.

Структурна організація комплексу органів імунної системи в ранньому постнатальному періоді онтогенезу при дії малих доз іонізуючого випромінювання (ек

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
197 5541
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

МОТУЛЯК АНДРІЙ ПАМФІЛОВИЧ

УДК [611.4 + 57.017.64] : 612.014.482

Структурна організація комплексу органів імунної системи в ранньому
постнатальному періоді онтогенезу при дії малих доз іонізуючого
випромінювання (експериментально-морфологічне дослідження)

14.03.09 – гістологія, цитологія, ембріологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Івано-Франківському державному медичному університеті
МОЗ України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Левицький
Володимир Андрійович, Івано-Франківський державний медичний університет
МОЗ України, завідувач кафедри патологічної фізіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Стеченко Людмила Олександрівна,
Національний медичний університет імені О.О.Богомольця МОЗ України,
професор кафедри гістології, цитології та ембріології

доктор медичних наук, професор Пушкар Михайло Степанович, Вінницький
національний медичний університет імені М.І.Пирогова МОЗ України,
завідувач кафедри гістології, цитології та ембріології

доктор медичних наук, професор Сирцов Вадим Кирилович, Запорізький
державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри
гістології, цитології та ембріології

Провідна організація: Тернопільський державний медичний університет
імені І.Я.Горбачевського МОЗ України

Захист дисертації відбудеться “5” 04 2007р. о 1330 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.003.06 при Національному медичному
університеті імені О.О.Богомольця МОЗ України (03057, м.Київ-57, пр.
Перемоги, 34).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного
університету імені О.О.Богомольця МОЗ України (03057, м.Київ-57, вул.
Зоологічна, 1).

Автореферат розісланий “ ” 2007р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук, професор Грабовий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Багатогранні ефекти впливу іонізуючого
випромінювання на організм людини і тварин привертають все більшу увагу
дослідників (Алексахин Р.М.,2006; Кеирим-Маркус И.Б.,2000; Ярмоненко
С.П., Вайсон А.А.,2004; Pouget J.-P., Mather S.J.,2001). Значний інтерес
до зазначеної проблеми пояснюється тим, що дані про наслідки впливу
опромінення використовуються для оцінки ризику виникнення патології у
різних суб’єктів за умов їх професійної діяльності, в самих
різноманітних аварійних ситуаціях, а також при використанні іонізуючого
випромінювання з діагностичною і лікувальною метою (Булдаков Л.А.,
Калистратова В.С.,2005; Дуброва Ю.Е.,2005; Seymour C.B., Mothersill
C.,2000).

Розширення сфери застосування іонізуючого випромінювання і необхідність
реальних оцінок наслідків радіаційних аварій для великих когорт
населення, а також для всього живого на землі, у воді та у повітрі
викликало закономірне переміщення інтересів науковців у бік дослідження
впливу іонізуючого випромінювання саме в малих дозах (Булдаков Л.А,2003;
Котеров А.Н.,2005; Яблоков А.В.,2002; Bonner W.M.,2001). Отримані
чисельними групами дослідників дані засвідчують існування особливостей
біологічної дії малих доз радіації (Ярмоненко С.П.,2000; Calabrese E.J.,
Baldwin L.A.,2002; Mothersill C., Seymour C.,2001), що, в свою чергу,
обмежує кількісне прогнозування ефектів реагуючих об’єктів на ґрунті
безпосередніх екстраполяцій таких ефектів при дії великих доз
випромінювання. Яка ж небезпека опромінення людини і тварин малими
дозами за рахунок техногенних джерел? Однозначної відповіді на це
питання, що має величезне медичне, загально-біологічне та
соціально-економічне значення, на жаль немає.

Загальновідомо, що одним із найбільш стратегічних наслідків впливу
іонізуючого випромінювання на організм людини і тварин є
морфо-функціональна трансформація органів імунної системи. Проведений
нами аналіз вітчизняної та доступної зарубіжної літератури, а також
твердження окремих авторів (Ахматуллина Н.Б.,2005; Василенко О.И.,2004;
Гродзинський Д.М.,2000; Verheij M., Bartelink H.,2000) свідчать про
відсутність спеціальних досліджень перебудови структури центральних і
периферійних імунних органів, що відбувається за умов впливу на організм
низьких доз гамма-випромінювання. В переважній більшості праць такого
спрямування представлені розрізнені, неповні дані, переважно описового
характеру, наводиться характеристика лише окремих клітин, що не дозволяє
скласти цілісну картину адаптивної реакції імунних органів на радіацію.
Викладеними вище фактами і міркуваннями зумовлена актуальність і
необхідність даного дослідження, його наукова цінність та вибір
адекватних методів дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота
виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень
Івано-Франківського державного медичного університету і є складовою
комплексної науково-дослідної роботи “Структурна організація білої
пульпи селезінки в ранньому постнатальному онтогенезі і за умов дії
малих доз іонізуючого випромінювання” (№ Державної реєстрації
0104U003808). У зазначеній роботі дисертант був відповідальним
виконавцем, обґрунтував ідею, мету і технологію дослідження, самостійно
його виконав, проаналізував та узагальнив отримані результати. Тема
дисертації (№ Державної реєстрації 0104U003809) і основні напрямки її
виконання обговорені, схвалені та затверджені на засіданні Проблемної
комісії МОЗ АМН України “Морфологія людини” (протокол №38 від
18.06.2001р.) та Вченою Радою Івано-Франківського державного медичного
університету (протокол №7 від 3.05.2001р.).

Мета і задачі дослідження. Метою цього наукового дослідження було
встановити загальні закономірності морфо-функціональної перебудови
структурних компонентів тимуса, селезінки та брижових лімфатичних вузлів
у ранньому постнатальному періоді онтогенезу при дії низьких доз
іонізуючого випромінювання; створити концепцію гістогенезу органів
імунної системи в ранньому періоді постнатального розвитку під впливом
низьких доз гамма-опромінення.

Завдання дослідження:

1.Дослідити становлення структури тимуса, селезінки та брижових
лімфатичних вузлів мишей у ранньому постнатальному періоді онтогенезу в
нормі та за умов впливу на них малих доз гамма-опромінення.

2.Дати кількісні та якісні характеристики ультраструктурної організації
лімфоцитів досліджуваних органів мишей різного віку в нормі та при дії
малих доз радіації.

3.Вивчити гістотопографію та ультраструктурні особливості найбільш
чутливих до дії малих доз радіації лімфоцитів, виявити характер їх
пострадіаційних пошкоджень та структурні механізми їх можливої загибелі,
адаптації і репарації.

