.

Т-2 токсикоз тварин (патогенез, діагностика, лікування, профілактика) (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
162 7170
Скачать документ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ І КЛІНІЧНОЇ

ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

ДУХНИЦЬКИЙ Володимир Богданович

УДК 619: 615.918:616-08

Т-2 токсикоз тварин (патогенез, діагностика, лікування, профілактика)

16.00.04 – ветеринарна фармакологія та токсикологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора ветеринарних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету
Міністрів України.

Науковий консультант доктор ветеринарних наук, професор, академік УААН

Хмельницький Григорій
Олександрович,

Національний аграрний
університет,

завідувач кафедри
фармакології та токсикології.

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук

Малик Остап Григорович,

Державний науково-дослідний
контрольний інститут

ветеринарних препаратів та
кормових добавок, головний

науковий співробітник
лабораторії фармакології та

токсикології;

доктор ветеринарних наук,
професор

Гуфрій Дмитро Федорович,

Львівська національна
академія ветеринарної

медицини імені С.З.
Гжицького, завідувач кафедри

фармакології та
токсикології;

доктор ветеринарних наук

Котик Анатолій Миколайович,

Інститут птахівництва УААН,

головний науковий
співробітник лабораторії

мікотоксикології.

Провідна установа Білоцерківський державний аграрний університет,
кафедри:

паразитології і фармакології,
мікробіології і вірусології,

Міністерства аграрної
політикиУкраїни, м. Біла Церква.

Захист дисертації відбудеться “ 16 ” травня 2006 р. о 900 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.359.01 в Інституті
експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою:
61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту
експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою: м.
Харків, вул. Пушкінська, 83.

Автореферат розісланий “ 12 ” квітня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор ветеринарних наук, професор
Бабкін А.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед багатьох чинників навколишнього середовища, що
забруднюють корми та продукти харчування є мікотоксини. Достеменно
відомо, що останні для організму тварин і дюдей становлять загрозу, як
чужерідні речовини. Проблема мікотоксикозів носить глобальний характер.
У першу чергу це пояснюється повсюдним поширенням грибів у природі, які
за сприятливих умов (підвищення вологості та температури) уражують
корми, продукти харчування, промислову сировину та продукують особливо
небезпечні мікотоксини. З іншого боку – використання кормів і продуктів
харчування, контамінованих мікотоксинами, може супроводжуватись
захворюваннями тварин та людей – мікотоксикозами і навіть призводити до
їх загибелі (Билай В.И., Пидопличко Н.М., 1970; Рухляда В.В, Коломацкий
В.П., 1982; Петрович С.В., 1982; Тутельян В.А., Кравченко Л.В., 1985;
Петрович С.В., 1991; Иващенко В.Г., 1999; Котик А.Н., 1999; Peraica M.,
Radic B., Lucic A., 1999; Lemmes M., 2000; Коцюмбас І.Я., 2001;
Труфанова В., 2004).

До найбільш розповсюджених належать гриби із роду Fusarium, які здатні
продукувати велику кількість мікотоксинів, у тому числі більше ніж 150
трихотеценових (Монастырский О.А., 2001).

Серед трихотеценових мікотоксинів частотою виявлення та токсичністю
виділяється Т-2 токсин, який вважається найбільш вивченим. Встановлені
його структура, вивчені властивості та частково механізм дії,
біотрансформація, розроблені методи виділення, ідентифікації та
кількісного визначення. Однак, досі проблема боротьби з Т-2 токсикозом
залишається не вирішеною. Зокрема, не вивчені умови, які сприяють
виникненню згаданого вище токсикозу, його патогенез, не розроблені
методи специфічної та неспецифічної терапії. Потребують подальшої
науково-обгрунтованої констатації максимально допустимі рівні (МДР)
токсину в кормах для різних видів тварин, його вплив на організм тварин
у мінімальних дозах за умови тривалого надходження, накопичення та
виділення з організму.

