.

Діагностика та хірургічне лікування мегауретера у новонароджених і дітей раннього віку (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
132 3528
Скачать документ

ІНСТИТУТ НЕВІДКЛАДНОЇ І ВІДНОВНОЇ ХІРУРГІЇ

ім. В.К.ГУСАКА АМН УКРАЇНИ

МАКАРОВА МАРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК: 616.617-007.64-053.31-07-085

Діагностика та хірургічне лікування мегауретера у новонароджених і дітей
раннього віку

14.01.09 – дитяча хірургія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор,

Соловйов Анатолій Єгорович,

Запорізький державний медичний університет МОЗ України, завідувач
кафедри дитячої хірургії.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор,

Грона Василь Миколайович,

Донецький державний медичний університет

ім. М. Горького МОЗ України,

завідувач кафедри дитячої хірургії,

анестезіології, реаніматології з курсом урології;

доктор медичних наук, професор,

Сеймівський Данило Антонович,

Інститут урології АМН України,

завідувач клініки дитячої урології

Провідна установа:

Національна медична академія післядипломної освіти

ім. П.Л. Шупіка МОЗ України, м. Київ.

Захист відбудеться “01” листопада 2006 р. о 14.00 години на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 11.559.01 в Інституті невідкладної і
відновної хірургії ім. В.К. Гусака АМН України (83045 м. Донецьк,
Ленінський проспект, 47).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту невідкладної і
відновної хірургії ім. В.К. Гусака АМН України (83045 м. Донецьк,
Ленінський проспект, 47).

Автореферат розісланий “29” 09. 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

д.мед.н.
О.А.Штутін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми

Питання діагностики та лікування вродженого мегауретера (вродженого
розширення сечоводу, МКБ–10, Q62.2.) у дітей на сьогоднішній день є
актуальними в дитячій хірургії і урології. За даними Д.Д. Мурванідзе із
співавторами (1978) мегауретер зустрічається в 5,3% випадках серед всіх
аномалій сечових органів. А.Ю. Свідлер (1981) серед хворих з аномаліями
сечових шляхів виявив гігантські сечоводи в 10-13%, а серед померлих – в
0,7%. Досить часто спостерігається двосторонній мегауретер – від 26,0%
до 52,5% від загальної кількості хворих [О.Ф. Возіанов, Д.А.
Сеймівський, 1992; О.В. Люлько, 1993].

Рання діагностика та вибір оптимальної тактики лікування – одна з
центральних проблем наукових розробок в цій області. Часте поєднання
мегауретера з різними варіантами порушень уродинаміки приводить до
розвитку пієлонефриту, ренальної гіпертензії, вторинному зморщуванню
нирок, утруднює вибір раціонального об’єму та термінів консервативного
або оперативного лікування [Н.А. Лопаткин, А.Г. Пугачов, 1986; В.З.
Москаленко, 1987].

Для діагностики мегауретера застосовуються рентгенологічні,
радіоізотопні й інструментальні методи діагностики, які є інвазивними,
небайдужими для дитячого організму і вимагають значних матеріальних
витрат [А.С. Сулейманов, 1981; А.Я. Пытель, 1987].

Традиційна ехографія широко використовується в діагностиці обструктивних
уропатій і ґрунтується переважно на реєстрації структурних змін в нирках
і сечових шляхах. Проте для вивчення ниркового кровотоку і транспортної
функції сечових шляхів можливості ультразвукової діагностики
використовуються недостатньо. Є лише поодинокі повідомлення щодо
використання імпульсної допплерографії у дітей раннього віку для оцінки
ниркового кровотоку і сечовідного викиду [Д.А. Сеймівський, В.О.
Петербурзький, 1997; В.В. Митько, А.І Хитрова, І.Ю. Насникова, 1998;
Т.В.Красовская, 2003 та ін. ].

