприятливих соціальних
відносин та контролю над сімейним приватним простором (зрада цінностей
батьків – віра, традиції, норми та цінності). Її можна розглядати як
таку, що може бути виміряна: фатум, чи додатковий ресурс, вона може
допомагати, чи заважати у процесі здійснення соціальної мобільності.

– Знайшла підтвердження гіпотеза про те, що компактність розселення
сприяє самозбереженню та самовідтворенню етнічної спільноти.

– Виявлено існування тенденції щодо позитивної динаміки спільноти в
освітній та професійній сферах. Позитивну динаміку у професійній сфері
ми відзначаємо виходячи з релятивістського підходу; такі професії як
вчитель, інженер, військовий, лікар були найбільш престижними в
радянський період, а оволодіння ними передбачало наявність у членів
спільноти вищої освіти, тому й оволодіння ними розглядається як висхідна
мобільність.

– Застосування якісної стратегії в ході дослідження динаміки соціального
статусу етнічної спільноти дозволило встановити, що деякі
характеристики, які були використані для аналізу динаміки соціального
статусу етнічної спільноти (зокрема етномовна компетентність) не можуть
бути описані в межах висхідної чи низхідної динаміки, оскільки їх
культурний контекст не дозволяє визначати зміни, які відбуваються з
етнічною групою в її мовному просторі, як позитивні чи негативні. В
даному випадку радикальна оцінка була б дещо хибною та обмеженою,
оскільки відсутність мовної компетенції ускладнює передачу культурних
цінностей та збереження своєї аутентичності і цим самим порушує засади
існування та функціонування самої групи, певним чином “розхитує” етнічну
ідентичність індивіда. З іншого боку саме такі “втрати” в контексті
соціального статусу сприятли соціальному просуванню представників
спільноти в межах суспільства через неможливість практично вирізнити їх
з решти населення. Тому тенденцію щодо динаміки соціального статусу
польської спільноти ми можемо визначати лише на основі виділення певних
критеріїв. Отже, зниження рівня володіння рідною мовою поляків
Житомирської області ми можемо визначати як негативну тенденцію, взявши
за критерій збереження певних культурних форм, аутентичність спільноти.
Проте, негативна динаміка спільноти у сфері етномовної компетенції
визначатиметься як позитивна тенденція, якщо взяти за критерій рівень
мобільності в суспільстві,

– Отримані результати відкривають горизонт для подальших досліджень у
даному напрямку, оскільки виявлення динаміки соціального статусу
етнічної спільноти через окремих індивідів – це лише один із напрямків.
Взагалі, динаміку соціального статусу етнічної спільноти можна
розглядати на рівні групи, що потребує фіксації зміни позицій даної
етнічної спільноти протягом певного часового відрізку, та на рівні
суспільства, коли здійснюється порівняння соціальної позиції даної групи
з позиціями інших етнічних груп, що функціонують у даному суспільстві.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових виданнях:

1. Бутковська Н.Ю. До проблеми формування в Україні поліетнічного
суспільства // Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Серія “Соціологія. Психологія. Педагогіка”. – Вип.19 – Київ,
2003. – С.20-23.

2. Бутковська Н.Ю. Взаємозв’язок етнічної ідентичності та соціального
статусу етнічної спільноти // Вісник Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Серія “Соціологія. Психологія.
Педагогіка”. – Вип.20-21 – Київ, 2004. – С.14-17.

3. Бутковська Н.Ю. Етнічний аспект тероризму // Вісник Харківського
Національного університету імені В.Н.Каразіна. “Соціологічні дослідження
сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. – 2005. – №652. –
С. 73-77.

АНОТАЦІЯ

Бутковська Н.Ю. Динаміка соціального статусу етнічної спільноти (на
прикладі поляків Житомирської області). – Рукопис. Дисертація на
здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю
22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

У дисертації на основі об’єднувальної парадигми (теорія структурації
Е.Гіденса, конструктивістський структуралізм П.Бурдьє) та розробок
вітчизняних соціологів розглянуто теоретичні аспекти дослідження
соціального статусу етнічної спільноти та здійснено емпіричне
дослідження динаміки соціального статусу польської спільноти
Житомирської області. Новий підхід до розуміння соціальної структури, що
відкриває об’єднувальна парадигма, дозволив розглядати соціальний статус
комплексно: статус індивіда та групи, до якої він належить. Таким чином,
продовжена досить плідна традиція використання мікроаналізу. Саме вона
дає можливість розглядати динаміку соціального статусу етнічної
спільноти через переміщення індивіда у площині однієї родини, що
фіксується через міжпоколінну зміну позиції, яку він займає у порівнянні
зі своїми попередниками за такими соціальними показниками як: професія,
рівень освіти та етномовної компетенції. Узагальнення прикладів окремих
переміщень двох-трьох (у деяких випадках, чотирьох-п’яти) представників
однієї родини фактично дає підстави робити висновки стосовно соціального
просування поколінь, а отже динаміки етнічної спільноти вцілому.

