.

Етіопатогенетична терапія герпесвірусної інфекції із застосу-ванням протефлазиду та ультрафіолетового опромінювання крові (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
146 2993
Скачать документ

Академія медичних наук України

Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського

Панасюк Олена Леонідівна

УДК 616.9.578.825.1:615.38/39+613.165.6

Етіопатогенетична терапія герпесвірусної інфекції із застосуванням
протефлазиду та ультрафіолетового опромінювання крові

14.01.13 — інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ — 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л. В. Громашевського АМН України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, старший науковий співробітник, Заслужений лікар
України Матяш Віктор Іванович, головний лікар клініки Інституту
епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського АМН
України.

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор Гебеш Василь Васильович,

завідувач кафедри інфекційних хвороб КМАПО ім. П. Л. Шупика.

Доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки

Дикий Богдан Миколайович, Івано-Франківський державний

медичний університет, завідувач кафедри інфекційних хвороб.

Провідна установа:

Харківський державний медичний університет МОЗ України,

кафедра інфекційних хвороб.

Захист відбудеться 26 травня 2006 року об 11:00 на засіданні
Спеціалізованої

вченої ради Д 26.614.01 в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л. В. Громашевського АМН України за адресою:

01015, м. Київ, вул. Січневого Повстання, 23.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту епідеміології

та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського АМН України за адресою:

03038, м. Київ, вул. Миколи Амосова, 5.

Автореферат розіслано 25 квітня 2006 року.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук В. В. Кононенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасній інфектології ГВІ посідають одне з чільних
місць. За даними ВООЗ 65–90% населення Землі інфіковано одним або
кількома типами ГВ. У 30–50% інфікованих протягом перших 2–3 років
виникають рецидиви захворювання, а на хронічну ГВІ страждають в різних
країнах 2–12% людей (Баринский И.Ф., 1994; Деконенко Е.В., 2002, 2004;
Lipkin W. I., 1997). Щороку надходить інформація про нові клінічні
“маски” ГВІ та роль різних типів ГВ в розвитку онкологічних, судинних,
гематологічних, аутоімунних, нервових захворювань (Исаков В.А., Борисова
В.В., 1999; Youd P., Main J., 2003; Kandolf R., 2004; Ibrahim A. I.,
Obeid M. T., 2005). Проте багато питань щодо соматичних, неврологічних
проявів, гемостазіологічних та імунологічних порушень під час
підгострого і хронічного перебігу ГВІ, як і раніше залишаються
недостатньо вивченими.

За останні десятиліття наголошується на зростанні захворюваності на ГВІ
(Чиркин В.В., 1999; Долгих М.С., 2000; Драник Г.Н., 2003). Особливу
стурбованість викликає зростання ГВ уражень НС у імунокомпетентних
пацієнтів (Марычев И.Л. и др., 2002; Кононенко В.В. и др., 2003; Руденко
А.А., Муравская Л.В. и др., 2003; Ярош О.О., 2003), що вирізняються
тяжкістю перебігу, високою летальністю й інвалідизацією пацієнтів (Потас
И.И., 2000; Dennett C. et al., 1997). У цих випадках прогноз хвороби
залежить в основному від своєчасності діагностики і лікування. Проте
терапія ГВІ, незважаючи на велику кількість хімічних противірусних й
імунобіологічних препаратів недосконала, оскільки не гарантує звільнення
організму від вірусу і не запобігає розвиткові рецидивів (Хахалин Л.Н.,
1995; Дзюблик И. В., 2004; Chakrabarty A., 2004 Gupta R. et all, 2004).

Пошук нових противірусних препаратів і методів патогенетичної терапії
триває. На нашу думку, підвищити ефективність лікування ГВІ можливо за
допомогою вітчизняного противірусного препарату “Протефлазид”
(№Р.02.01/02777) і УФОК, завдяки їх противірусним, інтерфероногенним,
імуномодуляторним, органопротекторним властивостям (Атаманюк В.П., Вовк
А.Д., и др., 2002; Рыбалко С.Л. и др., 2002; Карандашов В.И. и др.,
2004).

