Пприкарпатський національний університет імені Василя Стефаника
ГОЛОВАН ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ
УДК 159. 922.7
Аксіопсихологічний потенціал гуманізації професійної підготовки
соціальних педагогів
19. 00. 07 – педагогічна та вікова психологія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Івано-Франківськ – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені
Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор
Карпенко Зіновія Степанівна,
Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника, завідувач кафедри
педагогічної та вікової психології.
Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор
Вірна Жанна Петрівна,
Волинський державний університет імені Лесі Українки, декан факультету
психології;
кандидат психологічних наук, доцент
Ліщинська Олена Альбертівна,
старший науковий співробітник лабораторії
психології мас і спільнот Інституту соціальної
та політичної психології АПН України.
Провідна установа: Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України,
лабораторія психології особистості ім. П. Р. Чамати, м. Київ.
Захист відбудеться 24 жовтня 2006 року о 13 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 20. 051. 04 у Прикарпатському
національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м.
Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського
національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м.
Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.
Автореферат розіслано 23 вересня 2006 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Белей М. Д.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Задекларованість Конституцією України (стаття
23) вільного та всебічного розвитку особистості передбачає в якості
домінантного вектора модернізації професійної підготовки у ВНЗ її
реальну гуманізацію.
Закон про освіту, акцентуючи на державній значущості галузі освіти,
наголошує на гуманізмі, демократизмі, пріоритетності загальнолюдських
цінностей. Гуманізація освіти, що полягає, як зазначає програма “Освіта”
(Україна ХХІ століття), в утвердженні людини як найвищої соціальної
цінності, впроваджується центральним суб’єктом – педагогом, тому в
аксіокорекції його підготовки повинен вбачатися генеральний напрям
трансформації професійної освіти. На часі завдання нарощення й
актуалізації аксіопсихологічного потенціалу гуманізації професійної
підготовки майбутніх соціальних педагогів ще на початковому етапі
професійно-особистісного становлення.
Тематика наукових розробок гуманістичної парадигми професійної освіти
малочисельна і потребує поглиблених досліджень, хоча протягом останнього
десятиліття побачили світ праці Ж. П. Вірної, І. С. Булах, В. П.
Москальця, Л. Е. Орбан-Лембрик, Н. І. Пов’якель, С. І. Подмазіна, В. Д.
Потапової, М. В. Савчина, В. О. Татенка, Т. М. Титаренко, А. В. Фурмана,
Н. Ф. Шевченко та інших, з яких випливає, що гуманність належить до
числа інтегральних особистісних диспозицій, які оптимізують процес
професіоналізації, а також слугує найбільш релевантним показником
професійної готовності до ефективної соціально-педагогічної діяльності.
З огляду на те, що освітній процес у вищій школі конструюється обома
суб’єктами – викладачем і студентом, – надзвичайно важливим первенем
гуманізації ми вважаємо їх обопільні потребу і прагнення до афіляції, що
є біопсихосоціальною підставою трансформації всієї системи професійної
підготовки на проголошених засадах. Окрім того, аксіопсихологічний
потенціал гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів
суттєво залежить від міри “зжиття” рудиментарних залишків тоталітарного
минулого у вигляді авторитарних світоглядних настанов і маніпулятивних
патернів. Особливо важливе значення має інтегральна налаштованість
особистості на дружелюбне ставлення до інших людей і допомагаючий
(фасилітуючий) стиль взаємин. Наявність гармонійної аксіопсихологічної
структури особистості, відсутність у ній несумісних і суперечливих
ціннісних орієнтацій, соціальних атитюдів, акцентуйованих рис характеру
слугує ще одним критерієм ефективної гуманізації соціально-педагогічної
освіти.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне
дослідження здійснювалося відповідно до плану наукових досліджень
кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського національного
університету імені Василя Стефаника “Інноваційні психотехнології
оптимізації аксіогенезу особистості” (протокол № 5 від 25 грудня 2001
р.) та наукового проекту “Психолого-педагогічний моніторинг і корекція
професійного аксіогенезу в умовах ВНЗ (протокол № 4 від 17 листопада
2005 р.). Тему узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у
галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 9 від 29 листопада
2005 р.).
Об’єкт даного дослідження становить процес гуманізації професійної
підготовки соціальних педагогів.
Предмет дослідження – аксіопсихологічний потенціал гуманізації
професійно-особистісного становлення соціальних педагогів в умовах ВНЗ.
Мета дослідження полягає в діагностиці аксіопсихологічного потенціалу
гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів на предмет його
відповідності вимогам відкритого демократичного суспільства і
нормативним функціональним обов’язкам представників даної професії.
Завдання дослідження:
Вивчити проблему гуманізації професійної освіти в ціннісному вимірі.
Розробити концептуально-методичні засади дослідження аксіопсихологічного
потенціалу гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів.
Експериментально встановити структурно-функціональні та
процесуально-динамічні показники актуалізації аксіопсихологічного
потенціалу в процесі професійної підготовки соціальних педагогів.
Обґрунтувати психологічні механізми, освітньо-виховні тенденції та
перспективи реальної гуманізації професійної підготовки соціальних
педагогів.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: ідеї гуманізму в
філософії, соціології, культурології (Н. Гартман, К. Гельвецій, В. К.
