ХАРКІВСЬКИЙ державний МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КРАСЮК Едуард Костянтинович
УДК: 616. 61 – 008.64 – 036. 12: 577. 125. 8: 615.27
Дисметаболічні процеси та їх корекція у хворих з первинними ураженнями
нирок та гіпертонічною хворобою на ранніх ступенях хронічної ниркової
недостатності
14.01.02 – внутрішні хвороби
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата медичних наук
Харків – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному медичному університеті імені
О.О.Богомольця МОЗ України
Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Гиріна Ольга
Миколаївна, Національний медичний університет імені О.О.Богомольця МОЗ
України, завідувач кафедри поліклінічної підготовки та сімейної медицини
Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор, член-кореспондент
АМН України Синяченко Олег Володимирович, Донецький державний медичний
університет ім М.Горького МОЗ України, завідувач кафедри пропедевтики
внутрішніх хвороб.
доктор медичних наук, професор Пасієшвілі Людмила Михайлівна,
Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідуюча
кафедри загальної практики – сімейної медицини
Провідна установа: Інститут терапії АМН України, м. Харків
Захист дисертації відбудеться “20” жовтня 2006 р. о 11 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському
державному медичному університеті за адресою: 61022, м. Харків, пр.
Леніна, 4
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського державного
медичного університету МОЗ України за адресою: 61022, м. Харків, пр.
Леніна, 4
Автореферат розіслано “18” вересня 2006 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
к. мед. н., доцент
Фролова Т.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Хронічна ниркова недостатність (ХНН) є однією з
найважливіших проблем сучасної нефрології. Необхідність її вивчення
визначається декількома моментами. Перебіг основних хронічних
захворювань нирок носить прогресуючий характер, що, з одного боку,
зумовлює розвиток, а з іншого – виключає можливість її
морфо-функціонального регресу (Тареева И.Е., 2005; Колесник М.О.; 2005,
Никула Т.Д., 2005). Термінальна ниркова недостатність потребує
позаниркових методів очищення крові, згодом – трансплантації нирки. Ці
методи дорогі і в Україні є малодоступними (Пиріг Л.А., 2005).
Важливість нефрологічної патології проявляється як в загальномедичному
так і в соціально-економічному аспектах, оскільки, інвалідизуються хворі
молодого, працездатного віку. Розповсюдженість цієї патології складає
300 випадків на 1 млн. дорослого населення. Серед чинників швидкого
розвитку і прогресування ХНН виділяють артеріальну гіпертензію (Никула
Т.Д., 2005; Синяченко О.В., 2005; Мартинюк Л.П., 2005; Лапчинська І.І.,
2005; Ruilope L.M., 2004), оксидативний стрес (Бакалюк О.Й., 2005;
Власенко М.А., 2005), порушення ліпідного обміну (Семидоцька Ж.Д., 2003;
Мойсеєнко В.О., 2005; Сиваш О.В., 2005), анемію (Murphy S.T., 2000;
Jungers P., 2001; Schwab S., 2001, Дудар І.О., 2005).
На сьогодні, однією із основних теорій прогресування ниркових
захворювань є стан хронічної ішемії, або пролонгованого стресу. Цей
процес тісно пов’язаний із виснаженням системи антиоксидантного захисту
(АОЗ) та активацією перикисного окислення ліпідів (ПОЛ), що зумовлює
порушення білкового, електролітного та ліпідного обмінів. При ХНН
активуються процеси пероксидації (Нікуліна Г.Г., 2005). До ініціації ПОЛ
призводить недостатність системи АОЗ, що виникає внаслідок пригнічення
основних ферментативних антиоксидантів та зниження вмісту
неферментативних антиоксидантів. Порушення ліпідного обміну
розглядаються як фактор ураження нефрона безпосередньо високими
концентраціями ліпопротеїдів (Семидоцька Ж.Д., 2005). Рівень продуктів
ПОЛ в плазмі корелює з тяжкістю вираженості ренальної анемії (Locatelli
F., 2004). Таким чином анемія на ранніх стадіях ХНН може посилювати ПОЛ
і поглиблювати ускладнення ХНН.