Хоча Т-2 токсикоз тварин вивчався вітчизняними та зарубіжними
вченими, однак виникла необхідність подальшого вивчення впливу Т-2
токсину на окремі органи і системи, процеси обміну речовин, показники
гуморальної та клітинної ланок імунітету, активність ферментних систем
організму, а також пошуку доступних і дешевих методів та засобів
лікування тварин і профілактики Т-2 токсикозу, зокрема ендогенного
впливу.

Зважаючи на вищеописану проблему також виділяємо, що важливе значення
Т-2 токсин має для свиней і птиці у зв’язку з їх високою чутливістю
(DL50 4 мг/кг), особливостями годівлі (концентратний тип), частотою
виявлення токсину в зерні та комбікормах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалась згідно з тематичним планом науково-дослідних тем
кафедри фармакології та токсикології Національного аграрного
університету (НАУ) “Теоретично обгрунтувати застосування антидотів,
методів прискореної діагностики та надійної профілактики мікотоксикозів
тварин” – (номер держреєстрації 0198U004091) та “Розробити систему
контролю якості продукції тваринництва за показниками безпеки
(токсикантами)” – (номер держреєстрації 0102U006203), які входять до
галузевої науково-технічної програми “Забезпечення
ветеринарно-санітарного благополуччя в Україні”.

Мета та задачі досліджень. Метою досліджень було вивчити особливості
токсичної дії Т-2 токсину, клінічний перебіг хронічної форми Т-2
токсикозу лабораторних тварин і поросят, дослідити морфологічні,
імунологічні та біохімічні показники крові для встановлення патогенезу
та використання їх з діагностичною метою, пошуку засобів лікування і
профілактики отруєнь.

Для досягнення мети були поставлені такі задачі:

– вивчити та проаналізувати у порівняльному аспекті клінічний прояв Т-2
токсикозу щурів, котів і свиней;

– дослідити вплив Т-2 токсину на гематологічні та біохімічні показники
організму лабораторних тварин і свиней;

– вивчити вплив Т-2 токсину на показники клітинного та гуморального
імунітету організму свиней;

– дослідити ферментативну функцію печінки за хронічної форми Т-2
токсикозу;

– вивчити стан вільнорадикального перекисного окиснення та
антиоксидантного захисту організму щурів і поросят за Т-2 токсикозу;

– вивчити стан обміну оксиду азоту та циклічних нуклеотидів за Т-2
токсикозу поросят;

– визначити основні діагностичні тести за Т-2 токсикозу тварин;

– на основі вивчення патогенезу запропонувати засоби для лікування
тварин і профілактики Т-2 токсикозу.

Об’єкт дослідження: Т-2 токсикоз щурів, котів і поросят: клініка,
патогенез, діагностика, лікування та профілактика.

Предмет дослідження: Т-2 токсин і його вплив на клінічні,
гематологічні, біохімічні й імунологічні показники організму тварин,
пошук лікувально – профілактичних засобів.

Методи дослідження: фармакологічні, хіміко-токсикологічні, клінічні,
біохімічні, гематологічні, морфологічні, спектрофотометричні,
радіоімунні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше комплексно
вивчено токсикодинаміку Т-2 токсину в організмі щурів, котів і поросят.
Встановлено, що Т-2 токсин негативно впливає на стан клітинного і
гуморального імунітету тварин, останнє підтверджується зменшенням
кількості Т- і В-лімфоцитів, титру природних антитіл та імуноглобулінів
класу G, А і М, збільшенням кількості 0-лімфоцитів, порушенням
імунорегуляторного індексу.

Виявлено вплив Т-2 токсину на обмін оксиду азоту, який характеризується
зниженням активності NO-синтази, зростанням рівня нітрозотіолів і
нітритів, зменшенням концентрації гемоглобіну в крові поросят. Зниження
активності NO-синтази, що генерує важливий низькомолекулярний
біорегулятор, яким є оксид азоту обумовлюється дефіцитом субстрату –
L-аргініну, що використовується в аргіназній реакції.

