ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ
Пустовойт Іван Петрович
УДК 616.61-003.7-08-084
Профілактика та реабілітаційна терапія ускладнень гострого
епідидимоорхіту у чоловіків фертильного віку
14.01.06 – урологія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Одеському державному медичному університеті ім. М.І.
Пирогова МОЗ України.
Науковий керівник: доктор медичних наук, професор,
Ухаль Михайло Іванович,
Одеський державний медичний університет
ім. М.І. Пирогова МОЗ України,
професор кафедри урології та нефрології
Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор
Горпинченко Ігор Іванович,
Інститут урології АМН України,
завідувач відділу сексопатології та андрології.
доктор медичних наук, професор
Саричев Леонід Петрович,
Українська медична стоматологічна академія
МОЗ України, м. Полтава, завідувач кафедри
урології, медичної сексології та дитячої хірургії.
Провідна установа:
Івано-Франківський державний медичний університет МОЗ України, кафедра
урології,
м. Івано-Франківськ
Захист відбудеться “__21__“листопада 2006 р. о __14-30__ годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 при Інституті урології
АМН України за адресою: 04053, м. Київ, вул.
Ю. Коцюбинського, 9 а.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту урології АМН
України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9 а.
Автореферат розісланий “ _20_“ жовтня 2006 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
с. н. с, к. м. н. Л.М. Старцева
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Одним з найбільш частих захворювань органів калитки є
гостре неспецифічне запалення придатка (епідидиміт), що розвивається як
ізольовано, так і в сполученні з гострим запальним процесом у яєчку
(епідидимоорхіт) [Люлько А.В., Кадиров Т., 1990; Возіанов О.Ф.,
Горпинченко І.І., 1997; Тиктинський О.Л., Михайленко В.В., 1999].
У 40 – 60 % хворих, які перенесли гостре запалення органів калитки,
порушується статева функція, наступає атрофія сперматогенного епітелію і
безплідність [Юнда І.Ф., 1989; Горюнов В.Г. із співавт., 1993; Малишкін
І.Н., 1995; Биков В.Л. 2000].
З огляду на інфекційну природу епідидимоорхіту, основним методом
лікування цього захворювання є антибактеріальна терапія [Асимов Д.А.,
1990; Кравченко М.Л. 1993]. Однак, застосування навіть найсучасніших
антибіотиків не завжди дозволяє уникнути розвитку таких ускладнень, як
абсцес яєчка та придатка в гострому періоді захворювання, розвитку
оліго- і азооспермії, а також атрофії яєчка у віддаленому періоді
захворювання [Возианов А.Ф., Горпинченко И.И. 1994; Лопаткін Н.А.
Дерев’янко І.І., 1998]
Останнім часом для підвищення ефективності лікування хворих на гострий
епідидимоорхіт ряд авторів вважають за доцільне проводити в ранньому
періоді гострого запального процесу оперативне втручання – розтин і
дренування оболонок калитки із призначенням у післяопераційному періоді
з метою поліпшення мікроциркуляції та оксигенації у вогнищі запалення
трентала, ескузана або обзидана [Неймарк А.І., 1992; Шабад О.Л. із
співав., 1994]. Зазначені методи комплексного лікування хворих на
гострий епідидимоорхіт дозволили знизити кількість абсцесів яєчка і
придатка в гострому періоді захворювання та попередити атрофію яєчка у
віддалений термін захворювання, але практично не вплинули на частоту
розвитку оліго- і азооспермії і, як наслідок, безплідності чоловіків
[Горюнов В.Г., Буров В.Н.,1995; D.M. De Kreiser, 1998].
