.

Ранній гістогенез дихальної системи у людини в умовах типової та атипової імплантації (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
145 2997
Скачать документ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

КИРИК ТАРАС ПЕТРОВИЧ

УДК: 617.55-036.11:616.345-008.8-085.246.1

Екоімунна корекція інтралюмінального гомеостазу товстої кишки при
гострій абдомінальній патології

14.01.03 – хірургія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Львів – 2005Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському національному медичному університеті імені
Данила Галицького МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Герич Ігор Дионізійович – професор
кафедри загальної хірургії Львівського національного медичного
університету імені Данила Галицького МОЗ України

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Дзюбановський І.Я. – завідувач кафедри
хірургії факультету післядипломної освіти Тернопільського державного
медичного університету імені І.Я.Горбачевського МОЗ України;

доктор медичних наук, професор Лігоненко О.В. – завідувач кафедри
загальної хірургії Української медичної стоматологічної академії МОЗ
України.

Провідна установа:

Інститут загальної і невідкладної хірургії АМН України, м. Харків.

Захист відбудеться “10“ травня 2005 р. о 13 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 35.600.01 у Львівському національному
медичному університеті імені Данила Галицького МОЗ України (79010,
м.Львів, вул. Пекарська, 69).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівського
національного медичного університету імені Данила Галицького МОЗ України
(79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 6).

Автореферат розісланий “9“ квітня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Чуклін С. М.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На початку ХХІ сторіччя гостра абдомінальна патологія
(ГАП) і надалі залишається однією із найскладніших медико-соціальних
проблем з огляду на збереження тенденцій до невпинного зростання
кількості пацієнтів з цією патологією, стабільно високої летальності та
перманентного збільшення вартості лікування (Ерюхин И.А., Шляпников
С.А., 2000; Илюкевич Г.В., 2001).

Серед загалу хворих, госпіталізованих у хірургічні стаціонари з приводу
абдомінальної патології, близько 5 % становлять пацієнти з гострим
панкреатитом (ГПа). При чому за останні десятиріччя відзначають
кількаразове зростання рівня захворюваності на ГПа. Отож, за
повідомленням авторів на цей час у промислово розвинених країнах цей
показник знаходиться у межах від 200 до 800 хворих на ГПа на 1 млн.
населення в рік (Kuzela L., 2000, Gullo L. et al., 2002). Окрім цього,
занепокоєння викликає стабільно високий відсоток інфекційних ускладнень
ГПа, які зумовлюють 80 % летальних наслідків при цьому захворюванні
(Legermate D.A. et al., 1992; Бойко В.В. и др., 2002).

Не меншої уваги заслуговують проблеми лікування хворих на гострий
перитоніт (ГПе). Це найважче ускладнення захворювань і пошкоджень
органів черевної порожнини, що стабільно займає чільне місце у структурі
хірургічної летальності. Доктрина лікування ГПе залишається незмінною
протягом тривалого часу. Головними її постулатами є проведення
адекватного операційного втручання у ранні терміни, цілеспрямована
антибактерійна та дезінтоксикаційна терапія. Не сумніваючись у
доцільності комплексного підходу в лікуванні пацієнтів із зазначеною
патологією, слід зауважити, що рівень післяопераційної летальності при
ГПе залишається високим і перебуває у межах від 15 до 60 %. Розвиток
поліорганної недостатності (ПОН) зумовлює зростання цього показника до
70 – 100 % (Мартов Ю.Б., 1998; Шелестюк П.И. и др., 2000; Давыдов Ю.А. и
др., 2000; Гаин Ю.М.и др., 2001).

Наведені показники свідчать про вичерпаність резервів існуючих методів
лікування хворих на ГАП, що на думку низки авторів, детермінує
необхідність подальшого вивчення фундаментальних патофізіологічних
розладів, що супроводжують ГАП і вимагають розпрацювання нових
патогенетичних лікувальних технологій (Bengmark S., 1996).

Одними із маловідомих і найменше досліджених аспектів у вказаній царині
є різновидні розлади інтралюмінального гомеостазу товстої кишки (ІЛГТК),
що характеризуються поєднанням низки клінічних, лабораторних і
морфологічних відхилень – типових супровідників заавансованого перебігу
ГАП (Bengmark S. et al., 1996). У цьому аспекті значної актуальності
набуває пошук відповідних засобів лікувальної корекції змін ІЛГТК при
ГАП.