Ларіонова, А. Маслоу, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковорода, М. Шеллер та ін.);
основні постулати синергетики як новітньої метанаукової парадигми (Г.
Гакен, І. Пригожин); суб’єктний підхід до виховання і концепція
особистісно-орієнтованого виховання (Г. О. Балл, І. Д. Бех, М. Й.
Боришевський, І. С. Булах, С. Д. Максименко, В. О. Татенко та ін.);
дослідження ціннісно-смислової сфери особистості (Ю. А. Агафонов, Б. С.
Братусь, Ф. Ю. Василюк, Ж. П. Вірна, З. С. Карпенко, Д. О. Леонтьєв та
ін.); провідні ідеї екзистенційно-гуманістичної психології (К.
Б’юдженталь, А. Маслоу, Р. Мей, Т. М. Титаренко, К. Роджерс, В. Франкл);
концепції духовного розвитку особистості (В. П. Москалець, М. В. Савчин,
А. В. Фурман).
Методи дослідження: теоретичний аналіз монографічної літератури,
психодіагностичні і математико-статистичні методи, якісний аналіз
емпіричних даних; у рамках крос-культурного дослідження використовувався
порівняльно-структурний метод інтерпретації.
У роботі перевірялася гіпотеза про наявність кореляції між гуманізацією
вищої освіти й адаптивно-креативним співвідношенням прагнення до
прийняття і страху відторгнення; низьким рівнем вираженості правого
авторитаризму, авторитаризму-бунтарства, макіавеллізму; переважанням
дружелюбності над прагненням до домінування; гармонійним поєднанням
поведінково-стильових рис особистості на кшталт доброзичливості,
сумлінності, альтруїзму, цілеспрямованості, серйозності і т. д., що
утворюють нормативне наповнення аксіопсихологічного потенціалу майбутніх
соціальних педагогів.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні гуманізації
професійної освіти як безальтернативної детермінанти адекватної викликам
розбудови відкритого демократичного суспільства в Україні
аксіопсихологічної структури особистості соціального педагога,
співвідносної з освітньо-кваліфікаційною характеристикою фахівця; в
експериментальному встановленні аксіопсихологічних показників
гуманізації професійної освіти соціальних педагогів у ВНЗ – зниження
рівня внутрішнього ціннісного конфлікту, підвищення світоглядної та
культурної толерантності, дружелюбності, відмова від маніпулятивних
стратегій у спілкуванні і нераціональних психологічних захистів,
відсутність виражених акцентуацій рис характеру і ймовірних девіацій
тощо; інтерпретації психосемантичних механізмів актуалізації
аксіопсихологічного потенціалу майбутніх соціальних педагогів
(розсіювання, конденсація, локалізація).
Теоретичне значення дослідження полягає в історико-психологічній
реконструкції ідей гуманізації професійної підготовки в Україні і за
кордоном, виокремленні критеріїв і чинників гуманізації професійної
освіти у ВНЗ, рефлексії тенденцій актуалізації аксіопсихологічного
потенціалу в процесі професійно-особистісного становлення майбутніх
соціальних педагогів у різних регіонах України та Польщі, виокремленні
доброзичливості та екстраверсії як провідних диспозиційних чинників
аксіопсихологічної готовності до професійної діяльності в галузі
соціальної педагогіки.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що на крос-культурному
рівні було виявлено особливості професійного аксіогенезу українських та
польських студентів-соціальних педагогів, психолого-педагогічні умови
гуманізації їх професійної підготовки, обґрунтовано стратегічні напрями,
цілі та засоби оптимізації професійно-особистісного становлення
соціальних педагогів в умовах ВНЗ.
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечується
обґрунтованістю теоретико-методологічних положень, використанням
методів, адекватних меті й завданням дослідження, кількісною та якісною
репрезентативністю експериментальних даних, використанням методів
математичної статистики.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні
положення дисертації обговорювалися на науково-практичному семінарі
“Саморозвиток особистості, спільноти, організації: теорія і практика”
(Луцьк, 2003), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції
“Психолого-педагогічні проблеми дитинства” (Переяслав, 2003), І
Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу
‘2004” (Дніпропетровськ, 2004), всеукраїнському науковому семінарі
“Методологічні проблеми психології особистості” (Івано-Франківськ,
2005), на щорічних звітно-наукових конференціях кафедри педагогічної та
вікової психології Прикарпатського національного університету імені
Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2004 – 2006).
Публікації. Зміст та результати дослідження викладено у 7 публікаціях,
із них 6 – у виданнях, затверджених ВАК України.
Структура та обсяг дисертації: робота складається зі вступу, двох
розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що містить
228 назв, у тому числі 16 – іноземними мовами, 8 рисунків, 12 таблиць,
38 сторінок додатків. Загальний обсяг дисертації становить 234 сторінок,
основний зміст викладено на 154 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з державними
науковими програмами і планами, визначено об’єкт, предмет, мету,
завдання, теоретико-методологічну основу та гіпотезу дослідження,
висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість, наведено
дані про апробацію та структуру роботи.
У першому розділі – “Проблема гуманізації професійної освіти соціальних
педагогів у ціннісному вимірі” – здійснено міждисциплінарний аналіз
теоретико-методологічних засад дослідження проблеми гуманізації
професійної освіти взагалі та професійної підготовки соціальних
педагогів зокрема.
