.

Клініко-діагностичне та патогенетичне значення поліморфізму гена рецептора ангіотензину ІІ першого типу та в-натрійуретичного пептиду у хворих на гіпе

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
129 3242
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

Гефтер Юлія Олександрівна

УДК: 616.132.2 – 008.64 – 071: 575.191:577.17

Клініко-діагностичне та патогенетичне значення поліморфізму гена
рецептора ангіотензину ІІ першого типу та в-натрійуретичного пептиду у
хворих на гіпертонічну хворобу, які перенесли інфаркт міокарда та
мозковий інсульт

14.01.11 – кардіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому національному медичному університеті імені
М.І. Пирогова МОЗ України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор

Жебель Вадим Миколайович, Вінницький національний медичний університет

імені М.І. Пирогова МОЗ України,

завідувач кафедри терапії медичного факультету №2.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук,

Висоцька Жанна Миронівна,

Національний науковий центр „Інститут кардіології імені акад. М.Д.
Стражеска” АМН України, провідний науковий співробітник відділу
некоронарогенних уражень міокарда (м. Київ);

доктор медичних наук, професор

Приходько Вікторія Юріївна,

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика

МОЗ України, кафедра терапії і геріатрії (м. Київ).

Провідна установа:

Державна установа „Інститут терапії імені Л.Т. Малої” АМН України (м.
Харків).

Захист дисертації відбудеться 07.06.2007 року о 13-30 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.003.08. при Національному
медичному університеті імені О.О. Богомольця МОЗ України за адресою:
03057, м. Київ, просп. Перемоги, 34.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного медичного
університету імені О.О. Богомольця МОЗ України за адресою: 03057, м.
Київ,

вул. Зоологічна, 1.

Автореферат розісланий 06.05.2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

к. мед. н., доцент
Мальчевська Т.Й.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Гіпертонічна хвороба (ГХ) за розповсюдженням,
наслідками з боку серцево-судинної системи і ризику розвитку ускладнень
очолює список найбільш значних медичних та соціальних проблем. Згідно з
результатами офіційної статистики станом на 2005 рік в Україні в
структурі поширення хвороб системи кровообігу перше місце посідає
гіпертонічна хвороба (45,8 %), друге – ішемічна хвороба серця (33,7 %),
третє – цереброваскулярна патологія (13,3 %) (Коваленко В.М. та ін.,
2006).

Більшість учених вважають, що патогенетичну основу ГХ складає певна
молекулярна організація цілого ряду генів, продукти експресії яких
беруть участь у регуляції артеріального тиску. Останнім часом найбільшу
увагу привертає до себе структурний стан генів
ренін-ангіотензін-альдостеронової системи (РААС), що претендують на роль
генетичних маркерів ГХ, зокрема, ген рецептора ангіотензину
ІІ 1-го типу (АТ1Р), який визначає швидкість експресії рецепторів до
ангіотензину ІІ (АТ ІІ) та їх якісні властивості: реакцію ендотелію
судин до ангіотензину ІІ, а отже і виразність його впливу на міокард
(Амосова Е.Н., 1999; Чистяков Д.А. и соавт., 2000). На сьогодні
встановлений зв’язок поліморфізму гена рецептора АТ ІІ 1-го типу (заміна
аденіну (А) на цитозин (С) в 1166 позиції) з виникненням ГХ серед
населення Австралії (Wang W.Y.et al., 1997), Франції (Tiret L. et al.,
1994, Bonnardeaux A. et al., 1994), а також серед мешканців Москви
(Чистяков Д.А. и соавт., 2000), Санкт-Петербурга (Бойцов С.А. и соавт.,
2003), Полтави (Кайдешев И.П., 2004). Однак, у італійській популяції
такого зв’язку не знайдено (Саstellano M. et al., 1996). Цілу низку
досліджень присвячено зв’язку поліморфізму генів РААС з підвищеним
ризиком розвитку гіпертрофії лівого шлуночка та інфаркту міокарда.
Зокрема, він знайдений серед населення Норвегії (Hamon H. et al., 1997),
Данії (Osterop A.P. et al., 1998), Японії (Takami S. et.al., 1998;
Ishanov А. et al., 1998). Донині в доступній нам літературі даних щодо
асоціації генотипу АТ1Р з виникненням мозкового інсульту не знайдено.

