.

Заочеревинні лімфатичні кісти при комбінованому лікуванні хворих на рак шийки матки (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
141 2984
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПАТОЛОГІЇ, ОНКОЛОГІЇ І РАДІОБІОЛОГІЇ ІМ. Р.Є.
КАВЕЦЬКОГО

КРИВОКУЛЬСЬКИЙ ДМИТРО БОГДАНОВИЧ

УДК 618.146-006.6-059-06:616.428-003.4

Заочеревинні лімфатичні кісти при комбінованому лікуванні хворих на рак
шийки матки

14.01.07 – Онкологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільському державному медичному університеті

ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України.

Науковий керівник – доктор медичних наук, професор

Дрижак Володимир Іванович,

Тернопільський державний медичний університет

ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України,

професор кафедри онкології.

Офіційні опоненти: – доктор медичних наук, професор

Воробйова Люся Іванівна,

Інститут онкології АМН України,

керівник відділу онкогінекології;

– доктор медичних наук, професор

Сенютович Роман Васильович,

Буковинський державний медичний

університет МОЗ України,

завідувач кафедри онкології.

Провідна установа – Львівський національний медичний університет

ім. Данила Галицького МОЗ України,

кафедра онкології та медичної радіології, м. Львів.

Захист відбудеться “ 18 ” квітня 2007 року о 15.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.155.01 в Інституті експериментальної
патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України
(03022, Київ,

вул. Васильківська, 45).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ІЕПОР ім. Р.Є. Кавецького
НАН України.

Автореферат розісланий “ ” 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук Н.В. Бородай

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сьогоднішній день, завдяки широкому використанню
комбінованих методів лікування хворих на рак шийки матки (РШМ),
збільшується кількість жінок, які повністю одужали від хвороби або
перебувають у стійкій тривалій ремісії. У зв’язку з цим особливу
актуальність набувають питання реабілітації та лікування хворих з
ускладненнями спеціальної протипухлинної терапії. Оперативне лікування
займає одне із провідних місць у лікуванні хворих на інвазивний РШМ.
Автори відмітили, що хірургічне лікування РШМ, яке полягає в
пангістеректомії з параметральною клітковиною, здухвинною, а деколи і
парааортальною лімфодисекцією, видаленням піхви до середньої третини,
часто супроводжується ускладненнями – утворенням заочеревинних
лімфатичних кіст (ЗЛК), параметритом, вторинним загоєнням кукси піхви,
циститом, сечовідно-вагінальними норицями, флебітами тощо. Особливу
увагу клініцистів привертають питання діагностики, профілактики та
лікування ЗЛК, частота виникнення яких прямо залежить від радикальності
проведення лімфаденектомії та додаткових спеціальних методів лікування.
Частота виникнення ЗЛК при обстеженні хворих у післяопераційному періоді
з використанням УЗД та комп’ютерної томографії коливається у межах від
14 до 35 % (Pennehouat et al., 1988; Олейник В.В. и соавт., 1997;
Джилавян Г.А., 2004). Факторами ризику розвитку післяопераційних ЗЛК є:
радикальна лімфаденектомія, доопераційна гамма-терапія і хіміотерапія,
профілактична гепаринізація та ін. (Monaqhan, 1989; Pertu et al., 1989;
Zielinski J.,1999; Максимов С.Я., Гусейнова К.Д., 2004; Чарквиани Л.И.,
Чарквиани Т.Л., 2004). Частота виникнення післяопераційних ЗЛК може бути
зменшена за рахунок методичної перев`язки всіх судин і адекватного
дренування заочеревинного простору. Довготривалу лімфорею частково
вдається припинити шляхом заміни активного дренажа на пасивний.
Додатковим способом профілактики ЗЛК є відмова від перитонізації. Ці
заходи зменшили частоту утворення ЗЛК з 36% до 7% (Zielinski J., 1999;
Максимов С.Я., Гусейнов К.Д., 2004). Недоліком зазначених методів є
недостатня клінічна ефективність, яка полягає у неповному відтоці
раневого ексудату і, як наслідок, утворенні ЗЛК, що може бути причиною
відстрочення проведення післяопераційної гамма-терапії, ад’ювантної
хіміотерапії та збільшення термінів лікування хворих.

На жаль, в літературі проблемі етіології і патогенезу післяопераційних
ЗЛК, методам прогнозування і профілактики їх розвитку та адекватного
лікування приділяється недостатня увага.