Анемія потенціює прогресування ХНН (Дудар І.О., 2005, Іванов
Д.Д., 2004). Однак, незважаючи на застосування усіх методів лікування
еритропоетин-залізодефіцитної анемії, ефективність їх далека від
задовільної у значної частки пацієнтів. Однією з причин є дисбаланс в
системі АОС та ПОЛ. Дані про вплив корекції анемії на процеси ПОЛ та АОЗ
неоднозначні.
У зв’язку з недостатньою ефективністю існуючих методів лікування ХНН,
відсутністю систематичної й адекватної корекції дисбалансу ПОЛ та АОЗ,
дисліпідемії, анемії, стає необхідним пошук нових методів лікування,
спрямованих на стабілізацію патологічного процесу в нирках.
В комплексній терапії хворих із ХНН використовуються різноманітні
антиоксиданти. Проте відсутні чіткі інформативні діагностичні та
прогностичні критерії для індивідуального відбору певних антиоксидантів
і оцінки ефективності їхнього впливу. Практично не вивчено вплив
антиоксидантного, імуномодулюючого і нормалізуючого синтез ейкозаноїдів
препарату природного походження – кверцетину на стан
антипрооксидантного балансу у хворих із ХНН. Залишається не з’ясованим,
як впливає на показники антиоксидантного захисту препарат еритропоетин
(ЕПО), що стимулює еритропоез і, отже, підвищує концентрацію в крові
іонів заліза поряд із ризиком утворення гідроксильного радикала.
Таким чином, виникає необхідність пошуків нових способів підвищення
ефективності і розробки методології лікування хворих з ХНН на ранніх
етапах її розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана у рамках планової науково-дослідної роботи кафедри
поліклінічної підготовки та сімейної медицини Національного медичного
університету ім. О.О.Богомольця на тему “Розробка та впровадження
методів діагностики та корекції метаболічних, ендокринних, імунних та
функціональних порушень у хворих з найбільш поширеними неінфекційними
захворюваннями” (№ держ. реєстрації 0199U001776).
Мета та задачі дослідження: покращення якості діагностики та підвищення
ефективності лікування хворих із ХНН I та II ступеня на тлі первинних
уражень нирок та гіпертонічної хвороби.
Для досягнення поставленої мети необхідно було визначити наступні
задачі:
1. Проаналізувати особливості змін продуктів ПОЛ-АОЗ за результатами
СХЛ, ІХЛ та інтегральним показником АОС крові та оцінити їх прогностичне
значення у осіб з III-IV стадією ХХН.
2. Визначити зміни показників ПОЛ-АОЗ за результатами СХЛ та ІХЛ
сечі та порівняти показники кінетичних варіантів ІХЛ крові та сечі на
ранніх стадіях ХНН у хворих з первинними захворюваннями нирок та
гіпертонічною хворобою.
3. Провести оцінку змін показників ліпідного обміну крові у хворих
із ХНН I та II ступеня на тлі первинних уражень нирок та гіпертонічної
хвороби та визначити кореляційну залежність між даними показниками та
показниками ПОЛ-АОЗ.
4. Оцінити показники системи ПОЛ-АОЗ залежно від етіології та
ступеню ХНН в додіалізному періоді.
5. Розробити метод диференційованої терапії хворих з первинними
захворюваннями нирок й гіпертензивною нефропатією з розвитком ХНН І та
ІІ ступеню.
6. Вивчити динаміку клінічних і біохімічних показників та якості життя у
хворих із ХНН I-II ступеня на тлі первинних уражень нирок та
гіпертонічної хвороби під впливом запропонованої терапії.
Об’єкт дослідження. Клініко-патогенетичні особливості та лікування
хворих з ХНН І-ІІ ступеня.