Було розглянуто поняття та еволюцію гуманізму в європейській суспільній
свідомості, культурно-історичні джерела й аксіопсихологічні передумови
гуманізації вищої освіти в Україні; чинники гуманізації
соціально-педагогічної професійної підготовки з погляду синергетики,
зміст гуманності як складової професіоналізму соціального педагога і як
інтегральний аксіопсихологічний критерій професійно-особистісного
становлення соціального педагога.
Дослідження аксіопсихологічного потенціалу гуманізації професійної
підготовки соціальних педагогів спирається на концептуальні засади
суб’єктного підходу (К. О. Абульханова-Славська, В. А. Брушлинський, С.
Л. Рубінштейн, В. О. Татенко) та гуманістичної психології (К. Роджерс,
Р. Мей, А. Маслоу, Г. О. Балл). В основу концепції дослідження покладено
моделі самоактуалізації А. Маслоу, ієрархії цінностей Н. Гартмана,
аксіогенезу особистості З. С. Карпенко, уявлення про ідентифікацію як
основний механізм встановлення аксіопсихіки особистості (В. В.
Абраменкова, А. Адлер, А. Бандура, Е. Еріксон, Д. О. Леонтьєв, Дж. Мід,
З. Фройд, К. Юнґ, Т. С. Яценко).
Гуманність ми розглядали як ціннісно-смислове (диспозиційне) утворення
(Т. де Шарден, А. Швейцер, Дж. Лавлок), яке виявляє тенденцію до
змістового розширення з перебігом історичного часу (Т. Рощак, Ю.
Данилів). Вона нерозривно пов’язана зі зміною наукових парадигм (Т. Кун)
та соціально-економічних систем господарювання (М. Вебер, Е. Фромм, Е.
Дюркгайм, Ю. Габермас, Л. Е. Орбан-Лембрик, А. Фернхем, П. Хейвен).
Аксіопсихологічний потенціал гуманізації розкривався з використанням
теоретичних засад синергетики, а співпраця викладача та студента
розглядалася як інтерперсональна синергія, без якої неможливе
професійно-особистісне становлення соціального педагога. Необхідною
умовою професійного аксіогенезу особистості визнана інтерналізація
загальнолюдських цінностей, комплементарних природі людини й
магістральному напряму суспільного прогресу.
Професіоналізм соціального педагога асоціюється з гуманністю, антиподом
якої є авторитарність як втілення безсуб’єктної маніпулятивної
педагогіки (П. Фрейре, Е. Фромм, К. Роджерс, Д. Джонсон, Ф. Зімбардо, Р.
Мей). Зважаючи на багатогранність проблеми гуманізації, розкрито зміст
основного поняття “гуманність” та його сучасні дефініції, які охоплюють
площину взаємин на рівнях – міжособистісному та універсальному.
Більшість психологів солідаризується у визнанні гуманності як
інтегральної диспозиції особистості, ознаки її психологічного здоров’я
(Б. С. Братусь, Г. О. Балл, І. Д. Бех, Д. Джонсон). Значну роль для
гуманізації освіти має посттоталітарний спадок суспільства, яке досі не
подолало диспропорцію між розвитком технології та демократії (В. О.
Сухомлинський, С. Батракова, С. І. Подмазін, В. Франкл).
Професійна підготовка соціальних педагогів виконує психотерапевтичну
функцію, оскільки в її процесі особистість набуває здатності бути
вільною та відповідальною за використання свободи (А. Камю, К. Роджерс,
Ж.-П. Сартр, Г. Сковорода, М. Хайдеггер), долаючи обмеження
соціокультурного, біологічного та фізичного контексту (К. Левін, Ф.
Перлз).
Аксіопсихологічний потенціал гуманізації – це система цінностей, які не
вповні усвідомлюються та функціонують у суспільній свідомості, частиною
якої є освіта. Гуманоцентрична освітня парадигма передбачає повноцінне
функціонування гуманності як інтегрального втілення аксіопсихологічного
потенціалу на всіх рівнях свідомості – від індивідуальної до
колективної.
Як свідчить наше дослідження, в історичній перспективі відбулося
розширення змісту поняття “гуманність”, нерозривно пов’язаного з
ампліфікацією змісту термінів “ідентичність” та “суб’єктність”.
Релігійний фанатизм, класова та расова ненависть, сугеровані за
посередництва освіти цілим поколінням, спричинювали набуття окремою
особистістю фальшивої ідентичності, безсуб’єктності людини як
суспільного “гвинтика”.
Підключеність майбутніх соціальних педагогів України до планетарного
поля свідомості передбачає центрування на гуманістичних цінностях
свободи, відповідальності, любові, доброзичливості, співпраці. Набуті
під час навчання у ВНЗ теоретичні знання мають підкріплюватися
суб’єкт-суб’єктною практикою стосунків викладачів та студентів, яка є
моделлю майбутніх стосунків соціальних педагогів зі своїми підопічними.
У другому розділі – “Експериментально-діагностичне дослідження
аксіопсихологічного потенціалу гуманізації професійної підготовки
соціальних педагогів” – обґрунтовано концептуально-методичне
забезпечення емпіричного дослідження, виокремлено основні тенденції
актуалізації аксіопсихологічного потенціалу професійної підготовки
соціальних педагогів, висвітлено динаміку кореляційних взаємозв’язків у
структурі аксіопсихологічного потенціалу професійно-особистісного
становлення соціальних педагогів, охарактеризовано генеральні фактори
аксіопсихологічного потенціалу гуманізації професійної підготовки
соціальних педагогів, накреслено перспективи гуманізації
навчально-виховного процесу у ВНЗ щодо спеціальності “Соціальна
педагогіка”.