4.Дослідити структурні особливості проявів апоптозу лімфоцитів у нормі
та при дії малих доз гамма-випромінювання.

5.Оцінити характер впливу радіаційно-індукованого апоптозу лімфоцитів на
структурні механізми міжклітинних взаємодій у імунних органах, в тому
числі на процеси трансендотеліальної міграції лімфоцитів та їх
кооперацію з клітинами мікрооточення.

6.Представити узагальнюючу концепцію впливу малих доз радіації на
структуру органів імунної системи мишей в ранньому постнатальному
періоді онтогенезу.

Об’єкт дослідження – тимус, селезінка та брижові лімфатичні вузли
ювенільних мишей-самців радіочутливої лінії BALB/c.

Предмет дослідження – особливості структурної перебудови органів імунної
системи радіочутливої лінії мишей в ранньому постнатальному періоді
онтогенезу за умов впливу малих доз іонізуючого випромінювання.

Методи дослідження – гістологічні (світлооптичні), імуногістохімічні,
гістохімічні (лектинова гістохімія), електронно-мікроскопічні
(трансмісійна електронна мікроскопія), морфометричні, біометричні,
стереологічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено, що
морфологічні зміни у тимусі, селезінці та брижових лімфатичних вузлах
ювенільних мишей лінії BALB/c після дії зовнішнього одноразового
короткочасного тотального гамма-опромінення в дозах 0,05Гр і 0,2Гр
відзначаються своєрідністю, що проявляються специфікою часових і
просторових характеристик загибелі лімфоцитів та клітин їх
безпосереднього мікрооточення. Визначено, що при опроміненні клітини
органів імунної системи гинуть переважно за рахунок
радіаційно-індукованого апоптозу. Останній за своїми параметрами істотно
відрізняється від “класичного апоптозу”, котрий має місце в органах
імунної системи, у ранньому періоді постнатального розвитку в нормі.
Узагальнення одержаних результатів дозволило нам вперше окреслити у
пострадіаційних морфологічних змінах невідомі феномени “квантування”,
“кластеризації” та “компартменталізації”.

Встановлено, що в тимусі феномен “компартменталізації” набуває свого
максимального морфологічного прояву у вигляді формування вперше описаних
на ультраструктурному рівні, так званих, “кистоподібних структур”,
заповнених клітинним детритом і деградованими апоптозними клітинами. З
огляду на це висунуто гіпотезу про те, що саме ці структури є
еквівалентами тілець Гассаля. На нашу думку їх поява викликана
“надлишковістю” апоптозу лімфоцитів і клітин їх мікрооточення та
функціональною неспроможністю макрофагів тимуса у реалізації
повноцінного фагоцитозу. Виявлено, що радіаційно-індуковані зміни клітин
імунних органів вирізняються поєднанням ознак “класичного” апоптозу
лімфоцитів, який асоціюється з помірними змінами мітохондрій та
вираженим і локальним руйнуванням плазматичної мембрани розміщених поряд
апоптозно незмінених лімфоцитів.

Відмічено, що для розвитку радіаційно-індукованого апоптозу клітин
досліджуваних органів характерна фазність, а саме: 1) фаза ініціації; 2)
ефекторна фаза; 3) фаза деградації, яка складається з трьох послідовних
стадій.

Вперше виявлено, що важливою особливістю радіаційно-індукованого
апоптозу є міграція апоптозних лімфоцитів через стінку посткапілярних
венул тимуса та брижових лімфатичних вузлів.

Практичне значення одержаних результатів. Проведені нами дослідження
надають можливість принципово і по-новому розглядати механізми дії малих
доз радіації на органи імунної системи. Досконало описано
радіаційно-індукований апоптоз лімфоцитів та клітин строми імунних
органів, в якому вперше істотно уточнено не лише фактологічні, але і
феноменологічні аспекти.

Показано, що важливою практичною задачею радіобіологів, онкологів,
інфекціоністів та інших спеціалістів є не лише стимуляція, гальмування
чи модуляція апоптозу, але і підсилення елімінації апоптозних клітин
(апоптозних тілець), які потрапивши з плином крові у органи і тканини
можуть істотно змінити перебіг у них імунних і запальних процесів
(феномен “імунологічної німоти”). Онкологи, виключно за потребою
стимулюючи хіміотерапевтичними середниками апоптоз лімфоїдних клітин
можуть зіштовхнутися з труднощами елімінації апоптозних тілець. Отож,
саме за рахунок трансмуральної міграції та рециркуляції апоптозних
клітин реалізується горизонтальна передача онкогенів (зокрема у складі
апоптозних тілець) в різноманітні лімфоїдні структури, що може призвести
до формування метастазів.

Дані стосовно визначених нами феноменів “квантування”, “кластеризації”
та “компартменталізації” в імунних органах дозволяють більш раціонально
оцінювати на біопсійному матеріалі результати протипухлинної терапії.
Дані щодо фазності та стадійності радіаційно-індукованого апоптозу
представляють інтерес для розробників хіміотерапевтичних і
біотерапевтичних препаратів, принципи дії яких базуються на модуляції
апоптозу в злоякісних і нормальних клітинах.

Узагальнення, що випливають із результатів нашого дослідження,
дозволяють стверджувати: оскільки імунокорекцію завжди проводять при
напруженій роботі імунної системи, слід особливо неухильно
притримуватись принципу, що безпосередньо витікає із системного підходу
– втручатись у баланс імунної системи можливо, однак з величезною
обережністю, намагаючись не змінити його, а лише дещо відкоригувати. При
цьому варто пам’ятати, що функціонування імунної системи скероване на
оптимальне досягнення цілі, водночас шляхи, структурні основи наближення
до цілі можуть суттєво відрізнятися.

Отримані результати стосовно природи феноменів “квантування”,
“кластеризації” та “компартменталізації” переконливо свідчать, що малі
дози радіації не забезпечують необхідної вибірковості у загибелі
лімфоїдних клітин, а призводять до смерті цілих клітинних популяцій,
судячи за все, як радіочутливих, так і умовно радіорезистентних. Це
дозволяє зробити здавалося б парадоксальний висновок – індукція апоптозу
клітин може бути менш ефективною, аніж просте пригнічення їхньої
проліферації, що протирічить розповсюдженій точці зору про ніби то
виразні переваги апоптозної елімінації пухлинних клітин, оскільки вона
не супроводжується запальною реакцією.

