.

Особливості впливу кровопускань та еритроцитаферезу на клінічний перебіг справжньої по-ліцитемії в еритремічній стадії (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
128 3121
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГЕМАТОЛОГІЇ ТА ТРАНСФУЗІОЛОГІЇ

ГОНЧАРОВ Ян Петрович

УДК: 616.155.191-006-036.17-085.811.1:615.384.015.45

Особливості впливу кровопускань та еритроцитаферезу на клінічний перебіг
справжньої поліцитемії в еритремічній стадії

14.01.31 — гематологія і трансфузіологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ — 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній медичній академії післядипломної освіти

ім. П.Л. Шупика МОЗ України.

Науковий керівник – доктор медичних наук, професор Гусєва Світлана

Анатолівна, Національна медична академія

післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика

МОЗ України, професор кафедри гематології та

трансфузіології

Офіційні опоненти:

– доктор медичних наук, професор Романова Алла

Федорівна, Інститут гематології та трансфузіології

АМН України, головний науковий співробітник

відділення захворювань системи крові;

– доктор медичних наук, професор Масляк

Звенислава Володимирівна, Інститут патології

крові та трансфузійної медицини АМН України,

завідувач відділення гематології

Провідна установа – Науковий центр радіаційної медицини АМН України, м.
Київ

Захист відбудеться „ 6 ”_______червня____ 2006 р. о_1600_ год. на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.612.01 в Інституті
гематології та трансфузіології АМН України (04060, м. Київ, вул. М.
Берлинського, 12)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту гематології та
трансфузіології АМН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 12)

Автореферат розісланий “__5__”____травня__________2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Гащук Г. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На даний час основними методами лікування пацієнтів
із справжньою поліцитемією (СП) в еритремічній стадії є кровопускання
(Демидова А. В., 2001; Besa Е. С., 2001), терапія цитостатичними
препаратами (Michiels J. J., 1999) та рекомбінантними інтерферонами
(Lengfelder E., 2000; Radian A. I., 2003). Кровопускання значно
зменшують клінічні прояви плеторичного синдрому, поліпшують самопочуття
пацієнтів та зумовлюють зменшення частоти тромбогеморагічних ускладнень
(Tefferi A., 2000). За даними R. Hoffman (1995) та Т. С. Pearson (1997),
зменшення частоти цих ускладнень пов’язане головним чином зі зниженням
гематокриту. Для підвищення ефективності лікування було розроблено
методику еритроцитаферезу, яка полягає в переважному видаленні
циркулюючих еритроцитів і збереженні плазми пацієнта, на відміну від
кровопускань (Grima K. M., 2000; Valbonesi M., 2000). За даними C. С.
Бессмельцева (1995) та R. Centurioni (1996), еритроцитаферез більш
сприятливо впливає на клінічний перебіг СП, ніж кровопускання. В той же
час не вивчено особливостей впливу кровопускань та еритроцитаферезу на
клінічні симптоми, периферичну кров і частоту тромбогеморагічних
ускладнень. До цього часу не розроблено показання до різних видів
ексфузії крові з урахуванням показників периферичної крові.

Підвищений ризик виникнення тромбогеморагічних ускладнень при СП в
еритремічній стадії більшість дослідників (Spivak J. L., 1998; Hachulla
E., 2000) пов’язують не тільки зі збільшенням маси циркулюючих
еритроцитів, а і з наявністю тромбоцитозу та лейкоцитозу і порушенням
адгезивно-агрегаційної здатності тромбоцитів. Кровопускання хоча й
зменшують імовірність виникнення тромбогеморагічних ускладнень, але
повністю не запобігають їх виникненню (Демидова A. B., 2003; Tsutsumi
H., 1999). Подібні ускладнення виникають у 35 % пацієнтів із СП протягом
перших 3-х років після початку лікування (Мichiels J. J., 2000).
Кровопускання при СП сприяють виникненню реактивного тромбоцитозу, що
підвищує ризик розвитку тромботичних ускладнень (Fruchtman S. M., 1997;
Rain J. D., 2001). Особливості впливу еритроцитаферезу на кількість
тромбоцитів у периферичній крові та їх функціональний стан залишаються
не вивченими.

