.

Вплив секреції групових аглютиногенів системи АВ0 (секреторства) на перебіг та лікування інфекцій сечостатевих шляхів у чоловіків (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
136 3348
Скачать документ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ”

Кнігавко Олександр Володимирович

УДК 616.64/.69-022-008.6-036-08

Вплив секреції групових аглютиногенів системи АВ0 (секреторства) на
перебіг та лікування інфекцій сечостатевих шляхів у чоловіків

14.01.06. – урологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата медичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий керівник: Доктор медичних наук, професор

Лісовий Володимир Миколайович, Харківський державний медичний
університет МОЗ України, ректор університету.

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор Ухаль Михайло Іванович, Одеський
державний медичний університет, професор кафедри урології і нефрології.

Доктор медичних наук, старший науковий співробітник Гурженко Юрій
Миколайович, Державна установа “Інститут урології АМН України”, старший
науковий співробітник відділу сексопатології та андрології.

Захист відбудеться “18” грудня 2007 о 14 30 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 при Державній установі
“Інститут урології АМН України” за адресою: 04053, Київ, вул.
Ю.Коцюбинського,9а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державної установи
“Інститут урології АМН України” за адресою: 04053, Київ, вул.
Ю.Коцюбинського,9а.

Автореферат розісланий 16 листопада 2007.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук Старцева Л.М.

загальна Характеристика Роботи

Актуальність теми. Інфекції сечостатевих шляхів у чоловіків (ІССШЧ)
досить поширені на цей час, захворюваність ними сягає 22-24% серед
чоловіків сексуально-активного віку. Невеликі клінічні прояви та
делікатний характер захворювання ведуть до поширеності хронічних форм
ІССШЧ, через що такі захворювання призводять до відчутних змін у
репродуктивній системі чоловіка. Так, на 70 % чоловіче безпліддя
пов’язане саме з ІССШЧ та їхніми наслідками.

Незважаючи на достатню кількість робіт, присвячених лікуванню ІCСШX, до
цього часу майже не зверталася увага на фактори, що впливають на
етіопатогенез та хронізацію інфекцій. В літературі вказано, що
жінки-несекретори (тобто особи, в біологічних виділеннях яких не
визначаються групові аглютиногени системи АВО) в 10 разів частіше ніж
секретори страждають на епізоди циститу. В той же час будь яких даних
про зв’язок між ступенем секреторства з одного боку, та захворюваністю й
перебігом інфекцій чоловічого статевого шляху, з іншого боку немає. Отже
дослідження факторів, що впливають на захворюваність, перебіг,
хронізацію інфекцій з метою подальшої оптимізації терапії у осіб з
хронічним перебігом є актуальною проблемою сучасної урології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Робота виконана
відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри урології та
андрології Харківського державного медичного університету за темою:
“Етіопатогенетичні фактори розвитку інфекцій чоловічого статевого шляху
та формування чоловічої безплідності.” (№ державної реєстрації
0104U002239). Тема дисертації затверджена вченою радою ХДМУ (протокол №
5 від 19 травня 2005). Робота пройшла біотичну експертизу (протокол № 20
від 10 січня 2007).

Мета дослідження: підвищення ефективності лікування ІССШЧ на основі
прогнозування перебігу інфекцій з оглядом на ступінь секреторства
чоловіками групових аглютиногенів системи АВО.

Задачі дослідження:

Дослідити зв’язок між ступенем секреторства й характером перебігу
інфекційного захворювання.

Визначити біологічний субстрат (слина, піт, сеча, спермальна рідина), що
є найінформативнішим для визначення ступеня секреторства.

Розробити методику прогнозування перебігу ІССШЧ з оглядом на ступінь
секреторства.

Дослідити протективний ефект секреторства відносно інфікування та
хронізації ІССШЧ.

Визначити перспективність клінічного застосування речовин з
антиадгезивною дією для відтворення протективного ефекту секреторства.