Таким чином, незважаючи на актуальність проблеми, багато аспектів
лікування гострого неспецифічного епідидимоорхіту залишаються
недостатньо вивченими. Однією з причин низької ефективності лікування
епідидимоорхіту є невикористання методів комплексного патогенетичного
лікування в різних фазах неспецифічного запального процесу. Це
призводить до того, що більшість лікарів залишається на
загальноприйнятих рутинних позиціях лікування хворих на гострий
епідидимоорхіт без врахування особливостей перебігу захворювання,
структурних ушкоджень яєчка і придатка, а також токсично-алергічних та
імунних змін в організмі таких хворих. Все вищевикладене визначило
необхідність розробки нових методів профілактики та реабілітаційної
терапії ускладнень гострого неспецифічного епідидимоорхіту та вивчення
їхньої ефективності в ранні та пізні терміни захворювання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є
фрагментом планової державної науково-дослідної роботи кафедри урології
та нефрології Одеського державного медичного університету за темою
“Вплив несприятливих екзогенних і ендогенних факторів на стан
сечостатевої системи та репродуктивну функцію чоловіків і шляхи їх
корекції” (номер державної реєстрації 0101U007764). Дисертаційна робота
пройшла біоетичну експертизу.
Мета дослідження. Підвищити ефективність лікування чоловіків молодого
віку з гострим епідидимоорхітом шляхом застосування патогенетично
обгрунтованої комплексної терапії в усіх фазах запального процесу в
яєчках і придатках, спрямованої на запобігання розвитку гострогнійних
ускладнень в гострому періоді захворювання та атрофії яєчок і порушення
фертильності еякуляту у віддалені терміни захворювання.
Завдання дослідження:
1. Вивчити частоту та патогенез ранніх та пізніх ускладнень у чоловіків
молодого віку з гострим епідидимоорхітом при існуючих методах лікування
хворих.
2. Обґрунтувати використання в комплексному лікуванні гострого
неспецифічного епідидимоорхіту нових методів профілактики та
реабілітаційної терапії ускладнень при застосуванні разом з
антибактеріальними препаратами гіпербарооксигенотерапії та системної
ензимотерапії.
3. Обґрунтувати на експериментальній моделі токсичної поразки яєчка
ефективність та оптимальні терміни застосування ізофлавонів з екстракту
сої (препарату ЕКСО) для наступного його використання в клінічній
практиці у хворих на гострий епідидимоорхіт.
4. Вивчити ефективність застосування нового метода комплексного
лікування хворих на гострий епідидимоорхіт шляхом профілактики та
реабілітаційної терапії ускладнень в фазі гострого інфекційного
запального процесу в придатку і яєчку та у віддалені терміни
захворювання.
Об’єкт дослідження: хворі на гострий епідидимоорхіт, експериментальні
тварини з токсичним враженням яєчок і придатків.
Предмет дослідження: обгрунтування та вивчення ефективності нових
методів профілактики та реабілітаційної терапії ускладнень гострого
епідидимоорхіту у чоловіків молодого віку в фазі гострого інфекційного
запального процесу в придатку і яєчку та у віддалені терміни
захворювання.
Методи дослідження: клініко-лабораторні, біохімічні, імунологічні,
ультразвукові, доплерографія, морфологічні, мікробіологічні та
статистичні.
Наукова новизна отриманих результатів.
Доведено, що розвиток ранніх і пізніх ускладнень у хворих на гострий
епідидимоорхіт в умовах традиційного лікування розвивається на тлі
значних метаболічних та імунологічних порушень, зумовлених інфекційним
запальним процесом в гострому періоді захворювання.
На клінічних дослідженнях вперше обґрунтована доцільність та вивчена
ефективність використання в комплексному лікуванні гострого
неспецифічного епідидимоорхіту нових методів профілактики та
реабілітаційної терапії ускладнень при застосуванні разом з
антибактеріальними препаратами гіпербарооксигенотерапії та системної
ензимотерапії.
Вперше на експериментальних дослідженнях токсично-зумовленого враження
яєчок та придатків вивчена ефективність застосування, з метою
відновлення функції цих органів, ізофлавонів з екстракту сої (препарату
ЕКСО) та обгрунтована доцільність впровадження цього препарату в
клінічну практику для лікування хворих на гострий епідидимоорхіт.
Практичне значення одержаних результатів.
Результати клінічних досліджень створили передумови до розробки нового
комплексного методу профілактики ранніх та пізніх ускладнень у хворих на
гострий епідидимоорхіт.
