.

Організаційно–правовий механізм державного управління в сфері ґендерної політики (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
175 4071
Скачать документ

Одеський регіональний інститут

державного управління

Національної академії Державного управління

при Президентові України

ПОПОВ Микола Петрович

УДК 35.072.2:347.156

Організаційно–правовий механізм державного управління в сфері ґендерної
політики

25.00.02 – механізми державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ОДЕСА – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного
управління Національної академії державного управління при Президентові
України.

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор

Гансова Емма Августівна,

Одеський регіональний інститут державного управління Національної
академії державного управління при Президентові України,

професор кафедри філософських та соціально-політичних наук.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент

Грицяк Наталя Вітіславна,

Національний інститут стратегічних досліджень,

завідувач відділу планування та координації наукових досліджень;

кандидат історичних наук, доцент

Петришина Людмила Василівна,

Одеський державний економічний університет,

доцент кафедри історії України.

Провідна установа – Одеська національна юридична академія,

кафедра соціальних теорій,

Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться “22” червня 2006 року о 14.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 41.863.01 в Одеському регіональному
інституті державного управління Національної академії державного
управління при Президентові України за адресою: 65009, м. Одеса, вул.
Генуезька, 22 к.212.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського регіонального
інституту державного управління Національної академії державного
управління при Президентові України (65009, м. Одеса, вул. Генуезька,
22).

Автореферат розісланий “20” травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М. Безверхнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження механізмів державного управління у сфері
ґендерної політики в Україні є актуальним напрямом наукових пошуків, що
зумовлено демократизацією суспільства, пріоритетністю прав людини для
держави, реформуванням соціальної та політичної сфер, процесами
глобалізації та європейської інтеграції. Відповідно істотно змінюється
роль держави, її функції, що потребує удосконалення системи державного
управління та доповнення традиційних механізмів поліпшення становища
жінок сучасними механізмами забезпечення ґендерної рівності.

Впровадження ґендерної політики ґрунтується на значній кількості
нормативно-правових актів й аналітичних документів, зокрема на Законі
України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків”; Указі Президента України “Про вдосконалення роботи
центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних
прав та можливостей жінок і чоловіків”; Постанові Верховної Ради України
“Про Рекомендації парламентських слухань “Становище жінок в Україні:
реалії та перспективи””; Національному плані дій щодо поліпшення
становища жінок та сприяння впровадженню ґендерної рівності у
суспільстві на 2001-2005 роки; програмі “Цілі Розвитку Тисячоліття:
Україна”.

Водночас нерозв’язаними залишаються проблеми функціонування
організаційно-правового механізму державного управління у сфері
ґендерної політики: законодавство має переважно політико-декларативний
характер; органи виконавчої влади, які уповноважені реалізовувати
державну ґендерну політику, діють без урахування специфіки ґендерних
відносин в Україні (дотримання рівноправного статусу жінок і чоловіків у
сферах управління, зайнятості тощо).

В світовій та вітчизняній соціально-політичній думці досліджено:
теоретичні засади вивчення проблеми рівних прав жінок і чоловіків
(Сімона де Бовуар, Джін Бетке Елштайн, Агнешка Графф, Рендал Колінз,
Дж.Л.Томпсон, Еліс Кеслер-Херіс, В.Брайсон, П.Ренкін, Дж.Лорбер, белл
хукс, Джоан Хубер, С.Фарелл, О.Вороніна, О.Здравомислова, Д.Кандіотті,
І.Кон, В.Култигін, М.Малишева, Н.Пушкарьова, А.Тьомкіна, О.Хасбулатова
та ін.); роль жінки в українській історії та сучасності (В.Агеєва,
М.Богачевська-Хомяк, В.Воронкова, І.Грабовська, В.Крисаченко,
С.Павличко, Л.Смоляр, Н.Чухим та ін.); філософські аспекти ґендерного
підходу (Д.Біленко, І.Жеребкіна, Д.Коновалов та ін.); ґендерний аналіз
соціальної стратифікації (О.Вілкова, О.Стрельник та ін.);
організаційно-правові та соціально-політичні засади формування і
реалізації ґендерної політики в Україні (О.Балакірєва, Т.Василевська,
М.Гінна, Н.Гога, І.Голубєва, Н.Грицяк, О.Катан, О.Кириленко,
Л.Кобелянська, А.Комарова, Л.Кормич, О.Кулачек, Н.Лавриненко,
К.Левченко, Е.Лібанова, Л.Петришина, М.Пірен, О.Руднева, Н.Хамітов, та
ін.); ґендерні аспекти законодавства України (Н.Болотіна, А.Олійник,
І.Лаврінчук, Т.Мельник, З.Ромовська, М.Буроменський, О.Костенко,
І.Котюк).

Вітчизняними вченими було багато зроблено в теоретичному осмисленні
вказаних питань, але розробка проблеми функціонування комплексного
організаційно-правового механізму державного управління у сфері
ґендерної політики залишилась поза увагою науковців.

Актуальність зазначених вище проблем, недостатня розробленість
теоретичних і практичних питань функціонування організаційно-правового
механізму державного управління у сфері ґендерної політики і визначили
вибір теми дисертаційного дослідження, зумовили його мету та завдання.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне
дослідження виконувалось у межах науково-дослідницької теми Одеського
регіонального інституту державного управління Національної академії
державного управління при Президентові України “Система управління і
координації політики європейської інтеграції на місцевому та
регіональному рівні” (№ 0105U002535). Особистий внесок автора як
виконавця зазначеної роботи полягає в проведені аналізу
конституційно-правових засад управління соціальним розвитком у країнах
Європейського Союзу та в Україні, а також в розробці методології та
методики регулювання соціального розшарування на місцевому рівні (на
прикладі Одеси та Одеської області), у здійсненні порівняльного аналізу
державного управління у сфері ґендерної політики України і в країнах
Європейського Союзу.

Мета дослідження – науково-теоретичне обґрунтування
організаційно-правового механізму державного управління ґендерною сферою
в Україні та розроблення методів оцінювання діяльності державних та
місцевих органів влади щодо реалізації державної ґендерної політики.

Завдання дослідження:

– дослідити науково-теоретичні засади державного управління ґендерною
сферою та досвід реалізації державної ґендерної політики в Україні;

– уточнити сутнісні характеристики й основні поняття “ґендерна
ідеологія”, “ґендерні відносини”, “державна політика щодо жінок”,
“державна ґендерна політика”, “організаційно-правовий механізм
державного управління в сфері ґендерної політики”;

– виявити особливості державного управління ґендерними відносинами в
Україні і в країнах Європейського Союзу та здійснити порівняльний
аналіз;

– запропонувати модель організаційно-правового механізму державного
управління в сфері ґендерної політики;

– встановити критерії оцінювання організаційно-правового механізму
державного управління в сфері ґендерної політики і розробити відповідну
методику індексації та експертизи;

– розробити модель організаційно-функціональної структури спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реалізації
політики в інтересах ґендерної рівності.

