.

Інсулінорезистентність та маркери запалення при артеріальній гіпертензії (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
149 3596
Скачать документ

\bookfoldsheets0ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГЕРАСИМЕНКО Олена Володимирівна

УДК:
616.12-008. 331.1:612.015.32]-092-085.225.2

Інсулінорезистентність та маркери запалення при артеріальній гіпертензії

14.01.11 – кардіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків

2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України

Науковий керівник – доктор медичних наук, професор

КОВАЛЬОВА Ольга Миколаївна,

Харківський державний медичний
університет

МОЗ України, завідувач кафедри
пропедевтики

внутрішньої медицини № 1.

Офіційні опоненти – доктор медичних наук, професор

ЛАПШИНА Лариса Андріївна,

Харківський державний медичний
університет

МОЗ України, професор кафедри
госпітальної терапії;

доктор медичних наук, професор

КОВАЛЬ Сергій Миколайович,

Інститут терапії ім. акад. Л.Т.
Малої АМН України,

м. Харків, завідувач відділом
артеріальної гіпертонії.

Провідна установа – Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска

АМН України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “____” ___________ 2006 р. о ___ годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському
державному медичному університеті (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного
медичного університету (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

Автореферат розісланий “_____” ___________ 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

к. мед. н., доцент
Фролова Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія (АГ) – одне з найпоширеніших
хронічних захворювань людини. Згідно з епідеміологічними даними
Інституту кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска, підвищений артеріальний
тиск (АТ) мають майже 44 % дорослого населення (Свіщенко Є.П., Багрій
А.Е., Єна Л.М. та співавт., 2004).

Відповідно до сучасних уявлень, значну роль у розвитку АГ відіграє
інсулінорезистентність (ІР), наслідком якої є хронічна компенсаторна
гіперінсулінемія. Ще у 1985 році Ferranini E. та співавт. припускали, що
інсулін та/чи ІР може мати велике значення у патогенезі гіпертонічної
хвороби (ГХ) (Ferranini E., Buzzigoli G., Bonadonna R. et al., 1985). У
клінічних дослідженнях останніх років виявлена щільна позитивна
кореляція між гіперінсулінемією, ІР та артеріальним тиском (АТ)
(Ferrannini E., Natali A., Capaldo B. et al., 1997; The Diabetes
Prevention Program Research Group, 1999; Ащеулова Т.В., 2002).

Рівень базальної та стимульованої секреції інсуліну впливає на розвиток
гіпертрофії міокарда лівого шлуночка у хворих на АГ, а також формування
певних структурно-функціональних типів гіпертензивного серця (Sundstrom
J., Lind L., Nystrom N., 2000; Galvan A.Q., Galetta F., Natali A., 2000;
Mule G., Nardi E., Cottone S., 2005). Проте, незважаючи на встановлений
взаємозв’язок ІР та АГ, суперечливими залишаються питання стосовно
детермінованості кластера метаболічних порушень при АГ.

Reaven G.M. та співавт. (1996) підкреслюють, що гіпертензія розвивається
не у всіх пацієнтів з ІР, та не всі хворі на ГХ мають ІР та
гіперінсулінемію. Фенотип ІР спостерігається у нормотоників з ожирінням
(Rocchini A.P., Katch V., Kveselis D. et a1., 1989), хворих на АГ з
нормальною масою тіла (Ferranini E., Buzzigoli G., Bonadonna R. et al.,
1987), хворих на АГ з ожирінням (Pollare T., Lithell H., Berne C., 1990)
та „сіль-чутливих гіпертоніків” (Bigazzi R., Bianchi S., Baldari G. et
al., 1996). Таким чином, для встановлення механізмів втручання ІР в
патогенез АГ необхідні подальші дослідження.