Розробити удосконалену методику лікування ІССШЧ, яка виходить з
визначення ступеня секреторства.

Об’єкт дослідження: 168 чоловіків з інфекційними захворюваннями
сечостатевих шляхів та 41 чоловік без запальної патології сечостатевого
шляху.

Предмет дослідження: зв’язок між ступенем секреторства та
захворюваністю й перебігом ІССШЧ, як основа для прогнозування перебігу
й оптимізації терапії захворювання.

Методи дослідження: клінічні, анамнестичні, серологічні,
бактеріологічні, генетичні, спеціальні інструментальні та статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше в клінічній практиці
використано методику визначення ступеню секреторства для визначення
місцевого імунітету. Вперше з’ясований зв’язок між типом перебігу ІССШЧ
та їх здатності до хронізації з одного боку, та ступенем секреторства з
іншого, а саме: встановлено, що секретори (чоловіки з високим ступенем
секреторства) схильні до гострого чи підгострого перебігу, а несекретори
– до хронічного перебігу ІССШЧ. Вперше проведено дослідження та
з’ясування природи протективного ефекту секреторства, що полягає в
утворенні на поверхні клітин уроепітелію секреторів шару з
аглютиногенів, які не дають збудникам ІССШЧ наблизитися до клітин
уроепітелію і відтворити запальний процес. Вперше встановлений зв’язок
між ступенем секреторства та імунологічною відповіддю пацієнта на
інфекційного збудника.

Практичне значення одержаних результатів. Модифікований метод визначення
ступеня секреторства для хворих урологічного профілю. Створений спосіб
прогнозування перебігу ІССШЧ за допомогою відомостей про ступінь
секреторства та етіологічний чинник захворювання. В клінічну практику
лікування ІССШЧ введені антиадгезивні речовини, що відтворюють
протективний ефект секреторства. Удосконалене лікування ІССШЧ з
урахуванням ступеня секреторства, підвищена ефективність ерадікації
збудників ІССШ у пацієнтів з хронічним перебігом та рецидивами
захворювання. Створений алгоритм лікування ІССШЧ у залежності від
кількості епізодів захворювання.

Впровадження результатів дослідження. Розроблено та впроваджено в
практику лабораторії Харківського обласного клінічного центру урології і
нефрології ім. В.І Шаповала (ХОКЦУН) та проблемної лабораторії
андрології та репродукції людини кафедри урології і андрології
Харківського державного медичного університету (ХДМУ) метод дослідження
ступеня секреторства групових аглютиногенів системи АВО. Способи
прогнозування перебігу ІССШЧ, підвищення ефективності терапії та
зменшення кількості побічних явищ антиінфекційної терапії
використовуються в практичній роботі лікарями андрологічного відділеня
ХОКЦУН. Матеріали дисертації використовуються в процесі читання лекцій,
проведення практичних занять та наукової роботи кафедри урології і
андрології ХДМУ.

Особистий внесок здобувача. Здобувач спільно з науковим керівником
визначили мету та задачі дослідження. Дисертант самостійно провів
комплексне обстеження та лікування 209 пацієнтів. Особисто пристосував
до клінічних умов, удосконалив та ввів в лабораторну практику метод
визначення ступеню секреторства у слині пацієнта. Розробив модель
протективного ефекту секреторства та підтвердив її на лабораторному
матеріалі. Запропонував удосконалену схему лікування пацієнтів
відповідно до ступеня секреторства.