Нез’ясованими залишаються морфологічні зміни, які відбуваються в
тканинах заочеревинного простору після опромінення, хіміотерапії та
хірургічного втручання і які можуть відігравати суттєву роль у розвитку
післяопераційних ЗЛК. У літературі відсутні критерії прогнозу та
профілактики утворення ЗЛК. Тому розробка цих критеріїв, впровадження
простих і адекватних методів дренування заочеревинного простору тазу
дадуть можливість покращити результати комбінованого лікування хворих на
РШМ та запобігти розвитку ускладнень. У такому контексті робота
передбачає можливість використання результатів дослідження у клінічній
онкогінекології та оперативній гінекології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом науково-дослідної
роботи Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я.
Горбачевського за темою науково-дослідної роботи “Вдосконалення методів
діагностики, лікування і профілактики остеопорозу” (номер державної
реєстрації – 0100U005055, шифр теми – 1К-00; 2003 – 2005 рр.).

Мета дослідження.

Підвищити ефективність лікування хворих на РШМ шляхом впровадження
раціональних методів діагностики, профілактики та лікування
післяопераційних заочеревинних лімфатичних кіст.

Задачі дослідження:

Проаналізувати особливості хірургічного і комбінованого лікування хворих
на РШМ в залежності від клінічних та морфологічних показників.

Визначити частоту виникнення, локалізацію, клінічні прояви, терміни
розвитку та методи діагностики післяопераційних ЗЛК, а також визначити
фактори, які впливають на розвиток ЗЛК.

Дати клініко-морфологічну оцінку змінам, які відбуваються в органах і
тканинах тазу після неоад’ювантної променевої та поліхіміотерапії, і
розширеної гістеректомії у хворих на РШМ.

Удосконалити комплекс лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на
профілактику та лікування післяопераційних ЗЛК.

Оцінити ефективність запропонованих методів профілактики та лікування
післяопераційних ЗЛК.

Об’єкт дослідження: Хворі на РШМ, які отримали комбіноване лікування.

Предмет дослідження: Фактори, які впливають на розвиток ЗЛК у хворих на
РШМ та лікування післяопераційних ЗЛК.

Методи дослідження: Стандартне клінічне обстеження хворих на РШМ – для
оцінки впливу віку пацієнток, форми росту та ступеня поширення пухлини,
варіантів комбінованого лікування РШМ на розвиток післяопераційних ЗЛК.
Лабораторні загальноклінічні та біохімічні аналізи, з метою оцінки
можливих побічних ефектів та ускладнень розроблених методів лікування.
Цитоморфологічні та гістологічні методи дослідження пухлини, тканин
малого тазу – для визначення зв’язку між гістологічним типом, глибиною
інвазії, ступенем злоякісності пухлини, змінами тканин малого тазу в
ході комбінованого лікування хворих з виникненням ЗЛК. УЗД – для
виявлення і контролю ефективності лікування ЗЛК. Статистична обробка –
для аналізу та узагальнень одержаних даних.

Наукова новизна дослідження:

Вперше встановлено причини, частоту, терміни виникнення, локалізацію та
особливості клінічних проявів ЗЛК, як ускладнення після хірургічного та
комбінованого лікування хворих на РШМ. Дана оцінка морфологічним змінам,
які відбуваються у тканинах заочеревинного простору внаслідок дії
іонізуючого опромінення, цитостатиків та хірургічної травми і їхнього
впливу на частоту розвитку ЗЛК. Розроблено і застосовано новий спосіб
одномоментного заочеревинно-вагінального дренування заочеревинного
простору тазу після розширеної гістеректомії при комбінованому та
хірургічному лікуванні хворих на РШМ, що дало змогу суттєво зменшити
частоту виникнення ЗЛК та їх ускладнень. Визначені критерії та
оптимальний режим функціонування дренуючої системи і строки її
використання.

Практичне значення отриманих результатів:

Розроблено нову методологію профілактики та лікування ЗЛК – одного з
найчастіших і грізних ускладнень хірургічного та комбінованого лікування
хворих на РШМ.

Запропонована методика одномоментного комбінованого
заочеревинно-вагінального дренування заочеревинного простору тазу після
хірургічного та комбінованого лікування хворих на РШМ дозволила суттєво
зменшити частоту виникнення ЗЛК та їх ускладнень. Розроблені
клініко-морфологічні критерії прогнозування утворення ЗЛК, що
забезпечило ефективну реабілітацію хворих на РШМ після хірургічного та
комбінованого лікування.