Аксіопсихологічний потенціал гуманізації професійної підготовки
соціальних педагогів, розглянутий з боку особистісної структури,
уявляється посферним розгортанням онтогенетично вихідної здатності до
афіляції (базової просоціальної потреби) індивіда, спроектованої на
контекст інтерперсональних взаємодій і далі – у простір індивідуальної
життєтворчості й професійної самореалізації. Аксіопсихологічні концентри
інтра-, інтер- і метаcуб’єктної професіоналізації представляють перехід
ситуативної, мінливої мотивації соціальної поведінки індивіда у більш
стійкі особистісні атитюди, а також ціннісні орієнтації, спрямованості,
стратегії життєздійснення, репрезентовані індивідуальними рисами
(поведінковими диспозиціями високого рівня узагальнення і стійкості).
У зв’язку з цим було обрано такий комплекс основних психодіагностичних
методик: тест-опитувальник афіляції А. Меграбяна, призначений для
діагностики двох узагальнених стійких мотивів особистості: прагнення до
прийняття навколишніми людьми (ПП) і страху бути відторгнутим іншими
(СВ); тест-опитувальник Т. Лірі, спрямований на дослідження
комунікативно-характерологічних тенденцій; методика визначення “Типу
особистості та імовірних розладів даного типу” Дж. Олдхема й Л. Морріса;
додаткових методик – “Шкала макіавеллізму” Р. Кріста і Ф. Гайса, “Шкала
авторитаризму – бунтарства” П. Кона, “Шкала правого авторитаризму” Б.
Альтемейєра.
Організаційний формат збору емпіричних даних становило крос-культурне
експериментально-діагностичне (кореляційне) дослідження, що проводилося
у ВНЗ північно-західного (Івано-Франківськ, Луцьк) і північно-східного
(Ніжин) регіонів України, а також у Польщі (Ягеллонський університет м.
Кракова); загальний об’єм вибірки – 366 осіб віком від 18-ти до 28-ми
років. Емпіричне дослідження проводилося у березні – квітні 2004 року в
Україні та жовтні 2004 року в Польщі.
Отримані нами емпіричні дані за методикою вимірювання мотивів афіляції
свідчать про переважання асиметричної афілятивної мотивації: 1) високе
прагнення до прийняття – низький страх відторгнення – 97 респондентів,
що становить 26, 5 % від усієї вибірки студентів; 2) низьке прагнення до
прийняття – високий страх відторгнення – 107 респондентів, що становить
29,23 % від загальної кількості опитаних. У той час групи з приблизно
однаковою інтенсивністю мотивів розподілилися так: 1) низьке прагнення
до прийняття – низький страх відторгнення – 47 респондентів, що
становить 12,85 % вибірки; 2) високе прагнення до прийняття – високий
страх відторгнення – 115 респондентів, що становить відповідно 31,42 %
від загального числа опитаних (табл. 1).
Таблиця 1
Розподіл мотивів афіляції за варіантами: прагнення до прийняття (ПП) та
страху відторгнення (СВ).
Курс “Високе ПП низький СВ” “Низьке ПП низький СВ” “Високе ПП високий
СВ”
“Низьке ПП високий СВ”
n % n % n % n %
І 19 26,39 6 8,33 24 33,33 23 31,94
II 27 28,42 8 8,42 34 35,79 26 27,37
ІІІ 16 20,25 9 11,39 31 39,24 23 29,11
ІV 23 35,38 11 16,92 16 24,62 15 23,08
V 12 21,82 13 23,64 10 18,18 20 36,36
Всього 97 26,50 47 12,85 115 31,42 107 29,23
Відповіді респондентів, майбутніх соціальних педагогів, укладаються в
чітку тенденцію лише за другим варіантом афілятивної мотивації: з
першого по останній курс навчання у ВНЗ спостерігається неухильне
збільшення значущості мотиву “Низьке ПП і низький СВ” (від 8,33 % до
23,64 %), що свідчить про наростання психологічного захисту у
спілкуванні з людьми, прагнення до автономності й самодостатності,
зменшення потреби у груповій солідарності.
Показник мотиву “Високе ПП і високий СВ” незначно зростає до третього
курсу, а потім різко знижується до кінця навчання (з 39,24 % до 18,18
%), що свідчить про зменшення внутрішньої конфліктності, розвиток
професійно-особистісної мотивації.
Показник мотиву “Високе ПП і низький СВ” після падіння на ІІІ курсі
(20,25 %) досягає піку на четвертому (35,38 %), що може означати
зростання прагнення до ідентифікації з професійним середовищем, яке
настає після кризи професійного самовизначення, відзначеної багатьма
дослідниками (Ж. П. Вірна, Х. М. Дмитерко-Карабин, О. І. Климишин та
ін.). Наступне падіння цього показника на випускному курсі (до 21,83 %),
враховуючи раніше відзначені тенденції, свідчить про збільшення
впевненості у власних силах, посилення внутрішнього локусу контролю.
