ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
Кемалова Ліля Ісметівна
УДК 141.7 : 316. 3 / 4
Маргінальність в умовах трансформаційних процесів сучасного суспільства
09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Сімферополь – 2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі соціальної філософії філософського факультету
Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського
Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: доктор філософських наук, професор
Кальной Ігор Іванович,
Таврійський національний університет
ім. В.І. Вернадського,
завідувач кафедри соціальної філософії
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Швецова Антоніна Вікторівна,
Кримський юридичний інститут ХНУ ВС,
завідувач кафедри соціально-економічних дисциплін
кандидат філософських наук, доцент
Казак Анатолій Петрович,
Таврійський гуманітарно-екологічний інститут,
кафедра філософії і соціально-політичних дисциплін,
проректор з наукової роботи
Провідна установа:
кафедра філософії Київського національного університету ім.. Т.Г.
Шевченка Міністерства освіти і науки України, м. Київ
Захист відбудеться “14” червня 2006 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К. 52.051.01 Таврійського національного
університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95038, м. Сімферополь,
проспект Вернадського, 4, конференцзал.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського
національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95038, м.
Сімферополь, проспект Вернадського, 4.
Автореферат розісланий “12” травня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради К. 52.051.01
………………………… Зарапін О.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження обумовлена особливостями соціальних
процесів в українському суспільстві. У результаті переходу від однієї
соціальної системи до іншої суспільство опинилося в ситуації, що цілком
можна умовно назвати маргінальною, тому що в її основі лежить проміжне,
пограничне положення самого суспільства. Аналіз феномена маргінальності
в умовах відсутності єдиної шкали цінностей, масової десоціалізації,
кризи ідентичності вимагає від дослідників адекватної оцінки реального
стану сучасного українського соціуму. У зв’язку з цим поняття
маргінальності набуває якісно нового змісту й вимагає свого уточнення.
Полісемантичність слова надає йому подвійної інтерпретації – воно може
означати як пограничний стан (маргінальність-перехідність), так і
периферійне (маргінальність-периферійність) положення соціального
суб’єкта. Маргінальність розглядається найчастіше як явище негативне, що
характеризує периферійний стан маргіналів, хоча її деструктивний тип не
є визначальним для усього феномена загалом, а є лише однією з форм його
вияву у світі, поряд з конструктивним. Тому важливо не просто фіксувати
факт наявності маргіналів у соціальній структурі суспільства, а
враховувати розходження усередині самих маргіналів.
Незважаючи на інтерес, що зріс останнім часом до досліджуваного феномена
з боку різних суспільних наук, необхідно відзначити, що маргінальність
як проблема соціальної філософії розроблена недостатньо. Не розкриті її
об’єктивні підстави; слабко вивчені форми вияву в умовах сучасних
трансформаційних процесів, що відбуваються в суспільстві. Крім того, не
досліджено позитивний бік даного явища як одного з можливих факторів
впливу на встановлення громадянської згоди. Необхідність дослідження цих
питань і обумовлює інтерес дисертанта до заявленої проблеми.
Маргінальність займає проміжне положення, знаходячись на межі різних
гуманітарних дисциплін, внаслідок чого вона найчастіше досліджується
фрагментарно, що призводить до її недооцінки як явища специфічного за
своїм характером. Соціально-філософський аспект дослідження
маргінальності допускає розгляд її об’єктивних підстав як наслідку
ексцентричної природи людини, розкриття сутності даного явища, що
дозволяє виявити справжню роль і місце маргінальності в суспільстві. В
умовах трансформації українського суспільства надзвичайно зростає
деструктивна спрямованість процесів маргіналізації, що істотно підвищує
актуальність дослідження маргінальності, факторів і форм її вияви в
Україні загалом і виявлення її специфіки в Криму як в особливому
поліетнічному регіоні.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Робота враховує
положення національної програми України “Освіта”. Дисертація виконана
відповідно до комплексної теми кафедри соціальної філософії Таврійського
національного університету ім. В.І. Вернадського “Громадянське
суспільство і специфіка його становлення в Криму” (державна реєстрація
теми № 0102V001652).
Ступінь наукової розробленості теми дослідження характеризується, з
одного боку, давньою традицією у вивченні маргінальності як соціального
явища в роботах американських і західноєвропейських дослідників, а з
іншого боку – практичною відсутністю докладної концепції маргінальності
стосовно до умов сучасної української і, конкретно, кримської дійсності.
Над проблемою маргінальності працювали Г.В.Ф. Гегель, Э. Дюркгейм, Г.
Зіммель, К. Маркс, Г. Маркузе, Р.Е. Парк, Е. Стоунквіст, М. Фуко, М.
Хайдеггер, Т. Шибутані. Серед вітчизняних дослідників даного феномена
можна відзначити – А.І. Атояна, Т.В. Вергун, А.А. Галкіна, З.Т.
Голенкову, І.В. Гордієнко-Митрофанову, Л.Н. Гумільова, Е.Д. Ігітханян,
В.Л. Каганського, І.В. Казарінову, І.І. Кального, А.П. Лантух, В.І.
Мельникова, І.П. Попову, І.П. Прибиткову, Е.Н. Старикова, Н.М. Харченко,
В.А. Шапінського. Іхні роботи, а також соціологічне дослідження,
проведенні Е.І. Головахою, Н.В. Паниною, І.П. Прибитковою і стали базою
джерел даного дослідження.
Маргінальність завжди цікавила дослідників і виступала об’єктом
соціального пізнання. Уже Г. Зіммель вивчав соціальний тип чужинця як
людини, що знаходиться в межах групи, але не цілком приналежної їй.
