.

Клітинні реакції вогнища хронічного запалення при дії низькоінтенсивного -випромінювання (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
116 2876
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Онищенко Микола Іванович

УДК 616-002-036.12-092:612.014.482.4

Клітинні реакції вогнища хронічного запалення при дії низькоінтенсивного
(-випромінювання

14.03.04 – патологічна фізіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Клименко Микола
Олексійович, Харківський державний медичний університет МОЗ України,
завідувач кафедри патологічної фізіології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Симонова Лариса Іванівна, Інститут
медичної радіології ім. С.П. Григор’єва АМН України (м. Харків),
керівник лабораторії патофізіології і експериментальної терапії
радіаційних уражень;

доктор медичних наук Березнякова Марина Євгеніївна, Національний
фармацевтичний університет МОЗ України (м. Харків), професор кафедри
клінічної лабораторної діагностики.

Провідна установа: Інститут експериментальної патології, онкології та
радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “25” травня 2006 р. об 14:00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському державному
медичному університеті (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного
медичного університету (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

Автореферат розісланий “19” травня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, професор
Терещенко  А. О.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Як відомо, запалення, поряд із палінням і
незбалансованим харчуванням, є важливим фактором виникнення злоякісних
новоутворень (Ames B.N., Swirsky Gold L., Willett W.C., 1995). Це, в
першу чергу, стосується хронічного запалення, яке характеризується
інтенсивною клітинною проліферацією і вважається передпухлинним станом,
що продемонстровано й в експериментах на тваринах (Dyer R.D., 2002;
Murthy S., Winkler J.D., 2002). Механізмами розвитку пухлин при
запаленні, згідно Ames et al. (1995), є мутації в деяких критичних
генах, таких як p53. Причому ймовірність мутації залежить від ступеня і
типу пошкодження, стану системи репарації геному і вираженості клітинної
проліферації. Клітини, що частіше діляться, частіше накопичують помилки
реплікації і репарації ДНК (Schildkraut J.M., Bastos E., Berchuck A.,
1997). Також агентами, що ушкоджують ДНК, можуть бути вільні форми кисню
і окис азоту, які є одними з основних медіаторів запалення (Dreher D.,
Junod A.F., 1996).

У той же час набуває великого значення питання про вплив іонізуючого
випромінювання на живі організми у зв’язку з несприятливими екологічними
умовами. Особливе значення має вивчення закономірностей впливу
опромінювання в малих дозах, оскільки саме малі дози іонізуючої радіації
є основним фактором ризику в розвитку онкологічних захворювань.
Підставою для подібних тверджень є результати численних
експериментальних робіт з радіаційного карциногенезу (Бурлакова E.Б.,
Ерохин В.Н., 2001), а також епідеміологічних досліджень з вивчення
наслідків аварії на ЧАЕС (Henshaw D.L., 1996) і атомного бомбардування в
Хіросімі і Нагасакі (Preston D., Hiroo K., 1986). Проте механізми
радіаційного карциногенезу залишаються не повністю вивченими. Ймовірним
механізмом є пряме пошкодження ДНК і опосередковане через вільні форми
кисню з наступним порушенням регуляції клітинного поділу. Особливо
значущим пошкодженням стосовно пухлинного переродження є двониткові
розриви.

На цей час добре вивчений перебіг гострого запалення на тлі
опромінювання у великих дозах, по суті, на тлі гострої променевої
хвороби. Як правило, посилюються альтерація і ексудація, ексудат
характеризується підвищеним вмістом фібрину і еритроцитів, лейкоцитарна
інфільтрація зменшується, проліферація слабко виражена або повністю
відсутня (Клименко Н.А., Павлова Е.А., 1997).

Практично невивченим залишається питання про вплив іонізуючого
випромінювання на тлі хронічного запалення. Імовірно, пошкодження
іонізуючим випромінюванням ДНК в поєднанні з недосконалістю системи
регуляції стабільності геному p53 при хронічному запаленні, як
згадувалося вище, модифікують клітинну проліферацію. Слід зазначити, що
певна частина населення, що піддалася опромінюванню після Чорнобильської
трагедії, мала хронічні запальні захворювання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Харківського державного
медичного університету МОЗ України; комплексна тема: “Міжклітинні
взаємодії та їх механізми в патогенезі запалення” (номер державної
реєстрації U 004546). Дисертант є одним з виконавців цієї теми.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – з’ясування клітинних
реакцій вогнища хронічного запалення при дії низькоінтенсивного
г-випромінювання в різних дозах.

