.

Особливості вертеброневрологічних синдромів у осіб юнацького віку та їх динаміка під впливом лікування (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
158 2843
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

КАЛЬОНОВА ІРИНА ВАЛЕНТИНІВНА

УДК 616.711 – 053.7 – 07 – 085

Особливості вертеброневрологічних синдромів у осіб юнацького віку та
їх динаміка під впливом лікування

14.01.15 – нервові хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькій медичній академії післядипломної освіти

МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Клименко Антоніна Володимирівна,
Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор
кафедри нервових хвороб.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Козьолкін Олександр Анатолійович,
Запорізький державний медичний університет МОЗ України, завідувач
кафедри нервових хвороб

доктор медичних наук, професор Дзяк Людмила Антонівна, Дніпропетровська
державна медична академія МОЗ України, завідувач кафедри нервових хвороб
та нейрохірургії факультету післядипломної освіти.

Провідна установа:

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ
України, кафедра неврології та голкорефлексотерапії

Захист відбудеться “ 01 ” березня 2006 р. о 10.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради 64.566.01 при Інституті неврології,
психіатрії та наркології АМН України за адресою: 61068, м. Харків, вул.
Академіка Павлова, 46.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту неврології,
психіатрії та наркології АМН України за адресою: 61068, м. Харків, вул.
Академіка Павлова, 46.

Автореферат розіслано “ 30 ” січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, с.н.с.
Л.І. Дяченко

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. За рекомендацією ВОЗ до числа пріоритетних
досліджень, починаючи з 2000 року, віднесено больові синдроми у ділянці
тулуба та кінцівок, більшість з яких пов’язані з дегенеративними змінами
хребта. Частота розповсюдження, значна втрата працездатності та великі
економічні затрати на лікування відзначають вертеброневрологічну
патологію як актуальну проблему сучасної медицини.

Так, за даними епідеміологічних досліджень поширеність
вертеброневрологічних синдромів (ВНС) серед населення складає
від 67 до 95% (Скоромец О.А., 1997; Иванічев Г.О., 1999; Веселовський
В.П., 2000; Головченко Ю.І., 2001; Клименко А.В., 2002; Мачерет
Є.Л., 2002; Попелянський Я.Ю., 2002; Юрик О.Є., 2002; Comstoc C.P,
1998; Ehrlich G.E., Knaltaev N.G., 1999). За матеріалами експертної
комісії ВОЗ (Женева, 1999р) біль у спині є другою за частотою
звертання до лікарів після респіраторних захворювань. Причому серед
усіх вікових категорій пацієнти працездатного віку страдають
найчастіше (Козьолкін О.А., 1996; Волошин П.В., Волошина Н.П., 1999;
Кадирова Л.А., 2000; Дзяк Л.А., 2001; Федосєєв С.В., 2000), що
обумовлює окрім суто медичного, ще й велике соціально-економічне
значення проблеми.

На сьогодні значну увагу привертає швидке зростання кількості хворих
юнацького та навіть дитячого віку, страждаючих на вертеброневрологічні
больові синдроми (Хвисюк М.І., 1995; Корж О.О., 1999; T.Duggleby,1997;
C. Leboeuf, 1998). Але більшість авторів трактує ці синдроми як
наслідки суто ортопедичних захворювань (Орлова М.А., 1996; Weiss H.R.,
1990; Swischuk L.E. et all, 1998 ), внаслідок чого на цей час для
підлітків найбільш розробленими є методи ортопедичної корекції хребта
(Вітовський І.А., 1994; Forst R. еt al., 1997). В декількох працях
показана роль дегенеративних змін хребта, саме поперекового відділу, на
формування ВНС у юнаків (Корж М.О., 1989; Хвисюк М.І., 1995; Михайлов
М.К., 1995), йде дискусія о місці міофасціальної дисфункції, уродженої
неповноцінності сполучної тканини, психоемоційної сфери у виникненні та
формуванні больових ВНС в даному віці (Грицай Н.М., 2000; Морозова О.Г.,
2000; Вейн А.М., 2000; Шестопалова Л.Ф., Волошина Н.П. та ін., 2001;
Маслова Е.С., 2002; Woolf A.D, Pfleger B., 2003; Leboeuf–Yde C., 2004).