Апробація результатів дисертації. Загальні положення роботи докладені
та обговорені на: науково-практичній конференції “Сучасні проблеми
дерматовенерології і косметології”, Харків, 2003; Міжнародній
науково-практичній конференції “Наука і соціальні проблеми суспільства:
медицина, фармація, біотехнологія”, Харків, 2003; Першому
міжнаціональному конгресі з медичної генетики та спадкових захворювань,
Харків, 2003; V міжнародній конференції молодих вчених-медиків країн
СНД “Современные проблемы теоретической и клинической медицины”,
Алмати, Казахстан, 2003; 14-th European students’ conference, Берлін,
Німеччина, 2003; ІІ клінічній конференції “Сучасні методи лікування та
реабілітації травм та їх наслідків, невідкладна допомога при
захворюваннях і травмах”, Харків, 2003; Міжвузівській конференції
молодих вчених “Медицина третього тисячоліття”, Харків, 2004;
Науково-практичній конференції “Від фундаментальних досліджень – до
прогресу в медицині”, січень 2005; ХIII міжнародній і міжрегіональній
науково-практичній конференції “Инфекции в урологии”, Харків,
Бермінводи, 2005; Міжнародній науково-практичній конференції
сексопатологів і андрологів України “Актуальні проблеми андрології та
сексології”, Київ, 2006; Всеукраїнській науково-практичній конференції
“Сучасні досягнення молодих вчених на допомогу практичній медицині”,
Харків, 2006, загальному засіданні кафедри урології й андрології ХДМУ й
співробітників ХОКЦУН, Ювілейній науково-практичній конференції урологів
“Симптомы нижних мочевых путей”, Харків, 2007.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 22 роботи з них: 7 статей в
наукових фахових журналах, 13 статей і тез доповідей на національних і
міжнародних конференціях, отримано 2 патенти України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, 5
розділів (розділ з оглядом літератури та 4 розділи власних досліджень),
заключення, висновків, практичних рекомендацій та списку використаної
літератури. Дисертація викладена на 123 сторінках, містить 13 таблиць,
13 рисунків. В списку літератури наведено 121 джерело, з них 82
російсько- та українськомовних, та 39 закордонних (13 сторінок).

Основний зміст роботи.

Матеріали і методи дослідження. У період з 2002 по 2005 рік проведено
комплексне дослідження 209 пацієнтів (з них 168 хворих на інфекції
чоловічого статевого шляху (простатит, орхоепідідіміт) та 41 чоловік без
запальної патології ССШ у якості контролю). У всіх пацієнтів крім
загальноприйнятих методів дослідження було проведене визначення ступеню
секреторства за модифікованою автором методикою. Використовувалася така
схема дослідження пацієнтів з ІССШЧ:

– визначення групи крові за системою АВО у хворих;

– визначення збудників ІССШЧ – бактеріологічним методами, а також ІФА,
ПЛР;

– клініко-лабораторні показники, що відтворюють перебіг ІССШЧ (клінічні
аналізи сечі, крові та секрету передміхурової залози);

– імунограми та спермограми хворих на ІССШЧ;

– ультразвукове дослідження органів сечостатевої системи в динаміці.

Визначення ступеню секреторства у біологічних рідинах (слина, сеча,
спермальна рідина) проводилося в перші місяці дослідження. Надалі таке
дослідження проводилося лише в слині, оскільки титр аглютиногенів в ній
один з найвищих; крім того її найпростіше збирати (для цього пацієнту
достатньо потримати 30 секунд марлю під язиком). Надалі змочений слиною
шматок марлі висушувався, заливався відповідною аглютинуючою сироваткою.
Надосадова рідина розтитровувалася, а потім додавалися одногрупні
еритроцити (реакція непрямої гемаглютинації). Гемаглютинація в лунках
вказувала на реакцію еритроцитів з сироваткою, тобто відсутність в слині
аглютиногенів системи АВО. У такому випадку люди є несекреторами.
Відсутність гемаглютинації в усіх лунках свідчить про повне зв’язування
сироватки аглютиногенами слини. Такий пацієнт є секретором (сильним
секретором). Наявність аглютинації менш ніж у половині розтитрованих
лунок свідчить про часткове зв’язування еритроцитів сироваткою, тобто
про малу кількість аглютиногенів в слині. Ці пацієнти є слабкими
секреторами. Таке визначення ступеню секреторства було проведено кожному
пацієнтові до початку терапії, крім того слабким секреторам та
несекреторам проводилося повторне визначення ступеню секреторства
наприкінці терапії. Так само провели реакцію по визначенню антигенних
властивостей Trichomonas vaginalis й Ureaplasma urealythicum (які є
частими представниками патологічного мікро біоценозу хворих на ІССШЧ і
можуть виділятися культурально). Замість шматочків марлі досліджували
чисті культури інфекційних агентів на склі, фіксовані на відкритому
вогні.