Матеріали дисертаційної роботи впроваджені в навчальний та науковий
процес кафедр гістології, цитології та ембріології, анатомії людини,
патологічної фізіології, медичної біології з курсом медичної генетики
Івано-Франківського державного медичного університету, кафедри біології
та екології Інституту природничих наук Прикарпатського національного
університету ім. В.Стефаника, кафедр гістології, цитології та
ембріології Донецького, Буковинського та Кримського державних медичних
університетів, у Інституті біології клітини АМН України.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто обґрунтовано актуальність
проблеми, здійснено патентно-інформаційний пошук, сформульовано
концепцію, мету та задачі дослідження. Самостійно відтворено модель
зовнішнього одноразового загального опромінення ювенільних мишей-самців
радіочутливої лінії BALB/с у дозах 0,05Гр і 0,2Гр, здійснено забір
матеріалу, виконано гістологічні, електронно-мікроскопічні,
лектин-гістохімічні, імуногістохімічні, біометричні, морфометричні і
стереоморфометричні дослідження, проведено статистичну обробку,
проаналізовано і узагальнено отримані результати, сформульовано
положення, висновки і практичні рекомендації.

Автором не були використані результати виконаної ним раніше
кандидатської дисертації та ідеї співавторів публікацій. Основною є
участь автора у підготовці статей для опублікування у фахових журналах.
Автор самостійно готував дані для інших публікацій, виступав на різних
наукових форумах (з’їздах, конференціях, конгресах), особисто оформляв
дисертаційну роботу та автореферат.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались і
обговорювались на ІІІ Міжнародному конгресі молодих вчених і
спеціалістів “Науки о человеке” (Томськ, Росія, 2002), на VI
науково-практичній конференції Українського товариства спеціалістів з
імунології, алергології та імунореабілітації (Київ, Україна, 2002), на
32-му конгресі Європейського товариства досліджень мутагенезу (EEMS)
“DNA damage and repair fundamental aspects and contribution to human
disorders” (Варшава, Польща, 2002), на Міжнародній науковій конференції
до 100-ліття від дня народження Б.П.Хватова (Сімферополь, Україна,
2002), на ІІІ Національному конгресі анатомів, гістологів, ембріологів і
топографоанатомів України (Київ, Україна, 2002), на Всесвітньому
конгресі з клінічної та імунної патології (Сінгапур, 2002), на
Міжнародній конференції “Антропогенно-змінене середовище України: ризики
для здоров’я населення та екологічних систем” (Київ, Україна, 2003), на
Міжнародній науково-практичній конференції “Мікроциркуляція в
морфологічному і клінічному аспектах” (Івано-Франківськ, Україна, 2003),
на ІІІ З’їзді з радіаційних досліджень (Київ, Україна, 2003), ІІ
міжнародній науково-практичній конференції “Медицинские и экологические
эффекты ионизирующего излучения” (Северськ, Росія, 2003), на
науково-практичній конференції морфологів “Роль імунної, ендокринної та
нервової систем в процесах морфогенезу та регенерації” (Запоріжжя,
Україна, 2003), на ІV Всесвітньому конгресі з астми і IX Міжнародному
конгресі з клінічної патології (Бангкок, Таїланд, 2004), на І
Українському конгресі з клітинної біології (Львів, Україна, 2004), на ХХ
Російській конференції з електронної мікроскопії (Черноголовка-Москва,
Росія, 2004), на V Міжнародному конгресі з інтегративної антропології
(Вінниця, Україна, 2004), на науково-практичній конференції з
міжнародною участю “Парадигми сучасної радіобіології. Радіаційний захист
персоналу об’єктів атомної енергетики” (Київ-Чорнобиль, Україна, 2004),
на ІІ Національному конгресі з біоетики з міжнародною участю (Київ,
Україна, 2004), на науково-практичній конференції “Гістологія на
сучасному етапі розвитку науки” (Тернопіль, Україна, 2004), на
Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні питання клінічної
анатомії та оперативної хірургії” (Чернівці, Україна, 2004), на I з’їзді
фізіологів СНД: “Физиология иммунной системы” (Сочі, Росія, 2005), на ІV
з’їзді геронтологів і геріатрів України: “Проблемы старения и
долголетия” (Київ, Україна, 2005), на Всеукраїнській науковій
конференції “Актуальні питання вікової анатомії та ембріотопографії”
(Чернівці, Україна, 2006), на VI з’їзді алергологів та імунологів СНД
(Москва, Росія, 2006), на IV Національному конгресі анатомів,
гістологів, ембріологів і топографоанатомів України (Сімферополь-Алушта,
Україна, 2006), на ІІІ Міжнародних Пироговських читаннях (Вінниця,
Україна, 2006), на Міжнародній науковій конференції “Механізми
функціонування фізіологічних систем” (Львів, Україна, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 44 наукові праці,
серед яких 22 статті у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК
України. 16 статей опубліковано без співавторства, 2 проблемні статті у
фахових журналах, 3 статті у наукових збірниках, 22 роботи опубліковано
у матеріалах наукових форумів (з’їздів, конгресів, конференцій).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена державною мовою на
303 сторінках машинописного тексту і складається зі вступу, аналітичного
огляду літератури, опису об’єктів і методів дослідження, трьох розділів
власних досліджень, розділу з аналізом та узагальненням отриманих
результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних
літературних джерел. Фактичні цифрові дані досліджень розміщені в 7
таблицях. Дисертація ілюстрована 96 рисунками. Список літератури містить
444 найменування (152 роботи – кирилицею, 292 – латиницею).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Матеріалом для дослідження були
селезінка, тимус і брижові лімфатичні вузли 170 ювенільних мишей-самців
радіочутливої лінії BALB/с. У віці 6-7 діб після народження тварини
опромінювалися на установці “Агат-Р1”, заряд Со60, потужність дози 45,9
Р/хв, ВДШ – 1м, поле – 20х15см. Тварини підлягали зовнішньому
одноразовому загальному опроміненню в дозах 0,05Гр і 0,2Гр. Дані про
розподіл тварин по групах, характер проведених досліджень та їх
тривалість представлені в табл.1. Тварин експериментальних груп забивали
під рауш-наркозом через 6 годин, 1, 3, 5, 7 і 10 діб після опромінення.
Окрім цього, органи відбирали у інтактних тварин (контроль) аналогічних
вікових груп. Опромінення тварин проводили на базі радіологічного
відділення Івано-Франківського обласного онкологічного диспансеру.
Утримання, догляд за тваринами та всі маніпуляції проводили у
відповідності до положень “Європейської конвенції про захист хребетних
тварин, які використовуються для експериментальних та наукових цілей”
(Страсбург, 1985). Комісією з біоетики Івано-Франківського державного
медичного університету встановлено, що проведені дослідження
відповідають етичним вимогам згідно наказу МОЗ України №231 від
01.11.2000 року.