Подальше поглиблене вивчення етіологічних, клінічних, імунологічних
особливостей ГВІ і терапевтичної ефективності ПТ і УФОК, може сприяти
створенню ефективних схем лікування, що може призвести до підвищення
якості лікування, зниження його вартості, зменшення частоти залишкових
явищ і рецидивів захворювання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота
виконувалась в рамках НДР Інституту епідеміології та інфекційних хвороб
ім. Л. В. Громашевського АМН України “Вивчення патогенетичних механізмів
і шляхів фармакологічної корекції уражень центральної і периферичної
нервової системи герпесвірусної етіології” (номер держреєстрації —
015U000016) у відділеннях інтенсивної терапії, детоксикації і
нейроінфекції.

Мета дослідження: Створити схему етіопатогенетичної терапії ГВІ (типів
I, IV, V і їх асоціацій) на основі застосування протефлазиду та УФОК.

Завдання дослідження:

Провести аналіз і визначити особливості патогенезу і клінічного перебігу
моно- і асоційованої ГВІ.

Дослідити терапевтичну, імуномодуляторну, інтерфероногенну ефективність
протефлазиду у пацієнтів з ГВІ.

Вивчити терапевтичну ефективність УФОК у пацієнтів з ГВІ.

Дослідити ефективність комплексної терапії протефлазидом і УФОК у
пацієнтів з ГВІ.

Створити моно- і комплексні методи етіопатогенетичної терапії для різних
клінічних форм ГВІ.

Об’єкт дослідження: пацієнти з ГВІ; біологічні субстрати (кров,
сироватка крові, СМР).

Предмет дослідження: етіологія, патогенез, клінічні прояви ГВІ; клінічна
і імунологічна ефективність моно- і комплексної етіопатогенетичної
терапії ГВІ ПТ з використанням УФОК.

Методи дослідження: загальні клінічні і лабораторні; спеціальні
імунологічні, імунобіологічні (ІФА); молекулярно-біологічні (ПЛР);
визначення рівня б-, г-ІФ в динаміці; інструментальні методи (МРТ
головного і спинного мозку); статистичні.

Наукова новизна результатів дослідження. Встановлено, що в сучасній
етіологічній структурі ГВІ провідну роль відіграють різні асоціації ГВ
(59,8%), частота виявлення яких зі збільшенням тривалості хвороби
зростає (до 64,0%). До асоціацій входять віруси, що мають різну
чутливість до противірусних препаратів. Це утруднює вибір схеми терапії.

Визначено особливості соматичної патології, імунологічних і
гемостазіологічних порушень у пацієнтів з моно- і асоційованою ГВІ.

Вперше вивчений вплив ПТ на клінічний перебіг, імунологічну реактивність
і динаміку індукції інтерферону у пацієнтів з ГВІ. Доведено, що ПТ
зменшує токсичність і підвищує ефективність противірусної терапії.
Встановлено взаємозв’язок динаміки інтерфероноконверсії з термінами
позитивної клінічної динаміки.

Розроблені показання і схеми прийому ПТ з протирецидивною метою.
Доведено, що тривале застосування ПТ в період реконвалесценції безпечне
і знижує в 1,9 раза частоту вірус “+” і в 1,3 раза — вірус “–”
рецидивів.

Оцінена терапевтична й імуномодулююча ефективність УФОК у пацієнтів з
ГВІ. Обґрунтована доцільність використання УФОК у схемах комплексної
терапії ГВІ.

Вперше дана порівняльна оцінка ефективності комплексних схем терапії, що
базуються на різних комбінаціях ПТ, УФОК і АНПП. Доведено, що
терапевтично найефективнішою є схема, яка базується на комбінації ПТ,
УФОК і АНПП.

Практичне значення отриманих результатів. Аналіз анамнестичних,
вірусологічних, неврологічних, соматичних досліджень дозволили виявити
системність ураження організму внаслідок ГВІ. Усім пацієнтам з ГВІ
рекомендоване комплексне обстеження, зокрема з дослідженням імунного
статусу і гемостазіологічних показників.

Запропонований двоетапний курс лікування пацієнтів з ГВІ (основний і
протирецидивний) з диференційованим підходом до вибору схеми
етіопатогенетичної терапії і обґрунтована необхідність диспансерного
спостереження за тими, що перехворіли.

