.

Особливості патогенезу та інтенсивної терапії токсикогіпоксичних і метаболічних порушень в критичних станах при отруєннях нейротропними речовинами (ав

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
162 5323
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

Лисенко Віктор Йосипович

УДК 615.099.214:616–008.9–092:612.22]–036.8–085

Особливості патогенезу та інтенсивної терапії токсикогіпоксичних і
метаболічних порушень в критичних станах при отруєннях нейротропними
речовинами

(клініко-експериментальне дослідження)

14.01.30 – анестезіологія та інтенсивна терапія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Дніпропетровськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківській медичній академії післядипломної освіти
МОЗ України.

Науковий консультант:

доктор медичних наук, професор Звєрєв В‘ячеслав Васильович, Харківська
медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор кафедри
анестезіології та інтенсивної терапії.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Шлапак Ігор Порфирійович, Київська
медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України,
завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії, головний
токсиколог МОЗ України;

доктор медичних наук, професор Мальцева Людмила Олексіївна,
Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, професор кафедри
анестезіології та інтенсивної терапії;

доктор медичних наук, професор Шано Валентина Петрівна, Донецький
державний медичний університет ім.М. Горького МОЗ України, професор
кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних
станів, ІНВХ ім. В.К. Гусака АМН України, (м. Донецьк), завідувач
відділом анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії.

Провідна установа:Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця
МОЗ України (м.Київ ), кафедра анестезіології, реаніматології та
медицини катастроф.

Захист відбудеться “___” ___________ 2006 р. о ____год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 08.601.01 у Дніпропетровській державній
медичній академії (49027, м. Дніпропетровськ, Жовтнева площа, 4, ауд. №
9).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровської

державної медичної академії (вул.Дзержинського,9).

Автореферат розісланий “_ __” ___________ 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, доктор медичних наук Кобеляцький Ю.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. На початку ХХI століття в більшості країн світу,
включаючи й Україну, відбувається формування так званої “токсичної
ситуації”, викликаної зростанням кількості гострих екзогенних отруєнь
(Лужников Е.А. с соавт., 2000; Литвинов А.А. с соавт., 1997; Жданова
М.П., Шлапак І.П., Шейман Б.С., 2002). Понад 60% госпіталізованих в
токсикологічні стаціонари становлять хворі з отруєннями нейротропними
препаратами, переважно з пригнічуючою дією на ЦНС (Лужников Е.А.,
Костомарова Л.Г., 2000) при середній лікарняній летальності 8,6%
(Лужников Е.А., Остапенко Ю.Н., Суходолова Г.Н., 2001). Питома вага
отруєнь ФОС коливається в різних областях України в межах 2 – 15% від
загальної кількості отруєнь, а летальність – від 7 до 23% (Шинкаренко
Н.Д., Петрашонок Е.В., 2002). Такі екстремальні стани, як шок, кома,
колапс, є крайнім проявом токсичності і майже в 65% випадків являються
причиною летальності в токсикогенну стадію отруєнь внаслідок гіпоксичних
та метаболічних ускладнень (Ильяшенко К.К., 1997; Лужников Е.А.с соавт.,
2001; Калмасон М.Л., 2001; Ливанов Г.А.с соавт., 2003, 2005).
Припускають, що при отруєннях нейротропними речовинами розвиваються
одночасні первинні порушення метаболічних шляхів в цитоплазмі та
мітохондріях, гіпоксія, пригнічення циклу Кребса, оксигеназний шлях
утилізації кисню, енергодефіцит, вільнорадикальні процеси (Голиков С.Н.
с соавт., 1986; Лукьянова Л.Д., 1997; Лужников Е.А. с соавт., 2001;
Ливанов Г.А. с соавт., 2002), які складають основу окисного стресу та
порушення структурно-функціональної цілісності клітин (Арчаков
А.И.,1975; Губский Ю.И., 2001; Ливанов Г.А.с соавт., 2005). Складність
цього процесу пояснює причину того, що до тепер залишаються невирішеними
численні патогенетичні аспекти проблеми, а також питання, пов’язані з
антигіпоксичним захистом організму, можливо, через розходження між часом
біологічного та клінічного розвитку симптомів.

Пошукам ефективних методів і препаратів для корекції гіпоксії та її
наслідків при отруєннях в останні роки приділяється все більш пильна
увага (Ильяшенко К.К., 1997; Лукьянова Л.Д., 2001; Калмасон М.Л., 2001;
Ливанов Г.А.с соавт., 2005; Darzynkievich Z.et al., 1997). Лише
поодинокі експериментальні роботи розкривають нейромедіаторні та
метаболічні механізми дії нейротропних препаратів (Паламарчук Е.С.,
1970; Мамчур В.И., 1991; Лукьянова Л.Д., 1997; Головенко Н.Я., 2001).
Адекватна оцінка лікувальної дії фармпрепаратів можлива в умовах
експерименту, що спонукало нас до його проведення.

Дуже обмежені і неоднозначні відомості про динаміку порушень кисневого
та церебрального метаболізму при гострих отруєннях нейротропними
речовинами (Усенко Л.В. с соавт., 1986; Гнатів В.В., 1988; Струков М.А.,
1999; Ливанов Г.А. с соавт., 2003). Остаточно не визначені переваги і
недоліки стимулюючої та охоронної терапії, послідовність або поєднане їх
застосування при токсикогіпоксичних комах (Усенко Л.В. с соавт., 1986,
2004; Черний В.И., 1997; Румянцева С.А., 2002; Ливанов Г.А. с соавт.,
2003, 2005).

Серед проблемних питань патогенетичної корекції токсикометаболічних
порушень залишаються ефективність упереджувальної корекції клітинного
енергодефіциту і зменшення ступеня гіпоксичних ушкоджень, що вимагає
своєчасної “метаболічної реанімації”, яка майже не розроблена (Черний
В.И., 1997; Лукьянова Л.Д., 1997, 2001; Калмасон М.Л., 2001; Ливанов
Г.А. с соавт., 2005; Darzynkievich Z. et al., 1997). В зв’язку з цим
розробка методів лікування для відновлення енергокисневого забезпечення
з використанням засобів, які здатні оптимізувати тканинну утилізацію
кисню та субстратів окиснення для збереження життя в екстремальних
станах, є надто актуальнoю (Усенко Л.В. с соавт., 1986, 2000, 2004;
Лужников Е.А. с соавт., 2001; Калмасон М.Л., 2001; Ливанов Г.А. с
соавт., 2002, 2005), але неможлива без розкриття патогенетичних
механізмів метаболічних порушень в токсикогенну стадію отруєнь.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота є складовою частиною наукової теми кафедри анестезіології та
інтенсивної терапії Харківської медичної академії післядипломної освіти
“Діагностика та інтенсивна терапія церебральної недостатності при
гострих екзотоксикозах і тяжких алкогольних психозах”
(клініко-експериментальне дослідження), № державної реєстрації 0 199
U004008 .