Найбільш дискусійним є необхідність застосування мануальної
корекції м’язово-скелетної системи підлітка при лікуванні ВНС. Ряд
авторів, аналізуючи частоту ускладнень та рецидивів клінічних
проявів захворювання після мануальної корекції, указують
на недоцільність широкого впровадження мануальної терапії у цієї
групи хворих (Андріанов В.Л. с соавт., 1985; Винокуров В.А., 1995;
Mellin G., 1990). Інші

2

автори стверджують, що порушення біомеханіки хребтового
стовбуру та сформовані разом з цим атипові моторні паттерни навпаки
завжди потребують мануальної корекції незалежно від віку пацієнту
(Мерзенюк О.С., 1995; Хайбибулліна Д.Х., 1998; Janda W., 1994;
Lewit K. et al., 1999).

Отже, за даними літератури, до сьогодні остаточно не з’ясовані
неврологічні аспекти вертеброневрологічних больових синдромів у
підлітків та не розроблено комплексний диференційований підхід до їх
терапевтичної корекції та профілактики.

Важливість та перспективність проблеми ВНС у підлітків,
недостатність розробки лікувально-реабілітаційних та
профілактичних заходів зумовлюють актуальність цієї роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію
виконано згідно з планом науково-дослідної роботи Запорізької медичної
академії післядипломної освіти „Вертеброневрологічна патологія у осіб
юнацького віку (особливості перебігу, діагностика та лікування)” (№
держреєстрації 0103U001230).

Мета дослідження – виявити клінічні особливості вертеброневрологічних
синдромів у підлітків та розробити ефективні комплексні
лікувально-реабілітаційні заходи з диференційованим застосуванням
мануальної терапії.

У відповідності з метою були поставлені та вирішені такі задачі:

1. Визначити клінічні особливості вертеброневрологічного статусу у
підлітків з вертеброневрологічними больовими синдромами за даними
спеціалізованого огляду та виділити групи юнаків з різними варіантами
їх перебігу.

2. Вивчити рентгенографічні та нейровізуалізаційні КТ- та МРТ показники,
визначити роль функціональних та структурних порушень хребта у
формуванні вертеброневрологічних синдромів у підлітків.

3. Визначити характер вегетативних розладів, стан церебральної
гемодинаміки у підлітків з вертеброневрологічними синдромами.

4. Розробити диференційовані лікувально-реабілітаційні програми та
систему профілактичних заходів при різних вертеброневрологічних
синдромах у юнаків.

5. Вивчити роль диференційованої мануальної терапії у лікуванні та
реабілітації підлітків з вертеброневрологічними синдромами.

6. Оцінити ефективність та віддалені результати проведення комплексних
лікувально-реабілітаційних та профілактичних програм з використанням
міофасціальних методик мануальної терапії.

3

Об’єкт дослідження: вертеброневрологічні синдроми у підлітків з
дегенеративною патологією хребта.

Предмет дослідження: клінічні, вертеброневрологічні показники,
нейровізуалізаційні та нейрофункціональні дані у підлітків з
вертеброневрологічними синдромами.

Методи дослідження: клінічне, спеціалізоване вертеброневрологічне
обстеження, інструментальні: рентгенографія, комп’ютерна томографія
(КТ), магнитно-резонансна томографія (МРТ), ультразвукова доплерографія
(УЗДГ), реоенцефалографія (РЕГ), електроенцефалографія (ЕЕГ);
статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше на основі
сучасного комплексного обстеження 206 хворих визначені особливості
вертеброневрологічного статусу у підлітків з вертеброневрологічними
больовими синдромами. Показано, що в цьому віці вертеброневрологічні
порушення мають переважно функціональний характер, та проявляються
здебільш як рефлекторні нейром’язові синдроми.

Встановлено, що клінічні особливості перебігу ВНС залежали насамперед
від стану м’язового корсету, наявності елементів міофасціальної
дисфункції, функціонального стану вегетативної нервової
системи підлітка. Висвітлена роль супутніх хребтових, тазових,
стопних деформацій у розвитку ВНС у юнаків. Показана
патогенетична роль функціональних блокад хребцевих рухових
сегментів на формування вертеброневрологічного синдрому в даному віці.

