.

Комплексне лікування хворих на гострий парапроктит (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
131 3490
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М.І.ПИРОГОВА

ЧЕПЛЯКА Олексій Миколайович

УДК: 616.352–007.253–059

Комплексне лікування хворих на гострий парапроктит

(експериментально-клінічне дослідження)

14.01.03 – Хірургія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Вінниця – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому національному медичному університеті
ім.М.І.Пирогова МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Желіба Микола
Дмитрович, завідувач кафедри загальної хірургії Вінницького
національного медичного університету ім. М.І. Пирогова МОЗ України

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Шапринський Володимир
Олександрович, завідувач кафедри госпітальної хірургії Вінницького
національного медичного університету ім. М.І. Пирогова МОЗ України;

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор
Даценко Борис Макарович, завідувач кафедри хірургії та проктології
Харківської медичної академії післядипломної освіти

Провідна установа: Національна медична академія післядипломної освіти
ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра хірургії та проктології

Захист відбудеться “12” вересня 2006 р. о 12 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 05.600.01 при Вінницькому національному
медичному університеті ім.М.І.Пирогова МОЗ України (21018, м.Вінниця,
вул. Пирогова, 56).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Вінницького національного
медичного університету ім. М.І. Пирогова МОЗ України за адресою: 21018,
м. Вінниця, вул. Пирогова, 56.

Автореферат розісланий “11” серпня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д.05.600.01,

доктор медичних наук, професор С.Д. Хіміч

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Незважаючи на певні досягнення в галузі лікування ран
і ранової інфекції, застосування нових антибіотиків, ензимів,
гіпербаричної оксигенації проблема лікування і загоєння ран після
оперативних втручань на промежині і анальному каналі і дотепер
залишається актуальною. Ці рани мають особливості: вони підпадають
постійному обсіменінню мікрофлорою, важко піддаються імобілізації і
введенню місцевих лікарських препаратів [В.М. Проценко и соавт., 1998].

Звичайне лікування перианальних ран не завжди задовольняє
хірургів-колопроктологів. При використанні традиційних методів лікування
післяопераційних ран майже у чверті пацієнтів спостерігається
ускладнений перебіг ранового процесу [В.М.Проценко и соавт., 1998].

Статистика свідчить про значну розповсюдженість захворювань прямої
кишки, а в останній час спостерігається тенденція до збільшення їх
кількості. З кожної тисячі дорослих 287 осіб страждають на ті чи інші
проктологічні захворювання [А.И. Тихонов, Ю.Н.Азаренко, 1999].

Найпоширенішим захворюванням в невідкладній колопроктології є гострий
парапроктит, який зустрічається приблизно у 20% проктологічних і більш
ніж у 1% хірургічних хворих [Камаева и соавт., 2000; Л.Ю. Семченко и
соавт., 2002].

Післяопераційні рани при гострому парапроктиті загоюються порівняно
довго і нерідко завершуються формуванням грубих деформуючих рубців з
розвитком недостатності анального жому. Це примушує вдаватися до
повторних операцій, які виключають хворих з трудового процесу на
тривалий термін. Проблема набуває не тільки медичної, але і
соціально-економічної значущості, оскільки 75% хворих складають особи
працездатного віку [А.М. Коплатадзе и соавт., 1992; Л.П. Орлова и
соавт., 1998; М.С. Шешаберидзе, 2001; R.J. Felt-Bersma, 1994].

Слід зазначити, що 78% хворих на гострий парапроктит поступають через
3-4 доби з моменту захворювання, а 34% – навіть після 7 діб [Сахаутдинов
В.Г. и соавт., 1985; Тишко Р.О., 2001]. На цей час вже сформований
“бар’єр запалення”, який не тільки запобігає всмоктуванню токсинів з
рани, але й перешкоджає проникненню препаратів в рану через порушення
мікроциркуляції та набряк тканин. Це вимагає проведення, разом з
загальнорезорбтивною, місцевої цілеспрямованої антибактеріальної терапії
[Ю.Н. Добровольский, 1999; Тишко Р.О., 2001; А.А. Вильцанюк, 2002; В.К.
Логачев, 2003].

Гнійне запалення при гострому парапроктиті спричинено переважно
анаеробною мікрофлорою [Б.М. Даценко и соавт., 1995; Р.О. Тишко, 2001;
В.М. Русинович, В.В. Слизень, 2001; М.П. Захараш и соавт., 2002].
Питання місцевого лікування вогнищ анаеробної інфекції розроблені
недостатньо і часто позбавлені патогенетичного обгрунтування. При
анаеробній неклостридіальній інфекції спостерігається різке зниження
показників неспецифічної резистентності в рані, справляється
пошкоджуючий вплив на систему фагоцитів, в зв’язку з чим виникає
необхідність розробки додаткових методів впливу на перебіг ранового
процесу з метою покращання результатів лікування [Б.М. Даценко и соавт.,
1995; В.М. Проценко и соавт., 1998].

Аналіз даних літератури та наші спостереження свідчать, що подальше
удосконалення методів і комплексів лікування гострого парапроктиту
залишається закономірним і актуальним.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано
у відповідності з планом науково-дослідної роботи кафедри загальної
хірургії з доглядом за хворими та анестезіологією Вінницького
національного медичного університету ім. М.І. Пирогова: “Оптимізація
профілактики та комплексного лікування післяопераційних гнійних
ускладнень та гнійно-запальних захворювань” за № 0104U000331
держреєстрації і кафедри мікробіології, вірусології та імунології
Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова:
“Клініко-лабораторне дослідження властивостей та промислове впровадження
нових лікарських засобів на основі декаметоксину, рекомбінантного
інтерферону” за № 0101U002709 держреєстрації.

Мета дослідження: покращення результатів лікування гострого парапроктиту
шляхом розробки та запровадження в клініку комплексу післяопераційних
заходів із застосуванням антисептичної гідрофільно-гідрофобної
композиції та хлорпромазину.

Завдання дослідження:

Теоретично та експериментально обгрунтувати раціональний склад
багатокомпонентної композиції для місцевого лікування гнійних ран та
провести вивчення її специфічної активності.

В умовах експерименту і клініки вивчити на ультраструктурному рівні
функціональну активність ранових мононуклеарних макрофагів в ділянці
гнійного осередку і можливість місцевого застосування хлорпромазину з
метою її стимуляції.

Розробити раціональну програму комплексного лікування хворих на гострий
парапроктит із застосуванням багатокомпонентної композиції та
хлорпромазину.