Мета дослідження. Покращення результатів лікування гострих отруєнь
нейротропними речовинами шляхом підвищення ефективності інтенсивної
терапії на підставі поглибленого дослідження патогенетичних механізмів
формування та розвитку токсикогіпоксичних і метаболічних порушень в
критичних станах.

Завдання, які необхідно було вирішити для реалізації поставленої мети:

1. Дослідити в умовах експериментальної моделі екзотоксичного шоку
функціонально-метаболічні порушення і ультраструктурні ушкодження
гепатоцитів при отруєнні хлорофосом та фенобарбіталом.

2. Оцінити лікувальну дію фармпрепаратів (сукцинату натрія, оксибутирату
натрія, цитохрому С та бемітилу) та вплив на структурний стан
гепатоцитів в умовах експериментальної моделі екзотоксичного шоку.

3. Дослідити особливості динаміки кількісних порушень респіраторного,
транспортного і метаболічного компонентів кисневого режиму у хворих в
критичних станах при гострих тяжких отруєннях психолептиками (ПЛ) та
фосфорорганічними інсектицидами (ФОІ) .

4. Вивчити послідовність порушень активності мітохондріальних
дегідрогеназ і тканинного дихання та їх роль в механізмах формування і
розвитку токсикометаболічних порушень при отруєннях ПЛ та ФОІ.

5. Дослідити зміни стану перекисного окиснення ліпідів та
антиоксидантної системи при токсикогіпоксичних станах, зумовлених
тяжкими отруєннями нейротропними речовинами.

6. З’ясувати характер порушень енергокисневого забезпечення, системної
та церебральної гемодинаміки при токсичних комах, зумовлених гострими
отруєннями психолептиками.

7. Розробити концепцію відновлення енергокисневого статусу при гострих
отруєннях ПЛ та ФОІ.

8. Розробити патогенетично обгрунтовані методи корекції метаболічних
порушень при отруєннях ПЛ, ускладнених токсичною комою.

9. Визначити вплив фармакологічної корекції на кисневий режим та
інтенсивність метаболізму при гострих тяжких отруєннях ПЛ та ФОІ.

10. Оцінити ефективність розроблених варіантів метаболічної корекції в
програмах інтенсивної терапії хворих при тяжких отруєннях ПЛ та ФОІ.

Об’єкт дослідження: щури лінії Вістар з моделлю екзотоксичного шоку;
хворі з гострими тяжкими отруєннями нейротропними речовинами.

Предмет дослідження: функціонально-метаболічні порушення та структурні
ушкодження гепатоцитів у піддослідних тварин і лікувальна дія
фармпрепаратів в умовах моделі екзотоксичного шоку; гемодинаміка,
кисневий режим, церебральний кровоток, метаболізм, мітохондріальні
ферменти лімфоцитів, пероксидазні процеси, енергетичний статус хворих в
токсикогенний період отруєнь ПЛ та ФОІ.

Методи дослідження: комплекс клінічних і біохімічних методів,
визначення об’ємного вмісту кисню в артеріальній та венозній крові на
апараті Ван-Слайка, спрямованих на дослідження стану респіраторного,
транспортного та метаболічного компонентів кисневого режиму,
кислотно-лужної рівноваги (“Корнінг – 166”), тетраполярна
реоплетизмографія, імпедансометрія, цитохімічне визначення активності
мітохондріальних дегідрогеназ, модель екзотоксичного шоку, електронна
мікроскопія гепатоцитів, статистичні методи.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в динаміці проведено
поглиблене дослідження та оцінка порушень компонентів кисневого режиму,
церебрального кровотоку, інтенсивності метаболізму, активності
мітохондріальних дегідрогеназ лімфоцитів, пероксидазних процесів та
охарактеризовані категорії функціонально-метаболічних порушень при
гострих тяжких отруєннях нейротропними речовинами (ОНР). Встановлено 5
категорій порушень енергокисневого статусу в залежності від стадії
екзотоксичного шоку та виду отруєння. Вперше встановлено, що гострі
тяжкі ОНР викликають фазні порушення енергосинтезуючої функції
дихального ланцюжка в області ключових мітохондріальних ферментів і
розпочинаються в перші 6–12 годин достовірною активацією їх та
пероксидазних реакцій при збереженні відносної рівноваги ПОЛ/АОС.
Поглиблення тяжкості та (або) продовження тривалості токсикогіпоксичного
стану супроводжується інактивацією мітохондріально-ферментного комплексу
та надмірним виснаженням АОС, що вказує на розвиток декомпенсованої
біоенергетичної гіпоксії і загрозу “оксидазного стресу”. Виявлені
порушення, характерні для декомпенсованого шоку, ускладненого токсичною
комою II cт., співпадають з появою лінійної залежності споживання кисню
від транспортування та достовірно зниженою його утилізацією. Доведена
провідна роль ушкоджень клітинних механізмів утилізації енергосубстратів
та кисню у виникненні біоенергетичної гіпоксії.

Експериментально встановлено характер функціонально-метаболічних
порушень і ультраструктурних ушкоджень мітохондрій гепатоцитів при
смертельних отруєннях фенобарбіталом та хлорофосом. Встановлено, що
декомпенсований екзотоксичний шок супроводжується значним порушенням
киснезабезпечення тканин, активацією цитолітичних процесів, ушкодженням
структури мітохондрій гепатоцитів і розвитком гіпобіотичного стану.
Встановлені факти важливі для розуміння як патогенезу метаболічних
наслідків токсикогіпоксичного стану, так і механізмів розвитку
ушкодження мітохондрій та загибелі клітин. В порівняльному аспекті
встановлено вплив фармпрепаратів (цитохрому С, ГОМК, сукцинату натрія,
бемітилу) на виживання тварин та структурно-метаболічні порушення і
доцільність їх використання в клінічній практиці. Ці дані доповнюють
уявлення про здатність послаблювати тяжкість метаболічних наслідків
токсикогіпоксичного стану шляхом підтримки енергопродукції в системі
мітохондріального окисного фосфорилювання. Обгрунтована необхідність при
тяжких ОНР ранньої реактивації окисно-відновних процесів та відновлення
енергоспряженості за допомогою інтермедіатів циклу Кребса, переносників
протонів і електронів дихального ланцюжка мітохондрій та метаболічних
антигіпоксантів для ліквідації клітинного енергодефіциту.