Завдання дослідження:

1. Дослідити інтенсивність перекисного окислення і стан антиоксидантної
системи при хронічному запаленні в поєднанні з опромінюванням в різних
дозах.

2. Встановити за допомогою мікроядерної реакції ушкоджувальну дію
г-випромінювання в різних дозах на ДНК лімфоцитів при хронічному
запаленні.

3. Визначити активність системи регуляції стабільності геному р53 в
різних типах клітин вогнища хронічного запалення при опромінюванні.

4. Вивчити особливості клітинного складу вогнища хронічного запалення
залежно від поглиненої дози іонізуючого випромінювання.

Об’єкт дослідження – хронічне запалення в умовах дії низькоінтенсивного
г-випромінювання.

Предмет дослідження – клітинні реакції вогнища хронічного запалення при
дії низькоінтенсивного г-випромінювання.

Методи дослідження: патофізіологічні, гістологічні, імуногістохімічні,
фізико-хімічні, культуральні, цитологічні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше досліджені особливості
клітинних реакцій вогнища хронічного запалення при дії
низькоінтенсивного г-випромінювання в широкому діапазоні доз, зокрема
негайні і віддалені радіаційні ефекти в динаміці запалення, дозові
залежності інтенсивності пошкодження ДНК, а також активності
прооксидантної і антиоксидантної систем. При цьому визначені умови
активації системи регуляції стабільності геному p53 у різних типах
клітин вогнища хронічного запалення. Вперше показано, що при певних
дозах опромінювання і клітинних реакціях спостерігається невідповідність
рівня активації системи регуляції стабільності геному p53 інтенсивності
пошкодження ДНК. Вперше встановлені дозові залежності клітинного складу
вогнища хронічного запалення. Запропоновані механізми взаємодії
хронічного запалення і опромінювання. Вперше визначені дози
опромінювання і клітинні реакції, при яких найбільшою мірою реалізується
онкогенний потенціал хронічного запалення.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати розширюють
існуючі уявлення про ефекти і механізми дії низькоінтенсивного
г-випромінювання, зокрема, при хронічному запаленні, і, таким чином,
мають значення для патофізіології і радіобіології. Визначені клітинні
реакції і дози опромінювання, при яких має місце найбільший ризик
карциногенезу при хронічному запаленні. Вони можуть мати значення для
виявлення груп ризику серед осіб, що проживають на радіаційно
забруднених територіях або працюють на підприємствах з підвищеним рівнем
радіаційного фону.