Зворотну тенденцію можна відстежити за показником ”Низьке ПП і високий
СВ”: після його падіння на
IV курсі – різкий злет на V (з 23,08 % до 36,36 %), що свідчить про
наростання тривоги з приводу майбутнього працевлаштування й необхідність
пристосування до нових людей і реальної професійної спільноти.
Загальновибірковий розподіл варіантів мотивів афіляції є
репрезентативним лише щодо двох показників – “низького ПП – низького СВ”
(12,85 %) і “високого ПП – високого СВ” (31,42 %), що загалом свідчить
про суттєву конфліктність комунікативних установок студентів замість
прогнозованої гармонізації мотиваційно-ціннісної сфери особистості в
процесі соціально-педагогічної професійної підготовки. Втім, ця
тенденція не виглядає настільки жорсткою, якщо відстежити динаміку
мотивів афіляції за курсами, про що вже було сказано вище.
Порівняння даних української та польської вибірок свідчить про більшу
представленість мотиву “прагнення до прийняття” у студентів-соціальних
педагогів польської вибірки (38,1 % від загальної кількості опитаних
учасників) при нижчому вияву мотиву “страх відторгнення” (23,81 %).
Відповідні показники в українській вибірці діаметрально протилежні –
24,1 % “прагнення до прийняття” і 30,36 % “ – страх відторгнення”, що
свідчить про більшу лояльність, толерантність і прийняття інших людей у
студентів-поляків і страх бути підданим остракізму, виключеним з групи,
розповсюджений в українських студентів, що, загалом, може свідчити не
лише про особливості вузівського етапу професіоналізації соціальних
педагогів, а й про залишки авторитаризму в суспільній свідомості
населення України.
Загалом, можна стверджувати про значуще переважання в українських
студентів-соціальних педагогів мотивації “страху відторгнення”, а в
польських студентів – мотивації “прагнення до прийняття” (рис. 1).
¶
?
*r??
3/4
r¬thR
?
booossssssEo»»»»»»»»»»»
&
F
&
F
D. Розподіл варіантів афіляції (“Високе – низький” – ВН, “Низьке –
низький” – НН, “Високе – високий” – ВВ, “Низький – високе” – НВ) у % .
Порівняльний аналіз показників макіавеллізму свідчить про його
флуктуацію протягом навчання у ВНЗ. Водночас спостерігається статистично
значуща відмінність середньоарифметичних значень макіавеллізму
випускників (t=2,04 > tкр.= 1,97; p tкр.= 3,39). Отже, до кінця навчання в українських
студентів-соціальних педагогів значно знижується показник правого
авторитаризму, що є відрадною тенденцією. Показники цих же випускників
за шкалою майже дорівнюють показникам поляків, але ті “стартують” із
набагато нижчої позначки (з 79,57 до 82,6 бала). Таким чином, на фоні
практично сталого показника правого авторитаризму в поляків українці
демонструють значний прогрес упродовж професійної підготовки у ВНЗ.
Встановлено крос-культурні відмінності у вираженості мотиваційних
тенденцій та відповідних їм цінностей за тестом Т. Лірі: в українських
студентів-соціальних педагогів вони репрезентують помірний, а в
польських студентів – ближчий до нормативного рівні адаптованості в
соціум; в українській вибірці показник домінування переважає показник
дружелюбності, у польських студентів зафіксовано протилежне
співвідношення показників.
Встановлений емпіричний факт є ознакою наявності авторитарних,
антидемократичних й антигуманних настанов у свідомості українських
студентів, що дисонує з їх майбутньою гуманітарною
(соціально-педагогічною) місією, на відміну від майбутніх фахівців з
Польщі.
Отримано статистично достовірні дані про існування етнокультурних і
регіонально специфічних відмінностей за шкалами “авантюризм”,
“чуттєвість”, “відлюдність”, “сумлінність” за опитувальником Олдхема –
Морріса, що потребує їх урахування в корекції професійного аксіогенезу
майбутніх соціальних педагогів.
Загалом, представники Сіверщини достовірно відрізняються від студентів з
Прикарпаття та Волині більшим авантюризмом і меншими чуттєвістю,
прагненням до усамітнення і сумлінністю; натомість майбутні соціальні
педагоги з північно-західного регіону більш сумлінні, самодостатні та
значно менше схильні до авантюризму. Встановлений факт є свідченням
більшої ментальної і моральної близькості студентства західних теренів
України до декларованих європейських цінностей на відміну від їх
ровесників зі Сходу України. Відтак маємо справу з різним
аксіопсихологічним потенціалом гуманізації професійної підготовки
соціальних педагогів, необхідністю цільової аксіокорекції
професійно-особистісного становлення останніх залежно від регіональних
соціокультурних особливостей.
Кореляційний аналіз (за Пірсоном) 27 емпіричних показників актуалізації
аксіопсихологічного потенціалу за курсами навчання дозволив виділити
суттєві кореляційні плеяди професійно важливих властивостей особистості
майбутніх соціальних педагогів, що репрезентують точки їх синергетичного
взаємопідсилення і віхи професійно-особистісного становлення.
Відстеження динаміки кореляційних взаємозв’язків у структурі
аксіопсихологічного потенціалу професійно-особистісного становлення
соціальних педагогів упродовж їх навчання у ВНЗ дозволяє виявити цікаві
тенденції стосовно деяких ключових факторів гуманізації професійної
освіти.