Таблиця 1. Розподіл тварин за характером проведених досліджень

Група Кількість тварин Характер

дослідження Термін дослідження

контроль г-опромінення

0,05 Гр 0,2 Гр

1 26 26 – – –

2 24 10 7 7 6 годин

3 24 10 7 7 1 доба

4 24 10 7 7 3 доби

5 24 10 7 7 5 діб

6 24 10 7 7 7 діб

7 24 10 7 7 10 діб

Всього: 170 86 42 42

Для гістологічного дослідження матеріал фіксували в нейтралізованому за
Ліллі 10 % розчині формаліну, в 70° спирті, рідинах Буена і Карнуа.
Зрізи товщиною 5-10 мкм фарбували гематоксиліном та еозином, залізним
гематоксиліном і пікрофуксином за Van Gieson, азуром А, азур-ІІ та
еозином, толуїдиновим синім, після чого характерні зміни вивчали і
документували у світловому мікроскопі “Биолам-70” під збільшенням 80х,
160х, 200х, 400х.

З метою візуалізації апоптозу лімфоцитів шляхом виявлення експресії
гену, що кодує синтез протеїну р53 та виявлення експресії антигену
Fas(Apo-1/CD95) ми застосували такі імуногістохімічні методи
дослідження:

1) непрямий стрептавідин-пероксидазний метод виявлення експресії гену,
що кодує синтез протеїну р53, принцип якого полягає у визначенні ступеню
експресії гену, що кодує синтез загальновизнаного проапоптотичного
протеїну р53. Послідовність дослідження: шматочки тканини
депарафінізували на скло, блокували ендогенну пероксидазу 3% розчином
пероксиду водню, обробляли предметне скло водою, блокували неспецифічні
протеїнові сполуки двома краплями 1% бичачого сироваткового антигену
(BSA), промивали в PBS-буфері, обробляли зрізи в цитратному буфері рH6,0
в мікрохвильовій печі, промивали в PBS-буфері з рН7,4, наносили первинні
антитіла до антигену р53 (DakoCytomation Inc., Denmark-USA) на 1 годину.
Згодом промивали в PBS-буфері і наносили вторинні антитіла на 30хв.
Промивали в PBS-буфері, наносили дві краплі комплексу
стрептавідин-пероксидази та інкубували 30хв, промивали і наносили АЕС-
хромоген-розчину, інкубували 5-20хв, аж до появи коричнево-червоного
забарвлення з дозабарвленням гематоксиліном Майєра;

2) непрямий стрептавідин-пероксидазний метод виявлення експресії
антигену рецепторів Fas(Apo-1/CD95), принцип якого полягає у виявленні
експресії антигену рецепторів Fas(Apo-1/CD95) за допомогою первинних і
вторинних Kit-моноклональних антитіл до вказаного антигену.
Послідовність дослідження: депарафінізували шматочки тканини на скло,
блокували ендогенну пероксидазу 3% розчином пероксиду водню, обробляли
предметне скло водою, блокували неспецифічні протеїнові сполуки двома
краплями 1% бичачого сироваткового антигену (BSA), промивали у
фосфатному буфері (PBS) з рН7,4, наносили первинні антитіла до антигену
рецепторів Fas(Apo-1/CD95) (DakoCytomation Inc., Denmark-USA) на одну
годину. Промивали у PBS-буфері і наносили вторинні антитіла на 30хв.
Згодом повторно промивали в PBS-буфері, наносили дві краплі комплексу
стрептавідин-пероксидази та інкубували впродовж 30хв, промивали і
наносили АЕС-хромоген-розчин, інкубували 5-20хв, аж до появи
червоно-коричневого забарвлення з наступним дозабарвленням
гематоксиліном Майера. Розповсюдженість та інтенсивність реакції
оцінювали напівкількісним методом в балах (0-3): а) розповсюдженість: 0
– немає забарвлення; 1 – менше 10% позитивно забарвлених клітин; 2 –
більше 10% і менше 50% позитивно забарвлених клітин; 3 – гомогенне
забарвлення більше 50% клітин; б) інтенсивність реакції: 0 – реакція
відсутня; 1 – слабка реакція; 2 – помірна реакція; 3 – виразна реакція.
Визначався також апоптозний індекс, який характеризує кількість клітин з
морфологічними ознаками апоптозу, в перерахунку на 100 досліджених
клітин з наступним обчисленням відсотку.

Для визначення вуглеводної специфічності клітинних мембран лімфоцитів
імунних органів (рівня експресії рецепторів лімфоцитів) проводили
лектиногістохімічні реакції із застосуванням лектинів арахісу, PNA
(вуглеводна специфічність до вDGal?3DGalNAcDgal), мічених пероксидазою
хрону, з візуалізацією місця зв’язування лектинів у системі
3,3-диамінобензидин тетрагідрохлорид – Н2О2 (Луцик А.Д., Детюк Е.С.,
Луцик М.Д.,1989). Таким чином лектини слугували специфічними маркерами
прояву модифікації глікополімерів цитомембран тих лімфоцитів, що вже
зазнали апоптозних змін. Результати реакції визначали за інтенсивністю
забарвлення, від світло-коричневого до темно-коричневого і оцінювали за
шкалою у балах: 0 – реакція відсутня; 1 – слабка реакція; 2 – помірна
реакція; 3 – сильна реакція, 4 – дуже сильна реакція.

Забір матеріалу для електронно-мікроскопічного дослідження
проводився негайно після декапітації тварин. Послідовність дослідження:
шматочки матеріалу пастерівською піпеткою поміщалися у фіксатор Millonig
(1%OsO4 на фосфатному буфері при рН7,45) на 1 годину. Частина
досліджуваних тканин фіксувалася в 2,5% глютаральдегіді на фосфатному
буфері. Дегідратація проводилася у спиртах зростаючої концентрації (50%,
70%, 80%, 96%, абсолютний спирт), в суміші спирт-ацетон та абсолютному
ацетоні. Згодом тканини заливалися епоксидними смолами (епон-аралдит).
Полімеризація здійснювалася при температурі +56°С впродовж доби.
Півтонкі зрізи забарвлювалися толуїдиновим синім, вивчалися під
світловим мікроскопом дослідницького класу Olympus BX61 (цифрова
фотокамера Olympus DP70). Ультратонкі зрізи контрастувалися
уранілацетатом і цитратом свинцю та досліджувалися в електронному
мікроскопі ПEM – 125К.

