МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ
АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЇ
КУЛІКОВА ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА
УДК: 616.12-008.331.1:616.441-008.64-036.1]-085.225
Особливості перебігу та лікування артеріальної гіпертензії у
хворих з гіпотиреозом
14.01.11 – кардіологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Дніпропетровськ – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Дніпропетровській державній медичній академії МОЗ
України
Науковий керівник:
член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор
ПЕРЦЕВА Тетяна Олексіївна,
Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України,
проректор з навчально-виховної роботи, завідувач кафедри факультетської
терапії
та ендокринології
Офіційні опоненти:
доктор медичних наук, професор КОВАЛЬ Сергій Миколайович,
Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України,
завідувач відділом артеріальної гіпертензії
доктор медичних наук, професор ФУШТЕЙ Іван Михайлович,
Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України,
завідувач кафедри терапії, клінічної фармакології та ендокринології
Провідна установа:
Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України, відділ
гіпертонічної хвороби, м. Київ
Захист відбудеться “ 06 ” жовтня 2005 р. о 13.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 08.601.02 при Дніпропетровській державній
медичній академії МОЗ України та Інституті гастроентерології АМН України
(проспект Правди, 96, м. Дніпропетровськ, 49074).
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровської
державної медичної академії МОЗ України (вул. Дзержинського, 9, м.
Дніпропетровськ, 49044).
Автореферат розісланий “ 02 ” вересня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор медичних наук
М.Б. Щербиніна
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія є найбільш поширеним
хронічним захворюванням у світі і значною мірою визначає високу
смертність та інвалідність від серцево-судинних і цереброваскулярних
захворювань. В Україні у 2003 році, за статистичними даними Міністерства
охорони здоров`я, зареєстровано понад 9,8 млн. людей з артеріальною
гіпертензією, що становить 24,3% дорослого населення. Стандартизований
за віком показник поширеності артеріальної гіпертензії серед
працездатного населення України складає серед чоловіків – 34,7%, серед
жінок – 33,4% (Е.П. Свищенко, В.Н. Коваленко, 2004). Однак все ще
зберігаються певні розбіжності між даними офіційної статистики і
результатами епідеміологічних досліджень, які показують, що частина
хворих із підвищеним артеріальним тиском в Україні залишається
невиявленою.
Внаслідок погіршення екологічної ситуації в Україні, після аварії на
ЧАЕС, гіпотиреоз став одним з найпоширеніших ендокринних захворювань.
Загальна поширеність маніфестного гіпотиреозу в популяції складає 0,2 –
2%. У групі осіб старшого віку цей показник становить більше 12% (В.І.
Паньків, 2003; В.В. Фадеев, Г.А. Мельниченко, 2004). Серед основних
причин розвитку гіпотиреозу у пацієнтів віком понад 55 років, за
результатами дослідження групи з 655 пацієнтів із гіпотиреозом, названо
аутоімунний тиреоїдит – 47% та післяопераційний гіпотиреоз – 26,5%
(J.J. Diez, 2002).
Оскільки найбільша поширеність артеріальної гіпертензії та гіпотиреозу
спостерігається у віковій групі понад 50 років, у наш час переважного
значення набуває проблема поєднання артеріальної гіпертензії та
гіпотиреозу, особливо у пацієнтів старших вікових груп. Частота
гіпотиреозу серед загальної популяції хворих на артеріальну гіпертензію
становить 3 – 4% (D.H. Streeten et al. 1988;
V. Akpinar, 2004), у порівнянні з реноваскулярними АГ, частота яких
становить 1%.
За даними літератури, гіпофункція щитоподібної залози в 10 – 50%
випадків може сама зумовлювати розвиток гіпертензії (Н.Т. Старкова и
соавт., 1996;
В.І. Паньків, 2003; В.В. Фадеев, Г.А. Мельниченко, 2004). Для хворих з
гіпотиреозом більш характерне підвищення діастолічного тиску, яке
виникає при легкому та середньому ступені тяжкості захворювання.
Підвищення систолічного артеріального тиску спостерігається лише при
розвитку артеріальної гіпертензії до гіпотиреозу, або у хворих віком
понад 50 років (Н.Б. Зелінська, 2002).