Найбільш універсальною контррегулюючою системою щодо РААС вважається
система натрійуретичних пептидів (НП). Ця дія відбувається шляхом
блокади компонентів РААС, що призводить до стимулювання натрійурезу та
вазодилятації. НП мають також антифібротичну дію і тому є локальними
факторами антиремоделювання серця (De Mello W.C., 1998). Найбільше уваги
привертає до себе В-натрійуретичний пептид (ВНП), оскільки його вміст в
міокарді шлуночків перевищує такий у м’язі передсердь в 1000 разів і він
є стабільним у лабораторних умовах. ВНП вважається чутливим та
специфічним індикатором гострих та хронічних порушень функції лівого
шлуночка (Omland Т. et al., 2002; Nakamura M. et al., 2002; Stacey J. et
al., 2002). Показано зв’язок плазматичної концентрації ВНП із станом
систолічної (McDonagh T.A. et al., 1998) та діастолічної функції серця
(Groenning B.A. et al., 2001; Lubien E. et al., 2002). У хворих на ГХ
концентрація ВНП в плазмі крові в залежності від розвитку найбільш
поширених ускладнень, таких як інфаркт міокарда та мозковий інсульт,
практично не вивчалися, хоча зазначалося її збільшення при есенціальній
гіпертензії (Старжинська О.Л., 2005).

ВНП, поряд з іншими нейрогуморальними факторами, реалізує свою дію на
рівні мембран ендотелію клітин, де розташовані рецептори до АТ ІІ 1-го
типу, від активності яких залежить реалізація ефектів РААС. На сьогодні
відсутні вказівки діагностичної цінності варіантів успадкування гена
АТ1Р, показників ВНП у плазмі крові та стану ендотеліальної функції як
можливих предикторів ГХ та розвитку на її тлі судинних катастроф.

Зв?язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є
фрагментом планової наукової теми кафедри терапії медичного факультету
№2 Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова
МОЗ України “Вивчення клініко-антропометричних,
інструментально-лабораторних особливостей та можливостей їх корекції у
хворих терапевтичною патологією та постраждалих від Чорнобильської
катастрофи” (державний реєстраційний номер 0102U000841, 2001-2006 роки).
Автор є співвиконавцем зазначеної теми.

Мета дослідження – оцінити клініко-діагностичне та патогенетичне
значення успадкування окремих генотипів АТ1Р, плазмової концентрації
В-натрійуретичного пептиду та функції ендотелію судин у чоловіків хворих
на гіпертонічну хворобу, які перенесли інфаркт міокарда та мозковий
інсульт.

Завдання дослідження:

1. Вивчити поліморфізм гена рецептора ангіотензину ІІ першого типу
(АТ1Р) у чоловіків 40-60 років мешканців м. Вінниці та Вінницької
області хворих на гіпертонічну хворобу, які перенесли інфаркт міокарда
та мозковий інсульт.

2. Оцінити зміни концентрації В-натрійуретичного пептиду (ВНП) у
чоловіків віком від 40 до 60 років хворих на гіпертонічну хворобу, які
перенесли інфаркт міокарда та мозковий інсульт.

3. Проаналізувати стан внутрішньосерцевої гемодинаміки та можливий вплив
змін відповідних показників на плазмовий рівень В-натрійуретичного
пептиду в залежності від успадкування генотипів АТ1Р.

4. Вивчити функцію ендотелію судин у чоловіків хворих на гіпертонічну
хворобу, ускладнену інфарктом міокарда та мозковим інсультом в
залежності від генотипів АТ1Р.