Розроблені показання для призначення ПТ в монотерапії, в поєднанні з
УФОК і в комплексній терапії з УФОК і АНПП. Доведена можливість зниження
дози АНПП на 20% за рахунок комплексної етіопатогенетичної дії ПТ і
УФОК.

Впровадження результатів досліджень. Результати роботи були впроваджені
в лікувально-діагностичний процес у відділеннях інтенсивної терапії,
детоксикації і нейроінфекції ІЕІХ ім. Л. В. Громашевського АМН України.
За матеріалами дисертації Український центр наукової інформації і
патентно-ліцензійної роботи МОЗ України видав інформаційний лист
“Методика використання препарату “Протефлазид” в лікуванні хворих з
герпесвірусною інфекцією” (№42-2004).

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно проводила планування
дослідження, інформаційний і патентний пошук, аналіз наукової
літератури. Встановила мету і завдання дослідження. Особисто проводила
клінічний підбір пацієнтів, динамічне спостереження і лікування хворих
на ГВІ, маніпуляції УФОК, збирала біологічний матеріал для клінічних,
імунологічних і вірусологічних досліджень. Самостійно провела
статистичну обробку матеріалу, аналіз і узагальнення отриманих
результатів.

Апробація результатів роботи. Матеріали роботи викладені і обговорені на
науково-практичній конференції “Актуальні питання інфектології” (м.
Київ, 2003), міжнародній науково-практичної конференції “Актуальні
проблеми госпітальної медицини” (м. Севастополь, 2004), засіданні
Київського міського і обласного товариств інфекціоністів (м. Київ,
2004), науково-практичній конференції, присвяченій 250-річчю головного
військового клінічного госпіталю (м. Київ, 2005).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 робіт, 4 з них — статті
в журналах, рекомендованих ВАК України для публікації матеріалів
дисертаційних досліджень.

Об’єм і структура дисертації. Дисертація викладена на 180 сторінках і
складається зі вступу, огляду літератури, 6 розділів власних досліджень,
аналізу і обговорення отриманих результатів, висновків, практичних
рекомендацій, списку літератури (235 джерел, 85 з них — зарубіжні) і
додатку з описом п’яти клінічних спостережень.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об’єкт і методи дослідження. Наведено результати обстеження і лікування
236 пацієнтів з ГВІ (157 (66,5%) жінок і 79 (33,5%) чоловіків) віком
18–66 років (середній вік — 34,6±12 років). Діагноз визначався на
підставі анамнезу, об’єктивного обстеження, результатів вірусологічних
(ПЛР, ІФА), інструментальних методів дослідження (КТ і МРТ головного і
спинного мозку) і формулювався за класифікацією ГВ уражень НС,
запропонованою в методрекомендаціях “Герпетический энцефалит у взрослых
(клиника, диагностика, лечение)” Кононенко В. В., 2003 р. У 139
(58,9±3,2)% хворих діагностовано АЕ, у 43 (18,2±2,5)% — РЕМ, у 43
(18,2±2,5)% — ЕМПР, у 11 (4,7±1,4)% — МЕ.

До гострих належали випадки з тривалістю хвороби до 3 міс., до
підгострих —3–6 міс., до хронічних — понад 6 міс. (Возианова Ж.И., 2000;
Сорокина М.Н., 2004). У 131 (55,5±3,2)% пацієнта спостерігався хронічний
перебіг з рецидивами, у 76 (32,2±3,1)% — підгострий, у 29 (12,3±2,1)% —
гострий. У більшості (75,4±2,8)% пацієнтів захворювання було середньої
тяжкості, у 58 (24,6±2,8)% — тяжке.

Для досягнення мети і вирішення поставлених задач було вивчено 5 схем
етіопатогенетичної терапії, для чого всі пацієнти за спеціальними
критеріями були розділені на відповідні групи: I група — 36 осіб
(отримували ПТ); II група — 37 осіб (отримували АНПП+ПТ); III група — 44
особи (отримували ПТ+УФОК); IV група — 42 особи (отримували
АНПП+ПТ+УФОК); V група порівняння — 77 осіб (отримували АНПП). Групи за
статевими (ч2 Пірсона=0,86; МП ч2=0,86) і віковими (медіанний
тест=0,055) ознаками статистично не відрізнялися (P>0,05). До всіх груп
входили пацієнти як з асоційованою, так і з моновірусною ГВІ, що
дозволяло їх розглядати як порівнювані за етіологічним чинником
(P>0,05).