Відправним пунктом для самої постановки проблеми маргінальності стало
вивчення процесів міграції, розпочате американським соціологом Р.
Парком. Він увів поняття “маргінальна особистість” для позначення
культурного статусу і самосвідомості іммігрантів, які опинилися в
ситуації необхідності адаптації до нового для них способу життя. Р. Парк
і Е. Стоунквіст, що продовжив дослідження маргінальної особистості,
стали родоначальниками концепції культурної маргінальності. Слідом за
ними відзначену концепцію розвивали А. Антоновські, Р. Хінрікс. Але, на
відміну від своїх попередників, вони зосередили увагу на
психосоціальному впливі на особистість подвійності соціального статусу і
ролі, що виникають при конфлікті культур. Основоположниками
статусно-рольової концепції маргінальності серед американських
дослідників виступили Х. Дікі-Кларк, Р. Мертон, Е. Х’юз, Т. Шибутані.
Кроком уперед у дослідженні заявленої проблеми стало розуміння
маргінальності не тільки як результату міжкультурних етнічних
конфліктів, але і як наслідку соціально-політичних процесів. Ця позиція
була характерна для західноєвропейської соціології, що запропонувала
концепцію структурної маргінальності. Серед прихильників даної концепції
– К. Маркс, К. Рабан, А. Фарж. Філософське осмислення розглянутого
феномена було представлено в роботах постструктуралістів – Ж. Делеза, Ф.
Гваттарі, Ж. Дерріда (вони розкривали поняття маргінальності через
порівняння з поняттям “номадності”, “децентрації”). Загалом
напрацьований досвід свідчить про те, що сформувалися три концептуальні
парадигми маргінальності. Це концепції етнокультурної маргінальності,
структурної маргінальності, маргінальності соціальної ролі.
Різноманітність концепцій свідчить про багатогранність даного явища і
складність його однозначного визначення.
Специфіка вітчизняних досліджень маргінальної проблематики пов’язана з
перехідним періодом розвитку суспільства і проміжним положенням
особистості в цьому суспільстві. Маргінальність довгий час вважалася
винятково породженням капіталістичного суспільства. Але вже в середині
80-х років даний феномен почав усвідомлюватися як атрибут радянської
дійсності (А.А. Галкін, Е.Н. Стариков). Пізніше вивчалася проблема
маргінальної особистості (Н.О. Навджавонов, Ю.М. Плюснін);
обгрунтовувалася необхідність особливої галузі знання –
соціомаргіналістики (А.І. Атоян); досліджувалися національно-етнічні
процеси й проблеми маргіналізації соціальних груп (В.В. Браницький, Н.А.
Фролова). Загалом у вітчизняній науковій літературі сформувалося три
підходи до маргінальності: соціально-філософський, соціологічний і
культурологічний, у яких знайшли своє відображення етнокультурна,
структурна і статусно-рольова концепції. Феномен маргінальності почав
знаходити свою “легалізацію” у сфері гуманітарного знання і займати
особливе місце серед загальних проблем суспільного розвитку. Головним у
визначенні поняття “маргінальність” стає образ перехідності, що
відповідає специфіці сучасної ситуації, хоча маргінальність усе ще
сприймається як суто негативне явище. Дослідження заявленого феномена
допускає розгляд таких кореляційних з поняттям “маргінальність” понять,
як “відчуження”, “аномія”, “самітність”, “нігілізм”, що дозволяє більш
ґрунтовно усвідомити сутність досліджуваного явища. Дисертант спирався
на праці Г. Гегеля, Т. Гоббса, К. Маркса, Г. Маркузе, А. Камю, З.
Фрейда, де, так чи інакше, розглядався феномен відчуження. Широко
використовувалися роботи В.С. Асмуса, І.І. Кального, Н.І. Лапіна, І.С.
Нарського. При розгляді взаємозв’язку понять “маргінальність” і “аномія”
дисертант використав напрацьований досвід Е. Дюркгейма і Р. Мертона, а
також З.Т. Голенкової, Е. Головахи, Т. Заславської, Л. Іоніна. Звернення
до робіт Аврелія Августина і К.Г. Юнга допомогло дисертантові розкрити
зв’язок самітності і маргінальності. Самітність – одна з істотних
характеристик маргінальної особистості. Дослідження нігілізму А. Камю,
Ф. Ніцше, М. Хайдеггером, О. Шпенглером дозволили розглянути його як
один з аспектів маргінальності, своєрідну форму її вираження.
Взаємозв’язок девіації та маргіналізації дисертант розкриває, спираючись
на дослідження девіантної поведінки, зроблені М.Н. Гернетом, А.А.
Герцензоном, В.І. Добреньковим, Ю.А. Золотарьовим, А.Е. Личко,
відзначаючи при цьому, що необхідно розрізняти поняття маргінальності та
девіантності як нетотожні один одному.
Вивчення процесів маргіналізації в Україні, форм її вияву в
поліетнічному кримському регіоні призвело до необхідності виявити
проблему етнічної маргінальності, що слабко досліджена у вітчизняній
науці.
У даному дослідженні маргінальність визначається через виявлення її
об’єктивних основ, осередком яких є людина, а через неї і соціум. При
цьому сама маргінальність визначається як специфічне відношення індивіда
або соціальної групи до існуючого суспільного ладу, певних соціальних
спільностей. Вона виникає в результаті пограничного, проміжного стану
індивіда та суспільства загалом. Як основну гіпотезу дисертант пропонує
уявлення про маргінальність як універсальну властивість буття
суспільства й особистості. Маргінальність з’являється як внутрішня
характеристика людського “Я”, ексцентрична сутність якого заявляє про
перманентний стан незадоволеності собою і середовищем через протиріччя
між біологічним, соціальним і духовним “Я”. Вона може мати як
конструктивну, так і деструктивну спрямованість. Але при будь-якій
спрямованості маргінальність – одна з умов самовираження особистості.