Результати роботи впроваджено у клінічну практику Тернопільського,
Вінницького, Рівненського, Хмельницького обласних онкодиспансерів.

Особистий внесок здобувача.

Автором самостійно розроблена методологія дослідження – визначена
актуальність наукової проблеми, сформульовані мета і задачі дослідження,
проведені збір, вивчення, аналіз та узагальнення клінічного матеріалу,
оптимізована схема лікування хворих на РШМ. Здобувачем самостійно
виконані основні етапи комбінованого лікування хворих – операцію
Вертгейма з доопераційною променевою та хіміотерапією, а також
обгрунтовані терміни діагностики та лікування ускладнень у
післяопераційному періоді. Автором запропоновано оригінальний метод
дренування заочеревинного простору тазу з метою профілактики розвитку та
лікування післяопераційних ЗЛК. Автор брав активну участь у математичній
обробці отриманих результатів та їх аналізі.

Автором написані та проілюстровані всі розділи дисертації, сформульовані
її висновки. В публікаціях, виконаних самостійно і у співавторстві,
реалізовані наукові ідеї здобувача.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення дисертації доповідались та обговорювались на: VII
Конгресі світової федерації Українських лікарських товариств (Ужгород,
1998); VIII Конгресі світової федерації Українських лікарських товариств
(Львів, 2000); II з’їзді онкологів країн СНД (Київ, 2000); Х з’їзді
онкологів України (Крим, 2001); науково-практичній конференції “Сучасні
принципи діагностики та лікування візуальних форм генітального раку у
жінок” (Львів, 2002); Міжнародному конгресі “Акушерство і гінекологія:
новини року” (Тернопіль, 2004).

Публікації.

За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових робіт, у тому числі в
журналах, затверджених ВАК України – 4, у матеріалах і тезах наукових
конференцій і з’їздів – 6, патентних свідоцтв – 1.

Структура та обсяг дисертації.

Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, аналізу та
узагальнень результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій,
списку використаних літературних джерел.

Повний обсяг дисертації 135 сторінок, ілюстрована 17 рисунками, 21
таблицею. Список використаних літературних джерел містить 252
вітчизняних і зарубіжних джерела.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Матеріалом для дослідження послужили дані
про 309 хворих на РШМ, які знаходились на лікуванні в Тернопільському
обласному клінічному онкологічному диспансері в період з 1993 по 2005
роки. Проведення клінічних досліджень узгоджено комісією з біоетики
Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я.
Горбачевського МОЗ України. Джерелом інформації були історії хвороби,
амбулаторні карти, протоколи передопераційної гамма – терапії,
неоад’ювантної поліхіміотерапії, дані лабораторних та інструментальних
методів досліджень під час лікування, опис результатів морфологічних
досліджень, протоколи операцій.

Всім 309 хворим на РШМ виконана операція Вертгейма. У 155 з них (І
група) операція Вертгейма здійснювалась за загально прийнятою методикою
і спеціальні заходи профілактики ЗЛК не застосовувались. У 86 хворих (ІІ
група) операція Вертгейма була завершена із залишенням перитонізаційних
„вікон” очеревини тазу і у 68 хворих (ІІІ група) операція проведена із
застосуванням розробленого нами комбінованого одномоментного
заочеревинно-вагінального дренування заочеревинного простору таза.
Комбіноване лікування застосовувалось у хворих на РШМ в стадії T1bN1M0
та T2N0-1M0. У 78 хворих на РШМ проведена доопераційна теле-г-терапія +
операція, яка у 54 хворих доповнена неоад’ювантною ПХТ. Операція
проводилась на 3-й тиждень після закінчення неоад’ювантної
хіміопроменевої терапії.

З метою профілактики ЗЛК запропоновано комбіноване одночасне дренування
заочеревинного простору і черевної порожнини, при якому після виконання
операції Вертгейма в заочеревинний простір (обтураторні ямки)
одномоментно (разом) підводилась розрізана Т- подібна поліхлорвінілова
трубка в куксу піхви (рис. 1) і через окремі контрапертури в здухвинних
ділянках в обтураторні ямки справа і зліва – по окремій дренажній
трубці, що виводились на передню черевну стінку. Наступним етапом
здійснювалась перитонізація і встановлення парних трубчатих дренажів у
Дугласовий простір через контрапертуру в правій здухвинній ділянці.
Видалення дренажів проводитлось по мірі зменшення кількості виділень на
3-4 добу. Післяопераційні ЗЛК утворились у 2 хворих (2,9 %), що свідчить
про ефективність запропонованого методу дренування.