Об?єкт дослідження: спадкові та нейрогуморальні фактори у виникненні
ускладнень ГХ – інфаркту міокарда та мозкового інсульту.

Предмет дослідження: структурна організація гена АТ1Р, рівень
В-натрійуретичного пептиду у плазмі крові, стан внутрішньосерцевої
гемодинаміки, судинорухова функція ендотелію.

Методи дослідження: загальноклінічні, біохімічні, метод імуноферментного
аналізу для визначення рівня В-натрійуретичного пептиду у плазмі крові,
полімеразна ланцюгова реакція для встановлення генотипів АТ1Р;
ультразвукове дослідження серця з допплер-ехокардіографією для
визначення структурно-функціональних параметрів серця; ультразвукове
дослідження плечової артерії для визначення судинорухової функції
ендотелію за методикою Целемаєра-Соренсена; математичні методи для
статистичної обробки отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше проведено комплексне
вивчення поліморфізму генотипу АТ1Р, рівня В-натрійуретичного пептиду та
пов’язаних з ними структурно-функціональних змін міокарда та
судинорухової функції ендотелію у чоловіків хворих на ГХ, які перенесли
інфаркт міокарда або мозковий інсульт.

Виявлено, що наявність алелі С в генотипі рецептора ангіотензину ІІ 1-го
типу у мешканців м. Вінниці та Вінницької області є одним із спадкових
чинників, що асоціюється із захворюваністю на ГХ.

Встановлено, що носії алелі С мають більш значні структурні зміни в
серці у вигляді збільшення індексу маси міокарда лівого шлуночка
(іММЛШ). Наявність вираженої (іММЛШ?170 г/м2 ) та ексцентричної
гіпертрофії ЛШ пов’язано лише із генотипами АС та СС.

Виявлено, що у всіх носіїв алелі С частіше виникають порушення
судинорухової функції ендотелію у вигляді вазоконстрикторної реакції.

Уперше показано, що у чоловіків хворих на гіпертонічну хворобу, які
перенесли інфаркт міокарда, концентрація ВНП вища порівняно з особами, у
яких діагностовано неускладнений перебіг гіпертонічної хвороби та тими,
які перенесли мозковий інсульт. В цілому, плазмова концентрація
В-натрійуретичного пептиду зростала у носіїв генотипів АС та СС.
Доведено зв’язок рівня пептиду із виразністю структурної та
функціональної перебудови міокарда.

Практичне значення і впровадження одержаних результатів.

Обґрунтовано доцільність визначення структурної організації гена АТ1Р у
здорових чоловіків з метою прогнозування в них можливого розвитку в
майбутньому ГХ.

Запропоновано межовий рівень В-натрійуретичного пептиду у плазмі крові
як допоміжний критерій для діагностики вираженого ступеня гіпертрофії
лівого шлуночка (іММЛШ?170 г/м2), а також для уточнення її характеру при
умові збереження систолічної функції серця (ФВ >45 %).