Об’єкт дослідження – система державного управління в сфері ґендерної
політики в Україні.

Предмет дослідження – організаційно-правовий механізм державного
управління в сфері ґендерної політики в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що виокремлення ґендерних
відносин як самостійного об’єкту державного управління відбудеться за
умов впровадження науково обґрунтованого організаційно-правового
механізму державного управління в сфері ґендерної політики. Останнє
сприятиме: вдосконаленню законодавчої бази; розробці системи
спеціалізованих органів державної влади, призначених для здійснення
ґендерної політики; створення нових цільових функцій щодо діяльності
існуючих інституцій.

Методи дослідження. Основні методи ґрунтуються на принципах дослідження,
традиційних для вітчизняної науки з державного управління: порівняння та
узагальнення, системності та структурності.

Порівняльний метод використано для зіставлення сучасних міжнародних
документів стосовно статусу жінок та чоловіків – й Конституції, законів
України. Такий підхід дає можливість досліджувати проблеми в єдності
їхнього соціального змісту та юридичної форми. Використання
структурно-функціонального методу дозволило проаналізувати структуру та
функції державного управління в сфері ґендерної політики в Україні та в
країнах ЄС. За допомогою системного підходу охарактеризовані особливості
функціонування органів державного управління, включених у більш широкий
комплекс зв’язків в якості підсистем в межах системи державного
управління ґендерними відносинами.

Емпіричною базою дослідження стали: узагальнення практики застосування
законодавства з питань формування державної політики щодо жінок та
ґендерної політики, дані соціологічних досліджень, соціальна статистика.
Статистичні та соціологічні методи, зокрема вивчення громадської думки,
дозволили оцінити ефективність діяльності державних владних структур у
напрямку захисту прав і свобод представників статевих груп, задоволення
їхніх потреб та інтересів. Спираючись на дані цих досліджень, було
визначено статус жінки в українському суспільстві. Соціологічне
опитування державних службовців показало рівень їхньої обізнаності з
питань ґендерної політики.

Дисертантом використано наукові розробки з теорії державного управління,
політології, філософії, права, соціології.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному
обґрунтуванні комплексного організаційно-правового механізму державного
управління ґендерною сферою та розробці нових методичних підходів до
оцінювання діяльності державних та місцевих органів влади із
впровадження основних напрямів державної ґендерної політики, зокрема

уперше:

– теоретично обґрунтовано організаційно-правовий механізм державного
управління у сфері ґендерної політики в Україні, що дозволило виявити
фактори впливу на процес державного управління ґендерними відносинами та
сформулювати конкретні пропозиції щодо розробки організаційної структури
спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань
реалізації політики в інтересах ґендерної рівності;

– розроблено методику розрахунків індексу соціального неблагополуччя в
ґендерному вимірі, яка дозволить визначити відмінність між становищем
жінок і чоловіків та оцінити ефективність ґендерної політики на
місцевому рівні.

удосконалено:

– систему державного управління ґендерною сферою на регіональному рівні
завдяки впровадженню дорадчого органу при голові обласної державної
адміністрації, визначенню його структури та функцій;

– систему оцінювання ефективності ґендерної політики в Україні завдяки
методиці розрахунку ґендерного індексу розвитку та показникові
розширення можливостей жінок;

– методику експертного оцінювання ґендерного фактору при підготовці й
аналізі програм, які розробляються управліннями та відділами місцевих
державних адміністрацій.

Уточнено і розширено категоріальний апарат державного управління
ґендерною сферою, зокрема введені поняття: “ґендерна ідеологія”,
“ґендерні відносини”; “організаційно-правовий механізм державного
управління в сфері ґендерної політики” та термінологічно уточнено
сутність наступних категорій: “державна політика щодо жінок”; “державна
ґендерна політика”.

Дістали подальшого розвитку концептуальні засади вдосконалення системи
державного управління в сфері ґендерної політики.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження
полягає в тому, що основні наукові розробки доведені до рівня конкретних
пропозицій щодо створення нових організаційних структур в системі
державного і регіонального управління, призначених для виконання
спеціалізованих функцій в ґендерній сфері. Розроблені методики
вимірювання ефективності державного управління людським розвитком у
ґендерному контексті.

Основні положення дослідження використані у навчальному процесі при
підготовці магістрів державного управління та підвищення кваліфікації
керівних кадрів, зокрема: методика оцінювання ефективності державного
управління у сфері ґендерної політики використана в навчальній
дисципліні “Управління соціальним та гуманітарним розвитком”, результати
дослідження стали основою для розробки практичних занять з ґендерної
проблематики для Центру ПКК в Одеському регіональному інституті
державного управління Національної академії державного управління при
Президентові України.

Результати дослідження знайшли практичне впровадження при підготовці та
аналізі програм, які розробляються управліннями і відділами у справах
сім’ї та молоді місцевих державних адміністрацій.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано та обговорено на
кафедрі філософських та соціально-політичних наук Одеського
регіонального інституту державного управління Національної Академії
державного управління при Президентові України.

Результати дисертаційного дослідження було впроваджено в процес
прийняття регіональних програм, які щорічно розробляються управліннями
та відділами у справах сім’ї та молоді місцевих державних адміністрацій
Одеської області (довідка про впровадження від 18.08.2005 р. №
01–02–345/05).

Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в
доповідях на науково-практичних конференціях і семінарах, проведених на
базі Національної академії державного управління при Президентові
України, Одеського регіонального інституту державного управління,
Академії публічного управління при Президентові Республіки Молдова, а
саме: “Актуальні питання соціально-політичного розвитку регіону” (м.
Одеса, 24.10.2003р.); “Державна стратегія управління місцевим та
регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації”
(м. Одеса, 24.10.2004р.); “Державна служба в Україні: сучасний стан та
напрями адаптації до стандартів Європейського Союзу” (м. Одеса,
28.04.2005р.); “Реалізація ґендерної рівності в умовах соціальних
перетворень” (м. Одеса, 23.12.2004р.), “Академия публичного управления:
курс на открытое, ответственное и демократическое правление” (м.
Кишинів, 18.05.2005р.); “Актуальні проблеми державного управління на
новому етапі державотворення” (м. Київ, 31.05.2005р.); “Актуальні
проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний
стан та перспективи регіонального розвитку” (м. Одеса, 18.10.2005р.)