ПТ в I, II, III, IV групах призначався по 10 крапель тричі на день,
через годину після їди протягом всього періоду стаціонарного лікування
(1–2 міс.).

УФОК здійснювали апаратом “Ізольда” МД-73М, фракційним способом за
стандартною методикою (Карандашов В. И., 1997), в об’ємі 1–2 мл/кг маси
пацієнта, з частотою 2–3 рази на тиждень, курс — 10–15 сеансів.

У II, IV і V групах, залежно від етіологічного чинника, використовували
ацикловір (АЦ) або ганцикловір (ГЦ). У II і IV групах добова доза АНПП
була на 20% менша ніж у V групі, де АЦ вводили внутрішньовенно крапельно
по 25–30 мг/кг маси тіла протягом 10–14 днів, ГЦ — 10 мг/кг, 10–14 днів.
Додатково в V групі за показаннями призначалися специфічні
імуноглобуліни з підвищеним титром антитіл проти HSV, CMV, EBV або
препарати б2-інтерферону. Як базисна терапія, в усіх групах
застосовувались судинні, гормональні, нестероїдні протизапальні,
протинабрякові, антиоксидантні й вітамінні препарати.

Ефективність терапії оцінювали за динамікою зникнення патологічних
симптомів, частотою залишкових явищ, динамікою ДНК-негативації та
сероконверсії антитіл, лабораторних, імунологічних показників і
характеру НЯ в групах. На момент закінчення терапії зникнення всіх
патологічних симптомів оцінювали як відмінний результат, їх зменшення на
75% — як добрий результат, на 50% — задовільний, на 25% — незначний, а
збереження всіх симптомів — як відсутність терапевтичного ефекту.

Етіологія захворювання визначалась за фрагментами ДНК і/або специфічних
IgM до антигенів семи типів ГВ (HSV1, HSV2, CMV, EBV, VZV HHV6, HHV8) у
СМР і сироватці крові методами ПЛР і ІФА. Діагностичним також вважали
виявлення в СМР підвищених титрів IgG до ГВ (>1:20), за наявності
відповідних клінічних проявів.

Усім пацієнтам проводилось комплексне клінічне, лабораторне
(загальноклінічне, гемостазіологічне, біохімічне дослідження крові,
загальноклінічне дослідження СМР) й інструментальне (МРТ головного і
спинного мозку) обстеження, реєструвалися також усі НЯ терапії.

Дослідження клітинного і гуморального імунітету проведено у 93 пацієнтів
двічі: до і після курсу терапії (через 3–4 тижні). Імунологічне
дослідження включало визначення CD3, CD20, CD4, CD8 і CD16 методом
імунофлюоресцентної мікроскопії з моноклональними антитілами
(“Клоноспектр”, Росія). Функціональну активність імунних клітин
оцінювали за показниками проліферативної активності лімфоцитів у РБТЛ з
різними мітогенами, за цитотоксичною активністю мононуклеарів
(спонтанною й антитілозалежною), фагоцитарною активністю нейтрофілів
(HCT-тест). Рівень ЦІК визначався методом селективної преципітації
комплексів антиген—антитіло з 3,5% розчином поліетиленгліколю, рівень
аутоімунних реакцій до нейроспецифічних антигенів (ЗБМ, NSE) — методом
ІФА.

Активність ІФ в сироватці крові на тлі прийому ПТ досліджували у 17
пацієнтів до прийому препарату, в 1-й, на 3-й, 7-й, 14-й, 21-й, 30-й,
40-й дні й через 6 міс. безперервного прийому препарату за методикою
пригнічення цитопатичної дії вірусу везикулярного стоматиту в культурі
клітин МДВК. Типіювання ІФ проводили за маркером кислотостійкості.