Отримані нові знання про особливості патогенезу токсичних уражень
дихальної системи та метаболічних порушень покладені в основу
розробленої концепції відновлення енергокисневого статусу (ЕКС) при
використанні фармкорекції в програмі інтенсивної терапії хворих з
гострими тяжкими ОНР .

Практичне значення одержаних результатів. На підставі концепції
токсикометаболічного дисгомеостазу, відповідно до стадії шоку, виду
отруєння і встановленим категоріям порушень енергокисневого статусу,
розроблено 4 варіанта фармакометаболічної корекції (ФМК) в програмах
упереджувальної інтенсивної терапії при тяжких ОНР. При отруєннях
психолептиками з вираженою дисфункцією та компенсацією ЕКС
застосовується I варіант упереджувальної ФМК; при декомпенсації ЕКС–II
варіант. При отруєннях ФОІ з вираженою дисфункцією та компенсацією ЕКС
–III варіант; при декомпенсації ЕКС – IY варіант ФМК. Докладне описання
методів ФМК подано в практичних рекомендаціях. Диференційоване
використання їх в умовах нормалізації доставки кисню, відновлює
утилізацію кисню тканинами, знижує інтенсивність ПОЛ та підвищує
активність антиоксидантних ферментів, веде до зниження тяжкості
метаболічних наслідків токсикогіпоксичного стану, попереджує розвиток
окисного стресу та токсичну загибель клітин. Реалізація розробленої
системи зменшує тривалість коматозного стану, кількість легеневих
ускладнень, дозволяє уникнути летальності при компенсованому шоку і
знизити на 22,9% при декомпенсованому шоку.

Впровадження результатів дослідження в практику. Розроблені варіанти
програм фармакометаболічної корекції в комплексі інтенсивної терапії
відповідно до стадії шоку, виду отруєння і категорії порушень ЕКС
використовуються у роботі відділень токсикології та інтенсивної терапії
Харківської обласної клінічної лікарні, Харківських міських клінічних
лікарнях №2, №17 та клінічної лікарні швидкої допомоги №4, Сумської
обласної лікарні; ряду ЦРЛ Харківської області; лікувальних установах
Вінницької, Донецької та Луганської областей.

Матеріал дисертації використовується в лекціях і на практичних заняттях
при підготовці лікарів-токсикологів, анестезіологів і інтернів на
кафедрі анестезіології та інтенсивної терапії і кафедрі медицини
катастроф та токсикології Харківської медичної академії післядипломної
освіти, кафедрі невідкладних станів та анестезіології Харківського
державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Автором проведено патентно-інформаційний
пошук за темою дисертації, опрацьовані літературні джерела, обгрунтовано
ціль та задачі дослідження і вимоги до препаратів, як коректорів
метаболічного дисгомеостазу при гострих отруєннях. Практична частина
клінічних досліджень здійснювалась в Харківському токсикологічному
центрі на базі 2-ї клінічної міської лікарні разом зі співробітниками
кафедри та співробітником інституту кріобіології АН України (особистий
внесок – 75%), практична частина експериментальних досліджень виконана
автором разом зі співробітниками Харківського фармацевтичного
університету (особистий внесок – 60%). Автором проаналізовано та
статистично оброблено результати експериментального та клінічного
розділу досліджень, особисто написано текст дисертації, розроблена
концепція відновлення ЕКС організму та програми фармакометаболічної
корекції, сформульовані наукова новизна, практичне значення роботи і
висновки, розроблені практичні рекомендації, які є наслідком результатів
досліжень. В опублікованих у співавторстві наукових статтях особистий
внесок здобувача складає майже 75%.

Апробація результатів роботи. Результати дисертації оприлюднено на II
Всесоюзній конференції “Биоантиоксидант” (Москва, 1986), Y з‘їзді
анестезіологів УССР (Ворошиловград, 1988), IY Всесоюзному з‘їзді
анестезіологів (Одеса, 1989), Міжнародному симпозіумі “ЦНС и
постреанимационная патология организма” ( Москва, 1989 ),
науково-практичній конференції анестезіологів Молдови (Кишинів, 1990),
2-й Міжнародній конференції Франція та Україна (Дніпропетровськ,1995),
II національному конгресі анестезіологів України (Харків, 1996), IX
Всеросійській науковій конференції “Актуальные вопросы анестезиологии и
реаниматологии” (Санкт-Петербург, 1998р., Росія), III Національному
конгресі анестезіологів України (Одеса, 2000), У з‘їзді
анестезіологів-реаніматологів Республіки Бєларусь (Гомель, 2004), ІУ
Національному конгресі анестезіологів України (Донецьк, 2004),
засіданнях Асоціації анестезіологів Харківської області (1991, 1993,
1998, 2001, 2003), на спільному засіданні кафедр анестезіології та
інтенсивної терапії Харківської медичної академії післядипломної освіти
і невідкладних станів та анестезіології Харківського державного
медичного університету (2004).

Публікації. Результати дисертаціїї подані в 55 роботах: 24 наукові
статті опубліковані у фахових виданнях ВАК України (з них 13 – без
співавторів), а також 25 тез доповідей на з‘їздах і конференціях різного
рівня. Надруковані 1 методичні рекомендації, 1 інформаційний лист, 1
учбовий посібник, 1 робота у збірнику наукових праць та отримано 1
авторське свідоцтво і 1 патент України на винахід.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 354 сторінках
машинописного тексту і складається із вступу, огляду літератури,
матеріалів і методів дослідження, клінічної характеристики хворих, 6
розділів власних досліджень; аналізу та узагальнення досліджень;
висновків; практичних рекомендацій, списку використаної літератури з 430
джерел, з яких 295 надруковано кирилицею та 135 англомовних. Робота
ілюстрована 48 таблицями і 32 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Для вирішення поставлених завдань проведена клініко-експериментальна
робота. В експерименті на 132 щурах досліджена роль
функціонально-метаболічних порушень і ультраструктурних ушкоджень
гепатоцитів в патогенезі екзотоксичного шоку при смертельних отруєннях
фенобарбіталом та хлорофосом і вплив фармакокорекції на ці ушкодження та
виживання тварин. В клініці визначено категорії порушень ЕКС при
обстеженні і лікуванні 185 хворих з тяжкими отруєннями психолептиками
(ПЛ) та фосфорорганічними сполуками (ФОС), розроблена концепція його
відновлення та запроваджено принцип упереджувальної фармакометаболічної
корекції відповідно до стадії шоку, виду отруєння та категорії порушень
ЕКС.