Доведено, що Т-2 токсин у субтоксичних дозах викликає різке порушення
ферментативної і неферментативної ланок антиоксидантного захисту
організму тварин, що підтверджується зростанням рівня ТБК- активного
продукту (малоновий діальдегід) у крові і печінці, вільних радикалів та
зменшенням концентрації SH-груп, сечової кислоти, осмотичної
резистентності еритроцитів та природних біоантиоксидантів.

Встановлено суттєвий вплив Т-2 токсину на вміст циклічних аденозин- та
гуанідинмонофосфатів у крові поросят. Підвищення вмісту циклічних
нуклеотидів відображає активність аденілат- та гуанілатциклазної
сигнальних систем з одного боку і фосфодіестеразної – з іншого.

Доведено лікувально-профілактичний ефект унітіолу та нукливету при
хронічній формі Т-2 токсикозу поросят, який характеризується
нормалізацією процесів обміну речовин, зниженням активності перекисного
окиснення ліпідів та збільшенням приростів маси тіла.

Підтвердженням об’єктивності нових уявлень щодо патогенезу Т-2 токсикозу
тварин є висока лікувальна ефективність антиоксидантних та
імуностимулюючих засобів – унітіолу, нукливету та препаратів вітамінів
Е, А, С, Д3.

Одержано патент України 4491, А61К31/355 “Спосіб зниження негативного
впливу Т-2 токсину на організм тварин”: Духницький В.Б., Іщенко В.Д.;
заявл. 19.05.2004; опубл. 17.01.2005.-Бюл. №1., що підтверджує новизну
та актуальність досліджень.

Практичне значення одержаних результатів. Прикладне значення
отриманих результатів полягає в обгрунтуванні можливості застосування
для зменшення негативного впливу Т-2 токсину на організм тварин засобів
патогенетичної терапії (антиоксидантів, препаратів загальної
антитоксичної дії, біологічно активних речовин). Результати досліджень
використано у “Методичних рекомендаціях з діагностики, лікування та
профілактики Т-2 токсикозу свиней”, затверджених Державним департаментом
ветеринарної медицини Міністерства агропромислової політики від 31 липня
2003 року, реєстр. №15-14/322, та у методичних вказівках “Діагностика,
лікування і профілактика мікотоксикозів тварин та птиці”, які схвалено
та рекомендовано до видання науково-проблемною радою НДІ ветеринарної
медицини, якості та безпеки с-г продукції НАУ та методичною комісією
Інституту ветеринарної медицини УААН.

Основні теоретичні положення дисертації використовуються в навчальному
процесі НАУ з курсу “Ветеринарна токсикологія” для підготовки
спеціалістів ветеринарної медицини та для слухачів післядипломної
освіти, а також при наукових дослідженнях у лабораторіях ветеринарної
медицини.

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача полягає
в аналізі літератури за темою дисертації, розробці схем та проведенні
експериментальних і лабораторних досліджень, статистичній обробці
одержаних результатів та їх аналізі, написанні дисертації, формулюванні
висновків і пропозицій виробництву.

Частина експериментів виконана за участю аспіранта Іщенка В.Д.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
доповідались, обговорювались і отримали схвалення на таких наукових
форумах: Першій Всеукраїнській науково-методичній конференції
ветеринарних фармакологів і токсикологів (Київ, НАУ, 1998 р.);
конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів факультету
ветеринарної медицини НАУ (2000-2001 рр.); конференціях
професорсько-викладацького складу і аспірантів Навчально-наукового
інституту ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції АПК НАУ
(2002-2005 рр.); першому з’їзді токсикологів України (Київ, 2002 р.),
науково-практичній конференції “Організація токсикологічної допомоги в
Україні” (Київ, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції з
ветеринарної фармакології та токсикології, присвяченій 100-річчю до дня
народження професора С.В. Баженова (Київ, НАУ, 2002 р.); Міжнародній
науково-практичній конференції “Актуальні проблеми ветеринарної медицини
в умовах сучасного ведення тваринництва” (Феодосія, 2003 р.); 1V
науково-практичній конференції БДАУ “Проблеми неінфекційної патології
тварин” (Біла Церква, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній
конференції “Ветеринарна медицина – 2004: сучасні аспекти розробки,
маркетингу і виробництва ветеринарних препаратів” (Феодосія, 2004 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції “Ветеринарна медицина – 2005:
сучасний стан та актуальні проблеми забезпечення ветеринарного
благополуччя тваринництва (Ялта, 2005 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 36 наукових праць,
у тому числі 25 – у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК
України, (11 одноосібних), 8 тез та методичні рекомендації, вказівки і
патент на винахід.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду
літератури, матеріалів та методів досліджень, результатів досліджень,
аналізу та узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних
рекомендацій, списка використаної літератури. Робота викладена на 318
сторінках комп’ютерного тексту, ілюстрована 53 таблицями, 33 рисунками
і схемами. Список використаних джерел літератури включає 485
найменувань, з них українською і російською мовами – 313, іншими мовами
– 172.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Загальна методика та методи досліджень