У фаховій медичній літературі висвітлення окремих аспектів проблеми
ІЛГТК при ГАП – товстокишкової мікрофлори, нормальних показників
внутрішньочеревного тиску, збереження цілості інтестинального бар’єра –
здебільше мають описовий характер, ґрунтуються на поодиноких клінічних
спостереженнях або ж віддзеркалюють окремі фрагменти цієї проблеми у
вигляді перспективних напрямків майбутніх досліджень (Bengmark S.,
Jeppsson B., 1995; Bengmark S., 1996; Salminen S. et al., 1996; Alander
M. et al., 1999; Bengmark S., 2003). Нез’ясованість типових розладів
інтралюмінального гомеостазу при ГАП, відсутність доступних маркерів
первинної діагностики та динамічного відстеження цих змін, недостатність
традиційних діагностично-лікувальних підходів вказують на актуальність
проблеми та необхідність її розпрацювання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана згідно з планом НДР Львівського національного медичного
університету імені Данила Галицького “Розробити профілактичну програму,
діагностичний алгоритм та лікувальну тактику при гнійно-запальних
процесах м’яких тканин, підшлункової залози та парапанкреатичної
клітковини, а також синдрому системної запальної відповіді, основану на
з’ясуванні особливостей етіологічних чинників, імунологічної
реактивності організму, характеру порушень зсідально-протизсідальної
системи”, державана реєстрація № 0100U002259.

Мета й задачі дослідження. Поліпшити результати лікування хворих на
гострий панкреатит і гострий перитоніт шляхом розпрацювання та
використання екоімунної корекції інтралюмінального гомеостазу товстої
кишки.

Для досягнення цієї мети були сформульовані наступні основні завдання
дослідження:

1. Оцінити частоту післяопераційних гнійно-септичних (ГСУ) і
моторно-евакуаційних ускладнень у хворих на ГПа і ГПе, пов’язаних із
розладами ІЛГТК.

2. З’ясувати деякі маловідомі аспекти розладів ІЛГТК у хворих на ГАП:
стан біоценозу, особливості внурішньочеревного тиску (ВЧТ), мікро- та
ультраструктурні зміни слизової оболонки товстої кишки.

3. Визначити критерії діагностики та прогнозування післяопераційних
розладів ІЛГТК у хворих на ГПа і ГПе.

4. Розпрацювати нові та удосконалити наявні схеми та способи корекції
розладів ІЛГТК.

5. З’ясувати ефективність застосування екоімунної корекції ІЛГТК у
хворих на ГАП.

Об’єкт дослідження – 156 пацієнтів (86 з гострим панкреатитом; 70 з
гострим перитонітом), госпіталізованих ургентно в клініку загальної
хірургії Клінічної міської комунальної лікарні швидкої медичної допомоги
м. Львова.

Предмет дослідження – гострий панкреатит і гострий перитоніт.

Методи дослідження: стандартизовані клінічні, лабораторні,
інструментально-апаратні, патоморфологічні, мікробіологічні (оцінка
інтестинального біоценозу), електронномікроскопічні (дослідження
тонковерствових зрізів слизової оболонки товстої кишки), непрямі методи
вимірювання ВЧТ (шляхом визначення тиску в сечовому міхурі через катетер
Фолея та в інтрагастральному просторі через шлунковий зонд),
статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше сформульовано дефініції
ІЛГТК та окремих її лабораторних, клінічних, інструментальних й
морфологічних маркерів. Визначено спектр розладів ІЛГТК при ГПа і ГПе та
з’ясовано їх вплив на перебіг основної патології та розвиток ускладнень.
Оцінено інформаційність методів ідентифікації розладів ІЛГТК. Відзначено
характер впливу антибактерійних препаратів на пробіотичну ланку
товстокишкового біоценозу. Вперше запропоновано об’єктивну стратифікацію
синдрому ентеральної недостатності (ЕН), що ґрунтується на прямій
кореляції особливостей клінічного вияву ЕН і ступеня внутрішньочеревної
гіпертензії (ВЧГ). Вперше створено алгоритм визначення важкості, оцінки
ефективності лікування та прогнозу перебігу ГПа за вислідами вимірювання
величини ВЧТ. Розпрацьовано та апробовано на практиці комплексну
медикаментну схему корекції ІЛГТК (Патент 71470 А Україна).