Предмет дослідження. Клінічні прояви захворювання, функціональний стан
нирок, показники процесів ПОЛ та АОЗ, склад жирних кислот крові, їх
залежність від нозологічної форми та ступеня ХНН, вплив терапії.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше проаналізовано особливості
змін балансу ПОЛ, АОЗ та ліпідного обміну в залежності від етіології та
ступеню ХНН в додіалізному періоді. Встановлено клініко-патогенетичні
особливості перебігу ранніх стадій ХНН у хворих з первинними
захворюваннями нирок та гіпертонічною хворобою. Досліджено динаміку
відновлення балансу ПОЛ та АОЗ в залежності від методів терапії у хворих
з ХНН на ранніх стадіях. Патогенетично обґрунтовано доцільність
використання комбінації кверцетину та ЕПО при ХНН, яка обумовлена
тривалим перебігом первинних захворювань нирок та гіпертонічною
хворобою.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження
дозволили визначити у хворих з первинними захворюваннями нирок та
гіпертонічною хворобою на ранніх ступенях ХНН різноманітні порушення
показників ПОЛ, АОЗ та складу жирних кислот крові, сформулювати
закономірності процесів, які сприяють прогресуванню захворювання,
обґрунтувати використання таких препаратів як кверцетин та еритропоетин.
Показана ефективність поєднаного застосування цих препаратів, що
дозволить поліпшити лікування хворих на ранніх ступенях ХНН. Новий
підхід до лікування таких пацієнтів має перевагу з загальноприйнятим
щодо клінічного перебігу ХНН I-II ступеня, функціонального стану нирок
та якості життя.
Результати досліджень впроваджені в лікувальну роботу обласної лікарні
м. Києва, міської клінічної лікарні №3 м. Києва, Київського міського
нефрологічного центру, інституту нефрології АМН України, поліклініки №2
для дорослих Шевченківського району м. Києва, міської поліклініки №2 м.
Вінниці, обласної лікарні м. Чернівці, а також в педагогічний процес
кафедри поліклінічної підготовки та сімейної медицини Національного
медичного університету імені О.О. Богомольця.
Особистий внесок здобувача. Автором самостійно сформульовані мета,
завдання та проведення етапів дослідження. Самостійно проведено підбір
та обстеження хворих з ХНН згідно програми дослідження. Розшифровка
даних функціональних досліджень, їхня первинна обробка, розробка та
заповнення формалізованих карт-історій хвороб, формування груп і
статистична обробка результатів досліджень на персональному комп’ютері
проведені автором власноручно.
Апробація результатів роботи. Основні положення та результати
дисертаційної роботи представлені та обговорені на XV з’їзді терапевтів
України (Київ, 2004 р.), Міжнародній школі нефролога “Проблемні питання
нефрології” (Київ, 2005 р.), ХIII ежегодном Санкт-Петербургском
нефрологическом семинаре (Санкт-Петербург, 2005 г.), ІІ з’їзді
нефрологів України (Харків, 2005 р.), Європейської асоціації нефрологів
та діалізатологів (Лісабон, 2004 р., Стамбул, 2005 р.),
науково-практичній конференції кафедри поліклінічної підготовки та
сімейної медицини Національного медичного університету ім. О.О.
