ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ім. К.Д. УШИНСЬКОГО
Матвієнко Ольга Володимирівна
УДК:
124.5:316.7.52:303.733(477)(043.3)
Соціальний час українського етносу: аксіологічний аспект
Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія
та філософія історії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Одеса – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Південноукраїнського
державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, Міністерство
освіти і науки України.
Науковий керівник – доктор філософських наук, професор
Кавалеров Анатолій
Іванович,
Південноукраїнський
державний
педагогічний університет
ім. К.Д.Ушинського,
завідувач
кафедри філософії та
соціології
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Богданов Володимир
Семенович,
Одеська національна
юридична академія,
директор Черкаського
навчального центру
кандидат філософських наук
Чебан Оксана Михайлівна,
Одеський державний аграрний
університет,
ст. викладач кафедри
філософії, політології і
історії України
Провідна установа – Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра
філософії, м. Київ
Захист відбудеться “13” квітня 2007 року о 12.00 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 у Південноукраїнському
державному педагогічному університеті ім. К.Д.Ушинського за адресою:
65020, м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Південноукраїнського
державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського за адресою:
65020, м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.
Автореферат розіслано “12” березня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
І.Г.Мисик
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Актуальність теми дослідження. Відсутність досліджень аксіологічного
аспекту проблеми соціального часу українського етносу потребує
детального наукового вивчення і з’ясування питань відносно ціннісної
свідомості як критерію часу в українському просторі життя. На етапі
вибору шляхів до здійснення волі українського народу, досягнення
власного і суспільного добробуту саме аксіологічний аспект набуває
культурної та соціально-політичної значущості. Розкриття даного аспекту
допоможе зрозуміти причини, що стримують історичне самовизначення
етносу, суспільства, їх еволюційного розвитку і розквіту творчого
потенціалу, дозволить окреслити засоби та механізми покращення буття
українського народу.
Найбільш ґрунтовний підхід до вивчення проблеми соціального часу
передбачає багатозначність ситуацій переживання й усвідомлення ціннісних
пріоритетів, устремлінь та їх втілення. Аксіологічний аспект соціального
часу українського етносу торкається питань неперервного перегляду
українцями власної картини світу, ціннісних орієнтирів в системі
механізмів соціальної взаємодії, перетворення звичної моделі існування,
динаміки стилю життя та розбудови парадигми буття за принципом духовного
рідства і єдності. Соціальний час являє цінність усвідомлених подій, що
має глибинне значення для історії українського народу, її вірогідності
як основи культурної спадщини. В ситуації неперервної зміни системи
світогляду, духовного і релігійного відродження виникає питання
становлення соціального часу як базисної цінності. Обраний аспект
осмислення соціального часу акцентує увагу на проблемі реалізації
цінностей, які відповідають різним формам суспільної свідомості, де
життєво необхідною є екологічна свідомість. Моменти реалізації цінностей
свідчать про подійний час, який оформлює час соціальний. Звернення до
принципу телеологічності й категорій сенсу, події, етнічної цінності та
парадигматичного досвіду сприяє якісно новому баченню і розумінню
аксіологічного значення українського етнопростору у творенні соціального
часу.
Враховуючи переважність наукових робіт за розглядом проблеми соціального
часу з боку питань соціологічного підходу, встановлено недостатнє
вивчення соціально-філософської спрямованості соціального часу, що
вирішило актуальність наукової задачі, яка полягає у визначенні
аксіологічного аспекту соціального часу українського етносу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане в межах планової наукової тематики кафедри
філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного
університету ім.. К.Д.Ушинського „Інноваційність у методології і
технології наукового і соціального пізнання” (затверджена на засіданні
вченої ради університету, протокол № 5 від 25.12.1997 р.) і є одним з
напрямків соціально-філософського осмислення ціннісного підходу до
проблеми соціального часу українського етносу.
Об’єкт дослідження – соціальний час українського етносу.
Предмет дослідження – аксіологічний аспект соціального часу українського
етносу.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – визначити соціальний час
українського етносу в аксіологічному аспекті.
Мета дослідження вимагала рішення таких задач:
експлікувати соціальний час в ретроспективі філософських концепцій часу;
розкрити аксіологічний зміст соціального часу як категорії соціальної
філософії;
визначити роль парадигматичного досвіду в утворенні соціального часу;
означити особливості моделі цінностей українського етносу в контексті
становлення соціального часу;
з’ясувати вплив архаїчної та сучасної української міфології на
формування соціального часу;
виявити аксіологічне значення релігійної, етико-естетичної та політичної
форм суспільної свідомості у змісті соціального часу.