Під час операції у хворих проводився забір матеріалу (лімфатичні вузли,
клітковина тазу, тканина параметріїв) з метою вивчення морфологічних
змін після хірургічного втручання і неоад’ювантної променевої та
хіміо-променевої терапії.

У процесі дослідження у хворих вивчалися скарги, проводились
загальноклінічні обстеження (загальний аналіз крові, сечі, біохімічний
аналіз крові, коагулограма, група крові, Rh, кров на RW, УЗД органів
черевної порожнини та

Рис. 1. Схема дренування заочеревинних просторів при завершенні операції
Вертгейма шляхом одномоментної постановки трансвагінального і
заочеревинного дренажів.

органів малого тазу, цистоскопія, ректороманоскопія, при показаннях –
хромоцистоскопія, ренографія, рентгенографія хребта та кісток тазу).
Клінічні і лабораторні обстеження проводились також на етапах проведення
комбінованого лікування, в післяопераційному періоді з метою вивчення
ускладнень, зокрема діагностики, лікування і профілактики
післяопераційних ЗЛК.

За віком хворі на РШМ були розподілені таким чином: до 30 років – 31
(10,0%), від 30 до 39 – 47 (15,2%), від 40 до 49 – 102 (33,1%) і понад
50 років – 129 (41,7%). Таким чином, більша частина хворих на РШМ
виявилась у вікових групах понад 40 років – 231 (74,8%).

За стадіями TNM хворі були розподілені наступним чином: T1аN0M0 – 32
(10,3%), T1bN0-1M0 – 186 (60,2%), T2N0-1M0 – 91 (29,5%). Із збільшенням
розмірів пухлини шийки матки частота метастазування в регіонарні
лімфатичні вузли також збільшувалась.

Розподіл хворих на РШМ за гістологічною структурою пухлини виглядав
наступним чином: плоскоклітинний рак – 238 (77,0%) хворих,
аденокарцинома – 47 (15,3%), світлоклітинний рак – 14 (4,5%),
аденосквамозний рак – 10 (3,2%).

Статистична обробка результатів дослідження проводилась за допомогою
мікро-ЕОМ “Casio-fx-82B”, а їх графічне представлення виконано з
використанням стандартного пакету прикладніх програм Windows 2000 фірми
Microsoft на ПК COM PAQ APMADA Н 300/AT Pentium ІІ. Визначали рівень
вірогідності відмінностей (р) порівнювальних групових середніх за
допомогою t-критерію Стьюдента.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Результати дослідження показали, що із збільшенням розмірів пухлини
шийки матки потенції до метастазування збільшуються. Якщо в стадії T1b
метастази в регіонарні лімфатичні вузли виявлені у 13,9% хворих, то в
стадії Т2 – у 30,7%.