Результати роботи впроваджено в навчальний процес на кафедрах
патофізіології Харківського, Буковинського, Донецького, Луганського,
Одеського, Тернопільського державних медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно розроблений план роботи і
методологія проведення досліджень, проведений патентно-інформаційний
пошук за темою, виконані експерименти, обробка і підрахунок отриманих в
ході експерименту даних з використанням гістологічних,
імуногістохімічних, фізико-хімічних, культуральних, цитологічних методів
дослідження, статистична обробка, аналіз і узагальнення одержаних
результатів, сформульовані основні положення і висновки, написані всі
розділи дисертації.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були оприлюднені
й обговорювалися на засіданні Харківського товариства патофізіологів
(2005), міжвузівській конференції молодих вчених “Медицина третього
тисячоліття” (Харків, 2004), IV-му конгресі патофізіологів України з
міжнародною участю (Чернівці, 2004), науковій конференції “III-і читання
ім. В.В. Підвисоцького” (Одеса, 2004), III-му Російському конгресі з
патофізіології з міжнародною участю (Москва, 2004), науково-практичній
конференції з міжнародною участю, присвяченій 200-річчю з дня заснування
Харківського державного медичного університету (Харків, 2005),
Міжнародній конференції “Біологія і медицина в межах існування людини”
(Нідерланди, Дорн, 2005), III-й міжнародній конференції з фізики
високих енергій, ядерної фізики і прискорювачів (Харків, 2005),
міжвузівській конференції молодих вчених “Медицина третього тисячоліття”
(Харків, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 15 наукових праць, з
них 5 – статті в журналах за фахом, що входять до переліку ВАК України,
2 – статті в зарубіжних журналах, 8 – тези у матеріалах конгресів та
конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертаційної роботи викладено
на 131 сторінці друкованого тексту. Робота має такі розділи: вступ,
огляд літератури, об’єкти і методи дослідження, 4 розділи власних
досліджень, аналіз та узагальнення результатів дослідження, висновки,
перелік використаних першоджерел літератури, який містить 190 назв: 46
робіт вітчизняних авторів та 144 – іноземних. Дисертаційна робота
ілюстрована 25 рисунками та 21 таблицею (загальний обсяг – 0 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Експериментальні дослідження виконані на
96 щурах-самцях лінії Wіstar масою 180 – 200г, розведених у віварії
Харківського державного медичного університету. Піддослідних тварин
утримували на звичайному харчовому раціоні з вільним доступом до води по
10 – 12 голів у стандартних металевих клітках. Для усунення впливу
сезонних і добових коливань на показники, що вивчались, основні
дослідження були проведені в осінньо-зимовий період, у ранкові години.
Дослідження здійснювалися відповідно до принципів Гельсінської
декларації, прийнятої Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної
асоціації (1964 – 2000 рр.), Конвенції Ради Європи про права людини та
біомедицину (1997), відповідних положень ВООЗ, Міжнародної ради медичних
наукових товариств, Міжнародного кодексу медичної етики (1983 р.),
національних “Загальних етичних принципів досліджень на тваринах”
(Україна, 2001), які узгоджені з положеннями “Європейської конвенції про
захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та
інших наукових цілей” (Страсбург, 18.03.1986 р.). Усі болючі і стресові
процедури виконували під легким ефірним наркозом. Умертвіння тварин
здійснювали шляхом декапітації під ефірним наркозом. Як матеріал для
досліджень було використано тканини вогнища запалення, периферичну кров.

Моделлю запалення було карагіненове асептичне гранулематозне запалення,
яке викликали за принципом попереднього створення підшкірного
повітряного мішка. Для цього під шкіру спини вводили 8 мл стерильного
повітря і через 24 години – 4 мл 2% розчину л-карагінену (Sіgma, США) в
ізотонічному розчині хлориду натрію (Ghosh A.K., Hirasawa N., Niki H.,
2000). Розчин карагінену автоклавували при 1210С протягом 15 хвилин.

Для опромінення використовували джерело гамма-випромінення OB-6,
Німеччина (137Cs, 20 Ci) з потужністю дози 14,3 мкГр/год на відстані
1 м. Тваринами були отримані дози 0.1, 0.5 і 1.0 Гр протягом 4.8, 24 і
48 годин відповідно. Доза в 0.1 Гр лежить в області т.зв. малих доз
(менш 0.2 Гр або 1 трек на ядро), доза в 1.0 Гр є класичною
радіобіологічною дозою, доза в 0.5 Гр знаходиться в проміжній області.
Щури першої серії були опромінені до 3-ї доби запалення. Їхнє виведення
з експерименту здійснювали відразу після опромінення і на 7-у добу
запалення. Тварини другої серії були опромінені до 7-ї доби. Виведення
їх з експерименту проводили по закінченні опромінення і на 14-у добу
запалення. Контролем були тварини, у яких викликали запалення, але
опроміненню не піддавали.

Інтенсивність перекисного окислення ліпідів і стан антиоксидантної
системи вивчали за допомогою методу хемілюмінесценції. Хемілюмінесценцію
тканин запальної гранульоми та сироватки крові досліджували за допомогою
хемілюмінометра “Малыш” (ННЦ ХФТІ, Харків) з фотоелектронним множувачем
ФЭУ-140 (350 – 750 нм). Фільтрат тканини (50 мг гранульоми на 1 мл
ізотонічного розчину хлориду натрія) та сироватку крові вносили до
вимірювального термостатованого при 37оС бюксу хемілюмінометра. В бюкс
додавали 1 мл 10% розчину перекису водню. Вимірювали інтенсивність
максимального спалаху та залишкову інтенсивність хемілюмінесценції.
Інтенсивність максимального спалаху відбиває інтенсивність перекисного
окислення ліпідів, залишкова інтенсивність хемілюмінесценції визначає
антиоксидантний резерв.