Хоча більшість дослідників вважають гіпертензію захворюванням, що
розвивається незалежно від наявності гіпотиреозу, всі вони вказують на
позитивний вплив замісної терапії тиреоїдними гормонами на рівень
артеріального тиску
(Н.Т. Старкова и соавт., 1996; J.Dernellis, M.Panaretou, 2002). Разом із
тим, існують дослідження, які доводять про збереження стійкої
гіпертензії у 50% пацієнтів, навіть при досягненні еутиреоїдного стану.
Це пояснюється порушенням еластичних властивостей аорти та великих
артерій із розвитком ригідності при гіпотиреозі (J.Dernellis,
M.Panaretou, 2002). У хворих похилого віку та при значній тривалості
гіпертензії антигіпертензивний ефект замісної терапії також менш
позитивний. До цього часу остаточно невирішеними залишаються питання
перебігу та лікування артеріальної гіпертензії у хворих із гіпотиреозом.
Для ранньої діагностики та ефективного лікування таких хворих необхідний
диференційний підхід з урахуванням причин та механізмів розвитку даної
патології.
Тому актуальними для вивчення є питання про можливий патогенетичний
зв`язок артеріальної гіпертензії та гіпотиреозу, про вплив гіпотиреозу
на перебіг артеріальної гіпертензії, а також вивчення питання
раціональної антигіпертензивної терапії у хворих на артеріальну
гіпертензію та гіпотиреоз.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну
роботу виконано в межах науково-дослідної роботи кафедри факультетської
терапії і ендокринології Дніпропетровської державної медичної академії.
Вона входить до тематичного плану кафедри як фрагмент комплексної
науково-дослідної роботи з теми: ?Серцево-судинні та респіраторні
розлади при ендокринних захворюваннях, а також шляхи їх корекції”,
затвердженої МОЗ України (номер державної реєстрації – 0101U001003,
шифр теми ІН 01.01). Автор є співвиконавцем комплексної теми, особисто
проведені обстеження та лікування хворих на артеріальну гіпертензію та
гіпотиреоз, написані розділи звіту.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є оптимізація діагностики та
лікування артеріальної гіпертензії у хворих на гіпотиреоз.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні
завдання:
Визначити частоту розповсюдженості артеріальної гіпертензії у хворих на
гіпотиреоз.
Вивчити гемодинамічні зміни у серцево-судинній системі при підвищенні
артеріального тиску у хворих на гіпотиреоз.
Дослідити відмінності у перебігу артеріальної гіпертонії у хворих на
гіпотиреоз.
Дослідити клінічну ефективність застосування амлодипіну, лізиноприлу на
тлі замісної терапії тиреоїдними гормонами у хворих на артеріальну
гіпертензію та гіпотиреоз.
Об`єкт дослідження – хворі на артеріальну гіпертензію з гіпотиреозом.
Предмет дослідження – артеріальна гіпертензія у хворих на гіпотиреоз:
клініко-патогенетичні особливості та лікування із застосуванням замісної
терапії тиреоїдними гормонами, амлодипіну та лізиноприлу.
Методи дослідження: для підтвердження діагнозу гіпотиреозу на фоні
хронічного аутоімунного тиреоїдиту використовували клінічне обстеження
хворих, визначення вмісту гормонів щитоподібної залози, тиреотропного
гормону, антитіл до тиреоїдної пероксидази за допомогою радіоімунного
аналізу, проводили ультразвукове дослідження щитоподібної залози. Для
виявлення хронобіологічних особливостей перебігу артеріальної
гіпертензії у хворих на гіпотиреоз, оцінки гемодинамічних змін при
поєднанні артеріальної гіпертензії та гіпотиреозу проводили добове
моніторування артеріального тиску та ехокардіографію. Для оцінки стану
ренін-ангіотензин-альдостеронової системи визначали рівні активності
реніну та концентрації альдостерону у плазмі крові за допомогою
радіоімунного аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше вивчено гемодинамічні
зміни у серцево-судинній системі у хворих на артеріальну гіпертензію та
гіпотиреоз. Дана оцінка артеріального тиску в залежності від ступеня
тяжкості, тривалості та ступеня компенсації гіпотиреозу. Вивчені
особливості стану ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у хворих на
артеріальну гіпертензію та гіпотиреоз.