Богомольця (Київ, 2006 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 14 наукових робіт, з них 6
статей у виданнях, що рекомендовані ВАК України, 8 тез конгресів,
конференцій, наукових форумів.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 169 сторінках
друкованого тексту. Робота складається зі вступу, огляду літератури,
розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення їх результатів,
висновків, практичних рекомендацій, списку використаних літературних
джерел. Роботу ілюстровано 57 таблицями, 9 рисунками. Список
використаних джерел включає 200 найменувань, із них 96 – кирилицею та
104 – латиницею.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали і методи дослідження. Нами обстежено 132 хворих із ХНН,
формування якої відбулося на тлі ГХ або первинних гломерулярних
захворювань. Вік хворих коливався від 16 до 73 років (середній –
43,8±1,3 років); серед них чоловіків було 71 (53,8%), жінок – 61
(46,2%). Згідно з використаними критеріями діагностики ступенів ХНН
(наказ МОЗ та АМН України № 65/462 від 30 вересня 2003
року), в основній групі у 45,9% хворих була виявлена ХНН I ступеню, у
54,1% – II ступеню. В основну групу було включено 96 хворих із ХНН, яка
розвинулася на тлі первинної гломерулярної хвороби (ПГХ), хронічної
неімунної нефропатії (ХННф) та гіпертензивної нефропатії внаслідок
гіпертонічної хвороби (ГН). Всі хворі з ХНН отримували стандартну
терапію згідно протоколу надання медичної допомоги хворим з хронічною
нирковою недостатністю, розробленому Інститутом нефрології АМН
України (наказ МОЗ та АМН України № 593 від 2 грудня 2004 року). До
стандартної терапії хворим основної групи додатково призначали кверцетин
(41 пацієнт); еритропоетин (34 особи) та обидва досліджувані препарати
одночасно (21 хворий).
Групу порівняння склали 36 хворих з ХНН, аналогічних за діагнозом,
віком, статтю, тривалістю захворювання, які приймали тільки стандартну
медикаментозну терапію. Нормативні показники були отримані у 30
практично здорових осіб, репрезентативних за основними ознаками
обстеженим хворим.
Хворі були обстежені за допомогою комплексу загальноклінічних та
нефрологічних методів обстеження. Клініко-лабораторне обстеження
включало: аналіз скарг, анамнезу, об’єктивних даних, проведення
загального аналізу крові (гемоглобін, гематокрит, еритроцити,
ретикулоцити, тромбоцити, ШОЕ), біохімічне дослідження крові (загальний
білок плазми та білковий спектр сироватки крові, сечовина, креатинін,
електроліти), оцінку ступеня добової протеїнурії (за тестом URISKAN).
Функціональний стан нирок оцінювали за рівнем креатинінемії, що
визначався методом фотометрії, та за швидкістю клубочкової фільтрації.
З інструментальних методів використовували: ЕКГ, Ехо-КГ, УЗД органів
черевної порожнини та нирок, рентгенологічне дослідження органів грудної
порожнини. Із спеціальних нефрологічних методик частині досліджуваних
проводили непряму радіонуклідну ренангіографію, деяким хворим з метою
верифікації діагнозу виконано пункційну біопсію нирок.
Вивчення стану вільнорадикальних процесів і антиоксидантного захисту в
крові та сечі проводили за допомогою дослідження спонтанної й
ініційованої хемілюмінесценції (за методикою Афоніної Г.Б, 1989).
Показник інтегральної антиоксидантної стійкості крові визначали на
підставі кінетичних параметрів світіння (за методикою Афоніної Г.Б.,
2000). Визначення стану киснезалежного метаболізму фагоцитів крові
проводили за допомогою НСТ-теста (відповідно до рекомендацій Передерія
В.Г. і співавт., 1999). Концентрацію середньомолекулярних пептидів
визначали за методом Габриелян Н.І. (1985).
Газохроматографічне визначення жирно-кислотного спектру ліпідів та рівню
вільного холестерину в крові здійснювали методом газо-рідинної
хроматографії за допомогою газового хроматографа (“Цвет-500”, Росія).
Отримані дані були оброблені загальноприйнятими методами варіаційної
статистики, проведеної з використанням комп’ютерних програм Microsoft
Excel 7.0, стандартної версії SPSS 9.0 (США).