Публікації. Основні положення роботи викладено у дванадцяти
публікаціях, із них п’ять – у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі
вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і
додатків. Повний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з них – 167
сторінок основного тексту. Список використаних джерел містить 217
найменувань, з яких 5 – іноземною мовою. Наведено 8 додатків.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження,
визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і
завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, ступінь наукової
розробки проблеми, наукова новизна та практичне значення одержаних
результатів, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію
результатів дослідження і впровадження роботи, відомості про публікації
з теми дисертаційної роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – “Ґендерна політика як сфера державного управління.
Науково-теоретичні засади” – подається аналіз зарубіжної та вітчизняної
наукової літератури; уточнено категоріальний апарат ґендерної концепції
в контексті теорії державного управління; висвітлюється значення
ґендерної ідеології, яка обумовлює формування та реалізацію ґендерної
політики; з’ясовується зміст державної ґендерної політики;
розкривається сутність механізмів державного управління у сфері
ґендерної політики; визначаються критерії оцінювання якості державного
управління в сфері ґендерної політики.

Дослідження спирається на теоретичні розробки щодо проблем підвищення
ефективності та якості державної політики, державної служби та
державного управління – праці українських вчених В.Авер’янова,
О.Валевського, Е.Гансової, С.Дубенко, Б.Кравченка, В.Лугового,
С.Майбороди, Т.Мотренка, І.Надольного, В.Олуйка, А.Пойченка, В.Романова,
С.Серьогіна, В.Тертички, В.Токовенко, Ю.Шарова, О.Якубовського та інших;
зарубіжних науковців Г.Атаманчука, Л.Пала, Г.Райта та ін. Важливу роль у
формуванні концепції роботи відіграли методологічні розробки в галузі
дослідження механізмів державного управління В.Бакуменка, В.Князєва,
П.Надолішнього, Н.Нижник.

Українськими науковцями: визначено напрями й особливості формування та
реалізації ґендерної політики і ґендерного права в різних країнах світу
(Т.Мельник); проаналізовано юридичну і фактичну рівність між жінками і
чоловіками в Україні (О.Балакірєва, Т.Василевська, Л.Кобелянська,
Л.Кормич, Н.Лавриненко, Л.Петришина та ін.); обґрунтовано необхідність
активного й системного впровадження ґендерної паритетності у сферу
державно-управлінських відносин (О.Кулачек); проаналізовано повноваження
органів державного управління в процесі формування ґендерної політики на
національному та місцевому рівнях, а також нормативно-правове, кадрове,
науково-методичне, фінансове, інформаційне забезпечення формування
ґендерної політики в Україні (К.Левченко); встановлено закономірності та
фактори управлінського впливу на формування державної ґендерної
політики, охарактеризовано універсальні та спеціальні принципи, наведено
підходи та методи державного управління з урахуванням ідей ґендерної
рівності (Н.Грицяк). Разом з тим відсутні роботи, присвячені
комплексному дослідженню організаційно-правового механізму державного
управління у сфері ґендерної політики в Україні, зокрема створенню
спеціальних виконавчих та дорадчих органів; не є чисельними дослідження
критеріїв оцінювання державного управління в сфері ґендерної політики.
Тому вивчення процесу впровадження організаційно-правового механізму
державного управління в сфері ґендерної політики має як теоретичне, так
і практичне значення.

Основні контури ґендерної політики найяскравіше виражені у Статуті
Організації Об’єднаних Націй, де вже у преамбулі говориться про
рівноправність чоловіків і жінок. Основоположним документом, що
проголосив рівність прав чоловіків і жінок, була Загальна декларація
прав людини. І хоча цей документ є декларацією, а не обов’язковим
юридичним актом міжнародного права, все-таки він має надзвичайно велике
значення й сприймається як такий, що потребує виконання. Закріплена, як
вихідна, норма про рівноправність статей в наступних Міжнародних пактах
про права людини: про економічні, соціальні і культурні права та про
громадянські і політичні права. Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм
дискримінації щодо жінок відіграла особливу роль у становленні ґендеру.
В українському законодавстві найбільш системно положення щодо рівності
чоловіків та жінок сформульовані у статті 24 Конституції України. У ній
закріплено важливий аспект принципу рівності: необхідність застосування
однакових стандартів прав і обов’язків до всіх без винятку осіб.

Незважаючи на наявність міжнародної та національної правої бази
ґендерної політики, трактування поняття “ґендер” залишається
неоднозначним. Але у роботі доведено, що ґендерна теорія дійсно має
статус наукової. У зв’язку з цим є доцільним тлумачення цього терміна як
соціально-філософської категорії, тобто сконцентрованого наукового
знання. Спираючись на існуючі розробки ґендерної теорії, нами побудовано
структурно-логічну схему основних категорій ґендерної концепції в
контексті теорії державного управління. Таким чином використання
категорії ґендера як аналітичного інструменту відкрило нові можливості
для наукового дослідження суспільних процесів і культури, зокрема
побудови концепції державної ґендерної політики та механізмів державного
управління ґендерною сферою.

Аналіз наукових джерел показує, що впровадженню державної ґендерної
політики у більшості країн світу передувала державна політика стосовно
жінок. Державна політика щодо жінок – це частина загальної соціальної
політики, що стосується інтересів жінок як великої
соціально-демографічної групи, формує їхній правовий і соціальний
статус, регламентує відносини із суспільством.

Виходячи з розуміння змісту державної політики щодо жінок, можна
стверджувати, що політика в інтересах рівності визначається станом
ґендерної ідеології.

Розробка сучасної моделі розвитку суспільства неможлива без постановки
питання про ідеологію держави. Держава як суб’єкт політичної діяльності
повинна спиратися на ідеологію, здійснюючи управління сферами
громадського життя. Тому ми можемо говорити про існування ідеології
стосовно напрямів державної політики. Якщо розглядати ґендерні відносини
як сферу політики, то правомірно говорити про ґендерну ідеологію.

Ґендерна ідеологія – це спеціалізоване знання, яке являє собою систему
ідей, цінностей та оцінок стосовно соціального статусу двох статевих
груп – чоловіків і жінок, що відображає їхні загальні та специфічні
інтереси. Ґендерна ідеологія у свою чергу формує цілі державної політики
в цій сфері, сприяє розробці механізмів її реалізації. Державна ґендерна
політика має бути спрямована на врахування диференційованих та спільних
інтересів статевих груп, задоволення цих інтересів через надання
гарантій рівної участі у всіх сферах публічного життя та створення
збалансованої системи соціального захисту для жінок і для чоловіків.

Запропоноване нами визначення державної ґендерної політики дозволяє
конкретизувати сфери громадського життя, в яких здійснюється державне
управління. Це – соціальні відносини і права людини. Таке визначення
знаходить свою конкретизацію в понятті “ґендерні відносини”, під яким в
дисертації розуміємо вид соціальних відносин, який включає державну
політику щодо врахування диференційованих та загальних потреб чоловіків
і жінок, стосунки між цими групами, діяльність політичних та громадських
організацій, які відображають та захищають групові інтереси. Ґендерні
групи належать до числа демографічних груп і, таким чином, є елементами
в структурі суспільства.