Вперше вивчені типи ремоделювання лівого шлуночка при поєднанні
артеріальної гіпертензії та гіпотиреозу, а також у хворих на гіпотиреоз
без артеріальної гіпертензії.
Обгрунтовано вибір препаратів для лікування артеріальної гіпертензії у
хворих на гіпотиреоз у залежності від рівня активності реніну плазми
крові, особливостей показників добового моніторування артеріального
тиску. Доведено, що препаратами вибору лікування артеріальної
гіпертензії у хворих на гіпотиреоз є амлодипін та лізиноприл.
Практичне значення одержаних результатів. Аналіз особливостей перебігу
артеріального тиску, гемодинамічних змін у хворих на артеріальну
гіпертензію з гіпотиреозом дає можливість прогнозувати розвиток
серцево-судинних ускладнень та проводити вчасно їх корекцію.
Доведено необхідність дослідження рівня активності реніну плазми крові у
хворих, що страждають на артеріальну гіпертензію та гіпотиреоз, для
підбору антигіпертензивної терапії. Автором обгрунтовано необхідність
контролю за показниками ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.
Показана ефективність та розроблена схема призначення амлодипіну та
лізиноприлу при артеріальній гіпертензії у хворих на гіпотиреоз у
залежності від рівня активності реніну плазми крові, особливостей
добового моніторування артеріального тиску.
Результати даної роботи можуть бути використані практичними лікарями і
науковцями для оптимізації лікування хворих.
Результати дослідження впроваджені у практику роботи ендокринологічного
та терапевтичного відділень міської клінічної лікарні №4 м.
Дніпропетровська (акт впровадження від 14.04.2005), ендокринологічного
відділення обласної лікарні
ім. І.І.Мечникова м. Дніпропетровська (акт впровадження від 13.05.2005),
ендокринологічного відділення міської клінічної лікарні №9 м.
Дніпропетровська (акт впровадження від 18.05.2005). Матеріали роботи
використовуються у навчальному процесі кафедри факультетської терапії і
ендокринології та кафедри госпітальної терапії №1 та профпатології
Дніпропетровської державної медичної академії.
Особистий внесок здобувача. Здобувачем особисто вивчено та
проаналізовано літературу за вибраною тематикою, проведено інформаційний
пошук, розроблено програму дослідження, визначено мету і задачі,
проведено відбір методів дослідження та препаратів для лікування хворих
із сполученням артеріальної гіпертензії та гіпотиреозу. Проведено збір
первинного матеріалу. Самостійно обстеженні хворі згідно з програмою
дослідження (здобувач особисто виконував добове моніторування
артеріального тиску). Розшифрування даних функціональних досліджень,
їхня первинна обробка, формування груп і статистична обробка результатів
досліджень на персональному комп`ютері проведені дисертантом особисто.
Самостійно написаний огляд літератури, проведений аналіз і узагальнення
отриманих результатів, сформульовані висновки та практичні рекомендації,
оформлена дисертаційна робота. Дисертантом підготовлено ряд доповідей
на наукових конференціях, наукові публікації.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
доповідалися та обговорювалися на 3-й міжнародній конференції студентів
та молодих вчених “Медицина – здоров`я – 21 сторіччя” (Дніпропетровськ,
2002), на науково-практичній конференції “Терапевтичні читання пам`яті
академіка
Л.Т. Малої” (Харків, 2004), на VII Національному конгресі кардіологів
України (Дніпропетровськ, 2004), на науково-практичній конференції
“Фундаментальні питання експериментальної та клінічної ендокринології”
(Харків, 2005), на засіданнях кафедри факультетської терапії та
ендокринології Дніпропетровської державної медичної академії
(Дніпропетровськ, 2003–2005), на засіданнях товариств терапевтів та
ендокринологів Дніпропетровської області (Дніпропетровськ, 2003 –
2005). Дисертаційна робота апробована на міжкафедральному засіданні
кафедри госпітальної терапії №1 та профпатології та кафедри
факультетської терапії та ендокринології Дніпропетровської державної
медичної академії.
Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 7 наукових
робіт, із них 4 статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 3
тез у матеріалах пленумів і наукових конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 105 сторінках
комп`ютерного тексту, складається зі вступу, огляду літератури, опису
матеріалів і методів досліджень, 2 розділів власних досліджень, аналізу
і узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних
рекомендацій, списку використаної літератури, який містить 154
літературних джерела, з них вітчизняних – 77, зарубіжних – 77.