Нещодавно опубліковані роботи, що доводять залучення маркерів
неспецифічного запалення С-реактивного білка (СРБ) та інтерлекіну-6
(ІЛ-6) у патогенез АГ та супутніх метаболічних порушень (Sesso H.D.,
Buring J.E., Rifai N., Gaziano J.M., Ridker P.M., 2003; Lee D.L., Leite
R., Fleming C. et al., 2004). У дослідженні Chae C.U. та співавт. (2001)
встановлена статистично вагома позитивна кореляція між рівнем ІЛ-6 та
систолічним артеріальним тиском (САТ), діастолічним артеріальним тиском
(ДАТ), середнім АТ та пульсовим АТ у здорових осіб. Іншими авторами
(Napoli M.D., Papa F., 2003) у хворих з інсультом виявлена щільна
кореляція між рівнем СРБ і САТ, але не ДАТ. Достовірне підвищення САТ і
пульсового АТ при збільшенні рівня СРБ у хворих на ГХ встановлено
Engstrom G. і співавт. (2002).

Рівні СРБ та ІЛ-6 корелюють не тільки з рівнем АТ, але й з іншими
компонентами метаболічного синдрому, які часто супроводжують АГ, зокрема
з ІР, ожирінням, дисліпідемією, мікроальбумінурією, гіперкоагуляцією та
іншими (Талаева Т.В., Братусь В.В., 2001; Коваль Д.М., Маньковский Б.Н.,
2002; Stuveling E.M., Bakker S.J.L., Hillege H.L. et a1., 2004), що дало
підставу для визначення синдрому Х як „метаболічного синдрому системного
запалення” (Das U.N., 2002).

Нові погляди на патогенетичні чинники АГ вимагають спеціальних підходів
до лікування з урахуванням впливу антигіпертензивних препаратів на
чутливість тканин до інсуліну, неспецифічні чинники запалення.
Зв’язуючою ланкою ІР, гіперінсулінемії та ожиріння є гіперактивація
симпато-адреналової системи. У зв’язку з цим при метаболічному синдромі
патогенетично обґрунтовано застосування бета-адреноблокаторів. Разом з
тим, існують дискусійні погляди відносно використання
бета-адреноблокаторів у хворих з метаболічними порушеннями. Важливим
аргументом для призначення препаратів цього класу хворим на АГ є факт
створення високоселективних бета-адреноблокаторів, що мають мінімальний
метаболічний ризик.

Таким чином, вивчення взаємозв’язку факторів неспецифічного запалення
СРБ і ІЛ-6 та ІР, компенсаторної гіперінсулінемії, ожиріння,
дисліпідемії у хворих на ГХ набуває особливої цінності щодо розуміння
механізмів розвитку АГ та гіпертензивного серця. Розгляд впливу
бета-блокаторів на клінічні, метаболічні та імунні показники в динаміці
лікування хворих на АГ має важливе практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри пропедевтики
внутрішньої медицини №1 Харківського державного медичного університету
МОЗ України “Патогенетичні та терапевтичні аспекти гіпертензивного серця
та його ускладнень” і є складовою частиною НДР Харківського державного
медичного університету (державний реєстраційний номер 0101U001911).
Автором забезпечено клінічне, інструментальне та лабораторне обстеження
хворих на АГ і групи контролю, проведено статистичний аналіз одержаних
даних.

Мета дослідження – вдосконалення діагностики перебігу артеріальної
гіпертензії на підставі оцінки наявності синдрому
інсулінорезистентності, активності неспецифічного запалення, структурних
параметрів лівого шлуночка серця, а також визначення метаболічних
ефектів бета-адреноблокатора бісопрололу та його впливу на рівень СРБ та
ІЛ-6.

Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання:

Дослідження рівня інсуліну, глюкози, загального холестерину (ХС),
тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїдів високої (ХСЛПВЩ) та
низької щільності (ХСЛПНЩ) натще, а також інсуліну та глюкози після
проведення перорального тесту толерантності до глюкози (ПТТГ) у хворих
на АГ.

Проведення аналізу взаємозв’язку ІР та компенсаторної гіперінсулінемії,
дисліпідемії, ожиріння з підвищеним АТ.

Вивчення ролі чинників неспецифічного запалення СРБ та ІЛ-6 у розвитку
ГХ та супутніх метаболічних порушень.

Визначення впливу наявності синдрому ІР, метаболічних порушень та рівнів
СРБ і ІЛ-6 на формування певного типу ремоделювання міокарда лівого
шлуночка (ЛШ).