Аналіз наукових джерел дає підставу для ствердження того, що ґендерні
відносини є змістом ґендерної сфери, а остання має свій обсяг,
організаційну структуру й форми діяльності.

Показано, що система механізмів реалізації ґендерної політики є більш
широкою за обсягом, ніж система механізмів державного управління в сфері
ґендерної політики за рахунок включення до першої інститутів
громадянського суспільства, засобів масової інформації, та активності
представників статевих груп у різних сферах суспільного життя.

Проаналізувавши наявні в науковій літературі підходи до визначення
механізму державного управління (Г.В.Атаманчука, В.Г.Афанасьєва,
В.Д.Бакуменка, М.І.Круглова, Б.П.Курашвілі, П.І.Надолішного, Н.Р.Нижник,
А.М.Пойченка, Л.Л.Приходченко, Ю.О.Тихомирова, Л.Л.Юзькова), ми дійшли
висновку, що сфера, на яку спрямоване державне управління, обумовлює
особливості механізмів, які в ній застосовуються. Отже, щодо ґендерної
сфери: організаційно-правовий механізм державного управління – це
система органів державного управління, створених з метою реалізації
ґендерної ідеології у різних сферах суспільного життя та здійснення
ґендерних стратегій на основі конституційно-правових норм, прийнятих у
державі.

Основними критеріями оцінювання якості державного управління в сфері
ґендерної політики ми пропонуємо вважати: індекс розвитку людського
потенціалу, ґендерний індекс розвитку та показник розширення можливостей
жінок. У дисертаційному дослідженні наведені розрахунки цих показників
для України та вказано на недоліки використання цих показників для
регіонального аналізу на теренах кожної окремої країни.

Аналіз науково-теоретичних засад державного управління у сфері ґендерної
політики дав змогу з’ясувати питання, що були недостатньо висвітлені, і
став основою для здійснення порівняльного аналізу
організаційно-функціональних складових механізму державного управління
цією сферою, який існує в Україні та країнах Європейського Союзу, а
також запропонувати комплексний організаційно-правовий механізм
державного управління ґендерними відносинами, котрий відповідає
європейським стандартам.

У другому розділі – “Організаційно-правовий механізм державного
управління у сфері ґендерної політики в контексті європейського вибору
України” – проаналізовано ґендерну діяльність європейських інститутів із
узагальнення і вироблення ґендерних стратегій і перспектив; виявлено
специфіку державної ґендерної політики в Україні; розглянуто та
систематизовано набутий досвід щодо створення
організаційно-функціональних складових державного механізму забезпечення
ґендерної політики в країнах Європейського Союзу; здійснено аналіз
міжнародних документів з прав жінок та ґендерної рівності, виявлено
фундаментальні положення, необхідні для розробки ґендерної політики на
національному рівні; обґрунтовано досягнення та недоліки у
нормативно-правовому забезпеченні ґендерної політики в Україні.

Вітчизняними науковцями ретельно досліджено питання європейської
інтеграції України та основних орієнтирів ґендерної політики, доведено
необхідність гармонізації соціально-політичних, правових, економічних та
інших інституцій і національного законодавства із загальноєвропейськими
стандартами та вимогами (О.Балакірєва, М.Беременський, О.Валевський,
Т.Василевська, Н.Грицяк, Л.Кобелянська, Л.Кормич, О.Кулачек,
Н.Лавриненко, К.Левченко, Т.Мельник, Л.Петришина).

У дисертації розглянуто набутий досвід щодо створення
організаційно-правового механізму державного управління у сфері
ґендерної політики в країнах Європейського Союзу. Встановлено, що
європейська практика державного управління ґендерними процесами має
різноманітні форми у різних країнах. Зроблений аналіз дозволяє дійти
висновку, що в країнах Європейського Союзу не існує однакових підходів
щодо формування механізмів державного управління в сфері ґендерної
політики. Але, поряд з цим, спеціалізовані органи з питань ґендеру
дедалі більше стають важливою ланкою в системі органів управлінської
влади і всього загальнодержавного механізму. Це пов’язано з рівнем
формування ґендерної сфери, ґендерної демократії і ґендерної культури у
державі.

У країнах світу відбувається процес наповнення ґендерним змістом
національного законодавства. Дослідження показало, що темпи врахування
рівних прав і можливостей у законодавстві відбувається залежно від сили
впливу соціально-моральних (традиції, звичаї, етика, релігія) та
політичних норм.

Так, в умовах сьогодення, коли в Україні ставиться питання про внесення
змін до Конституції з багатьох питань, настав час внести поправки до
Основного Закону і з питання ґендерної рівності. Проте суттєвих розмов
щодо узгодження “ґендерних” статей Конституції України ні серед
громадськості в цілому, ні серед жінок зокрема, поки що не ведеться. Ні
жінки-лідери, ні громадські жіночі об’єднання не виявляють активності
щодо уточнення змісту конституційної норми.

Проведений аналіз свідчить, що прийняті в багатьох країнах світу
спеціальні ґендерні закони відображають як національні особливості
правового забезпечення ґендерного розвитку, так і процес національного
втілення міжнародного права з питань ґендеру.

8 вересня 2005 року Верховною Радою був прийнятий Закон України “Про
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, який набрав
чинності з 1 січня 2006 року. Законом передбачається врегулювання таких
питань: правове забезпечення рівності прав та можливостей жінок та
чоловіків у різних сферах суспільного життя; ліквідація дискримінації за
ознакою статі; визначення основних засад та механізмів забезпечення
державної ґендерної політики; встановлення відповідальності за порушення
законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків.

Але, на наш погляд, у процесі прийняття цього Закону було зроблено дуже
багато нормативно-правових помилок. Загалом, аналіз тексту документу
свідчить про переважно політико-декларативне, а не нормативне наповнення
його положень. Так, у Законі (ст. 15) зазначено, що політичні партії,
виборчі блоки під час висунення кандидатів у народні депутати України
передбачають представництво жінок і чоловіків у відповідних виборчих
списках. Але механізму реалізації цього положення немає. Серед
зареєстрованих кандидатів у депутати Верховної Ради України від партій
(блоків) чоловіків – 6231 (80,93%), жінок – 1468 (19,07%). Але, як
показує аналіз, у новому парламенті представництво жінок залишиться на
рівні 2002 року (( 6%), що підтверджується статевим складом перших
п’ятдесяти місць у виборчих списках.

Процес ґендерного розвитку у другій половині 90-х років характеризується
прийняттям у країнах національних планів дій щодо забезпечення ґендерної
рівності. Національний план дій являє собою зобов’язання, що їх бере на
себе уряд, з метою забезпечення рівності статей. Завдання з його
здійснення покладені на різних учасників на державному, регіональному і
місцевому рівнях.

8

:

h

8

h

??o*

??$?????

*

???????

??????????

???

??????????????????$??

?????