Вивчити клінічну ефективність впровадження розробленої програми
комплексного лікування хворих на гострий парапроктит.

Об’єкт дослідження. Гострий парапроктит.

Предмет дослідження – властивості багатокомпонентної композиції для
місцевого лікування парапроктиту, її вплив на перебіг ранового процесу,
фагоцитарна активність ранових макрофагів та її зміни під впливом
хлорпромазину.

Методи дослідження: клінічні; лабораторні; мікробіологічні;
морфологічні; математико-статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. За допомогою ультраструктурних
досліджень вперше встановлено, що функціональна активність ранових
макрофагів у вогнищі гострого інфекційного процесу в параректальній
клітковині пригнічена і посилюється при місцевому застосуванні
хлорпромазину.

Вперше теоретично обґрунтована, експериментально вивчена і клінічно
підтверджена ефективність застосування багатокомпонентної композиції для
місцевого лікування гнійних ран в І фазі ранового процесу, яка володіє
вираженими антисептичною, дегідратуючою та сорбційною властивостями.

Мікробіологічними дослідженнями виявлена взаємопотенціююча дія
декаметоксину і метронідазолу в співвідношенні 1:5 відносно анаеробних
мікроорганізмів.

Практичне значення. Для клінічної колопроктології запропонована
комплексна програма лікування хворих на гострий парапроктит.

Обґрунтовані критерії вибору нової лікарської композиції та розроблена
методика застосування цієї композиції в післяопераційному періоді, що
забезпечує зниження мікробного обсіменіння післяопераційної рани,
ліквідацію перифокального набряку тканин і стимуляцію репаративних
процесів в рані. При радикальних оперативних втручаннях в ділянці
анального каналу та промежини місцеве застосування багатокомпонентної
антисептичної гідрофільно-гідрофобної композиції запобігає реінфікуванню
ран.

Застосування місцевих аплікацій хлорпромазину в І фазі ранового процесу
в комплексному лікуванні хворих на гострий парапроктит внаслідок
активації макрофагів мають виражену лікувальну дію, що сприяє значному
покращенню безпосередніх та віддалених результатів лікування даної
патології.

Запропоновано комплекс лабораторних тестів, який дозволяє
об’єктивізувати оцінку важкості токсикозу при гострому парапроктиті і
контролювати ефективність лікування.

Результати дисертаційної роботи запроваджені в клінічну практику в
хірургічних відділеннях Вінницької обласної клінічної лікарні
ім.М.І.Пирогова, Вузлової клінічної лікарні ст. Вінниця.

Теоретичні положення роботи запроваджені в навчальний процес на кафедрах
загальної хірургії, госпітальної хірургії, оперативної хірургії і
топографічної анатомії ВНМУ ім. М.І. Пирогова, кафедрі загальної та
оперативної хірургії з топографічною анатомією, ортопедією та
травматологією Тернопільської державної медичної академії
ім.І.Я.Горбачевського.

Особистий внесок здобувача. Аналіз наукової літератури,
патентно-інформаційний пошук, визначення мети та завдань дослідження,
розробка програм обстежень, збір та обробка архівного і клінічного
матеріалу, забезпечення лабораторних досліджень клінічним матеріалом,
статистичне опрацювання, аналіз, інтерпретація отриманих результатів,
побудова на їх підставі висновків і рекомендацій, підготування рукопису
дисертації виконані автором самостійно. Дисертантом особисто та за його
безпосередньою участю виконана більша частина хірургічних втручань у
хворих на гострий парапроктит.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та матеріали
дисертації викладені та обговорені на: VII Університетській (ХХХVII
ВУЗівській) науково-практичній конференції молодих вчених та фахівців
(м.Вінниця, ВДМУ ім. М.І.Пирогова, 2001); науково-практичній конференції
“Актуальні питання діагностики і лікування захворювань товстої кишки”
(м.Київ, 7 травня 2003); XI Всеукраїнській навчально-методичній та
науково-практичній конференції співробітників кафедр загальної хірургії,
присвяченій пам’яті М.В. Скліфосовського (м. Полтава, 10-11 лютого
2005); студентських наукових конференціях (м. Вінниця, ВНМУ ім. М.І.
Пирогова, 2005, 2006), XI та ХІІ Університетських (відповідно ХХХХІ та
ХХХХІІ ВУЗівських) науково-практичних конференціях молодих вчених та
фахівців (м.Вінниця, ВНМУ ім.М.І.Пирогова, 2005, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертаційних досліджень опубліковані 7
статей у фахових виданнях ВАК України.

Об’єм та структура дисертації. Дисертація викладена на 171 сторінці
машинописного тексту і складається зі вступу, огляду літератури,
матеріалів та методів дослідження, 3 розділів власних досліджень,
розділу аналізу результатів дослідження та їх обговорення, висновків та
практичних рекомендацій. Бібліографічний показчик містить 233
найменувань робіт, з них 150 кирилицею та 83 іноземних авторів. Робота
ілюстрована 27 рисунками та 15 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження.

Експериментальні дослідження проведені на базі науково-дослідної та
експериментально-клінічної лабораторій Вінницького національного
медичного університету ім. М.І. Пирогова МОЗ України, а також в
лабораторії біохімії мікроорганізмів та поживних середовищ Інституту
мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова. Експериментальні
дослідження виконувались за декількома основними напрямками, кожний з
яких мав свою специфіку як з точки зору матеріалу дослідження, так і
спеціальних методів контролю. Дисертаційна робота пройшла біоетичну
експертизу (протокол №2 від 20 жовтня 2005 року).

Розробка і вивчення нової комбінованої композиції для місцевого
лікування гнійних ран включала в себе теоретичне обґрунтування її
раціонального складу з наступним експериментальним вивченням в
порівняльному аспекті.

Матеріалом дослідження даного розділу роботи стали антимікробні
лікарські препарати (декаметоксин, метронідазол), а також компоненти
лікарських основ (високодисперсний кремнезем, поліметилсилоксан).

Запропонована багатокомпонентна композиція під умовною назвою
“Метроксан” має такий склад компонентів, мас.%: поліметилсилоксан (ПМС)
– 16,0-40,0; високодисперсний діоксид кремнію (ВДК) – 51,0-75,0;
декаметоксин – 1,0-1,5; метронідазол – 7,5-8,0.