Результати дослідження впроваджено у клінічну практику у Вінницькому
обласному клінічному диспансері радіаційного захисту населення МОЗ
України, Хмельницькому обласному кардіологічному диспансері, в
Хмельницькій обласній лікарні, та використовуються у навчальному процесі
на кафедрі терапії медичного факультету №2 Вінницького національного
медичного університету імені М.І. Пирогова МОЗ України, на
кафедрі внутрішніх хвороб Тернопільського державного медичного
університету імені І.Я. Горбачевського МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом особисто обґрунтовано
актуальність представленого дослідження, сформульовано мету та основні
завдання, проведено аналіз літератури за темою дисертації, здійснено
підбір хворих та проведено їх клінічне обстеження. У більшості осіб
автором особисто виконано ультразвукове дослідження серця з
використанням допплер-ехокардіографії, самостійно виконано тест
Целемаєра-Соренсена. Генотипування АТ1Р для всіх учасників дослідження
проводилося спільно з Центральною науково-дослідною лабораторією
Української державної стоматологічної академії, м. Полтава (зав.
лабораторією – д.мед.н., професор Кайдашев І.П.). Визначення рівня
В-натрійуретичного пептиду здійснювалось спільно з науковою лабораторією
Українського державного науково-дослідного інституту реабілітації
інвалідів, м. Вінниця (зав. лабораторією – к.мед.н., Заічко
Н.В.). Статистична обробка даних проводилась з урахуванням розробок
лабораторії математичних методів Інституту гігієни та медичної екології
імені О.М. Марзеєва АМН України, м. Київ (зав. лабораторією –д.б.н.,
Антомонов М.Ю.). Дисертантом особисто проведено аналіз та узагальнення
отриманих даних, написано всі розділи дисертації, сформульовано висновки
та впроваджено результати дослідження у практику.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати роботи
були представлені у матеріалах ІІ Міжвузівської наукової конференції
студентів та молодих учених та ХІ Університетської науково-практичної
конференції молодих учених та фахівців. Результати роботи доповідалися
на ХІ Університетській науково-практичній конференції молодих учених та
фахівців, на ІІ Міжвузівській науковій конференції студентів та молодих
учених та на ІХ міжнародній науково-практичній конференції „Артеріальна
гіпертензія та ІХС: досягнення та перспективи”. Апробація дисертації
відбулася на об’єднаному засіданні кафедри терапії медичного факультету
№2, кафедр факультетської терапії, поліклінічної терапії та сімейної
медицини Вінницького національного медичного університету імені М.І.
Пирогова МОЗ України (протокол №7 від 12.05.2006 року) та на засіданні
апробаційної ради Національного медичного університету імені О.О.
Богомольця МОЗ України „Загальні питання внутрішніх хвороб” (протокол №
94 від 24.11.2006 року).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових праць, у
тому числі 5 статей у зареєстрованих ВАКом України виданнях, 3 тези
доповідей у матеріалах наукових конгресів та конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація викладена на 140 сторінках
машинописного тексту, ілюстрована 30 таблицями, 2 рисунками. Складається
із вступу, 5 розділів, аналізу та узагальнення результатів дослідження,
висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, який включає
кирилицею – 59 джерел, латиницею – 153 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Клінічна характеристика обстежених осіб та основні методи дослідження.
Для вирішення поставлених завдань було обстежено 214 чоловіків,
мешканців м. Вінниці та Вінницької області, у віці 40-60 років
(середній вік 45,94±0,52). З них 103 практично здорових склали
контрольну групу, 52 хворих ГХ ІІ стадії–першу групу, 25 пацієнтів ГХ
ІІІ стадії з післяінфарктним кардіосклерозом увійшли до другої групи, 34
хворих ГХ ІІІ з мозковим ішемічним інсультом в анамнезі склали третю.
Всі пацієнти знаходились на обстеженні або лікуванні в терапевтичному та
неврологічному відділеннях Вінницького обласного диспансеру радіаційного
захисту населення або спостерігалися амбулаторно у період з 2003 по 2006
рік.

Середній вік у представників контрольної групи становив 44,56±0,49
років. У пацієнтів першої групи ? 45,52±0,74 роки, у другій групі
складав 46,52±1,02 роки, у пацієнтів третьої ? 46,70±1,06 роки.

У дослідження не включалися хворі з симптоматичним характером
артеріальної гіпертензії, наявністю симптомів недостатності кровообігу
вище І ФК та заздалегідь відомих аутоімунних, ендокринологічних,
гематологічних, паранеопластичних захворювань, порушення функції печінки
та нирок.

Усі пацієнти мали збережену систолічну функцію за даними ехокардіографії
(ФВ>45 %). У пацієнтів першої та третьої груп клінічні симптоми серцевої
недостатності були відсутні. У 6 (24%) хворих з післяінфарктним
кардіосклерозом діагностовано І ФК СН за критеріями NYHA. Давність
перенесеного інфаркту міокарда складала більш ніж півроку.