На основі показників нейровізуалізаційних методів дослідження
систематизовані функціональні та структурні зміни хребтових сегментів
при ВНС в юнацькому віці, показана роль дегенеративних процесів у
розвитку даних синдромів.

Науково обґрунтована доцільність застосування та ефективність
диференційованої міофасціальної мануальної терапії у складі комплексних
програм реабілітації, розширені показання до її застосування в юнацькому
віці.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень стали
підставою для розробки диференційованого підходу до терапії
вертеброневрологічних синдромів у юнаків. В залежності від типу
клінічного перебігу ВНС розроблені схеми з чіткою послідовністю
лікувально-реабілітаційних заходів для підлітків з нейром’язовими,
нейросудинними, нейродистрофічними та корінцевими синдромами.

Запропонована система двох етапної реабілітації вертеброневрологічної
патології у юнаків переважно нефармакологічної спрямованості,
обґрунтовані принципи реабілітації цієї категорії хворих.

4

Показана доцільність впровадження диференційованих програм в умовах
спеціалізованого підліткового центру лікування і реабілітації
вертеброневрологічних хворих.

Визначена роль диференційованої мануальної терапії та
індивідуальної кінезотерапії в системі комплексної реабілітації;
з’ясовані показання та протипоказання до диференційованого застосування
мануальної терапії у підлітків при різних вертеброневрологічних
синдромах.

Визначені типові клінічні характеристики дозволять покращити ранню
діагностику ВНС у підлітків.

Результати дослідження впроваджені в практику роботи неврологічного
відділення 9-ої клінічної лікарні м. Запоріжжя, відділення
вертеброневрології та консультативної поліклініки Запорізької обласної
клінічної лікарні, Запорізького обласного лікувально-фізкультурного
диспансеру, студентських профілакторіїв м. Запоріжжя.

Матеріали дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі
при підготовці лікарів-інтернів і підвищенні кваліфікації лікарів
неврологів на кафедрі нервових хвороб Запорізької медичної академії
післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним
науковим дослідженням. Автором самостійно проведено
патентно-інформаційний пошук, визначено актуальність теми дослідження,
планування теми та завдань дослідження. Автор особисто проводила
відбір тематичних хворих, їх клініко-вертеброневрологічне обстеження,
безпосередньо брала участь в інструментальному дослідженні. Автор
самостійно лікувала хворих згідно з власно розробленими схемами.
Автором здійснений статистичний аналіз результатів, формування висновків
та впровадження практичних рекомендацій, самостійно написані усі
розділи дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідались
на підсумкових науково-практичних конференціях ЗМАПО (Запоріжжя, 2001 –
2004), засіданнях обласного наукового неврологічного товариства
(Запоріжжя, 2001 – 2003), на обласній науково-практичній конференції
лікарів-неврологів „Проблеми сучасної вертеброневрології” (Запоріжжя,
2002), обласній науково-практичній конференції „Інтегративна медицина та
охорона здоров’я” (Запоріжжя, 2002), Всеукраїнській конференції молодих
вчених (Харків, 2002).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 наукових робіт, 6
з них – у виданнях, ліцензованих ВАК України. Отримано деклараційний
патент на винахід „Спосіб лікування рефлекторних вертеброневрологічних
синдромів у підлітків” за № 62564. Зареєстровано 2 раціоналізаторських
пропозиції.

5

Обсяг та структура дисертації. Дисертацію викладено на 161 сторінках
машинописного тексту і складається із вступу, огляду літератури, 4
розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення отриманих
результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних
джерел, додатків. Роботу ілюстровано 38 рисунками та 22 таблицями.
Список літератури містить 224 джерела, з яких 145 – вітчизняних та країн
СНД та 79 – іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставленої мети і
задач було обстежено 206 хворих з ВНС на базі студентського
вертеброневрологічного реабілітаційного центру профілакторію
Запорізького державного університету в віці від 14 до 18 років, серед
них 109 юнаків та 97 дівчат. Середній вік склав 16, 9+ 0,5 років. З
дослідження виключалися пацієнти, які мали патологію з супровідними
деформаціями хребта (дитячий церебральний параліч, міопатії,
ідіопатичний сколіоз, туберкульозний спондиліт, компресійні переломи
хребта в анамнезі).