Дисертаційна робота виконувалась упродовж 2000-2005 років на кафедрі
фармакології та токсикології Національного аграрного університету.

Експериментальні дослідження виконані у проблемній лабораторії
мікотоксикозів тварин кафедри фармакології та токсикології, у стаціонарі
та віварії факультету ветеринарної медицини НАУ. Частина досліджень
виконана в Інституті екогігієни і токсикології ім. Л. І. Медведя, МОЗ
України.

Перебіг хронічного Т-2 токсикозу щурів вивчали у двох дослідах. Перший
проводили на білих щурах-самках, масою тіла в межах 320,1(5,3 г, яких
утримували в групових клітках та годували повноцінною гранульованою
кормосумішшю для щурів.

Для відтворення Т-2 токсикозу щурам щодня вводили всередину
водно-спиртовий розчин токсину в дозі 0,76 мг/кг (1/5 DL50). Перебіг
Т-2 токсикозу оцінювали за даними клінічних спостережень,
гематологічних і біохімічних досліджень крові. Кров відбирали шляхом
декапітації наркотизованих ефіром тварин до введення токсину та через 12
і 21 доби після.

У другому досліді використано білі щури-самки з середньою масою в межах
200,1(3,5 г, яких розподілили на 2 групи по 12 тварин у кожній. Тварини
першої групи слугували контролем і отримували гранульовану кормосуміш.
Тваринам другої групи до корму вводили Т-2 токсин з розрахунку 2 мг/кг
маси тіла (1/2 DL50). Перебіг Т-2 токсикозу оцінювали за даними
клінічних спостережень та біохімічних досліджень плазми крові. Кров для
досліджень відбирали через 7, 14 та 21 доби після початку досліду,
шляхом декапітації наркотизованих ефіром щурів.

Процеси вільнорадикального перекисного окиснення та стан
неферментативної системи антиоксидантного захисту організму вивчали на
білих молодих щурах з середньою масою тіла 170,1(5,2 г, яких розподілили
на 3 групи по 12 тварин у кожній. Тварини контрольної групи отримували
гранульовану кормосуміш; до корму тварин другої групи додатково було
введено Т-2 токсин із розрахунку 2 мг/кг маси тіла. До корму щурів
третьої групи вводили Т-2 токсин у кількості 2 мг/кг маси тіла та
речовини, які забезпечують антиоксидантний захист організму, на кг
корму: токоферолу ацетат – 70 мг, ретинолу пальмітат – 12000 ОД,
холекальциферол – 6000 ОД, аскорбінову кислоту – 250 мг. Доступ до води
у тварин усіх груп був необмежений. Через 7, 14 та 21 добу відбирали
кров від тварин кожної групи.

Перебіг Т-2 токсикозу оцінювали за даними клінічних спостережень,
біохімічних досліджень плазми крові та аналізу показників перекисного
окиснення ліпідів (ТБК-активний продукт (малоновий діальдегід) у тканині
печінки) та неферментативної антиоксидантної системи захисту організму
– вітаміну А у тканині печінки, вітаміну Е та аскорбінової кислоти у
плазмі крові.