Наприклад, якщо на першому курсі макіавеллізм помітно корелює з
пильністю (0,50), то на другому і, особливо, на третьому курсі
відбувається “розсіювання” і “подрібнення” кореляцій між іншими
особистісними диспозиціями; на четвертому курсі спостерігається
семантична “конденсація” феномену макіавеллізму, який починає обіймати
ціннісно споріднені явища – егоїзм, самовпевненість, агресивність,
авторитарність; у п’ятикурсників макіавеллізм не виявляє жодних значущих
кореляцій, тобто “зживається” природним чином, що слугує показником
успішної гуманізації соціально-педагогічної освіти в Україні.
Щодо такого типу міжособистісних стосунків, як доброзичливий, то в
умовах ВНЗ він стало корелює з альтруїстичними настановленнями, часто в
поєднанні із залежним та покірливим типами. Дана обставина загалом
вписується у професіографічні вимоги до соціальних педагогів,
узгоджуючись також із національним менталітетом.
Динаміка кореляційних взаємозв’язків сумлінного типу виглядає наступним
чином: від протилежності до авантюрного типу на першому курсі до слабкої
кореляції з серйозним на другому, “семантичне розсіювання” на третьому
курсі змінюється феноменом “семантичної конденсації” на четвертому
(позитивний зв’язок із відлюдним типом і негативний з макіавеллізмом),
закінчуючись сприятливим зв’язком з альтруїзмом, доброзичливістю,
критичністю у випускників, що свідчить про зрілість їх позиції на порозі
самостійного життя.
Факторний аналіз диспозиційних детермінант (складових
аксіопсихологічного потенціалу) методом головних компонент дозволив
встановити від двох до п’яти факторів гуманізації професійної підготовки
соціальних педагогів в Україні. В найширшому діапазоні – це риси-фактори
Великої п’ятірки (екстраверсія, доброзичливість, сумлінність,
відкритість досвіду, емоційна стабільність), у найвужчому – це
єдність-протиставлення домінування (авторитарності) і дружелюбності
(доброзичливості) з перевагою першого полюсу над другим.
Факторний аналіз підтвердив феномен, уперше відзначений за результатами
кореляційного аналізу, а саме: вектор трансформації аксіопсихологічного
потенціалу гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів
проходить від семантичного розсіювання з дифузною
особистісно-професійною ідентичністю через семантичну конденсацію
(особистісно-професійне самоствердження) до зрілої семантичної
локалізації, що є показником особистісної готовності до інтеграції з
професійним середовищем.
Висновки
В умовах вирівнювання освітніх стандартів національних систем вищої
освіти, інтегрованих в Болонський процес, назріла необхідність в
реальній гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів в
українських ВНЗ з незужитим спадком авторитаризму, формального здобуття
знань, дезінтеграцією приватних, партикулярних та загальнолюдських
цінностей.
Аксіопсихологічний потенціал гуманізації професійної підготовки
соціальних педагогів становить, з одного боку, широке
культурно-історичне тло, тяглість і спадкоємність ціннісних настановлень
національного менталітету й панівних ідеологем державної політики в
галузі освіти та виховання, а з другого – інтра-, інтер- і метасуб’єктні
рівні репрезентації аксіопсихологічних феноменів (потреб, установок,
мотивів, особистісних смислів і цінностей, поведінкових диспозицій і
характерологічних рис тощо) особистості майбутнього фахівця, розглянутих
в контексті наступної соціально-педагогічної професійної діяльності.
Експериментально-діагностичне крос-культурне дослідження
структурно-функціональних і процесуально-динамічних показників
актуалізації аксіопсихологічного потенціалу майбутніх соціальних
педагогів у процесі їх професійної підготовки контролювало 27 параметрів
за комплексом спеціально підібраних методик, що дозволило встановити
такі наукові факти:
а) переструктурування мотивів афіляції протягом навчання у ВНЗ як
показник становлення емоційної зрілості майбутніх соціальних педагогів;
б) значуще переважання в українських студентів-соціальних педагогів
страху відторгнення, авторитаризму-бунтарства і домінування, на відміну
від польських студентів, у яких переважає прагнення до прийняття,
макіавеллізм, дружелюбність; загалом, студенти-поляки демонструють
ближчий до нормативного рівень адаптованості в соціум, ніж їхні
українські ровесники;
в) за показником правого авторитаризму спостерігається зниження його
інтенсивності в українських студентів-соціальних педагогів відносно
показників польської частини вибірки.
Дані факти свідчать про глибину процесу гуманізації професійної
підготовки соціальних педагогів в обох країнах, зумовлену як
результатами демократизації освіти і становлення громадянського
суспільства, так і ментальними, етнопсихологічними особливостями
українців та поляків.
Встановлено прикметні регіональні особливості актуалізації
аксіопсихологічного потенціалу професійно-особистісного становлення
соціальних педагогів: представники північно-східного регіону України
більшою мірою авантюрні і меншою – чуттєві, сумлінні й самодостатні, ніж
їхні західні ровесники, що є свідченням більшої духовної близькості
студентів західних теренів України до декларованих європейських
цінностей.