Результативності дослідження сприяло застосування якісної методології,
зокрема напівструктурованого глибинного інтерв’ю з використанням
фрагментів автобіографій з ретроспективними моментами, метод роботи з
документами, а також метод контент-аналізу, які застосовувалися в рамках
таких дослідницьких тактик як “історія сім’ї” та “історія життя”.

Результати дослідження динаміки соціального статусу поляків Житомирської
області дозволяють констатувати, що прослідковується тенденція щодо
позитивної динаміки спільноти в освітній та професійній сферах.
Застосування якісних методів дослідження дозволило констатувати
неможливість однозначного визначення тенденції щодо динаміки спільноти у
сфері етномовної компетенції без зазначення конкретних критеріїв. Тобто,
зниження рівня володіння рідною мовою може розглядатись як позитивна
тенденція, якщо взяти за критерій рівень мобільності в суспільстві, та
негативна тенденція, якщо критерієм розглядати збереження певних
культурних форм, аутентичність спільноти.

Ключові слова: динаміка, соціальний статус, етнічна спільнота, етнічна
ідентичність, якісні методи.

АННОТАЦИЯ

Бутковская Н. Ю. Динамика социального статуса этнической общности (на
примере поляков Житомирской области) – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.04 – специальные и отраслевые социологии. –
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2006

В диссертации рассматриваются теоретические аспекты исследования
социального статуса этнической группы и обобщены результаты проведённого
эмпирического исследования динамики социального статуса поляков
Житомирской области. Использование теоретических ресурсов
объединительной парадигмы (теория структурации Э.Гидденса,
структуралистский конструктивизм П.Бурдье) и разработок отечественных
социологов позволило рассматривать социальный статус этнической группы
комплексно: статус индивида и группы, к которой он принадлежит.
Социальный статус этнической общности определяется на основании не
только социальных показателей, важное значение имеют и этнические
характеристики, которые характеризуют человека как члена этнической
группы, тоесть этническая идентичность. В работе этничность
рассматривается как определенный социальный ресурс, который влияет на
изменение статусной позиции члена этнической группы: повышает его, когда
группа занимает привилегированное положение в обществе, и негативно
влияет, если группа поддаётся стигмации.

Беря за основу трактовку социального статуса в рамках понимающей
социологии в работе был использован микроподход к исследованию
социального статуса этнической группы, который в отличии от
макроподхода, что традиционно используется в такого рода исследованиях,
позволил рассматривать социальный статус на уровне индивида. Этот подход
даёт возможность прослеживать динамику социального статуса этнической
группы через перемещение индивида в плоскости одной семьи, что
фиксируется через межпоколенное изменение позиции, какую он занимал по
сравнению со своими предшественниками за такими социальными
показателями, как: профессия, уровень образования и уровень этноязыковой
компетентности. Обобщение примеров отдельных перемещений двух – трёх (в
отдельных случаях четырёх-пяти) представителей одной семьи фактически
давало возможность делать выводы о социальном перемещении поколений а
следовательно и всей общности вцелом.

Результативность исследования обеспечивалась применением комплекса
качественных методов исследования, в частности, полуструктурированного
глубинного интервью с использованием автобиографий с ретроспективными
моментами, а также анализа документов и контент-анализа, которые
применялись в рамках таких исследовательских тактик как “история семьи”
и “история жизни”.

Ключевые слова: динамика, социальный статус, этническая общность,
этническая идентичность, микроподход, качественные методы.

ANNOTATION

Butkovska N.Y. Dynamics of the social status of ethnic community (after
the example of Poles of Zhytomyr region) The Manuscript. The
dissertation for a scientific degree of the Candidate of Sociological
Science – 22.00.04 – special and branch sociology – Kyiv Taras
Shevchenko National Univercity – Kyiv, 2006.

The dissertation which is based on all-embracing paradigm (the theory of
structuration by А.Giddens, the genetic structuralism by P.Bourdieu)
deals with theoretical aspects of research of social status of ethnic
community and empirical investigation of dynamics of the social status
of Zhytomyr region Polish community is made.

Due to the new approach to understanding of social structure given by
comprehensive paradigm the social status is complex considered: the
status of an individual and the group he belongs to. Thus in the
meanwhile undominating tradition of using the microanalysis is kept. It
gives the possibility to trace the dynamics of the social status of
ethnic community through the transference of an individual in the
context of a single family, which is fixed through the intergeneration
change of the position, he takes as compared with his forerunners by the
following social indexes as: profession, level of education,
ethnolinguistic competence, level of life.

The generalization of the examples of the individual movements of two
(in some cases three or four) representatives of a certain family gives
occasion to draw conclusions concerning social movement of ethnic
community.

The introducing of qualitative methodology such as: semistructured
profound interview with using the fragments of biographies including
retrospective moments, analysis of documents as well as the method of
content-analysis of research during comprehension and interpretation of
the results were conductive to the successful investigation.

It is established, that the tendency with regard to the positive
dynamics of Polish community in education and professional sphere and
the negative dynamics in the sphere of ethnolinguistic competence are
observed in Zhytomyr region.

Key words: social status, ethnic community, dynamics, qualitative
methodology.

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020