Метою дисертаційного дослідження є розгляд маргінальності й аналіз її
вияву в соціальній дійсності сучасної України.
Для досягнення цієї мети необхідне вирішення наступних задач:
дослідити маргінальність як об’єкт соціального пізнання й уточнити
значеннєвий зміст терміна “маргінальність” стосовно українських реалій;
розглянути теоретико-методологічні підходи дослідження даного феномена й
розкрити можливості її соціально-філософського аналізу;
охарактеризувати об’єктивні підстави маргінальності як наслідок
ексцентричної природи людини, його есенції;
проаналізувати специфіку й форми вияву соціальної маргінальності в
сучасному суспільстві України загалом та в Криму зокрема;
розглянути маргінальність як один з можливих факторів впливу на
становлення і розвиток громадянської згоди в умовах трансформаційних
процесів України (Криму).
Об’єкт дослідження – маргінальність як особливий стан особистості і
суспільства.
Предмет дослідження – форми вияву маргінальності в умовах
трансформаційних процесів сучасного українського суспільства.
Теоретико-методологічною основою дослідження є діалектичний метод,
інтервальний підхід, порівняльно-історичний метод, метод
компаративістики і системний підхід. Широко були задіяні загальнологічні
прийоми аналізу та синтезу. Діалектичний метод дозволяє зрозуміти
процес розкриття граничних основ маргінальності через дослідження
протиріччя між сущим і належним, між можливістю і дійсністю, між рівнями
людського “Я” (біологічним, соціальним і духовним). Діалектичний метод
орієнтує на освоєння протиріччя, де одна протилежність прагне змінити
іншу. Інтервальний підхід показує, в яких рамках (інтервалі подій)
можливість маргінальності стає дійсністю. Порівняльно-історичний метод
дослідження дозволив виявити специфічні особливості й вияви розглянутого
феномена. За допомогою компаративистского аналізу виділені основні
детермінанти феномена маргінальності. Системний підхід забезпечив
розуміння того, що маргінальність потрібно розглядати, виходячи з
уявлень про суспільство як єдиний цілісний організм, певну систему у
всій сукупності й різноманітності її компонентів. Здійснене в дисертації
дослідження спирається також на методологію структурно-функціонального
аналізу маргінальних явищ.
Наукова новизна дослідження обумовлюється такими положеннями:
У результаті дослідження обґрунтовано, що природа маргінальності має
атрибутивний характер, тому що завдяки людині, вона присутня у всіх
шарах соціуму, додаючи тим самим гнучкості соціальній системі.
Виявлено, що маргінальність є своєрідною формою вияву життєвого ресурсу
особистості, формою вираження її пасіонарності, тому що допомагає людині
вбирати в себе все різноманіття світу і надає волю формування власної
самосвідомості без оглядки на стереотипи.
Вперше маргінальність виявляється як внутрішня характеристика людського
“Я”, протиріччя між біологічним, соціальним і духовним рівнями якого
призводять до появи мотиваційних конфліктів, що припускають різні
реакції, що залежать від типів акцентуацій характеру. Типи акцентуації
збільшують стан людей, які виявились в маргінальному положенні.
У процесі дослідження вдалося виявити, що маргінальність – явище
нейтральне, а її позитивні і негативні вияви залежать від
суспільно-історичних умов, що складаються, та обставин. Негативна
спрямованість маргінальності виявляється через відчуження, эскапизм,
ріст девиантных форм поводження, що характерно для маргінальних груп,
які опинились на периферії соціуму. Позитивна – зв’язана з новим
сприйняттям навколишнього світу, пошуком виходу із ситуації, що
створилася.
Обґрунтовано, що специфічна риса маргінальності в Україні – вимушений
характер масової спадної мобільності, що здійснюється під впливом
зовнішніх факторів, пов’язаних із соціально-економічною і
соціокультурною трансформацією суспільства загалом.
Виявлено, що в умовах складної економічної, соціально-політичної
ситуації, кризи етнічної самоідентифікації маргінали можуть стати
своєрідним “детонатором” соціального вибуху. Невизначеність їхнього
положення, відсутність стійкої шкали ціннісних орієнтирів, зниження в
багатьох соціального статусу в зв’язку з утратою роботи, приводить до
нагромадження негативної соціальної енергії.
Обґрунтовано положення про те, що маргінали, знаходячись у пограничній
ситуації, є одночасно своєрідною сполучною ланкою, що скріплює
суспільство, тому що вони не укорінені в жодному з фрагментів соціальної
структури суспільства, і тому відносно легко переходять з одного страта
в іншій.
Теоретичне і практичне значення дисертації. Для розуміння сучасних
процесів і уміння прогнозувати можливий розвиток країни необхідно знати
сутнісну природу маргінальності, зрозуміти її як цілісне явище, не
обмежуючись вивченням окремих її сторін. Результати дисертаційного
дослідження можуть бути використані в розробці спецкурсів із соціальної
філософії, політології, соціології та культурології.