Основні результати та їх обговорення. Вихідний статус ПОЛ та АОЗ, який
оцінювали за показниками СХЛ крові, у 94,2% хворих з ХНН I-II ступеня
мав різну спрямованість Так, у 77,0% хворих було визначено І кінетичний
варіант, при якому рівень СХЛ зростав до 17,35(1,95 імп/с (у здорових
– 12,4(0,5 імп/с). При ІІ кінетичному варіанті (17% пацієнтів) спонтанне
світіння крові знижувалося до 8,2(0,9 імп/с. Зміни СХЛ крові корелювали
з киснезалежним метаболізмом фагоцитів: при І варіанті відзначали
підвищення генерації активних форм кисню фагоцитами крові (НСТ-тест –
36,9(2,9% порівняно зі 28,3(1,2% у здорових осіб); при ІІ варіанті –
зниження значень киснезалежного метаболізму фагоцитів – НСТ-тест
20,3(2,1%. Аналіз показників СХЛ в залежності від ступеня ХНН показав,
що співвідношення значень показників СХЛ крові, концентрації СМП та
НСТ-тесту при ХНН І та ІІ ст. проявлялися у вигляді однакових
варіантів, тобто вони мали односпрямований характер. Однак при ХНН ІІ
ст. І варіант СХЛ виявлявся на 11% частіше, ніж при ХНН I ст., а ІІІ
варіант спостерігався майже вдвічі рідше. Стабільно високий рівень СМП
не залежав від ступеня ХНН та не впливав на варіант СХЛ, що свідчило про
відсутність прямого зв’язку процесів ПОЛ з накопиченням цих речовин.
Проведено вивчення показника СХЛ залежно від нозологічної форми.
Визначено, що у хворих з ПГХ спостерігалося достовірне збільшення СХЛ
крові (16,7±2,6 імп/с). У осіб з ХННф зміни даного показника були
недостовірними (14,7(2,4 імп/с), а у хворих з ГН величина СХЛ крові
залишалася в межах норми (12,1(3,8 імп/с). Аналіз показника НСТ-тесту
залежно від нозологічної форми виявив у хворих на ПГХ достовірне його
збільшення (36,2±0,55%). У пацієнтів з ГН навпаки відзначали його
достовірне зменшення (23,9±3,6%), а у осіб з ХННф не було виявлено
вірогідних змін НСТ-тесту крові порівняно з контролем.
Ми проаналізували показники ІХЛ та АОС крові у хворих з ХНН І та ІІ ст.
та довели, що їх величини (як і СХЛ) залежали від кінетичних
варіантів. 1-у варіанту ІХЛ крові було притаманне достовірне збільшення
показника ШС до 62,4(2,3 імп/с (норма 30,2(1,2 імп/с), зростання
світлосуми світіння (91,4(0,2 порівняно з контролем 45,5(1,9) та
зниженням показників АОС крові до 1,2(0,2 відносних одиниць (в контролі
– 5,4(0,3). 2-ий варіант характеризувався недостовірними змінами
показника ШС (28,6(1,1 імп/с), достовірним зростанням світлосуми
світіння (77,3(3,2) та зниженням АОС крові (3,1(0,3 відносних одиниць).
При 3-му кінетичному варіанті визначено достовірне зменшенням показника
ШС (20,2(1,3 імп/с), світлосуми світіння (34,3(2,3) та АОС крові
(2,7(0,2). 4-ий варіант проявлявся достовірним збільшенням показника ШС
(44,5(0,7 імп/с), зниженням світлосуми світіння (39,2(3,1) та
недостовірною зміною величин АОС крові (4,6(0,2 відносних одиниць).
У 70,1% хворих (1-ий і 2-ий кінетичні варіанти) зростала інтенсивність
ІХЛ; у 26,8% (3-ій кінетичний варіант) показники ІХЛ знижувалися.