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження
дозволяють покращити лікування хворих на ГПа і ГПе через вибір
адекватного обсягу біофармакологічної корекції ІЛГТК, що
віддзеркалюється вагомим зниженням інцидентності ентеральної,
серцево-судинної, дихальної й поліорганної недостатності; суттєвим
скороченням термінів нормалізації ВЧТ і товстокишкового біоценозу;
зменшенням випадків ГСУ.

Запропоновано спосіб визначення важкості та прогнозу перебігу ГПа
(посвідчення на раціоналізаторську пропозицію № 768, видане 21.04.2004
р. БРІВ ГУОЗ Львівської ОДА), спосіб медикаментної корекції ВЧТ при ГАП
(посвідчення на раціоналізаторську пропозицію № 770, видане 14.04.2004
р. БРІВ ГУОЗ Львівської ОДА), спосіб субституції пробіотиків при ГАП
(посвідчення на раціоналізаторську пропозицію № 767, видане 16.04.2004
р. БРІВ ГУОЗ Львівської ОДА), модифіковано варіанти нормалізації
кишкової мікрофлори при ГАП (посвідчення на раціоналізаторську
пропозицію № 723, видане 6.10.2000 р. БРІВ УОЗ Львівської ОДА);
розпрацьовано схему комплексної корекції ІЛГТК при ГАП (посвідчення на
раціоналізаторську пропозицію № 769, видане 6.04.2004 р. БРІВ ГУОЗ
Львівської ОДА).

Результати дисертації з позитивним ефектом впроваджено у діяльність І і
ІІ хірургічних відділень Клінічної міської комунальної лікарні швидкої
медичної допомоги (КМКЛШМД) м. Львова, І хірургічного відділення
Львівської обласної клінічної лікарні, відділення екстракорпоральних
методів дезінтоксикації й хірургічне відділення Чернігівської обласної
лікарні, І хірургічного відділення Клінічної лікарні № 15 м. Києва,
хірургічного відділення міської лікарні № 6 м. Сімферополя.

Матеріали дисертації широко використовуються у навчальному процесі
студентів медичного факультету на кафедрі загальної хірургії Львівського
національного медичного університету імені Данила Галицького.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним самостійним
науковим дослідженням Т.П. Кирика. Автор самостійно виконав етапи
планування й літературно-патентного пошуку, сформулював мету й завдання,
опанував методи обстеження, сформував групи дослідження. Здобувач брав
активну участь у лікуванні хворих, самостійно виконував спеціальні
методи дослідження, проводив анкетування та аналіз результатів. Основні
наукові положення, обґрунтування та висновки, відображені у дисертації,
належать Т.П. Кирику. Співавтори наукових праць, виданих за результатами
дисертації, забезпечували консультаційно-технічну допомогу та співучасть
у діагностично-лікувальному процесі.

Апробація результатів дисертації. Результати й основні наукові положення
дисертації висвітлені на: науково-практичній конференції
“Антибіотикопрофілактика в хірургії” (Львів, 1999); ІІ
науково-практичній конференції “Актуальні питання множинної і поєднаної
травми ” (Львів, 2000); науково-практичної конференції студентів і
молодих вчених “Актуальні проблеми клінічної, експериментальної,
профілактичної медицини та стоматології” (Донецьк, 2003); Міжнародному
медичному конгресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 2003);
Міжнародній конференції хірургів “Окремі питання ургентної хірургії”
(Ужгород, 2003); науково-практичній конференції “Актуальні питання
невідкладної хірургії” (Харків, 2004); Українсько-Польських хірургічних
днях, присвячених року Польщі в Україні (Львів, 2004);
Науково-практичній конференції, присвяченій 50-річчю кафедри загальної
хірургії Львівського національного медичного університету ім. Данила
Галицького “Актуальні питання абдомінальної та гнійно-септичної
хірургії” (Львів, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції
“Пробіотики – ХХІ століття. Біологія. Медицина. Практика” (Тернопіль,
2004).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 21 друковану працю: 5
статей у фахових журналах, що входять до затвердженого ВАК України
переліку наукових видань, 1 патент України (№ 71470 А), 4 тези у
збірниках наукових праць, 11 праць у матеріалах конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 228 сторінках
друкованого тексту, міститить вступ, огляду літератури, 6 розділів
власних досліджень, висновки і додатки. Дисертація ілюстрована 39
таблицями, 38 малюнками, 4 витягами з історій хвороб, додатками з
копіями актів впровадження і патенту України. Список використаних джерел
містить 301 посилання (22 вітчизняних і 279 зарубіжних).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Обстеженням охоплено 156 пацієнтів з
ГАП, які перебували на стаціонарному лікуванні у клініці кафедри
загальної хірургії ЛНМУ імені Данила Галицького у 2002 – 2004 роках.
Усіх хворих методом випадкової рандомізації поділено на дві групи.
Основна група (70 осіб) стала підставою для з’ясування клінічної
ефективності розпрацьованих методів екоімунної корекції ІЛГТК;
контрольна група (86 осіб) сформована з метою отримання вихідних
параметрів ефективності конвенційного лікування і встановлення основних
клінічних, лабораторних, інструментальних й морфологічних параметрів
порушення ІЛГТК при ГПа і ГПе.