Феномен протективного ефекту секреторства досліджувався за допомогою
реакції імунофлюоресценції (РІФ). Використовувалася непряма РІФ, що
відбувалася в три етапи: 1) абсорбція відповідної сироватки, що не
люмінесціює, об’єктом дослідження; 2) видалення антитіл, що не
прореагували; 3)обробка сироваткою, що люмінесціює.

За допомогою люмінесцентного мікроскопу “ЛЮМАМ” проводили дослідження
уретрального епітелію секреторів, слабких секреторів та несекреторів,
їх контакту з чистими культурами трихомонади та уреаплазми, а також
перебігу реакції аглютинації при додаванні розчинів ацетилцистеїну,
трипсину, мірамістину.

Статистичну обробку отриманих результатів проводили з використанням як
параметричних та непараметричних методів, які практично реалізовувалися
за допомогою програмного пакету “STATISTICA 6.0”.

Характеристика клінічних груп хворих. Пацієнти були розподілені на 4
групи:

1-ша группа – з гострими запальними захворюваннями ССШ (гострі уретрити,
простатити, орхіти, епідідіміти) – 37 чоловіків;

2-га група – з підгострим перебігом ІССШЧ (підгострий уретропростатит) –
63 чоловіка;

3-тя група – з хронічним затяжним, рецидивуючим типом перебігу
захворювання – 68 чоловіків;

4-та група – здорові особи та пацієнти, що не мали ІССШЧ (знаходилися в
стаціонарі з приводу хірургічної патології: фімоз, варікоцеле,
гідроцеле) і склали контрольну групу – 41 чоловік.

Результати досліджень та їх обговорення. При визначенні етіологічного
збудника серед хворих на ІССШЧ з’ясувалося, що найчастіше зустрічається
мікстна інфекція (особливо трихомонадно-уреаплазмена та
бактеріально-уреаплазмено-кандидозна інфекції). У складі подібних
асоціацій реєструвалася патогенна бактеріальна (76,3%) уреаплазмена
(51,2 %), трихомонадна (44,6%) та хламідійна інфекції (37,4%).

В групах було проведене визначення ступеню секреторства, результати
якого представлені в таблиці 1, що вказують на подібний до популяційного
розподіл секреторів і несекреторів у контрольній групі пацієнтів (85/15
та 83/17 відповідно), що свідчить про репрезентативність вибірки.

З таблиці 1 ми можемо спостерігати, що співвідношення за ступенем
секреторства в контролі та в групі гострих захворювань майже однаково. В
цих групах спостереження значно переважає частка секреторів (приблизно
60%). Порівняно з цими групами в групі підгострих захворювань майже в
два рази порівняно з секреторами збільшується частка слабких секреторів
(38,1 %) і залишається значною частка секреторів (52,4 %), що свідчить
про притаманність підгострого перебігу захворювання сильним та слабким
секреторам.

Таблиця 1

Частота виявлення різних ступенів секреторства у пацієнтів в залежності
від характеру перебігу запального процесу.