Визначення алелей поліморфної ділянки (А1166С) гена АТ1Р проводилися за
допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) на ампліфікаторі РНС-2
(“Techne”, Великобританія). Продукти розщеплення розділяли за допомогою
електрофорезу. Відомо, що алель С 1166 розщеплюється рестриктазою,
утворюючи продукти розміром 114 та 238 п.н., алель А 1166 залишається не
розщепленою. Наявність фрагменту довжиною 352 п.н. після обробки
рестриктазою відповідало генотипу АА, двох фрагментів (114 та 238 п.н.)
– генотипу СС, трьох (114, 238 та 352 п.н.) – гетерозиготі АС.

Для визначення концентрації В-натрійуретичного пептиду у плазмі крові
обстежуваних використовувався метод імуноферментного аналізу із
застосуванням стандартного набору фірми “Peninsula laboratories Inc.”,
США. У якості стабілізаторів використовували ЕДТА (1мг/1мл крові) та
апротинін (500 КОД на 1 мл крові). Зчитування результатів
проводили при 450 нм (диференційний фільтр 620 нм) на автоматичному
аналізаторі Multiskan EX primary EIAV 2.1-0.

Для визначення судинорухової функції ендотелію застосовувався метод
запропонований Целемаєром-Соренсеном (Celermajer D.S. et al., 1992).
Дослідження проводили на ехокардіографі “Sim 5000 Рlus”, у режимі
двомірного сканування. Діаметр плечової артерії вимірювали у В-режимі,
швидкісні параметри оцінювали у допплер-режимі за допомогою судинного
датчика (7,5 МГц). Вивчалися такі показники: діаметр артерії у спокої (Д
сп., мм), швидкість кровоплину у спокої (Ш сп., м/с), діаметр при
проведенні проби з реактивною гіперемією (Д пр., мм), швидкість при
проведенні проби з реактивною гіперемією (Ш пр., м/с), відсоток
ендотелійзалежної вазодилятації (% ЕЗВД), діаметр після прийому
нітрогліцерину (Д нг., мм), швидкість після прийому нітрогліцерину (Ш
нг., м/с), відсоток ендотелійнезалежної вазодилятації (% ЕНВД), індекс
реактивності (ІР). Оцінку параметрів системної та внутрішньосерцевої
гемодинаміки проводили за допомогою УЗД серця. Вивчалися такі показники:
кінцевий діастолічний розмір (КДР, см), кінцевий систолічний розмір
(КСР, см), товщина міжшлуночкової перетинки (ТМШП, см) у кінці діастоли,
товщина задньої стінки ЛШ (ТЗЛШ, см) у кінці діастоли, індекс кінцевого
діастолічного об?єму ЛШ (КДІ, мл/м2), індекс кінцевого систолічного
об?єму ЛШ (КСІ, мл/м2), ударний об?єм (УО, мл), ударний індекс (УІ,
мл/м2), серцевий індекс (СІ, л/хв.·м2), хвилинний об’єм кровоплину
(ХОК, мл/хв.), фракція викиду ЛШ (ФВ, %), фракція передньо-заднього
укорочення (S, %), відносна товщина стінок (ВТС), індекс маси міокарда
лівого шлуночка (іММЛШ, г/м2). Стан діастолічної функції серця оцінювали
за допомогою імпульсної допплер-ехокардіографії за такими параметрами:
швидкість раннього діастолічного наповнення ЛШ (Е, м/с), швидкість
пізнього діастолічного наповнення ЛШ (А, м/с), співвідношення швидкостей
раннього та пізнього діастолічного наповнення ЛШ (Е/А,), час раннього
діастолічного наповнення ЛШ (Те, мс), час пізнього діастолічного
наповнення ЛШ (Та, мс), час уповільнення раннього діастолічного
наповнення ЛШ (Тdec, мс), час ізоволюметричного розслаблення ЛШ (IVRT,
мс).