Оцінка клінічних та метаболічних ефектів бета-адреноблокатора
бісопрололу та його вплив на рівні СРБ та ІЛ-6 у хворих на ГХ в динаміці
лікування.

Об’єкт дослідження: артеріальна гіпертензія.

Предмет дослідження: Стан ІР та супутніх метаболічних порушень на
підставі визначення рівня глюкози та інсуліну крові до та після ПТТГ,
рівня ТГ, загального ХС, ХСЛПВЩ, визначення супутнього ожиріння та його
типу у хворих на АГ, рівень неспецифічних маркерів запалення –
С-реактивного білка та інтерлейкіну-6, моделі структурно-геометричного
ремоделювання ЛШ, вплив лікування бета-адреноблокатором бісопрололом на
вуглеводний обмін та рівень СРБ і ІЛ-6.

Методи дослідження: для вирішення поставлених завдань були використані
клінічні, біохімічні, імунологічні та інструментальні методи
дослідження.

Наукова новизна. Комплексно досліджено взаємозв’язок вуглеводного,
ліпідного обміну, наявності ожиріння, ступеня АГ та типу ремоделювання
міокарда ЛШ. Встановлено щільний позитивний кореляційний взаємозв’язок
між САТ і базальним рівнем інсуліну та негативний кореляційний
взаємозв’язок між САТ і індексом чутливості до інсуліну (ІЧІ) до
навантаження глюкозою у хворих на АГ. Доведено, що існує асоціація між
індексом маси тіла (ІМТ) та ступінем АГ, рівнем інсуліну та ІЧІ як до,
так і після ПТТГ. Визначено, що при андроїдному типі ожиріння рівень
глюкози та інсуліну вищий, ніж при гіноїдному типі, а ІЧІ нижчий. Тобто
доведено, що ожиріння, особливо абдомінальний тип, гіперінсулінемія та
ІР мають патогенетичний зв’язок у хворих на АГ.

Одержано результати стосовно плазматичних рівнів ІЛ-6 та СРБ у хворих на
АГ з ІР. Доведено, що рівень ІЛ-6 та СРБ збільшується зі зростанням ІМТ,
рівнів АТ, ТГ, загального ХС, коефіцієнта атерогенності (КА), рівнів
інсуліну, як до, так і після навантаження глюкозою. Встановлено, що в
інсулінорезистентних пацієнтів з АГ рівень ІЛ-6 та СРБ вищий, ніж у
інсуліночутливих. У хворих на АГ, як із наявністю ІР, так і без неї,
рівень чинників неспецифічного запалення вищий, ніж у практично здорових
осіб.

Проаналізовано стан ІР, метаболічних порушень та імунної системи при 4
типах геометрії міокарда ЛШ. Встановлено, що при концентричній
гіпертрофії ЛШ максимальні рівні інсуліну, ТГ, ІЛ-6 та СРБ, ІМТ; при
ексцентричній гіпертрофії рівні зазначених чинників знижуються.

Уперше доведено, що високоселективний бета-адреноблокатор бісопролол
знижує рівні ІЛ-6 та СРБ, а також не має певного впливу на рівень
інсуліну, глюкози та чутливість тканин до інсуліну в динаміці лікування.

Практичне значення. Отримані дані поширюють наукові уявлення про вплив
ІР та чинників неспецифічного запалення на розвиток АГ. Ці результати
можуть бути використані практичними лікарями та науковцями з метою
оптимізації діагностики та подальшого визначення перебігу захворювання.

Доведено патогенетичне обґрунтування застосування високоселективних
бета-адреноблокаторів у хворих на АГ з ІР та метаболічними порушеннями
та високим рівнем неспецифічних маркерів запалення.

Результати дослідження впроваджені в практичну роботу лікувальних
закладів м. Харкова та області: міських клінічних лікарень №11, № 17 і №
18 м. Харкова, Балаклійської, Зміївської та Красноградської центральних
районних лікарень; а також в навчальний процес кафедри сімейної медицини
та загальної практики ХМАПО.