Пошук ефективних і доступних для клінічної практики методів
профілактики виникнення тромботичних ускладнень при СП є одним із
актуальних завдань клінічної гематології (Barbui T., 1997; Gilbert H.
S., 2001). У консенсусі Європейського кардіологічного товариства з
антитромбоцитарної терапії (2004) основними засобами профілактики
судинних ускладнень визнано аспірин (ацетилсаліцилову кислоту) і
тієнопіридини. В лікуванні пацієнтів із СП ацетилсаліцилова кислота
застосовується вже давно, і механізм її дії та побічні ефекти є
загальновідомими (Шитикова A. C., 2000; Barbui T., 1997). В доступній
літературі відсутні дані про використання тиклопідину та інших
препаратів цієї групи під час проведення ексфузій крові.

При СП серцево-судинна патологія зустрічається у значної частини
пацієнтів (Saif M. W., 1999; Brodmann S., 2000). У 37 % пацієнтів
артеріальні та венозні тромбози або серцева недостатність призводять до
смерті (Barbui Т., 1995). Артеріальна гіпертензія є найбільш частим
проявом серцево-судинної патології при СП і виявляється у 35 – 75 %
пацієнтів (Курная И. В., 2001; Matsuoka H., 2000). Особливості
клінічного перебігу СП у пацієнтів із артеріальною гіпертензією
залишаються недостатньо висвітленими в літературі. Практично немає
досліджень щодо зв’язку між показниками периферичної крові й
вірогідністю розвитку артеріальної гіпертензії, рівнем артеріального
тиску та функціональним станом міокарда у пацієнтів. На даний час не
розроблено критеріїв призначення різних видів ексфузії крові, які
враховували б рівень артеріального тиску. Особливості впливу різних
видів ексфузії крові на серцеву недостатність у пацієнтів із СП
залишаються майже не дослідженими. Є лише повідомлення С. С.
Бессмельцева (1995, 1997) про вплив сеансів еритроцитаферезу на
гемодинаміку та систолічну функцію лівого шлуночка.

Таким чином, необхідність вивчення особливостей впливу різних видів
ексфузії крові на клінічний перебіг СП в еритремічній стадії
продиктована інтересами клінічної гематології. Оцінка впливу різних
видів ексфузії крові на плеторичний синдром, судинно-тромбоцитарний
гемостаз та серцево-судинну патологію при СП є актуальною проблемою,
вирішення якої дасть можливість зменшити частоту тромбогеморагічних
ускладнень та підвищити ефективність лікування цього захворювання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації
є фрагментом науково-дослідної роботи “Вивчення особливостей перебігу
клініко-гематологічних рис та фенотипу субстратних клітин у пацієнтів з
мієло- та лімфопроліферативними захворюваннями”, яка виконується на
кафедрі гематології і трансфузіології Національної медичної академії
післядипломної освіти імені П. Л. Шупика (№ держ. реєстрації
0193U040741). Здобувач є співвиконавцем теми.

Мета роботи. Підвищити ефективність лікування справжньої поліцитемії та
зменшити частоту тромбогеморагічних ускладнень, пов’язаних з плеторичним
синдромом та порушеннями судинно-тромбоцитарного гемостазу, на основі
вивчення особливостей впливу кровопускань та еритроцитаферезу на
клінічний перебіг захворювання в еритремічній стадії.

Завдання дослідження:

Виявити особливості впливу еритроцитаферезу і кровопускань на клінічні
прояви плеторичного синдрому та показники периферичної крові у пацієнтів
із справжньою поліцитемією в еритремічній стадії.

Визначити вплив різних видів ексфузії крові на судинно-тромбоцитарний
гемостаз та проаналізувати частоту тромбогеморагічних ускладнень у
пацієнтів із справжньою поліцитемією в еритремічній стадії. З’ясувати
особливості впливу тиклопідину на адгезивно-агрегаційну здатність
тромбоцитів під час проведення кровопускань та еритроцитаферезу.

Дослідити зв’язки між наявністю плетори та серцево-судинною патологією у
пацієнтів із справжньою поліцитемією в еритремічній стадії.

Визначити вплив кровопускань та еритроцитаферезу на серцево-судинну
патологію, пов’язану з плеторичним синдромом.

Оцінити переваги різних видів ексфузії крові при справжній поліцитемії,
побічні ефекти при їх застосуванні та теоретично обґрунтувати показання
до еритроцитаферезу та кровопускань.

Об’єкт дослідження: пацієнти із справжньою поліцитемією в еритремічній
стадії та особи контрольної групи без захворювань системи крові.