Група спостереження Секретори

Слабкі секретори Несекретори Усього

абс. % абс. % абс. %

Гострий перебіг 23 62,2 8 21,6 6 16,2 37

Підгострий перебіг 33 52,4 24 38,1 6 9,5 63

Хронічний перебіг 11 16,2 13 19,1 44 64,7 68

Контроль 25 60,4 9 22,3 7 17,3 41

Усього 92 44,1 54 25,8 63 38,1 209

Популяційні значення (середньоєвропейська смуга) 85% 15%

Разом з тим кількість несекреторов у групі хронічних захворювань майже
в 4 рази більше (64,1 % проти 17,1 %), ніж у контрольній групі чи в
групі гострого перебігу захворювання. Це дає змогу зробити висновок про
пряму залежність між типом перебігу запального процесу й ступенем
секреторства: в групі гострих захворювань переважають секретори, а в
групі хворих з хронічним перебігом – несекретори.

Якщо ж проаналізувати зворотну залежність розподілу хворих за типом
перебігу захворювання залежно від ступеню секреторства ми отримаємо
подібну картину, що видно з даних, які наведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Розподіл хворих за характером перебігу захворювання залежно від
ступеня секреторства.

Ступінь секреторства Гострий

перебіг Підгострий перебіг Хронічний перебіг Усього

абс. % абс. % абс. %

Секретори 23 34,3 33 49,3 11 16,4 67

Слабкі секретори 8 17,8 24 53,3 13 28,9 45

Несекретори 6 10,7 6 10,7 44 78,6 56

Усього 37 22 63 37,5 68 41,5 168

При розгляді наведених даних видно, що доля хворих з гострим перебігом
максимальна серед секреторів (34,3 %) і знижується відповідно з титром
секреторства. Частка пацієнтів з підгострим перебігом значна серед
секреторів (49,3 %), максимальна серед слабких секреторів (53,3 %) і
різко знижується серед несекреторів (10,7 %). Частка пацієнтів з
хронічним перебігом зростає зі зниженням ступеню секреторства і
максимальна (майже 79 %) серед пацієнтів несекреторів.

Аналіз даних у таблицях 1 та 2 підтверджує вірогідну за критерієм
“Хі”-квадрат залежність перебігу захворювання від ступеня секреторства.

Дані імунограми, клінічних аналізів, УЗД також підтверджують, що для
секреторів при бактеріальній флорі характерні ознаки гострого процесу:
підвищення температури, лейкоцитоз в крові, гіпоехогенна простата, тощо.
Для несекреторів, навпроти, характерні ознаки хронічного процесу:
відносний лімфоцитоз та нейтропенія, гіперехогенна передміхурова залоза
та зони фіброзу при УЗД, велика кількість епітелію з жировою дистрофією
в секреті простати.

Таким чином, дослідження серед пацієнтів з різним ступенем секреторства
показали, що секреторам найбільш притаманний гострий (при бактеріальній
флорі) і підгострий (при небактеріальній флорі) перебіги захворювання,
слабким секреторам – підгострий перебіг, а несекреторам – хронічний
перебіг ІССШЧ. Тобто секреторство є протективним фактором від зараження
ІССШЧ та їх хронізації.

Відсотковий розподіл секреторів й несекреторів в популяції (85 %
секреторів на 15 % несекреторів) декілька відрізняється від
теоретичного, що визначається за Менделевським розподілом фенотипів (75
% на 25 %). Відповідно до закону Харді-Вайнберга про незмінність
відсоткового співвідношення алелю ознаки, що не має селективної
еволюційної переваги, й вищенаведеної залежності ступеня секреторства з
захворюваністю на ІССШЧ та схильністю до хронічного перебігу
захворювання, можна зробити висновок про позитивні еволюційні якості
ознаки секреторства.

Протективна модель секреторства. При з’ясуванні протективного ефекту
секреторства розглядалося кілька механізмів захисної ролі секреторства
групових аглютиногенів системи АВО:

Наявність у секреторів фуколізованих структур на мембранах клітин
епітелію сечостатевого тракту.

Присутність у несекреторів на мембранах клітин гліколіпідів, які
зв’язуються зі збудниками ІЧСШ.

Безпосередня протективна роль аглютинінів, що секретуються (як
імобилізинів, опсонинів для збудників)

Зв’язок між секреторством і підвищеною проникністю мембран не тільки для
аглютинінів, але і для секреторних імуноглобулінів.