Програма дослідження включала клініко-неврологічне
обстеження за єдиною загальноприйнятою схемою та мануальне
обстеження з визначенням коефіцієнтів вертебродинаміки хребта,
рухомості хребтових рухових сегментів (ХРС), виявленням активних та
латентних тригерних точок, оцінкою загального стану м’язів.
Наявність та ступінь функціональних блоків (ФБ) оцінювали за
5-баловою шкалою А. Стоддарда (1969). Візуальна та кінестична
оцінка рухового стереотипу проводилась за класифікацією К.
Левіта (1999).

Для об’єктивізації больового синдрому та контролю ефективності
лікування використано критерії І.П. Антонова (1982), а також візуальну
аналогову шкалу (ВАШ) болі, опитувальник Освестрі. Обробка результатів
містила в собі оцінку індексу відповідей (ODI).

Оцінку структурно-функціональних змін хребта проводили за допомогою
рентгенографії хребта з використанням двох стандартних укладань та
спондилографії з функціональними навантаженнями на стаціонарному
рентгенівському апараті “Проскан” (фірми “Рентгенпром”). Візуалізація
структурних змін хребта проводилася за допомогою КТ “Somatom DR-G”
(Siemens) і МРТ “Magnaviev” (“Instrumentarium”, Фінляндія).

Для об’єктивізації стану церебральної гемодинаміки
використовувалася УЗДГ на приладі “Сономед 324/М” (“Спектромед”,
Росія) і РЕГ на реографічному комплексі “Reocom”. Церебральна

6

нейродинаміка вивчалася за допомогою електроенцефалографії (ЕЕГ-
комплекс “Bioscript BST1”, Німеччина).

Вивчення стану вегетативної нервової системи відбувалося за даними
вегетативного тонусу, який визначався на підставі стандартизованих схем,
що включали оцінку суб’єктивних та об’єктивних симптомів у балах (Вейн
О.М., 1999).

За виявленими ВНС хворі були розподілені на чотири клінічних групи:
пацієнти з рефлекторними нейром’язовими ВНС – 131; рефлекторними
нейросудинними – 43; рефлекторними нейродистрофічними – 14; корінцевими
– 18 хворих, які отримували лікування за розробленими схемами з
застосуванням міофасціальної мануальної терапії (ММТ). Контроль стали 38
хворих репрезентативних за віком і статтю, які отримували лікування за
стандартизованими схемами.