Методи дослідження. Дослідження здійснено за допомогою різних
загальнонаукових методів. Конкретно-історичний підхід дає можливість
прослідити у ретроспективі характер й особливості соціальної форми часу;
порівняльний метод обрано при розгляді концептуальних положень і
дефініцій часу, які дозволяють розкрити аксіологічну сутність
соціального часу; структурно-функціональний підхід застосовано для
окреслення видів соціального часу; сінергетичний підхід – для з’ясування
впливу поняття сенсу як вищої цінності життя на історичний розвиток, що
створює унікальність соціального часу; соціокультурний підхід
використовано при доведенні впливу родової та міфологічної свідомості на
формування соціального часу; системний підхід – для визначення ролі
ціннісної свідомості, що наповняє всі форми суспільного буття і чинить
неоднорідність соціального часу. Етимологічний аналіз проведено для
осмислення значень часу, що відкривають якісні властивості соціального
часу. Це дало змогу всебічно проаналізувати відповідний фактичний
матеріал та зробити певні теоретичні висновки.
Наукова новизна одержаних результатів.
В дисертаційній роботі вперше у вітчизняній соціально-філософській думці
досліджено аксіологічний аспект соціального часу українського етносу.
На основі класичних уявлень філософії про час подано нову експлікацію
поняття соціальний час, який визначається як рухливий образ світу, діюча
модель цінностей і спосіб їх досягнення у межах певної культурної
традиції. Новим стає означення соціального часу як становлення найбільш
важливих об’єктів буття і результатів життєдіяльності, що являються
продовженням смислової перспективи, де сенс є подія, яка формує
континуальні властивості часу.
Новий підхід до розкриття аксіологічного аспекту соціального часу
стверджує його у якості базисної соціальної цінності, яку встановлює
конкретна людина через смисловий простір життя. Уточнення характеристик
часу дозволило розглянути соціальний час як неперервну зміну ієрархії
цінностей згідно з принципом телеологічності, доцільності, довершеності,
тобто соціальної ентелехії та за принципом еросу, постійного
відтворення.
Одним з елементів новизни є авторське подання в роботі дефініцій
етнічного, генеалогічного і культового часів, через які з’являється
парадигматичний досвід. Ціннісна свідомість та духовна самобутність
народу закладають основи до становлення парадигми соціального часу
українського етносу. Парадигматичний досвід народу є підставою для
реалізації етнічних цінностей, що постають його суттєвою детермінантою і
складають соціальний час.
Достатньої новизни набуло виявлення впливу психологічних потреб
суб’єктів етнічної спільності на систему етнічних цінностей та
обгрунтування ієрархії цінностей українського етносу як моделі, що
зумовлює характер і ціннісну спрямованість соціального часу.
Новим є ракурс дослідження особливостей взаємозв’язку міфологічної
свідомості та соціального часу при з’ясуванні доподійного,
відносно-історичного та історичного етапів людства у співвіднесенні з
етапами етногенезу – додіяльнісним, предметно-діяльнісним та
інформаційно-комунікативним. Неоднорідність соціального часу
детермінована амбівалентністю міфу, що стає наслідком двоплановості
мифем, які спричинили усвідомлення сакральної і профаної форм часу.
Певна наукова новизна була досягнена при розробці аксіологічних значень
форм суспільної свідомості. Дальше рішення проблеми знаходимо у
проявленні функціонального розмаїття соціального часу крізь культовий,
ритуальний, обрядовий, календарний та літургійний часи, екологічний і
структурний, генеалогічний і етнічний час, історичний, подійний, а також
соціально-міфологічний час і політико-спекулятивний як його різновид.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали
дослідження можуть бути підставою до внесення змін у нормативно-правову
базу закону України стосовно перегляду суспільної парадигми часу,
визначення і застосування нових концептуальних засад календарного часу.
Сформульовані в роботі висновки є допоміжними при розробці і викладанні
спецкурсу „соціологія часу”, розширенні тематичного плану лекцій з
„соціології культури”, „соціології особистості”, „філософії історії”,
„філософії політики”. Наукові положення дисертації можна використовувати
з метою поглиблення тематичного напряму семінарських занять
соціально-філософських та соціально-політичних дисциплін.