З метою вивчення оптимального співвідношення складових запропонованої
композиції нами були досліджені три варіанти суміші. Залежно від вмісту
компонентів основи досліджувані суміші отримали умовні назви “Метроксан
І” (ВДК – 51%, ПМС – 40%), “Метроксан ІІ” (ВДК – 63%, ПМС – 28%) та
“Метроксан ІІІ” (ВДК – 75%, ПМС – 16%). Вміст декаметоксину та
метронідазолу в усіх варіантах був сталим і складав 9%.

Для вивчення лікувальної (специфічної) ефективності композиції з
визначенням оптимального вмісту кожного з компонентів були використані
відповідні набори методів дослідження в дослідах “in vitro” та “in
vivo”.

Антимікробні властивості розробленої композиції, антисептика
декаметоксину та синтетичного протимікробного засобу метронідазолу, що
входять до її складу, вивчені з використанням методики серійних
розведень з визначенням мінімальної подавляючої концентрації, а також
методики дифузії препарату в агар (метод колодязів) у відповідності з
методичними рекомендаціями по проведенні цих досліджень.

Для кількісної оцінки бактеріального обсіменіння ран використана
методика визначення кількості мікробних тіл в 1 г тканини рани.

В дослідах “in vivo” антибактеріальну активність розробленої композиції
вивчали на моделях гнійної рани у кролів породи “Шиншила”, інфікованих
сумішшю золотистого стафілококу (штам 25923) та палички синьозеленого
гною (штам 27853).

В процесі лікування контролювали динаміку перебігу ранового процесу за
клінічними критеріями, а також визначали кількість бактерій на 1 г
тканини рани за термінами спостереження.

Дегідратуючу (осмотичну) активність розробленої композиції та
компонентів її основи визначали методом діалізу крізь напівпроникну
мембрану. В якості мембрани використовували целофан завтовшки 45 мкм.

Специфічну адсорбційну здатність розробленої композиції визначали за
фармстаттею 42У-82/224-889-00 “Силікс”. У ряд пробірок вносили наважки
високодисперсного кремнезему, поліметилсилоксану (попередньо
ліофілізованого додаванням декількох крапель етилового спирту) і
композиції. Для визначення білоксорбційної активності у пробірки
додавали розчин желатини. Після струшування і центрифугування вимірювали
рівноважну (залишкову) концентрацію білка. Величину адсорбції визначали
як різницю між вихідною і залишковою концентраціями білка, яку відносили
до 1 г препарату. Для визначення адсорбційної здатності відносно
низькомолекулярних речовин у пробірки замість желатини додавали розчин
метиленового синього. Методика вивчення адсорбції амінокислот була
подібною. визначали залишкову концентрацію амінокислот за утворенням
забарвленого б-формазану – продукту взаємодїї б-амінокислот з
діазотованим пара-нітроаніліном. Як джерело амінокислот використовували
препарат “Аміностерил”.

Цитологічне дослідження ран проводили шляхом мікроскопічного вивчення
окрашених за Романовським-Гімзою їх мазків-відбитків. Аналіз цитограм
проводили за методом М.П. Покровської та М.С. Макарова в модифікації
Штейнберга (1948).

Дослідження ультраструктурних змін ранових макрофагів під впливом
хлорпромазину проведені в експерименті на кролях породи “Шиншила”, у
яких формували експериментальну модель місцевої гнійної інфекції.
Тварини були розподілені на дві групи, по 6 кролів в кожній. Забір
матеріалу (тканин рани) для електронно-мікроскопічного дослідження
проводили на 3 та 6 добу після початку лікування. Тваринам основної
групи забір проводили після аплікації 2,5% розчину аміназину,
контрольній групі тварин аплікації не проводили.

З метою вивчення впливу хлорпромазину на фагоцитарну активність ранових
макрофагів у хворих на гострий парапроктит у 6-ти пацієнтів, яким були
виконані радикальні оперативні втручання з приводу цієї патології були
взяті зразки тканин рани для електронно-мікроскопічного дослідження. На
3 добу після оперативного втручання проводили забір матеріалу для
електронно-мікроскопічного дослідження. Для контролю висікали шматочок
тканини ранової поверхні. Потім проводили аплікації на рану 2,5% розчину
аміназину і повторно висікали шматочок тканини. Наступний забір
матеріалу проводили через 6 годин після експозиції препарату.

Для електронно-мікроскопічного дослідження шматочки тканини ранової
поверхні фіксували в 2,5%-ному розчині глутаральдегіду на фосфатному
буфері (рН 7,2-7,4) і дофіксовували в 1%-ному розчині OsО4. Матеріал
зневоднювали в спиртах зростаючої концентрації і заключали в аралдит.
Морфологічні структури контрастували в процесі зневоднення матеріалу
насиченим розчином уранілацетату, а на зрізах – цитратом свинцю. Зрізи
завтовшки 40-60 нм, одержані на ультратомі LKB-III, вивчали в
електронному мікроскопі JЕМ-100S (Японія) при напрузі 80 кВ.

Розділ клінічних досліджень містить матеріали комплексного обстеження і
лікування 242 хворих, оперованих з приводу гострого парапроктиту за
період з 1997 по 2005 роки в клініці госпітальної хірургії на базі
хірургічного відділення Вінницької обласної клінічної лікарні ім.М.І.
Пирогова. Чоловіків було 180 (74,4%), жінок – 62 (25,6%).

В залежності від способу місцевого лікування гнійного осередку в
післяопераційному періоді хворі були розподілені на чотири групи. У
хворих основної групи №1 рана покривалась 3-5 міліметровим шаром
розробленої композиції. До складу основної групи №2 були включені 28
хворих, яким після обробки ран розчинами антисептиків та висушування на
рани проводили аплікації хлорпромазину, а потім накладали пов’язки з
мазями на гідрофільній основі. Контрольну групу склали 30 хворих, яким
після обробки рани розчинами антисептиків накладали пов’язки з мазями на
гідрофільній основі. Ретроспективну групу склали 152 хворих, оперованих
з приводу гострого парапроктиту за період з 1997 по 2002 роки, яким для
місцевого лікування гнійних ран застосовувались мазьові препарати
переважно односпрямованої дії.

За віком, статтю, локалізацією гнояка, внутрішнього отвору та
відношенням гнійного ходу до волокон сфінктера досліджувані хворі
достовірно не різнились.