4 на 2001–2005 роки. Український план концептуально відображає
традиційний зміст у ставленні до жінки. Але ми вважаємо, що цього
недостатньо. У роботі доведено, що ґендерна спрямованість державної
політики може бути зрозуміла тільки в контексті соціальної політики,
особливо стосовно проблем освіти, професійної діяльності та зайнятості
населення, сім’ї, материнства, дитинства, демографічної ситуації в
суспільстві.

Порівняльний аналіз ґендерної діяльності інституцій країн Євросоюзу і
України показав необхідність доповнення українського законодавства
положеннями, відповідними до стандартів країн з розвинутою демократією,
та запропонувати модель організаційно-правового механізму державного
управління ґендерною сферою. Досвід європейських країн свідчить про
доцільність впровадження в Україні спеціально уповноваженого органу
виконавчої влади з питань реалізації ґендерної політики. Доповнення
існуючої системи державного управління новими елементами функціонально
її збагачує за рахунок появи нової функції, яка полягає в необхідності
державного регулювання соціальної диференціації, зокрема ґендерної.

У третьому розділі – “Впровадження організаційно-правового механізму
державного управління у сфері ґендерної політики в Україні” – теоретично
обґрунтовано та запропоновано шляхи впровадження в Україні державних
механізмів забезпечення ґендерної політики на основі вивчення досвіду
щодо їх створення в країнах Європейського Союзу; виявлено шляхи
вдосконалення державного управління процесами реалізації ґендерної
політики, застосування найефективніших методів та форм управління на
регіональному рівні; визначено рівень ґендерної компетентності державних
службовців; розглянуто оцінку жінками Одещини свого правового статусу;
досліджено проблеми жінок як однієї з багатьох категорій населення у
соціальній структурі суспільства.

У розділі проаналізовано формування державної ґендерної політики та
пошук механізмів державного управління цією сферою. Зокрема, доцільність
введення інституту радників з ґендерних питань в органах виконавчої
влади.

Обґрунтовано, що підвищенню ефективності державної політики щодо
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків сприяв Указ
Президента України “Про вдосконалення роботи центральних і місцевих
органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей
жінок і чоловіків” від 26 липня 2005 р. № 1135.

Встановлено: діюча система державної служби в Україні має певні
проблеми, які потребують подальшого вирішення, в тому числі шляхом
адаптації цього інституту до стандартів ЄС, що, зрештою, сприятиме більш
повній реалізації конституційних прав, свобод та законних інтересів
громадян. Доведено, що однією з умов функціонування органів державного
управління та місцевого самоврядування повинна стати ґендерна
компетентність. Спираючись на дослідження Н.Грицяк з питань ґендерної
чутливості державних службовців, І.Мунтяна щодо ґендерної компетентності
та на результати пілотного соціологічного дослідження рівня ґендерної
освіченості державних службовців, проведеного нами в рамках даної
роботи, запропоновано розуміння ґендерної компетентності державного
службовця як складової його професіональної діяльності. Ґендерна
компетентність має у своєму складі три основних компоненти:
предметно-змістовний, який відображає розуміння державним службовцем
феномену ґендера і ґендерного підходу у державному управлінні;
операційно-діяльнісний, що орієнтує на виконання специфічних функцій
професійної діяльності, пов’язаних з урахуванням ґендерного фактору;
особистісно-професійний, який опікується зоною розширення суб’єктивного
простору державного службовця через подолання власних застарілих
ґендерних стереотипів.

Останніми роками в європейських країнах створюються міністерства з
рівних прав і можливостей. У роботі доведено – державне управління в
сфері ґендерної політики набуває системного характеру. Тому необхідно
створити принципово новий спеціально уповноважений центральний орган
виконавчої влади щодо реалізації ґендерної політики – Міністерство з
питань політики в інтересах ґендерної рівності або відповідний
Департамент у структурі Міністерства праці та соціальної політики
України. У дисертації наведено базову структуру організації цього органу
та запропоновані повноваження окремих його підрозділів та посадових осіб
(рис. 1).

Рис.1. Базова організаційна структура Міністерства (Департаменту) з
питань політики в інтересах ґендерної рівності

Аналіз ситуації в Одеській області дозволив встановити наявність
певного бачення ґендерних відносин. Дослідження механізмів державного
управління ґендерною політикою свідчить, що регіональні органи влади
займаються головним чином поліпшенням становища жінок. Вихід
управлінських структур на ґендерні перспективи вимагає розглядати цю
проблему в аспекті рівності жінок і чоловіків в усіх сферах – політиці,
управлінні тощо. Цьому могла б сприяти Координаційна рада з ґендерної
політики при голові обласної державної адміністрації. Тому в
дисертаційному дослідженні запропоновано Положення про Координаційну
раду, у якому закладено основні принципи діяльності такого органу,
спрямовані на комплексне створення необхідних умов для реалізації
державної політики щодо забезпечення рівних прав і можливостей для жінок
і чоловіків. Також встановлені основні цілі та завдання діяльності цього
органу. Головна мета – вивчення впливу політичних,
соціально-економічних, правових, психологічних та інших факторів на
реалізацію прав, що належать чоловікам і жінкам.

У роботі пропонується власна методика врахування ґендерного фактору при
здійснені експертизи проектів нормативно-правових актів.

У третьому параграфі вивчено правовий статус жінок в Україні за
допомогою соціологічних досліджень громадської думки. Вивчення правового
статусу жінок має науково-теоретичний і політико-управлінський аспекти.

Соціологічні дослідження громадської свідомості дозволяють з’ясувати
ефективність діяльності державних владних структур у напрямку захисту
прав і свобод громадян, задоволення їхніх потреб та інтересів.
Дослідження доводять, що жінки в Україні поки що недостатньо політично
активні. Незважаючи на існування жіночих політичних партій та
громадських організацій, жіночий рух сьогодні дуже незгуртований та
повільний.

Результати опитування населення України, мешканців Одеської області
демонструють як регіональні особливості, так і загальні для всіх
громадян проблеми. Виявлено наявність таких проблем, як досить великий
відсоток безробітних жінок і тих, хто вважають себе бідними,
несвоєчасність одержання соціальних виплат, низький рівень
суспільно-політичної активності жінок, дискримінація жінок при
скороченні працюючих і в оплаті праці та інші.

Дослідження ситуацій в регіонах необхідне для вироблення обґрунтованих
рекомендацій щодо змін в управлінні, наповнення його ґендерним змістом,
розширення компетенції з питань ґендеру, чіткого визначення параметрів
та індикаторів виміру ґендерних процесів у кожній області або районі.

Комплексний підхід до проблеми рівності чоловіків і жінок – це
застосування всієї сукупності різноманітних методик для вдосконалення й
оцінки процесів прийняття рішень, із тим, щоб інкорпорувати проблематику
рівності між жінками і чоловіками в усіх галузях життєдіяльності
суспільства і на всіх рівнях управління.