Науково-практичний вклад дисертаційного дослідження може бути
відображено при написанні навчальних посібників, наукових доповідей, при
наданні методичних рекомендацій і консультацій фахівцям державного
управління освіти і культури.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки
дисертації доповідались на регіональних, міжнародних наукових,
науково-практичних конференціях, читаннях: „Соціальний час в естетичній
формі свідомості” (Одеса, жовтень 2002 р.), „Соціальний час в
православно-християнській свідомості українського етносу”
(Дніпропетровськ, листопад 2003 р.), „Етико-естетичні положення у
становленні поняття соціальний час” (Київ, квітень 2004 р.),
обговорювались на методологічних, теоретичних семінарах, засіданнях
кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного
педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського.
Публікації. Основні ідеї дисертації висвітленні в 5 публікаціях, 3 з них
вміщені у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу,
трьох розділів, шості підрозділів, висновків та списку використаних
джерел. Матеріал викладений на 170 сторінках, список використаних джерел
(213 найменувань) нараховує 12 сторінок.
Основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено
мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, подані положення,
які встановлюють наукову новизну дослідження, розкрито практичне
значення одержаних результатів, показано структуру й обсяг дисертації.
У першому розділі „Експлікація категорії „соціальний час” розглядаються
різні підходи до проблеми часу і його суспільної форми. Визначається
ціннісний характер видів соціального часу. Розкривається аксіологічна
сутність соціального часу через такі поняття соціальної філософії, як
сенс, подія, простір, суспільна парадигма буття, життєдіяльність,
соціальна солідарність, ритм, номос, ейдос, телос, танатос, ерос.
У першому підрозділі „Ретроспекція філософських концепцій часу”
виділені особлива роль й властивості категорії „соціальний час” в
соціально-філософському контексті, які встановлюють ціннісне значення
суспільної форми часу як смислового простору. Теоретико-практичні засади
соціальної філософії завжди були щільно пов’язані з визначенням
суспільного часу, однак застосування його як окремої самостійної
категорії „соціальний час” відбулось нещодавно. Інтерес до проблеми
соціального часу виникає в другій половині ХХ століття. В період
радянської думки значний внесок в розробку поняття „соціальний час”
зробили такі вчені, як В.А.Артемов, В.Г.Афанасьєв, А.М.Лой, Г.П.Орлов,
В.П.Яковлев. На початку ХХІ століття звертають увагу дослідження
представників російської соціально-філософської думки Б.Домбровського,
О.М.Єжова, С.П.Іваненкова, які використовували соціально-психологічний
та історико-онтологічний підходи до вивчення соціального часу. Найперші
згадування про час зустрічаємо в працях стародавніх філософів – Гомера,
Емпедокла, Анаксімандра, де грецьке слово „aion” означає „шлях життя”,
„нескінченний час життя”. Давні філософи трактували час як цінність
життя. У подальшому пізнаємо, що час є „вічний взірець”, подоба вічності
в емпіричному світі становлення. Таке нове бачення стало наслідком
платонівського протиставлення часу, „хроносу” вічності – „еон”.
Зіставляються дві пари концепцій часу, де перша пара представлена
субстанційною та реляційною концепціями, які відрізняються у поглядах
відносно з’ясування природи часу і відношення категорії часу й руху, а
друга пара концепцій – статичної і динамічної, об’єднує різні точки зору
на процеси становлення, що розбігаються в питаннях про відношення
категорії часу і буття. Субстанційна теорія, котра була заснована
Платоном і доповнена І.Ньютоном, визнає існування одноманітної,
універсальної та абсолютної форми буття як рівномірної і божественної
тривалості, згідно з якою час є неперервний, постійний, однаковий
процес, рух, що строго регулюється. В межах реляційної теорії
розглядаються положення типологічної концепції часу, прихильниками якої
стали А.Д.Арманд, С.С.Лазарєв, А.А.Шаров. Ми відкриваємо цінність часу
завдяки розробкам вчених у галузі стратиграфії, географії,
хронобіології, де на прикладі понять „характерний час”, „спільна часова
шкала”, „ера”, „епоха” і „стадія індивідуального розвитку”, кожний
часовий період ідентифікується в залежності від самобутніх ознак флори й
фауни, особливих характеристик світу природи. Головною складовою
соціального часу визначаємо соціальний ритм як ознаку статичності часу,
котрий з’являється випробуванням вічної суєти, тягарнощі світу.
Рятуванням від монотонності буття вважаємо потяг, волевиявлення до
усвідомлення ситуацій, періодів, моментів непотрібного повтору, який
викликає деградаціний характер в системі, стримує її розвиток,
призводить до марної витрати життєвої енергії. При дослідженні
філософських положень Геракліта і Аристотеля – засновників динамічної
концепції часу, зроблено висновок про час як невловимий, нестримний
момент життя і зараховано його до складу базисних соціальних цінностей.