Реєстрація ЕКГ проводилася за загальноприйнятою методикою у 12
стандартних відведеннях. Вимірювання артеріального тиску здійснювали
згідно з рекомендаціями експертів ВООЗ.

Математична обробка виконувалась на персональному комп?ютері з
використанням стандартного статистичного пакета STATISTICA 5,0 з
використанням t–критерію Стьюдента для вибірок з нормальним розподілом
та U – критерієм Манна-Уітні для вибірок з ненормальним розподілом.
Зв?язок між перемінними встановлювався за допомогою параметричного
(кореляція Пірсона) та непараметричного (кореляція Спірмена)
кореляційного аналізу. Для номінальних змінних взаємозв’язок
розраховувався за допомогою критерію ?І-Пірсона. Межовий рівень
В-натрійуретичного пептиду визначався способом, запропонованим
М.Ю. Антомоновим (Антомонов М.Ю., 2004). У ході проведення
дискримінантного аналізу встановлювалася точність запропонованих
методик. Під точністю методики розуміли частоту прийняття безпомилкових
рішень: частоту віднесення істинно здорових до класу здорових та частоту
віднесення істинно хворих до класу хворих (Юнкеров В.И. и соавт., 2002).

Результати дослідження та їх обговорення. Проведений аналіз розподілу
генотипів АТ1Р у контрольній групі показав перевагу генотипу АА, що
зустрічався у 63 чоловіків (61 %), генотип АС зареєстровано у 34 (33 %),
генотип СС – у 6 осіб (6 %). Частота розподілу алелей склала: А – 78 %,
С – 22 %. Тобто, у практично здорових чоловіків, мешканців м. Вінниці та
Вінницької області, у віці від 40 до 60 років, частіше визначається
генотип АА та алель А (табл. 1). Ці дані зіставляються з результатами,
які отримані при генотипуванні здорових жителів Полтави, Москви, а також
французів, датчан (Чистяков Д.А. и соавт., 2000; Lesage S. et.al., 1997;
Osterоp A.P. et.al., 1998).

При аналізі розподілу генотипів та алелів гена рецептора ангіотензину ІІ
1-го типу у хворих на гіпертонічну хворобу виявлено ряд особливостей
(табл.1).

Таблиця 1

Розподіл частоти генотипів та алелей гена АТ1Р в групах хворих на ГХ (%)

Групи

Генотип Алель

АА АС СС А С

Контрольна група

(n=103) 61 % *

(n=63) 33 %

(n=34) 6 %

(n=6) 78 %*

(n=80) 22 %

(n=23)

І група (ГХ ІІ ст.) (n=52) 29 %

(n=15) 48 %*

(n=25) 23 %*

(n=12) 53 %

(n=28) 47 %*

(n=24)

ІІ група (ГХ ІІІ, ІМ) (n=25) 20 %

(n=5) 52 %*

(n=13) 28 %*

(n=7) 46 %

(n=11) 54 %*

(n=14)

ІІІ група (ГХ ІІІ, МІ) (n=34) 35 %

(n=12) 50 %*

(n=17) 15 %*

(n=5) 60 %

(n=15) 40 %*

(n=16)

Примітка: *– різниця показників достовірна при порівнянні із
контрольною групою.

Так, у хворих на ГХ ІІ стадії при порівнянні з контрольною групою
зростала частота генотипу АС (48 % проти 33 %) та майже в 4 рази
переважали носії генотипу СС (23 % проти 6 %), а виявлення генотипу АА
зменшувалося з 61 % до 29 %. Таким чином, успадкування алелі С серед
практично здорових чоловіків, мешканців м. Вінниці та Вінницької
області, може опосередковано свідчити про ймовірну схильність до
розвитку в них у майбутньому ГХ. Наявність генотипів АС та СС в межах
даного регіону асоціюється із захворюваністю на ГХ. Характер розподілу
генотипів АТ1Р у осіб, які перенесли інфаркт міокарда та мозковий
інсульт, збігається з таким у хворих на неускладнену ГХ.