Статистична обробка даних проводилася за допомогою комп’ютерної програми
“Statistica”. Залежно від завдання дослідження і типу даних були
застосовані статистичні методи описової статистики, точний критерій
Фішера, критерії Манна-Уїтні, Колмогорова-Смирнова, Валда–Волфовіца, ч2,
Вілкоксона, ANOVA за Краскелом-Уолісом, медіанний тест, ANOVA за
Фрідменом, кореляційний аналіз Спірмена.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ І ЇХ Обговорення

За даними анамнезу встановлено, що тривалість хвороби (від моменту появи
перших симптомів до надходження пацієнтів в стаціонар) варіювала від
кількох днів до 20 років (в середньому 3,5 року). Тривалість до 1 року
спостерігалася в 70 (29,7%) випадках, до 5 років — в 114 (48,3%), до 10
років — в 43 (18,2%), до 15 років — в 7 (3,0%), понад 15 років — у 2
(0,8%). Найчастіше гостро виникав і важко минав ГВ МЕ (у 63,6±15,2%)
(|r|=0,43; р=0,01). У пацієнтів з РЕМ (48,8±7,7)% і ЕМПР (55,8±7,7)%
переважав хронічний прогредієнтний перебіг захворювання, а середня
тривалість хвороби складала 3,8±0,7 року.

Ознаки реплікації одного типу ГВ були виявлені у 95 (40,3%) пацієнтів
(HSV1/2 — у 19,5%, EBV — у 13,1%, і CMV — 8,1%), мал. 1.

Мал. 1. Частота (%) виявлення різних типів герпесвірусів.

У 141 (59,7%) хворого визначались асоціації ГВ, серед яких переважали
три: HSV+CMV (22,9%), HSV+CMV+EBV (15,3%), HSV+EBV (8,1%). До асоціацій
входили віруси з різною чутливістю до АНПП, що утруднювало вибір
етіотропного препарату. У пацієнтів з гострим початком захворювання
однаково часто зустрічались випадки моно- (51,7±9,4)% і асоційованої ГВІ
(48,3±9,4)%. У пацієнтів з хронічним перебігом недуги частота виявлення
асоційованої ГВІ була вдвічі вища (64,9±4,2)% ніж моновірусної
(35,1±4,2)% (|r|= –0,12; р=0,05).

У 136 (57,6±3,2)% пацієнтів результати одночасного тестування крові й
СМР не співпадали ні за серологічним профілем, ні за типом етіопатогену.
Так, ДНК ГВ методом ПЛР були виявлені у 55 (23,3±2,8)% пацієнтів (у 29
(12,3±2,1)% випадках — в крові, в 26 (11,0±2,0)% — в СМР). Специфічні
IgM методом ІФА були виявлені у 128 (54,2±3,3)% хворих (у 125
(53,0±3,3)% випадках в крові і в 3 (1,3±0,7)% — в СМР). Специфічні IgM і
ДНК ГВ в крові визначалися на тлі високого рівня IgG, що свідчило про
реактивацію ГВІ, яка персистувала. Підвищені титри (>1:20) специфічних
IgG в СМР визначалися в 116 (49,2±3,3)% випадках, з них в 53-х
(22,5±2,7)% — до кількох типів ГВ. Найчастіше (45,5±4,2)% у СМР
виявлялися ознаки реплікативної активності HSV. Дещо рідше виявлялися
маркери реплікації CMV (28,3±3,8)%, EBV (15,9±3,0)%, HHV6 (7,6±2,2)% і
HHV8 (2,8±1,4), що узгоджується з даними інших авторів (Руденко О. А. і
співавт., 2004). Значного кореляційного зв’язку між етіологічним
чинником і характером перебігу захворювання (|r| = –0,02; р=0,79) не
виявлено, але помічено, що найчастіше захворювання було тяжким: у
випадку моновірусної інфекції — у пацієнтів з HSV1/2 (26,1±6,6)% і CMV
(31,6±11,0)%, а у випадку асоційованої інфекції — у пацієнтів з
HSV+CMV+EBV (30,6±7,8)% і HSV+CMV (18,5±5,3)% етіологією.

Клінічні прояви ГВІ відрізнялися варіабельністю і системністю. Разом з
симптомами ураження НС у пацієнтів спостерігався помірно виражений
синдром інтоксикації і ознаки ураження внутрішніх органів. Найчастіше
виявлялись астенічний (100%), цефалгічний (97,9±0,9)% синдроми,
патологічні симптоми з боку черепних нервів (75,4±2,8)%, психічні
(72,0±2,9)%, ліквородинамічні (58,5±3,2)%, чутливі (53,8±3,3)%,
вегетативні (77,1±2,7)% порушення, субфебрильна лихоманка (81,4±2,5)%,
лімфаденопатія (94,9±1,4)%, патологія ССС (60,2±3,2)%, помірне
збільшення розмірів печінки (59,8±3,2)% і диспептичний синдром
(41,5±3,2)%.