При інтрасфінктерному розташуванні гнійного ходу та транссфінктерному в
поверхневій або підшкірній порціях зовнішнього сфінктера виконували
операцію Габріеля: абсцес розкривали в просвіт прямої кишки з одночасним
висіченням його внутрішнього отвору, тобто ураженої анальної крипти.
Операція висічення гнійного ходу в просвіт прямої кишки за Габріелем
виконана 194 пацієнтам (80,2%). При лікуванні гострого парапроктиту з
глибоким транссфінктерним або екстрасфінктерним розташуванням гнійного
ходу застосовували наступні оперативні втручання: висічення гнійного
ходу лігатурним методом у 8 хворих (3,3%), за Рижихом-Бобровою у 4
хворих (1,7%) та відстроченого закриття внутрішнього отвору шляхом
низведення слизової дистального відділу прямої кишки у 1 хворого (0,4%).

Лікувальну ефективність розробленої багатокомпонентної композиції та
місцевого застосування хлорпромазину оцінювали порівняно з контролем на
основі ряду клініко-лабораторних показників, динаміка яких об’єктивно
відображає характер та направленість перебігу ранового процесу.

Для контролю перебігу ранового процесу проводили його оцінку за
клінічними критеріями, доповнену даними бактеріологічного та
цитологічного досліджень ран в динаміці.

Для зменшення болю в ранньому пiсляоперацiйному перiодi хворим
призначали наркотичнi та ненаркотичнi анальгетики. Антибактерiальна
терапiя проводилась хворим на гострий парапроктит, ускладнений синдромом
системної відповіді на запалення, коли вiдбулося розповсюдження інфекції
i лiквiдувати її вогнище тільки за допомогою хірургічного втручання не
уявлялося можливим.

Визначення синдрому системної відповіді (реакції) на запалення проводили
згідно рекомендацій погоджувальної конференції з інтенсивної терапії
(США, 1992 р.) за характерними для запалення ознаками:

підвищення температури тіла вище 38°С або її зниження нижче 36°С

тахікардія – збільшення числа серцевих скорочень понад 90 за хвилину;

тахіпное – збільшення частоти дихань понад 20 за 1 хвилину;

лейкоцитоз понад 12000 в 1 мм3, або зниження кількості лейкоцитів нижче
4000 в 1мм3, або паличкоядерний зсув більш ніж на 10%.

Оцінка тяжкості стану пацієнтів була доповнена визначенням специфічних
маркерів: лейкоцитарного індексу інтоксикації за Я.Я.Кальф-Каліфом,
гематологічного показника інтоксикації за формулою В.С. Васильєва і
співавт. та сорбційної здатності еритроцитів за методом А.А. Тогайбаєва
і співавт.

Статистичний аналіз отриманих у цифровому виразі результатів
експериментальних і клінічних досліджень проводився методами варіаційної
статистики. Достовірність вибіркової різниці вимірювалася довірливим
критерієм точності за таблицею Стьюдента. Різницю між середніми
величинами, які порівнювалися, вважали достовірною при Р(0,05.

Результати досліджень та їх обговорення.

В клініці кафедри загальної хірургії Вінницького національного медичного
університету ім. М.І. Пирогова за період з 2000 по 2004 рр. знаходились
на стаціонарному лікуванні 5872 хворих з гострими гнійно-запальними
захворюваннями м’яких тканин. Оперативні втручання були виконані 4156
пацієнтам (70,7%). З загальної кількості прооперованих хворих кількість
хворих на парапроктит складала 531 (12,8%). Аналіз динаміки кількості
хворих по роках за період спостережень показав, що захворюваність на
парапроктит упродовж п’яти років практично не зменшувалась і коливалась
в межах 11,9-17,4%.

Серед пацієнтів, прооперованих з приводу гострого парапроктиту, в
післяопераційному періоді померло 3 хворих (0,6%). Смерть пацієнтів була
пов’язана з хірургічною інфекцією, яка була безпосередньою її причиною
або сприяла погіршенню перебігу основного та декомпенсації супутніх
захворювань.

Одним з головних при розробці комбінованого препарату для місцевого
лікування гнійних ран у хворих на гострий парапроктит вважали теоретичне
положення, що вибір антимікробного компоненту визначається в першу чергу
характером ранової мікрофлори, а вибір основи препарату (з урахуванням
її сорбційних властивостей) – фазою ранового процесу.

Оскільки при гострому парапроктиті частіше висіваються асоціації
анаеробних та аеробних збудників, при розробці композиції вважали
необхідним, щоб її склад забезпечував одночасне пригнічення росту як
анаеробної, так і аеробної мікрофлори.

При дослідженні антимікробної активності композицій “Метроксан І”,
“Метроксан ІІ” та “Метроксан ІІІ” методом дифузії в агар встановлено, що
спектр їх дії включає кокові грампозитивні мікроорганізми, грамнегативні
мікроорганізми; композиції володіють протигрибковою активністю, а також
антибактеріальною по відношенню безспорових анаеробних мікроорганізмів.

Результати вивчення антимікробної активності препаратів по відношенню до
анаеробних мікроорганізмів методом серійних розведень свідчать, що
найменшою серед трьох складів композиції мінімальна подавляюча
концентрація була у композиції “Метроксан ІІ”.

При поєднанні декаметоксину з метронідазолом в складі композиції в
співвідношенні 1:5 спостерігається взаємопотенціююча дія досліджуваних
препаратів відносно анаеробних мікроорганізмів.

Висока сорбційна активність композиції визначається новою лікарською
основою, в якості якої використана комбінація гідрофільного та
гідрофобного компонентів, оптимальний склад яких було встановлено
наступними дослідженнями.

Виражена (320%) і тривала (24 години) осмотична активність композиції
“Метроксан ІІІ” дозволяє її застосовувати для місцевого лікування
гнійних ран в І фазі ранового процесу при наявності значної ексудації.
Однак надмірна дегідратація тканин небажана, особливо коли з’являються
перші грануляції. В таких випадках більш корисними є препарати із
помірною осмотичною активністю (268%), що досягаєтся оптимальним
поєднанням гідрофільної і гідрофобної матриць – саме таким вимогам
відповідає композиція “Метроксан ІІ” (рис. 1).

a

Dr^

`

?

Ae

??

TH

a

^

`

???????

??????$??

???????

??

???

?????

???

?????

????

?????? ???????????

???????????????

9на) активність препаратів

При дослідженні адсорбційної активності встановлено, що композиції
“Метроксан І”, “Метроксан ІІ” та “Метроксан ІІІ” володіють вираженими
білоксорбційними властивостями та адсорбційною активністю відносно
низькомолекулярних речовин, які підвищуються по мірі збільшення
відсоткового вмісту ВДК. По мірі збільшення відсоткового вмісту ПМС
підвищується адсорбційна активність композицій відносно амінокислот.