Для вивчення ефективності ізофлавонів з екстракту сої (препарату ЕКСО) з
метою відновлення функції яєчок використана експериментальна модель
токсично-індукованого дозованого враження яєчок і придатків
етилендиметансульфонатом (ЕДС).
Підвищена ефективність лікування хворих на гострий епідидимоорхіт шляхом
профілактики розвитку гнійно-деструктивних ушкоджень придатків яєчок і
самих яєчок в гострому періоді інфекційного запального процесу та
зменшення частоти розвитку атрофії яєчок з 17,7 % до 1,5 %, порушення
сперматогенезу і розвитку олігозооспермії з 40,0 % до 7,5 % у віддалені
терміни захворювання.
Особистий внесок здобувача. Ідея даної роботи запропонована науковим
керівником. Здобувачем самостійно проаналізована література з даної
теми, проведені поглиблені інформаційні дослідження. Разом з науковим
керівником сформульовані мета та завдання дослідження, обговорені та
зроблені висновки і практичні рекомендації з роботи. Результати
наукових, експериментальних і клінічних досліджень за темою дисертації
отримані автором самостійно. Первинна обробка матеріалів дисертації,
аналіз літератури, розділи власних досліджень, висновки і практичні
рекомендації виконані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації та впровадження в практику. Основні
положення дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях
Одеського наукового товариства урологів (Одеса 2002, 2003), II
Міжнародному Українсько-Польському симпозиумі, (Вроцлав 2001), XIV
Інтернаціональному конгресі по гіпербаричній оксигенації (San Francisco,
California, USA, 2003), на міжнародній науково-практичній конференції
молодих учених “Вчені майбутнього”, (Одеса 2003, 2004 і 2005), на
першому з’їзді сексопатологів й андрологів України, (Київ 2004).
Матеріали дисертації використовуються в роботі урологічних клінік
обласної лікарні та 10-ї міської лікарні м. Одеси.
Нові методи лікування включені в лекційний цикл по сексології і
андрології для студентів 6 курсу і лікарів-інтернів на кафедрі урології
Одеського медичного університету.
Публікації. За результатами дисертації опубліковано 17 наукових праць, з
них 6 – у фахових наукових виданнях, отримано 1 деклараційний патент на
винахід.
Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 104 сторінках
ілюстрована 23 таблицями та 14 малюнками. До бібліографії входить 201
використане наукове джерело (150 вітчизняних, у тому числі країн СНД та
51 – іноземних авторів).
Дисертація складається із вступу, шести розділів (огляд літератури,
клінічна характеристика хворих, матеріали та методи дослідження хворих,
трьох розділів особистих досліджень, аналізу та узагальнення одержаних
результатів), висновків, практичних рекомендацій та списку використаних
літературних джерел.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали та методи дослідження
Об’єктом дослідження були 111 хворих на гострий епідидимоорхіт, що
знаходились на стаціонарному лікуванні, та 18 чоловіків молодого віку
без вражень яєчок і придатків (контрольна група).
Хворі на гострий епідидимоорхіт були розділені на дві групи. В першу
групу (45 чоловік) увійшли хворі на гострий епідидимоорхіт, яким
проводилось традиційне лікування. До другої групи (66 чоловік) увійшли
хворі на гострий епідидимоорхіт, яким проводилось комплексне лікування
по розробленому методу (Деклараційний патент на винахід № 5204).
Вік хворих коливався від 18 до 40 років.
Основним методом традиційного лікування 45 хворих на гострий
епідидимоорхіт була антибактеріальна і симптоматична терапія. При виборі
антибіотиків виходили з їх антибактеріальної активності для більшості
патогенних бактерій, можливості накопичення у високій концентрації
препаратів у сечі, а також у тканинах передміхурової залози та яєчках.
