.

Комплексне лікування виразкової хвороби із застосуванням гастро-норму, езомепразолу та тривіту-se-kв (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
152 2868
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Матковська Наталія Романівна

УДК 616.34-002+616-092+612-017+577.15+616.9+616-08

Комплексне лікування виразкової хвороби із застосуванням
гастро-норму, езомепразолу та тривіту-se-kв

14.01.36 – гастроентерологія

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Івано-Франківськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Івано-Франківському державному медичному університеті
МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор, академік АМН України

НЕЙКО Євген Михайлович, Івано-Франківський державний медичний
університет МОЗ України, кафедра факультетської терапії, завідувач
кафедри

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор МІЩУК Василь Григорович,

Івано-Франківський державний медичний університет МОЗ України,

кафедра терапії і сімейної медицини факультету післядипломної освіти,
професор кафедри

доктор медичних наук, професор СтАродуб Євген Михайлович,

Тернопільський державний медичний
університет імені І. Я.

Горбачевського МОЗ України, кафедра
терапії і сімейної медицини

факультету післядипломної освіти,
професор кафедри

Провідна установа: Київський національний медичний університет ім. О.О.
Богомольця МОЗ України, кафедра госпітальної терапії №2, м. Київ

Захист відбудеться “ 8 ” вересня 2006 року об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 при Івано-Франківському
державному медичному університеті за адресою: 76018,

м. Івано-Франківськ, Галицька ,2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Івано-Франківського
державного медичного університету за адресою: 76018, м.
Івано-Франківськ, вул. Галицька, 7.

Автореферат розісланий “12” липня 2006 року

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Д 20.601.01,

доктор медичних наук, професор
О.І. Дєльцова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Виразкова хвороба (ВХ) є розповсюдженою у всіх
країнах світу, зокрема в країнах Західної Європи, США та Японії її
діагностовано в 2-5% дорослого населення (Ю.О.Філіпов, З.М.Шмігель,
2003). В Україні зареєстровано біля 6 млн. хворих на хвороби органів
травлення. Серед них чільне місце займають хворі на ВХ шлунка і
дванадцятипалої кишки (ДПК). Рівень поширеності ВХ зріс в Україні за
останні 6 років на 19,6% до 2,7 тис. на 100 тис. дорослих та підлітків.
Рівень захворюваності на ВХ в Україні складає 173,7 на 100 тис.
населення, в Івано-Франківській області він зріс на 7,0%. Частіше
хворіють люди працездатного віку, що зумовлює тимчасову, а іноді й
стійку втрату працездатності (Ю.О. Філіпов, З.М. Шмігель, 2005).

Провідним чинником ульцерогенезу при ВХ шлунка і ДПК вважається інвазія
мікроорганізма Helicobacter pylori (Hр), що знаходить відображення у
виборі стратегії лікування. Сприяючими чинниками є куріння, стрес,
серцево-легенева недостатність, цироз печінки, які супроводжуються
порушенням кровообігу в слизовій оболонці, зміною її гістоархітектоніки
і підтримують активний хронічний гастродуоденіт. Проте, на сьогодні
механізми, за якими хелікобактерна інфекція індукує запальну реакцію та
пошкодження слизової оболонки ДПК, вивчені недостатньо. Дослідження
останніх років показали, що дисфункція імунної системи, дисбаланс
процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ)-антиоксидантного захисту
(АОЗ) причетні до розвитку запалення при ВХ, асоційованій з Hp, сприяють
підвищеній чутливості організму до інфекцій.

Лікування ВХ ДПК, асоційованої з Hp, є одним із складних завдань
клінічної гастроентерології, оскільки стандартна антихелікобактерна
терапія не завжди сприяє бажаному ефекту з заживленням виразки,
елімінацією Нр та попередженням ускладнень. Тому для оптимізації
лікування необхідні пошуки нових ефективних схем комплексної
антихелікобактерної терапії. Перспективними серед таких медикаментозних
засобів є препарати вісмуту, сучасні інгібітори протонової помпи (ІПП),
антиоксиданти.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідної роботи
Івано-Франківського державного медичного університету “Вплив мінеральних
вод Прикарпаття та використання вітчизняних лікарських препаратів при
захворюваннях сполучної тканини і шлунково-кишкового тракту” (номер
держреєстрації 0103U0004147). Здобувач є співвиконавцем роботи.