Наступним етапом досліджень по розробці багатокомпонентної композиції,
призначеної для місцевого лікування гнійних ран в першій фазі ранового
процесу, стало вивчення її специфічної активності, яка визначає її
лікувальну ефективність при місцевому застосуванні. В якості препарату
порівняння застосовували багатокомпонентні мазі на гідрофільній основі.

Вже на 2,7±0,2 доби від початку лікування композицією “Метроксан ІІ” у
тварин основної групи відмічена ліквідація перифокальної інфільтрації,
на 3,3±0,2 доби рани зменшувались в розмірах і практично очищувались від
некротичних тканин та гнійних виділень. До 6,3±0,2 доби лікування рани
вкривались еластичною кіркою, під якою проходив процес епітелізації, що
завершувався до 8,3±0,2 доби лікування. У тварин контрольної групи
ліквідація перифокальної інфільтрації спостерігалась на 3,2±0,2 доби,
очищення ран припадало на 4,3±0,2 добу, поява грануляцій та епітелізації
на 4,7±0,2 та 5,8±0,2 доби відповідно. Загоєння ран відбувалось на
9,5±0,2 добу.

Під час проведення місцевого медикаментозного лікування із застосуванням
композиції місцевоподразнюючої дії не відмічалось.

Отримані результати бактеріологічного дослідження свідчать, що при
лікуванні гнійних ран на моделі місцевої гнійної інфекції композицією
“Метроксан ІІ” мікробне обсіменіння ран швидко знижувалось, сягаючи
“критичного рівня” (105 мікробних тіл) через 1-2 доби при стафілококовій
та 2-3 доби при синьогнійній інфекціях. Повна бактеріологічна санація
ран при аеробній інфекції забезпечувалась композицією “Метроксан ІІ” на
5-ту добу лікування.

У тварин основної групи регенераторно-запальний тип цитограми з’являвся
істотно раніше, ніж в контрольній групі тварин (P?0,001), що дає змогу
стверджувати, що композиція “Метроксан ІІ” справляє виражений позитивний
ефект на перебіг ранового процесу, суттєво скорочуючи терміни початку
регенерації.

Отримані дані експериментальних досліджень підтверджують, що ВДК є
речовиною зі специфічно високою білоксорбуючою здатністю та адсорбційною
активністю відносно низькомолекулярних речовин (метиленового синього).
Ця властивість є дуже корисною, оскільки рановий ексудат містить
патогенні речовини білкової природи, концентрація яких корелює із
ступенем запалення. Разом з тим ВДК не адсорбує низькомолекулярний
гідрофобний субстрат – амінокислоти. Поліметилсилоксан, навпаки, не
адсорбує білка, але сорбує амінокислоти. Адсорбційна здатність
композиції “Метроксан” складаєтся з відповідних показників її
інгредієнтів – ВДК і ПМС. Таким чином, композиція у порівнянні із
компонентами основи характеризується ширшим спектром адсорбційной
здатності, що дозволяє проводити більш ефективну детоксикацію ранового
вмісту.

Враховуючи результати вивчення порівняльної ефективності композиції
“Метроксан ІІ” та багатокомпонентної мазі на гідрофільній основі при
місцевому лікуванні гнійних ран за клінічними критеріями, можна
стверджувати, що композиція “Метроксан ІІ” має виражений лікувальний
вплив на перебіг ранового процесу, суттєво скорочуючи терміни очищення
ран від гнійно-некротичного вмісту, появи грануляцій та початку крайової
епітелізації. Швидке зниження мікробного обсіменіння тканин рани
відбувається тому, що мікробні тіла та їх токсини фіксуються на поверхні
препаратів, які входять до складу основи композиції, що перешкоджає
всмоктуванню токсинів в загальний кровотік крізь ранову поверхню.

Таким чином, композиція “Метроксан ІІ” за своїми антисептичними,
дегідратаційними, адсорбційними властивостями та специфічною активністю,
що визначає її лікувальну ефективність при місцевому застосуванні в І
фазі ранового процесу виявилась найбільш оптимальною з решти
досліджуваних прописів, що дало підставу для її подальшої клінічної
апробації під умовною назвою “Метроксан”.

Оскільки макрофаги є основними регуляторами репаративних процесів, нами
було проведено ультраструктурне вивчення впливу препарату амфіпатної
природи хлорпромазину на функціональну активність ранових макрофагів
експериментальної моделі місцевої гнійної інфекції та інфікованих ран у
хворих на гострий парапроктит.

Забір матеріалу для дослідження у експериментальних тварин проводили на
3 та 6 добу після оперативного втручання. В гнійних ранах основної групи
тварин на третю добу спостереження під впливом хлорпромазину елементи
цитоплазматичної мембрани, мікрофіламенти, мікротрубочки і псевдоподії
по периферії внутрішньої поверхні, як правило, заповнювалися
фібрилярними структурами, що стимулювало піноцитоз і фагоцитоз.
Збільшення піноцитозних вакуолярних утворень було пов’язано з посиленим
поглинанням білкових речовин макрофагом.

Збільшення числа крист мітохондрій макрофагів гнійної рани на шосту добу
при застосуванні хлорпромазину свідчило про зростаючі енергетичні
можливості клітини.

Порушення цілісності лізосомальної мембрани при використанні
хлорпромазину у всіх термінах спостереження вказувало на активацію
фагоцитозу, аутофагії і клітинного перетравлення.

Ультраструктурний аналіз місцевого впливу хлорпромазину на структурні і
функціональні особливості макрофагів ранової поверхні дав підставу
припустити, що цей препарат може бути корисний для активації макрофагів
гнійних ран переважно в першій фазі ранового процесу. Отримані
результати були перевірені на клінічному матеріалі.

З метою вивчення впливу хлорпромазину на фагоцитарну активність ранових
макрофагів у хворих на гострий парапроктит зразки тканин рани для
електронно-мікроскопічного дослідження були взяті у 6-ти пацієнтів на 3
добу після оперативного втручання з приводу цієї патології.

В контрольних зразках тканин рани у хворих на гострий парапроктит багато
макрофагів містили незначну кількість органел, що свідчило про їх
помірну функцію. Наявність на зовнішній поверхні поглинутих бактерій
видимих тонких мікровійок вказувала на незавершений фагоцитоз.