Результати дослідження було статистично оброблено із застосуванням
параметричного критерію Ст’юдента на основі довірительних інтервалів
(р.n¬x ? Ue 0 \ ^ ` i .r t v x ? 1o3?5"6uuuuuuuoooess**ssE*?ssssssss $ AE $ AE AE ;} B ??‚? OeE ;} B © OeE ;} B -O©Oe© OeE ;} B $If b?d? OeE ;} B $If ae?ae? OeE ;} B n«p« OeE ;} B $If ae«ae« okd OeE ;} B ‚¬„¬ OeE ;} B $If O¬O¬ OeE ;} B 02 okd¬ OeE ;} B §kd3/4 & & & F & ???????????o h\ o \ o засобом в розроблених нами лікувально-реабілітаційних комплексах (ЛРК) та складалась виключно з м’яких мануальних методик: релаксаційно-діагностичної пальпації, постізометричної релаксації м’язів (ПІРМ) та постреципрокної релаксації м’язів (ПРР), міофасціального релізу, м’язово-енергетичних технік, і, найчастіше, їх сполучень. В основу мануальних комплексів були покладені прийоми, описані К. Левітом та його школою (1995), прийоми, розроблені та модифіковані кафедрою неврології ЗМАПО, а саме А.В. Клименко (1986 – 1999), О.А. Козьолкіним (1991 – 2004), нові міофасціальні методики (Гринман, 1989; СкоромецА.А., 2001). Ми проводили ММТ у підлітків в первинно ураженому та віддаленому рухових регіонах, починаючи з корекції функціональних порушень нижніх кінцівок, таза, поступово просуваючись до первинно ураженої зони. На першому етапі лікування сеанси ММТ призначались через день, в підгострій стадії 1-2 рази на тиждень. У разі згладжування клінічної симптоматики можливо розширення кола допустимих прийомів. Кількість процедур визначалась ефективністю лікувального процесу, в середньому від 4 до 8 сеансів на курс тривалістю 25-30 хвилин. Проведення ММТ закінчували вправами індивідуальної кінезотерапії. Підліткам з рефлекторними нейром’язовими синдромами запропоновано наступний ЛРК: внутрішньом’язова блокада міофасціальних тригерних зон (МТЗ) дрібними дозами фармпрепаратів (1 мл 2,5% суспензії гідрокортизону, В12, 2 мл 2% розчину новокаїну, Traumeel С 2,2 мл) – точечно-сегментарний масаж (тривалість процедури 15-20 хвилин, кількість сеансів 7-10) – м’язова тракція (ручна тракція на сферичному столі або тракція власною вагою на похилій площині з можливою зміною кута нахилу, тривалість процедури 10 хвилин, кількість сеансів 7-10) – ММТ, ПІРМ на уражених м’язах (по 5-7 прийомів в направленні ФБ або на даному м’язі, 7-10 сеансів) – фізіотерапевтичні процедури (діадинамічні та синусоїдальні струми по загальноприйнятій методиці). Пацієнтам з нейросудинним синдромом рекомендуємо наступну схему ЛРК: масаж – м’язова тракція – ПІРМ – через 1 годину відпочинку лазеротерапія (паравертебрально на спинномозкові ганглії, тривалість експозиції 1-3 хвилини на кожну зону, кількість сеансів 8-12 щоденно) або 12 електрофорез на комірцеву зону (з 1% нікотиновою кислотою, 1% еуфіліном, 3% сірчанокислою магнезією, 3% бромідом натрію). У цієї групи хворих, при наявності стійких та виразних вегетативних реакцій потрібно використовувати найбільш ощадні прийоми ММТ, особливо на шийному відділу хребта. До лікування пацієнтів з нейросудинним синдромом необхідно підключати вазотропні препарати (кавінтон, танакан, ерготамінові препарати), венотоніки, седативні засоби в звичайних для цього віку дозах. При нейродистрофічному синдромі запропоновано наступний ЛРК: м’язова релаксація (протягом 30 хвилин) – точковий масаж – лазеротерапія – після 1-єї години відпочинку фізіотерапевтичні процедури (фонофорез з гідрокортизоном, діадинамічні струми, магнітотерапія, індуктотермія) – через 3-4 години ММТ (ПІРМ, міофасціальний реліз). При даній формі ВНС ефективним є додаткове застосування голкорефлексотерапії стандартних біоактивних точок, внутрішньом’язові блокади МТЗ. Тракційна терапія у цих хворих не застосовувалась, щоб не спровокувати розвиток класичної суглобової форми захворювання. Хворі з корінцевими синдромами потребують насамперед спокою і медикаментозного лікування (засоби, що перешкоджають набряку, судинні засоби, нестероїдні протизапальні препарати, вітаміни групи В) в умовах неврологічного стаціонару. У підгостром періоді зі зменшенням інтенсивності болючих відчуттів і збільшенням обсягу безболісних рухів доцільне проведення наступного ЛРК: м’язова релаксація – масаж – м’язова тракція – ММТ – тривалий відпочинок – фізіотерапевтичні процедури у другій половині дня (електрофорез, фонофорез, магнітотерапія). Гарний ефект дає призначення лазеротерапії на тригерні зони, особливо при супутніх вегето-судинних проявах захворювання. Проведення ММТ обмежується прийомами на рівні ураженого корінця. Дотримання запропонованих ЛРК з застосуванням ММТ дозволило значно поліпшити ефективність окремих медичних процедур та результат лікування в цілому: значне покращення – у 152 (74%) підлітків, покращення – у 48 (23%), стабільний стан – у 3 (1,5%), погіршення також у 3 (1,5%) хворих. Позитивна динаміка основних ВНС спостерігалась в усіх клінічних групах (таблиця 4). Найкращі результати отримані в групі рефлекторних нейром’язових ВНС, де клінічні прояви куповані у всіх хворих (р0,01).