Особистий внесок дисертанта. Автор самостійно виконала увесь клінічний
етап обстеження (100 хворих та 20 здорових осіб), що включав відбір
пацієнтів на підставі критеріїв виключення, фізикальне обстеження, забір
крові з подальшим отриманням плазми, аналіз результатів лабораторних та
інструментальних методів дослідження у хворих на АГ і в групі контролю.
Проведено і проаналізовано електрокардіографію (ЕКГ), за участю автора
виконані ехокардіографія (ЕхоКГ) та лабораторні дослідження. Здобувач
самостійно здійснив статистичну обробку даних та провів науковий аналіз
отриманих результатів, підготував матеріали до друку та доповідей.
Автором особисто отримані та проаналізовані наукові дані про
кореляційний взаємозв’язок між САТ та базальним рівнем інсуліну, між САТ
та ІЧІ, виявлена асоціація між ступенем АГ та ІМТ, доведено, що рівень
ІЛ-6 та СРБ збільшується зі зростанням рівня АТ, ІМТ, рівнем ТГ,
загального ХС, КА, рівнем інсуліну, як до, так і після ПТТГ. Доведено,
що бісопролол не впливає на чутливість тканин до інсуліну та знижує
рівні ІЛ-6 та СРБ.

Апробація результатів дисертації. Результати роботи викладені та
обговорені на IV Український конференції молодих вчених, присвяченій
пам’яти академіка В.В. Фролькіса (Київ, 2003), I Українському конгресі з
клінічної генетики (Харків, 2003), конференції молодих вчених в
Інституті терапії ім. акад. Л.Т. Малої АМН України (Харків, 2003),
науково-практичній конференції молодих вчених ХМАПО, присвяченій
80-річчю ХМАПО (Харків, 2003), засіданні Харківського медичного
товариства в 2004 році, XIV Європейському конгресі з артеріальної
гіпертензії (Париж, Франція, 2004), XV Європейському конгресі з
артеріальної гіпертензії (Мілан, Італія, 2005), XVI Європейському
конгресі з артеріальної гіпертензії (Мадрид, Іспанія, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 18
друкованих робіт, з них 4 статті у наукових журналах, рекомендованих ВАК
України, 14 тез у матеріалах науково-практичних конгресів, конференцій
та симпозіумів.

Обсяг і структура дисертації. Загальний об’єм дисертації викладено на
168 сторінках і включає вступ, огляд літератури, матеріали та методи
дослідження, 4 розділі результатів власних спостережень, закінчення,
висновки, практичне значення та список літератури. Бібліографічний
вказівник вміщує 181 літературне джерело, з них 33 джерела російською та
українською мовами та 148 закордонних джерел, що становить 20 повних
сторінок. Робота ілюстрована 78 рисунками і 24 таблицями (обсяг у 22
сторінки), наведено 18 формул рівнянь.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Обстежено 100 пацієнтів з АГ та 20
практично здорових осіб. Вік хворих в обстеженій вибірці склав 38–77
років (середній вік 57,75 ± 9,32 років) і суттєво не відрізнявся від
такого в контрольній групі (51,75 ± 12,57 роки) (р > 0,05). Жінок було
60 %, чоловіків – 40 %. Серед здорових осіб чоловіків було 9 (45%),
жінок – 11 (55%). Усі вони обстежувалися на базі терапевтичних відділень
міської клінічної лікарні № 11 міста Харкова. Діагностування АГ
базувалося на підставі анамнестичного, клінічного та
лабораторно-інструментального досліджень з використанням критеріїв,
рекомендованих експертами ВООЗ/МТГ (2003) та Українським товариством
кардіологів (2004).

Таблиця 1

Розподіл хворих за віком, статтю, наявністю ожиріння та його ступенем
залежно від ступеня тяжкості АГ

Клінічні показники Ступінь АГ р

1

n=34 2

n=35 3

n=31

Вік, років 55,76±10,31 58,14±8,67 59,48±8,75 >0,05

Стать:

чоловіків, абс. /%

жінок, абс. /%

17 /50

17 /50

15 /42,8

20 /57,2

8 /25,8

23 /74,2

>0,05

Маса тіла, кг 75,97±10,09 81,43±13,63 84,77±14,80 0,05

>0,05

Рівень інсуліну, мкОд/мл:

до ПТТГ

після ПТТГ

20,32±2,62

64,14±5,67

21,46±2,61

69,75±6,49

>0,05

>0,05

ІЧІ, умов. од.:

до ПТТГ

після ПТТГ

6,29±0,49

2,87±0,31

6,14±0,53

3,10±0,57

>0,05

>0,05

Надалі хворі на АГ були розподілені на чотири групи залежно від
наявності ХСН, що видно з табл. 4. Групою порівняння були 20 здорових
осіб.