Після 5-ти хвилинної експозиції з хлорпромазином рідше, ніж в контролі
зустрічалися вторинні лізосоми з фрагментами тканинного матеріалу, які
не повністю розпалися, що вказувало на посилення фагоцитарної активності
макрофагів при контакті з хлорпромазином.

Через 6 годин після 5-ти хвилинної експозиції з хлорпромазином добре
розвинена ультраструктурна організація макрофагів свідчила про активний
стан клітин. Наявність численних псевдоподій, бухтоподібних та сферичних
утворень по поверхні клітин вказувала на готовність макрофагу до
міграції і фагоцитозу, а поєднання наявності в цитоплазмі макрофагів
множинних крупновезикулярних утворень і міеліноподібних фігур – на
високу фагоцитарну активність таких клітин.

Таким чином, за допомогою електронно-мікроскопічних досліджень було
встановлено, що у хворих на гострий парапроктит під впливом
хлорпромазину посилюється функціональна активність ранових макрофагів,
що більш чітко реєструється через 6 годин після 5-ти хвилинної
експозиції з препаратом.

Клінічну ефективність композиції “Метроксан” та місцевого застосування
хлорпромазину хворих на гострий парапроктит досліджували в порівнянні з
мазями на гідрофільній основі.

Клінічні спостереження показали, що у хворих першої та другої основних
груп перебіг ранового процесу не ускладнювався поширенням
гнійно-некротичного процесу по параректальних клітковинних просторах.

В контрольній групі сприятливий перебіг ранового процесу після операції
відзначений у 26 пацієнтів (86,7%). У 4 пацієнтів, яким були виконані
радикальні операції в післяопераційному періоді спостерігали ускладнений
перебіг ранового процесу. У них мали місце утворення некротичних тканин
в ділянці операційної рани, що вимагало виконання некректомій при
перев’язках.

Очищення ран від гнійно-некротичного вмісту у хворих першої та другої
основних груп відбувалось швидше, ніж у хворих контрольної групи
(P?0,001). Термін появи грануляцій в першій та другій основних групах
припадав на 4,3±0,2 доби, в той час як контрольній групі відповідний
термін становив 5,5±0,3 доби (P?0,001). Початок крайової епітелізації в
першій основній групі зменшувався з 7,6±0,3 доби до 6,6±0,3 доби у
хворих першої основної групи, а у другій основній групі – до 6,4±0,3
доби (P?0,05).

Підсумовуючи результати мікробіологічних досліджень біоптатів рани
досліджуваних хворих, можна зробити висновок, що у переважаючої
більшості хворих (78,9% випадків) мікробний спектр представлений
грампозитивною коковою флорою, серед яких провідне місце належить
золотистому стафілококу (44,4%). Досить висока частота висівання
приходиться на фекальний стрептокок (30,0%). Грамнегативні палички та
їхні асоціації виділені в 21,1% випадків, з них кишкова паличка – у
17,8%.

Динамічний контроль за якісним та кількісним складом мікрофлори в
тканинах рани показав, що під дією композиції “Метроксан” та
хлорпромазину на 5-7 добу після оперативного втручання з приводу
гострого парапроктиту показник обсіменіння рани мікроорганізмами
знижувався нижче “критичного рівня” і був достовірно нижчим, ніж у
хворих контрольної групи, у яких цей показник перевищував “критичний
рівень” (P?0,01).

На 2-3 добу після оперативного втручання при місцевому застосуванні
багатокомпонентної композиції “Метроксан” та хлорпромазину позитивна
динаміка репаративної регенерації виявлена у істотно більшої кількості
пацієнтів, ніж у контрольній групі. На 5-7 добу після операції
регенераторний та регенераторно-запальний типи цитограм у хворих
основних груп, порівняно із хворими контрольної групи, спостерігались
істотно частіше.

Порівняльне дослідження динаміки маркерів інтоксикації у хворих на
гострий парапроктит показало, що при поступленні лейкоцитарний індекс
інтоксикації, гематологічний показник інтоксикації та сорбційна
здатність еритроцитів у хворих основних та контрольної груп суттєво не
різнились (P>0,05). У хворих основних груп ЛІІ, ГПІ та СЗЕ достовірно
знижувались вже на 2-3 добу після оперативного втручання (P?0,001). У
хворих контрольної групи на 2-3 добу після оперативного втручання
спостерігалась тенденція до зниження ЛІІ та ГПІ і підвищення СЗЕ, а
достовірне зниження цих маркерів відносно вихідного рівня відбувалось
лише на 5-7 добу (P?0,05; P?0,001 та P?0,001 відповідно).

Застосування композиції “Метроксан” для місцевого лікування гнійних ран
у хворих на гострий парапроктит дозволило скоротити термін їхнього
перебування в стаціонарі з 10,7±1,0 до 7,9±0,5 доби, порівняно з
контрольною групою (P?0,05). При включенні в програму лікування гнійних
ран у хворих на гострий парапроктит місцевих аплікацій хлорпромазину
термін госпіталізації зменшився з 10,7±1,0 до 7,1±0,7 доби, в порівнянні
з контрольною групою, яким такі аплікації не проводили (P?0,01).

Віддалені результати вивчені шляхом огляду та анкетування в строки від 6
місяців до 4,5 років. З 90 запитів отримали інформацію від 75 пацієнтів,
з яких здоровими виявились 69. Рецидиви парапроктиту у них не
спостерігались, а недостатність анального сфінктера не виникала. У 6-ти
пацієнтів відмічались різні проктологічні захворювання. Причому, з 26
пацієнтів, які отримували лікування композицією “Метроксан”, вони
виявлені лише у 1 пацієнта – періодичні кровотечі з прямої кишки, які
з’являлися після вживання гострої їжі і проходили при дотриманні дієти.
У 23 пацієнтів, яким застосовували аплікації хлорпромазину, ускладнень у
віддаленому періоді не спостерігалось. Більше ускладнень виявлено у
пацієнтів контрольної групи: у 2 виявлений хронічний проктит, ще у 2 –
хронічна анальна тріщина, у 1 пацієнта – хронічний геморой ІІ стадії.
Всього 5 ускладнень.