Порушення динаміки вільнорадикальних процесів у хворих із ХНН у 94,1%
випадках супроводжувалося зниженням загальної АОС крові: в 4,5 рази –
при 1-ому, в 2 рази – при 2-ому, в 1,7 рази – при 3-ому варіантах
кінетичних параметрів ІХЛ. Таким чином отримані дані свідчать, що
прогресування ХНН супроводжується глибокими порушеннями процесів ВРО з
виснаженням АОЗ (2-й кінетичний варіант ІХЛ) та істотним зменшенням АОС
крові. Окрім того, у хворих з І ступенем ХНН в 5,6 разів частіше ніж
при II ст. зустрічався 1-й кінетичний варіант, та навпаки, у осіб з ХНН
ІІ ст. в 5 разів частіше – 3-й кінетичний варіант. Також 1-й і 2-й
кінетичні варіанти супроводжувалися достовірним збільшення НСТ-тесту
(відповідно до 39,9(2,6 і 36,4(2,1% при нормі – 28,3(1,2%). 3-му
кінетичному варіанту було притаманне достовірне зменшення величини
НСТ-тесту (21,6(1,1%), а при 4-му – достовірних змін цього показника не
відбувалося (25,9(1,4%). Зміни ІХЛ крові, що носять різноманітну
спрямованість, залежали від киснезалежного метаболізму фагоцитів, в той
же час не мали залежності від вмісту СМП.
При вивченні показників СХЛ сечі було встановлено, що у всіх хворих із І
та ІІ ступенем ХНН відбувалося підвищення рівня спонтанного світіння
сечі у 2 та 2,5 рази відповідно (у здорових осіб – 12,5(0,8 імп/с).
Проте в “навантажувальній” пробі – під час ініціації світіння сечі
солями двовалентного заліза – виявлено два різноспрямованих кінетичних
варіанти ХЛ. У 34% хворих з 1-м кінетичним варіантом висота ШС
дорівнювала 117,4(1,2 імп/с, а світлосума ХЛ – 2,4(0,6 імп/с, що
свідчило про активацію вільнорадикальних процесів. У 66% хворих з 2-м
кінетичним варіантом показник ШС мав тенденцію до зростання (68,6(9,3
імп/с), а світлосума ХЛ була достовірно зменшена (1,4(0,3 імп/с), що
розцінювалося нами як наслідок гальмування вільнорадикальних процесів.
При аналізі показників СХЛ та ІХЛ сечі у хворих із ХНН І ст. визначено,
що 1-й та 2-й кінетичні варіанти зустрічалися майже з однаковою
частотою. В той же час у хворих з ХНН ІІ ст. зміни, притаманні 2-му
кінетичному варіанту, спостерігалися в 4 рази частіше. Аналіз варіантів
кінетичних параметрів СХЛ та ІХЛ сечі у хворих з різними нозологічними
формами показав, що у осіб з ПГХ практично з однаковою частотою
спостерігалися обидва кінетичні варіанти, у хворих з ХННф – 2-й
кінетичний варіант був виявлений в 1,4 рази частіше ніж 1-й; при ГН в
4 рази частіше спостерігався 2-й кінетичний варіант. Отримані дані
свідчать, що прогресування ХНН характеризується зменшенням напруженості
процесів ПОЛ у нирках, що відповідає збільшенню частоти 2-го кінетичного
варіанту. Ймовірно, такі зміни є наслідком прогресування патологічного
процесу в нирках.
При зіставленні показників кінетичних варіантів ІХЛ крові та сечі
встановлені певні закономірності. Так, 1-й кінетичний варіант ІХЛ сечі
в 93±3,8% випадків відповідав 1-му кінетичному варіанту ІХЛ крові. 2-й
кінетичний варіант ІХЛ сечі в 54±5,3% випадків асоціювався з 3-м
кінетичним варіантом ІХЛ крові, що у цієї категорії хворих відображало
найбільш виражене порушення процесів ПОЛ та АОЗ. Таким чином кінетика
хемілюмінесценції в крові та сечі дає змогу оцінювати стан процесів ПОЛ
та АОЗ у хворих з ХНН І та ІІ ступеня за даними ІХЛ сечі.