Експериментальна частина роботи. Експериментальні дослідження проводили
на базі віварію Харківського фармацевтичного університету разом зі
співробітниками Харківської медичної академії післядипломної освіти. Під
час роботи дотримувались етичних принципів експериментальних досліджень.
Об’єктом дослідження були 132 піддослідних щури з смертельним отруєнням
фенобарбіталом та хлорофосом. Для модельного ушкодження ФОС вводили в
шлунок щурів 20% розчин хлорофосу в дозі 800 мг/кг (2 ЛД50);
психолептиками – 10% водний розчин фенобарбіталу в дозі 280 мг/кг
(2ЛД50). Оксибутират натрію, натрія сукцинат і бемітил вводили в дозі
100 мг/кг, цитохром С по 5 мг/кг, внутрішньочеревно, одноразово, через
30 хвилин після отруєнь хлорофосом і через 60 хвилин після отруєнь
фенобарбіталом. Антидотна терапія не застосовувалась. Ефективність
лікування оцінювали за інтегральним показником – виживання тварин, а
також за їх загальним станом, ректальною температурою, даними ЕКГ,
кислотно-лужного стану, газів артеріальної крові, активністю
цитолітичних процесів (АсАТ та АлАТ), цитоморфологією гепатоцитів.
Виявлені клініко-біохімічні та функціональні показники представлені в
таблицях 1 та 2.

Таблиця 1

Клініко-фізіологічні показники при гострих отруєннях щурів

фенобарбіталом та лікуванні антигіпоксантами ( М ±м, n =6)

Групи

тварин Кількість

дихальних

рухів за 1 хв Частота

серцевих

скорочень Вольтаж

шлуночк.

комплексу Ректальна

температура,

°С Живі

тварини

(через 6 год)

Інтактні

тварини 127,8±6,4 426,7±5,5 0,92±0,05 38,1±0,17 6

Контроль 60,7±2,5 134,3±2,5 0,46±0,02 31,7±0,3* 0

Ліковані:

ГОМК 59,3±3,5 271,7±12,9* 0,63±0,02* 31,1±0,29* 2

Сукцинат 62,3±2,1 284,5±6,3* 0,65±0,03 31,3±0,2* 2

Цитохром 66,6±1,8 296,0±3,7* 0,78±0,04* 32,1±0,1* 5

Бемітил 61,6±1,9 287,0±9,6* 0,64±0,02* 33,3±0,25* 1

** – достовірна різниця в порівнянні з інтактними тваринами, р ( 0,001

* – різниця достовірна в порівнянні з контролем, р (0,05

Таблиця 2

Біохімічні показники при гострих отруєннях щурів

фенобарбіталом та лікуванні антигіпоксантами

Групи

тварин рО2,

мм.рт.ст. рСО2,

мм.рт.ст. рН ВЕ,

ммоль/л АСТ,

ммоль/ч·л АЛТ,

ммоль/ч·л

Інтактні

тварини 88,7±2,25 40,37±1,27 7,35±0,03 -4,6±0,67 0,8±0,06 1,35±0,1

Контроль 67,7±1,27 55,3±2,25 7,06±0,01 -14,5±1,07 2,08±0,1 5,4±0,13

Ліковані:

ГОМК 71,2±2,1 58,8±1,2 7,09±0,02 -11,0±1,3* 2,17±0,1 5,1±0,3*

Сукцинат 70,0±0,9 53,38±1,12 7,08±0,02 -10,9±1,3* 2,18±0,1 5,2±0,2*

Цитохром 69,9±0,67 52,1±1,5 7,13±0,01 -9,2±0,57* 1,7±0,1* 4,7±0,17*

Бемітил 73,1±1,5* 53,9±1,5 7,09±0,02 -13,9±1,4 2,1±0,1 5,4±0,2

** – достовірна різниця в порівнянні з інтактними тваринами, р ( 0,001

* – різниця достовірна в порівнянні з контролем, р (0,05

Неліковані тварини (контроль) через 2 години після отруєння
фенобарбіталом втратили рухомість, не реагують на больові, звукові та
світлові подразнення, дихання за агональним типом, брадикардія, вольтаж
шлуночкового комплексу знизився на 50%, біохімічні ознаки цитолізу,
гіпобіотичний стан (температура тіла 29-28°С), декомпенсований дихальний
та метаболічний ацидоз і загибель через 3 години. У тварин, лікованих
ГОМК, через 2 години після отруєння і через годину після введення
препарату дихання більш глибоке, збільшились частота серцевих скорочень
та вольтаж шлуночкового комплексу. Ректальна температура у щурів, які
вижили, становила 31-32°С, підвищився лише метаболічний компонент
кислотно-лужного стану. Двоє щурів прожили більше 6 годин, що вдвічі
перевищує максимальний час життя нелікованих тварин. В групі тварин,
яких лікували натрію сукцинатом, виявлені майже аналогічні клінічні та
біохімічни зміни, як і в групі лікованих оксибутиратом натрію. Тільки
двоє тварин прожили більше 6 год. Щури, яких лікували бемітилом,
візуально майже не відрізнялись від нелікованих. Спостерігалось значне
пригнічення дихальних рухів в порівнянні з інтактними тваринами, однак
ЧСС була значно більшою в порівнянні з нелікованими щурами, як і вольтаж
шлуночкового комплексу. Ректальна температура достовірно вища в
порівнянні з нелікованими щурами. Активність трансаміназ, КЛС крові
достовірно не відрізнялися від контрольних тварин (табл. 2). Через 6
годин загинуло 5 тварин.