Особистий внесок здобувача є достатнім. Концепція, зміст, висновки
дисертації та тексти опублікованих статей підготовлені і викладені
автором самостійно.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати
дослідження одержали апробацію в ході участі в Міжнародній науковій
конференції “Державна влада і політична участь” (Севастополь, 6-8
жовтня, 2003 р.); у Міжнародній науково-практичній конференції при
Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського:
“Суспільство і влада: можливості діалогу” (Сімферополь, 21-22 травня
2004 р.); у науковій конференції в Таврійському національному
університеті ім. В.І. Вернадського “Актуальні проблеми філософії:
суспільство, політика, культура” (Сімферополь, 26-27 квітня, 2006 р.); у
ході доповідей на методологічних семінарах кафедри соціальної філософії
ТНУ ім. В.І. Вернадського; на наукових конференціях Керченського
економіко-гуманітарного інституту ТНУ ім. В.І. Вернадського (Керч, 25
квітня, 2003 р.; 5 травня 2004 р.; 2 лютого 2006 р.); у публікації в
науково-публіцистичному альманасі “Перспектива” (Санкт-Петербург, 2003
р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в
дев’яти публікаціях дисертанта, з яких чотири – статті у виданнях,
зареєстрованих ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що
поєднують сім підрозділів, висновку, списку використаних джерел, що
включає 212 найменувань. Повний обсяг дисертації – 207 сторінок, з яких
187 займає основний текст.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальна значимість теми дисертаційного
дослідження, аналізується ступінь її наукової розробленості,
визначаються проблемне поле, об’єкт і предмет дослідження,
характеризується методологія дослідження, формулюються мета, задачі, а
також обгрунтовуються положення, що становлять новизну дослідження.
У розділі 1 “Маргінальність як проблема соціальної філософії” розглянуте
питання про маргінальність як об’єкт соціального пізнання, зроблений
аналіз різних концептуальних підходів дослідження даного феномена як
проблеми соціальної філософії.
У підрозділі 1.1. “Маргінальність як об’єкт соціального пізнання”
розглянуті різні концептуальні підходи в осмисленні маргінальності з
метою уточнення змісту поняття. Розглянуто різні наукові теорії, що
послужили підставою для вивчення феномена маргінальності. Необхідність
дослідження даної проблематики визначається практичною потребою у
вивченні інтенсивних змін, що відбуваються в соціокультурному
середовищі, а також недостатньою розробкою даної проблеми в соціальній
філософії. Будучи багатогранним явищем і за своїм визначенням
пограничним, маргінальність розглядається в межах трьох концептуальних
парадигм – етнокультурної, соціальної і статусно-рольової.
Різноманітність тлумачень поняття “маргінальність” призводить до того,
що губиться розуміння маргінальності як явища цілісного за формою та
змістом.
Як соціально-філософський феномен маргінальність розглядається через
призму її усвідомлення. Поняття “маргінальність” корелює з поняттями
“відчуження”, “аномія”, “самітність”, “нігілізм”.
У підрозділі 1.2. “Основні концептуальні підходи до аналізу феномена
маргінальності в дослідженнях американських, західноєвропейських і
вітчизняних філософів” розглядаються різні концепції маргінальності,
аналізуються їхні особливості. Концепція, розроблена Р.Е. Парком,
спочатку з’являється як концепція маргінальної людини, що знаходиться на
межі двох конфліктуючих культур. На думку Р. Парка, маргінальна людина
ніколи не буде прийнята до нового співтовариства, залишаючись у ньому
особистістю з роздвоєною свідомістю та психікою. Е. Стоунквіст, навпаки,
відзначав, що процес адаптації може призвести до формування особистості
з новими властивостями. Специфіка американських досліджень маргінальної
проблематики полягає в тому, що в них вивчалася етнокультурна
маргінальність.
Особливість західноєвропейських досліджень маргінальності полягає у
вивченні даного явища як наслідку соціально-політичних процесів, що
знайшло своє відображення у філософії постструктуралізму (ідея
“детериторіалізації” Ж. Делеза і Ф. Гваттарі, генеалогія влади М. Фуко,
деконструкція Ж. Дерріда).
У вивченні феномена маргінальності вітчизняними вченими сформувалися
соціально-філософський, соціологічний і культурологічний підходи до
дослідження цього явища.
З позиції соціально-філософського підходу соціальна маргінальність
розглядається як результат виникаючих у кризовий період розбіжностей
норм і цінностей груп з нормами й цінностями, що панують у суспільстві.
У той час соціально-філософський підхід припускає вивчення
маргінальності як багатогранного явища, властивого процесу становлення
суспільства на будь-якій стадії, а не тільки в періоди кризи, що
підкреслюється в даному дослідженні.
Соціологічне трактування маргінальності орієнтоване на дослідження
проміжного положення особистості стосовно будь – яких соціальних
зв’язків і спільностей. Ця позиція відображена в роботах Е.С.
Балабанової, З.Т. Голенкової, Е.Д. Ігітханян, І.П. Попової, І.П.
Прибиткової, Н.М. Харченко, які пов’язують проблему маргінальності зі
змінами в соціально-економічній структурі. Соціологи виявляють
маргінальні групи і страти, що виникли в умовах трансформаційних
процесів сучасного суспільства (Е.С. Балабанова, Е.І. Головаха, Н.В.
Паніна, А.А. Ручка); вивчають проблему маргінальності в контексті
бідності (Н.М. Римашевська, Н.М. Харченко).
Культурологічне тлумачення розглянутого феномена полягає в тому, що
маргінальність розглядається як тип мислення людини, не здатної до
асиміляції сформованих соціокультурних цінностей (В.А. Шапинський);
виявляються інваріанти аксіосфери маргінального “суб’єкта-суспільства”
(І.В. Гордієнко-Митрофанова); досліджується зв’язок маргінальності з
проблемою переходу до нової системи цінностей (Г.І. Упорова); особлива
увага приділяється соціально-психологічним аспектам маргінального типу
особистості (А.П. Лантух).