Фізикальне обстеження пацієнтів полягало у з’ясуванні скарг, анамнезу,
традиційних клінічних симптомів, стандартному об’єктивному огляді
пацієнта (аускультація, перкусія, пальпація і ін.), пошуку клінічних
ознак абдомінальної або іншої патології. Обсяг лабораторних і
біохімічних досліджень відповідав визнаним вимогам. Серед інших
допоміжних методів діагностики застосовували ультрасонографію і
рентгенологічне обстеження хворих. Під час обстеження хворих, поряд зі
загальноклінічними, застосовували спеціальні методи дослідження, а саме:
бактеріологічну ідентифікацію товстокишкового біоценозу, непрямі методи
визначення ВЧТ (шляхом визначення тиску в сечовому міхурі через катетер
Фолея та в інтрагастральному просторі через шлунковий зонд),
електронномікроскопічне дослідження стандартних ультратонких зрізів
слизової оболонки товстої кишки. Статистичне опрацювання результатів
власних досліджень виконували з допомогою пакетів прикладних
комп’ютерних програм для варіаційно-статистичного аналізу “GraphPad
InStat”.

Результати досліджень.

Моторно-евакуаційні розлади та гнійно-септичні ускладнення при ГАП. При
аналізі даних фізикального, інструментального та лабораторного методів
обстеження у більшості пацієнтів із ГПа і ГПе (83; 96,5 %) констатували
широкий діапазон моторних розладів травного тракту. Ентеральну
недостатність (ЕН), ствердили у 63 (73,3 %) осіб, із них функціональні
порушення І ступеня констатували у 32 (50,8 %) хворих, другу стадію ЕН
спостерігали у 24 (38,1 %) осіб, ознаки найважчого вияву ЕН відзначили у
7 (11,1 %) хворих. Слід зауважити, що клінічна маніфестація
моторно-евакуаційних розладів і ступінь їх заавансованості знаходилися у

прямій залежності від нозологічної форми ГАП, термінів госпіталізації,
особливостей перебігу основного патологічного процесу та низки його
патоморфологічних характеристик. Попри ствердження ЕН, у більшої частини
обстежених пацієнтів (63; 73,3 %) інцидентність її була різною у
підгрупах хворих із ГПа (38; 60,3 %) і ГПе (25; 39,7 %).

Суттєві розлади моторно-евакуаційних функцій травної системи, на думку
багатьох авторів, створюють підґрунтя для формування дисбіотичних
зрушень кишкової мікроекології та швидкого розвитку деструкційних змін
інтестинальної слизової. Неспроможність слизової оболонки товстої кишки,
як однієї з визначальних ланок антиінфекційного захисту провокує
активацію феномену патологічної бактерійної транслокації, що, слід
трактувати як пусковий механізм розвитку ГСУ. Останні діагностували у 22
(25,6 %) осіб контрольної групи – фактично у кожного 4-го пацієнта.

