.

Феномен маргінальності у генезисі сітьового суспільства (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
153 3654
Скачать документ

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

ІМЕНІ ІВАНА КОЖЕДУБА

СВЯЩУК Андрій Леонідович

УДК 13.130.1

Феномен маргінальності у генезисі сітьового суспільства

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Національного аерокосмічного
університету ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”, Міністерство освіти і науки
України (м. Харків).

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Кузнєцов Анатолій Юрійович,

Національний аерокосмічний університет

ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”,

завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук,

старший науковий співробітник

Степіко Михайло Тимофійович,

Національний інститут стратегічних досліджень,

вчений секретар;

доктор філософських наук, доцент Дзьобань Олександр Петрович,

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого

доцент кафедри філософії.

Провідна установа: Національний педагогічний університет
ім. М.П. Драгоманова, м. Київ.

Захист відбудеться 29 червня 2006 р. о 15 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті
Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків,
вул. Динамівська, 6, ауд. Д-606.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського університету
Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків,
вул. Сумська, 77/79.

Автореферат розісланий 27 травня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор
Є.М. Мануйлов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історичний збіг трьох взаємодіючих процесів кінця XX
століття (революції інформаційних технологій, кризи й переструктурування
систем капіталізму й соціалізму, розквіту культурних соціальних рухів)
спричинив утворення нової домінуючої соціальної структури – сітьового
суспільства, нової економіки – інформаціональної/глобальної, нової
культури – культури віртуальної реальності. Новий спосіб розвитку –
інформаціональний капіталізм – формує наразі всю царину соціальної
поведінки. Сітьовий характер нового суспільства визначає його розвиток і
поширення як глобального суспільства й проявляється залежно від
культурної та інституціональної специфіки.

Генезис сітьової архітектури суспільних відносин і перехід до глобальних
взаємодій супроводжується такими процесами: істотними змінами у сфері
зайнятості; зміною стратифікаційних моделей і принципів; утворенням
нових соціальних класів; запереченням усталених способів соціальної
взаємодії; крахом звичних ідеологій; руйнуванням колишніх форм
організації самосвідомості й ціннісних ядер, що лежать в основі країнних
і цивілізаційних ідентичностей; порушенням звичних умов онтологічної
безпеки індивідів.

В умовах генезису сітьового суспільства виявляє себе потужний потік
маргіналізації, що за своїми характеристиками істотно відрізняється від
відомих і вивчених маргінальних потоків індустріального періоду. Серед
основних небезпек перебування в маргінальному стані, на які наражається
сучасний соціальний організм, не тільки зростання безробіття, але також
і розкол спільного соціокультурного простору, дезінтеграція колись
цілісних суспільних утворювань, демографічна криза, етнічні й релігійні
конфлікти, сепаратизм, різке зростання рівня злочинності, виникнення на
периферії суспільства складного конгломерату груп.

Теоретична інтерпретація феноменів маргінальності, що проявляють себе у
сучасній соціокультурній реальності, істотно відстає від практичного
розгортання явищ маргінального ряду. Існуючі підходи до дослідження
маргінальності не відбивають новий образ соціальної реальності, вписаний
у постнекласичну картину світу, сформовану уявленнями про сучасний світ
як нестабільний і різноманітний. Визнання глобальності сітьового
суспільства, безлічі суспільних модусів, таких властивостей суспільства,
як самоорганізація й самоускладнення, можливе тільки в межах
постнекласичної парадигми, що використовує пізнавальні форми та
методологічні принципи, які дозволяють уловити культурне різноманіття,
складність, розмаїтість типів реальностей сучасного світу.

Особливо актуальним дослідження феноменів маргінальності та їх причин
для українського суспільства представляється у зв’язку із завданням
збереження цілісності громадського життя в умовах прискореної
модернізації, побудови нової національної ідентичності країни, що
постала перед викликами глобалізації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане відповідно до планів НДР гуманітарного факультету
Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського “ХАІ” та
є розділом теми кафедри філософії Національного аерокосмічного
університету ім. М.Є. Жуковського “ХАІ” – “Моделювання вищого
навчального закладу в сучасних умовах”. Напрямок дослідження відповідає
розробкам у маргіналістиці, що проводяться протягом ряду років на
кафедрі філософії “ХАІ”.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Концепцію маргінальності, що
дала змогу описати деякі явища маргінального характеру, вперше
запропонував американський учений Р. Парк. Роботи Р. Парка і його
послідовників, цілої низки американських соціологів, психологів,
культурологів (Е. Стоунквіста, А. Антоновськи, Р. Гласа, М. Гордона,
М. Вуда, Р. Херика, Д. Головенськи, А. Гріна, Е. Хьюгза, В. Вордвелла,
Р. Мертона, Т. Веблена, Т. Шибутані, Т. Уітермана, Я. Крауса, Б. Манчині
та інших) склали суб’єктивістсько-психологічний підхід у дослідженні
маргінальності. Серед європейських учених, що займалися проблемою
маргінальності та склали соціально-класову традицію у дослідженні цієї
проблеми, можна назвати Ж. Леві-Стренже, Ж. Кланфера, А. Фаржа,
Л. Васковича, К. Рабана та інших. Вітчизняні наробітки радянської, а
потім пострадянської науки у сфері маргінальної тематики належать таким
дослідникам, як І.І. Кравченко, Г.А. Данишевській, А.А. Галкін,
С.І. Васильцов, В.В. Радаєв, Є.Н. Стариков, Б.Н. Шапталов,
В.Н. Шапинський, Є.А. Шапинська, Н.І. Навджавонов, М.В. Тьомкін,
А.Н. Головатенко, В.А. Криворотов, А.І. Атоян. Серед відносно недавніх
робіт із проблем маргінальності можна виділити наробітки українських
дослідників А.Ю. Кузнєцова, І.В. Гордієнко-Митрофанової, В.О. Чернієнка.
Концепція маргінальності наразі активно застосовується для аналізу
політичних, економічних, культурних процесів суспільства, що стрімко
трансформується, наприклад, казахстанським ученим А.А. Аміровою,
російськими вченими С.А. Сусаревою, Н.В. Забєліною, В.В. Зотовим,
Л.М. Банниковою, І.П. Поповою.