Таким чином, у хворих на ГХ і супутніми ІХС та ХСН нами були виявлені
порушення вуглеводного обміну у вигляді гіперінсулінемії після ПТТГ та
зниження ІЧІ. Ці порушення посилюються при зростанні ХСН. Але наявність
ІХС не впливала на рівень глюкози, інсуліну та ІЧІ як до, так і після
навантаження глюкозою.

Таблиця 4

Динаміка рівня глюкози, інсуліну та ІЧІ до та після ПТТГ

залежно від наявності ХСН

Лабораторні показники вуглеводного обміну Контрольна група

n=20 Хворі без ХСН

n=27 Хворі з ХСН

I ФК

n=19 II ФК

n=40 III ФК

n=14

Рівень глюкози, ммоль/л:

до ПТТГ

після ПТТГ

5,29±0,28

5,89±0,26

4,97±0,33

6,89±0,68

5,24±0,39

6,22±0,81

5,66±0,29

7,54±0,60

5,34±0,52

8,14±1,08

Рівень інсуліну, мкОд/мл:

до ПТТГ

після ПТТГ

11,63±0,76

13,51±1,02

20,35±2,76

*

60,75±7,19

*

17,66±4,21

*

58,23±8,81

*

19,88±3,13

*

73,97±6,54

*†

20,90±5,61

*

91,86±11,75

*†

ІЧІ, умов.од.:

до ПТТГ

після ПТТГ

8,80±0,72

8,74±0,72

7,97±1,57

*

2,62±0,37

*

8,54±1,88

*

3,09±0,45

*

6,63±1,39

*

2,35±0,34

*†

6,62±2,50

*

1,97±0,60

*†

Примітка. * – порівняно з контрольною групою,

† – з групою хворих на АГ та ІХС з ХСН I ФК; р0,05, рпісля ПТТГ>0,05). Рівень базального
інсуліну та інсуліну після навантаження глюкозою виявився вірогідно
вищим при концентричному ремоделюванні та концентричній гіпертрофії
міокарда ЛШ порівняно з 1-ю групою хворих на АГ із нормальним типом
геометрії ЛШ (рдо ПТТГ0,05,
рпісля ПТТГ>0,05). Найчутливішим показником порушення вуглеводного
обміну при усіх типах ремоделювання ЛШ у хворих на АГ виявився ІЧІ, який
був нижчий за норму як до, так і після ПТТГ при усіх типах геометрії
міокарда ЛШ у хворих на АГ (рІЧІ до ПТТГ0,05, рпісля ПТТГ>0,05).

В нашому дослідженні спостерігалася чітка кореляція між ВТС міокарда ЛШ
у хворих на ГХ та рівнем інсуліну після ПТТГ. Коефіцієнт кореляції склав
+0,51 (р tuec & \ \ \ \ \ „A`„A °0°D°F°R°^°`°oeoeoeoeoeoeoeoeoec’kdl ? * ????P [ [ [ [ [ [ [ /С в 1-й групі склало 0,93 ± 0,02 умов. од., в 2-й – 0,92 ± 0,01, в 3-й – 0,88 ± 0,01, в 4-й – 0,90 ± 0,02 умов. од., тобто вірогідної різниці по цьому показнику не було отримано (р>0,05). Порівняно з групою
здорових осіб, де співвідношення Т/С склало 0,83 ± 0,02 умов. од., у
всіх хворих з АГ цей показник був вищий (р0,05). В групі здорових осіб рівень загального ХС був
нижче, ніж у всіх групах хворих на АГ, і склав 4,82 ± 0,26 ммоль/л

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020