Виявлена помірна кореляція (|r|=0,35; р=0,04) між певною неврологічною
симптоматикою, клінічною формою і етіологічним чинником. Так, у
пацієнтів з HSV-нейроінфекцією домінували на початку хвороби
загальномозковий (97,8±2,2%), психопатологічний (76,1±6,4%) і
менінгеальний (23,9±6,4%) симптоми, стовбурові порушення (13,0±5,0%), а
в період реконвалесценції — когнітивні (50,0±7,5%), рухові (45,7±7,4%) і
чутливі (60,9±7,3%) порушення. У пацієнтів з CMV-інфекцією —
цереброастенічний синдром (84,2±8,6%), рухові порушення (79,0±9,6)% і
епілептиподібний синдром (10,5±7,2%). У пацієнтів з EBV-інфекцією
домінували ліквородинамічні (58,1±9,0%) і рухові порушення (54,8±9,1%),
симптоми ураження мозочка (58,1±9,0%).

У генезі вісцеральної патології у пацієнтів з моновірусною інфекцією
провідну роль грали EBV і CMV (P0,05), скорочення часу згортання крові (P0,05) і поява продуктів паракоагуляції (P0,05). На тлі функціональної
недостатності клітинної ланки імунітету спостерігався розвиток
нейроаутоімунних порушень з підвищенням більш ніж вдвічі спонтанної
проліферації лімфоцитів у РБТЛ (P0,05), мал. 2.

Мал. 2. Тривалість клінічної симптоматики у пацієнтів з герпесвірусною
інфекцією залежно від схеми терапії.

До I і III груп входили пацієнти переважно з ДНК-негативними
результатами обстеження на ГВ, з підгострим або хронічним з рецидивами,
середньотяжким перебігом без тенденції до швидкого прогресування. На тлі
терапії в I, III групах добрий клінічний ефект був досягнутий в
44,4±8,4% і 47,7±7,6%, відповідно, переважно серед пацієнтів з АЕ і РЕМ.
Задовільний результат частіше спостерігався у пацієнтів I групи
(55,6±8,4)% (PI,III0,05), що
можна розцінювати як схильність, яка зберігається, до відновлення
нейроаутоімунного процесу і як показання для протирецидивної терапії.

Сероконверсія специфічних IgM на IgG зареєстрована у пацієнтів I і III
групи, в середньому на 2±0,8 міс. лікування, що на 2 тижні пізніше, ніж
в групі порівняння (1,5±0,7 міс.) (Р>0,05), але не перевищувало терміни
природної сероконверсії. Отже, за певних умов можливе проведення
етіопатогенетичної терапії ГВІ без застосування АНПП. Кращий клінічний
та імуномодуляторний ефект за цих обставин спостерігається на тлі
комбінованої терапії ПТ і УФОК.

@

B

L

d

@

B

D

F

H

J

L

d

?d

f

3/4

A

`„?

8

N

¤

¦

=цієнти переважно з важким, середньотяжким, прогредієнтним і ускладненим
перебігом хвороби). У даних групах, незважаючи на зниження добової дози
АНПП на 20%, у більшої частини хворих були зареєстровані добрий і
задовільний терапевтичні ефекти. Добрий найчастіше (у 66,7±7,4% хворих)
— в IV групі, в II і V групах — частіше задовільний (46,0±8,3% і
70,1±5,3%, відповідно).