Через 6 годин після застосування цитохрому С залишилось живими 5 тварин,
з яких у двох з’явились активні рухи, зросла ЧСС, достовірно підвищився
вольтаж шлуночкового комплексу, температура більш висока, достовірно
зменшилась кислотність артеріальної крові. Часткова компенсація ацидозу
відбулась за рахунок метаболічного компоненту КЛС. Достовірне зменшення
цитолітичних процесів під впливом цитохрому С забезпечило більш
сприятливий перебіг інтоксикації фенобарбіталом і збільшило тривалість
життя тварин, що вказує на лікувальну дію цитохрому С при отруєннях
фенобарбіталом. Ультраструктурні зміни гепатоцитів у нелікованих щурів
проявились їх гідропічним набуханням, зникненням глибок глікогену. В
набряклій ендоплазмі неупорядковано плавають набухші мітохондрії з
вакуолізованим матриксом та повним руйнуванням структури. Кристи та
ендоплазматичний ретикулум часто зруйновані. Захисна дія цитохрому С
проявилась значно меншим набряком клітин. Мітохондрії круглястої форми,
набрякші. Кристи їх частково зруйновані. Зернистий ендоплазматичний
ретикулум, в основному, збережений.

При смертельних отруєннях хлорофосом застосування цитохрому С, натрія
сукцинату та бемітилу не дало позитивної динаміки клінічних та
біохімічних показників. В усіх щурів зростали дихальна недостатність,
судоми, екзофтальм, арефлексія, зберігався гіпергідроз, втрачались
рухомість, реакція на подразники і через 45 хвилин – глибоке пригнічення
вітальних функцій. Через 1 годину загинуло 15 щурів з 24, а 9
знаходилось в агональному стані. Наростають гіперсалівація, екзофтальм,
клоніко-тонічні судоми, критична брадикардія, достовірне зниження
вольтажу зубця R, ректальної температури (табл.3).

Таблиця 3

Клініко-фізіологічні показники при гострому отруєнні щурів

хлорофосом та лікуванні оксибутиратом натрія (М±м)

Групи (n= 6) Кількість

дих. рухів ЧСС,

на хв. R, mV Ректальна

температура,

°С Живі щур.

через 2 г

Інтактні тварини 127,8±6,4 426,7±5,5 0.92±0,05 38,1±0,17 6

Контроль 27,9±5,0* 64,1±4,4* 0,28±0,03* 31,3±0,2* 0

Ліковані ГОМК 87,8±4,7* 205±12,0* 0,82±0,03* 34,7±0,3* 6

Таблиця 4

Біохімічні показники при гострому отруєнні щурів

хлорофосом та лікуванні оксибутиратом натрію (М±м)

Групи

тварин РО2,

мм.рт.ст. РСО2,

мм.рт.ст. рН ВЕ,

ммоль/л Активн.

АСТ,

ммоль/ч. Активн.

АЛТ,

ммоль/ч.

Інтактні

тварини 88,7±2,25 40,37±1,3 7,35±0,03 – 4,6±0,67 0,8±0,06 3,35±0,1

Контроль 61,6±3,23* 56,4±3,0* 6,99±0,03 -20,3±1,1 1,77±0,16 4.28±0,2*

Ліковані

ГОМК 83,4±3,0* 31,2±1,5* 7,29±0,03

** -11,0±1,1

** 1,73±0,05

** 3,13±0,1

**

Примітки: * – достовірна різниця в порівнянні з інтактними тваринами

** – різниця достовірна в порівнянні з контролем в усіх випадках.

Декомпенсований метаболічний та дихальний ацидоз супроводжувався значним
порушенням киснезабезпечення тканин та активацією цитолітичних процесів
(табл.4). У тварин, яких лікували оксибутиратом натрію, через 15 хвилин
припинялись судоми, дихання стає рівним та частішим; через 30 хвилин
щури проявляли рухову активність, зберігали стійку позу і спостерігався
тільки дрібний тремор, гіперсалівація та екзофтальм, нормалізувався КЛС
крові, достовірно знизився рівень АлТ, всі щури залишились живими. Це
свідчить про лікувальну дію оксибутирату натрія при отруєннях
хлорофосом. В структурі гепатоцитів щурів контрольної групи виявляється
набряк цитоплазми, мітохондрії овальної форми з пластівчатим матриксом.
Кристи вкорочені, частково атрофовані. Цистерни зернистої
ендоплазматичної сітки розширені. Ядра гепатоцитів овальної форми.
Контури мембран не чіткі. При лікуванні ГОМК мітохондрії порівняно
збережені, їх кристи менш атрофовані. Матрикс їх різко ущільнений.
Цистерни зернистої ендоплазматичної сітки густо усіяні рибосомами,
складаються в витягнуті тіла. Ядра клітин з великою кількістю глибок
хроматину, ядерце не виражено. Отже, електронограми гепатоцитів при
смертельних отруєннях щурів фенобарбіталом та хлорофосом розкривають
картину розвитку апоптозу і цитопротекторну дію цитохрому С та
оксибутирату натрія. Запропонована патогенетична схема наслідків цих
отруєнь (рис. 1).

Клінічна частина роботи виконана при лікуванні і обстеженні 185 хворих в
токсикогенний період тяжких отруєнь ПЛ та ФОС (табл. 5). Основну вікову
групу серед обстежених склали люди молодого віку (20-40 років), а за
статтю декілька переважали жінки, особливо в групі отруєнь
психолептиками. У всіх хворих був пероральний шлях надходження
критичного рівня отрути. Час експозиції отрути становив 16,9±2,8 годин
при отруєннях ПЛП та 9,1±2,62 годин при отруєннях ФОС. З них: 115 осіб з
отруєнням психолептичними препаратами та 70 осіб з отруєнням ФОС.
Тяжкість клінічного перебігу отруєння оцінювали за класифікацією
Е.О.Лужникова, Л.Г.Костомарової (1989, 2000). Отруєння ПЛП були
ускладнені токсичною комою 1-2 ст. (за шкалою Глазго-Пітсбург) і середня
летальність становила 5,2% (в 1-й групі 1,47%, в 2-й – 10,6%). Зі
специфічною клінікою отруєння ФОІ (2-й період) обстежено 50% хворих;
35,7% в 1-й період і 14,3% – в пре- та коматозному стані (3-й період).
Середня летальність становила 15,7% (в 1-й групі – 2,5%, а в 2-й –
32,2%, яка повністю припадає на період коматозного стану) (табл. 6).