Мета дослідження: підвищення ефективності лікування хворих на ВХ ДПК з
застосуванням гастро-норму, езомепразолу і тривіту-Se-КВ на основі
вивчення клінічних і патогенетичних особливостей захворювання зі
врахуванням динаміки процесів ПОЛ-АОЗ, цитокінового профілю крові і
синдрому метаболічної інтоксикації.

Завдання дослідження:

1. Вивчити особливості клінічного, ендоскопічного і гістологічного
перебігу ВХ ДПК в залежності від віку хворих.

2. Оцінити вплив Нр на клінічний перебіг захворювання, стан слизової
оболонки ДПК та його взаємозв’язок зі змінами в системі ПОЛ-АОЗ і
розвитком метаболічної інтоксикації.

3. Дослідити роль про- і протизапальних цитокінів туморнекротизуючого
фактора альфа (ТНФб) та інтерлейкіну-10 (ІЛ-10) у патогенезі ВХ ДПК і
визначити їх діагностичне значення щодо перебігу захворювання.

4. Вивчити терапевтичну ефективність базової терапії у хворих на ВХ ДПК.

5. Визначити терапевтичну ефективність комплексного лікування зі
включенням гастро-норму у хворих на ВХ ДПК.

6. Проаналізувати терапевтичну ефективність комплексного лікування зі
включенням як антисекреторного засобу езомепразолу у хворих на ВХ ДПК.

7. Вивчити терапевтичну ефективність комплексного лікування зі
включенням тривіту-Se-КВ у хворих на ВХ ДПК.

8. Оцінити терапевтичну ефективність комплексного лікування зі
включенням гастро-норму, езомепразолу і тривіту-Se-КВ у хворих на ВХ
ДПК.

9. Розробити диференційовані підходи до лікування хворих на ВХ ДПК зі
включенням у комплексну терапію гастро-норму, езомепразолу та
тривіту-Se-КВ.

Об’єкт дослідження – 150 хворих на ВХ ДПК.

Предмет дослідження – клініко-патогенетичні особливості ВХ ДПК і
терапевтична ефективність комплексного лікування із включенням
гастро-норму, езомепразолу і тривіту-Se-КВ у хворих на ВХ ДПК.

Методи дослідження. Виконано наступний комплекс обстежень:
загальноклінічне, ендоскопічне обстеження хворих, гістологічне
дослідження слизової оболонки ДПК, експрес-рН-метрію, швидкий уреазний
тест, уреазний дихальний тест (13С-УДТ) для оцінки ступеня
хелікобактеріозу. Визначення показників ПОЛ-АОЗ, середньомолекулярних
пептидів (СМП) у крові проводили спектрофотометричним методом,
визначення вмісту в крові ТНФб та ІЛ-10 – імуноферментним методом.
Статистичну обробку отриманих результатів виконали на ІВМ РС Pentium-2 з
використанням програми “Statistica 5.1 for Windows”(“Stat Soft”,США).

Наукова новизна отриманих результатів. Доповнено вчення про залежність
клінічного перебігу ВХ ДПК, ендоскопічних та гістологічних змін слизової
оболонки ДПК від особливостей патогенезу з порушенням балансу між ТНФб
та ІЛ-10 у взаємозв’язку з інфікуванням Нр, гіперацидністю, змінами в
системі ПОЛ-АОЗ і розвитком ендогенної інтоксикації (Деклараційний
патент на корисну модель №45555А,15.05.2006).

Встановлено особливості перебігу ВХ ДПК в залежності від віку хворих. У
хворих молодого і зрілого віку переважно спостерігається активний
клінічний перебіг ВХ ДПК, який характеризується високим ступенем
інфікування Нр, вираженою гіперацидністю, високою активністю системної
запальної відповіді і процесів ПОЛ, запальними змінами слизової оболонки
ДПК. У хворих похилого віку спостерігається переважно латентний перебіг
захворювання з вираженим пригніченням процесів АОЗ, розвитком
метаболічної інтоксикації, атрофічними і фіброзними змінами слизової
оболонки ДПК.

