.

Особливості епідемічного процесу шигельозів в сучасних умовах і біологічні властивості їх збудників (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
132 3958
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ім. Л. В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

ГАЛУШКО НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА

УДК 579.84215:579.24; 616.935-02-036.2:313.13;
616.98:579.842.15]-02-07

Особливості епідемічного процесу шигельозів в сучасних умовах і
біологічні властивості їх збудників

14.02.02 – епідеміологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л.В.Громашевського АМН України.

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
Зарицький Анатолій Минович, завідувач лабораторії кишкових інфекцій з
групами вібріозів та медичної паразитології, Інститут епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Бондаренко Валентина Іванівна, Інститут
епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського АМН
України, провідний науковий співробітник лабораторії поліомієліту та
інших ентеровірусних інфекцій

доктор медичних наук, професор Гавура Віктор Васильович, Національна
медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України,
професор кафедри інфекційних хвороб та епідеміології

Провідна установа

Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України,
кафедра епідеміології

Захист відбудеться “12” червня 2007 року об ___ годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.614.02 при Інституті епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України (03038, м. Київ
вул. М.Амосова, 5).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України (03038, м. Київ
вул. М.Амосова, 5).

Автореферат розісланий “11 ” травня 2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук
С.І.Доан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У структурі гострих кишкових інфекцій (ГКІ) шигельози
займають одне з головних місць. Питома вага їх серед загального числа
ГКІ коливається від 28 до 75% (R.S. Barwick et al., 2000). Шигельози
завдають значних економічних збитків (И.Л.Шаханина, 1986; Wld Hlth Rep.,
1996). За своєю соціальною значущістю вони, поряд з другими ГКІ,
посідають ІІІ місце серед інфекційних хвороб людини (А.М. Зарицький,
1998).

Соціальні зміни, які спостерігалися в країні протягом останніх 65 років,
суттєво вплинули на епідемічний процес (ЕП) шигельозів (А.М. Зарицкий і
свівавт., 1997). Період 1944 – 1972 рр. характеризувався високою
захворюваністю, летальністю та інтенсивним поширенням хронічних форм цих
захворювань (М.Н. Мельник і співавт., 1975). Наприкінці ХХ сторіччя
захворюваність на шигельози значно знизилася, не реєструються хронічні
форми цих захворювань, у 13 разів зменшилася летальність, (В. І.
Покровський, Н. Д. Ющук, 1994; В. А. Шатило, 1990). Втім на тлі
підвищення соціального рівня життя і санітарної культури населення
кількість спалахів не зменшується. Як і раніше у них втягуються близько
2-3 % осіб з числа всіх захворівших на шигельози. Головною мішенню
збудників, як правило, стають діти, частка яких становить близько 70 %
усіх хворих на шигельози. Тому велике значення має вивчення механізмів,
що підтримують епідемічний процес шигельозів в сучасних умовах.

Одночасно зі зниженням захворюваності на шигельози відбулися зміни в
етіологічній структурі їх збудників: шигели Григор’єва-Шига,
Штутцер-Шмітца практично зникли з епідеміологічного горизонту, а шигели
Зонне і Флекснера залишилися основними видами збудників, які виділяються
сьогодні. Причини змін етіологічної структури остаточно не з’ясовані.

Незважаючи на суттєве зниження захворюваності на шигельози в Україні, їх
рівень і сьогодні значно перевищує рівень промислово розвинутих країн.
Так, у США рівень захворюваності на дизентерію коливається від 4,5 до
10,0 на 100 тис. населення (L. Martin et al., 1983; NIAID, 2001).