Виражений вплив на частоту метастазування має ступінь диференціації
пухлини. Так, якщо при високодиференційованому РШМ метастази в
лімфатичних вузлах спостерігались у 14,5% випадків, то при
низькодиференційованому – у 21,4% (р Rfh¦U3/4 a , . \ ae .0¦Ue: „ 1/4 3/4 „O ^„O „O ^„O & F „?`„? h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 j h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 j h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 h3/4 ???? ????????????ній системах тазу, порушенням мікроциркуляціі, тканинною гіпоксією, що виникають внаслідок хірургічної травми, опромінення та дії цитостатиків. Таким чином, можна стверджувати, що утворення лімфатичних кіст у заочеревинному просторі тазу зумовлено, головним чином, прогресуючим погіршенням лімфатичного і венозного відтоку, застоєм лімфи і збільшенням випоту. На рис. 2 схематично поданий механізм розвитку ЗЛК у хворих на РШМ після комбінованого лікування. 10 Пересічення тазових лімфатичних судин Фіброзні зміни Гнійно – некротичні Венозна недостатність Накопичення білків і продуктів метаболізму в міжклітинному просторі Накопичення лімфи і тканинної рідини в заочеревинному просторі (утворення кіст) Рис. 2 Механізм розвитку ЗЛК у хворих на РШМ після комбінованого лікування. 11 За нашими даними, післяопераційні ЗЛК виникли у 43 (13,9%) хворих. У 29 (67,4%) хворих діаметр ЗЛК був менше 8 см, у інших – перевищував 8 см. Лівостороння локалізація ЗЛК відмічена у 21 (48,8%) хворої, правостороння – у 15 (34,8%) і двостороння – у 7 (16,8%) хворих. Із спостережуваних 43 хворих діагноз післяопераційної ЗЛК був встановлений на 7-9-й день після операції у 14 (32,5%) пацієнток, на 10-13-й день – у 19 (44,2 %), на 14-20-й день – у 7 (16,3%) і пізніше 20 днів – у 3 (7,0%) пацієнток. Тривалий час вони залишались нерозпізнаними. Оцінити істинну частоту цього ускладнення важко, оскільки в багатьох випадках воно не супроводжується вираженою клінічною симптоматикою. У початковому періоді розвитку післяопераційні ЗЛК не мають будь-яких виражених ознак. Вони з’являються при досягненні кістою достатньо великих розмірів, що призводить до стиснення суміжних органів, або у випадках інфікування кіст та їх нагноєнні. З 43 хворих у 30 (70,0%) температура тіла не підвищувалась взагалі, або спостерігалось одноразове підвищенння температури понад 37,5 0С у термін від 2 до 7 днів після операції, що швидше за все було зумовлено погіршенням загального стану хворих внаслідок оперативного втручання. У 13 хворих (30,0%) підвищення температури тіла понад 37,5 0С спостерігалось на 8-й день після операції і трималось від 3 до 10 днів, що було пов’язано або з іншими ускладненнями (нагноєння рани, параметрит), або ж з ознаками ускладнення ЗЛК. 12 хворих (27,9%) скаржились на тупий ниючий біль внизу живота, який або зникав (7 хворих), або його інтенсивність збільшувалась (5 хворих). В здухвинних ділянках живота у цих хворих при пальпації виявлялась грубо еластична, болюча припухлість. У третини хворих з ускладненнями ЗЛК, спостерігався набряк верхньої третини стегна, який згодом поширювався на гомілку. У 6 хворих (13,9%) спостерігався набряк шкіри над лоном, пахових складок і статевих губ. У 6 (13,9%) хворих спостерігались симптоми стиснення сечоводу, у 2 хворих відмічений розвиток гідронефрозу. Нагноєння ЗЛК з утворенням абсцесу спостерігалось у 3 пацієнток (7,0 %). Важливо зазначити, що навіть невеликі ЗЛК не проходять безслідно – вони організовуються і можуть пальпуватись через кілька місяців і навіть кілька років, симулюючи новоутворення. Простий і надійний метод ультразвукового дослідження дозволяє не лише з великою точністю діагностувати післяопераційну кісту і простежити динаміку її росту, але й надати істотну допомогу в діагностиці уражень органів сечовивідної системи. Як показали дослідження, для успішної диференціації та діагностики цих утворень необхідно, в першу чергу, виявити найхарактерніші ознаки: визначити форму утворення і дати характеристику його стінки: гладка, нерівна, потовщена; виявити наявність або відсутність внутрішніх ехо- перетинок, рідинних рівнів та реверберацій; встановити зміни в суміжних тканинах і сусідніх органах. Результати ультразвукового дослідження після операції у 76 хворих на РШМ подані на рис. 3. Всі ці хворі були направлені на УЗД на 7-9-й день після операції з метою виявлення або виключення післяопераційних ЗЛК, а також для уточнення стану сечовивідних шляхів. Достовірність висновків за результатами ехографії склала 89,3%, розходження мали місце у 10,7% спостережень. Рис. 3. Ультрасонограма заочеревинної лімфатичної кісти (1 – сечовий міхур, 2 – кісти). Нами доведено, що оптимальним строком проведення ультразвукового дослідження є 7-9-й дні після операції. Під контролем ультразвукового дослідження можлива пункція післяопераційної ЗЛК і евакуація її вмісту. У більшості хворих – 20 (46,5 %), в яких діаметр неускладненої ЗЛК не перевищував 8 см було проведено консервативне лікування (багаторазові пункції ЗЛК -14 хворих, протизапальна терапія – 6 хворих). При наявності великих кіст (понад 8 см) проводилось хірургічне лікування, яке є обов’язковим методом при нагноєнні ЗЛК. Отримані результати переконливо довели необхідність проведення адекватного дренування заочеревинних просторів при виконанні операції Вертгейма у хворих на РШМ. Так, із 155 хворих, у яких операція Вертгейма здійснювалась за загально прийнятою методикою (контрольна група), ЗЛК розвинулись у 27 хворих, що становить 17,3%. Приблизно аналогічні дані отримані при залишенні „перитонізаційних вікон” для евакуації раневого секрету з заочеревинного простору в черевну порожнину. Із 86 хворих, у яких застосовували даний метод дренування, ЗЛК розвинулись у 14 (16,2%) пацієнток. У групі хворих, у яких використаний метод одномоментного комбінованого заочеревинно-вагінального дренування заочеревинного простору тазу, ЗЛК розвинулись у 2 хворих, що становить 2,9% від загальної кількості хворих (68 хворих у досліджуваній групі). Отримані дані свідчать, що впровадження розробленого нами одномоментного комбінованого заочеревинно-вагінального дренування заочеревинного простору тазу дозволило знизити частоту виникнення післяопераційних ЗЛК в 5 разів: з 13,9 % до 2,9 % (р ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі вирішена актуальна наукова задача онкології –підвищення ефективності лікування хворих на РШМ шляхом впровадження раціональних методів профілактики та лікування післяопераційних заочеревинних лімфатичних кіст. 1. В структурі ускладнень після розширеної гістеректомії у хворих на рак шийки матки чільне місце займають заочеревинні лімфатичні кісти – 13,9%. До факторів, що підвищують ризик розвитку післяопераційних заочеревинних лімфатичних кіст відносяться: поширення первинної пухлини та ступінь її диференціювання, глибина інвазії (понад 0,5 см), метастатичне ураження лімфатичних вузлів тазу та доопераційна хіміопроменева терапія. Адекватне доопераційне визначення стадії розвитку початкового РШМ суттєво впливає на обсяг хірургічного втручання та зменшення частоти виникнення післяопераційних заочеревинних лімфатичних кіст. 2. В результаті хірургічної травми, опромінення та дії цитостатиків відбувається пошкодження кровоносних і лімфатичних капілярів. Порушення мікроциркуляції у тазовій клітковині, що призводить до набряку, плазматичної і фібринозної імбібіції стінок судин, звуження і облітерації їх просвіту і, як наслідок, розвиток периваскулярного склерозу, що призводить до виникнення заочеревинної лімфатичної кісти. 3. Простим і надійним методом своєчасної діагностики післяопераційних заочеревинних лімфатичних кіст є ультрасонографія здухвинних ділянок і сечовивідних шляхів на 7-9-й день після операції. Чутливість методу становить 89,3%. 4. Консервативне лікування лімфатичних кіст ефективне в 71,4% випадків. Воно полягає в пункції, евакуації лімфи, введенні в порожнину кісти антибіотиків і склерозуючих препаратів. При великих розмірах кісти (понад 8 см) або у випадках ускладнень (нагноєння кісти, стиснення сечоводу) показане екстраперитонеальне або вагінальне дренування. 5. Надійним методом попередження виникнення післяопераційних заочеревинних лімфатичних кіст є одномоментне комбіноване заочеревинно-вагінальне дренування тазу. Впровадження розробленої нами методики дренування заочеревинного простору дозволило зменшити частоту виникнення післяопераційних заочеревинних лімфатичних кіст з 13,9 до 2,9% (р 0.5 cm), grade of
differentiation, regional lymph node metastases, and neoadjuvant
chemo-radiation therapy.

