.

Клініко-патогенетичні та терапевтичні аспекти (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
127 3279
Скачать документ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРИВОНОСОВА ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА

УДК 616.33/.34-036.12-02:616.379-008.64]-085-092

Клініко-патогенетичні та терапевтичні аспекти

хронічних захворювань гастродуоденальної системи

у хворих на цукровий діабет

14.01.02 – внутрішні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ

України

Науковий керівник: заслужений діяч науки і техніки України,

доктор медичних наук, професор,

Хворостінка Володимир Миколайович,

Харківський державний медичний
університет

МОЗ України, завідувач кафедри
факультетської терапії

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор,

Опарін Анатолій Георгійович,

Харківська медична академія
післядипломної освіти

МОЗ України, завідувач кафедри
терапії

та клінічної фармакології;

доктор медичних наук, професор,

Фадєєнко Галина Дмитрівна,

Інститут терапії ім. акад. Л.Т. Малої АМН
України,

м. Харків, заступник директора з наукової
роботи,

Харківський державний медичний
університет

МОЗ України, професор кафедри
госпітальної терапії

та клінічної фармакології.

Провідна установа – Дніпропетровська державна медична академія МОЗ
України, кафедра госпітальної терапії №1 та профпатології

Захист дисертації відбудеться “20” квітня 2007 р. о 11 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.600.04. при Харківському
державному медичному університеті МОЗ України (61022, м. Харків, пр.
Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Харківського
державного медичного університету (61022, м. Харків, пр.Леніна, 4).

Автореферат розісланий “19” березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, доцент
Фролова Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Цукровий діабет (ЦД) є однією з найбільш серйозних
проблем сучасної медичної науки, що визначається поліорганним характером
ураження та незворотністю змін багатьох функціональних систем
життєзабезпечення людини [Дєдов І.І., 2003; Єфімов О.С., 2003; Сидоров
П.І., 2004]. Проте дотепер недостатньо вивченим залишається стан системи
травлення у хворих на ЦД.

Прояви автономної полінейропатії мають універсальний характер, що
знаходить відображення в її проекціях на шлунково-кишковий тракт у
вигляді гастропарезу [Ткач С.М., 2004; Tonzi M.K., 2002]. Уповільнення
пасажу їжі у шлунку та дванадцятипалій кишці (ДПК) не тільки погіршує
процеси травлення, але й сприяє формуванню екстремальних значень
постпрандіальної гіперглікемії. Тому діабетична гастропатія (ДГ) є
несприятливим фоном, який погіршує процеси вуглеводного обміну [Cryer
P.E., 2001; Horowitz M., 2002].

Згідно з уявленнями більшості дослідників прогноз перебігу ЦД великою
мірою визначається не лише моторно-евакуаторною функцією шлунка та ДПК,
але й змінами слизової оболонки цих органів [Гребеньова Л.С., 2000]. У
патогенезі захворювань шлунка й ДПК на фоні ЦД провідну роль відіграють
такі фактори: пригнічення імунного захисту, гелікобактерна
інфікованість, системна запальна відповідь, оксидативний стрес,
дисметаболічні процеси [Крекова Ю.В., 2001; Фльоров М.О., 2003]. У свою
чергу деструктивні зміни слизової оболонки гастродуоденальної системи
поглиблюють розлади вуглеводного, білкового та ліпідного обміну
[Антонова К.В., 2003]. Таким чином, слизова оболонка є ціллю більшості
патогенних впливів ЦД, а її зміни у свою чергу ускладнюють перебіг цього
захворювання. З цих позицій ДГ, хронічний гастрит (ХГ) і виразкову
хворобу ДПК (ВХДПК) можна розглядати як результат складної
полікаузальної реакції слизової оболонки верхніх відділів
шлунково-кишкового тракту в межах загального синдрому дезадаптації при
ЦД. Тому систематизація існуючих уявлень і подальше вивчення
патогенетичних механізмів уражень гастродуоденальної системи може
сприяти поліпшенню лікування хворих на ЦД.