Складність боротьби з шигельозами в сучасних умовах криється, на наш
погляд, не тільки в численності факторів передачі, короткочасності
імунітету після перенесеної хвороби, високій сприйнятливості до інфекції
дітей і низькому рівні у них санітарно-культурних навичок, але й у
високій мінливості збудників, їх спроможності швидко пристосовуватися до
умов навколишнього середовища та організму хазяїна, що постійно
змінюються. Тому знання біотичних та абіотичних умов виживання шигел
сприятиме визначенню закономірностей розвитку епідемічного процесу
шигельозів, його особливостей, встановленню причин змін етіологічної
структури шигельозів та вдосконаленню системи
санітарно-епідеміологічного нагляду за ними.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота пов’язана з плановими науковими темами Київського
інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського
“Розробити принципи попередження формування домінантних популяцій
ентеробактерій, резистентних до дезінфектантів (шифр за планом 085, №
державної реєстрації 0102U000575), “Дослідження змін у паразитарній
системі, які впливають на еволюцію епідемічного процесу кишкових
інфекцій та інвазій в сучасних умовах” (шифр за планом 099, № державної
реєстрації 0105U000018)

Мета та завдання дослідження.

Метою дослідження є вивчення особливостей епідемічного процесу
шигельозів в сучасних умовах, визначення впливу на нього змін
біологічних властивостей збудників та вдосконалення системи
епідеміологічного нагляду.

Для реалізації вказаної мети були поставлені такі задачі:

1. Провести аналіз епідемічного процесу шигельозів в сучасних умовах,
визначити його особливості.

2. Вивчити зміни біологічних властивостей збудників шигельозів, які
впливають на еволюцію епідпроцесу.

3. Вивчити розповсюдженість серед штамів шигел плазмід множинної
лікарської резистентності та плазмід, які обумовлюють вірулентний
потенціал мікробних клітин.

4. На основі отриманих даних надати рекомендації з удосконалення
епідемічного нагляду за шигельозами.

Об’єкт дослідження: еволюція епідемічного процесу шигельозів в Україні
за період 1944 – 2005 рр., мінливість біологічних властивостей шигел
Флекснера і Зонне.

Предмет дослідження: особливості епідемічного процесу шигельозів та
біологічні властивості шигел, які впливають на нього.

Методи дослідження: епідеміологічні, мікробіологічні, генетичні,
статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше показані особливості
епідемічного процесу шигельозів у сучасних умовах:

– збільшення прихованого компоненту епідемічного процесу на тлі
зменшення маніфестної захворюваності,

– паралелізм епідемічних процесів шигельозів Зонне і Флекснера та
зменшення різниці між інтенсивністю поширення цих захворювань,

– підвищення захворюваності дітей відносно захворюваності дорослих.

Вперше проведено порівняльне вивчення біологічних властивостей шигел,
які були виділені у 1944 -1972 і 1997-2003 рр., встановлено зв’язок цих
властивостей з особливостями епідемічного процесу шигельозів у
зазначених періодах. Доведено, що актуальні штами шигел Зонне і
Флекснера відрізняються від архівних підвищеною адгезивною і
антилізоцимною активністю, більшою резистентністю до антибіотиків,
температурного фактору, набором плазмід. Показано зменшення гемолітичної
активності шигел Флекснера і збільшення стійкості до хлорвмісних
дезінфектантів шигел Зонне. Встановлені зміни біологічних властивостей
відображують більшу спроможність сучасних популяцій шигел до
персистенції в організмі хазяїна та переживання у навколишньому
середовищі. Зазначені біологічні властивості є характерними для
домінуючих популяцій збудників шигельозів.

Наукове і теоретичне значення отриманих результатів полягає у визначенні
зв’язку між еволюцією епідемічного процесу шигельозів та змінами
біологічних властивостей їх збудників, що забезпечують зберігання
паразитичного виду.

Практичне значення отриманих результатів. Встановлені закономірності
епідемічного процесу шигельозів в Україні дозволили вдосконалити існуючу
систему епіднагляду в напрямках:

– орієнтації епідемічного нагляду не лише на показники маніфестної
захворюваності, але й на прихований перебіг епідемічного процесу;

– врахування біологічних властивостей циркулюючих штамів збудників і
діапазону їх динамічної мінливості з метою своєчасного встановлення
домінуючих варіантів збудників, які впливають на епідемічний процес,
ефективного прогнозування епідситуації, доказового встановлення
епідеміологічної ролі окремих факторів і шляхів передачі, виявлення
епідеміологічних зв’язків між окремими вогнищами;

– змін температурного режиму пастеризації продуктів харчування, зокрема
молока;

– корекції та постійного контролю режимів профілактичної та осередкової
дезінфекції, особливо препаратами “Хлорамін” і “Хлорантоїн”, введення
контролю ефективності дезінфектантів на місцевих штамах шигел.