У двох дослідах на котах з середньою масою тіла 2,76(0,18 кг
вивчали перебіг експериментального хронічного Т-2 токсикозу. Тварин
утримували індивідуально у клітках. Годівля – стандартний корм
“Kitekat”, вода без обмеження. 0,05%-вий розчин Т-2 токсину на 5%-вому
етиловому спирті у дозі 0,05 мг/кг маси тіла змішували з 6-8 мл води і
вводили перорально протягом 14 діб.

Третій дослід на котах проведено з метою вивчення впливу унітіолу
на перебіг Т-2 токсикозу. Котам контрольної групи вводили перорально
Т-2 токсин на 5%-вому етиловому спирті з розрахунку 0,05 мг/кг маси
тіла. Тварини дослідної групи отримували Т-2 токсин у такій же дозі та
унітіол у формі 5%-вого водного розчину у дозі 10 мг/кг маси тіла.

Котів піддавали клінічному обстеженню, відбирали кров з яремної
вени до введення токсину, через добу, 7 і 14 діб після для оцінки
перебігу Т-2 токсикозу та ефективності дії унітіолу.

На поросятах великої білої породи методом груп-періодів було
проведено три серії дослідів. У першій та другій серіях дослідів
використовували тварин віком 10 тижнів, масою 16,5(0,45 кг. У третій
серії дослідів використовували поросят віком 15 тижнів, масою 24,3(0,85
кг. Дослідних поросят утримували в станках по дві тварини, годували два
рази на день комбікормом для відгодівлі свиней до сальних кондицій (К 55
– 10/44 УКР – 501.78 К), напування вільне. Т-2 токсин свиням задавали з
кормом упродовж двох тижнів, у першій серії дослідів 0,1 мг/кг маси
тіла, у другій та третій – по 0,2 мг/кг. Після цього робили двохтижневу
перерву, по закінченні якої згодовування токсину відновлювали.

У першій серії дослідів після відновлення згодовування Т-2 токсину
тваринам внутрішньом’язово вводили нукливет у дозі 2 мг/кг маси тіла, а
у другій – 5 мг/кг маси тіла з метою вивчення його антитоксичної дії.

У третій серії дослідів після двохтижневої перерви поросятам
згодовували Т-2 токсин у дозі 0,2 мг/кг маси тіла та унітіол у дозі 30
мг/кг маси тіла.

За тваринами велось клінічне спостереження та зважування після
кожного періоду. До початку введення Т-2 токсину у тварин брали кров із
орбітального венозного синусу для визначення контрольних показників, а
через 7 і 14 діб від початку введення та через 14 днів після припинення
введення – для визначення параметрів токсичного впливу згаданого вище
токсину на організм на основі результатів гематологічних, імунологічних
та біохімічних досліджень. Після перерви взяття крові відновлювали через
7 та 14 діб з метою визначення ефективності нукливету у першій та другій
серії досліджень і унітіолу – у третій.

Для досліджень використовували кристалічний Т-2 токсин, отриманий
із культури гриба Fusarium sporotrichiodes у лабораторії Інституту
птахівництва УААН, який люб’язно надав нам доктор ветеринарних наук
Котик А.М. З Т-2 токсину готували 0,05%-вий розчин на 5%-вому етиловому
спирті.