Значну частину випадків ГСУ (13; 59,1 %) констатували у пацієнтів з ГПа.
Структура ГСУ у пацієнтів із важким перебігом гострого панкреатиту була
ширшою і містила, окрім гектичної гіпертермії (8 хворих; 61,5 %), важку
двобічну пневмонію (5; 38,5 %), обмежені нагнійні процеси черевної
порожнини (2; 15,4 %), септичний ендокардит (1; 7,7 %), септичний шок
(2; 15,4 %). Дещо іншими були інцидентність і структура ГСУ у пацієнтів
з ГПе (41; 100 %). Спектр ускладнень був значно меншим і обмежувався
трьома (33,3 %) пацієнтами із нагноєнням післяопераційної рани, у 4
(44,4 %) хворих діагностували нозокоміальну пневмонію, також
спостерігали по одному (11,1 %) пацієнту із септичним ендокардитом і
солітарним міжкишковим абсцесом.

При узагальненні наведених даних ми констатували причинно-наслідковий
зв’язок моторно-евакуаційних розладів і виникнення ГСУ у 91 % хворих.

Розлади інтралюмінального гомеостазу при ГПа і ГПе.

Особливості товстокишкового біоценозу. Мікроекологія товстокишкового
вмісту при ГАП характеризувалася статистично істотними особливостями
(р0,05) та
зниження до нижньої межі норми кількості біфідумбактерій (3,1±1,2 vs 3;
р>0,05). Водночас, загальна кількість умовно-патогенної флори (протей,
цитробактер, клебсієла, ентеробактерії), не перевищувала максимально
допустимого показника. Для ГПа були притаманними суттєві зрушення
кишкової мікроекології, що виявлялися істотним зниженням інтенсивності
колонізації лактобактерій (2,4±1,9 vs 11; р 13 см вод. ст.).

Ультраструктура слизової оболонки товстої кишки. З огляду на відсутність
переконливих даних про морфологічні особливості кишкового бар’єру при
ГАП ми провели електронно-мікроскопічне дослідження прижиттєвих
біоптатів товстокишкової стінки у 10 пацієнтів з ГАП. Узагальнюючи
результати аналізу 140 мікрофотографій, ми ствердили низку притаманних
змін ультраструктурної організації клітин та елементів строми слизової
оболонки товстої кишки. Так, констатований мозаїчний характер ураження
характеризувався різною глибиною альтерації окремих верств слизівки.
Початкові етапи дезорганізації ультраструктури, що виявлялися набряком,
зниженням електронної щільності цитоплазми і ядра, дистопією
мікрофіламентів, обмежувалися власною м’язовою пластинкою. Помірну
заавансованість патологічних змін виявили також в глибоких верствах
крипт: у вказаних ділянках домінували епітеліоцити із вкороченими
мікроворсинками, надмірним накопиченням у цитоплазмі автолізосом і
дегенеративно змінених мітохондрій. Водночас, найвищим ступенем
структурної дезорганізації характеризувалися стовпчасті й келихоподібні
епітеліоцити, дотичні до кишкового простору. Цитоплазма зазначених
клітин була представлена апікально розташованими ядрами з аномальним
вмістом гетерохроматину зруйнованими органелами без чіткої диференціації
та скупченнями бактерійних тіл чи їх фрагментів. Апікальні міжклітинні
контакти епітеліоцитів були порушенні, утворені проміжки містили детрит
і бактерійні тіла. Базальна мембрана не визначалася або перебувала на
стадії деструкції. Прилеглі гемокапіляри були оточені зонами
перивазального лізису фібробластів й колагенових волокон, просвіт судин
виповнювали еритроцитарні тромби.

Таким чином, при ГАП заавансована деструкція поверхневих верств слизової
оболонки ініціювала аномальну міграцію кишкових бактерій. За даними
електронно-мікроскопічного дослідження ми виокремили два ймовірні
механізми бактерійної транслокації при ГАП: “per rexin” i “per
diapedesin”.

Провівши клініко-морфологічні паралелі, у 7 пацієнтів (70 %) з 10 (100
%) обстежених ми ствердили пряму кореляцію між глибиною деструкції
слизової оболонки товстої кишки та особливостями перебігу ГАП, а саме
тривалістю і клінічною заавансованістю захворювання, величною ВЧТ,
ступенем товстокишкового дисбіозу.