Не дивлячись на велику кількість повідомлень про спостереження і
лікування дітей з мегауретером немає єдиної точки зору щодо лікувальної
тактики. Одні автори рекомендують вичікувальну тактику, інші вважають,
що хірургічну корекцію аномалії потрібно проводити відразу після
встановлення діагнозу [А.І. Птицин, 1981; А.Ю. Павлов, 1996; С.Н.
Николаев, 1998]. Неоднозначне відношення до методик і термінів
оперативного лікування пропонуються, як багатоетапні корекції, так і
одномоментні реконструктивні операції [П.Г. Даттани, 1997; В.Е. Блихар,
2000; А.Г. Пугачев, 2003].

Залишається дискутабельним питання щодо вибору методу тимчасового
відведення сечі з сечових шляхів. Авторами пропонуються різноманітні
уретерокутанеостоми, нефростоми, розвантаження на рівні сечового міхура
або ендоскопічні методи з подальшим стентуванням сечоводів [Д.Б.
Гуджабидзе, Р.Ф. Двали, 1978; А.В. Морозов, 1981; В.Г Гельдт, 1990; И.В.
Казанская, 1998; Ю.Е Рудин, 2002].

Описані ускладнення після проведених операцій достатньо серйозні та
свідчать про те, що існуючі методи хірургічних втручань при мегауретері
не є універсальними [М.Д. Джавад-заде, 1994, 1996; С.М. Татаринова,
1998; Э.Я. Гусейнов, 2000].

Велика кількість післяопераційних ускладнень, відсутність єдиної точки
зору на лікувальну тактику при мегауретері у новонароджених та дітей
раннього віку обумовлюють актуальність проблеми й необхідність розробки
нових методів діагностики і лікування мегауретеру у новонароджених та
дітей раннього віку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Робота виконана відповідно до наукової програми роботи кафедри дитячої
хірургії Запорізького державного медичного університету МОЗ України за
темою: “Діагностика і лікування вроджених вад розвитку сечової системи у
дітей” (шифр теми НДР – ІН 14.01.09.01; державний реєстраційний номер –
0101U003307).

Мета дослідження. Покращити результати діагностики та лікування
новонароджених і дітей раннього віку з мегауретером шляхом зменшення
кількості післяопераційних ускладнень за рахунок впровадження
допплерографічних методів діагностики, алгоритму диференційованого
вибору лікувальної тактики при мегауретері в різних клінічних групах.

Задачі дослідження

Оцінити результати лікування мегауретера традиційними методами.

Обгрунтувати ефективність і оцінити інформативність допплерографії
артеріальних ниркових судин і сечовідного викиду в діагностиці
мегауретера у новонароджених і дітей раннього віку.

Визначити ступінь порушення функції нирки у зв’язку з порушеннями
уродинаміки сечоводу та сечового міхура при мегауретері з використанням
допплерографії артеріальних ниркових судин і сечовідного викиду у
новонароджених і дітей раннього віку.

Розробити критерії визначення диференційної тактики хірургічного та
консервативного лікування мегауретера у новонароджених і дітей раннього
віку.

Оцінити результати розробленої тактики лікування дітей з мегауретером.

Об’єкт дослідження. Мегауретер у дітей раннього віку.

Предмет дослідження. Клінічні прояви, методи діагностики, тактика
оперативних втручань та результати лікування мегауретера у
новонароджених і дітей раннього віку.

Методи дослідження. В оцінці результатів діагностики та лікування
мегауретера у дітей раннього віку використовувалися формалізовані
клініко – анамнестичні дані історії хвороби. Результати об’єктивного
обстеження, клініко-лабораторні та біохімічні дослідження – для
визначення особливостей клінічної картини. Рентгеноурологічні,
ультразвукові, допплерографічні – для визначення функціонального стану
нирки та сечоводу при мегауретері, а також для визначення показань і
вибору виду оперативного втручання. Ендоскопічні – для визначення стану
та локалізації устя сечоводу при мегауретері. Уродинамічні – для
визначення стану уродинаміки сечових шляхів у дітей з мегауретером.
Морфогістологічні методи дослідження – для підтвердження діагнозу, а
також для визначення морфо-функціонального стану сечоводу й
уретеро-везікального сегменту. Статистичні – для визначення вірогідності
отриманих результатів.