Отже, включення до складу ЛРК диференційованої ММТ та індивідуальної
кінезотерапії, спрямованих, в першу чергу, на зміцнення м’язового
корсету, дає позитивний клінічний ефект, у виді нормалізації рухового
стереотипу, вегетативного статусу та м’язового балансу підлітка.
Нормалізація функціонального стану локомоторного апарату призводе до
сповільнення дегенеративних змін хребта, попереджує розвиток вторинних
неврологічних порушень, подальше прогресування захворювання.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення
наукової задачі, яка полягає у вивченні неврологічних особливостей
дегенеративної патології хребта юнацького віку, шляхом оцінки клінічних
даних вертеброневрологічного огляду, інструментальних методів
дослідження, і на цій підставі розроблена двохетапна система
диференційованих лікувально-реабілітаційних заходів.

2. Вертеброневрологічні синдроми в підлітковому віці
мають переважно функціональний характер, що клінічно
проявляється у виді рефлекторних синдромів (91%), серед
них: 67% – нейром’язові, 21%–

16

нейросудинні, 6% – нейродистрофічні. Корінцеві синдроми спостерігались у
9% випадків. За рівнем ураження вертеброневрологічні синдроми шийної
локалізації склали 51% (106), грудної – 16% (33), поперекової – 33% (67
осіб) хворих.

3. В основі формування клінічних особливостей вертеброневрологічних
синдромів у юнаків лежать статико-динамічні зміни в виді порушення
статури та ходи (83%), функціональних блокад хребтових рухових
сегментів (69%), порушення в м’язовій системі (100%), які
формують розвиток неоптимального рухового стереотипу. Порушення статури
та ходи представлені: деформації хребта – 81%, тазові деформації – 56%,
синдром різновисокості ніг – 28%, патологія стоп – 31% хворих. На тлі
м’язово-тонічних порушень у підлітків розвиваються міофасціальні
больові синдроми, які потребують патогенетичної корекції.

4. У пацієнтів юнацького віку одним з основних провокуючих факторів
розвитку вертеброневрологічного синдрому, окрім фізичного навантаження
(24%), є психоемоційний фактор(19 %).

5. У підлітків з вертеброневрологічними синдромами було виявлено високу
частоту вегетативних порушень (67%), які потребують додаткової
медикаментозної корекції: на сегментарному рівні це проявлялось
судинно-алгічними розладами (15%); на надсегментарному рівні
психовегетативним синдромом (93%); у вегетативній сфері
вегето-соматичними порушеннями в серцево-судинній (24%),
гастроінтестінальній (17%), дихальній (15%), сечостатевій (12%) сферах.

6. В рентгенологічній картині хребта у підлітків з
вертеброневрологічними синдромами переважають функціональні
рентгенологічні ознаки: хребтові деформації, зсув тіл хребців,
нестабільність ХРС, що відповідає клінічній картині захворювання. За
даними нейровізуалізаційних методів дослідження ознаки дегенерації
виявляються насамперед при поперековій локалізації захворювання (81%).
Найчастішими КТ і МРТ проявами при рефлекторних синдромах були
гіпергідратація та протрузія диска, при корінцевих синдромах – кила
диску та вузькість хребетного каналу.

7. Клінічна картина вертеброневрологічних синдромів шийної локалізації
поєднується у підлітків з порушенням церебральної гемодинаміки
функціонального характеру у вигляді венозної дисгемії в системі
хребетних артерій, асиметрії кровотоку, одностороннього або
двостороннього вазоспазму в хребетних артеріях. При довготривалій
наявності ознак вертеброневрологічних порушень виявлені гемодинамічні
розлади можуть служити підставою для розвитку стійкої гемодинамічної
дисциркуляції.

17

8. Включення до складу лікувально-реабілітаційних комплексів
диференційованої міофасціальної мануальної терапії та індивідуальної
кінезотерапії сприяє нормалізації функціонального стану локомоторного
апарату, призводе до сповільнення дегенеративних процесів, попереджує
розвиток вторинних неврологічних порушень, що забезпечує практичне
одужання у 73% та покращення у 23% хворих, та підвищує в 1,6 рази

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020