Багатьма дослідженнями доведено, що у хворих на ЦД розвивається
імунодефіцитний стан, який супроводжується пригніченням клітинної та
гуморальної ланок імунної системи [Кононенко І.В., 2004; Лугова О.В.,
2001]. Посередником запальних та імунних механізмів з боку системи
травлення є слизова оболонка шлунка й ДПК. Зниження імунного захисту
призводить до інфікування Helicobacter рylori (H. рylori), що має
ідентичну нормальній слизовій антигенність. Це провокує аутоімунні
процеси, які сприяють як загибелі H. pylori, так і ушкодженню слизової
оболонки. Тканинна гіпоксія, що розвивається внаслідок мікроангіопатії
та аутоімунного запалення, супроводжується формуванням оксидативного
стресу [Маєв І.В., 2003]. Продукти перекисного окислення ліпідів (ПОЛ)
мають токсичний вплив на внутрішньоорганні нервові сплетення шлунка й
ДПК, пригнічуючи гастродуоденальну моторику [Ткач С.М., 2004]. Зазначені
фактори агресії є ланцюгами ульцерогенезу, який маніфестує дуоденальними
виразками [Федорченко Ю.А., 2003].

До цього часу не розроблено спільного підходу до лікування захворювань
гастродуоденальної системи при ЦД. Традиційне лікування спрямоване на
елімінацію H. pylori, корекцію порушень вуглеводного, білкового та
ліпідного обміну, стимуляцію репаративних процесів у слизовій оболонці
шлунка та ДПК [Кирилюк Д.Б., 2006]. Практично невирішеним є питання про
можливість корекції вуглеводного метаболізму шляхом модуляції
гастродуоденальної моторики [Lata P.F., 2003]. Можливо, оптимізація
стану слизової оболонки додатково до стимуляції моторно-евакуаторної
функції відкриє шлях для надійного й довготривалого глікемічного
контролю, що може сприяти профілактиці ускладнень ЦД. Привертають увагу
терапевтичні можливості комплексного використання прокінетичних,
антиоксидантних та імунотропних препаратів у хворих на ЦД. Тому
розроблення методів лікування захворювань шлунка й ДПК на фоні ЦД
потребує вивчення впливу зазначених ліків на стан гастродуоденальної
системи, клінічні, лабораторні параметри хворих на інсулінозалежний ЦД
(ІЗЦД).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є
частиною науково-дослідної роботи кафедри факультетської терапії
Харківського державного медичного університету МОЗ України
“Патогенетичні та терапевтичні аспекти захворювань гепатобіліарної
системи при цукровому діабеті”, (№ держреєстрації
0102U001867). Дисертантом здійснено формування груп хворих, їх
клініко-лабораторне та інструментальне обстеження.

Мета і завдання дослідження. Оптимізація діагностики порушень
функціонального стану шлунка та ДПК у хворих на ІЗЦД та обґрунтування
схеми коригуючої терапії з урахуванням виявлених захворювань
гастродуоденальної системи.

Відповідно до мети роботи були поставлені такі завдання:

Виявити клінічні прояви порушень функціонального стану шлунка та ДПК при
ІЗЦД.

Вивчити стан кислотоутворювальної функції шлунка у хворих на ІЗЦД.

Визначити ендоскопічні критерії стану слизової оболонки шлунка та ДПК з
наступним патоморфологічним дослідженням біоптатів.

Визначити роль гелікобактерної та цитомегаловірусної інфекції у генезі
хронічних захворювань гастродуоденальної системи при ІЗЦД.

Визначити зміни вуглеводного, білкового та ліпідного обмінів у хворих на
ІЗЦД.

Дослідити стан системи ПОЛ та антиоксидантного захисту (АОЗ) при
хронічних захворюваннях гастродуоденальної системи у хворих на ІЗЦД.

Вивчити імунний статус у хворих на ІЗЦД з хронічними захворюваннями
гастродуоденальної системи.

Визначити гормональні показники (гастрин, кортизол) у хворих на ІЗЦД з
хронічними захворюваннями гастродуоденальної зони.

Розробити схему комплексного лікування хворих на ІЗЦД з урахуванням
корекції гастродуоденальних розладів.

Об’єкт дослідження: інсулінозалежний цукровий діабет із супутніми
захворюваннями шлунка й дванадцятипалої кишки.

Предмет дослідження: особливості клінічних, ендоскопічних,
морфологічних, метаболічних, імунологічних, гормональних показників, H.
рylori-інфікованості, кислотоутворювальної функції шлунка у хворих на
ІЗЦД з хронічними захворюваннями гастродуоденальної системи.

Методи дослідження: клініко-лабораторні, біохімічні, імунологічні та
інструментальні дослідження у хворих із захворюваннями шлунка та ДПК при
ІЗЦД.