Вищевикладене знайшло відображення у методичних вказівках з
удосконалення профілактики і боротьби з шигельозами та іншими кишковими
інфекціями “Епідеміологія і профілактика гострих кишкових інфекцій”, які
подані на затвердження у МОЗ України (2006 р.), методичних вказівках для
бактеріологів, епідеміологів та студентів вищих навчальних медичних
закладів “Методи визначення біологічного профілю патогенних
ентеробактерій та їх значення для епіддіагностики” (СумДУ, 2006 р.).

Матеріали дисертації використовуються при проведенні практичних занять і
лекцій у медичному інституті Сумського державного університету.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно здійснено інформаційно –
патентний пошук та аналіз літературних джерел, визначено матеріали та
методи дослідження, проведена оцінка динаміки та особливостей
епідемічного процесу шигельозів, визначення біологічних властивостей
збудників, статистичне опрацювання отриманих результатів. Дисертантом
проведена оцінка ефективності існуючого епідемічного нагляду за
шигельозами та запропоновані заходи щодо його вдосконалення. Порівняння
отриманих результатів з літературними матеріалами та формування
висновків також належать авторові.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були
повідомлені та обговорені на міжнародній науковій конференції “Актуальні
питання боротьби з інфекційними хворобами” (м. Харків, 2003 р.), ХІV
з’їзді мікробіологів, епідеміологів, та паразитологів (м. Полтава,
2005), VII з’їзді інфекціоністів України (м. Миргород, 2006 р.),
науково-практичній конференції “Вчення Л.В. Громашевського у сучасних
умовах боротьби з інфекційними хворобами” (м. Київ, 2006 р.),
науково-практичній конференції “Актуальні питання стратегії, тактики
застосування та дослідження антибіотиків, антисептиків, дезінфектантів”
(м. Вінниця, 2006 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 15 наукових праць, з яких 9
статей – у провідних фахових виданнях, визначених ВАК України, та 1
стаття – у провідному фаховому виданні Росії, 5 робіт – у матеріалах і
тезах науково-практичних конференцій.

Обсяг та структура дисертації. Зміст роботи викладено на 137 сторінках,
ілюстровано 17 рисунками та 14 таблицями. Матеріали дисертації
складаються з вступу, огляду літератури, 2 розділів власних досліджень,
обговорення отриманих результатів, висновків, списку використаних джерел
з 180 найменувань, містить 2 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Ретроспективний епідеміологічний аналіз
ґрунтувався на звітах Центральної СЕС МОЗ України за період 1995 – 2005
рр., Сумської обласної СЕС, міських та районних СЕС Сумської області за
період 1972 – 2005 рр., даних МОЗ України про захворюваність на
шигельози і ГКІ в Україні за період 1990-1997 рр., даних
бактеріологічної лабораторії обласної СЕС про результати діагностичних і
профілактичних досліджень людей, досліджень об’єктів довкілля за період
1990 – 2005 рр.

Для оцінки рівнів захворюваності використовували стандартні методики
обчислення інтенсивних та екстенсивних показників. Графічна й часткова
статистична (визначення тенденції розвитку епідемічного процесу,
коефіцієнту кореляції, критерію відповідності Пірсона) обробка отриманих
даних виконана з використанням пакета програм Microsoft Excel.

При дослідженні біологічних властивостей шигел використано 230 штамів
шигел періоду 1997 – 2005 рр., отриманих з Сумської обласної СЕС, музею
мікробних культур Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.
Громашевського АМН України, Інституту мікробіології та імунології АМН
України (м. Харків) та 26 штамів періоду 1944 – 1972 рр., отриманих з
музею мікробних культур Інституту епідеміології та інфекційних хвороб
ім. Л.В. Громашевського АМН України. З 230 штамів шигел періоду 1997 –
2005 рр. 124 (53,9 %) належали до виду шигел Флекснера, 106 (46,1 %) —
шигел Зонне; з 26 штамів шигел періоду 1944 – 1972 рр. 10 належали до
виду шигел Флекснера, 16 – до виду шигел Зонне. У дослідженнях
використані контрольні штами E.coli ATCC 25922, який отриманий із
бактеріологічній лабораторії Сумської обласної СЕС, і M.luteus
var.lysodeikticus 2665 – з музею патогенних мікроорганізмів Інституту
епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського.