Ми дослідили якість життя 84 (62%) зі 152 пацієнтів, яким були виконані
оперативні втручання з приводу гострого парапроктиту з 1997 по 2002
роки. В ретроспективній групі хворих у 3 пацієнтів виник рецидив
парапроктиту, зумовлений наявністю несанованого внутрішнього отвору,
який під час оперативного втручання виявити не вдалося. Недостатність
анального сфінктера ІІ ступеню виникла у 1 пацієнта, якому раніше було
виконано 5 нерадикальних втручань, внаслідок чого виникла рубцьова
деформація заднього проходу, недостатність ІІІ ступеню – у 3 пацієнтів,
оперованих з використанням лігатурного методу.

Отже, після проведеного комплексного лікування з 26 хворих на гострий
парапроктит, в яке була включена композиція “Метроксан” для місцевого
лікування гнійних ран в І-й фазі ранового процесу та 23 хворих, в
комплекс лікування яких були включені аплікації хлорпромазину, жоден
хворий не потребував повторної операції, причому задовільна якість життя
відмічена у всіх опитаних.

ВИСНОВКИ

У роботі на підставі експериментальних і клінічних досліджень
представлено теоретичне і клінічне обгрунтування вирішення актуального
завдання – покращання хірургічного лікування хворих на гострий
парапроктит шляхом оптимізації методів місцевої медикаментозної терапії.

Частота захворювання на гострий парапроктит залишається високою,
коливаючись в межах 11,9-17,4 % від загальної кількості хворих на гострі
гнійно-запальні захворювання м’яких тканин і не має тенденції до
зниження.

Розроблена багатокомпонентна композиція, до складу якої входять силікс
(68 %), поліметилсилоксан (23 %), метронідазол (7,5 %), декаметоксин
(1,5 %) і яка володіє полівекторною дією: антимікробною до широкого
спектру мікроорганізмів, вираженою (268 %) і тривалою (24 години)
осмотичною активністю, адсорбційною здатністю, що дозволяє її
застосовувати для місцевого лікування гнійних ран в першій фазі ранового
процесу.

При дослідженні антимікробної активності препаратів методом дифузії в
агар встановлено, що введений до складу розробленої композиції
антисептик декаметоксин справляє потенціюючу дію на протимікробну
активність метронідазолу відносно анаеробних мікроорганізмів.

За допомогою електронномікроскопічних досліджень зразків тканин, взятих
із вогнища запалення експериментальної моделі місцевої гнійної інфекції
та у хворих на гострий парапроктит, було встановлено, що на третю добу
після оперативного втручання функціональна активність ранових макрофагів
значно пригнічена і посилюється під впливом хлорпромазину.

Розроблена програма комплексного лікування хворих на гострий
парапроктит, яка включає оперативне лікування та місцеве застосування
багатокомпонентної композиції та хлорпромазину, сприяє скороченню
термінів очищення ран на 1,3 доби, появи грануляцій на 1,2 доби, початку
крайової епітелізації на 1 добу і перебування хворих у стаціонарі на 3
доби. Системна антибіотикотерапія при гострому парапроктиті показана при
наявності синдрому системної запальної відповіді.

СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ,

НАДРУКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Профілактика та хірургічне лікування гострого парапроктиту / М.Д.Желіба,
О.А.Коцюра, О.М.Чепляка, А.П.Превар, І.Н.Ошовський, О.А.Камінський //
Хірургія України. – 2003. – № 1 (5). – С 51-53 (автор провів аналіз
післяопераційних ускладнень у хворих на гострий парапроктит, приймав
участь у оформленні статті).

Бурковський М.І., Чепляка О.М., Геращенко І.І. Дослідження клінічної
ефективності композиції “Метроксан” при місцевому лікуванні гострого
парапроктиту // Вісник Вінницького національного медичного університету.
– 2004. – №8 (1). – С. 164-166 (дисертантом проведені оперативні
втручання та місцеве лікування післяопераційних ран у досліджуваних
хворих, участь у оформленні статті).

Болезнь Фурнье / Н.Д.Желиба, А.Н.Чепляка, А.А.Коцюра, И.Н.Ошовский,
С.Д.Химич, В.Е.Бушинский // Вісник Вінницького національного медичного
університету. – 2004. – №8 (1). – С. 187-189 (автором проведені аналіз
літературних даних, участь у лікуванні хворих).

Чепляка О.М. Гострий парапроктит: сучасний погляд // Вісник Вінницького
національного медичного університету. – 2004. – №8 (1). – С. 228-231.

Дослідження фізико-хімічних властивостей композиції “Метроксан” /
М.Д.Желіба, О.М.Чепляка, М.І.Бурковський, І.І.Геращенко // Вісник
Української медичної стоматологічної академії. – 2005. – Т. №5, вип. 1
(9). – С. 89-90 (дисертантом виконані фізико-хімічні дослідження, участь
у підготовці матеріалу до друку).

Бурковський М.І., Чепляка О.М., Царюк Ю.С. Ультраструктурні зміни
ранових макрофагів під впливом аміназину // Вісник морфології. – 2005. –
№ 11 (2). – С. 198-202 (дисертантом виконані експериментальна частина
дослідження та забір матеріалу для електронно-мікроскопічного
дослідження).

Чепляка О.М. Фагоцитарна активність ранових макрофагів у хворих на
гострий парапроктит під впливом хлорпромазину // Вісник Української
медичної стоматологічної академії. – 2006. – Т. 6, Вип. 1-2. – С.
206-210.

Анотація

Чепляка О.М. Комплексне лікування хворих на гострий парапроктит. –
Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.01.03 – Хірургія – Вінницький національний медичний
університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України. – Вінниця, 2006.

Дисертація присвячена вирішенню актуального наукового завдання у галузі
хірургії – покращeнню результатів лікування хворих на гострий
парапроктит шляхом розробки комплексу післяопераційних заходів із
застосуванням антисептичної гідрофільно-гідрофобної композиції та
хлорпромазину.

Розроблена багатокомпонентна композиція для місцевого лікування гнійних
ран в І фазі ранового процесу, яка володіє антимікробною активністю до
аеробних та анаеробних мікроорганізмів, вираженою (268%) і тривалою (24
години) дегідратуючою (осмотичною) активністю, адсорбційною здатністю,
що дозволило скоротити терміни очищення ран у хворих на гострий
парапроктит від гнійно-некротичного вмісту з 5,2±0,2 до 3,9±0,1 доби,
появи грануляцій з 5,5±0,3 до 4,3±0,2 доби, початку крайової
епітелізації з 7,6±0,3 до 6,6±0,3 доби і термін їхнього перебування в
стаціонарі з 10,7±1,0 до 7,9±0,5 доби.