З використанням модифікованих імуносерологічних реакцій (реакція
імунофлюоресценції) було проведено детальніше вивчення протективного
механізму дії аглютиногенів системи АВО. З’ясувалося, що аглютиногени
містяться на мембранах клітин уроепітелію як секреторів, так і
несекреторів, хоча на мембранах клітин несекреторів їх набагато менше.
Аглютиноген за системою АВО, розташований на поверхні клітин уроепітелію
складається з двох білкових молекул, що зчеплені нижньою частиною між
собою (шляхом дисульфідних зв’язків між сірковмістовними
амінокислотами). При цьому є різниця між виглядом аглютиногенів у
секреторів та несекреторів. У несекреторів ці дві молекули тісно
пов’язані між собою, міцно зчеплені з мембранами клітин уроепітелію,
тобто майже не відриваються від них і, відповідно, не зустрічаються, або
зустрічаються в малий кількості в біологічних рідинах. На верхівці
аглютиногену у несекретора білкові молекули розходяться (до 30 % своєї
загальної довжини, маючи пальмоподібний (Y-вигляд) і створюють “вусики”,
які й проявляють аглютиногенні властивості. У секреторів аглютиноген
складається також із двох білкових молекул, але зв’язок між ними менш
міцний, ближче до верхівки білкові молекули розходяться на 50-80 % своєї
загальної довжини і мають чайкоподібний (V-подібний) вигляд. Відповідно
на довших “вусиках” аглютиногенів розміщується більше гнізд
аглютинації, тобто вони активнішє беруть участь у аглютинації. До того
ж спостерігається менш міцний зв’язок між аглютиногенами секреторів й
уроепітелієм, через що аглютиногени легко відриваються від епітелію й
накопичуються в біологічній рідині, що омиває цей епітелій (сперма,
сеча, простатична рідина тощо). Нами було досліджено, що аглютиногени
системи АВО мають структурну схожість з антигенами багатьох патогенних
збудників ІССШЧ. Зокрема, аглютиноген групи А(ІІ) має структурну
схожість з антигенами Trichomonas Vaginalis, а аглютиногени групи В(ІІІ)
– з антигенами Ureaplasma urealythicum. Аглютиногени зчіплюються з
інфекційними агентами, що блокує апарат руху й адгезії збудника та
сприяє його елімінації з організму. Зрозуміло, що високий титр активних
аглютиногенів у секреторів створює протективний ефект вже в біологічній
рідині і в шарі надепітеліального слизу. Отже у секреторів аглютиногени
системи АВО обумовлюють трійний захист від зараження:

Серологічний – високий титр опсонуючих аглютиногенів в рідині та слизу
навколо уроепітелію.

Механічний – шар з аглютиногенів на мембранах клітин уроепітелію, через
який агент не може зчепитися з мембраною клітини.

Місцевий – агент ІЧСШ при зближенні з мембраною клітини уроепітелію
зчіплюється в першу чергу з аглютиногеном, який блокує антиген й апарат
проникнення збудника, робить його нерухомим й, відщеплюючись від
епітелію, разом з інфекційним агентом елімінується з організму.

Абсолютно іншою є ситуація у несекреторів, у них кількість аглютиногенів
на мембранах кліток набагато менша, вони мають мало гнізд аглютинації на
своїх “вусиках”, а отже мають низьку аглютинуючу активність,
аглютиногени самостійно не відриваються від мембран кліток уроепітелію,
маючи з мембранами досить міцний зв’язок. Тому, коли агент ІССШЧ в
момент зараження потрапляє в параепітеліальний шар слизу, ніщо не
заважає йому зчіплюватися з поверхнею клітин. Навпаки, інфекційний агент
може зв’язуватися з аглютиногеном, і той нестійкий оборотний зв’язок, що
утворюється, лише допомагає адгезії збудника до уроепітелію,
впровадженню агента в епітелій і відтворенню запального процесу.