Наукова новизна отриманих результатів

Вивчено залежність ступеня зниження функції нирки від ступеня порушень
уродинаміки сечоводу та сечового міхура за даними допплерографії
артеріальних ниркових судин і сечовідного викиду у новонароджених і
дітей раннього віку з мегауретером, що дозволило обґрунтувати вибір
патогенетичного лікування різних клінічних варіантів мегауретера.

Опрацьовані критерії оцінки ступеня зниження функції нирки при
мегауретері із застосуванням допплерографії артеріальних ниркових судин
і сечовідного викиду у новонароджених і дітей раннього віку.

Розроблено спосіб ендоскопічного лікування рефлюксуючого мегауретера при
тимчасовому зовнішньому дренуванні верхніх сечових шляхів.
Приорітетність розробки підтверджено патентом України №13252, МПК
А61В17/00. -№ u200509719; Заявл.17.10.2005; Опубл. 15.03.2006.

Розроблений алгоритм вибору тактики диференційованого лікування
мегауретера який ґрунтується на визначенні ступеня зниження функції
нирки, порушення уродинаміки за даними допплерографії артеріальних
ниркових судин і сечовідного викиду, дозволяє оптимізувати методи
лікування, зменшити кількість травматичних оперативних втручань і в 93,8
% випадків отримати позитивні результати.

Практичне значення отриманих результатів

Розроблений алгоритм вибору тактики диференційованого лікування
мегауретера в різних клінічних групах у дітей раннього віку.
Обґрунтовані показання для консервативного і різних способів
оперативного лікування мегауретера у новонароджених і дітей раннього
віку. Розроблена методика продовженої катетеризації сечового міхура у
хворих із функціональним обструктивним мегауретером. Запропоновані
патогенетично обґрунтовані методи хірургічного лікування різних
клінічних варіантів мегауретера у новонароджених і дітей раннього віку.
Спосіб ендоскопічної корекції при рефлюксуючому мегауретері дозволив
покращити результати лікування та зменшити кількість травматичних
оперативних втручань.

Використання розробленого алгоритму діагностики та лікування мегауретера
в залежності від клінічної групи у дітей раннього віку дозволило
скоротити кількість ускладнень, зменшити кількість травматичних
оперативних втручань та досягти позитивних результатів в 93,8 %
випадків.

Розроблені методики впроваджені в клінічну практику хірургічного та
урологічного відділень міської дитячої багатопрофільної лікарні №5,
хірургічного відділення Обласної дитячої клінічної лікарні м. Запоріжжя,
дитячих хірургічних та урологічних відділень Дніпропетровська, Донецька,
Херсона. Основні положення дисертації використовуються в навчальному
процесі на кафедрі дитячої хірургії Запорізького державного медичного
університету МОЗ України.

Особистий внесок здобувача

Здобувачем самостійно визначено мету, завдання та програму дослідження.
Самостійно виконано пошук та аналіз літературних джерел, статистична
обробка результатів дослідження, аналіз результатів традиційних та
розроблених методик діагностики та лікування мегауретеру у дітей до 3
років. Проведено обстеження та післяопераційне лікування у 40% хворих,
контрольне обстеження – у всіх дітей. Розроблено спосіб ендоскопічного
лікування рефлюксуючого мегауретера при тимчасовому зовнішньому
дренуванні верхніх сечових шляхів (спільно з професором Соловйовим А.Є.,
Баруховичем В.Я., Щевельовим Т.С.). Проаналізовано й систематизовано 207
архівних історій хвороби дітей з мегауретером. Участь в 50% операцій у
хворих з мегауретером. Сформульовані й обґрунтовані висновки та
практичні рекомендації.