За допомогою електронномікроскопічних досліджень було встановлено, що у
хворих на гострий парапроктит на третю добу після оперативного втручання
функціональна активність ранових макрофагів значно пригнічена і
посилюється під впливом хлорпромазину.

Включення в програму лікування гнійних ран у хворих на гострий
парапроктит місцевих аплікацій хлорпромазину дозволило скоротити терміни
очищення ран від гнійно-некротичного вмісту з 5,2±0,2 до 3,8±0,1 доби,
появи грануляцій з 5,5±0,3 до 4,3±0,2 доби, початку крайової
епітелізації з 7,6±0,3 до 6,4±0,3 доби, а термін госпіталізації цих
хворих зменшився з 10,7±1,0 до 7,1±0,7 доби.

Ключові слова: гострий парапроктит, рановий процес, багатокомпонентна
композиція, хлорпромазин, макрофаг.

Аннотация

Чепляка А.Н. Комплексное лечение больных острым парапроктитом. –
Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.01.03 – Хирургия – Винницкий национальный медицинский
университет им. Н.И. Пирогова МЗ Украины. – Винница, 2006.

Диссертация посвящена решению актуальной научной задачи в области
хирургии – улучшению результатов лечения больных острым парапроктитом
путем разработки комплекса послеоперационных мероприятий с
использованием антисептической гидрофильно-гидрофобной композиции и
хлорпромазина.

Разработана многокомпонентная композиция для местного лечения гнойных
ран в І фазе раневого процесса, которая состоит из полиметилсилоксана
(28 %); Силикса (63 %); декаметоксина (1,5 %) и метронидазола (7,5 %).
Проведены экспериментальные исследования ее физико-химических,
антимикробных свойств и лечебной эффективности. Установлено, что
композиция обладает антимикробной активностью по отношению к аэробным и
анаэробным микроорганизмам, выраженной (268 %) и длительной (24 часа)
дегидратирующей (осмотической) активностью, адсорбционной способностью.

Ультраструктурное изучение влияния хлорпромазина на функциональную
активность раневых макрофагов на модели местной гнойной инфекции и у
больных острым парапроктитом позволило установить, что в І фазе раневого
процесса под влиянием хлорпромазина функциональная активность раневых
макрофагов усиливается.

Местное использование разработанной композиции и аппликаций
хлорпромазина в комплексном лечении больных острым парапроктитом
способствовало достоверному снижению показателей интоксикации и
обсемененности ран микроорганизмами.

При местном использовании композиции происходит сорбция и фиксация на
поверхности компонентов основы композиции патогенных микроорганизмов и
токсичных метаболитов, что препятствует их резорбции через раневую
поверхность. Накопление в тканях гнойно-некротического очага
антимикробных препаратов предупреждает развитие инфекционного процесса в
послеоперационной ране вследствие эффективного угнетения микрофлоры, что
позволило сократить сроки очищения ран у больных острым парапроктитом от
гнойно-некротического содержимого с 5,2±0,2 до 3,9±0,1 суток, появления
грануляций с 5,5±0,3 до 4,3±0,2 суток, начала краевой епителизации с
7,6±0,3 до 6,6±0,3 суток и сроки их пребывания в стационаре с 10,7±1,0
до 7,9±0,5 суток.

При включении хлорпромазина в программу комплексного лечения больных
острым парапроктитом заживление ран анального канала и промежности
происходит достоверно быстрее, чем при использовании традиционного
лечения. Высокая лечебная эффективность хлорпромазина при его местном
использовании в первой фазе раневого процесса обусловлена ускоренной
бактериологической санацией гнойных ран, связанной с усилением
фагоцитарной активности рановых макрофагов. Это позволило сократить
сроки очищения ран от гнойно-некротического содержимого с 5,2±0,2 до
3,8±0,1 суток, пояления грануляций с 5,5±0,3 до 4,3±0,2 суток, начала
краевой епителизации с 7,6±0,3 до 6,4±0,3 суток, а срок госпитализации
этих больных уменьшился с 10,7±1,0 до 7,1±0,7 суток.

Ключевые слова: острый парапроктит, раневой процесс, многокомпонентная
композиция, хлорпромазин, макрофаг.

Annotation

Cheplyaka O.M. Complex treatment of anorectal abscess patients. –
Manuscript.

Dissertation on gaining of scientific degree of candidate of medical
sciences in speciality 14.01.03 – Surgery – Vinnytsya National Pirogov
Memorial Medical University, Ukrainian Ministry of Public Health. –
Vinnytsya, 2006.

Dissertation is devoted to the decision of actual scientific task in the
sphere of surgery – to the improvement of results of medical treatment
of anorectal abscess patients by development of complex postoperative
measures with application of hydrophilic and hydrophobic antiseptical
composition and chlorpromazine.

Multicomponent composition is developed for local medical treatment of
purulent wounds in the first phase of wound process, which possesses
antimicrobial activity to aerobic and anaerobic microorganisms, by the
osmotic activity expressed (268%) and protracted (24 hours), by
adsorption ability, that allowed to shorten the terms of cleaning of
wounds at anorectal abscess patients from purulent and necrotic
maintenance from 5,2±0,2 to 3,9±0,1 day, appearances of granulation from
5,5±0,3 to 4,3±0,2 day, beginning of regional epitelization from 7,6±0,3
to 6,6±0,3 day and term of their stay in permanent establishment from
10,7±1,0 to 7,9±0,5 day.

It was set by electronic and microscopic researches, that at anorectal
abscess patients on the third day after operative interference
functional activity of wound macrofags is considerably low-spirited and
increases under act of chlorpromazine.

The inclusion in the program of medical treatment running sore at
anorectal abscess patients of local appliques of chlorpromazine allowed
to shorten the terms of cleaning of wounds from purulent and necrotic
maintenance from 5,2±0,2 to 3,8±0,1 day, appearances of granulation from
5,5±0,3 to 4,3±0,2 day, beginning of regional epitelization from 7,6±0,3
to 6,4±0,3 day, and the term of hospitalization of these patients
diminished from 10,7±1,0 to 7,1±0,7 day.

Keywords: anorectal abscess, wound process, multicomponent composition,
chlorpromazine, macrofag.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВДК

ГПІ

ЛІІ

ПМС

СЗЕ

АТСС

високодисперсний кремнезем

гематологічний показник інтоксикації

лейкоцитарний індекс інтоксикації

поліметилсилоксан

сорбційна здатність еритроцитів

American Type Culture Collection

PAGE 21

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020