X†IUUeoeE
E
i
VXIuF
v
AE
E
E
uuu///uooooooeeeeeassOEE
!
„!
`„!
!
„!
`„!
!
„!
`„!
?
&
&
&
CЗагальним недоліком досліджень маргінальної проблематики залишається її
фрагментарність і слабке філософське пророблення. Дисертант відзначає,
що дослідження даного явища є особливо важливим в умовах утрати
соціальної цілісності, порушення механізму соціалізації, що призводить
до такого явища, як “масова патологія ідентичності”.
У розділі 2 “Об’єктивні підстави маргінальності та її основні
характеристики” досліджена онтологія маргінальності і зроблений висновок
про те, що маргінальність – це умова вияву життєвих сил людського
ресурсу.
У підрозділі 2.1. “Онтологічне укорінення маргінальності” обґрунтоване
положення про те, що дане явище має не тільки соціальний контекст, але й
онтологічний вимір, оскільки виражає стан існування на межі соціального
буття. Маргінальність виявляється як внутрішня характеристика буття
суспільства, і особливо людського буття. Онтологічна підстава
маргінальності – у самій людині. Виділення універсальних факторів
маргіналізації дозволило типологізувати маргінальність, оскільки
домінування будь-якого з факторів веде до утворення відповідного типу
маргінальності. У проведеному дослідженні охарактеризовано кілька
взаємозалежних типів маргінальності: біологічна, соціальна, вікова,
культурна, моральна, політична, релігійна й економічна маргінальність.
Виділяються об’єктивна – соціальна, і суб’єктивна – екзистенціальна
маргінальності. Екзистенціальна маргінальність визначає внутрішні межі
існування людини. Вона контролюється й регулюється людиною й у цьому
виявляється її феноменальність. Основним змістом феномена маргінальності
є воля і зумовлювана нею можливість вибору.
У підрозділі 2.2. “Маргінальність як умова самовираження людини:
маргінальна особистість, маргінальна свідомість, маргінальна поведінка”
маргінал розглядається як особистість, яка формується. Поява
маргінальної особистості пов’язана з деякими причинами як зовнішнього,
так і внутрішнього характеру. Сучасний період характеризується ситуацією
“масової патології ідентичності”, коли людина переживає безсилля,
відчуженість від світу, у тому числі і від самої себе. Пошук “своїх” в
умовах соціокультурного плюралізму здійснюється через “інших”. Причому
“інші”, як правило, розглядаються як “чужі”. Основою маргінальної
свідомості виступає неузгодженість норм і цінностей індивіда.
Маргінальна особистість виявляє себе у своїх вчинках, тому важливим є
розгляд маргінальної поведінки, як проміжної поведінки, що виражає
особливе, проміжне положення людини в соціумі. Маргінальна поведінка за
певних умов може зміщуватися до девіантної, але при цьому вона, за
визначенням, не є девіантною.
У розділі 3 “Вияви маргінальності та її специфіка в умовах трансформації
сучасного українського суспільства” досліджені фактори маргіналізації
українського суспільства в умовах трансформаційних процесів; розглянуті
форми вияву маргінальності в Україні та її специфіка в Криму, а також
питання про маргінальність як про один із факторів становлення
громадянської згоди в Україні.
У підрозділі 3.1. “Фактори маргіналізації українського суспільства в
умовах трансформаційних процесів” відзначено, що основними
детермінантами процесу маргіналізації в сучасному українському
суспільстві є спад в економіці, безробіття, міграція, зростання
злочинності, розпад соціальної сфери, криза системи цінностей. У зв’язку
з цим виділяються економічні, політичні й соціальні фактори
маргіналізації сучасного українського суспільства. Особливим фактором
маргіналізації є відсутність єдиної шкали цінностей в умовах переходу,
що підсилює деструктивізм маргінальності. У цих умовах в українському
соціумі зростає процес соціальної атомізації індивідів. Люди не
виявляють зацікавленості до групових цінностей, замикаючись на принципі
самовиживання. Специфічні особливості маргіналізації Криму пов’язані з
погано організованими міграційними процесами. За рахунок мігрантів
зростає кількість маргінальних елементів, які опинилися “на узбіччі
життя” і орієнтовані на девіантну поведінку.
У підрозділі 3.2. “Форми вияву маргінальності в Україні та її специфіка
в Криму” дисертант акцентує увагу на тому, що форми вияву
маргінальності, їхній конструктивізм і деструктивізм залежать від
суспільно-історичних умов, що складаються. Досліджуване явище можна
розглядати як наслідок трансформаційних процесів у суспільній системі і
як стан дезадаптації соціальних суб’єктів до умов соціальної реальності,
що змінюються внаслідок кризи ідентичності. В умовах трансформації
сучасного суспільства України зростає деструктивна спрямованість
маргінальності. Типологізація маргінальності дозволила виділити форми її
вияву, типи маргіналів. Маргінальність соціальної ролі, що
характеризується перехідністю базового соціального статусу, призводить
до появи нових професійно-статусних груп, безробітних. Структурна
маргінальність, що породжує обмеженість доступу до соціальних ресурсів,
призводить до появи таких маргінальних груп, як бідні, бездомні,
безпритульні, кримінальні елементи. Їх характеризує ескапізм, ціннісне
відчуження. Специфічною особливістю Криму є поява етнокультурних форм
прояву маргінальності, що пов’язано з кризою етнічної ідентичності.