Проводили порівняльний аналіз біологічних властивостей шигел періодів
1944 – 1972 рр. та 1997-2005 рр. Штами першого періоду умовно названі
архівними, другого – актуальними. Підставою такого поділу стали
відмінності тенденцій епідемічного процесу шигельозів.

Всі досліджувані біологічні властивості збудників відносили до двох
груп:

1. Біологічні властивості, які визначають життєздатність бактерій у
навколишньому середовищі: терморезистентність, стійкість до
дезінфектантів.

2. Біологічні властивості мікроорганізмів, які визначають їх
взаємовідносини з макроорганізмом: гемолітична, адгезивна, антилізоцимна
активність, антибіотикорезистентність.

Визначення терморезистентності шигел проводили за методикою Ю. В.
Круглова (1983). Рівень терморезистентності оцінювали за тривалістю
виживання культури при 700С. Штами, які не гинули внаслідок прогрівання
протягом 30-45 хв., відносили до терморезистентних. Вивчали також
виживаємість шигел при температури 900 С.

Чутливість до дезінфектантів і антисептиків вивчали розгорнутим
пробірковим методом. До спеціально пдготовленої мікробної маси добавляли
розчин дезінфектанту і витримували визначений термін. Концентрації
розчинів і тривалість експозиції вибирали з урахуванням методичних
вказівок з використання відповідного препарату. Після закінчення
експозиції мікробну масу відмивали стерильним забуференим фізрозчином і
висівали на чашки с поживним середовищем. Облік результатів проводили
через 24-72 години інкубації при температурі 37?С. Контролем були
культури шигел в стерильному забуференому фізрозчині, не оброблені
дезінфікуючим препаратом. У експериментах були використані розчині
препаратів “Хлорантоїн”, “Хлорамін”, “Корзолекс плюс”, “Бацілоцид
расант”, “Лізоформін спеціаль”, “АХД – 2000”. Культура визначалася
чутливою при відсутності ознак її росту на поживному середовищі.

Вивчення чутливості до антибіотиків (ампіциліну, тетрацикліну,
рифампіцину, левоміцетину, стрептоміцину, фузидіну, еритроміцину,
карбеніциліну, канаміцину, доксіцикліну, гентаміцину, ципробаю,
офлоксацину, цефазоліну) проводилося методом дифузії в агар за допомогою
паперових дисків згідно з уніфікованою методикою (Лабораторные методы
…, 1987).

Гемолітичну активність визначали на чашках із 1,5 % поживним агаром,
який вміщує 6 % відмитих еритроцитів (Н.М. Юдицкая і співавт., 1984).

Встановлення антилізоцимної активності проводили на агаровому середовищи
з використанням методики відстроченого антагонизму, запропанованої
О.В.Бухариним і спвіавторами (1984). В якості тест-культури
використовували індікаторний штам M. luteus var. lysodeikticus 2665.

Адгезивність бактерій вивчали розгорнутим пробірковим методом,
запропанованим В.І.Бріліс і співавторами (1986).

З метою встановлення змін частоти розповсюдження плазмід вивчали
плазмідні профілі архівних та актуальних штамів шигел. Для екстракції
плазмідної ДНК був використаний варіант швидкої процедури за Р.Девіс,
Д.Ботстайн, Дж.Рот (1984), згідно з яким проводилося екстрагування
загальної бактеріальної ДНК, видалення хромосомної ДНК з наступним
електрофорезом ДНК у агарозному гелі і подальшою візуалізацією її
забарвленням бромідом етидію. Гелі фотографували у УФ-світі. Визначення
розмірів плазмід проводили з використанням у якості стандартів відомих
за розміром фрагментів ДНК фага ?.

Вірогідність отриманих результатів підтверджена математичною обробкою
даних.