Клінічні, рентгенологічні та ехографічні дослідження проводилися за
участю автора на базі Обласної дитячої клінічної лікарні та міської
дитячої багато профільної лікарні №5 м. Запоріжжя; доплерографічні
дослідження виконані на кафедрі госпітальної терапії І Запорізького
державного медичного університету МОЗ України; морфологічні дослідження
проведені в Інституті клінічної патології Запорізького державного
медичного університету МОЗ України під керівництвом д.мед.н. професора
В.О. Туманського.

Розробки алгоритму вибору лікувальної тактики при мегауретері у
новонароджених та дітей раннього віку проведені при участі к.мед.н.,
В.Я. Баруховича. Науковим керівником і співавторами, зазначеними
в списку опублікованих за темою дисертації робіт, надавалась
науково-консультативна допомога в процесі роботи.

Апробація результатів дисертації

Результати проведених досліджень доведено на науково-практичній
конференції спілки хірургів (м. Запоріжжя, 2003р.); науково-практичній
конференції дитячих урологів України (м. Чернівці, 2003р.); конференції
дитячих хірургів України (м. Львів, 2003р.); конференції дитячих
урологів України (м. Львів, 2005р.); конференції асоціації педіатрів
Запорізької області (м. Запоріжжя, 2005р.).

Публікації

За темою дисертації опубліковано 6 наукових робіт, з них 4 статті – 3 у
наукових фахових виданнях, 1 – у збірнику наукових праць, 1 патент
України.

Структура дисертації

Дисертація подана на 159 сторінках машинописного тексту. Складається зі
вступу, 4 розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку
літературних джерел, з них кирилицею – 205, латиницею – 115. Робота
ілюстрована 26 рисунками, 19 таблицями та 1 схемою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріал і методи дослідження. Робота ґрунтується на аналізі результатів
особистих спостережень, а також аналізі історій хвороби, даних
урологічних обстежень 72 хворих з мегауретером, що знаходилися на
лікуванні з 1991р. по 2005р. у клініці дитячої хірургії м. Запоріжжя у
віці від 1 дня до 3 років. Переважно мегауретер спостерігався у
хлопчиків (59,7 %). Двосторонній мегауретер виявлений у 39 (54,1 %)
дітей. Міхурово–сечовідний рефлюкс (МСР) зареєстрований у 23 (31,9 %)
хворих.

Для вирішення поставлених у дисертації задач було виділено два етапи:

Перший етап –з 1991 по 1997 рік. Обстеження хворих з мегауретером не
включало УЗД у В-режимі на фоні продовженої катетеризації сечового
міхура та допплерографії ниркових артерій і сечовідного викиду.
Лікування в даній групі проводилося тільки оперативне. Для аналізу
відібрані історії хвороби 23 пацієнтів.

Другий етап – з 1998 по 2005 рік. Обстеження хворих включало УЗД у В-
режимі на фоні продовженої катетеризації сечового міхура і
допплерографію ниркових артерій і сечовідного викиду. Проаналізовано
історії 49 хворих з мегауретером. В даній групі проводилося
консервативне й оперативне лікування, залежно від форми та ступеня
порушення уродинаміки і функції нирки. За даними дослідження на другому
етапі пацієнти поділені на 5 груп.

І група (5 хворих) – дилятація верхніх сечових шляхів відповідає 1-2
ступеню за класифікації P. Fister і W.Hendren, відсутні зміни ниркової
паренхіми і ниркового кровотоку, RI відповідає віковій нормі,
реєструється сечовідний викид з ураженого сечоводу, відсутній МСР,
відсутня ектопія устя сечоводу, відсутні клінічні та лабораторні ознаки
інфекції сечових шляхів, ниркової недостатності і супутньої патології.