У більшості обстежених хворих (81,4%) спостерігались
аспіраційно-обструктивна та змішана форми порушення зовнішнього дихання,
які викликали необхідність ШВЛ у 11,3% хворих при отруєннях ПЛП і у
37,1% хворих при отруєннях ФОІ в режимах перемежованого
позитивно-нульового та позитивно-позитивного тиску (ПТКВ від 5 до 10 см
вод.ст.). Параліч дихальних м‘язів та гостра дихальна недостатність
значно частіше виникали при отруєннях карбофосом (37,5%), ніж в групі з
отруєнням хлорофосом (17,7%). Показанням до проведення ШВЛ були як

клінічні прояви гіпоксії, так і зниження оксигенації крові РаО2 до
66,7±5,1 мм рт.ст. та

підвищення РаСО2 до 57,1±3,1 мм рт.ст.(р93%. При загрозі РДС збільшували FiO2 до 0,6; для
обмеження пікового тиску в дихальних шляхах ШВЛ проводили в “безпечному”
режимі з дихальним об’ємом 6-8 мл/кг маси тіла та зворотнім відношенням
вдих/видих (1,3:1,0). Порушення оксигенації крові в легенях визначали за
відношенням РаО2/FiO2, як одного з критеріїв діагностики РДС, який
діагностували в 73% померлих з отруєнням ФОС і в 40% серед тих, які
вижили після проведеної ШВЛ. Окрім цього, ступінь легеневої гіпоксії
визначали за різницею фактичної КЄК і вмістом кисню в артеріальній крові
(СаО2), яка вказує на недонасиченість крові киснем в легенях.Однак
показник РаО2/FiO2 серед померлих з РДС становив 158,7±13,9, в той час
як серед осіб зі сприятливим кінцем – 236,5±19,6. Таку різницю слід
віднести на рахунок більш значних гострих паренхіматозних пошкоджень
легень. У них виявлено змішаний некомпенсований
респіраторно-метаболічний ацидоз (рН від 7,11до 7,02; РСО2 від 50,0 до
59,3мм рт.ст.; зниження НСОз до 16,8 ммоль/л; ВЕ – від -7,0 до -15,9
ммоль/л) з артеріальною гіпоксемією від 57,1 до 48,8 мм рт.ст. і
зниженням насиченості артеріальної крові (SaO2 0,05); в 2-й групі – тільки через добу
(СГГ 2,9±2,1%, р > 0,05). Ступінь легеневої гіпоксії (СЛГ) у обстежених
хворих при компенсованому шоку становила 7,8±1,3% і 11,9±2,5% при
декомпенсованому шоку. Ліквідація цієї форми гіпоксії та відновлення
оксигенуючої функції легень в 1-й групі відбулось через 18 годин з
моменту початку лікування і майже відновилась в 2-й групі через 24
години (СЛГ 2,5±1,6%). Отже, порушення респіраторного компоненту
транспорту кисню, які приводять до зниження кисневої емкості крові,
традиційними методами респіраторної підтримки усуваються не в повній
мірі. Тривалі і виражені токсикогіпоксичні ушкодження дихальної системи
при гострих отруєннях нейротропними речовинами викликають порушення
процесів вентиляції, перфузії та дифузії в легенях навіть на фоні
проведення ШВЛ. Гемодинамічні порушення призвели до зниження
еритроцитарного викиду, ударного та хвилинного об’ємів циркулюючого
кисню, які при декомпенсовному шоку становлять 55% від належних, а
фактичний ТО2 становив 66,5% в 1-й та 56,9% в 2 гр. Відомо, що ТО2
визначають циркуляційний, респіраторний та гемічний фактори. В наших
дослідженнях Нв не мав суттєвих кількісних змін на протязі лікування,
окрім виявленого ступеня інактивації Нв та легеневої гіпоксії у хворих
2-х груп. Отже, підтримка адекватного ударного об’єму серця, легеневого
газообміну та нормалізація ЗПОС були визначальними факторами
транспортного компоненту кисневого режиму організму. Не дивлячись на
зниження доставки О2, вміст та напруження О2 в змішаній венозній крові
виявились в межах норми, а це обумовило зниження артеріовенозної різниці
за киснем (АВРО2) при КШ в середньому на 24% і 35% при ДШ, що ми
пояснюємо первинним пригніченням клітинного дихання токсичними дозами
нейротропних речовин. Поєднання порушень різних компонентів
транспортування кисню до клітин призвело до виникнення енергокисневої
недостатності (ЕКН) на рівні 36% при КШ і 48% при ДШ (рис.2). Кисневий
борг в 1-й групі через 6 годин становив 18% і був ліквідований через 16
годин, а в 2-й групі через 12 годин був в межах 16-29% при нормалізації
системної гемодинаміки. Метаболічний компонент кисневого режиму
характеризувався зниженням коефіцієнту утилізації кисню (КУО2) до
23,5±1,3% при КШ і до 20,9±2,0% при ДШ, АВРО2 відповідно на 24,2% і 35%
та індексу споживання кисню (ІСпО2) на 36,8±4,0% і 56,0±5,6% (табл. 8).
Інтенсивність основного обміну при ДШ в перші 12 годин становила 45-56%
від належного, що свідчить про значне пригнічення інтенсивності
метаболізму (рис.3) при тяжких отруєннях психолептиками з розвитком
метаболічного ацидозу: рН 7,209±0,01, НСОз 17,2±1,2 ммоль/л, ТСО2
18,3±0,7 ммоль/л, ВЕ (-) 9,3±0,8 ммоль/л. При отруєннях ФОІ в стадії ДШ
значно страждає респіраторний компонент з розвитком ЛГ до 13% та
функціональні властивості еритроцитів з розвитком гемічної
(гемоглобінтоксичної) гіпоксії в середньому на рівні 11% при КШ та 17%
при ДШ. Поєднання порушень альвеолярної вентиляції та гемодинамічних
розладів в легенях з частковою інактивацією Нв призводить до зниження
КЄК при отруєннях ФОІ вже на перших ланках кисневого каскаду. Падіння
продуктивності серця викликало зниження УОО2 на 30% від належного при КШ
і на 47% при ДШ, відповідно ІТО2 на 33% і 54% , а поєднання порушень
компонентів КР викликало зниження ЕК забезпечення до 30% в стадії
компенсації та до 56% при декомпенсації. Вміст кисню та насиченість в
змішаній венозній крові виявились значно зниженими, а АВРО2 в межах
норми, що обумовлено активацією тканинного дихання. За рахунок
напруженої екстракції О2 показники СпО2 та утилізації наближені до
норми, а ІТЕО2 навіть перевищує її. При ДШ система ТО2 не здатна
забезпечити високий тканинний метаболізм при отруєннях ФОІ і
розвиваються порушення кислотно-лужного стану: рН 7,2±0,08; рСО2
50,4±2,3мм рт.ст.; НСОз 14,8±1,2 ммоль/л; ВЕ (-) 9,4±2,4 ммоль/л,
клітинний енергодефіцит.