Дисертація включає 17 таблиць та 22 рисунки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали та методи дослідження. Дослідження було розподілено на два
основних етапи. Перший етап включав у себе вивчення особливостей
перебігу артеріальної гіпертензії у хворих на гіпотиреоз. Другий етап
дослідження був присвячений вивченню раціональної антигіпертензивної
терапії у хворих на артеріальну гіпертензію та гіпотиреоз, з урахуванням
виявлених особливостей.
На першому етапі об`єктом дослідження стали такі групи хворих: група
хворих на АГ І і ІІ ступеня та гіпотиреоз (n=45, середній вік – 50,2?1
рік, жінок – 40 (88,9%), чоловіків – 5 (11,1%)), група хворих на
гіпотиреоз без гіпертензії (n=18, середній вік – 44,3?2,3 роки, жінок –
16 (67,5%), чоловіків – 2 (12,5%)) та група хворих на гіпертонічну
хворобу ІІ стадії (n=20, середній вік – 51,4?1 рік, жінок – 12 (60%),
чоловіків – 8 (40%)). У дослідження не включали пацієнтів з ішемічною
хворобою серця, органічною патологією з боку серцево-судинної системи,
із захворюваннями нирок та тяжкою патологією печінки в анамнезі. До
включення в дослідження хворі лише епізодично приймали або зовсім не
приймали антигіпертензивні препарати.
На другому етапі дослідження групу хворих на артеріальну гіпертензію із
гіпотиреозом було розподілено на три підгрупи. На розподіл хворих
впливали ступінь та тривалість гіпертензії, наявність порушень
циркадного ритму, рівень активності реніну плазми крові. Усім хворим
проводилася замісна терапія тиреоїдними гормонами (L-тироксин,
BERLIN-CHEMIE AG, Німеччина). У залежності від вихідних даних хворих
кожної підгрупи до схеми лікування додатково були влучені амлодипін
(норваск, Pfizer, США) та лізиноприл (диротон, Gedeon Richter,
Угорщина).
До першої підгрупи були включені 20 хворих на гіпотиреоз з АГ І ступеня,
без порушень циркадного ритму, з однаковою тривалістю гіпотиреозу та
гіпертензії за даними анамнезу. Активність реніну плазми крові була в
межах припустимої норми, концентрація альдостерону була підвищена. Хворі
цієї підгрупи отримували тільки замісну терапію тиреоїдними гормонами (L
– тироксин у добовій дозі 1,6 мкг/кг).
Другу підгрупу склали 12 пацієнтів із гіпотиреозом та АГ II ступеня.
Тривалість гіпертензії у хворих цієї підгрупи, за даними анамнезу, була
більшою за тривалість гіпотиреозу. Порушення циркадного ритму
спостерігались у 42% пацієнтів. Активність реніну плазми крові та
концентрація альдостерону були підвищені. Крім замісної терапії
тироксином, хворим цієї підгрупи додатково було призначено лізиноприл у
добовій дозі 10 – 20 мг.
До третьої підгрупи увійшли 13 хворих на гіпотиреоз з АГ ІІ ступеня.
Порушення циркадного ритму спостерігалось у 70% пацієнтів. Тривалість
гіпертензії значно перевищувала тривалість гіпотиреозу. У хворих цієї
групи спостерігалась низька активність реніну плазми крові та
гіперальдостеронемія. До терапії тироксином хворим цієї групи додавали
амлодипін у добовій дозі 5 – 10 мг.
Діагноз артеріальної гіпертензії встановлювали на основі клінічної
картини захворювання, анамнезу, даних амбулаторного вимірювання
артеріального тиску та даних добового моніторування артеріального тиску,
результатів додаткових методів дослідження.