Тому ми вважаємо, що на регіональному рівні (область, район), крім
ґендерного індексу розвитку та показника розширення можливостей жінок,
доцільно розраховувати індекс соціального неблагополуччя в ґендерному
контексті (Існґ). Для розрахунків такого індексу слід обрати окремо для
чоловіків і для жінок наступні середньомісячні статистичні дані щодо
кількості зареєстрованих: померлих, безробітних; правопорушень; а також
кількість жіночого і чоловічого населення регіону; частку жінок і
чоловіків у складі населення; середньомісячну заробітну плату жінок та
чоловіків; вартість набору з головних продуктів харчування. Цей показник
має інтервал варіації – (0;1). Найкращий показник соціального
неблагополуччя у ґендерному контексті отримує той регіон, в якому індекс
Існґ приймає значення, близьке до “0”, й найгірший – в якому індекс
Існґ приймає значення, близьке до “1”. Значення індексу полягає в
тому, що за його допомогою можна визначити відмінність між становищем
жінок і чоловіків на рівні регіону.

Методика вимірювання рівня людського розвитку в ґендерному аспекті
дозволяє виявити причини, що впливають на порушення рівноправ’я між
жінками і чоловіками, та розробити програми, впровадження яких дозволить
покращити ґендерну ситуацію в регіоні.

Таким чином, створення спеціалізованої структури в системі державного
управління дозволить сконцентрувати організаційні зусилля на виконання
функцій, пов’язаних з реалізацією ґендерної політики.

Висновки

У дисертаційній роботі сформульовано низку висновків і пропозицій
теоретичного, методичного та практичного характеру.

1. Науково-теоретичне дослідження ґендерної сфери суспільства дозволяє
визначити особливості механізмів державного управління ґендерними
відносинами. Відповідно до цього запропоновано організаційно-правовий
механізм державного управління у сфері ґендерної політики розглядати як
систему органів державного управління, створених з метою реалізації
ґендерної ідеології у різних сферах суспільного життя та здійснення
ґендерних стратегій на основі конституційно-правових норм, прийнятих у
державі.

Доведено, що наукова концепція ґендерної політики є передумовою її
практичного здійснення на всіх рівнях державного управління. Подальшому
розвитку концептуальних засад сприятиме нове розуміння понять: ґендерна
ідеологія – спеціалізоване знання, що являє собою систему ідей,
цінностей та оцінок стосовно соціального статусу двох статевих груп –
чоловіків і жінок, що відображає їхні загальні та специфічні інтереси;
ґендерні відносини слід розуміти як різновид соціальних відносин, що
містить у собі державну політику щодо врахування диференційованих та
загальних потреб чоловіків і жінок, стосунки між цими групами,
діяльність політичних та громадських організацій, які відображають та
захищають групові інтереси.

У роботі наведено визначення операційних категорій, які набувають
конкретного змісту відповідно до мети даного дослідження, зокрема:
державна політика щодо жінок – це частина загальної соціальної політики,
що стосується інтересів жінок як великої соціально-демографічної групи,
формує їхній правовий і соціальний статус, регламентує відносини із
суспільством; державна ґендерна політика – це діяльність держави,
спрямована на врахування диференційованих та спільних інтересів статевих
груп, задоволення цих інтересів через надання гарантій рівної участі у
всіх сферах публічного життя та створення збалансованої системи
соціального захисту для жінок і для чоловіків.

2. Аналіз досвіду реалізації ґендерної політики в країні в цілому та на
місцевому рівні показує, що конституційні засади щодо ґендерної політики
в Україні, по-перше, не повною мірою відповідають вимогам Європейського
Союзу та інших міжнародних організацій; по-друге, вони залишаються
декларативними.

Наприклад, в ґендерному аспекті сама Конституція України є
непослідовною у викладенні положень щодо рівних можливостей чоловіків і
жінок. Так, у частині третій статті 24 Конституції України закладена
ґендерна асиметрія, оскільки встановлено рівні можливості тільки “у
громадсько-політичній діяльності, у здобутті освіти і професійній
підготовці, у праці та винагороді за неї”, але не передбачено рівних
можливостей у сімейній та всіх інших сферах життя.

Текст Закону України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і
чоловіків” також свідчить про переважно політико-декларативне, а не
нормативне наповнення його положень, зокрема стосовно питань
“забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому
процесі”, “у сфері державної служби та служби в органах місцевого
самоврядування”, “у праці та одержанні винагороди за неї”, “під час
укладання колективних договорів та угод”, “у сфері підприємництва”, “у
сфері соціального захисту” тощо, у зв’язку з чим без вирішення
відповідних організаційних, фінансових, кадрових та інших питань
фактично унеможливлюється його реалізація на практиці.

3. У роботі доведено, що ґендерна спрямованість державної політики може
бути зрозуміла тільки в контексті соціальної політики. Вирішення питань
зайнятості населення, сім’ї, материнства, дитинства, демографічної
ситуації в суспільстві залежить від ґендерної компетентності відповідних
органів державної влади.

Аналіз організаційних складових механізму державного управління
ґендерною сферою на місцевому рівні свідчить, що регіональні органи
влади займаються головним чином поліпшенням становища жінок, а не
сприянням ґендерній рівності у сферах управління, зайнятості, освіти
тощо. Це підтверджують дані соціологічних досліджень в Одеській області.
Результати опитувань показали наявність таких проблем, як досить великий
відсоток непрацюючих жінок й тих, хто вважають себе бідними;
несвоєчасність одержання соціальних виплат, низький рівень
суспільно-політичної активності жінок, дискримінація жінок при
скороченні працюючих і в оплаті праці та іншому. Володіння цією
інформацією необхідне для вироблення обґрунтованих програм соціального
розвитку та для здійснення постійного моніторингу стану ґендерних
відносин.

4. Зіставлення досвіду державного управління у сфері ґендерної політики
України та країн Європейського Союзу дозволило ідентифікувати існуючі
сьогодні в Україні моделі державного управління ґендерними відносинами
та визначити ґендерні стандарти й показники.

У дисертації були розглянуті патріархальна, патерналістська, ліберальна,
егалітарна ґендерні моделі суспільства. В результаті аналізу цих моделей
обґрунтовано, що Україні притаманний змішаний
патерналістсько-ліберальний тип державної ґендерної політики. Для нього
характерними є, з одного боку, декларування рівних прав і можливостей
чоловіків і жінок, з іншого – фактична дискримінація за ознакою статі в
сферах зайнятості, політики і управління.

Егалітарна модель державної політики, на нашу думку, може стати
перспективою для України. Проте, стратегія егалітарної політики повинна
доповнюватися такими діями держави, які б враховували інтереси жінок як
специфічної соціально-демографічної групи населення, котра відрізняється
від групи чоловіків. Політика егалітаризму зв’язана зі сферою прав
людини, тоді як врахування специфіки статевих груп має здійснюватись у
сфері соціальної політики (соціального захисту).