Імуногістохімічні дослідження виконані на базі лабораторії
патоморфології Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН
України (завідувач – д.мед.н., професор Задорожна Т.Д.).
Електронномікроскопічне дослідження здійснено на базі міжкафедральної
лабораторії електронної мікроскопії при кафедрі анатомії людини
Івано-Франківського державного медичного університету (завідувач –
заслужений діяч науки і техніки України, д.мед.н., професор Шутка Б.В.).
Автор вдячний керівникам та співробітникам вищезгаданих закладів за
увагу до його досліджень та всебічну допомогу.

При проведені морфометричного дослідження керувалися загальними
принципами морфо- та стереоморфометрії (Автандилов Г.Г.,1990). На
напівавтоматизованому пристрої обробки графічних зображень були одержані
стереологічні показники для лімфоцитів кортикальної зони тимуса, білої
пульпи селезінки, лімфатичних вузликів брижових лімфатичних вузлів ті їх
мітохондрій. При цьому вираховувалися наступні показники: середня площа
зрізу профілю клітини і середня площа зрізу профілю ядра; для
мітохондрій – об’ємна щільність (об’єм, який займають мітохондрії в
одиниці об’єму лімфоцита), кількісна щільність (кількість мітохондрій в
одиниці об’єму лімфоцита), середня площа зрізу профілю мітохондрій,
об’ємна і кількісна щільність крист в мітохондріях, а також щільність
міжкристних просторів. Біометрична обробка кількісних даних за кожним
параметром проводилася з попереднім визначенням необхідного об’єму
вибірки. Статистична обробка даних здійснювалася методами варіаційної
статистики, засобами Statistica for Windows 6.0 (Microsoft Corporation,
USA) та GraphPad Prizm4 (GraphPad Software Inc., USA). По кожному з
показників обчислювалися середнє значення та стандартна похибка для
кожної з піддослідних тварин. На цій основі одержували об’єднані
показники для кожної групи тварин.

Результати дослідження та їх аналіз. У кірковій та мозковій речовинах
тимуса ювенільних мишей контрольної групи серед інтактних нами виявлено
поодинокі апоптозні тимоцити з характерними змінами ядра і цитоплазми.
Найбільш ранніми морфологічними проявами апоптозу тимоцитів є ущільнення
ядра, конденсація та зморшкуватість цитоплазми. Значне ущільнення ядра
супроводжується звивистістю контурів, появою булавовидних вип’ячувань,
агрегацією ядерного хроматину у вигляді брилок різноманітного розміру.
Подекуди конденсований хроматин розташовується у вигляді півмісяця по
периферії ядра, іноді виповнює все ядро.

При ретельному вивченні напівтонких зрізів виявлено розподіл макрофагів
практично в усіх зонах тимуса у нормі. Особливо велика їх кількість
знаходиться в кортико-медулярній зоні, де макрофаги спостерігаються в
якості супутників венул. Привертає увагу те, що паравазально розташовані
макрофаги містять у своїй цитоплазмі фагоцитовані апоптозні тіла з
фрагментами ядра. Про зв’язок цього явища з апоптозом свідчать
ідентифіковані нами у кірковій та мозковій речовині тимуса поодинокі
апоптозні тимоцити, що не формують скупчень. Морфологічних свідчень
наявності лімфомікроциркуляторного русла тимуса, що є актуальним хоч і
дискутабельним питанням (Сапин М.Р., Никитюк Д.Б.,2000), не виявлено.

Трансмуральна міграція лімфоцитів з паренхіми тимуса у кровоносне русло,
як свідчать наші дані, здійснюється через стінку посткапілярних венул з
високим ендотелієм, котрі розташовуються в кортико-медулярній зоні
(Куприянов В.В., Бобрик И.И., Караганов Я.Л.,1986). Висота
ендотеліоцитів цих венул в 3-5 рази перевищує висоту ендотелію
кровоносних капілярів кіркової зони тимуса і корелює з розмірами
паравазальних лімфоцитів. При цьому міграція здійснюється через самі
ендотеліоцити, тоді як міжендотеліальні контакти залишаються
незайманими. Міграція проходить без видимих порушень цитолеми
ендотеліоцитів і лімфоцитів, реалізуючись шляхом утворення динамічно
конфігуруючої інвагінації в ендотелії. Початковий етап такої міграції
лімфоцита в просвіт посткапілярної венули найбільш вірогідно пов’язаний
з руйнуванням базальної мембрани, що підтверджується виявленими нами
локусами такого руйнування в місцях локалізації мігруючих лімфоцитів.

У тимусі мишей, що зазнали дії гамма-випромінювання в дозі 0,05Гр і
0,2Гр через 6-24 годин після опромінення нами були виявлені скупчення
апоптозних тимоцитів, особливо крупних – в його кортико-медулярній зоні
та мозковій речовині. Ці скупчення представлені тимоцитами, які
знаходяться на різних стадіях апоптозних змін – від початкових і аж до
утворення апоптозних тіл. На початкових стадіях апоптозу відбувається
зморщування ядерної оболонки тимоцитів, спостерігається агрегація
хроматину з утворенням зубців вздовж ядерної оболонки і закриттям
ядерних пор. В подальшому ядерні оболонки деяких тимоцитів відмежовують
зубці та формують обширні “міхурі” суперконденсованого хроматину.
Останній утворює скупчення у вигляді характерних півмісяців та зубців,
або ж і повністю займає всю нуклеоплазму. В такому випадку ядро
апоптозного тимоцита виглядає практично непізнаним на фоні вузенької
облямівки електроннощільної цитоплазми, а сам тимоцит набуває вигляду
“чорнильної плями”. Такі тимоцити фагоцитуються макрофагами. Слід
відзначити, що у кірковій та мозковій речовинах тимуса мишей в зазначені
терміни експерименту окрім чисельних апоптозних тимоцитів
ідентифікуються різні за формою і складом апоптозні тіла, які не
підлягають описаному в літературі так званому “випереджуючому
фагоцитозу” (Лушников Е.Ф., Абросимов А.Ю.,2001), а розміщуються,
здебільшого, посеред повністю інтактних тимоцитів, на істотній віддалі
від макрофагів. Таким чином, базуючись на цих даних ще досить важко
говорити про те, чи відображає дана морфологічна картина різні варіанти
апоптозу тимоцитів, чи представляє собою окремі ланки єдиного ланцюга.