Предмет дослідження: кров пацієнтів із справжньою поліцитемією та осіб
контрольної групи; кістковий мозок пацієнтів із справжньою поліцитемією.

Методи дослідження: загальноклінічні, біохімічні, коагулологічні
дослідження; гістологічні та цитоморфологічні дослідження
кістково-мозкового пунктату; інструментальні методи дослідження
серцево-судинної системи; статистичні методи аналізу отриманих даних.

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено високу частоту
серцево-судинної патології при СП в еритремічній стадії, яка
проявляється переважно у вигляді гіпертонічної хвороби, плеторичної
артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця та серцевої
недостатності. Вперше виявлено залежність розвитку артеріальної
гіпертензії від величини гематокриту та середнього об’єму еритроцитів
при СП в еритремічній стадії. Вперше показано, що серцева недостатність
у пацієнтів із СП в еритремічній стадії переважно проявляється у вигляді
діастолічної дисфункції лівого шлуночка за типом порушеного
розслаблення.

Виявлено особливості впливу різних видів ексфузії крові на клінічні
прояви плеторичного синдрому. Вперше показано, що після еритроцитаферезу
та кровопускань знижується рівень та покращується добовий профіль
артеріального тиску. Вперше доведено доцільність застосування різних
видів ексфузії крові залежно від підвищення артеріального тиску.

Вперше встановлено, що при проведенні еритроцитаферезу нормалізація
показників периферичної крові відзначається у більшої частини пацієнтів,
ніж при застосуванні кровопускань. Визначено, що після еритроцитаферезу
зниження величини гематокриту до нормативних значень відбувається
раніше, ніж після кровопускань. Доведено наявність залежності між
вмістом заліза в сироватці крові і тривалістю збереження гематокриту в
межах норми. Показано, що тривалість збереження гематокриту в межах
норми у пацієнтів, яким проводили сеанси еритроцитаферезу, довша, ніж у
пацієнтів, яким виконували кровопускання. Вперше обґрунтовано
доцільність використання різних видів ексфузії крові залежно від
величини гематокриту, концентрації гемоглобіну та кількості еритроцитів
у периферичній крові.

Виявлено особливості впливу еритроцитаферезу та кровопускань на
тромбоцити та їх функціональний стан при СП: при проведенні
еритроцитаферезу не змінюється кількість тромбоцитів у периферичній
крові, але відзначається зменшення середнього об’єму тромбоцитів. Вперше
показано, що після кровопускань і сеансів еритроцитаферезу
спостерігається зниження адгезивних і агрегаційних властивостей
тромбоцитів. Вперше виявлено зниження концентрації фібриногену в крові
після кровопускань та еритроцитаферезу. Вперше доведено переваги
використання тиклопідину під час проведення ексфузій крові, які
проявляються більш суттєвим зниженням аденозиндифосфат-залежної
агрегації тромбоцитів без підвищення ризику виникнення геморагічних
ускладнень.

Вперше визначено, що після еритроцитаферезу та кровопускань покращується
функціональний стан міокарда у пацієнтів із СП, які мають діастолічну
дисфункцію лівого шлуночка. Вперше доведено переваги застосування
еритроцитаферезу у пацієнтів, які мають артеріальну гіпертензію та
діастолічну серцеву недостатність.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені показання до
еритроцитаферезу та кровопускань залежно від величини гематокриту,
концентрації гемоглобіну та кількості еритроцитів у периферичній крові.
Визначено особливості застосування ацетилсаліцилової кислоти і
тиклопідину залежно від порушень функціонального стану тромбоцитів.
Впроваджено в гематологічну практику використання тиклопідину під час
проведення ексфузій крові у пацієнтів із СП. Розроблено і захищено
патентом “Математичний спосіб визначення розведення кров’ю
кістково-мозкового пунктату у хворих на справжню поліцитемію в
еритремічній стадії” (Пат. 63622 А, МКІ G01N33/49, Гончаров Я. П.,
Петруша О. О., Гусєва С. А., Волкова Т. Г., Скрипець О. В., Україна.-№
2003054362; Заявл. 15.05.2003; Опубл.15.01.2004; Бюл. № 1.-3 с.), на
підставі якого встановлено обмежену можливість використання результатів
дослідження кістково-мозкових пунктатів у діагностиці СП в еритремічній
стадії. Розроблено математичну модель визначення імовірності розвитку
артеріальної гіпертензії при СП в еритремічній стадії залежно від
величини гематокриту та середнього об’єму еритроцитів. Встановлено і
впроваджено в гематологічну практику показання до різних видів ексфузії
крові у пацієнтів із СП залежно від підвищення артеріального тиску.