Етнокультурні маргінали, що формуються в результаті міжетнічних шлюбів,
міграцій, зазнають подвійної маргіналізації. Вони переживають труднощі,
пов’язані з економічним, політичним становищем у країні, коли
суспільство опинилося в ситуації переходу від однієї соціальної
структури до іншої, а також труднощі адаптації в іноетнічному оточенні.
У таких умовах ці групи стають податливим матеріалом у руках тих, хто за
їхній рахунок намагається здійснити свої політичні амбіції.
У підрозділі 3.3. “Маргінальність як один із факторів впливу на
становлення громадянської згоди в Україні” розглянуте питання про
позитивний аспект маргінальності та про її роль у становленні
громадянського суспільства, заснованого на громадській згоді, принципах
діалогу, компромісу й толерантності.
В умовах етнічного плюралізму й конфесіонального різноманіття,
політичної й економічної нестабільності з особливою гостротою постає
проблема пошуку оптимальних форм громадянської згоди. Одним з факторів,
що впливають на становлення громадянської згоди, є маргінальність.
Маргінали, перебуваючи в особливій проміжній ситуації, є сполучною
ланкою. Своєю життєдіяльністю вони сприяють тому, що суспільство
приходить до розуміння важливості інтеграції на основі громадянської
згоди. Маргінальність має міжгруповий, міжсоціальний характер. Вона
пов’язує тих, хто знаходиться по різні боки, будучи своєрідним містком
між колишнім становищем суспільства і майбутнім, між різними
конфронтуючими соціальними групами.
Здобувачем зроблені наступні висновки:
По-перше, дослідження феномена маргінальності як об’єкта соціального
пізнання показало, що маргінальність, будучи заявленою як проблема в
дослідженнях американського соціолога Р.Е. Парка, так чи інакше
розглядалася й у роботах Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, К. Маркса, Р.
Мертона, П. Сорокіна. Розроблені ними теорії по праву можуть вважатися
передумовами для виникнення теорії маргінальності. Але дослідження цього
явища з позиції різних суспільних наук носили фрагментарний характер.
Задача соціальної філософії – розглянути його як цілісне явище, тому що
маргінальність є атрибутом людського й соціального буття. Це феномен, що
виявляє себе в дійсності як перехідний стан буття від минулого до
майбутнього, від однієї визначеності до іншої. У дисертації
маргінальність розуміється як специфічне відношення індивіда або
соціальної групи до існуючого суспільного ладу, певних соціальних
спільностей, що виникає в результаті пограничного, проміжного стану, в
якому опиняється індивід і суспільство. З даним феноменом співвіднесені
й тісно пов’язані такі явища, як “відчуження”, “аномія”, “самітність”,
“нігілізм”. Через зміст понять відзначених явищ проглядається її
особлива визначеність як категорії соціальної філософії. Маргінальність
виступає як одна із форм виявів відчуження особистості в умовах
дегуманізації суспільства, як реакція на відчуження людини від
суспільних інститутів, культури, моралі. З поняттям “маргінальність”
корелює поняття “аномія”, що описує стан втрати ціннісних орієнтирів і
норм у певних соціальних умовах. Маргінальність – форма аномії, тому що
характеризується невключеністю індивіда в соціальну структуру, його
перебуванням у проміжному стані між елементами цієї структури. Як
сутнісні характеристики маргінальної особистості дисертантом були
розглянуті також явища “самотності” і “нігілізму”.
По – друге, дисертант підкреслює, що проблема маргінальності має свою
історію, ґрунтовно розроблену в дослідженнях американських,
західноєвропейських і вітчизняних філософів і соціологів. У результаті
вивчення маргінальної проблематики сформувалися три концептуальні
парадигми: етнокультурна, соціоструктурна та соціально-рольова. Недолік
цих досліджень у тому, що маргінальність вивчалася як явище, властиве
суспільству тільки в ситуації кризи. Увага акцентувалася тільки на
негативних сторонах даного явища. У дисертації маргінальність розглянута
як універсальна властивість буття суспільства й особистості людського
“Я”, ексцентрична сутність якого заявляє про перманентний стан
незадоволеності собою і середовищем через протиріччя між біологічним,
соціальним і духовним “Я”. Такий підхід, на думку дисертанта, дозволяє
стверджувати можливість соціально-філософського аналізу даного феномена.
По- третє, сутнісний зміст маргінальності визначається дисертантом через
дослідження об’єктивних основ, осередком яких є людина і соціум. У
даному дослідженні маргінальність виявляється як внутрішня
характеристика людського буття і буття людини. Підстава маргінальності –
у людині, а механізм її вияву – у суспільстві. Аналіз маргінальності
здійснюється в таких термінах: маргінальність, маргіналізація, фактори
маргіналізації, маргінальна особистість, маргінальна свідомість,
маргінальна поведінка, маргіналізм. У дисертації представлені фактори
маргіналізації як взаємозалежні біологічні, соціальні, економічні,
культурні, аксіологічні передумови й каталізатори цього процесу. Така
“факторизація” процесу маргіналізації і лягла в основу типології
маргінальності. Виділяються різні її типи (біологічний, соціальний,
культурний та інші), розгляд яких дозволяє зрозуміти, що про
маргінальність як феномен можна говорити в тому випадку, якщо
розглядаються внутрішні, екзистенціальні аспекти людської
суб’єктивності, тому що носієм критерію маргінальної роздвоєності є
людина. Виникнення протиріччя між біологічним, соціальним і духовним
рівнями людського “Я” призводить до появи мотиваційних конфліктів, що
припускають різні реакції, що залежать від акцентуації характеру
особистості.