Пріорітетним є розроблені і апробовані схеми лікування ВХ ДПК зі
застосуванням у комплексній терапії гастро-норму, езомепразолу і
тривіту-Se-КВ у хворих на ВХ ДПК. Доведено, що включення гастро-норму до
комплексної терапії сприяє покращенню репаративних процесів,
езомепразолу – більш ефективній ерадикації Нр, зниженню ацидності
шлункового вмісту, зменшенню активності запального процесу, процесів ПОЛ
і вмісту ТНФб у крові, тривіту-Se-КВ – покращенню показників ПОЛ-АОЗ,
збільшенню вмісту ІЛ-10 в крові і зменшенню метаболічної інтоксикації.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені діагностичні
критерії прогнозування характеру перебігу ВХ ДПК, які полягають у
комплексній оцінці показників вмісту ТНФб та ІЛ-10, ПОЛ-АОЗ і
метаболічної інтоксикації у крові.

Обгрунтована необхідність динамічного контролю за ступенем
хелікобактеріозу у хворих на ВХ ДПК з проведенням 13С-УДТ для
своєчасного призначення адекватної терапії, контролю за її ефективністю
з метою попередження рецидивів захворювання та ускладнень під час
амбулаторного спостереження лікарем загальної практики/сімейної
медицини.

Запропоновані диференційовані підходи до лікування ВХ ДПК зі
застосуванням вітчизняних препаратів гастро-норму, езомепразолу і
тривіту-Se-КВ на основі патогенетичного впливу цих медикаментозних
засобів на перебіг захворювання. Доведено, що розроблені нові схеми
лікування ВХ ДПК є ефективними і безпечними.

Впровадження в практику результатів дослідження. Результати
дисертаційного дослідження впроваджені в лікувальний процес
гастроентерологічних відділень Івано-Франківської обласної клінічної
лікарні та міської клінічної лікарні №1, терапевтичного відділення №2
центральної міської клінічної лікарні, поліклінік №1, №2, №3, №4
м.Івано-Франківська, терапевтичних відділень Коломийської, Косівської і
Рожнятівської центральних районних лікарень Івано-Франківської області.

Основні положення дисертації використовуються в навчальному процесі
кафедр терапевтичного профілю Івано-Франківського державного медичного
університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є науковою працею здобувача.
Особистий внесок автора полягає у формулюванні мети і завдань
дослідження, проведенні клінічних та лабораторних досліджень,
експрес-рН-метрії, уреазного дихального тесту, інтерпретації результатів
ендоскопічних та гістологічних досліджень, розробці та оцінці
ефективності різних схем лікування. Автором сформована база даних,
проведене статистичне опрацювання результатів дослідження, узагальнені
результати і оформлена дисертація. У наукових розробках, що висвітлені в
статтях, опублікованих сумісно зі співавторами, участь здобувача є
визначальною і полягає в проведенні літературного пошуку, клінічних,
інструментальних, лабораторних досліджень, статистичній обробці,
аналізів отриманих результатів. Спільно з науковим керівником вибрано
напрямок, об’єм і методи дослідження, сформульовані висновки дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного
дослідження оприлюднені на XV з’їзді терапевтів України (Київ, 2004),
ювілейному VIII з’їзді ВУЛТ (Івано-Франківськ, 2005), науково-практичних
конференціях: лікарів-інтернів (Івано-Франківськ, 2004), з міжнародною
участю “Сучасні досягнення фармацевтичної науки та практики” (м.
Запоріжжя, 2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових праць, серед
яких 5 статей у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України (3
з них одноосібні, 2 – в одному журналі, 2 – огляд літератури), 1 –
методичні рекомендації, отримано 1 деклараційний патент на корисну
модель.

Обсяг і структура дисертації. Робота викладена українською мовою на 143
сторінках основного тексту, ілюстрована 30 таблицями і 45 рисунками,
складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів
дослідження, двох розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення
результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку
використаних літературних джерел, який містить 257 літературних джерел,
з яких 182 кирилицею і 75 – латиною.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 150 хворих на ВХ ДПК в
активній фазі захворювання, які знаходились на стаціонарному лікуванні в
гастроентерологічному відділенні Івано-Франківської обласної клінічної
лікарні та міської клінічної лікарні №1 м. Івано-Франківська.