Наукова новизна отриманих результатів. На підставі комплексного
обстеження хворих на ІЗЦД визначено критерії діагностики хронічних
захворювань гастродуоденальної системи. Встановлено, що у хворих на ІЗЦД
на фоні прогресуючої вегетативної полінейропатії відмічаються прояви ДГ.
ДГ є початковим фоном для подальших деструктивних процесів у слизовій
оболонці шлунка та ДПК, які потім реалізуються у ХГ і ВХДПК.

Обґрунтовано необхідність патоморфологічного дослідження слизової
оболонки шлунка та ДПК у хворих на ІЗЦД. Дослідження гістоструктури
дозволяє верифікувати нозологічну форму захворювання гастродуоденальної
системи і розробити лікувальну тактику.

Проведено порівняльну характеристику існуючих методів обстеження хворих
на ІЗЦД на наявність гелікобактерної та цитомегаловірусної інфекції,
запропоновано новий метод ідентифікації гелікобактерної інфекції шляхом
забарвлення біоптатів за Ейнарсоном (отримано патент України на винахід
№ 61645А “Спосіб визначення Н. pylori”). Цей метод дозволяє
встановити не лише наявність H. pylori у поверхневому слизу, але й
внутрішньоклітинну локалізацію. Маючи подібну до епітеліоцитів
антигенність, H. pylori формує аутоімунну реакцію до слизової шлунка та
ДПК.

Встановлено високу діагностичну цінність імунологічного дослідження та
вивчення стану системи ПОЛ і АОЗ у хворих на ІЗЦД. Відмічено, що у міру
зростання змін у слизовій шлунка та ДПК підвищується кількість
Т-хелперів і знижується рівень Т-супресорів, прогресує пригнічення
В-клітинної ланки імунітету та аутоімунна агресія до епітеліоцитів.
Цьому сприяла активація процесів ПОЛ (зростання малонового діальдегіду
(МДА) сироватки крові та МДА еритроцитів), збільшення спонтанної
хемілюмінесценції (СХЛ), індукованої перекисом водню (ХЛ Н2О2) і
двовалентним залізом (ХЛ Fe2+) і виснаження системи АОЗ (зниження рівня
пероксидази й каталази, білкових і небілкових сульфгідрильних груп
(SH-груп)) на фоні тканинної гіпоксії.

Вивчення кореляційного взаємозв’язку дозволило встановити значну
залежність між гіперглікемією і показниками МДА у сироватці крові
(r=+0,68), кортизолом (r=+0,65), МДА в еритроцитах (r=+0,60), IgG
(r=+0,50). Зміни концентрації глюкози крові хворих на ІЗЦД меншою мірою
були пов’язані з рівнем каталази (r=-0,48), пероксидази (r=-0,52),
В-лімфоцитів (r=-0,50), Т-лімфоцитів (r=-0,62). У хворих на ІЗЦД з
ВХДПК на фоні максимального ступеня вираженості оксидативного стресу й
декомпенсації вуглеводного гомеостазу кореляційна залежність між рівнем
МДА і глікозильованим гемоглобіном (НbA1с) була вірогідною та позитивною
(r=+0,89). Таким чином, встановлено, що однією з причин різкого
накопичення продуктів ПОЛ на даній стадії ураження гастродуоденальної
системи є різкі коливання глікемії.

Науково обґрунтовано застосування комплексного лікування у хворих на
ІЗЦД з хронічними захворюваннями гастродуоденальної системи, яке включає
“потрійну” антигелікобактерну терапію у сполученні з імунотропними
(циклоферон), метаболічними (альфа-ліпоєва кіслота) і прокінетичними
(мотиліум) препаратами. Доведено, що запропонований метод лікування
сприяв ліквідації абдомінально-больового, диспептичного, дискінетичного
та астеновегетативного синдромів у хворих на ІЗЦД з ДГ, ІЗЦД з ХГ та
ІЗЦД з ВХДПК, а також редукції проявів периферичної та вегетативної
нейропатії. Цього не було відмічено у хворих, які отримували традиційну
терапію.

Практичне значення отриманих результатів. Визначено необхідність
вивчення функціонального стану шлунка та ДПК у хворих на ІЗЦД з метою
поліпшення діагностики захворювань гастродуоденальної системи, що
ускладнюють перебіг основної патології. При цьому порушення вуглеводного
обміну мають прогредієнтний характер у міру прогресування патологічних
змін з боку слизової шлунка та ДПК.