Результати дисертації впроваджені в роботу клінік та відділень
гематології Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН
України, Наукового центру радіаційної медицини АМН України, Головного
військового клінічного госпіталю Міністерства оборони України,
Київського обласного онкологічного диспансеру, міської лікарні № 1 ім.
М.І. Пирогова (м. Севастополь), Центрального госпіталю ВМУ (ГМЦ) Служби
Безпеки України, а також у педагогічний процес на кафедрі гематології і
трансфузіології Національної медичної академії післядипломної освіти
імені П. Л. Шупика МОЗ України.

Власний внесок здобувача. Автором самостійно визначено актуальність
вивчення проблеми і проведено патентний пошук, обрано і освоєно методики
досліджень периферичної крові та кісткового мозку, добового моніторингу
артеріального тиску та функціональної здатності міокарда. Мета й
завдання роботи сформульовані дисертантом особисто. Здобувач самостійно
проводив обстеження та лікування пацієнтів із СП і здійснював
представлені в дисертації дослідження. Визначення функціонального стану
тромбоцитів периферичної крові автор проводив разом із кандидатом
медичних наук В. П. Вознюком (відділення гемофілій та інших коагулопатій
відділу хірургічної гематології, завідувач відділу – доктор мед. наук М.
В. Суховій). Сеанси еритроцитаферезу проводили разом із
лікарем-трансфузіологом В. В. Бондаренком (Головний військовий клінічний
госпіталь Міністерства оборони України). Здобувачем самостійно проведено
статистичний аналіз отриманих результатів досліджень та оформлення
дисертаційної роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи представлені
та обговорені на Ювілейній Російській науково-практичній конференції
“Актуальные вопросы гематологии и трансфузиологии” (Санкт-Петербург, 18
– 20 июня 2002 г.), Міжнародному симпозіумі “Гемостаз — проблеми та
перспективи” (Київ, 5 – 6 листопада 2002 р.), V з’їзді гематологів і
трансфузіологів Республіки Білорусь “Актуальные проблемы гематологии и
трансфузиологии” (Минск, 16 – 17 июня 2003 г.), Третій міжнародній
науково-практичній школі-семінарі з гематології та трансфузіології
“Актуальні питання в гематології та трансфузіології” (Київ, 14 – 15
травня 2004 р.), Російській науково-практичній конференції “Актуальные
вопросы гематологии и трансфузиологии” (Санкт-Петербург, 8 – 10 июня
2004 г.), Науковому симпозіумі “Сучасні питання гематології та
трансфузіології” (четверта міжнародна науково-практична школа-семінар з
гематології та трансфузіології) (Київ, 16 – 17 червня 2005 р.),
Підсумковій науково-практичній конференції лікарів ГВКГ “Сучасні медичні
технології, їх клінічна та економічна ефективність” (Київ, 22 грудня
2004 р.), Міжнародній науково-практичій конференції “Гематологія та
трансфузіологія: фундаментальні та прикладні питання” (Київ, 13-14
жовтня 2005 р.).

Апробація дисертаційної роботи відбулася на розширеному засіданні
кафедри гематології і трансфузіології Національної медичної академії
післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України 23 грудня 2004
року (протокол № 1).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 17 наукових праць, із
них – 10 статей у виданнях, рекомендованих ВАК України, та один
деклараційний патент України на винахід.

Обсяг і структура дисертації.. Робота викладена на 201 сторінці
машинописного тексту, ілюстрована 15 таблицями і 36 малюнками і
представлена оглядом літератури, трьома розділами власних досліджень,
аналізом та обговоренням результатів досліджень, висновками, практичними
рекомендаціями й списком літератури. Список літератури включає 259
джерел, із них 66 робіт вітчизняних і 193 зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

В огляді літератури наведені дані щодо особливостей клінічного перебігу
та патогенезу розвитку тромбогеморагічних ускладнень при СП в
еритремічній стадії. Особливу увагу звернуто на вплив підвищеної
кількості еритроцитів та збільшеної ригідності їх мембран на реологічні
властивості крові, виникнення внутрішньосудинної активації тромбоцитів
та дисфункції ендотелію внаслідок реологічних порушень крові. Наведені
дані міжнародних досліджень щодо впливу кровопускань та еритроцитаферезу
на клінічний перебіг СП. Основну увагу приділено впливу ексфузій крові
на частоту виникнення тромбогеморагічних ускладнень. Констатовано, що до
цього часу не розроблені показання до різних видів ексфузії крові
залежно від показників периферичної крові та наявності артеріальної
гіпертензії. Обговорено доцільність даної розробки.