ІІ група (11 хворих) – дилятація верхніх сечових шляхів відповідає 1-2
ступеню за класифікацією P. Fister і W.Hendren, відсутні зміни ниркової
паренхіми і ниркового кровотоку, RI відповідає віковій нормі, відсутня
ектопія устя сечоводу, реєструється сечовідний викид з ураженого
сечоводу, має місце інфекція сечових шляхів, може мати місце МСР,
супутня патологія.

ІІІ група (15 хворих) – дилятация верхніх сечових шляхів відповідає 2-3
ступеню за класифікацією P.Fister і W.Hendren, відмічається помірне
стоншування паренхіми, що супроводиться її дифузними змінами і помірними
порушеннями гемодинаміки за даними ДГАНС, підвищення RI сегментарних
артерій не вище 0,8, реєструється сечовідний викид з ураженого сечоводу,
може мати місце ектопія устя сечоводу і МСР, відсутні клінічні та
лабораторні ознаки ниркової недостатності і супутньої патології,
відсутнє порушення функції сечового міхура.

ІV група (12 хворих) – дилятація верхніх сечових шляхів відповідає 2-3
ступеню за класифікацією P. Fister і W.Hendren, є значне стоншування
паренхіми і підвищення її ехогенності, зниження швидкості кровотоку при
RI сегментарних артерій вище 0,8, сечовідний викид з ураженого сечоводу
не реєструється, є клінічні і лабораторні ознаки інфекції сечових
шляхів, ниркової недостатності і супутньої патології, є порушення
функції сечового міхура.

V група (6 хворих) – дилятація верхніх сечових шляхів відповідає 3
ступеню за класифікацією P. Fister і W.Hendren, або функція виділення на
екскреторних урограмах відсутня, є значне стоншування паренхіми,
відсутня реєстрація ниркового кровотоку, сечовідного викиду з ураженого
сечоводу, відзначені клінічні і лабораторні ознаки інфекції сечових
шляхів, ниркової недостатності, є порушення функції сечового міхура.

Методи хірургічного лікування, що застосовувалися у дітей з мегауретером
на обох етапах, представлені в табл.1.

Таблиця 1

Методи хірургічного лікування дітей з мегауретером

Методи лікування Кількість

операцій

Первинна

Уретероцистонеостомія одностороння 14

двостороння 9

Уретероцистонеостомія після тимчасового зовнішнього дренувания сечових
шляхів одностороння 6

двостороння 13

Пункційна нефростомія одностороння 4

двостороння –

Відкрита нефростомія одностороння 2

двостороння –

Пряма У-подібна уретерокутанеостомія одностороння –

двостороння 11

Зворотня У-подібна

уретерокутанеостомія одностороння –

двостороння 2

Підвісна уретерокутанеостомія одностороння 7

двостороння –

Термінальна уретерокутанеостомія одностороння 5

двостороння –

Відкрита цистостомія

4

Ендоскопічна корекція при МСР з попереднім розвантаженням верхніх
сечових шляхів одностороння 1

двостороння 2

Ендоскопічна корекція при МСР без попереднього розвантаження верхніх
сечових шляхів. одностороння 2

двостороння 2

Нефруретеректомія

6

ВСЬОГО 90

У 7 хворих не було потреби в проведені уретероцистонеостомії і пластики
сечоводу після тимчасового зовнішнього дренування, оскільки у них
відновилася уродинаміка і нормалізувалися показники ренального
кровотоку. Їм проведено видалення дренажів і оперативне закриття
уретерокутанеостом.