Добове моніторування артеріального тиску проводили за допомогою добового
рекордеру артеріального тиску TONOPORT HELIGE V, Німеччина. Вимірювання
артеріального тиску проводили вдень з 6 до 22 години, вночі – з 22 до 6
години, періодично, відповідно до заданого протоколу. Аналіз даних
проводили на персональному комп`ютері за допомогою відповідного
програмного забезпечення – Cardio Sys/Soft 4.1. Оцінювали величини
середньодобових, середньоденних та середньонічних показників
систолічного артеріального тиску (САТ), діастолічного артеріального
тиску (ДАТ), ЧСС, максимальні та мінімальні їх значення, гіпертонічне
навантаження (навантаження тиском, індекс часу), варіабельність САТ,
ДАТ, ЧСС, добовий індекс, швидкість підвищення артеріального тиску у
ранковий час для систолічного та діастолічного тиску. З урахуванням
нормальних значень параметрів добового моніторування артеріального
тиску, приведених в рекомендаціях Л.І. Ольбинської та співавт., 1998,
критеріями артеріальної гіпертензії у обстежених були наступні значення
артеріального тиску: середньодобового АТ – понад 130/80 мм рт.ст.,
середньоденного АТ – понад 140/90 мм рт.ст., середньонічного АТ – понад
120/80 мм рт.ст.
Під час оцінки добового ритму артеріального тиску нормальним вважали
профіль артеріального тиску зі ступенем нічного зниження від 10 до 20 –
22 % та добовий індекс, не менший за 1,1 (Л.І. Ольбинської та співавт.,
1998; Ю.М. Сіренко, В.М. Редковець, 2002).
Структурно-функціональний стан серцево-судинної системи визначали
за допомогою ехокардіографічного дослідження. Двомірну ехокардіографію
проводили за допомогою апарату Ultramark – 9 (ATL, США), стандартною
методикою з комп`ютерною обробкою результатів. Визначали розмір лівого
передсердя (ЛПр, см), кінцевий систолічний розмір лівого шлуночка (КСР
ЛШ, см), кінцевий діастолічний розмір ЛШ (КДР, см), кінцевий
діастолічний об`єм лівого шлуночка (КДО ЛШ, мл), кінцевий систолічний
об`єм лівого шлуночка (КСО ЛШ, мл), товщину міокарда задньої стінки
лівого шлуночка в діастолу (ТЗСд, см), товщину міжшлуночкової
перегородки в діастолу (ТМШПд, см), ударний об`єм (УО, мл), фракцію
викиду (ФВ, %). Розраховували масу та індекс маси міокарда лівого
шлуночка, величину периферійного опору судин. Оцінювали типи геометрії
лівого шлуночка.
Діагноз гіпотиреозу встановлювали на основі характерної клінічної
картини захворювання, анамнезу, вмісту гормонів щитоподібної залози
(загального трийодтироніну та загального тироксину), рівня тиреотропного
гормону. Діагноз “аутоімунний тиреоїдит” підтверджувався наявністю
“великих” діагностичних критеріїв: первинного гіпотиреозу, підвищенням
рівня антитіл до тиреоїдної пероксидази та виявленням ультразвукових
ознак аутоімунного процесу у щитоподібній залозі.
Рівень сироваткових концентрацій загального тироксину, загального
трийодтироніну та антитіл до тиреоїдної пероксидази визначали
радіоімунним методом за допомогою відповідних наборів “IMMUNOTECH RIA”
(Чехія). Визначення рівня тиреотропного гормону (ТТГ) плазми крові
здійснювалося за допомогою набору “IMMUNOTECH TSH IRMA” (Чехія)
радіоімунним методом.
Для оцінки стану ренін-ангіотензин-альдостеронової системи визначали
рівень активності реніну та концентрацію альдостерону у плазмі крові
радіоімунним методом за допомогою наборів “IMMUNOTECH ANGIOTENSIN I RIA
kit” та “IMMUNOTECH ALDOSTERON RIA kit” (Чехія).
Ультросонографічне дослідження було виконано за допомогою апарату
Sonoline Versa Plus (Siemens, Німеччина) з лінійним датчиком 7,5 МГц.
Оцінювали ехощільність паренхіми щитоподібної залози та її об`єм, який
порівнювали з опублікованими віковими розмірами.
У кожній групі проведена достатня кількість досліджень для статистичної
обробки отриманого матеріалу. Контрольні обстеження проводилися до
початку терапії, через 1 місяць, через 3 місяці після лікування.