Нами досліджено склад ЖК ліпідів в еритроцитах, плазмі і сироватці крові
у хворих з ХНН І та ІІ ступеню. Підставою для визначення вмісту
індикаторів ліпідного обміну було те, що зміни в даних показниках
вважаються фактором ураження нефрону, як безпосередньо високими
концентраціями ліпопротеїдів, так і продуктами ПОЛ внаслідок підвищення
рівня субстрату окислення. Проведене дослідження показало, що у хворих з
ХНН І та ІІ ст. в плазмі були достовірно зменшені рівні пальмітинової й
стеаринової кислот (Pj?Uae
*
,
.
0
0
2
4
6
8
:
Z
\
^
`
b
d
’
BDa
ae
ae
Qників, що проявлялось стабільним зниженням добової протеїнурії та
сечовини, вірогідним зниженням через 1 місяць ШОЕ; рівень креатинину
крові суттєво не відрізнявся від вихідних значень. У хворих контрольної
групи рівень добової протеїнурії, ШОЕ та азотемії суттєво не змінювався,
а вміст креатиніну крові – зростав. Досліджені показники ХЛ та АОС у
хворих групи порівняння, які отримували традиційне лікування, впродовж
одного-трьох місяців не нормалізувались. У хворих, які отримували
традиційне лікування з додаванням кверцетину, показник НСТ-тесту також
не змінювався, проте всі інші через один місяць достовірно
покращувалися, а через три місяці – нормалізувалися.
Таким чином отриманні дані свідчили, що кверцетин у хворих із ХНН
виявляв нормалізуючий ефект на показники ІХЛ й АОС крові порівняно з
препаратами, що призначають під час традиційного лікування. Важливо
відзначити, що сприятливий вплив кверцетину на динаміку ХЛ зростав зі
збільшенням тривалості його використання. Окрім того доведено, що
застосування кверцетину є найбільш перспективним у хворих з 1-м і 2-м
кінетичними варіантами ІХЛ крові. У пацієнтів з 3-м кінетичним варіантом
ІХЛ ефект кверцетину був менш вираженим: він виявлявся більше в
нормалізації АОС крові, але достовірно не впливає на знижені показники
ВРО. Такі результати, ймовірно, можна пояснити наявністю виражених
метаболічних порушень в організмі, які пов’язані з гіпоксією тканин,
зниженням активності ферментів, а також із виснаженням субстрату ВРО,
що потребує додаткового спеціального лікування. Таким чином застосування
кверцетину у хворих з ХНН поліпшує клінічні показники захворювань та
позитивно впливає на стан процесів ПОЛ й АОС у хворих з 1-м та 2-м
кінетичними варіантами хемілюмінесценції.
При аналізі клінічних ознак до та після лікування пацієнтів, які
отримували ЕПО, визначена суттєва позитивна динаміка по таких клінічних
ознаках, як головний біль, запаморочення, біль у ділянці серця, задишка,
сухість у роті. Більше 60% хворих відмічали покращення самопочуття, сну,
статевої функції, толерантності до фізичного навантаження. Також було
встановлено достовірне зниження як САТ, так і ДАТ. Але САТ не у всіх
хворих набув величин, близьких до нормальних значень, в той час як ДАТ –
нормалізувався. У 6 із 34 обстежених (17,6%) довелося збільшити дозу
антигіпертензивних препаратів, що було зумовлено погіршенням
перебігу артеріальної гіпертензії, яка мала місце і до початку терапії
ЕПО. Одночасно відзначено підвищення показнику гемоглобіну, еритроцитів
та гематокриту, які набували нормального рівню тільки через 3 місяці
після початку лікування. Зниження добової протеїнурії та збільшення
тромбоцитів також відбувалося через 3 місяці, однак рівень сечовини та
креатинину не змінювалися. Індивідуальний аналіз засвідчив, що позитивна
клініко-лабораторна динаміка констатована у 58,8% хворих на тлі
лікування ЕПО.