Неоднорідна соціальна дійсність постійно змінюється крізь динамічність
реальних подій. Акцентується увага на постійній зміні суспільного часу
як образу думок, стилю життя, що зумовлюється специфікою механізмів
соціальних відносин, особливостями диференціації праці та культурної
трансформації. Саме реальні, якісні зміни суспільного життя, котрі є
наслідком реалізації ціннісного ставлення, устремлінь, надають
соціальному часу значення актуального, реального, дійсного, здійсненого,
тобто сущого часу.
Аналізуючи взаємозв’язок субстанційної і реляційної концепцій, багато
уваги звертаємо до існування принципу дисиметрії, що являється причиною
здатності людини усвідомлювати, оцінювати час, його відтворювати та
утворювати в події. Спираючись на погляди Є.С.Багера, В.І.Вернадського,
М.К.Мамардашвілі, Г.Є.Михайлівського, ми показуємо цінність часу – його
необоротність через існування дисиметрії в живій природі. Підкреслюється
наявність щільного взаємозв’язку соціального часу з життєвим, який
залежить від біологічного та органічного часів, де для першого
характерною рисою є постійна дія цирканих циклів природного оточення, а
специфічністю останнього виступає наявність циклів циркадних, що чинять
внутрішній вплив на життєдіяльність кожної людини. Звертаємо увагу на
питання часу і феномену пам’яті та процесу ентропії, що докладно
окреслено в роботах Ф.Ауербаха і А.М.Лоя. Зазначається величезна роль
пам’яті, яка зупиняє руйнівну силу часу, його ентропійний характер. Крім
того, встановлюється з’єднувальна чи зв’язувальна функція соціального
часу, що уточнює останній як впорядковану, організовану дію або процес,
спрямований до єднання людей у досягненні якоїсь мети, до стримування
безладдя, відтворення, розбудови суспільної парадигми.
Проведення етимологічного аналізу відкрило цілу низку понять, пов’язаних
з уявленнями про час та часовими обставинами. Під головною цінністю
соціального часу вбачаємо його властивість надавати можливостей для
історичних винаходів шляхом проявлення думки як події і усвідомлення
миті.
У другому підрозділі „Соціально-філософські передумови утворення
аксіологічного значення соціального часу” досліджуються концептуальні
положення ціннісних засад соціального часу. Вивчення часу, особливо його
суспільної форми, передбачає обов’язкове зіткнення з питаннями, що
виникають у сфері свідомої діяльності. До проблеми часу і свідомості
багато уваги приділяли Аристотель, Платон, Плотін, Г.Гегель, Р.Декарт,
Г.Зиммель, Г.Лейбніц, Д.Локк, Б.Спіноза, М.Хайдегер, К.Ясперс, а також
В.А.Артемов, А.В.Босенко, О.М.Єжов, А.М.Лой, М.К.Мамардашвілі,
В.М.Муравьйов, Г.П.Орлов, М.М.Трубников, А.М.Чанишев, В.П. Яковлев та
ін. Роздуми філософів було зведено до загального висновку – соціальний
час є міра духовно-культурного розвитку людства, де кожна особистість і
суспільство у цілому можуть змінити час світу на кращий, піднести час до
ступеню соціальної цінності та багатства. Основна ідея, що об’єднує
філософськи погляди згаданих авторів, полягає у визначенні свідомості як
вищого типу буття, що має здатність або зупиняти, або робити час
нескінченним. Ми підкреслюємо величезну роль діяльності людини в
теперішньому, бо усвідомлення цінності часу тим значніше, чим вище
рівень та якість реалізації самосвідомості.
Найважливіше положення філософії Платона полягає у розумінні часу,
створеного за подобою вічності, що встановлює доцільність часу,
народження з певною метою. Час народжується з метою, яка є його
вихідний, апріорний сенс, що проектує ідею небесного взірця, закон
вічного буття в світ буття створеного. Наслідуючи єдиний надбуттєвий,
вічний і неосяжний початок, зразок, час ніби то створює безперервність,
виражену у відтворенні моментів, їх повторюванні та дискретності.