Обстеження включало клінічні та лабораторні дослідження, оглядове
ультразвукове дослідження (УЗД), УЗД з подовженою катетеризацією
сечового міхура при наповненому сечовому міхурі та після спорожнення з
визначенням розмірів і стану ниркової тканини і чашково – мискової
системи в динаміці. Дуплексне допплерівське сканування (ДДС) в
кольоровому й енергетичному режимах і допплерографію артеріальних
ниркових судин (ДГАНС) і допплерографію сечовідного викиду (ДГСВ),
екскреторну урографію з обов’язковим виконанням відстрочених знімків
(через 1-3 години), цистографію, уродинамічні дослідження, ендоскопічні
дослідження – цистоскопія, морфологічне дослідження тканин нирок і
сечоводів

УЗД у В-режимі проводилося на апараті “Aloka” SSD-630 хворим обох груп –
72 дитини. Допплерографічне дослідження артеріальних ниркових судин та
сечовідного викиду виконувалось на апараті Simens “Sonoline” G – 50, з
допплером, виробництва Японії із застосуванням мультичастотного
конвексного датчика з частотою 4 – 8 Мгц і лінійного датчика з частотою
5 – 8 Мгц. Обстежено 49 дітей.

За традиційною методикою в положенні хворого лежачи на спині та на
животі, проводячи серію послідовних подовжніх і поперечних зрізів,
визначали місце розташування нирок, загальні розміри органу, товщину і
стан паренхіматозного прошарку, його ехогенність і відображений рисунок
в різних відділах, розміри чашково-мискової системи. Оглядався стан
сечоводів по довжині та сечовий міхур при різному ступені його
наповнення.

При проведенні УЗД у В-режимі, на фоні продовженої катетеризації
сечового міхура, в сечовий міхур вводився фурацилін у віковому об’ємі,
через силіконовий уретральний катетер Фолея N 6-8 за Шарьєром.
Вимірювався поперечний розмір миски при наповненому сечовому міхурі і
після його повного спорожнення. Дослідження повторювали через 3 години,
через 1 добу, через 3 доби, через 7 діб при постійному відведенні сечі з
сечового міхура (продовжена катетеризація).

При допплерографічному дослідженні проводилися вимірювання параметрів
артеріального кровотоку за наступною схемою:

вимірювання на магістральній нирковій артерії біля входу її в нирковий
синус, вимірювання параметрів кровотоку на сегментарних артеріях (2-3
вимірювання), вимірювання параметрів кровотоку на інтерлобарних артеріях
(4-5 вимірювань в різних фрагментах нирки), у випадку візуалізації більш
дрібних судин проводилося вимірювання параметрів кровотоку на рівні
дугових і інтралобулярних судин (3-4 вимірювання).

При ДГАНС як числові характеристики артеріального ренального кровотоку
використовувалися наступні параметри:

1. V max – максимальна швидкість систоли кровотоку;

2. V min – мінімальна швидкість діастоли кровотоку;

3. PI – пульсовий індекс;

4. RI – індекс резистентності ниркових артерій.

Обчислення PI і RI проводилися автоматично при обробці допплерівських
кривих за традиційними формулами:

PI = (V max – V min)/TAMX

RI = (V max – V min)/V max

де TAMX – усереднена за часом максимальна швидкість кровотоку протягом
всього серцевого циклу.

Для оцінки скорочувальної функції сечоводу і стану УВС проведена ДГСВ.
Дослідження починалося через 15 – 20 хвилин після стандартного водного
навантаження з розрахунку 15 – 20 мл/кг ваги і проводилося при
фізіологічному наповненні сечового міхура. Для визначення сечовідного
викиду ультразвуковий датчик встановлювався поперечно до осі тіла над
симфізом. У режимі сірої шкали, без візуалізації викидів сечі визначити
точну локалізацію устя частіше не вдавалося. Розташування устя в
більшості випадків можна було виявити тільки при ретельному спостережені
місця виверження сечі. Виходячи з цього, загальна схема дослідження була
наступною: в режимі сірої шкали візуалізувалися викиди сечі, після цього
підбирався оптимальний кут нахилу датчика для того, щоб викид було видно
на всьому протязі. Далі фіксувалися напрям викидів, сила, частота (число
викидів за одиницю часу).