Результати досліджень та їх обговорення.

Аналіз захворюваності на шигельози. Тенденції розвитку епідемічного
процесу.

Епідемічний процес шигельозів протягом 1944 – 2005 рр. характеризувався
великим та малими циклами. У рамках великого циклу спостерігалися два
чітко визначених підйоми захворюваності тривалістю 9-10 та 18 -19 років
й максимумами у 1954 і 1972 рр. Для малих циклів характерні підйоми та
спади захворюваності з менш тривалим періодом у 2-4 роки і з меншою
амплітудою. Але при нівелюванні цих коливань в динаміці епідемічного
процесу виявляються два періоди з різноспрямованою динамікою. Якщо для
1944-1972 рр. було характерне невпинне зростання захворюваності зі
щорічним темпом 5 випадків на 100 тис. населення, то в подальшому ця
тенденція змінилася на протилежну: спостерігалося зниження
захворюваності зі щорічним темпом 13 випадків на 100 тис. населення в
1975-1984 рр., 7 випадків на 100 тис. населення – в 1985-1994 рр., 3,6
випадків на 100 тис. населення – в період 1995-2005 рр. (рис.1).

Рис.1 Динаміка епідемічного процесу дизентерії в Україні та Сумський
області в 1944-2005 рр.

Тотожність епідемічних процесів шигельозів в Україні та Сумської області
в 1975-2005 рр. (індкс кореляції r=0,94) дозволила вивчити деякі
загальні закономірності епідемічного процесу шигельозів на моделі
Сумської області.

Еволюція епідемічного процесу шигельозів в Україні супроводжувалася
динамічними змінами їх етіологічної структури (рис.2).

Основними видами збудників до 1950 х років минулого сторіччя були шигели
Флекснера і Григор’єва-Шига, які викликали захворювання з тяжким
перебігом та високою летальністю. Згодом питома вага шигел
Григор’єва-Шига в етіологічній структурі шигельозів з 32 % у 1946 р.
впала до 0,0002 % у 1962 р. З 1967 р. шигели цього виду у хворих не
виявлялися. У цей же період був ліквідований шигельоз, який спричинявся
високовірулентними шигелами Штутцер – Шмітца. Домінування шигел
Флекснера спостерігалося до 1961 р. Саме цей вид шигел обумовив підйом
захворюваності на дизентерію у зазначений період. З 1962 р. головну роль
перебрали шигели Зонне, які викликали захворювання з більш легким
перебігом. Частка шигел цього виду в етіологічній структурі шигельозів
поступово збільшувалася і у 1972 р. досягла 96 % і більше. Ці зміни
супроводжувалися значним підйомом захворюваності у 1963 – 1972 рр.
Основними видами збудників протягом наступного періоду були шигели Зонне
і Флекснера, причому в останні 30 років не спостерігалося тривалого та
значного домінування будь-якого виду шигел, відмінності між рівнями
захворюваності на шигельози Зонне і Флекснера також значно зменшилися.

Рис. 2. Динаміка змін етіологічної структури шигельозів в Україні, 1946
– 2005 рр.

Таким чином, бурхлива динаміка етіологічної стуктури шигельозів у 1944 –
1972 рр. змінилася у наступний період менш вираженими коливаннями двох
головних видів збудників. Загальною закономірностю змін етіології
дизентерії є її еволюція від високовірулентних та малостійких у довкіллі
збудників до збудників з більш низькою вірулентністю і більшою стійкостю
у навколишньому середовищі. Можливо, під впливом змін умов
навколишнього середовища внаслідок природнього відбору в популяціях
шигел відбулася вибіркова елімінація мало пристосованих до даних
конкретних умов мікроорганізмів, в той самий час інші штами бактерій,
які набули “корисні” особливості, стали переважати у популяції шигел.
Зникнення популяцій шигел Григор’єва – Шига і Штутцер – Шмітца,
очевидно, пов’язано з відсутностю у них здатності до адаптивних змін.