Запропонований комплекс обстеження хворих на ІЗЦД дозволяє
диференційовано підходити до вибору методу лікування, що підвищує його
терапевтичну ефективність, яка має прояв не тільки в поліпшенні
функціонального стану шлунка та ДПК, а й у оптимізації лікування ІЗЦД.

Розроблено метод комплексної терапії хворих на ІЗЦД із захворюваннями
гастродуоденальної зони, що має безсумнівні переваги перед традиційним
лікуванням, він прискорює процес одужання і зменшує тривалість
перебування у стаціонарі.

Результати проведених досліджень впроваджено у практику роботи
гастроентерологічного та ендокринологічного відділень Харківської
обласної клінічної лікарні, терапевтичних відділень залізничної
клінічної лікарні № 1 на станції м. Харків, центральних районних
лікарень м. Чугуєва, м. Близнюки, м. Балаклея, м. Ізюм Харківської
області, а також використовуються у педагогічному процесі на кафедрі
факультетської терапії Харківського державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Автором визначено програму досліджень,
формування групп хворих та контрольної групи, проведено обстеження
хворих згідно з розробленою тематичною картою. Здобувач брала участь у
проведенні ендоскопічного та патоморфологічного досліджень,
внутрішньошлункової рН-метрії. Самостійно проведено
статистичну обробку та наукову інтерпретацію всіх отриманих даних,
сформульовано основні положення і висновки дисертації. Підготовку статей
до друку проведено автором самостійно.

Апробація результатів роботи. Матеріали дисертації представлені та
обговорені на науково-практичній конференції, присвяченій 125-річчю
кафедри факультетської терапії ХДМУ “Актуальні проблеми внутрішніх
хвороб” (Харків, 2002); науково-практичній конференції молодих вчених,
присвяченій 95-річчю від дня народження академіка В.П. Комісаренка
“Актуальні проблеми клінічної та експериментальної ендокринології”
(Київ, 2002); засіданні наукового медичного товариства (Харків, 2003);
науковій конференції, присвяченій 180-річчю від дня народження
заслуженного професора Харківського університету Л. С. Ценковського
(Харків, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції,
присвяченій пам’яті академіка Л. Т. Малої “Внесок молодих учених у
розвиток медичної науки і практики” (Харків, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 19 наукових робіт, у
тому числі 4 у виданнях, рекомендованих ВАК України, з результатами
наукових досліджень, інші 14 – в статтях, тезах, матеріалах конференцій.
Отримано патент України на винахід № 61645А.

Обсяг та структура дисертації. Текст дисертації викладений на 184
сторінках машинописного тексту і містить вступ, огляд літератури,
матеріали та методи дослідження, результати досліджень та їх
обговорення, аналіз та узагальнення результатів дослідження, висновки,
практичні рекомендації та список використаних джерел. Робота ілюстрована
36 малюнками та 34 таблицями, 2 витягами з історій хвороб.
Бібліографічний перелік містить 245 джерел, з яких 138 кирилицею і 107
латиницею, що становить 24 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Загальна кількість обстежених
становила 210 осіб, які перебували на стаціонарному лікуванні в
ендокринологічному та гастроентерологічному відділеннях обласної
клінічної лікарні м. Харкова. Усі обстежені були розподілені на декілька
клінічних груп: 1-а група – 25 хворих на ХГ; 2-а група – 38 хворих на
ІЗЦД з ДГ; 3-я – 62 хворих на ІЗЦД з ХГ; 4-а – 30 хворих на ВХДПК; 5-а –
25 хворих на ІЗЦД з ВХДПК. Контрольну групу склали 30 практично здорових
осіб. Усі хворі були у віці 19–74 років. Переважним контингентом були
жінки віком 19–44 роки (46%). Усі параметри досліджувалися протягом 14
днів у динаміці лікування.

Діагноз ХГ і ВХДПК встановлювали згідно з наказом МОЗ України № 271 від
13.06.2005 р. та уніфікованою клініко-статистичною класифікацією
захворювань органів травлення (Київ, 2004). ІЗЦД діагностували згідно з
класифікацією порушень глікемії (ВООЗ, 1999). Для визначення
ефективності коригуючої терапії вивчали у динаміці функціональний стан
шлунка та ДПК шляхом оцінювання клініко-лабораторних параметрів,
ендоскопічного та патоморфологічного досліджень, показників білкового,
вуглеводного та ліпідного обмінів, системи ПОЛ та АОЗ, імунної
реактивності, гормонального статусу.