Матеріали і методи дослідження. Матеріалом для дослідження були
результати клініко-гематологічних обстежень 90 пацієнтів із СП в
еритремічній стадії: 16 жінок та 74 чоловіків. Військовослужбовці та
пенсіонери МО України становили істотну частку обстежених пацієнтів із
СП. Контрольну групу склали 30 пацієнтів без захворювань системи крові.
Діагноз СП базувався на підставі клінічної картини, наявності
еритроцитозу, гістологічного дослідження кісткового мозку і згідно з
критеріями категорії А і В Європейської робочої групи з
мієлопроліферативних захворювань (European Working Group on
Myeloproliferative Disorders – EMG.MDP) (Мichiels J. J., 2000).

Вплив ексфузій крові на перебіг СП в еритремічній стадії вивчали у 40
пацієнтів, яким проводили сеанси еритроцитаферезу (1 група), і у 50
пацієнтів, яким проводили кровопускання (2 група). Еритроцитаферез
проводили на аферезис-системі COBE-Spectra (США) за
безперервно-потоковою методикою (Kaboth U., 1997; Thiele J., 2001). У 15
пацієнтів 1 групи провели по одному сеансу, у 22 – по 2 сеанси, у 4 – по
3 сеанси еритроцитаферезу. Протягом лікування у кожного пацієнта
видаляли в середньому по 1536,5(89,6 мл еритроконцентрату, який містив
12,31(0,75(1012 еритроцитів та 316,5(18,1 г гемоглобіну. У пацієнтів 2
групи в середньому проводили по 4 кровопускання за загальноприйнятою
методикою (Козинец Г. И., 1997). За весь курс лікування у одного
пацієнта видаляли в середньому по 1900,0(67,0 мл крові, яка містила
11,99(0,39(1012 еритроцитів та 334,4(12,1 г гемоглобіну.

Для профілактики тромботичних ускладнень напередодні ексфузій крові і
протягом 2 тижнів після їх закінчення призначали терапію дезагрегантами.
В 1-й групі 22 пацієнти отримували ацетилсаліцилову кислоту по 500 мг у
день кровопускання та в подальшому по 100 мг 1 раз на добу і 18
пацієнтів приймали тиклопідин (Іпатон, Егіс, Угорщина) по 250 мг 2 рази
на добу. В 2-й групі 31 пацієнт отримував ацетилсаліцилову кислоту та 19
пацієнтів – тиклопідин.

Ексфузії крові проводили до зниження гематокриту нижче 45 %, зменшення
кількості еритроцитів нижче 6(1012/л та зниження концентрації
гемоглобіну нижче 160 г/л. Основним критерієм вважали досягнуту величину
гематокриту.

В осіб контрольної групи та пацієнтів із СП враховували скарги, дані
об’єктивного статусу, проводили клінічне дослідження крові, визначали
концентрацію фібриногену в крові та адгезивно-агрегаційну здатність
тромбоцитів, проводили добовий моніторинг артеріального тиску та
ехокардіографічне дослідження серця до початку лікування та протягом 3-х
днів після останньої ексфузії крові.

Кількість еритроцитів та їх середній об’єм визначали кондуктометричним
методом з використанням гемоаналізатора SERONO – 190 plus (США).
Концентрацію гемоглобіну досліджували спектрофотометрично
ціанметгемоглобіновим методом. Середній вміст гемоглобіну в еритроциті
(MCH) розраховували як відношення концентрації гемоглобіну до кількості
еритроцитів, середню концентрацію гемоглобіну в еритроциті – як
відношення концентрації гемоглобіну до гематокриту. Гематокрит визначали
як добуток середнього об’єму еритроцитів на їх кількість. Кількість
лейкоцитів, тромбоцитів і середній об’єм тромбоцитів визначали
кондуктометричним методом (Козинец Г. И., 1997). Підрахунок лейкограми
проводили в мазках крові, які готували загальноприйнятим способом
(Шиффман Ф. Д., 2000). Дослідження проводили з використанням світлової
мікроскопії під масляною імерсією зі збільшенням 90(7.