В останні 12 років визначається паралелізм динаміки епідемічних процесів
шигельозів Зонне і Флекснера (рис.3), що, очевидно, є наслідком
загальних закономірностей їх поширення. Про це свідчить майже однакова
кількість спалахів в Україні, що були викликані шигелами Зонне і
Флекснера у 1996-2003 рр., і втягнутих у них дітей (37 спалахів,
викликаних шигелами Зонне, захворіло 817 дітей; 43 спалахи, викликаних
шигелами Флекснера, захворіло 800 дітей), а також зниженням частоти
виділення шигел Флекснера із об’єктів довкілля відносно до частоти
виділення шигел Зонне з 2,7- 4,7 у 1983 – 1993 рр. до 1,1-0,6 у 1998
-2002 рр.

Встановлений виражений паралелізм динаміки захворюваності на ГКІ і
шигельози, який відображує наявність серед випадків ГКІ недіагностованих
форм шигельозів. Аналіз, проведений за період 1992-2005 рр., виявив
тісний кореляційний зв’язок між інтенсивністю поширення шигельозів та
ГКІ невстановленої етіології (r=0,86).

Рис. 3. Динаміка епідемічного процесу шигельозів Зонне і Флекснера в
Україні, 1975 – 2005 рр.

Звертає увагу на себе і той факт, що рівень бактеріологічного
підтвердження шигельозів в Сумський області в останні роки коливався від
86 до 92 % (при можливому рівні 50 – 60 %). Очевидно, що діагноз
шигельозу встановлюється, як правило, лише за умов яскравих
маніфестацій і виділення збудника у хворих. Решта хворих на шигельози з
легким перебігом, без типових симптомів залишається в категорії хворих
на ГЕК невстановленої етіології. Ці факти незаперечно свідчать про
інтенсивність прихованого епідемічного процесу шигельозів. Проте в
структурі латентного епідпроцесу найбільшу небезпеку уявляє великий
резервуар невстановлених джерел інфекції, про що свідчать результати
профілактичних досліджень практично здорових осіб. Аналіз цих досліджень
за останні 17 років показав, що частота виявлення у практично здорових
осіб шигельозної інфекції (на 100 тис. обстежених із профілактичною
метою) у 2,5-5,5 рази перевищує рівні захворюваності на маніфестні форми
шигельозів (рис.4).

Підтвердженням наявності значної кількості невиявлених форм дизентерії є
зниження частоти встановлення джерел інфекції при епідеміологічному
розслідуванні випадків шигельозів. Якщо частота виявлення джерел
інфекції при епідемічному обстеженні осередків у 1944-1972 рр. становила
33-49 % (М.Н. Мельник і співавт, 1975), а у 80-ті роки цей показник
знизився до 18,1% (В.А. Шатило, 1990), то в останні 15 років він не
перевищував 11 %.

Епідемічний процес прихованих форм шигельозів у Сумській області у 1984
– 1992 рр. характеризувався тенденцією до зниження зі щорічним темпом
20,8 випадків на 100 тис. населення, але період 1993-2003 рр.
відрізнявся зростанням субклінічних форм із темпом 3,3 випадки. У той
же час рівні маніфестної захворюваності продовжували знижатися.
Постійний резервуар нерозпізнаних джерел інфекції в умовах активності
масових шляхів передачі може дати поштовх до

Рис. 4. Динаміка маніфестного та прихованого компонентів епідемічного
процесу шигельозів в Сумській області, 1984 – 2001 рр.

виникнення великих спалахів і сприяти поширенню спорадичної
захворюваності. Проте сучасний епідеміологічний нагляд не надає значної
уваги цьому важливому компоненту епідемічного процесу шигельозів.
Врахування поширеності прихованих форм шигельозів при проведенні
санітарно-епідемічного нагляду дозволить більш об’єктивно оцінювати
епідемічну ситуацію, прогнозувати подальший розвиток епідемічного
процесу та впроваджувати дійові профілактичні заходи.