Об’єднані у великі групи (компартменти) апоптозні тимоцити на 1-3 добу
експерименту не підлягають фагоцитозу (в деяких випадках вони навіть не
фрагментуються на апоптозні тіла), а перебувають в оточенні інтактних
тимоцитів чи моношару епітеліоретикулоцитів, формуючи своєрідні
компартменти у вигляді кистоподібних структур. Останні на півтонких
зрізах нагадують тільця Гассаля. На нашу думку представляє інтерес той
факт, що найбільш стійкими структурами цих кистоподібних утворів є ядра,
клітинні мембрани та мембрани органел. Зазначені утвори сягають значних
розмірів, однак по мірі деградації їх вмісту, поступово зменшуються.

На 3-5 добу після гамма-опромінення характерною особливістю
ретикулоепітеліальних клітин кіркової речовини тимуса піддослідних
тварин є вакуолізація їх цитоплазми. В зазначені терміни відбувається
формування “кластерів” апоптозних лімфоцитів та ретикулоцитів, які
перебувають на різних фазах апоптозу і на різних стадіях деградації, що
дозволяє нам аргументувати послідовність цього процесу. Для першої
стадії характерною є агрегація ядерного хроматину, у тому числі і у
вигляді характерних “півмісяців”. Ядро набуває неправильної, іноді
полігональної форми, контури ядра стають звивисті. Випини ядра
відшнуровуються, внаслідок чого ядро поділяється на декілька частин,
кожна з яких містить брилки суперконденсованого хроматину.
Спостерігається мозаїчне руйнування мікрофіламентів, утворення локусів
конденсованої цитоплазми в ділянках групування органел. У другій стадії
ділянки конденсованої цитоплазми відшнуровуються з формуванням обмежених
мембраною апоптозних тілець. Останні містять один або декілька
фрагментів ядра, а подекуди лише частину цитоплазми. В окремих випадках
апоптозна клітина цілковито зморщується, перетворюється в одне сферичне
апоптозне тіло. Фагоцитоз апоптозних тілець характеризує третю стадію
процесу апоптозної деградації. Самі апоптозні тільця фагоцитуються
макрофагами, фагосоми в яких формуються за рахунок злиття первинних і
вторинних лізосом. В наступному фагоцитований матеріал руйнується із
збереженням неперетравлених залишків чи підлягає апоптозній
трансформації безпосередньо у цитоплазмі самого макрофага впродовж
тривалого часу. Четверта стадія характеризується наявністю апоптозних
тіл. Слід зазначити, що деякі фагоцитовані апоптозні тільця зберігають
свою структуру на самих пізніх стадіях апоптозу.

Результати проведеного дослідження дозволяють нам стверджувати, що на 3
добу виникають фазні зміни проникності стінки гемомікроциркуляторного
русла тимуса. Зокрема, у кірковій речовині тимуса виявляються обширні
поля з периваскулярним і міжклітинним набряком, а його зникнення
співпадає з підвищенням інтенсивності апоптозу на фоні посилення
трансмуральної міграції лімфоцитів. На 7-10 добу ці явища поєднуються з
вогнищевим зникненням лімфоцитів у тимусі (ефект “зоряного неба”) та
появою молодих тілець Гассаля.

Частина апоптозних тілець на 7-10 добу після опромінення не підлягає
фагоцитозу і залишається умовно “вільною” у складі апоптозних
компартментів. Решта апоптозних тілець звільняються з цитоплазми
макрофагів при руйнуванні їх клітинної оболонки. Такі “вільні” апоптозні
тіла в кистоподібних структурах тимуса підлягають спонтанній
дегенерації. При цьому апоптозні тіла набрякають, що веде до розриву їх
мембран. Цей процес руйнування “вільних” апоптозних тіл в кистоподібних
структурах можна умовно назвати вторинним некрозом, який відрізняється
від класичного некрозу клітин відсутністю запальної реакції. В кінцевому
результаті процес дегенерації більшості “вільних” апоптозних тіл
завершується тотальним руйнуванням мембран, органел цитоплазми,
евакуацією матеріалу в міжклітинний простір і формуванням кистоподібних
структур.

Таким чином, радіаційно-індукований апоптоз у тимусі вирізняється тим,
що апоптозу підлягають групи лімфоцитів (“кластери”), за рахунок
суттєвого збільшення чи/і злиття яких утворюються великі групи
апоптозних лімфоцитів та ретикулоепітеліоцитів (“компартменти”), що
дають початок кистоподібним структурам. Особливо велика їх кількість
виявляється на 10 добу після тотального опромінення в дозі 0,2Гр. Дані
електронно-мікроскопічного дослідження вказують, що саме у тварин цієї
експериментальної групи апоптозним змінам підлягають цілі групи
тимоцитів та окремі епітеліоретикулоцити. Цитоплазма таких апоптозних
клітин виглядає електронно-щільною та виповнюється дрібногранулярним
матеріалом. Мітохондрії містять просвітлений матрикс. Їх кристи та
внутрішня мембрана часто руйнуються. Важливо пам’ятати – апоптоз
тимоцитів у мишей в нормі характерний тим, що апоптозні тіла підлягають
так званому “випереджуючому фагоцитозу”. На противагу у тимусі мишей,
опромінених малими дозами радіації апоптозні тіла не завжди підлягають
фагоцитозу. Більше того, чисельні апоптозні тимоцити та
епітеліоретикулоцити у пізніх термінах експерименту взагалі не
фрагментуються на апоптозні тіла. Саме з цієї причини наявні скупчення
апоптозних тіл і апоптозних клітин перебувають в оточенні інтактних
клітин тимуса, створюючи постійну матеріальну основу для формування
кистоподібних структур. Звичайно, термін кистоподібні структури є
умовним, адже жодна із них не містила капсули. Щоправда, деякі із них
оточуються моношаром з’єднаних десмосомами епітеліоретикулоцитів, проте
більшість без різкої межі переходять у тканину тимуса. Центральні зони
таких структур зазвичай містять деградовані апоптозні клітини тимуса,
переважно тимоцити. Цікаво, що деградація захоплює усі компоненти цих
клітин, проте найбільш стійкими виявляються цитолема, каріолема,
мембрани органел, фрагменти хроматину і навіть окремі ядра. В аморфному
матриксі цих структур ми виявляли окремі фрагменти, що нагадували
лізосоми, фагосоми, мієліноподібні тіла, однак неушкоджені клітини
ніколи не були присутні. Особливо цікавим є той факт, що серед клітин,
розміщених поблизу центру кистоподібної структури, ідентифікуються
поодинокі секреторні епітеліоцити з неушкодженим ядром та інтактною
цитоплазмою.