Орієнтирами для державного управління можуть стати європейські гендерні
стандарти та показники. До них слід віднести: тривалість життя (82,5
років – для чоловіків і 87,5 – для жінок); рівень освіти; рівень доходу
(40 000 дол. США); участь у прийнятті рішень у сферах економіки та
політики (50% жінок – 50% чоловіків).

5. Державне управління ґендерною сферою (як показав аналіз досвіду
європейських країн) здійснюється на підставі національних законодавств,
що базуються на міжнародних та європейських актах, зокрема: Європейська
конвенція про захист прав людини та основних свобод, Європейська
соціальна хартія, Декларація про рівність між жінками і чоловіками та
ін. Організаційно-функціональні структури призначені втілювати в життя
положення цих правових документів. Таким чином організаційно-правовий
механізм державного управління ґендерними відносинами функціонує як
єдине ціле.

Проведений аналіз надав можливість запропонувати модель
організаційно-правового механізму державного управління політикою в
інтересах ґендерної рівності в Україні та зробити висновок щодо
доцільності створення принципово нового спеціально уповноваженого
центрального органу виконавчої влади щодо реалізації ґендерної політики
– Міністерства (Департаменту) з питань політики в інтересах ґендерної
рівності. У дисертації запропоновані повноваження окремих його
підрозділів, зокрема Міністра (Голови Департаменту), Секретаріату,
Комітету з питань ґендерної дискримінації, Національного центру
досліджень та інформації з питань політики в інтересах рівності.

Доведено, що створення нового спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади щодо реалізації ґендерної політики у складі
Міністерства праці та соціальної політики України на даному етапі
державотворення повністю відповідає національним особливостям формування
ґендерної ідеології в нашій державі.

6. Враховуючи місцеву специфіку, доцільно створити Координаційну раду з
ґендерної політики при голові обласної державної адміністрації. Такий
орган може здійснювати ґендерну експертизу проектів нормативно-правових
актів, які видаються всіма органами публічної влади на території
області, на предмет їхньої відповідності міжнародним правовим актам з
питань ліквідації усіх форм дискримінації та Закону України “Про
забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”.

7. З метою розробки методики оцінювання державного управління у сфері
ґендерної політики в роботі пропонується використання міжнародних
показників – індексу людського розвитку, ґендерного індексу розвитку та
показника розширення можливостей жінок. Для вимірювання ефективності
управління ґендерними відносинами на місцевому рівні нами був
розрахований показник “індекс соціального неблагополуччя в ґендерному
вимірі”. Загальна формула індексу соціального неблагополуччя в
ґендерному вимірі має вигляд середнього арифметичного чотирьох
рівномірно розподілених показників: смертності, безробіття,
правопорушень, купівельної спроможності заробітної плати.

У роботі обґрунтовується власна методика врахування ґендерного фактору
при підготовці програм, що розробляються управліннями та відділами
місцевих державних адміністрацій, яка передбачає здійснення наступних
етапів: ідентифікація проблеми; визначення очікуваних результатів;
збирання необхідної інформації; розробка та аналіз альтернативних
рішень; розповсюдження інформації; оцінювання результатів управління. У
дисертації доведено, що ця методика сприятиме визначенню соціальних
наслідків реформ для статевих груп населення.

Запропоновані методики можуть застосовуватися при розробці регіональних
програм та при здійсненні регіонального моніторингу за показниками
індексу розвитку з урахуванням ґендерного фактору та розширення
можливостей жінок.

Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у вивченні умов впровадження
в практику державного управління запропонованого організаційно-правового
механізму та методик оцінювання ефективності його функціонування.

Список опублікованих автором праць

за темою дисертації

Попов М. Механізми державного управління в сфері ґендерної політики:
міжнародний досвід та перспективи України // Актуальні проблеми
політики: Збірник наукових праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за
вип. Л.І. Кормич. – Одеса: ПП “Фенікс”, 2005. – Вип. 24. – С. 65-77.

Попов М. Поняття ґендера і проблеми становлення ґендерології //
Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць ОРІДУ.
Вип. 3(19). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – С. 48-58.

Попов М. Правовий статус жінки в Україні (соціологічний аспект) //
Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць ОРІДУ.
Вип. 4(20). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – С. 148-161.

Попов М. Морально-правові засади функціонування державної служби:
ґендерний вимір // Державна служба в Україні: сучасний стан та напрями
адаптації до стандартів Європейського Союзу: Матер. наук.-практ. конф.
28 квіт. 2005 р. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С. 109-115.

Попов М. Запровадження інституційних механізмів державного управління
ґендерною політикою (регіональний аспект) // Актуальні проблеми
державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та
перспективи регіонального розвитку: Матер. наук.-практ. конф. 18 жовт.
2005 р. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С. 42-44.

Попов М. Механізм забезпечення ґендерної рівності: міжнародний досвід та
перспективи України // Актуальні проблеми державного управління: Збірник
наукових праць ОРІДУ. Вип. 2(22). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С.
185-198.

Попов М. Підвищення рівня ґендерної освіченості державних службовців //
Актуальні проблеми державного управління на новому етапі
державотворення: Матер. наук.-практ. конф. з міжнародною участю,
присвяченої 10-річчю Академії, Київ, 31 трав. 2005 р.: У 2 т. / За заг.
ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: НАДУ, 2005. – Т.1. – С. 296–297.

Попов М. Повышение уровня ґендерной образованности государственных
служащих через систему учреждений Национальной Академии государственного
управления // Академия публичного управления: курс на открытое,
ответственное и демократическое общество: Матер. науч.-практ. конф. 18
мая 2005 г. – Chiєinau, 2005. – С. 96-98.

Попов М. Пошук системи державних механізмів здійснення ґендерної
політики на регіональному рівні // Актуальні питання
соціально-політичного розвитку регіону: Матер. наук.-практ. конф. 24
жовтня 2003 року. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2003. – С. 133 – 140.

Попов М. Практичний підхід для врахування ґендерного фактору при
розробці та аналізі робочої програми на регіональному рівні // Державна
стратегія управління місцевим та регіональнім розвитком: форми, методи
та актуальні проблеми реалізації: Матер. наук.-практ. конф. 24 лист.
2004 р.: У 2-х т. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – Т. 1. – С. 89-91.

Попов М. Пріоритети та напрями реформування інституційних механізмів
державного управління ґендерною політикою // Актуальні проблеми
державного управління: Збірник наукових праць №. 1 (27) – Х.: ХарРІ
НАДУ, 2006. – С. 125-133.

Попов М. Система правових норм як складовий елемент механізму
державного управління ґендерною політикою // Актуальні проблеми
державного управління: Збірник наукових праць ОРІДУ. Вип. 3(23). –
Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С. 130-142.