Мікроядерну реакцію лімфоцитів периферичної крові вивчали у лімфоцитах
шляхом культивування суцільної крові (Fenech M., 2000). Для цього з
хвостової вени брали 0.25 мл крові, додавали до 1 мл суміші, яка
складалася з середовища RPMI-1640 та ембріональної телячої сироватки (у
співвідношенні 4:1) з додаванням гентаміцину і культивували у
присутності фітогемаглютиніну, концентрацію якого підбирали
експериментально. Після культивування при 380С протягом 44 годин
додавали цитохалазін В (кінцева концентрація 3мкг/мл). Після
культивування протягом ще 28 годин та наступного центрифугування
(1000 об/хв., 10 хвилин) з клітинного осаду робили мазки, які фіксували
метанолом і забарвлювали за Романовським–Гімзою. Визначали кількість
двоядерних лімфоцитів з мікроядрами на 1000 двоядерних лімфоцитів за
допомогою мікроскопа “Olympus” BX51 при збільшенні х1000.

Експресію білка р53 у клітинах вогнища запалення досліджували
імуногістохімічно з використанням первинних моноклональних антитіл миші
до білка p53 Mouse Anti-p53 PAb240 і лабораторної системи DakoCytamotion
EnVision + Dual Link System-HRP DAB+ (Dako, США) (Brambilla E., Gazzeri
S., Moro D., 1993). Гістологічні зрізи проводили через ксилол, спирти
низхідних концентрацій (абсолютний спирт, 96% спирт, 70% спирт),
дистильовану воду, розчин для демаскування антигену (DakoCytamotion
Target Retrieval Solution, 30 хв. при 95 – 990С), після чого на
препарати послідовно наносили розчин для інактивації ендогенної
пероксидази (Dual Endogenous Enzyme Block, 10 хв. при кімнатній
температурі), первинні антитіла в розведенні 1:100 з наступною
інкубацією у вологій камері протягом 30 хв. при кімнатній температурі,
вторинні антитіла, мічені пероксидазою, з наступною інкубацією у вологій
камері протягом 30 хв при кімнатній температурі, розчин діамінобензидину
для візуалізації пероксидази (Substrate-chromogen + DAB), потім
препарати забарвлювали гематоксиліном Майєра і закріплювали (Permanent
Mounting Medium). Після кожного етапу препарати двічі промивали у
фосфатному буфері протягом 5 хв. Мікроскопічне вивчення препаратів
проводили з використанням мікроскопа “Olympus” BX51 при збільшенні х400.
Експресію білка p53 визначали за характерним оранжево-коричневим
забарвленням ядер клітин. Експресію білка p53 визначали окремо в
макрофагах, лімфоцитах і фібробластах. Показником був p53-індекс для
кожного типу клітин:

Клітинний склад вогнища запалення визначали на парафінових зрізах
товщиною 5-6 мкм за допомогою оглядового забарвлення
гематоксиліном-еозином та за Ван Гізоном. Підраховували кількість
макрофагів, лімфоцитів, незрілих та зрілих фібробластів у десяти полях
зору за допомогою світлового мікроскопу “Olympus” BX51 при збільшенні
х400. Визначали середню кількість кожного типу клітин на одне поле зору
(Меркулов Г.А., 1961).

Метод статистичного оброблення результатів. Статистичне оброблення
результатів дослідження проводили з використанням t – критерію Стьюдента
за допомогою комп’ютерної програми SPSS 10.0 на ПЕОМ “Pentіum-4”.

Результати дослідження та їхній аналіз. У тварин, яких опромінювали до
3-ї доби запалення і виводили з експерименту відразу після
опромінювання, зменшується інтенсивність максимального спалаху і
залишкової інтенсивності хемілюмінесценції тканини запальної гранульоми
при дозах 0.5 Гр і 1.0 Гр. У тварин, яких опромінювали до 3-ї доби
запалення і виведення з експерименту проводили на 7-у добу запалення,
знижується залишкова інтенсивность хемілюмінесценції тканини запальної
гранульоми при дозі 1.0  Гр, а також підвищується інтенсивність
максимального спалаху хемілюмінесценції сироватки крові при дозах 0.5 Гр
і 1.0 Гр і залишкова інтенсивність хемілюмінесценції сироватки крові при
дозі 1.0 Гр.