Кореляційний та факторний аналіз емпіричних показників актуалізації
аксіопсихологічного потенціалу за роками навчання у ВНЗ України дозволив
виділити суттєві кореляційні плеяди й генеральні фактори гуманізації
професійної підготовки соціальних педагогів. До числа останніх належать
фактори Великої п’ятірки (екстраверсія, доброзичливість, сумлінність,
відкритість досвіду, емоційна стабільність), що підлягають тенденції
поступового згортання (від п’яти на першому курсі до двох на четвертому
курсі і трьох на випускному). Генеральними факторами аксіопсихологічної
готовності до професійної діяльності в галузі соціальної педагогіки
виступає динамічна рівновага домінування (авторитарність) і
дружелюбності (доброзичливість) та екстраверсія як показник соціальної
активності особистості.
Зазначені тенденції актуалізації аксіопсихологічного потенціалу
студентів-соціальних педагогів забезпечуються такими психологічними
механізмами: семантичним розсіюванням на етапі дифузної
особистісно-професійної ідентичності – другий-третій курс; семантичною
конденсацією на етапі особистісно-професійного самоствердження –
четвертий курс; семантичною локалізацією на етапі зрілої професійної
ідентичності – п’ятий курс.
Перспективи гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів
пов’язані зі створенням розвивального освітнього середовища у ВНЗ,
здатного забезпечити інтерперсональну ціннісну синергію на засадах
демократизму, антропоцентризму, професійної і життєвої компетентності.
Наслідком соціальної аксіокорекції професійної освіти стане гармонійне
поступальне розгортання суб’єктного потенціалу майбутніх соціальних
педагогів згідно з інтерналізованими гуманістичними цінностями й
вимогами професійної діяльності.
Основний зміст роботи відображено у таких публікаціях:
Голован В. П. Розвиток гуманізму в європейській культурній свідомості //
Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету.
Серія : Педагогіка. – 2002. – № 11. – С. 156-159.
Голован В. П. Соціосинергетика в психолого-педагогічному вимірі //
Психологічні перспективи. – 2003. – Випуск 4. – С. 186-190.
Голован В. П. Принцип інтерперсональної синергії в контексті
дидактико-когнітивної практики // Науковий часопис НПУ імені М. П.
Драгоманова. Серія № 12. Психологія: Зб. Наукових праць. – К.: НПУ імені
М. П. Драгоманова, 2004. – № 2 (26). – С. 27-34.
Голован В. П. Гуманність як основа професіоналізму педагога // Вісник
Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – 2004.
– Випуск VI. – С. 156-163.
Голован В. П. Гуманність як фасилітуюча вартість суб’єктів освіти //
Матеріали першої Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий
потенціал світу ‘2004”. – Том 54. Психологія. – Дніпропетровськ: Наука і
освіта, 2004. – С.5-7.
Голован В. П. Психопедагогіка серця Григорія Сковороди: парадигмальні
контури сучасної освіти // Вісник Прикарпатського університету.
Філософські і психологічні науки. – 2006. – Випуск VIII. – С. 184-189.
Голован В. П. Колабораціонізм – практика втрати національної
ідентичності // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С.
Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – Т.VIII. – Випуск 2. –
К., 2006. – С. 68-74.
АНОТАЦІЯ
Голован В. П. Аксіопсихологічний потенціал гуманізації професійної
підготовки соціальних педагогів. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за
спеціальністю 19. 00. 07 – педагогічна та вікова психологія. –
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,
Івано-Франківськ, 2006.
Дисертація присвячена визначенню параметрів оцінки та діагностиці
показників актуалізації аксіопсихологічного потенціалу
професійно-особистісного становлення майбутніх соціальних педагогів, що
є свідченням реальної гуманізації професійної підготовки у ВНЗ.
Експериментально зафіксовано динаміку 27 аксіопсихологічних показників
гуманізації професійної освіти педагогів у ВНЗ з вираженою тенденцією до
зниження рівня внутрішнього ціннісного конфлікту, підвищення
світоглядної та культурної толерантності, дружелюбності, відмови від
маніпулятивних стратегій у спілкуванні і нераціональних психологічних
захистів, гармонізації диспозиційної структури особистості.
Встановлено, що генеральними факторами аксіопсихологічної готовності до
професійної діяльності в галузі соціальної педагогіки виступають
доброзичливість та екстраверсія, а психологічними механізмами
актуалізації аксіопсихологічного потенціалу соціальних педагогів є
семантичне розсіювання на етапі дифузної особистісно-професійної
ідентичності (2-3 курси), семантична конденсація на етапі
особистісно-професійного самоствердження (4-й курс), семантична
локалізація на етапі зрілої професійної ідентичності (5-й курс).
Ключові слова: гуманність, гуманізація, аксіопсихологічний потенціал,
демократизація освіти, авторитаризм, доброзичливість,
професійно-особистісне становлення.
АННОТАЦИЯ
Голован В. П. Аксиопсихологический потенциал гуманизации
профессиональной подготовки социальных педагогов. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук
по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология.
Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника,
Ивано-Франковск, 2006.
Диссертация посвящена определению параметров оценки и диагностике
показателей актуализации аксиопсихологического потенциала
профессионально-личностного становления будущих социальных педагогов,
свидетельствующих о реальной гуманизации профессиональной подготовки в
вузах Украины и Польши.