Показники ХЛ та АОС хворих основної групи з 1-м кінетичним варіантом
через місяць лікування не нормалізувались, але наприкінці третього
місяця достовірно змінилися рівні СХЛ, ШСХЛ та суми ХЛ; показник АОС не
достовірно збільшився. Величини СХЛ та ВШС у хворих з 2-м кінетичним
варіантом через один та три місяці лікування залишались в межах норми.
Показник суми ХЛ, АОС та НСТ-тест набували тенденції до нормалізації.
Рівні ХЛ та АОС у осіб з 3-м кінетичним варіантом через місяць не
нормалізувалися, але наприкінці лікування достовірно змінився вміст СХЛ,
ШС та недостовірно – суми ХЛ. Оцінка результатів даних ВРО, ПОЛ та АОС
показала, що застосування ЕПО впродовж першого місяця лікування не
супроводжувалося позитивними змінами показників. Це може спричиняти
сповільнення терапевтичного ефекту ЕПО та деякі негативні явища. До
кінця 3 місяця лікування ЕПО констатовано зростання потенціалу АОС.
Відсутність позитивних зсувів в клінічних та біохімічних показниках у
значної кількості осіб, яким призначали окремо кверцетин або ЕПО, було
приводом для призначення 21 хворому обидва препарати одночасно на
протязі 3 місяців. Проведене дослідження показало, що стомлюваність та
слабкість зникали у 95% хворих; головний біль, запаморочення, біль у
ділянці серця, серцебиття, задишка, сухість у роті перестали турбувати
біля 70% пацієнтів. Більше 90% хворих відмічали покращення самопочуття,
сну, статевої функції, толерантності до фізичного навантаження. При
аналізі показників АТ хворих, що отримували ЕПО разом із кверцетином,
було встановлено достовірне зниження як САТ, так і ДАТ. САТ набув
величин близьких до нормальних значень, в той час як ДАТ –
нормалізувався. Нікому з обстежених хворих не потрібно було збільшувати
дозу антигіпертензивних препаратів. Індивідуальний аналіз показав,
що позитивна клініко-лабораторна динаміка констатована у 82±8,4% хворих
на тлі лікування ЕПО з кверцетином. Одночасно відзначені позитивні зсуви
в біохімічних параметрах крові. Так, показник СХЛ у осіб з 1-м
кінетичним варіантом через місяць лікування набув величин близьких до
нормальних значень; показники ВШС, суми ХЛ та АОС – достовірно
змінювалися. Через три місяці після лікування рівень величин АОС
набував нормальних значень, а НСТ-тест – достовірно змінився.
Величина СХЛ при 2-му кінетичному варіанті нормалізувалася вже через
місяць лікування, одночасно достовірно змінювалися суми ХЛ, АОС та
НСТ-тест, однак показники ВШС – не підлягали корекції.
Показник СХЛ у осіб з 3-м кінетичним варіантом через місяць лікування
набув значення, близького до норми, а показники суми ХЛ, ВШС та АОС
достовірно змінювалися наприкінці курсу терапії.
За результатами проведеного нами дослідження найбільш виражений
позитивний вплив на рівень вільнорадикальних процесів і показники АОС в
крові у хворих із ХНН мало сукупне застосування кверцетину й ЕПО.
Причому нормалізуючу дію комбінована терапія ЕПО та кверцетину чинить
як на знижені, так і на надмірно підвищені показники вільнорадикальних
процесів в організмі. Так, при 1-му кінетичному варіанті
хемілюмінесценції вже через один місяць після початку лікування показник
АОС в крові збільшувався порівняно з вихідним у 2,4 рази (від 1,56 до
3,8), а до 3-го місяця він зростав в 2,7 рази, наближаючись до
контрольних значень. За 2-го і 3-го варіантів хемілюмінесцентної
відповіді крові сукупне застосування кверцетину й ЕПО було найбільш
ефективним. Показники АОС крові через 3 місяці після початку лікування
приходили до норми (p
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