У крові визначали: кількість ретикулоцитів, еритроцитів,
лейкоцитів та кров’яних пластинок (тромбоцитів) – шляхом підрахунку
клітин в сітці камери Горяєва; концентрацію гемоглобіну – за допомогою
набору реактивів “Human” (Німеччина) та з використанням КФК-2-УХЛ-4.2;
лейкограму – шляхом підрахунку 100 клітин у мазках крові, пофарбованих
за Романовським-Гімзою; фагоцитарну активність та фагоцитарний індекс
нейтрофілів – в реакції із суспензією Staphylococcus aureus; кількість
В-лімфоцитів визначали в реакції спонтанного розеткоутворення з
еритоцитами миші; кількість Т-лімфоцитів – з еритроцитами барана;
осмотичну резистентність еритроцитів – (Л.И. Идельсон, 1974); вміст
молочної кислоти – за реакцією з параоксидифенілом (В.В. Меньшиков,
1982); вміст сечової кислоти – спектрофотометрично методом іонообмінної
хроматографії на катіонообміннику DOWEX 50?4 (200-400 Mesh, Н+форма);
вміст циклічних пуринових нуклеотидів – cАМP та cGМP – радіоімунним
методом з використанням стандартного набору реактивів; активність
системи генерації оксиду азоту – шляхом встановлення активності
індуцибельної ізоформи NOS (iNOS) та вмісту стабільного метаболіту
оксиду азоту – нітрит аніону (NO2-), а також вмісту стабільних
низькомолекулярних нітрозотіолів. Концентрацію NO2– визначали в
безбілкових надосадових пробах після визначення активності NO-синтази за
допомогою реактиву Грісса; активність неокисного шляху обміну L-аргініну
тестували за активністю аргінази та вмістом сечовини. Активність
аргінази визначали колориметричним методом за кількістю сечовини в
реакції з діацетилмонооксимом, використовуючи стандартні тест-добірки
“La Chema”. Рівень вільних радикалів визначали методом ЕПР на
радіоспектрометрі “Varian E-109”, США – (Я.И. Ажипа, 1983);
глутатіонредуктазну активність в еритроцитах – спектрофотометричним
методом за окисненням NADPH в NADP; глутатіонпероксидазну активність в
еритроцитах – за окисненням глутатіону (У.А. Кузьминская, 1989).
Цитохром Р-450 залежні N-деметилювальну та денітрозувальну активність в
лімфоцитах периферійної крові за С.В. Сноз, Н.П. Дмитренко (1993);
концентрацію вільних SH-груп з використанням
5,5(-дитіобіс-(2-нітробензойної) кислоти (У.А.
Кузьминская, 1989).

У плазмі крові визначали: активність аспарагінової та аланінової
амінотрансфераз (АсАТ, АлАТ) – за допомогою набору реактивів SiMKO Ltd,
Львів, з використанням КФК-2-УХЛ-4.2.; активність лактатдегідрогенази
(ЛДГ) – за методом Савела-Товарека (В.Г. Колб, В.С. Камышников, 1982).
Активність сорбітолдегідрогенази (СДГ) визначали за зменшенням кількості
NАDН2 (В.Г. Колб, В.С. Камышников, 1982); активність
гамма-глутамілтрансферази (ГГТ) – визначали з використанням
стандартного набору АТ “Реагент”, м. Дніпропетровськ за утворенням
забарвленого 4-нітроаніліну (В.Г. Колб, В.С. Камышников, 1982); рівень
ТБК активного продукту (малонового діальдегіду, МДА) – за утворенням в
кислому середовищі забарвленого комплексу з тіобарбітуровою кислотою
(У.А. Кузьминская,1989); концентрацію аскорбінової кислоти –
спектрофотометрично у реакції з 2,6-дихлорфеноліндофенолом (В.С.
Асатиани, 1965); концентрацію вітаміну Е – за методом (Б.В. Зайцев, Т.Г.
Демина, Е.А. Караченкова, 1977); рівень загального
білка – за допомогою набору реактивів “Human” (Німеччина); вміст
альбуміну – за біуретовою реакцією після осадження в плазмі крові інших
білків сумішшю етанолу та трихлороцтової кислоти (В.М.
Холод, Г.Ф. Ермолаев, 1988); загальний рівень імуноглобулінів – методом
осадження сульфатом цинку (В.М. Холод, Г.Ф. Ермолаев, 1988);
імуноглобуліни класів G, А та М – методом радіальної імунодифузії в
агарі за Манчіні, (В.М. Холод, Г.Ф. Ермолаев, 1988); білкові фракції –
нефелометрично (И.П. Кондрахин, Н.В. Курилов, А.В. Малахов и др., 1985);
рівень сечовини – диметилгліоксимним методом (И.М. Петрунь, Н.К.
Литвинчак, 1970); вміст креатиніну – за допомогою набору реактивів АТ
”Реагент”, Дніпропетровськ; вміст глюкози – з антроновим реактивом
(П.М. Бабаскин, 1964); рівень пірувату – з 2,4 динітрофенілгідразином
(П.М. Бабаскин, 1976); вміст магнію – мікрометодом за допомогою
титанового жовтого (А.Д. Кристиан, А.К. Устинович, 1967); рівень
неорганічного фосфору та загального кальцію – за допомогою набору
реактивів SiMKO Ltd, Львів.