Вибір терапії інфекцій чоловічого статевого шляху в хворих з різним
ступенем секреторства. Як видно з представленої роботи, важливою
проблемою лікування ІССШЧ є терапія несекреторів. Терміни
антибактеріальної терапії в них мають бути довшими, ніж в секреторів на
4-7 діб. Окрім АБЗ несекреторам слід призначати імунокоригуючу терапію,
місцеві інстиляції антисептиками та поверхнево-активними речовинами, а
також системну ензимотерапію та муколітики (ацетилцистеїн), що
допомагають розриву зв’язків комплексу інфекційний агент-аглютиноген з
епітелієм та його елімінації з сечостатевого шляху. Саме застосування
ацетилцистеїну (традиційно пульмонологічного препарату) й речовин з
поверхнево-активною дією серед пацієнтів-несекреторів з ІССШЧ є однією з
принципово нових рекомендацій, що дається у цій роботі.

Враховуючи вищезгадану доцільність призначення препаратів, що
відтворюють протективний ефект, групу слабких секреторів і несекреторів
було розподілено на дві підгрупи кожну. 17 слабким секреторам та 21
несекретору була призначена стандартна терапія (антибактеріальні засоби
з урахуванням чутливості збудника на термін характерний для гострого чи
підгострого перебігу, місцеве лікування, фізіотерапія, імунокоригуюча
терапія за показаннями). В інших підгрупах (28 слабких секреторів та 35
несекреторів) пацієнтам призначалася терапія за згаданою методикою
(більш тривалий курс антибактеріальної терапії, приєднання до курсу
терапії ферментів, поверхнево-активних речовин (ПАР) та ацетилцистеїну).

При проведенні такої терапії у слабких секреторів та несекреторів в
кінці терапії був знову визначений ступінь (титр) секреторства та
порівняний з попереднім. У секреторів повторне визначення не проводилося
оскільки в них і так реєструвався максимальний титр секреторства (тобто
весь реагент був зв’язаний і в жодній лунці не було аглютинації). Далі
визначалося співвідношення титру секреторства після терапії до титру до
терапії. Ми спостерігали збільшення титру в 1,2-2 рази (в залежності від
групи крові), що спостерігалося переважно в групах пацієнтів, що
приймали терапії згідно запропонованій методиці. В групах пацієнтів,
пролікованих за стандартною методикою частка хворих із збільшенням титру
секреторства була недостовірною (таблиця 3).

Таблиця 3

Зміна титру секреторства після стандартної терапії та згідно з
методикою.

Ступінь секреторства Слабкі секретори Несекретори

стандарт,

n=17 згідно з методикою, n=28 стандарт,

n=21 згідно з методикою, n=35

Кількість пацієнтів зі збільшенням титру 2** 17* 1** 16*

% 11,7** 60,7* 4,7** 45,7*

* р0,05

Таблиця 4.

Результати лікування і в групах хворих із різним ступенем секреторства,
пролікованих за стандартними схемами та згідно з запропонованою
методикою.

Ефективність лікування

Секретори,

n=67 Слабкі секретори Несекретори

стандарт,

n=17 згідно з методикою, n=28 стандарт,

?

?

-uue”

?

TH

?oeue”

“!?”?”uoouuuuuuuuuuuueuUIIIo

&

a$

^„7

^„

??

A

y

&

&

&

?

?

??

Лабораторна ефективність, контроль виліковності,

% результатів з відсутністю збудника 92,5+2,6* 82,3+3,1* 92,8+2,3*
66,6+3,6* 91,4+2,2*

Клінічна ефективність, % пацієнтів з відсутністю скарг 95,5+3,2*
88,2+2,9* 92,8+2,2* 80,9+3,8* 94,3+2,7*

Кількість побічних явищ, % 6,8+1,5* 7,2+1,6* 5,3+1,3* 7,9+2,1* 4,5+2,6*

* – р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020