Аналізуючи отримані дані, можна відзначити, що радіаційна відповідь
визначається, в основному, терміном запалення, в який здійснюється
опромінювання. Саме на 3-ю добу хронічного запалення спостерігається
максимум “оксидантного вибуху”, пов’язаний з піком макрофагальної
реакції у вогнищі. Імовірно, для запобігання пошкоджуючої дії вільних
форм кисню на геном клітин вогнища запалення організм активує
антиоксидантну систему саме до цього терміну запалення. Можна
припустити, що антиоксидантний резерв завжди перевищує активність
вільнорадикального окислення у вогнищі запалення, оскільки філогенетично
адаптивні реакції завжди здійснюються з більшим запасом. Іонізуюче
випромінювання привносить певну кількість вільних радикалів у вогнище
запалення, активуються додаткові антиоксидантні резерви, і, як
результат, загальна активність вільнорадикального окислення зменшується
з поглиненою дозою.

При аналізі дозової залежності інтенсивності хемілюмінесценції тканини
запальної гранульоми у тварин, виведення яких з експерименту здійснювали
через 4 доби після опромінювання (відстрочений ефект), можна відзначити,
що, на відміну від негайної радіаційної відповіді, інтенсивність
хемілюмінесценції в цьому випадку зовсім не залежить від дози
опромінювання, тобто антиоксидантна система повністю нівелює дію
випромінювання у вогнищі. При аналізі ж показників хемілюмінесценції
сироватки крові тварин, опромінених до 3-ї доби запалення, видно, що
дозова залежність інтенсивності максимального спалаху хемілюмінесценції
відсутня відразу після опромінювання і має зростаючий лінійний характер
через 4 доби після опромінювання. У цієї ж групи тварин спостерігається
збільшення залишкової інтенсивності хемілюмінесценції сироватки крові
при дозі 1.0 Гр; тобто протирадіаційні антиоксидантні властивості
виявляються як у цілому організмі, так і безпосередньо у вогнищі
запалення, де вони є найбільш вираженими.

Дозові залежності хемілюмінесценції тканини гранульоми у тварин,
опромінених до 7-ї доби запалення, мають складний характер. У тварин
обох груп найбільший ефект спостерігається при опромінюванні в дозі
0.1 Гр. Відомо, що на 7-у добу запалення макрофагальна реакція разом з
“оксидантним вибухом” помітно вщухає, а фібробластична реакція зростає.
Імовірно, саме тому доза 0.1 Гр стає ефективною. У той же час більші
дози радіації є достатніми для того, щоб самостійно активувати
антиоксидантну систему, тому їх ефект менш виражений, ніж дози 0.1 Гр.
Отримані дані про дозову залежність хемілюмінесценції тканини запальної
гранульоми при опромінюванні до 7-ї доби запалення співпадають з такими
при вивченні хемілюмінесценції сироватки крові.

При вивченні інтенсивності пошкодження ДНК встановлено, що у тварин,
опромінювання яких проводили до 3-ї доби запалення, інтенсивність
утворення мікроядер у лімфоцитах периферичної крові зростає з дозою
опромінювання, достовірно – при дозах 0.5 Гр і 1.0 Гр. При цьому, у
тварин, яких виводили з експерименту на 7-у добу запалення, кількість
лімфоцитів з мікроядрами більша, ніж у тварин, виведення з експерименту
яких проводили відразу після опромінювання, причому, різниця цього
показника збільшується з дозою опромінювання. Це можна пояснити тим, що
навіть після опромінювання хімічні сполуки радіаційної дії, такі, як
продукти перекисного окислення ліпідів, а також медіатори запалення,
продовжують ушкоджувати ДНК. Відомо, що в цей термін запалення
накопичується найбільша кількість макрофагів, основних продуцентів
вільних форм кисню при хронічному запаленні. Ці медіатори можуть
надходити у кров як з вогнища запалення, так і з лейкоцитів крові,
оскільки активація останніх починається ще в судинному руслі.