Крім того, враховувалась токсичність антибіотика та можливість
парентерального введення препарату в перші 5 – 7 діб від початку
розвитку гострого запального процесу та висока ефективність
антибактерільної дії препаратів після подальшого ентерального їх
призначення. Крім антибактеріальної терапії, цим хворим з першого дня
від початку лікування вводили 50 % розчин анальгіну (по 2 мл двічі на
добу – 5 діб); 0,1 % розчин димедролу (по 1 мл двічі на добу – 5 діб),
гепарин (по 2,5 тис. од. 4 рази на добу – 5 діб), а також призначали
перорально аскорутин (0,5 по 3 рази на добу – 10 діб), аєвіт (по 100
тис. од. один раз на добу – 10 діб).
Основною відмінністю у розробленому нами методі лікування хворих на
гострий епідидимоорхіт було те, що в ранні терміни захворювання (в
першій та другій фазах інфекційного запалення яєчок і придатків) у
комплексі з антибіотиками та симптоматичною терапією призначали
гіпербаричну оксигенацію, а також поліферментний препарат
багатовекторної дії вобензим та препарат із екстракту сої (ЕКСО).
Дослідження ефективності застосування цього методу проведено у 66
хворих.
Гіпербаричну оксигенацію розпочинали на другий день від початку
госпіталізації. Її проводили у вітчизняній баросистемі ОК-МТ БЛКС-301.
Перші три сеанси гіпербаричної оксигенації здійснювали при підвищеному
тиску кисню в 1800 гПа впродовж 45 хв. Наступні 5 сеансів – при
підвищенному тиску в 1500 гПа. Сеанси виконували кожен день в один і той
же час.
Вобензим та препарат ЕКСО призначали хворим з 3-ї доби від початку
лікування в лікарні. ЕКСО призначали по 500 мг тричі на добу протягом 30
діб, а вобензим – по 1 драже 5 разів на добу протягом 30 діб.
При виборі вобензиму та препарату ЕКСО виходили з їх відомих
фармакологічних властивостей. Так, вобензим призначали хворим на гострий
епідидимоорхіт, враховуючи його фібринолітичну, тромболітичну,
анальгетичну, противозапальну та імуномоделюючу дію за рахунок входження
до складу цього препарату трипсину, хемотрипсіну, папаїну та бромелаїну.
Препарат ЕКСО, одержаний за оригінальною технологією із бобів сої
(Україна, НВА “Одеська біотехнологія”), дозволяється для використання в
медичній практиці як біологічно активна харчова добавка (гігієнічний
висновок № 5.08.07/3450 від 30.07.98). Вибір нами цього препарату
зумовлений тим, що в його складі є велика кількість ізофлавонів у
вигляді геністеїна (1,3 – 1,7 мг/г), діадзеїна (0,5 – 0,7 мг/г) та
гліцитеїна (0,2 – 0,7 мг/г), яким притаманна висока антиоксидантна та
слабка естрогеноподібна активність.
У віддалені терміни захворювання (з 25 доби) лікування цих хворих
продовжували в санаторії “Куяльник”, де основним лікувальним засобом
було використання пелотерапії.
При призначенні хворим пелотерапії виходили з відомих даних.
Лабораторно клінічне дослідження виконувалося всім хворим, до та після
завершення лікування. Метаболічні та імунологічні дослідження
проводились в динаміці в гострому періоді та у віддалені терміни
захворювання (на 30, 60 і 90 добу).
Ультразвукове дослідження та доплерографія яєчок і придатків проводилося
всім хворим.
Експериментальні дослідження проведені на 44 статевозрілих самцях щурів
з масою тіла 200 – 300 г. Метою цих досліджень було вивчення можливості
медикаментозної профілактики за допомогою препарату ЕКСО розвитку
токсично зумовленого фіброзу яєчок і придатків та олігозооспермії з
подальшою екстраполяцією використання цього препарату в клінічній
практиці у хворих на гострий епідидиморхіт для профілактики розвитку
фіброзу яєчок і придатків та олігозооспермії в другій та третій фазах
інфекційного запалення.