Маргінальність є своєрідною формою вияву життєвого ресурсу людини,
формою вираження його пасіонарності, соціальної активності. У залежності
від умов, що виникають, вона може бути деструктивною або конструктивною
як для окремого індивіда, так і для суспільства загалом. Маргінальна
особистість формується в результаті втрати своєї ідентичності в ситуації
відчуження людини від усього, всіх і від самої себе. Вона наділена
специфічними соціально-психологічними властивостями, особливою
маргінальною свідомістю і типом поведінки. Свідомість маргінала
характеризується роздвоєністю, відсутністю стійкої шкали ціннісних
орієнтирів. Маргінальна поведінка виражає особливе, проміжне положення
людини в соціумі. Воно має різні типи залежно від сфери громадського
життя. Однією із форм проміжної поведінки є девіантна поведінка.
По – четверте, процес трансформації неможливий без появи маргінальних
прошарків. Однак сьогодні спостерігається надмірне збільшення їхньої
кількості, у зв’язку з чим небезпечними стають масштаби і темпи
маргіналізації в Україні. Характерною рисою стану маргінальності в
Україні є масова спадна мобільність в умовах загальної кризи, що носить
вимушений характер, оскільки вона здійснюється під впливом зовнішніх
факторів, пов’язаних із соціально-економічною й соціокультурною
трансформацією суспільства загалом. Як фактори маргіналізації в Україні
були виділені економічний, політичний і соціальний фактори. Особливим
фактором є відсутність єдиної шкали цінностей в умовах переходу. Аналіз
факторів маргінальності, виділення її типів служить підставою для
виділення основних форм досліджуваного явища, а також типів маргінальних
груп та індивідів. Конструктивні й деструктивні форми вияву
маргінальності залежать від суспільно-історичних умов, що виникають, і
обставин. Негативна спрямованість виявляється через відчуження,
ескапізм, зростання девіантних форм поведінки, що є характерним для
маргінальних груп, які опинилися на периферії соціуму. Позитивна – коли
маргінальність як явище є своєрідним зв’язком, що скріплює суспільство,
за допомогою якого здійснюється пошук нових способів дій, що
відповідають мінливим умовам. Тут формуються перехідні соціальні групи,
що сприяють перебудові соціальної структури.
По-п’яте, відзначаючи специфічні особливості маргіналізації Криму,
дисертант прийшов до висновку, що, поряд із загальними з Україною
загалом каналами маргіналізації, у Криму ситуація посилюється через
виникнення етнокультурної маргінальності, викликаної кризою етнічної
ідентичності. Відзначено, що в становищі етномаргіналів опиняються не
тільки окремі особистості – представники етнічних громад, але й цілі
прошарки, які опинилися в проміжному становищі, які є відірваними від
звичного їм середовища, і які пристосовуються до нових умов існування.
Вони утворилися в результаті змішаних шлюбів або при відриві частини
вихідної спільності в результаті зміни кордонів, а також міграції
частини даного етносу в іншу країну, де вона і проживає в іноетнічному
оточенні. В умовах складної економічної, соціально – політичної ситуації
існує загроза використання етнодомінуючої ідентичності для розпалення
міжетнічних конфліктів.
По – шосте, одним із факторів впливу на встановлення громадянської згоди
в умовах сучасної України, на думку дисертанта, може виступати
маргінальність і в цьому її конструктивне значення. При цьому необхідно
підкреслити, що маргінальність – явище нейтральне, і її деструктивна або
конструктивна спрямованість залежить від середовища вияву й здійснення.
Маргінальність “відзначає” необхідність переходу до нових соціальних
реалій, підштовхуючи індивіда до здійснення чогось нового й провокуючи
якісні зміни в суспільстві. Вона здатна внести в навколишню соціальну
дійсність якусь новацію. Маргінали, перебуваючи в особливій проміжній
ситуації, виступають сполучною ланкою, коли суспільство приходить до
розуміння необхідності інтеграції на основі громадянської згоди.
У дослідженні розглянутого явища вітчизняною наукою ще багато
невирішених проблем. Неясним є механізм породження маргінальним буттям
відповідної сукупності рис суспільної свідомості, що тяжіють до якоїсь
цілісності. Належною мірою не вивчена проблема етнокультурної
маргінальності в Україні. Підготовлене дисертаційне дослідження можна
розглядати як спробу запропонувати можливі шляхи подальшого дослідження
цієї проблеми. Передбачається продовження роботи й проведення досліджень
із заявленої теми, оскільки її вирішення може зробити істотний внесок у
розуміння складної природи соціальних процесів сучасного українського
суспільства.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗДОБУВАЧА З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ
Статті
Кемалова Л.И. Феномен и сущность маргинальности в условиях
постсоветского пространства (к постановке проблемы) // Ученые записки
Таврического национального университета. Серия “Политические науки”. –
Симферополь, 2003. – Т.16 (55), №1. – С. 79-88.
Кемалова Л.И. Этнокультурные формы проявления феномена маргинальности в
современной Украине // Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 46.
– С. 102-106.
Кемалова Л.И. Маргинальность как один из источников политического
участия в диалоге “власть – народ” // Материалы международной научной
конференции “Государственная власть и политическое участие”. –
Севастополь, 6-8 октября 2003. – С. 69-72.
Кемалова Л.И. Маргинальность в Украине: феномен и его специфика //
Ученые записки Таврического национального университета. Серия
“Философия”. – Симферополь, 2004. – Т.17 (56), №2. – С. 118-125.