У тканині печінки визначали: рівень ТБК-активного продукту – за
утворенням у кислому середовищі забарвленого комплексу з тіобарбітуровою
кислотою (У.А. Кузьминская,1989); вітамін А – після омилення тканин
печінки та екстракції вітаміну А етиловим ефіром із наступною
взаємодією з хлористоводневою кислотою (А.А. Душейко, 1989).

Вивчали також вплив тривалого надходження Т-2 токсину на приріст
поросят.

Отримані результати оброблені статистично з використанням критерію
Стьюдента за допомогою програмованого мікрокалькулятора “Електроніка
МК-61” та персонального комп’ютера Celeron 600.

РЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Клінічні ознаки хронічної форми експериментального Т-2 токсикозу

Щури виявилися стійкими до дії Т-2 токсину. Незалежно від дози
вказаного вище токсину та часу його надходження в організм клінічні
ознаки Т-2 токсикозу були мало помітними. Однак, незначне пригнічення,
втрату блиску та скуйовдженість шерсті спостерігали у тварин, що
використовувались у першому досліді уже через дві доби після надходження
токсину. У наступні дні досліджень ці клінічні ознаки зникали, а
розвивались некротичні явища на шкірі навколо рота та на грудних
кінцівках. У тварин дослідної групи другого досліду (Т-2 токсин, 2 мг/кг
корму) клінічні ознаки розвивались значно пізніше і зберігались до
закінчення експерименту. Зокрема, втрата блиску та скуйовдженість шерсті
проявились лише на десяту добу надходження токсину. У деяких тварин в
окремі дні спостерігалось виділення несформованих калових мас, а вуха та
кінцівки мали синюшний відтінок. Помітними були нервові явища, які
супроводжувались сіпанням голови, а тварини були мало активними.
Поїдання корму поступово зменшувалось і до закінчення експерименту не
перевищувало 50-60% добової норми.

У котів уже через 6 годин після надходження Т-2 токсину спостерігалось
погіршення загального стану, яке характеризувалось пригніченням. У перші
п’ять діб експерименту виявили блювоту. Одночасно в деяких із них
спостерігався розлад травлення у вигляді діареї, що тривав до закінчення
експерименту. Тварини поступово худнули, ставали “неохайними”, шерсть
втрачала блиск, була скуйовдженою та липкою. До закінчення досліду
наступало порушення координації руху, спостерігалась хитка хода та
напруження скелетних м’язів. У двох тварин спостерігали глухі хрипи та
виділення слизисто-гнійного ексудату із ніздрів, що дало можливість
запідозрити розвиток запального процесу в дихальних шляхах.

Температура тіла котів упродовж дослідного періоду була в межах
37,5(0,28-39,1(0,10?С. Частота пульсу через 6 годин після надходження
Т-2 токсину збільшувалась з 68,5(2,89 ударів/хв., до 118,5(5,43
ударів/хв. (Р†?¤¦Oz ¦ Z \ ^ AE E E I I ? ????? e rtvxz|~?‚„†?¤¦Oz ? ? ? ?kd“ ue:ueNuedue®ue°ue?ueaeueoueoeoeoeoeIoeoeoe¬kd“ : H V X Z \ l ¤ ¦ ? o c e\O\B c c c c ?Результати досліджень дають можливість стверджувати про те, що Т-2 токсин викликає ураження внутрішніх органів, що призводить до зміни активності амінотрансфераз у плазмі крові. Різнонаправленість змін (підвищення активності АсАТ та зниження АлАТ) свідчить як про цитолітичні процеси, так і про порушення синтезу білкової частини ферментів, зокрема у печінці. Активність загальної ЛДГ на 7-у добу Т-2 токсикозу зростала на 28% (Р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020