Хворі на ХГ (1-а група) поряд з індивідуальною дієтою отримували
базисну терапію, що включала комплекс “потрійної” антигелікобактерної
терапії (у H. pylori-позитивних випадках) протягом 7
днів: рабепразол (парієт) – 40 мг на добу, амоксицилін – 1000 мг двічі
на день, кларитроміцин – 500 мг двічі на день протягом 7 днів,
симптоматичну терапію (у H. pylori-негативних випадках).

Хворі на ВХДПК (4-а група), окрім індивідуальної дієти, приймали
комплекс “потрійної” антигелікобактерної терапії упродовж 7 днів з
наступним застосуванням антисекреторних препаратів протягом 2 тижнів.

Усі групи хворих на ІЗЦД були розподілені на дві підгрупи залежно від
способу лікування: перша підгрупа – хворі, що отримували традиційне
лікування, друга – хворі, яким призначали терапію запропонованим
способом.

Хворі першої підгрупи ІЗЦД з ДГ (19 пацієнтів) отримували традиційне
лікування у вигляді дієтотерапії, режиму три- або чотирикратних болюсів
інсулинів короткої дії у сполученні з одно- або двократними болюсами
пролонгованої дії інсулінів, антигелікобактерної терапії. А в другої
підгрупі 19 хворим додатково до традиційної терапії призначали мотиліум
по 10 мг тричі на добу, альфа-ліпоєву кислоту (еспа-ліпон) – 600 мг
внутрішньовенно краплинно на 200 мл фізіологічного розчину 1 раз на добу
та циклоферон – 2 мл внутрішньом’язово за схемою 10 ін’єкцій.

У першій підгрупі ІЗЦД з ХГ 31 пацієнт отримував комплекс лікування,
який включав дієтотерапію, інсулінотерапію, антигелікобактерну терапію.
Хворі другої підгрупи (31 людина) додатково приймали мотиліум,
еспа-ліпон, циклоферон.

У першій підгрупі ІЗЦД з ВХДПК 13 пацієнтів приймали традиційне
лікування, яке складалося з дієтотерапії, інсулінотерапії,
антигелікобактерної терапії, антисекреторних препаратів. А 12 хворим
другої підгрупи додатково до зазначених препаратів призначали мотиліум,
еспа-ліпон, циклоферон у наведених вище режимах введення.

У роботі було проведено клініко-лабораторні та інструментальні методи
обстеження, що включали до свого складу одноразове вивчення
кислотоутворювальої функції шлунка, ендоскопічне дослідження шлунка та
ДПК з прицільною біопсією слизової оболонки і патоморфологічним
дослідженням.

В обстежених хворих кислотоутворювальну функцію шлунка вивчали за
допомогою базальної топографічної внутрішньошлункової рН-метрії за
методикою В.М. Чорнобрового з використанням спеціальних зондів ПЄ-рН-2.
Відповідно до встановлених показників кислотоутворювальну функцію
характеризували як гіпо-, нормо- і гіперацидну. Також проводили
фіброгастродуоденоскопію за допомогою фіброгастроскопа ГД-Б-БО-4 фірми
“ЛОМО” за загальноприйнятою методикою з біопсією 3-4 ділянок слизової
оболонки (дно, тіло, антрум, пілоричний канал шлунка та цибулина ДПК).
Під час дослідження проводили макроскопічну оцінку стану слизової
оболонки шлунка та ДПК згідно з критеріями Європейського товариства
гастроінтестинальної ендоскопії (2000 р.). Для мікроскопії біоптатів
слизової оболонки шлунка та ДПК використовували такі методики
забарвлення: гематоксилін-еозином, за Ван Гізоном, комбіновану ШІК з
альціановим блакитним, галоціаніном за Ейнарсоном і за
Романовським-Гімзою. Мікроскопічний діагноз хронічного гастриту
встановлювали відповідно до “Сіднейської системи” з урахуванням
доповнень, сформульованих у Х’юстонській класифікації [Аруін Л.І. і
співавт., 1998]. В процесі вивчення біопсійного матеріалу зазначали
вираженість запалення та ступень активності, наявність атрофічних змін,
кишкової метаплазії та гелікобактерної інфікованості. Було проведено
імуногістохімічне визначення H. pylori
овідин-біотин-пероксидазним методом з використанням поліклональних
антитіл фірми “Novocastra Lab Ltd” (США), а також полімеразну ланцюгову
реакцію на наявність у біоптатах H. pylori та цитомегаловірусної
інфекції за допомогою наборів “Хелікопол ІІ” і “Цитопол” НПФ “Літех”
(Росія). Для визначення гелікобактерної та цитомегаловірусної інфекції
вивчали також імуноглобуліни класу G і М імуноферментним методом за
допомогою наборів DSL Inc. (США).