Отримані дані певною мірою підтверджуються вищенаведеними результатами,
що стосуються інтенсивності хемілюмінесценції сироватки крові. Світіння
сироватки крові на 7-у добу запалення (при опромінюванні тварин до 3-ї
доби) більш виражене, ніж відразу після опромінювання, і також має місце
лінійний дозозалежний ефект. При цьому достовірної різниці порівняно з
контролем при дозі 0.1 Гр також немає. Як вказувалося раніше, на 3-ю
добу спостерігається максимальна інфільтрація вогнища запалення
макрофагами, активація яких супроводжується “оксидантним вибухом”. Тобто
опромінювання впливає на тканини, в яких антиоксидантна система вже
активована запаленням. Можна припустити, що саме тому в цей термін
запалення інтенсивне утворення мікроядер спостерігається лише при
більших дозах (0.5 Гр і 1.0 Гр), коли радіаційна дія перевищує захисні
можливості антиоксидантної системи.

У тварин, опромінювання яких проводили до 7-ї доби запалення,
виявляється складний характер кривої дозової залежності. При цьому у
тварин, виведення яких з експерименту проводили відразу після
опромінювання, інтенсивність утворення мікроядер в лімфоцитах
периферичної крові найбільш зростає при опромінюванні в дозі 0.1 Гр, що
не спостерігалось при опромінюванні в раніший термін запалення (до 3-ї
доби). У тварин, виведення яких з експерименту проводили на 14-у добу
запалення, інтенсивність утворення мікроядер максимальна при дозах
0.1 Гр і 1.0 Гр, що вказує на бімодальний характер дозової залежності
для тварин цієї групи.

На 7-у добу, як відомо, макрофагальна інфільтрація помітно вщухає і
спостерігається максимальна фібробластична реакція. При цьому
антиоксидантна система значно менш активована, і тому доза 0.1 Гр може
спричинити значне пошкодження геному. Більш того, при дозі 0.1 Гр
мікроядер утворюється більше, ніж при дозах 0.5 Гр і 1.0 Гр. Напевно, як
припускалося раніше, доза 0.1 Гр є малою для того, щоб самостійно
активувати антиоксидантну систему, але достатньою для пошкодження ДНК
(при цій дозі первинний трек в середньому спостерігається в ядрі кожної
другої клітини в організмі). Ці результати підтверджуються
вищенаведеними даними про хемілюмінесценцію при опромінюванні до 7-ї
доби запалення. Доза 0.1 Гр підвищує інтенсивність максимального спалаху
хемілюмінесценції сироватки крові і ймовірність пошкодження ДНК. Проте,
на відміну від дозової залежності кількості клітин з мікроядрами, яка
була майже однаковою у тварин обох груп, інтенсивність максимального
спалаху хемілюмінесценції на 14-у добу запалення (через 7 діб після
опромінювання) була не вищою, а навпаки, нижчою в порівнянні з
контролем. Це можна пояснити тим, що інтенсивність хемілюмінесценції
визначається за вмістом різних хімічних сполук в сироватці крові, який
встигає значно зменшитися за 7 діб, у той час як значні пошкодження ДНК
в лімфоцитах накопичуються і при проведенні мікроядерного тесту на 14-у
добу запалення (через 7 діб після опромінювання) кількість клітин з
мікроядрами буде, принаймні, не меншою, ніж у тварин, яких виводили з
експерименту негайно після опромінювання.

Таким чином, найбільше пошкодження ДНК, за результатами мікроядерного
тесту, відбувається при опромінюванні до 7-ї доби запалення, при цьому
доза 0.1  Гр є найбільш ефективною. При опромінюванні до 3-ї доби
запалення радіаційний ефект значно менший і відсутній при дозі 0.1 Гр,
завдяки, можливо, попередній активації антиоксидантної системи
запаленням.

O

Oe

???

6

8

O

Oe

f

???

????Oe

th

r Підписано до друку 18.04.06. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Друк ризографія. Умовних друк. арк. 0,9. Тир. 100 прим. Зам. № 057-06. Надруковано СПД ФО Бровін О.В. 61022, м. Харків, майдан Свободи, 7 Т. (057) 758-01-08. PAGE 1 Посилення проліферації Хронічне запалення Посилення процесів вільнорадикального окислення, зниження антиоксидантного резерву Пошкодження ДНК Неспрацьовування систем регуляції стабільності геному Зниження імунологічного нагляду Виникнення мутації Посилення онкогенного потенціалу вогнища хронічного запалення Низькоінтенсивне (-випромінювання в малих дозах

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020