Ретельне дослідження поняття „телос”, розробленого Аристотелем, стало
глибоким підґрунтям до зрозуміння ролі та аксіологічних засад
соціального часу. Неповторність, унікальність станів життєдіяльності
породжує безповоротність часу, де завершеність, дискретність моментів
надає нових можливостей і напрямків руху. Нескінченно подільним може
бути тільки час людського буття, його історії, що стає частиною історії
всього людства. Життя – це неперервний розвиток, рух уперед крізь
смислове вертання як дань минулому. У свідомості теперішнє предстає
поняттям „тепер”, що є неподільна „межа”, „позачасовий початок часу”,
єдність початку і кінця оформлення думки, її ейдетичний телос, а також
умова єдності часу буття, момент пізнання істини. Теперішнє, що постає
єдиною точкою біфуркації, відносимо до первинності небуття. Еволюція
з’являється завдяки діючим моментам інволюції, прагнень до завершеності,
осмислення конкретної діяльності та здійснення буття, що доповнює,
розгортає спіраль еволюції і визначає ціннісну свідомість.
Громадянський календар виступає моделлю, загальним „нормативом”, що
узаконює циклічність суспільних процесів і свідчить про статичний
характер образу життя, пасивний прояв соціального часу. Незмінність
об’єктивних умов життєдіяльності людства разом з особистим виміром крізь
вибір часу надають соціальному часу характер нескінченності процесу.
Витоки номологічної сутності соціального часу знаходимо в ідеї
продовження через відродження буття, що проявляється у наслідуванні й
послідовності як аксіологічної особливості соціального часу. Соціальний
час представляє екологічний та структурний види часу, де останній є
найближчим за властивостями до соціального. Існує взаємне доповнення цих
двох часів, що підтверджується вторинністю свідомості перед природою.
Зв’язок індивіда з історією, який відображає час людського покоління –
час і ритм актуальної життєдіяльності сучасників крізь мить, формує
структурний час, котрий складає одночасовість буття, суспільних
стосунків, взаємовідносин. У соціальному часі поєднується лінійність,
послідовна дискретність й виключність життя з циклічною римованістю,
упорядкованістю.
У другому розділі „Етнокультурний простір життя як вимір соціального
часу” досліджуються парадигмально-ціннісні основи життя етносу, що
складають специфічні умови існування соціального часу.
У першому підрозділі ”Парадигматичний досвід українського етносу у
формуванні соціального часу” аналізуються поняття „цінність”, „дух
народу”, „традиція”, „життєвий досвід”, „мудрість”, „практичний розум”,
які уточнюють суть парадигматичного досвіду як категорії, що визначає
зміст соціального часу. Звернення до робіт М.Вебера, Г.Зиммеля,
М.Мамардашвілі, К.Мангейма, К.Маркса К.Р.Поппера, Г.Риккерта,
Н.С.Розова, П.Сорокіна, Л.Н.Столовича, В.Франкла, а також І.І.Кравченко,
А.І.Кавалерова, А.А.Кавалерова допомогло встановити дефініції етнічних
цінностей, ціннісної свідомості, обґрунтувати актуальність
парадигматичного досвіду за допомогою значень понять сенс, діяльність,
наслідування зв’язків, час поколінь, духовний досвід, історична пам’ять.
Ретельне прочитання науково-філософських праць С.В.Бондаря, В.Горського,
М.Костомарова, О.Кульчицького, В.Липинського, С.Онацького, М.Рябчука,
М.Т.Степико, В.Храмової, Б.Цимбалістого, М.Шлемкевича, а також
Л.С.Мамута, Ю.Русова, Г.Г.Шпета дало змогу дослідити специфічні риси
українського характеру, особливості народного світовідчування, душевний
стан і джерела духовного потенціалу. Це надало можливостей зрозуміти
передумови формування етнічних цінностей, з’ясувати вплив
парадигматичного досвіду на зміст соціального часу. Крім того, були
оглянути емпіричні дослідження В.С.Бакірова, О.А.Борусевича,
Е.І.Головахи, О.О.Давидова, О.Злобіної, Ю.О.Левади, І.О.Мартинюка,
Н.В.Паніної, І.М.Попової, В.Тихоновича, пов’язані із самовизначеннями
українського народу стосовно їх ціннісних пріоритетів і ставлень.
Осмислення питань соціального часу з боку проблем етнічної
ідентифікації, асиміляції, етнокультурних і етнополітичних процесів було
проведено за допомогою наукових положень А.Ачкасова, В.С.Богданова,
А.П.Пономарьова, З.В.Сикевича, Р.Чмелика, М.О.Шульги.
?
c
,02Ziib
d
Oe
u
T
~
?
‚
‚
„
†
?
?
c
o
,.02468RTVXZ†?Oe
O
5?5
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