У практично здорових чоловіків показники стану серця залишались в межах
загальноприйнятих норм. Однак була визначена певна особливість залежно
від виявленого варіанту генотипу АТ1Р. Так, індекс маси міокарда лівого
шлуночка (іММЛШ) у носіїв генотипу АС та СС дорівнює 95,52±3,73 г/м2 та
93,93±8,88 г/м2 і є достовірно більшим, ніж у носіїв генотипу АА
(86,49±2,74 г/м2), р

@

H

z

-8>

f

¤

O

& ( * † ? ? @

B

D

F

H

v

x

z

ae

???????-??????

- 8:>@BDrt

d

f

¤

???

??????????

_H

_H

+„F†F?F?F”F?F?FcF?c”””””

¦nanaZLna

/Аналіз зв’язку поліморфізму генотипу АТ1Р з частотою реєстрації
вазоконстрикторних реакції у хворих на неускладнену ГХ встановив
достовірне збільшення парадоксальних вазоконстрикторних реакцій у носіїв
генотипу СС порівняно з носіями АС (42 % проти 8 %, р0,05 0,05

ІІ група 7.Носії АА (n=5) 134,41±5,48* 3,61±2,37* 20 46,40±9,28*

8.Носії АС (n=13) 165,77±7,78* 0,55±1,05* 23 85,30±3,25*

9.Носії СС (n=7) 178,87±4,70* -3,11±1,20* 71 91,75±3,24*

рАА-АС

рАА-СС

рАС-СС 0,05 >0,05

0,05

0,05

ІІІ група 10.Носії АА (n=12) 128,90±2,30* 9,04±0,82° 0 41,25±8,47*

11.Носії АС (n=17)

153,57±3,80* 3,29±1,76* 18 69,23±3,91*

12.Носії СС (n=5) 174,05±13,97* 1,33±1,26* 60 75,40±2,83*

рАА-АС

рАА-СС

рАС-СС 0,05 0,05 –

0,05

Примітки: різниця показників достовірна у порівнянні з такими у:

1.* –пацієнтів контрольної групи (р0,05). У хворих з
гіпертрофією лівого шлуночка та діастолічною дисфункцією він дорівнював
72,74±1,94 пг/мл, що достовірно вище, ніж у хворих в яких не виявлено
діастолічних порушень.

Також показано залежність плазмової концентрації В-натрійуретичного
пептиду від виразності структурних показників серця. Згідно з нашими
даними, плазмовий рівень В-натрійуретичного пептиду асоціювався із
вираженою гіпертрофією ЛШ (табл. 3).

Отримана залежність була покладена нами в основу розробки концентрації
В-натрійуретичного пептиду як додаткового маркера гіпертрофії ЛШ. Наші
розрахунки показали, що рівень пептиду 75 пг/мл і вище у 90 % випадків
дозволяє діагностувати виражену гіпертрофію ЛШ з точністю 80 %.

Виходячи з того, що 93 % обстежених з ексцентричним характером
гіпертрофії ЛШ за іММЛШ увійшли до групи хворих з вираженою
гіпертрофією, проведено порівняльний аналіз рівня В-пептиду в залежності
від геометричного ремоделювання міокарда. Так у хворих на гіпертонічну
хворобу з вираженою ексцентричною гіпертрофією ЛШ відзначено вищу
плазмову концентрацію В-натрійуретичного пептиду (табл. 3). На підставі
цього розраховано, що рівень пептиду не нижчий 93 пг/мл дозволяє у 92 %
випадків діагностувати виражену гіпертрофію ексцентричного характеру з
точністю 77 %.

Проведений порівняльний аналіз рівня В-натрійуретичного пептиду у плазмі
крові у хворих, які перенесли інфаркт міокарда, в залежності від стану
систолічної функції ЛШ, показав зростання концентрації
В-натрійуретичного пептиду у хворих із ФВ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020