Діагноз ВХ ДПК встановлювали на основі клінічних, ендоскопічних та
рентгенологічних досліджень, експрес-рН-метрії. Використовували
класифікацію ВХ ДПК, максимально адаптовану до МКХ-10 (Ю.М. Мостовий,
І.І. Дехтярьова, В.Г. Передерій, 2004).

Серед обстежених хворих було 83 (55,3%) чоловіки та 67 (44,7%) жінок
віком (42,96±13,14) років. За віком хворі розподілені наступним чином:
молодого і середнього віку – 78 (52,0%) осіб, зрілого віку – 49 (32,7%),
похилого віку – 23 (15,3%) особи. Тривалість ВХ ДПК в обстежених хворих
була від декількох місяців до 20 років із середньою тривалістю
захворювання (6,55(5,42) років. Контрольну групу склали 20 практично
здорових донорів.

У залежності від проведеного лікування було виділено 5 груп хворих. У І
групу ввійшли 30 хворих, які отримували базову терапію в стандартній
дозі впродовж 14 днів. У ІІ групу ввійшли 30 хворих, яким додатково до
базової терапії додавали гастро-норм у дозі 120 мг 4 рази на день
протягом 14 днів. У ІІІ групу ввійшли 30 хворих, яким замінили
антисекреторний препарат омепразол на езомепразол у дозі 40 мг на добу
впродовж 7 днів з наступним продовженням прийому препарату в дозі 20 мг
на добу тривалістю 7 днів. ІV групу склали 30 хворих, які додатково до
базової терапії отримували тривіт-Se-КВ по 1 капсулі двічі на день
впродовж 14 днів. У V групу ввійшли 30 хворих, яким у комплексну терапію
включали гастро-норм, езомепразол і тривіт-Se-КВ, лікування проводили
протягом 14 днів. Усі групи хворих були рандомізовані за віком, статтю й
тривалістю захворювання.

В якості базової терапії отримували наступний лікувальний комплекс:
дієту №1 за Певзнером; потрійну антихелікобактерну терапію зі
застосуванням омепразолу в стандарній дозі 20 мг двічі на день,
кларитроміцину по 500 мг двічі на день, амоксициліну по 1000 мг двічі на
день чи метронідазолу по 500 мг двічі на день протягом 7 днів; вентер у
дозі 500 мг тричі на день, міотропні спазмолітики, антациди
(фосфалюгель) у стандарних дозах впродовж 14 днів. При вираженому
диспепсичному синдромі в схему лікування включали ферментні препарати
мезим-форте, креон. За наявності гастроезофагального чи
дуоденогастрального рефлюксів застосовували мотиліум у дозі 10 мг тричі
на день.

Клінічно вивчали анамнез, характеристику скарг, об’єктивне, лабораторне
та інструментальне (ЕГДФС, рентгенологічне дослідження шлунка і ДПК,
ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, експрес-рН-метрія)
дослідження кожного хворого, які проводилися до і після проведеного
14-денного курсу лікування. ЕГДФС виконували за допомогою
фіброезофагогастродуоденоскопів OLIMPUS GIF моделі ХQ40, Q40 та OLIMPUS
JF модель 1Т40. Для гістологічного дослідження була виконана прицільна
біопсія з наступною обробкою і забарвленням зрізів гематоксиліном і
еозином. Проводився швидкий уреазний тест для визначення Нр, за
результатами якого відбирали хворих для дослідження.

Для оцінки ступеня хелікобактеріозу використовували дихальний тест із
сечовиною (13С-УДТ). У пробі повітря визначали С13 за допомогою газового
інфрачервоного ізотопного аналізатора IRIS (Wagner, Німеччина). 13С-УДТ
проводили до лікування і через 1 місяць після лікування.

Кислотоутворюючу функцію шлунка оцінювали на основі результатів
базальної топографічної рН-метрії, яку проводили за методикою В.М.
Чорнобрового. Враховували наступні функціональні інтервали (ФІ): рН
7,0-7,5 (ФІ рН0 – анацидність); рН 3,6-6,9 (ФІ рН1 – гіпоацидність
виражена); рН 2,3-3,5 (ФІ рН2 – гіпоацидність помірна); рН 1,6-2,2 (ФІ
рН3 – нормоацидність); рН 1,3-1,5 (ФІ рН4 – гіперацидність помірна); рН
0,9-1,2 (ФІ рН5 – гіперацидність виражена).