Кемалова Л.И. Факторы маргинализации современного украинского общества:
специфика Крыма // Культура народов Причерноморья. – 2006. – № 73. – С.
136-142.
Тезисы
Кемалова Л.И. Проблемы в решении социальных задач, вызванные стихийным
бедствием 16 сентября 2002г в г. Керчи // Научно-публицистический
альманах “Перспектива” – Санкт-Петербург, 2003. – С. 18-20.
Кемалова Л.И. Маргинализация общества в период Великой Отечественной
войны // Материалы межвузовской научной конференции “60-летие Победы
советского народа над фашистской Германией. Украина в годы Второй
мировой войны”. – Керчь, 8 апреля 2005 г. – С. 78-79.
Кемалова Л.И. Этномаргинальность и проблемы формирования толерантных
межэтнических отношений в Крыму // Материалы межвузовского Круглого
стола “Толерантность и проблемы формирования толерантного сознания в
условиях современного общества”. – Керчь, 2 февраля 2006 г. – С. 7-10.
Кемалова Л.И. Объективные основания маргинальности // Сб. Актуальные
проблемы философии: общество, политика, культура. – Вып. 2. –
Издательство ОАО “Симферопольская городская типография”. – Симферополь,
2006. – С. 31-33.
Анотація
Кемалова Л.І. Маргінальність в умовах трансформаційних процесів
сучасного суспільства. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03. – соціальна філософія і філософія історії. –
Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського. Сімферополь,
2006.
У дисертації пропонується розгляд маргінальності як універсальної
властивості людського буття. Відзначається, що даний феномен є можливим
атрибутом людського і соціального буття. Основним змістом феномена
маргінальності є воля і зумовлювана нею можливість визначеності.
Підкреслюється, що маргінальність – це умова вияву життєвих сил
людського ресурсу, вона є формою вираження його активності. У дисертації
відзначається, що спрямованість маргінальності (конструктивна або
деструктивна) визначається політикою суспільства. Актуальним, на думку
дисертанта, стає дослідження факторів маргіналізації та форм її прояву в
Україні загалом та в Криму зокрема. Дисертант відзначає, що в умовах
спроб побудови громадянського суспільства важливим стає розгляд
маргінальності як одного з ефективних факторів впливу на становлення
громадянської згоди в Україні.
Ключові слова: маргінальність, маргіналізація, ідентифікація,
акцентуація, фактори маргіналізації, маргінальна особистість,
маргінальна свідомість, маргінальна поведінка, самовираження,
громадянська згода.
Аннотация
Кемалова Л.И. Маргинальность в условиях трансформационных процессов
современного общества. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. –
Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского. Симферополь,
2006.
В диссертации предлагается рассмотрение маргинальности как
универсального свойства человеческого бытия. Данный феномен исследуется
как объект социального познания, рассматриваются различные
теоретико-методологические подходы к исследованию маргинальности,
обосновывается возможность социально-философского анализа данного
феномена. Отмечается, что маргинальность является одним из атрибутов
человеческого и социального бытия. Свобода и обусловливаемая ею
возможность определенности составляют основное содержание
рассматриваемого феномена. Маргинальность является своеобразной формой
проявления жизненного ресурса человека, формой выражения его
пассионарности. Возникновение противоречия между биологическим,
социальным и духовным уровнями человеческого “Я”, приводит к появлению
мотивационных конфликтов, предполагающих различные реакции, которые
зависят от акцентуации характера личности. Маргинальная личность
характеризуется особым маргинальным сознанием и маргинальным поведением.
В диссертации отмечается, что направленность маргинальности
(конструктивная или деструктивная) зависит от общественно-исторических
обстоятельств. В условиях трансформации украинского общества чрезвычайно
возрастает деструктивная направленность процессов маргинализации.
Диссертант исследует специфические особенности крымского региона и
утверждает, что его полиэтничность усиливает возможные процессы
маргинализации, которая может заявить о себе как деструктивный, так и
как конструктивный фактор общественного развития. Пребывая в особой
пограничной ситуации, маргиналы выступают своеобразным связующим
звеном, когда общество приходит к осознанию необходимости интеграции на
основе гражданского согласия.
Ключевые слова: маргинальность, маргинализация, факторы маргинализации,
идентификация, акцентуация, маргинальная личность, самовыражение,
маргинальное сознание, маргинальное поведение, гражданское согласие.
Annotation
Kemalova L.I. Мarginality under conditions of transformation of modern
society. Manuscript.
Thesis for candidate‘s degree in philosophy sciences by speciality
09.00.03. – Social Philosophy and the philosophy of history. – Tavrida
National V.I. Vernadsky University, Simferopol, 2006.
The dissertation offers the view of marginality as a universal virtue of
human existence. Freedom and opportunity of definiteness, stipulated by
it, constitute the main substance of phenomenon of marginality. It is
stressed that marginality is the condition of manifestation of vital
forces of human’s resources and is the form of his activity expression.
It is marked in dissertation that orientation of marginality (either
constructive or destructive) is determined by the society policy. In
candidates for the degree opinion the research of factors of
marginalization and its forms of manifestation in Ukraine and in the
Crimea particularly has become important. The candidate for the degree
points out that consideration of marginality as one of effective factors
of influence on the establishment of civil consent in Ukraine under the
condition of attempts of civil society foundation has become topical.
Key words: marginality, marginalization, factors of marginalization,
identification, accentuation, marginal personality, marginal
consciousness, marginal behavior, self-expression, civil consent.
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