Як засвідчують результати проведеного нами дослідження, утворення
кистоподібних структур при дії малих доз радіації є наслідком певного
інваріанту надлишкового апоптозу. Останній відрізняється від описаного в
літературі (Лушников Е.Ф., Абросимов А.Ю.,2001; Green D.R., Evan
G.J.,2002; Hacker G.,2000) такими структурно-функціональними
особливостями: 1) окремі апоптозні клітини тимуса не фрагментуються на
апоптозні тіла; 2) новоутворені апоптозні тіла не фагоцитуються
макрофагами; 3) групи деградованих апоптозних клітин тимуса,
серед яких переважають тимоцити, формують центр кистоподібної структури;
4) до периферії зазначених центрів прилягають тимоцити та
епітеліоретикулоцити на різних фазах апоптозних змін, у тому числі і
активні, секреторні клітини.

При проведенні імуногістохімічного дослідження з метою виявлення
експресії рецепторів Fas(Apo-1/CD95) нами було встановлено, що в усіх
тварин контрольної та експериментальних груп експресія цих “рецепторів
смерті” була відсутня чи слабка (0-1 бал). Винятком були ювенільні миші
через 10 діб після опромінення в дозі 0,2Гр, в кірковій речовині тимуса
яких нами були виявлені вогнищеві скупчення Fas(Apo-1/CD95)-позитивних
лімфоцитів.

Дослідження проапоптотичного білка р53 в тимусі мишей після опромінення
в дозі 0,05Гр та 0,2Гр дозволило виявити низьку і нерівномірну експресію
антигену проапоптотичного білка р53 в ядрах лімфоцитів кіркової
речовини. В зонах локалізації епітеліоретикулоцитів кори, а також у
мозковій речовині тимуса зазначена реакція була взагалі від’ємною.
Водночас, після опромінення в дозі 0,2Гр у тимусі мишей була відзначена
виражена експресія антигену проапоптотичного білка р53 у лімфоцитах
кіркової речовини та її відсутність в епітеліоретикулоцитах кори та у
мозковій речовині. При цьому активація р53 в лімфоцитах кіркової
речовини була нерівномірною, суттєво зростала до 10 доби експерименту і
супроводжувалась формуванням обширних вогнищ посиленої експресії.

Приймаючи до уваги те, що глікопротеїни плазматичних мембран можуть бути
з успіхом використані для ідентифікації апоптозних клітин, а поява
кінцевих моносахаридних залишків в-D-галактози корелює з апоптозними
змінами лімфоцитів ми застосували лектин арахісу (PNA), який
характеризується вуглеводною специфічністю до вDGal?3DGalNAcDgal. В усіх
випадках при дослідженні і експериментальних груп, і в контролі у тимусі
нами не було відзначено експресії та модифікації рецепторів лектину
арахісу (PNA). Однак, ми відзначали їх посилене накопичення у тільцях
Гассаля, що вказує на суттєві зміни тих апоптозних клітин (і їх
залишків), які таки увійшли до складу тілець Гассаля. В даному контексті
мова може йти і про перебудову вуглеводних детермінант, і про прояв
зрушень ферментативних систем, процесів синтезу та секреції біологічно
активних речовин у тимусі.

Ультраструктурний аналіз засвідчив, що в усіх термінах експерименту має
місце локальний лізис плазматичної мембрани окремих лімфоцитів тимуса та
мозаїчні зміни їх мітохондрій: 1) нерівномірність розмірів і щільності
матриксу міжмембранного, внутрішньокристного і міжкристного просторів;
2) локальне (подекуди навіть повне) руйнування мітохондріальних крист;
3) порушення (іноді обширне) цілісності внутрішньої мембрани; 4)
порушення цілісності зовнішньої мембрани. Картин тотального руйнування
мітохондрій (навіть за умов обширних дефектів плазмолеми) не
спостерігали.

Стереологічний аналіз показав, що в тимусі контрольних мишей середня
площа зрізу профілю лімфоцита становить (23,53(1,11)х10-2мкм2 при
середній площі ядра (17,77(0,87)х10-2мкм2. Через 6 годин після
радіаційної експозиції показники середніх площ лімфоцитів та їх ядер
статистично залишаються на рівні контрольних і становлять
(22,65(1,61)х10-2мкм2 та (15,51(1,17)х10-2мкм2 відповідно. Через 24
години показник середньої площі лімфоцита статистично перевищує
аналогічний показник як в групі вікового контролю, так і в попередній
групі, тоді як показник середньої площі ядра залишається статистично
незмінним (табл.2). Ця ж направленість змін зберігається і через 5 діб
після опромінення – площа лімфоцитів статистично достовірно зростає в
порівнянні з контролем і після 24 годин, тоді як показник середньої
площі ядра залишається статистично незмінним. Через 10 діб після
опромінення показник середньої площі лімфоцитів та їх ядер статистично
значимо зменшується і не лише сягає контрольних величин, але і
статистично значимо нижче їх (табл.2).

Таблиця 2. Динаміка стереологічних показників лімфоцитів тимуса
після тотального г-опромінення у дозі 0,2 Гр