Вивчення ПОЛ проводили за показниками вмісту малонового диальдегіду
(МДА) та дієнових кон’югатів (ДК) у сироватці крові. Стан АОЗ оцінювали
за активністю церулоплазміну (ЦП) і насиченістю трансферину залізом
(ТФ). Визначення показників ПОЛ-АОЗ проводили спектрофотометричним
методом. Розвиток метаболічної інтоксикації оцінювали за вмістом у крові
СМП, їх пептидних СМП254 і нуклеотидних СМП 280 залишків, які визначали
за методикою Н.І.Габрієлян (1981).

Вміст у сироватці крові ТНФб та ІЛ-10 визначали імуноферментним методом
із використанням наборів реагентів ТНФб (Hyculttehnology, Голандія) та
ІЛ-10 (Diaclone, Франція).

Статистичну обробку отриманих результатів проводили на ІВМ РС Pentium-2
з використанням програми “Statistica 5.1 for Windows”(“Stat Soft”,США).

Результати дослідження та їх аналіз. Аналіз результатів клінічного
дослідження хворих дозволив виявити, що ВХ ДПК частіше зустрічається в
чоловіків. Тривалість захворювання до 1 року була у 41 (27,3%) хворого,
від 1 до 5 років – у 59 (39,3%), від 5 до 10 років – у 33 (22,1%),
більше 10 років – у 17 (11,3%) осіб. Близько третини хворих відзначали
неефективність стандартного лікування, вказуючи, що загострення
повторюються і кожного наступного разу піддаються лікуванню гірше і
лікуються триваліше.

Клінічно у хворих на ВХ ДПК переважали больовий (68,0%), диспепсичний
(86,0%), астено-вегетативний (81,3%) синдроми та немотивоване схуднення
(33,3%). Больовий синдром у осіб молодого та зрілого віку був виражений
у 68 (87,2%) хворих, дещо рідше зустрічався у хворих середнього (28
хворих – 57,1%) і похилого віку (6 осіб – 26,1%). Прояви диспепсичного
синдрому були характерними для всіх 23 осіб похилого віку, для 46
(93,9%) хворих середнього віку, рідше зустрічалися у хворих молодого та
зрілого віку – у 60 (76,9%) пацієнтів. У хворих похилого віку
астено-вегетативний синдром спостерігався частіше – у 21 (91,3%)
пацієнта – у порівнянні з хворими молодого і зрілого віку, в яких цей
синдром зустрічався в 42 (85,7%) пацієнтів.

У всіх хворих болючість і напруження м’язів в епігастрії та в
пілородуоденальній зоні виявлені в 133 (88,7%) і у 77 (51,3%) осіб
відповідно. Позитивний симптом Менделя був у 137 (91,3%) осіб.

За результатами ЕГДФС встановлено, що у хворих на ВХ ДПК виразки малих
розмірів (до 0,5 см) були у 42 (28,0%) хворих, середніх (від 0,6 см до
1,0 см) – у 69 (46,0%) і великих розмірів (від 1,1 до 3 см) – у 39
(26,0%) хворих. У всіх обстежених хворих на ВХ ДПК спостерігався
хронічний гастродуоденіт. Гістологічне дослідження дуоденобіоптатів
хворих усіх груп підтвердило наявність у них хронічних виразок ДПК в
стадії загострення та дуоденіту з помірною (32,0%) та високою (68,0%)
активністю запального процесу. У переважної більшості (73,9%) пацієнтів
похилого віку спостерігався атрофічний дуоденіт змішаного характеру і
фіброзні зміни слизової оболонки ДПК.

Визначаючи показник внутрішньошлункової рН отримали наступні результати:
у 21 (14,0%) хворого спостерігався ФІ рН3, у 76 (50,7%) – ФІ рН4, у 49
(32,7%) – ФІ рН5, у 4 (2,7%) хворих – ФІ рН2. Найбільша кількість
випадків ФІ рН5 була у хворих молодого і зрілого віку (79,6%), частіше в
чоловіків (59,0%). Для хворих похилого віку характерним був ФІ рН3, який
відзначався в 9 (39,1%) хворих, проте в 4 (17,4%) – ФІ рН2 шлункового
вмісту.