Однією з характерних особливостей шигельозів є висока захворюваність
дітей відносно захворюваності дорослих. У 1953-1956 рр. захворюваність
дитячого населення відрізнялася від захворюваності дорослих лише у 2-3,5
рази. У наступні 15 років це відношення підвищилося до 4 – 5 разів. В
сучасних умовах рівні захворюваності дітей у 5-10 разів перевищують
рівні захворюваності дорослих. Безсумнівно, велике значення має низький
рівень у дітей санітарно-культурних навичок, що дозволяє достатньо
просто реалізуватися контактно-побутовому шляху передачі інфекції, та
більша сприйнятливість їх до інфекції. Проте важливе значення має й
вірулентність збудника. Можна припустити, що більш високий рівень
захворюваності дітей у порівнянні з рівнем захворюваності дорослих
обумовлений більш низькою вірулентністю сучасних популяцій шигел ,значно
меншою, ніж для дорослих, інфікуючою дозою збудника, і тому набагато
частішими маніфестаціями захворювання. Очевидно, що при однакових умовах
зараження одна і та ж доза інфекту у дітей викликає маніфестні
захворювання, а у дорослих – субклінічні (недіагностовані) форми.
Навпаки, висока вірулентність і тому незначна інфікуюча доза збудника
зближає ймовірність розвитку маніфестних форм дизентерії як у дітей, так
і у дорослих.

Відношення захворюваності дітей до захворюваності дорослих в останні 15
років зросло від 3 до 6,7 при шигельозі Флекснера та від 9-10 до 13 при
шигельозі Зонне (табл.1).

Як свідчать наші дослідження, причини еволюції епідемічного процесу
пов’язані із змінами, які відбуваються на рівні паразитарної системи
збудник – хазяїн, насамперед у популяції збудника.

Таблиця 1

Порівняльна захворюваність на шигельози Флекснера і Зонне дітей та
дорослих у 1992 – 2005 рр. (інтенсивні показники)

Роки Захворюваність на шигельоз Флекснера інт.показники Від-

ношен-

ня

Захворюваність на шигельоз Зонне інт.показники Від-

ношен-

ня

Дорослі Діти

Дорослі Діти

1992 8,54 28,1 3,3 7,56 75,7 10,0

1993 8,64 29,5 3,3 4,38 37,9 8,7

1994 20,3 67,5 3,3 18 176 9,8

1995 18,5 49,7 2,7 11,9 122 10,2

1996 11,3 32,2 2,9 4,78 46 9,6

1997 7,63 23,8 3,1 1,97 19,5 10

1998 9,45 33,6 3,6 5,86 70 11,9

1999 13,5 47,3 3,5 15,3 165 10,8

2000 10,8 34,7 3,4 13,3 134 10,1

2001 5,54 20,2 3,7 4,9 55,7 11,4

2002 4,18 16 3,8
4,01??????????????????????????????????????????????????????????

Біологічні властивості збудників.

Адгезивна активність. Адгезивність, тобто фіксація бактерій на поверхні
клітин, відображує здатність ефективно заражати макроорганізм.

У наших дослідженнях питома вага адгезинактивних штамів серед актуальних
культур виявилася значно більшою, ніж серед архівних (87 % і 50 %
відповідно, рEZ D t v x z | ~ ? ‚ „ † ? ? ? ? ? Oe O „\ `„\ „\ `„\ ??? ? N ?? ???? мінності цих показників достовірно відсутні (р>0,1). Високоадгезивні
культури серед актуальних штамів шигел Флекснера не знайдені.

Гемолітична активність. Гемолітична активність шигел використовувалася
нами в якості індикатора їх інвазивних властивостей. Вважається, що саме
контактний гемолізин у мікрокапсулі вірулентних шигел сприяє проникненню
їх в епітеліальну клітину (В.І. Покровський, Н.Д. Ющук, 1994). Проведені
дослідження показали, що гемолітична активність притаманна майже тільки
шигелам Флекснера (як архівним, так і актуальним штамам), але для шигел
Зонне ця властивість не є характерною (табл.2). Зіставлення частоти цієї
ознаки у шигел, виділених у різні роки, дозволило встановити зниження у
сучасній популяції шигел Флекснера питомої ваги штамів із гемолітичною
активністю з 50 % до 12,8 % (Р0,1) is reflected in
rapprochement of rate disease caused by these bacteries in modern
conditions. Specific differences of this parameter in archival strains
of Shigella spp. (Р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020