Аксиопсихологический потенциал профессиональной подготовки социальных
педагогов представляет собой, с одной стороны, широкий
культурно-исторический фон, преемственность ценностных установок
национального менталитета и господствующих идеологем государственной
политики в области образования, а с другой – интра-, интер-,
метасубъектные уровни репрезентации аксиопсихологических феноменов
(потребностей, мотивов, личностных смыслов и ценностей, поведенческих
диспозиций и т.п.) личности будущего специалиста, рассмотренных в
контексте предстоящей социально-педагогической деятельности.
Экспериментально-диагностическое кросс-культурное исследование
структурно-функциональных и процессуально-динамических показателей
актуализации аксиопсихологического потенциала будущих социальных
педагогов в процесе их профессиональной подготовки контролировало 27
параметров по комплексу специально подобранных методик, что позволило
получить следующие научные факты: переструктуирование мотивов аффиляции
в течение учебы в университете как показатель становления эмоциональной
зрелости будущих социальных педагогов; значимое преобладание в
украинских студентов-социальных педагогов страха отвержения,
авторитаризма-бунтарства и доминирования, в отличие от польских
студентов, у которых преобладает стремление к принятию, макиавеллизм,
дружелюбность; вообще, студенты-поляки демонстрируют более близкий к
нормативному уровень адаптированости в социум, нежели их украинские
сверстники; по показателю правого авторитаризма диагностировано снижение
уровня его интенсивности в украинских студентов-социальных педагогов
относительно показателей польской выборки.
Эти факты обусловлены глубиной процесса гуманизации профессиональной
подготовки социальных педагогов в двух странах, демократизацией
национальных систем образования и становлением гражданского общества, а
также ментальными, этнопсихологическими особенностями украинцев и
поляков.
Корреляционный и факторный анализ эмпирических показателей актуализации
аксиопсихологического потенциала по годам учёбы в вузах Украины позволил
выделить существенные корреляционные плеяды и генеральные факторы
гуманизации профессиональной подготовки социальных педагогов. К числу
последних принадлежат факторы Большой пятёрки (экстраверсия, дружелюбие,
добросовестность, открытость опыту, эмоциональная стабильность), которые
подчиняются тенденции поступательного развёртывания.
Генеральными факторами аксиопсихологической готовности к
профессиональной деятельности в области социальной педагогики выступает
динамическое равновесие доминирования (авторитарность) и дружелюбия
(доброжелательность) и экстраверсия как показатель социальной активности
личности.
Указанные тенденции актуализации аксиопсихологического потенциала
студентов-социальных педагогов обеспечиваются такими психологическими
механизмами: семантическим рассеиванием на этапе диффузной
личностно-професиональной идентичности – второй-третий курсы;
семантической конденсацией на этапе личностно-профессионального
самоутверждения – четвёртый курс; семантической локализацией на этапе
зрелой профессиональной идентичности – пятый курс.
В результате проведеного экспериментального исседования были
подтверждены гипотезы о наличии корреляции между гуманизацией высшего
образования и адаптивно-креативным соотношением стремления к принятию и
страха отвержения; низким уровнем выраженности правого авторитаризма,
авторитаризма-бунтарства, макиавеллизма; преобладанием дружелюбия над
стремлением к доминированию; гармоническим соединением
поведенческо-стилевых черт личности, таких как доброжелательность,
добросовестность, альтруизм, целеустремлённость, серьёзность, и т. д.,
которые составляют нормативное наполнение аксиопсихологического
потенциала будущих социальных педагогов.
Перспективы гуманизации профессиональной подготовки социальных
педагогов связаны с созданием развивающей образовательной среды в высших
учебных заведениях, способной обеспечить ценностную синергию на
принципах демократизма, антропоцентризма, профессиональной и жизненной
компетентности.
Ключевые слова: гуманность, гуманизация, аксиопсихика,
аксиопсихологический потенциал, демократизация образования,
авторитаризм, дружественность, профессионально-личностное становление.
ANNOTATION
Holovan V.P. Axiopsychological potential of humanization of professional
training of social pedagogs. – Manuscript.
The thesis for a Candidate Degree in Psychology, speciality – 19. 00. 07
– Pedagogical and Age Psychology. – Precarpathian National University
named after Vasyl Stefanyk, Ivano-Frankivsk, 2006.
The dissertation contains the determination of valuation parameters and
diagnostics of indicators of actualization of axiopsychological
potential of profession-personal coming-to-be of future social pedagogs
that is the evidence of real humanization of professional training in
higher educational institution.
The dynamics of 27 axiopsychological indicators of humanization of
professional education of social pedagogs in higher educational
institution – the lowering of the level of internal valuable conflict,
the increase of world outlook and cultural toleration, friendliness, the
refusal of manipulative strategies in communication and irrational
psychological defences, the harmonization of personality’s dispositional
structure – have been experimentally fixed.
It is determined that general factors of axiopsychological readiness to
professional activity in field of Social Pedagogics are benevolence and
extraversion; psychological mechanisms of actualization of
axiopsychological potential of social pedagogs are semantic dispersion
on the stage of diffusional person-professional identity (the 2-nd and
3-d courses), semantic condensation on the stage of person-professional
self-affirmation (the 4-th course), semantic localization on the stage
of mature professional identity (the 5-th course).
Key words: humanity, humanization, axiopsychological potential,
democratization of education, authoritarism, benevolence,
profession-personal coming-to-be.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