За результатами 13С-УДТ ступінь хелікобактеріозу в обстежених хворих
значно перевищував такий показник у здорових і складав (19,98±3,03)‰ і
(1,35±0,08)‰ відповідно. Встановлено, що ступінь хелікобактеріозу у
хворих молодого і середнього віку був найвищим – (27,44±2,40)‰, у хворих
середнього віку був також високим – (23,60±2,11)‰, тоді як у хворих
похилого віку був значно нижчим – (12,91±1,23)‰. Виявлено взаємозв’язок
між ступенем хелікобактеріозу і величиною виразкового дефекту (r=+0,59;
p

n

?

?

FHpUi

:-?$//ooa//aOaaAeAeAe·?FF

i~l@s?x1/4}Uef?ue†iaaaaaaUUUaOAEAEAEAEAEAEAEAE?

???? групи відзначалося заживлення виразок, у решти 13,3% виразки
знаходились на стадії заживлення, поодинокі вогнища гіперемії і набряку
спостерігалися у 26,7% хворих. У І групі заживлення виразок відбулося у
83,3% хворих, у решти 16,7% хворих, в яких виразки були більшими за 1,2
см, відзначалося зменшення виразкового дефекту; вогнища гіперемії
слизової оболонки ДПК зберігалися в 33,3% хворих.

У багатьох хворих І групи (73,3%) гістологічно виявлено лише початкові
етапи загоєння виразок; у хворих ІІ групи з виразками невеликих розмірів
відзначалася епітелізація, з великими – виповнення виразкового дефекту
зрілою сполучною тканиною без епітелізації; у хворих ІІІ групи
спостерігалось загоєння виразкових дефектів; у 10 хворих (66,7%) ІV
групи спостерігалося недостатнє заживлення виразки, збереження проявів
запалення; у хворих V групи відзначено рубцювання та епітелізацію
виразки ДПК, зменшення проявів запального процесу та атрофічного
дуоденіту, що вказує на найбільш виражену ефективність цієї схеми
терапії.

За результатами експрес-рН-метрії у хворих усіх груп після лікування
відзначалося зменшення ацидності шлункового вмісту. У хворих І групи за
наявного ФІ рН3 (23,3%), ФІ рН4 (56,7%) та ФІ рН5 (20,0%) у вихідному
стані після лікування відзначався переважно ФІ рН2 (60,0%) та ФІ рН3
(26,7%) і рідше – ФІ рН1 (6,7%) та ФІ рН4 (6,7%). У хворих ІІ групи за
наявної ФІ рН3 (20,0%), ФІ рН4 (56,7%) та ФІ рН5 (23,3%) у вихідному
стані після лікування відзначався переважно ФІ рН2 (70,0%) та ФІ рН3
(20,0%) і рідше – ФІ рН1 (6,7%) та ФІ рН4 (3,3%). У хворих ІІІ групи за
наявної ФІ рН4 (43,3%) та ФІ рН5 (56,7%) у вихідному стані після
лікування відзначався переважно ФІ рН1 (83,3%) та ФІ рН2 (16,7%), що
свідчить про виражений антисекреторний ефект езомепразолу. У хворих ІV
групи зміни рН шлункового вмісту були близькими до таких у хворих І
групи. Найбільш вираженою динаміка показників рН-метрії була у хворих V
групи: за наявної ФІ рН4 (36,7%) і ФІ рН5 (63,3%) у вихідному стані
після курсу лікування відзначався тільки ФІ рН2 (10,0%) та ФІ рН1
(90,0%).

За даними 13С-УДТ ступінь хелікобактеріозу у хворих усіх груп у
вихідному стані достовірно не відрізнялася між собою, і в середньому
складала (19,98±1,03)‰, тоді як у здорових цей показник складав
(1,35±0,08)‰. Ерадикація Нр у хворих І і ІV груп складала по 70,0%, у
хворих ІІ групи – 80,0%, у хворих ІІІ і V груп вона була повною –
100,0%.

При вивченні динаміки показників ПОЛ-АОЗ під впливом комплексного
лікування виявлено, що у хворих І групи вміст у крові МДА і ДК зменшився
на 13,8% (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020