Токсично-індуковане дозоване враження статевих органів у щурів
моделювали шляхом перорального введення їм етилендиметансульфонату (ЕДС)
у дозі 100 мг/кг маси тіла за методом Нікітіна А.І. (1998). За цим
способом токсичне враження статевих органів розвивається через 14 діб,
що також було підтверджено нашими дослідженнями. Починаючи з 15 доби від
початку дослідження, щурам починали вводити перорально препарат сої
ЕКСО. Цей препарат вводили щурам у вигляді суспензії в гелі Дорфмана в
дозі 400 мг/кг маси тіла тварин на протязі 10 і 15 діб. Таким чином,
термін дослідження складав 24 і 30 діб. Контрольна група без введення
щурам ЕДС складала 12 тварин.
Морфологічні дослідження проводились після виведення експериментальних
тварин з експерименту для вивчення стану сім’яників, сперматогенного
епітелію, кліток Сертоли та Лейдига.
Морфологічний стан сім’яників вивчали методом фарбування парафінових
зрізів гематоксиліном і еозином Маллори-Слинченко (1964).
Інтерстиціальну тканину сім’яників визначали за допомогою фарбування
парафінових зрізів товщиною 5 – 7 мкм.
Стан і зміст сперматогенного епітелію, кліток Сертоли та Лейдига
досліджували за допомогою фарбування толуідиновим синім і шляхом
електронно-мікроскопічного дослідження ультратонких зрізів.
Внутрішньоорганні судини гемоциркулярного русла сім’янників вивчали за
допомогою імпрегнації судин нітратом срібла за В.А. Купріяновим (1965).
Аналіз результатів дослідження та їх оцінку здійснювали параметричним
методом з використанням критерію Стьюдента. З метою вивчення
кореляційних зв’язків вивчався коефіцієнт парної кореляції.
Результати дослідження.
Інфекційний запальний процес яєчок і придатків у всіх хворих на гострий
епідидимоорхіт на початку лікування був у стадії гострого серозного
запалення. Практично всі ці хворі звернулись за медичною допомогою на
другий або третій день від початку розвитку гострого епідидимоорхіту.
Вивчення частоти та патогенезу ранніх та пізніх ускладнень у чоловіків
молодого віку, хворих на гострий епідидимоорхіт, при традиційних методах
лікування (антибактеріальної і симптоматичної терапії ) проведено у 45
хворих.
Контрольні (референтні) дослідження проведені у 18 здорових чоловіків
віком від 18 до 24 років.
За даними результатів клінічних досліджень в гострому періоді
захворювання у 6-х хворих (13,3 %) гострий серозний епідидимоорхіт
перейшов у фазу гнійного запалення, що примусило здійснити оперативне
втручання – розтин та дренування оболонок калитки, а також видалення
гнійного придатка та декомпресійний мікроростин білочної оболонки яєчка.
Розвиток ускладнень у хворих з гострим епідидимоорхітом у вигляді
атрофії яєчок відбувся через 3 місяці від початку захворювання у 8 із 45
пацієнтів (17,7 %). Ще більший відсоток ускладненнь гострого
епідидимоорхіту в пізні терміни від початку захворювання виявлено при
дослідженні фертильності еякуляту. Так, кількість живих сперматозоїдів
зменшилась до 40,9±10,1 % у порівнянні зі здоровими донорами, де
кількість живих сперматозоїдів дорівнювала в середньому 80.2±16.0 % (р?¬UUe
,
2
@
D
x
?
?
b
d
uuoaeOeOeOeOeOeOeOeOeoIEI??
d
I
th
N?UeD
z
?
iaI??i!””‡‡~r
???????@¦D¦F¦H¦J¦L¦N¦P¦R¦T¦ ?fUAEUOYAa?ae?ae,efe?eiiiiiiiiii*C»CC»CCC
лізосомальних ферментів та маркерних метаболічних показників (кислої та
лужної фосфатаз (КФ та ЛФ); співвідношення концентрації в крові
лактатата та пірувата; активності в крові лактатдегідрогенази (ДДГ);
концентрація в крові водневих іонів та буферної ємності; активності в
крові глютатіон-S-трансферази).
На підставі досліджень гуморальних факторів імунітету виявлено, що в
гострому періоді захворювання на тлі бактеріальної інвазії та
інтоксікації зменшується загальна кількість
В-лімфоцитів (з 401,2±45,2 до 290,1±42,2 в 1 ммі крові; р
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