Медикаментна корекція ІЛГТК при ГПа і ГПе. Поглиблене вивчення
клінічних, інструментальних, лабораторних і морфологічних аспектів ІЛГТК
– одного з провідних патогенетичних компонентів ГАП, що відіграє
визначальну роль у розвитку низки системних ускладнень, засвідчує
недосконалість конвенційних схем лікування ГАП та обґрунтовує
доцільність розпрацювання й впровадження засобів, спрямованих на
прицільну корекцію ІЛГТК при ГАП. З метою з’ясування ефективності
застосування пробіотиків й пребіотиків при ГАП, ми провели апробацію
стандартизованої схеми екоімунного харчування (Bengmark S., 1996) у 44
пацієнтів основної групи. Статистичне опрацювання й порівняльний аналіз
отриманих показників проводили із залученням клініко-лабораторних та
інструментальних маркерів динамічного відстежування перебігу ГАП у
хворих контрольної групи (86 осіб) й 44 осіб основної групи, комплексне
хірургічне лікування останніх доповнювалося типовою схемою екоімунної
корекції. Загалом, клінічна апробація екоімунного харчування при ГАП
засвідчила її суттєву ефективність.

Так, у пацієнтів основної групи спостерігали стрімкіше зменшення
інцидентності ЕН із формування вірогідної різниці показників (?2=5,048;
р= 0,0247) на 6 добу лікування. При відстежуванні випадків
серцево-судинної недостатності, констатували істотну міжгрупову різницю
інцидентності цього синдрому (?2=5,357; р=0,0206) в кінці першого тижня
стаціонарного лікування (5 – 8 доби). Застосування екоімунного
харчування зумовило формування суттєвої міжгрупової різниці
інцидентності ПОН (?2=4,200; р=0,0404), що була стверджена на 7 добу
лікування. Співставляючи абсолютні показники лейкоцитозу, ми ствердили
існування чіткої міжгрупової відмінності параметру (9,04?2,35 vs
12,78?2,7 Ґ/л; р=0,036) у період з 7 по 9 доби спостереження. Подібну
закономірність констатували й при порівняльному аналізі інцидентності
септичних лейкоцитарних реакцій (34,1 % vs 52,2 %; ?2=3,2; р=0,007).

Водночас, застосування екоімунного харчування не забезпечило достатнього
ступеня корекції окремих патогенетичних ланок ГАП. Так, аналіз
результатів вимірювання ВЧТ засвідчив неістотну міжгрупову різницю
абсолютних значень ВЧТ (11,8±1,9 vs 13,2±2,1 см вод. ст.; р=0,12). Вплив
класичної екоімунної корекції на товстокишкову мікрофолору обмежувався
лише вагомим підвищенням вмісту біфідумбактерій (4,1±1,7 vs 2,8±1,3;
рP> >¤>¬>?>eA6BiHBIhW?W?\o\”e?e?gaegEjojojooioa*Io?oi
oioioioioioioi?io±o?§?§?§?o?o? ? ? ? ?o?o?o?o?o?o?o?

Oe

O

U

f

h

?

@

l

@

?1,063; р=0,3026) у пацієнтів основної й контрольної груп, однак остання
не набула статистичної вірогідності. Отже, результати апробації
класичної схеми екоімунного харчування при ГАП сформували підґрунтя для
прицільної модифікації схеми екоімунної корекції з врахуванням
стверджених нами патогенетичних особливостей та різних режимів лікування
ГАП.

Згідно спостережень низки дослідників (Бруневич С.Э. и др., 2001)
значною активністю щодо інтестинальних патогенів характеризуються
похідні нітрофурану, зокрема фуразолідон – кишковий антисептик локальної
дії, з широким протимікробним спектром без суттєвого впливу на анаеробну
інтестинальну флору. Окрім цього, враховуючи аномальний рівень
персистенції грибів роду Candida, актуальним постало питання про
введення в схему корекції антимікотиків, зокрема, ністатину.
Потенціювання впливу ксенобіотиків досягали шляхом впровадження в схему
ліофілізованої форми Sacharomyces boulardii – біологічного антагоніста
кишкових патогенів. Враховуючи один з провідних патогенетичних
механізмів ВЧГ – парез ШКТ з інтралюмінальним накопиченням газів, як
можливий варіант вирішення зазначеного питання ми запропонували
застосування поверхнево-активних речовин із газо-резорбтивними
властивостями. Подібним вимогам відповідає симетікон. Усі перераховані
препарати, окрім пробіотиків, використовували в максимально допустимих
добових дозах. Дозування пробіотиків (Bifidobacterium bifidum № 791 і
Lactobacillus acidophillus) встановлювали з урахуванням особливостей
системної АБТ й визначеним підвищуючим коефіцієнтом, який вираховували
за результатами експериментального дослідження взаємодії антибактерійних
середників (цефтріаксон, метронідазол, офлоксацин) і пробіотичних
бактерій (див. табл. 2).