The surgery, gamma-radiation or cytostatic drugs damage lymphatic and
blood vessels in the retroperitoneal pelvic soft tissue the which cause
edema, plasmatic and fibrinous infiltration of vessels with their
narrowing, obliteration, and finally with perivascular sclerosis. As a
result of these local processes the retroperitoneal lymphatic cysts
occur.

The ultrasound examination of pelvis is a valuable method of in-time
diagnosis of the retroperitoneal lymphatic cysts (releability 89.3%)

Nonsurgical treatment of lymphatic cysts is effective in 71.4% of cases.
It includes the punctures of cysts with lymph aspiration and
administration of antibiotics and sclerotic drugs into the cyst. The
surgery is indicated in the case of large cysts (> 8 cm) and in purulent
complications or ureteral compression.

The incidence of postoperative retroperitoneal lymphatic cysts is very
small when the early cervical carcinoma is defected with the potential
of lymphogenous metastasisity not exceeding 5.4%. An inguinal
lymphadenectomy is a cornerstone moment of curative surgery in the
patients with cervical cancer ТІb–ТІІа. The suggested method of
intraoperative retroperitoneal-vaginal drainage prevents from the
development of postoperative retroperitoneal lymphatic cysts. In our
study this method of drainage decreases the rate of the lymphatic cysts
from 13.9 % to 2.9 % (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020