У 30 пацієнтів контрольної групи та 63 пацієнтів із СП досліджували
концентрацію фібриногену в крові та адгезивно-агрегаційні властивості
тромбоцитів. Концентрацію фібриногену визначали гравіметричним методом
за Р. А. Рутбергом (1961). Адгезивність тромбоцитів досліджували за
методом Т. А. Одеської (1971). Агрегаційну активність тромбоцитів
оцінювали кількісним методом у багатій тромбоцитами плазмі із
застосуванням агрегометра “Тромлайт” (Польща – Росія) за G. V. R. Born
(Козинец Г. И., 1997; Баркаган З. С., 2001). Як індуктори агрегації
використовували розчин адреналіну, аденозиндифосфат (АДФ), ристоцетин,
колаген і фактор Віллебранда (НПО “Ренам”) та арахідонову кислоту (фірма
“Sigma”).

Добовий моніторинг артеріального тиску проводили у 30 осіб контрольної
групи та у 81 пацієнта із СП за допомогою апарата ABPM-02 (Meditech,
Угорщина). Відповідно до загальновизнаних методик (Горбунов В. М., 1997;
Сіренко Ю. М., 2002), визначали середньодобовий систолічний,
діастолічний, пульсовий і середньогемодинамічний артеріальні тиски,
частоту серцевих скорочень (ЧСС), частку підвищеного за добу
систолічного і діастолічного тисків, добовий індекс систолічного і
діастолічного тисків. Артеріальну гіпертензію діагностували при
наявності середньодобового артеріального тиску понад 135/80 мм рт. ст.
(Горбунов В. М., 1997), частки підвищеного систолічного артеріального
тиску понад 40 % удень і 25 % уночі, частки підвищеного діастолічного
артеріального тиску понад 30 % удень і 10 % уночі (Маколкин В. И.,
1997).

Стан внутрішньосерцевої гемодинаміки оцінювали у 30 пацієнтів
контрольної групи та у 68 пацієнтів із СП при проведенні ультразвукового
дослідження серця за допомогою апарата LOGIQ 500 (GE, США) із датчиком
частотою 2,5 Мгц. Визначали параметри систолічної та діастолічної
функцій лівого шлуночка і показники потоку крові на клапанах аорти й
легеневої артерії за загальноприйнятою методикою (Фейгенбаум Х., 1999).
Для визначення наявності діастолічної дисфункції лівого шлуночка
використовували критерії Європейської групи з вивчення діастолічної
серцевої недостатності (Paulus W., 1998). Для зменшення впливу частоти
серцевих скорочень на тривалість фаз серцевого циклу визначали
нормалізовані значення тривалості фаз, для цього вираховували їх
відношення до квадратного кореня тривалості серцевого циклу.

Результати проведених досліджень оброблені методами варіаційної
статистики. Для кількісних величин розраховували середню арифметичну (M)
та її статистичну помилку (m), вірогідність розходження між групами (р)
визначали з використанням критеріїв Стьюдента й Фішера. Для якісних
ознак визначали середню частоту та її помилку, оцінку зв’язку між цими
ознаками оцінювали при обчисленні критерію (2 (Yates corrected
Chi-square). У роботі використані методи кореляційного, регресійного,
дисперсійного і дискримінантного аналізів та обчислення часових рядів за
Капланом–Мейером з використанням пакета статистичної обробки STATISTIKA
5.5 (США) (Боровиков В., 2001).

Результати досліджень та їх обговорення. При аналізі результатів
дослідження виявлено зменшення загальної слабкості та підвищеної
стомлюваності у 53 % пацієнтів, еритромелалгії – у 28 %, головного болю
– у 51 %, запаморочень – у 23 %, гіперемії шкіри і слизових оболонок – у
69 %, розмірів селезінки – у 23 % та печінки – у 22 % пацієнтів із СП.
Встановлено, що після еритроцитаферезу головний біль зникав частіше (р f¤Uej

r

?

?

o

$

$

&

(

*

B

r

n

I

o

?

?????

?????????

?

???

???????????

AE

„?`„?

ph8роцитаферез має перевагу над кровопусканнями, яка характеризувалася
більш частою (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020