Таблиця 2

Взаємодія антибіотиків і пробіотиків: ріст пробіотиків

Пробіотики Антибіотики в розведенні в мг/мл (вихідна концентрація –
1мг/мл)

Метронідазол

Цефтріаксон

Офлоксацин

0,01

0,005

0,0025

0,00125

0,00063

0,01

0,005

0,0025

0,00125

0,00063

0,01

0,005

0,0025

0,00125

0,00063

Bifidobacterium bifidum + + + + + – – – – + – – – – +

Lactobacillus acidophillus + + + + + – – – – – + + + + +

E.coli M-17 – + + + + – – – – – – – – – –

“+” – наявність росту ПБ, “ –“ – відсутність росту ПБ

Отже, з у рахуванням наведеного, власна схема біофармакологічної
корекції ІЛГТК, як компонент комплексного хірургічного лікування ГАП
передбачала застосування комбінацій наступних середників:
протибактерійний засіб – фуразолідон (0,1 г 4 рази на добу),
протигрибковий антибіотик – ністатин (500 000 од. 4 рази на добу);
біологічний антагоніст – Sacharomyces boulardii (0,5 г 2 рази на добу);
поверхнево-активний, газорезорбтивний засіб – симетікон (0,08 г 4 рази
на добу); пробіотики – Lactobacillus acidophillus, Bifidobacterium
bifidum № 791. Дозування останніх препаратів визначали відповідно до
обраної системної АБТ при ГАП із застосуванням підвищуючого коефіцієнта:
метронідазол (Lactobacillus acidophillus – 107 КУО 3 рази на добу;
Bifidobacterium bifidum – 108 КУО 3 рази на добу), цефтріаксон
(Lactobacillus acidophillus – 2?107 КУО 3 рази на добу; Bifidobacterium
bifidum – 2?108 КУО 3 рази на добу), офлоксацин (Lactobacillus
acidophillus – 107 КУО 3 рази на добу; Bifidobacterium bifidum – 2?108
КУО 3 рази на добу).

Розпрацьовані схеми корекції ІЛГТК застосовували з перших днів
госпіталізації чи післяопераційного періоду протягом 7-14 діб, залежно
від особливостей перебігу ГАП.

Аналіз ефективності власної корекційної схеми проводили із залученням
хворих контрольної і основної груп, останніх було поділено на дві
співставимі підгрупи: першу підгрупу склали 26 (37,1 %) осіб,
стандартизована лікувальна програма яких була доповнена власною схемою
біофармакологічної корекції ІЛГТК; другу підгрупу сформували із 44 (62,9
%) пацієнтів, що отримували класичний варіант екоімунного харчування
(Bengmark S., 1996).

Результати апробації розпрацьованої схеми корекції ІЛГТК засвідчили
тотожність окремих показників її клінічної ефективності до класичного
екоімунного харчування за результатами стандартних маркерів динамічного
відслідковування перебігу ГАП. Отримані параметри відрізнялися на 3 – 5
%, що формувало відсутність статистично істотної різниці порівнюваних
показників.

Проте, за ходом порівняльного аналізу було констатовано вищу
ефективність пропонованої корекційної схеми за параметрами, які апріорно
трактувалися як корегуючі: ВЧТ та його окремі клінічні вияви,
товстокишковий біоценоз, ультраструктура слизової оболонки товстої
кишки, інцидентність ГСУ.

У хворих, що отримували розпрацьовану схему екоімунної корекції ІЛГТК,
при співставленні з пацієнтами другої підгрупи, ствердили вірогідно
нижчі показники ВЧГ (6,9±1,4 vs 12±1,6 см вод. ст.; р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020