Таблиця 8

Показники метаболічного компоненту кисневого режиму в двох групах
хворих при гострих тяжких отруєннях нейротропними речовинами (М±м, n=56)

Показник Контрольні Вихідні Через 6 год Через 12 г Через 18 г

АВРО2, мл/л (1) 50,0±0,98 37,9±1,2* 40,3±2,6* 46,9±2,8** –”–

АВРО2, мл/л (2) –”– 32,5±2,7* 37,2±3,3* 33,1±2,8* 42,8±5,0**

ІспО2, (1) мл/хв/м2 160,0±5,78 101,1±6,5* 124,0±7,8* 149,2±9,2**
171,6±10,4**

ІспО2, (2) мл/хв/м2 –”– 70,5±8,9* 86,9±12,3* 100,5±13,7* 121,2±9,3**

КУО2, % (1) 29,0±0,5 25,5±1,3* 27,6±1,6* 28,6±2,0 28,0±1,7

КУО2, % (2) –”– 21,0±2,0* 23,7±2,6* 20,7±1,6* 27,6±2,8**

СvO2, мл/л (1) 125,0±3,54 120,0±5,5 124,6±6,1 118,7±6,7 123,8±5,7

СvO2, мл/л (2) –”– 113,5±8,8 112,6±6,1 121,9±5,2 114,3±6,6

ІСТТО2, мл/л (1) 120,0±3,74 90,7±4,26* 95,8±4,8* 112,4±6,7 115,4±7,8

ІСТТО2, мл/л (2) –”– 74,2±6,7* 85,8±8,7* 74,4±7,0* 107,8±14,3

ІОО, (1) ккал/м2 1120±40,46 707,0±45,5* 868,0±54,6* 1044,4±64 1201,2±72

ІОО, (2) ккал/м2 М 493,5±62,3* 608,3±86,1* 703,5±95,9* 848,4±65,1*

Примітка.

*- достовірна різниця ( р D P z h‡ & ( * B ” A A A Ae AE E E I I ? O O ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? - - - - - ¶ ? y y y y y y y y y y aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E в крові порожнистої та ягулярної вен виявилось нижче мінімально необхідних значень на 21,7 % і 15,5 % відповідно; при цьому артеріо-венозна різниця також знижувалась відповідно на 13,5% і 28,6 % (рис. 4). Звертає на себе увагу значне зниження АВРО2 по відношенню крові з внутрішньої яремної вени та перевищення максимально допустимих значень РаСО2 на 18 %. Виявлені значні метаболічні зрушення в артеріальних та венозних басейнах крові. ВЕа становив (-)5,47±1,3 ммоль/л, а в порожнистій та яремній венах (-)6,33±1,08 ммоль/л та (-)8,1±0,1 ммоль/л відповідно. Звертає на себе увагу і більш значний показник ВЕ з внутрішньої яремної вени в порівнянні з порожнистою веною (р 61 % ).

Докладне описання розроблених варіантів метаболічної корекції в програмі
інтенсивної терапії хворих при тяжих ОНР подано в практичних
рекомендаціях. Покращення цих показників (табл. 10) в 2-й групі
відбувається значно повільніше і не досягає нормальних значень. Окрім
цього цікавим було те, що ступінь гемічної гіпоксії, пов’язаної з
інактивацією гемоглобіну в 1-й групі хворих ліквідується вже до кінця
1-ї доби проведення метаболічної корекції, в той час як в контрольній
групі вона зменшується повільно і залишається на рівні 4,1±1,8% на 2-гу
добу. Майже аналогічні зміни виявлені в динаміці показників ступеня
легеневої гіпоксії в порівнюваних групах хворих. Відбулись позитивні
зрушення в системі ПОЛ/АОС.

Концентрація МДА знижувалась на 37% в порівнянні з контрольною групою,
що, можливо, пов‘язано з їх включенням в метаболічні перетворення.
Значно швидше відновлювалась активність каталази та рівень ТФ відповідно
на 25 і 30% до кінця 2-ї доби лікування в порівнянні з контрольною
групою (рис.9). Клінічні критерії ефективності метаболічної корекції
представлені в таблицях 11 та 12.

Таблиця 10

Зміни показників енергокисневого забезпечення та метаболізму на фоні
комплексної метаболічної корекції (1) в порівнянні з контрольною групою
(2) (М ± м, n=30)

Показник Належні Вихідні Через 12 г Через 24 г Через 48 г

АВРО2, мл/л (1) 50,0±0,98 37,9±1,2* 40,3±2,6* 46,9±2,8** 49,9±2,4

АВРО2, мл/л (2) –”– 38,1±2,7* 40,2±3,3* 41,1±2,8* 42,8±5,0**

ІспО2, мл/хв/м2 (1) 160,0±5,78 71,1±6,5* 114,0±7,8* 149,2±9,2**
171,6±10,4**

ІспО2, мл/хв/м2 (2) –”– 71,5±8,9* 86,9±12,3* 100,5±13,7* 121,2±9,3**

КУО2, % (1) 29,0±0,5 25,5±1,3* 27,6±1,6* 28,6±2,0 28,0±1,7

КУО2, % (2) –”– 21,0±2,0* 23,7±2,6* 25,7±1,6* 27,6±2,8**

СГГі (1) Відсутня

(0,0) 7,5±2,6 * 2,8±1,14 * 0,77±0,38** Відсутня

СГГі (2) –”– 9,6±1,8 * 5,5±2,29 * 5,2±2,1* 4,1±1,8

СЛГ (1) –”– 7,9±1,2 * 4,3±1,5 * 2,27±1,0** Відсутня

СЛГ (2) –”– 11,9±4,7 * 11,4±2,4 * 10,9±2,3* 7,9±2,1

КрЕС,% (1) –”– 55,5±4,1 22,5± 4,8 7,3±5,7 Відсутня

КрЕС,% (2) –”– 55,3±5,6 45,7±7,6 37,2±8,6 24,3±5,8

Примітка.