Вивчали глікемічний контроль шляхом визначення концентрації глюкози
крові натщесерце і після навантаження глюкозооксидазним методом, а також
визначали рівень НbA1с з використанням набору “Діабет-тест”(Україна).
Показники білкового обміну визначали за рівнем загального білка у
біуретовій реакції та білкових фракцій методом електрофорезу на папері.
Ліпідний обмін оцінювали шляхом визначення рівня загального холестерину,
ліпопротеїдів високої та низької щільності ензиматичним методом за
допомогою тест-наборів фірми ”Bio Meriex” (Франція) і дослідження
сироваткової концентрації тригліцеридів з використанням тест-системи
“Sentinel” (Італія).

Для вивчення процесів ПОЛ використовували біохімічні та фізико-хімічні
методи. Рівень МДА визначали у сироватці крові та мембранах еритроцитів
за методом М.С. Гончаренко і О.М. Латинової з 2-тіобарбітуровою
кислотою. Було проведено дослідження активності ПОЛ методом
біохемілюмінесценції за допомогою хемілюмінометра ХЛМ1Ц-01. При цьому
визначали СХЛ, ХЛ Н2О2 і ХЛ Fe2+. Стан АОЗ оцінювали за
пероксидазною активностю згідно з методикою Т. П. Попова і Л.П.
Нейкової, а також за визначенням каталази крові за методикою Баха.
SH-групи білкових і небілкових сполучень досліджували за В.Ф.Фоломеєвим
методом фотоелектроколориметрії.

Визначення кількості Т- і В- лімфоцитів та субпопуляцій Т-лімфоцитів
проводили шляхом непрямої імунофлюоресценції з використанням
моноклональних антитіл. Дослідження рівня імуноглобулінів здійснювали за
методом Манчині на апараті “Реагент”.

Із гормональних досліджень проводили вивчення концентрації гастрину
методом радіоімунного аналізу з використанням наборів фірми
“Cea-Ire-Sorin” (Франція) і вмісту кортизолу у сироватці крові шляхом
імуноферментного аналізу за допомогою наборів реактивів фірми ”Алкор
Біо” (Україна).

Статистичну обробку отриманих даних було проведено з використанням
методів параметричної (середнє – М, похибка – m) і непараметричної
статистики та пакету програм “Excel”. Оцінку взаємозв’язку між
досліджуваними величинами проводили методом лінійного кореляційного
аналізу з обчисленням коефіцієнту кореляції r [Мінцер О. П., 1991].

Результати досліджень. При вивченні клінічної картини у хворих на ІЗЦД
із захворюваннями шлунка і ДПК були встановлені особливості у вигляді
зростання тяжкості симптоматики основних синдромів, які характерні для
гастродуоденальних розладів. У групі пацієнтів з ДГ клініка захворювання
проявлялася диспептичним (100%) і дискінетичним (50%) синдромами
мінімального ступеня вираженості (хворі даної групи мали скарги на
нудоту, відчуття важкості та переповнення у шлунку після їжи) і мала
безболісний характер. Останнє пояснюється ураженням сенсорних закінчень
на фоні вісцеральної нейропатії. У 74% хворих цієї групи наявний
астеновегетативний синдром. У клінічній картині хворих на ІЗЦД з ХГ
також переважними були диспептичний (100%) і дискінетичний (77%)
синдроми. Характерними були симптоми гастростазу та гастропарезу,
відмічалася нудота та блювання, спостерігалися ознаки
гастроезофагального й дуоденогастрального рефлюксів.
Абдомінально-больовий синдром виявлений у 31%, мав монотонний, нечіткий
характер, не мав відповідності з проекцією шлунка на черевну стінку і
зв’язку з прийомом їжі. Практично у всіх хворих спостерігався
астеновегетативний синдром (90%). У групі хворих на ІЗЦД з ВХДПК, як і у
попередніх, основними синдромами були диспептичний (100%) і
дискінетичний (88%), однак, абдомінально-больовий (52%) та
астеновегетативний (100%) синдроми мали більший ступінь вираженості.
Відмічалася міграція болю, мали місце сенестопатії та парестезії. Таким
чином, у міру зростання деструктивних змін у слизовій оболонці шлунка та
ДПК у хворих на ІЗЦД відмічається збільшення тяжкості клінічної
симптоматики.