Площа лімфоцита, 10-2мкм2 Площа ядра, 10-2мкм2

Контроль 23,53 ± 1,11 17,77 ± 0,87

6 год 22,65 ± 1,61 15,51 ± 1,17

24 год 28,35 ± 1,98*,** 19,89 ± 1,46

5 діб 34,38 ± 2,33*,** 20,6 ± 1,55

10 діб 19,09 ± 1,46** 13,31 ± 1,12**

Примітка: * – достовірно по відношенню до контрольної групи, (рo4 t & ( * , D ? Ae AE E E E I I ? O O i i ? „o dh^„o „\ dh^„\ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ ????????? kd' kdAE Гр) є зморщування клітини, зменшення її розміру. Закономірне ущільнення цитоплазматичного матриксу адекватне щільності ядерного матриксу. При дії дози 0,2Гр найбільш характерними проявами є брилчаста конденсація цитоплазматичного матриксу, помірна деструкція мітохондрій (супроводжується формуванням поодиноких мієліноподібних тіл), розширення канальців гранулярної ендоплазматичної сітки. Всі ці зміни ідентифікуються на фоні послідовних змін з боку ядра клітин. Останні закінчуються конденсацією хроматину по периферії каріолеми (іноді, за типом півмісяця) та руйнуванням ядра на різні за величиною фрагменти, оточені власною нуклеолемою. Також на 5-у і особливо 10-у доби експерименту відзначено масивний апоптоз ретикулярних клітин, які втрачають контакт з іншими ретикулоцитами і лімфоцитами, зморщуються, зменшуються у розмірах. Щільність їх цитоплазми сягає щільності ядерного матриксу, ядро ділиться перетяжками на сегменти. При цьому має місце їх тісний контакт з інтактними ретикулоцитами строми і макрофагами. Результатом подібних змін є руйнування апоптозних клітин на декілька апоптозних тіл, котрі дуже швидко фагоцитуються. На 7-10 добу в аналогічних ділянках селезінки виявляються компартменти, що складаються з апоптозних лімфоцитів на самих різних стадіях апоптозу. У тварин, опромінених дозою 0,2Гр, апоптозу підлягають навіть окремі ретикулярні клітини, відростки яких втрачають контакти з іншими ретикулярними клітинами. Згодом, апоптозно змінені клітини округляються, втрачають характерну відростчастість, а їх ядра фрагментуються без втрати цілісності каріолеми. У дистальних ділянках деяких селезінкових тяжів визначаються обмежені плазмолемою апоптозні тільця, які мають здебільшого сферичну чи овоїдну форму. Відзначимо, що кількість цих тілець у порівнянні з такими в тимусом є дуже незначною, а їх розмір і склад сильно варіюються. Деякі апоптозні тільця містять один чи декілька фрагментів ядра та інтактні органели, за виключенням зруйнованих мікрофіламентів. Інші апоптозні тільця представлені виключно фрагментами цитоплазми. Цілком очевидно, що невелика кількість апоптозних тілець в селезінкових тяжах пов’язана з високою фагоцитарною активністю макрофагів червоної пульпи. У цей же час відбувається активація макрофагів крайової зони білої та червоної пульпи селезінки, котра за термінами випереджує апоптозні зміни її лімфоцитів та характеризується деякою “надлишковістю”, що пов’язано як з безпосередньою чутливістю макрофагів до застосованого в експерименті випромінювання, так і зі змінами в мікрооточенні, які в ранніх термінах експерименту ще структурно не візуалізуються (Wang G.-Q. et al.,2001). З іншого боку не виключається думка (Liu H., Ma Y., Cole S.M., Zander C.,2003), що макрофаги можуть виступати в ролі модуляторів чи навіть індукторів апоптогенних ефектів радіації. Макрофаги цих ділянок мають неправильну багатовідростчасту форму і утворюють цитоплазматичні псевдоподії, що є морфологічним підтвердження їх амебоїдного руху та активного фагоцитозу. При проведенні імуногістохімічного дослідження з метою виявлення експресії рецепторів Fas(Apo-1/CD95) та проапоптотичного білка р53 нами було встановлено, що у всіх тварин контрольної та експериментальної груп експресія вивчених “рецепторів смерті” та білка р53 була відсутня чи слабка (0-1 бал). Винятком були лише миші через 10 діб після гамма-опромінення в дозі 0,2Гр, у мантійній зоні селезінки яких були виявлені вогнищеві скупчення Fas(Apo-1/CD95)-позитивних лімфоцитів та вогнищеві скупчення р53-позитивних лімфоцитів. Нами підтверджено, що в ранні строки експерименту має місце локальний лізис плазматичної мембрани лімфоцитів В-залежних (лімфатичні вузлики) і Т-залежних (периартеріальні лімфатичні піхви) зон білої пульпи селезінки, а також мозаїчноподібні зміни їх мітохондрій, а саме: 1) нерівномірність розмірів і щільності матриксу міжмембранного, внутрішньокристного та міжкристного просторів; 2) локальне або повне руйнування мітохондріальних крист; 3) порушення цілісності внутрішньої і/або зовнішньої мітохондріальних мембран. Застосовуючи стереологічний аналіз динаміки пострадіаційних змін нами було встановлено, що у інтактних мишей середня площа Т-лімфоцитів складає (18,12±2,26)х10-2мкм2 при середній площі зрізу ядра (13,25±2,04)х10-2мкм2 (табл.4), тоді як В-лімфоцитів відповідно (24,65± 3,00)х10-2мкм2 при середній площі ядра (13,30± 1,95)х10-2мкм2 (табл.5). Ці дані вказують на те, що В-лімфоцити істотно відрізняються від Т-лімфоцитів за розмірами цитоплазми, що зумовлюється їх різною функціональною направленістю і великою насиченістю цитоплазми органелами біосинтетичного плану. Таблиця 4. Динаміка стереологічних показників Т-лімфоцитів селезінки після тотального г-опромінення у дозі 0,2 Гр Площа лімфоцита 10-2мкм2 Площа ядра 10-2мкм2 Контроль 18,12 ± 2,26 13,25 ± 2,04 6 год 17,12 ± 3,41 12,05 ± 2,36 1 доба 16,99 ± 1,98 12,31 ± 1,58 5 діб 13,83 ± 1,38 10,55 ± 1,93 10 діб 16,23 ± 1,18 11,99 ± 1,38 Через 6 годин після опромінення площа В-лімфоцитів і їх ядер статистично перевищує аналогічні показники у контролі і дорівнюють (34,18± 2,41)х10-2 мкм2 і (21,84± 1,34)х10-2 мкм2 відповідно. Через 24 години площа В-лімфоцитів зростає, тоді як площа ядра залишається незмінною у порівнянні з попереднім терміном. На 5 добу ці ж показники достовірно зменшуються у порівнянні з 1 добою і наближаються до контрольних через 10 діб (табл.5). Стереологічний аналіз стану мітохондрій обидвох типів лімфоцитів показав, що ці мембранні органели виявляються досить стійкими до радіаційного впливу і практично не змінюються впродовж експерименту (табл.6,7). Таблиця 5. Динаміка стереологічних показників В-лімфоцитів селезінки після тотального г-опромінення у дозі 0,2 Гр Площа лімфоцита, 10-2мкм2 Площа ядра, 10-2мкм2 Контроль 24,65 ± 3,00 13,30 ± 1,95 6 годин 34,18 ± 2,41* 21,84 ± 1,34* 1 доба 41,02 ± 1,84*,** 23,86 ± 1,30* 5 діб 30,74 ± 2,67** 18,97 ± 2,47 10 діб 23,02 ± 2,97 13,88 ± 1,40 Примітка: * - достовірно по відношенню до контрольної групи (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020