АНОТАЦІЇ

Попов М.П. Організаційно-правовий механізм державного управління в
сфері ґендерної політики. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного
управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління.
– Одеський регіональний інститут державного управління Національної
академії державного управління при Президентові України. – Одеса, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню організаційно-правового механізму
державного управління у сфері ґендерної політики. Доведено, що побудова
наукової концепції ґендерної політики є передумовою її практичного
здійснення на всіх рівнях державного управління.

З метою приведення організаційно-функціональної структури державного
управління у сфері ґендерної політики в Україні до європейських
стандартів в роботі розглянуто систему владних інститутів, які
функціонують в країнах Європейського Союзу. Запропоновано створити в
Україні принципово новий спеціально уповноважений центральний орган
виконавчої влади щодо реалізації ґендерної політики – Міністерство
(Департамент) з питань політики в інтересах ґендерної рівності. У
дисертації запропоновані повноваження окремих його підрозділів.

З метою вдосконалення системи державного управління ґендерною сферою на
місцевому рівні запропоновано створити Координаційну раду з ґендерної
політики при голові обласної державної адміністрації.

У роботі пропонується власна методика врахування ґендерного фактору при
підготовці програм, які розробляються управліннями та відділами місцевих
державних адміністрацій. У дисертації доведено, що ця методика сприятиме
визначенню соціальних наслідків реформ для статевих груп населення. Для
вимірювання ефективності управління ґендерними відносинами на місцевому
рівні запропоновано методику розрахунку індексу соціального
неблагополуччя в ґендерному контексті.

Ключові слова: ґендер, ґендерні відносини, ґендерна ідеологія, державна
ґендерна політика, організаційно-правовий механізм державного управління
у сфері ґендерної політики.

Попов М.П. Организационно-правовой механизм государственного управления
в сфере гендерной политики. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата наук государственного
управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного
управления. – Одесский региональный институт государственного управления
Национальной академии государственного управления при Президенте
Украины. – Одесса, 2006.

Диссертация посвящена исследованию организационно-правового механизма
государственного управления в сфере гендерной политики. Доказано, что
построение научной концепции гендерной политики является предпосылкой её
практического осуществления на всех уровнях государственного управления.

С целью приведения организационно-функциональной структуры
государственного управления в сфере гендерной политики в Украине в
соответствие с европейскими стандартами в работе рассмотрена система
властных институтов, которые функционируют в странах Европейского Союза.

Как показал анализ опыта европейских стран, там существуют
специализированные министерства (или другие центральные органы) по
вопросам гендерного равенства. В Украине целесообразно создать
принципиально новый специально уполномоченный центральный орган
исполнительной власти по реализации гендерной политики – Министерство
(Департамент) по вопросам политики в интересах гендерного равенства. В
диссертации предложены полномочия отдельных его подразделений, в
частности Министра (Председателя Департамента), Секретариата, Комитета
по вопросам ґендерной дискриминации, Национального центра исследований и
информации по вопросам политики в интересах равенства.

Анализ организационно-функциональной структуры государственного
управления гендерной политикой на местном уровне свидетельствует, что
региональные органы власти занимаются главным образом улучшением
положения женщин. Такая деятельность не является в полной мере
удовлетворительной, так как решение проблем неравенства женщин и мужчин
должно касаться всех сфер жизнедеятельности. Это подтверждают данные
социологических исследований в Одесской области. Результаты опросов
показали наличие проблем, знание которых необходимо для разработки
обоснованных рекомендаций относительно изменений в управлении,
наполнения его гендерным содержанием, расширения компетенции по вопросам
гендера, четкого определения параметров и индикаторов измерения
гендерных процессов в каждой области или районе.

Учитывая местную специфику, предложено создать Координационный совет по
вопросам гендерной политики при главе областной государственной
администрации. Такой орган может осуществлять гендерную экспертизу
проектов нормативно-правовых актов, которые издаются всеми органами
публичной власти на территории области, на предмет их соответствия
международным и национальным правовым актам по вопросам ликвидации всех
форм дискриминации.

В работе предлагается собственная методика для учета гендерного фактора
при подготовке программ, которые разрабатываются управлениями и отделами
местных государственных администраций. В диссертации доказано, что эта
методика будет оказывать содействие определению социальных последствий
реформ для гендерных групп населения.

Анализ международных документов позволил сформулировать гендерные
стандарты, принципы и подходы к государственной гендерной политике в
Украине. К главным стандартам относятся: индекс человеческого развития,
гендерний индекс развития и показатель расширения возможностей женщин.
Эти показатели использованы в диссертации в качестве основных критериев
оценивания политики государства относительно соблюдения, защиты,
реализации равноправия по отношению к мужчинам и женщинам. Для измерения
эффективности управления ґендерными отношениями на местном уровне
предложена методика расчета индекса социального неблагополучия в
гендерном контексте.

Ключевые слова: гендер, гендерные отношения, гендерная идеология,
государственная гендерная политика, организационно-правовой механизм
государственного управления в сфере гендерной политики.

Popov N.P. Organizational and legal mechanism in sphere gender of
policy. – Manuscript.

Dissertation for degree of candidate of sciences in Public
Administration, speciality 25.00.02 – Mechanisms of Public
Administration. – Odessa Regional Institute of Public Administration of
the National Academy of Public Administration, Office of President of
Ukraine. – Odessa, 2006.

The dissertation is devoted to research of organisational and legal
mechanism of Public Administration in the sphere of gender policy. It is
proved, that construction of the scientific concept of gender the policy
is the precondition of practical realization at all levels of Public
Administration. Central elements of the concept are categories offered
in work: “gender”, “gender relations”, “gender ideology”, “and state
gender policy”, “mechanisms of Public Administration in the sphere
gender policy”.

With the purpose of corresponding of organisational and functional
structure of Public Administration in the sphere of gender policy in
Ukraine to European standards the author examines the system of
institutes of power which function in the countries of the European
Union. In Ukraine it is expedients to create an essentially new
specially – authorized central body of the executive authority on
realization of gender policy – Ministry (Department) on policy in
interests of gender equality. In the dissertation authorizes separate
divisions are offered.

With the purpose of improvement of Public Administration gender by
policy at a local level it is offered to create Coordination council on
questions gender of policy under the chairman of regional state
administration.

In work the own technique for the account of gender factor is offered
for preparation of the programs, which are developed by divisions and
departments of local state administrations. In the dissertation is
proved, that this technique will assist to define social consequences of
reforms for sexual groups of the population.

Key words: gender, gender relations, gender ideology, and state gender
policy, organizational and legal mechanism of Public Administration in
the sphere gender policy.

Комітет з питань ґендерної дискримінації

Національний центр досліджень і інформації з питань політики в інтересах
рівності

Секретаріат

Заступник керівника

Заступник керівника

Перший заступник керівника

Керівник

(Міністр

або Голова Департаменту)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020