При вивченні кислотоутворювальної функції шлунка було встановлено, що у
хворих на ІЗЦД з ДГ (рН=2,7(0,1) і ІЗЦД з ХГ (рН=3,4(0,1) частіше
зустрічалася гіпоацидність. А в контингенту пацієнтів з ІЗЦД з ВХДПК
переважним був гіперацидний стан (рН=1,2(0,1). Значні атрофічні процеси
слизової оболонки на тлі ІЗЦД пригнічують кислотоутворювальну функцію
шлунка. Можна вважати, що декомпенсація вуглеводного обміну і
недостатність секреції інсуліну, найбільш виражена при ІЗЦД з ВХДПК,
компенсаторно призводить до гіпергастринемії, що підвищує
кислотоутворення і поглиблює агресію до слизової оболонки ДПК. У хворих
на ІЗЦД із захворюваннями гастродуоденальної системи формується ХГ з
тяжкою функціональною недостатністю шлунка й високою активністю
запальних деструктивних змін слизової оболонки ДПК.

При ендоскопічному дослідженні було встановлено, що зміни слизової
оболонки при ДГ мали характер гіперемії, тобто еритематозної гастропатії
(74%). У більш ніж половини хворих на ІЗЦД з ХГ ендоскопічно відмічалися
ознаки тотального хронічного атрофічного гастриту (69%). Витончення
слизової оболонки супроводжувалось появою її “прозорості”, що було
обумовлено загибеллю головних клітин. При ІЗЦД з ВХДПК переважним
варіантом ендокопічних змін були поодинокі виразки слизової оболонки у
фібриновій фазі розмірами 0,5-2,0 см.

Дані патоморфологічного вивчення стану слизової оболонки свідчать, що у
пацієнтів з ІЗЦД має місце інтенсивний ріст H. pylori в муцині, що
вкриває слизову, проникнення мікробів в епітелій та субепітеліально.
Цьому сприяє пригнічення місцевого імунного захисту, яке мало прояв у
відсутності нейтрофілів і переважанні плазмоцитів у власній пластівці
слизової. Часте виявлення вираженої H. pylori-позитивної антигенності в
епітеліоцитах слизової оболонки шлунка і ДПК у хворих на ІЗЦД є проявом
додаткової загибелі епітелію, що проходить за аутоімунним механізмом при
формуванні імунітету проти H. pylori. Це обумовлює дуже швидкі темпи
десквамації, що погіршує умови для живлення H. pylori та призводить до
інвазії мікроба у глибше розташовані шари слизової та виникнення
дуоденальних виразок. Зазначені особливості міграції H. pylori пояснюють
невідповідність у результатах аналізів на наявність цього
мікроорганізму: із забарвленням за Ейнарсоном, імуногістохімічним з
поліклональними антитілами та полімеразною ланцюговою реакцією. Останній
поєднує можливість ідентифікації мікроорганізму в процесі його
життєдіяльності до моменту елімінації з тканин. Імуногістохімічний метод
давав змогу встановити H. pylori-позитивну антигенність клітин, яка
зменшувалася у міру атрофії слизової, що погіршувало чутливість методу.
Найбільш універсальним можна вважати метод за Ейнарсоном, який дозволяє
встановити як поверхневу, так і внутрішньоклітинну локалізацію H. pylori
незалежно від життєздатності мікроба.

ae

\^ee6

x

H

O

ae

ae

^e|

¤x`„?

8 була значно вищою, ніж у контрольній і групах хворих на ХГ і ВХДПК.
Тому ХГ и ВХДПК можливо розглядати як прояв ускладненого
декомпенсованого ІЗЦД. У свою чергу морфофункціональні зміни
гастродуоденальної системи сприяють декомпенсації вуглеводного обміну у
хворих на ІЗЦД.

Ступінь тяжкості порушень вуглеводного обміну відповідно до рівня НbA1с
представлений на рис. 1.

р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020