Рентгенологічне обстеження проводилося всім 72 хворим на
рентгенологічній установці РУМ – 20 і включало екскреторну урографію,
мікційну цистографію. Підготовку дітей і проведення рентгенологічних
досліджень здійснювали за загальновідомими методиками із використанням
трийодованих рентгеноконтрастних препаратів (верографін, урографін,
тріомбраст та ін.) в дозі 100 мг сухої речовини на 1 кг маси тіла.
Методика проведення екскреторної урографії визначалася у кожному
конкретному випадку та залежала від функціонального стану нирок. При
задовільній екскреторній і концентраційній функції нирок, за даними
біохімічних досліджень, виконували просту екскреторну урографію із
знімками на 10 і 20 хвилинах після введення контрастної речовини. При
необхідності проводилися відстрочені знімки в часовому інтервалі від 90
хвилин до 180 хвилин. У дітей до 1 року й у разі зниження функції обох
нирок використовували інфузійну екскреторну урографію з введенням до 2 –
2,5 мг/кг контрастної речовини з такою ж кількістю 5% розчину глюкози.
За даними урограм оцінювали характер і ступінь деформації
чашково-мискової системи, ступінь розширення сечоводу з урахуванням
сегментарних рівнів. При оцінці екскреторних урограм користувалися
класифікацією P. Fister і W. Hendren (1978). І ступінь – розширення
сечоводу, ЧМС в нормі, II ступінь – помірне розширення сечоводу і ЧМС,
III ступінь – значне розширення сечоводу і ЧМС, яке супроводиться
атрофією паренхіми нирки.

Мікційна цистографія проведена всім 72 хворим. Дослідження проводилося
за загальноприйнятою методикою, об’єм контрастної речовини, що
вводиться, залежав від фізіологічної місткості сечового міхура
розрахованої по ритму спонтанних сечовипускань. Оцінювали розміри,
контури сечового міхура, наявність деформації, дефектів наповнення, СМР,
стан уретри.

Дослідження уродинаміки, окрім ДГСВ, включало реєстрацію ритму
спонтанних сечовипускань у пацієнтів старше 7 діб без супутньої
патології. Нормативними показниками ритму спонтанних сечовипускань
вважали дані, отримані Е.А. Рудаковою. Для збору сечі використовували
стерильний педіатричний колектор.

Цистоскопія проводилася 16 хворим: 5 – з І та 11 – з II групи у віці
старше 6 місяців. Обстеження виконувалося за допомогою
ендовідеоурологічної системи фірми “STORZ” з дитячим цистоскопом №8 – 10
за Шарьером під загальною анестезією. Сечовий міхур наповнювали
стерильним розчином фурациліну до вікового об’єму. Після введення
цистоскопу оглядали всі стінки сечового міхура, оцінюючи стан слизової,
потім оглядали сечовий трикутник, місце-розташування, форму, ступінь
стулення устя сечоводів.

З метою виявлення характеру морфологічних змін ниркової паренхіми,
сечоводу і УВС при мегауретері нами проводилися морфогістологічні
дослідження. Матеріал одержували при нефректомії і різних варіантах
хірургічної корекції сечоводів. Для дослідження були взяті тканини 6
нирок, 27 сечоводів, у тому числі дистальних ділянок сечоводу – 11, інші
ділянки сечоводу – 16. Шматочки тканини сечоводів і нирок для
мікроскопічного дослідження фіксували в забуференому 2,5% формаліні та
заливалися парафіном. На ротаційному мікротомі “Mikrom HM 360”
одержували зрізи завтовшки 6-7 мікронів, які фарбували, гематоксиліном і
еозином, а також за Ван Гізоном.

При оцінці результатів порівняння проводили з результатами лікування
хворих з мегауретером на І етапі.

Результати проведених досліджень оброблені методом варіаційної
статистики при вірогідному інтервалі Р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020