Математичний розрахунок показників і статистична обробка матеріалу та
результатів досліджень методами варіаційної і непараметричної статистики
виконані на ПЕОМ за допомогою пакета прикладних програм “Statistica” та
“Microsoft Excel – 2000” шляхом використання вбудованих у дану програму
статистичних функцій. Розраховано середньоарифметичне значення (М),
помилка середньої арифметичної величини (m), визначено мінімальне і
максимальне значення і мода по кожному показнику. Оцінка достовірності
різниці відносних і середніх величин виконана із застосуванням t –
критеріїв Стьюдента. Значущими вважалися ті показники, у яких рівень
відмінностей становив p?0,05. Для встановлення наявності чи відсутності
зв`язку оцінювали коефіцієнт кореляції Пірсона (r) або коефіцієнт
рангової кореляції Спірмена (rs).
Результати дослідження та їх обговорення. В обстежених нами хворих на
гіпотиреоз на фоні хронічного аутоімунного тиреоїдиту артеріальна
гіпертензія спостерігалась у 45 (71,4 %) пацієнтів. Причому, з
урахуванням даних медичної документації, у 19 (42,2%) хворих гіпертензія
спостерігалась до розвитку гіпотиреозу. АГ І ступеня виявили у 20
(44,4%) пацієнтів, АГ ІІ ступеня – у 25 (55,6%) пацієнтів. Рівень
артеріального тиску залежав від ступеня тяжкості та стадії компенсації
гіпотиреозу. Артеріальна гіпертензія в обстежених нами хворих найчастіше
спостерігалась у пацієнтів віком понад 50 років, при тривалості
гіпотиреозу менше року, у хворих із легким та середнім ступенем тяжкості
в стадії субкомпенсації та компенсації хвороби. При тяжкій формі
гіпотиреозу та в стадії декомпенсації хвороби, тобто на фоні вираженого
дефіциту тиреоїдних гормонів, спостерігався більш низький рівень
артеріального тиску. Підвищення поширеності гіпотиреозу серед осіб
старшого віку підтверджував виявлений помірний кореляційний зв`язок
(r=0,4, рТЗСд), для хворих на гіпертонічну
хворобу гіпертрофія лівого шлуночка носила симетричний характер.
Базуючись на значеннях показників індексу маси міокарда та відносній
товщині лівого шлуночка, у хворих на артеріальну гіпертензію та
гіпотиреоз були виявлені таки типи геометрії лівого шлуночка: нормальна
– 26,6% (12 пацієнтів), концентричне ремоделювання – 20,2% (9
пацієнтів), концентрична гіпертрофія – 28,8% (13 пацієнтів),
ексцентрична гіпертрофія (без дилатації порожнин) – 24,4% (11
пацієнтів).
Рис. 1. Типи геометрії лівого шлуночка у хворих на артеріальну
гіпертензію та гіпотиреоз
Можливо, це зумовлено збільшенням ТМШП та ТЗСд внаслідок мукоїдного
набряку, який властивий хворим на гіпотиреоз. При порівнянні типів
геометрії лівого шлуночка у хворих на ГХ ІІ стадії та у хворих на
гіпотиреоз із гіпертонічною хворобою в анамнезі суттєвих розбіжностей не
виявили. Проте у хворих, у яких гіпертензія розвинулась на тлі
гіпотиреозу, переважали концентричне ремоделювання та концентрична
гіпертрофія лівого шлуночка.
У хворих на гіпотиреоз без гіпертензії спостерігався достовірний
(р
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ
АГ – артеріальна гіпертензія
АТ – артеріальний тиск
ГХ – гіпертонічна хвороба
ДАТ – діастолічний артеріальний тиск
ІММ ЛШ – індекс маси міокарда лівого шлуночка
КДО – кінцевий діастолічний об`єм лівого шлуночка
КСО – кінцевий систолічний об`єм лівого шлуночка
ММЛШ – маса міокарда лівого шлуночка
РААС – ренін-ангіотензин-альдостеронова система
САТ – систолічний артеріальний тиск
ТЗСд – товщина задньої стінки лівого шлуночка в діастолу
ТМШП – товщина міжшлуночкової перегородки
ТТГ – тиреотропний гормон
УО – ударний об`єм
ФВ – фракція викиду
ЧСС – частота серцевих скорочень
PAGE \* Arabic 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