Ступінь і послідовність корекції неврологічних порушень у пацієнтів були
схожі (мал. 2), але в IV групі на 2–3 дні раніше (PII,V0,05). У пацієнтів IV групи в 1,5
раза рідше, порівняно з іншими групами, спостерігається резидуальний
психопатологічний синдром (тільки у 21,4%) (PIV,V0,05) до збільшення частоти вірус “+” рецидивів і
скорочення міжрецидивного періоду (до 3±0,7 місяців) у пацієнтів I (13,9
±5,9)%, III (9,1±4,4)%, V (15,6±4,2)% груп. У пацієнтів IV групи,
навпаки, вірус “+” рецидиви відмічено тільки в 4,7±3,3% випадків.
Частота виникнення вірус “–” рецидивів у пацієнтів становила 28–42%
(Р>0,05). Вірус “+” рецидиви з однаковою частотою (P>0,05) зустрічалися
серед пацієнтів з моно- і асоційованою ГВІ. У випадках з попередньою
асоційованою ГВІ, у 12 (85,7±9,7)% хворих спостерігалося відновлення
реплікації одного з типів ГВ, найчастіше — CMV (55,6±17,6)%.

Вивчення протирецидивної активності ПТ було проведено у пацієнтів I, II,
III, IV групи (159 осіб), які продовжили прийом ПТ в період
реконвалесценції від 6 до 12 місяців. Частота вірус “+” рецидивів у них
була в 1,9 раза (P0,05)
меншою, ніж у групі без ПТ. Дослідження рівня ІФ на 6-му місяці
безперервного прийому ПТ виявило стабільне переважання б-ІФ (у титрі 48
од/мл), що може бути підтвердженням протирецидивного механізму дії ПТ. У
період рецидиву в групі, де призначався ПТ ускладених і тяжких форм
хвороби не було. Стабілізація стану в цій групі спостерігалася на 7±2,5
день, а у решти хворих — на 10±3,5 день лікування (РСПИСОК СКОРОЧЕНЬ АНПП — ациклічні нуклеозидні противірусні препарати CD16 (NK) — натуральні кілери CD20 — В-лімфоцити CD3 — Т-лімфоцити CD4 — Т-лімфоцити хелпери CD8 — Т-лімфоцити цитотоксичні/супресори CMV — цитомегаловірус EBV — вірус Епштейна-Барр HHV6 — вірус герпесу 6 типу HHV7 — вірус герпесу 7 типу HHV8 — вірус герпесу 8 типу HSV1 — вірус герпесу 1 типу HSV2 — вірус герпесу 2 типу NSE — нейроспецифічна енолаза VZV — вірус варіцела зостер АЕ — арахноенцефаліт ГВ — герпесвіруси ГВІ — герпесвірусні інфекції ДНК — дезоксирибонуклеїнова кислота ЕМПР — енцефаломієлополірадикулоневрит ЗБМ — загальний білок мієліну ІФ — інтерферон ІФА — імуноферментний аналіз КТ — комп'ютерна томографія МЕ — менінгоенцефаліт МРТ — магніторезонансна томографія НС — нервова система НСТ-тест — тест з нітросинім тетразолієм НЯ — небажані явища ПЛР — полімеразна ланцюгова реакція ПТ — протефлазид РЕМ — розсіяний енцефаломієліт СМР — спинномозкова рідина ССС — серцево-судинна система УФОК — ультрафіолетове опромінювання крові ЦІК — імунні комплекси, що циркулюють ЦНС — центральна нервова система Список скорочень наведено в кінці автореферату. Загальноклінічні дослідження виконані у клініко-діагностичній лабораторії інституту за загальновизнаними методиками (атестат акредитації №ПТ–0377/04 від 20.12.2004, зав. лабораторією — Заслужений лікар України Василенко Л. Г.). Спеціальні методи дослідження (ПЛР, ІФА) проводились у лабораторії “Українського діагностичного центру” (ліцензія МОЗ України 30028-ЮР) і “ДНК-лабораторії” (ліцензія МОЗ України АБ №121189), лабораторії молекулярної біохімії (атестат акредитації №ПТ-0355/01, зав. лабораторією д.м.н. Васильєва І. Г.) та у відділі нейроімунології (атестат держстандарту №ПТ-0354/01, зав. лабораторією проф. Лисяний М. І.) Інституту нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова АМН України за стандартними методиками. Імунологічні дослідження виконувались у відділі нейроімунології Інституту нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова АМН України (атестат держстандарту №ПТ-0354/01, зав. лабораторією д.м.н. проф. Лисяний М.І.) Визначення активності ІФН проводилось у лабораторії контролю якості імунобіологічних препаратів інституту (зав. лабораторією д.м.н. Рибалко С. Л.). PAGE 20

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020