*- достовірна різниця (р 156мл/хв/м2; іТО2>575мл/хв/м2; АВРО2>41мл/л ; КУО2>0,25
; СvО2>115 мл/л; СаО2>156мл/л. Достовірна та прогностично значуща
різниця показників кисневого балансу серед хворих основної та
контрольної груп спостерігається в динаміці через 18-24 години з початку
проведення інтенсивної терапії. Найбільш інформативними є іТО2, ІСпО2,
КУО2, ІСТТО2.

10. Головним механізмом компенсації редукованого ТО2 на етапі
протишокової терапії залишається підвищення серцевого викиду та
оксигенації крові в легенях. Протишокова терапія вважається ефективною,
коли збільшення ТО2 достатньо для досягнення максимального, незалежного
від ТО2, споживання кисню. Диференційоване застосування програм
фармакометаболічної корекції в умовах нормалізації транспортування кисню
забезпечує відновлення його утилізації (достовірно зростає СпО2, КУО2,
АВРО2), зниження інтенсивності ПОЛ, підвищення рівня токоферолу та
активності каталази і веде до зниження тяжкості метаболічних наслідків
токсикогіпоксичного стану. Ефективність терапії забезпечується
реактивацією окисно-відновних процесів та ліквідацією клітинного
енергодефіциту з переходом структурно-функціональних систем до нового
стаціонарного стану, який розширює межі резистентності до гострої
хімічної травми.

11. Реалізація розроблених програм фармакометаболічної корекції зменшує
в 1,5 рази тривалість коматозного стану, кількість легеневих ускладнень
на 21 %, забезпечує виключення летальності при компенсованому шоку і
зниження на 22,9% при декомпенсованому шоку.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.Оцінку порушень енергокисневого статусу у хворих в критичних станах
при ОНР необхідно проводити з метою запобігання та зниження тяжкості
тосикогіпоксичних ускладнень.

2.Для оцінки токсикометаболічних порушень доцільно використовувати
клінічні категорії енергокисневого дисгомеостазу: дисфункція
енергокисневого статусу помірна та виражена (ЕКС 16-32%); недостатність
ЕКС компенсована та некомпенсована (33-60%); неспроможність
ЕКС(НсЕКС>61%).

3. При отруєннях психолептиками з вираженою дисфункцією та компенсацією
енергокисневого статусу, які виявлені у хворих з компенсованим шоком та
токсичною комою 1-2 ст, після відновлення тканинної перфузії,
церебрального перфузійного тиску та легеневого газообміну на фоні
проведеної крапельної інфузії дофаміну (допаміну) 2 -5 мкг/кг/хв та 3-5
мкг/кг тренталу в інтенсивну терапію включати I варіант упереджувальної
фармакометаболічної корекції: пірацетам довенно (болюсно і крапельно) в
зростаючих дозах від 80 до 160 мг/кг в першу добу; цитохром С (цитомак)
довенно крапельно в дозі 0,3-0,5 мг/кг в перші 6 годин ІТ з наступним
введенням через 8-12 годин; нікотинамід в дозі 1,5-2 мг/кг кожні 6 годин
в першу добу та рибофлавін-мононуклеотид довенно в дозі 20-30мг/добу ;
кокарбоксилазу по 100 мг 2 рази; піридоксин довенно крапельно в
середньодобовій дозі 6-9 мг/кг; рибоксин болюсно довенно, повільно в
середньодобовій дозі 10 мг/кг; дексазон в дозі 0,1-0,15 мг/кг; при
збереженій сечовидільній та концентраційній функції нирок призначати 4%
розчин глутаргіну по 50 мл (2г) в 150 мл 0,9% NaCI довенно з швидкістю
60-80 крапель/хв.; корекцію глікемії проводили щляхом введення інсуліну
довенно при глікемії більше 6,0 ммоль/л.

4. II варіант застосовувати при декомпенсації енергокисневого статусу:
при цьому I варіант підсилюється підвищенням дози допаміну до 7-12
мкг/кг/хв.; пірацетаму від 160 до 200 мг/кг/добу; нікотинаміду до 3-4
мг/кг через 6 годин на добу; глутаргіну до 6-8 г (150-200 мл 4% розчину)
за рахунок 3-х разової інфузії розчину; дексазону до 0,17-0,25 мг/кг в
перші 6-12 годин інтенсивної терапії.

5. III варіант. При отруєннях ФОІ з вираженою дисфункцією та
компенсацією енергокисневого статусу, які виявляються при компенсованому
шоку в 2 стадію отруєнь (гіперкінезів та судом), окрім специфічної
антидотної терапії, застосовується фармакометаболічна корекція:
розпочинати безперервну довенну інфузію оксибутирату натрія в першу
годину в дозі 60-80 мг/кг з додаванням 100 – 200 мг тіопенталу натрія на
фізіологічному розчині NaCI, а в наступні години першої доби по 10-15
мг/кг ГОМКу разом з сибазоном в дозі 40-80 мг/добу. Сумарна доза ГОМКу
не перевищує 20 г/добу. При збереженні спонтанного дихання темп інфузії
корегується таким чином, щоб не пригнічувалась його функція; на фоні
проведеної крапельної інфузії 3- 5 мг/кг тренталу призначався цитохром С
(цитомак) довенно крапельно в дозі 0,3-0,5 мг/кг в перші 6 годин ІТ з
наступним введенням через 8-12 годин; кокарбоксилазу по 100 мг 2 рази;
піридоксин довенно крапельно в середньодобовій дозі 6-9 мг/кг; рибоксин
болюсно довенно, повільно в середньодобовій дозі 10 мг/кг; дексазон в
дозі 0,1-0,15 мг/кг;

6. IY варіант. При отруєннях ФОІ з декомпенсацією енергокисневого
статусу, яка виявлена в II-III стадію отруєнь, хворим, як правило,
проводиться ШВЛ і III варіант фармакометаболічної корекції доповнюється
призначенням: глутаргіну до 6-8 г (150-200 мл 4% розчину) за рахунок 3-х
разової інфузії розчину; енергетичного розчину (20% глюкоза 400,0 + 36
од.інсуліну + КСI 7,8% – 15,0 + MgSO4 25% – 10,0) під контролем глікемії

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020