Початок осмислення глобальних трансформацій суспільних структур в умовах
єдиного історичного процесу було покладено в 30-х роках XX ст.
В.І. Вернадським, який в інший час й іншими термінами описав характер,
точки зростання й параметри інформаційної цивілізації. У сучасності
одним із фундаментальних методологічних каркасів в обґрунтуванні
розвитку соціуму стає теорія постіндустріалізму Д. Белла. Логічним
продовженням і конкретизацією постіндустріальної теорії є знаменита
концепція „третьої хвилі цивілізації” Е. Тоффлера. Широко відома також
концепція інформаційного суспільства, яку запропонували та розвинули
Ф. Махлуп, Т. Умесао, М. Порат, Й. Масуда, Т. Стоуньєр, Р. Катц.
Осмислення глобальних трансформацій триває у концепції технетронного
суспільства Зб. Бжезинського, „великому розриві” Ф. Фукуями, „зіткненні
цивілізацій” С. Хантінгтона, „смерті заходу” П. Б’юкенена та в інших
дослідників. Зміни у сфері інформації і їх вплив на суспільство
аналізують Ю. Хабермас, Г. Шиллер, Е. Гідденс. Культурологічні,
технологічні, економічні, політичні складові глобалізації досліджують
американський соціальний філософ Д. Нейсбіт, розробник інформаційних
технологій Б. Гейтс, фінансист Д. Сорос. Наслідки глобалізації для
людини й суспільства аналізує британський соціолог З. Бауман. Культурні
зміни, які несе в собі нова епоха, є предметом рефлексії Ж. Бодрійяра,
Ж. Ф. Ліотара, М. Постера. Компаративний аналіз сучасних суспільних
теорій проводить Ф. Уебстер. З пізніх і найбільш удалих спроб аналізу
стану сучасного суспільства особливо слід відзначити працю
іспано-американського соціолога М. Кастельса – “Інформаційна епоха:
економіка, суспільство, культура” – і запропоновану цим дослідником
концепцію інформаціоналізму.

Фундаментальними доробками пострадянської науки в напрямку дослідження
якісно нових соціальних процесів можна вважати праці В.Л. Іноземцева і
його концепцію постекономічного суспільства. І.І. Ільїн досліджує у
своїх монографіях інтелектуальні напрями постмодерністської філософії.
Яскравим й оригінальним мислителем, що розглянув діалектику переходу від
модернізму до постмодернізму, а також своєрідність російсько-радянського
постмодерну, є М. Епштейн. Реалії різних соціальних сфер й умов
існування особистості інформаційного суспільства, яке перебуває у
процесі становлення, – предмет всебічного аналізу С.І. Дуки. Блискучий
аналіз тенденцій соціальної життєдіяльності й культури в історії, що
породжують феномен кризи ідентичності, який детермінує стан
маргінальності, здійснює М.В. Заковоротна. Серед українських учених, що
досліджують ті або інші аспекти сучасного суспільства, необхідно назвати
О.Г. Данильяна, О.П. Дзьобаня, О.Ю. Панфілова, Є.М. Мануйлова,
Л.Г. Мельника, В.В. Будка.

Серед учених, чиї роботи послужили основою для розробки методологічних
принципів постнекласичної парадигми, можна відзначити авторів нелінійної
теорії систем, що дала змогу ввести невизначеність у картину світу, –
А. Пуанкаре, Л. Понтрягіна, А. Колмогорова. Учені синергетичного
напрямку – І.Р. Пригожин, М.М. Моїсеєв, Є.Н. Князєва, С.П. Курдюмов –
показали, що замість стійкості й гармонії у великих системах наявні
процеси, що призводять до все більшої складності й розмаїтості.
Дослідники “великих систем” А.І. Уйомов, Е.Г. Юдін, Г.П. Щедровицький та
інші довели властивості систем із нелінійними зв’язками. Слід особливо
відзначити концепцію С.І. Капіци, який показує, як колективний досвід є
основою зростання, пропорційного інформаційній взаємодії, а колективна
ідентичність формується в результаті інформаційного обміну.

Однак варто помітити, що поряд із існуючими дослідженнями, які
відзначають прояви маргінальності, зміну об’єктивних умов соціальної
життєдіяльності, розвиток методологічних підходів, практично відсутній
аналіз соціальних явищ і процесів, зокрема феномена маргінальності, у
контексті макросоціальної теорії, що відображає якісно новий стан
суспільства. Відчувається брак міждисциплінарних досліджень. Рівень
соціальних узагальнень здебільшого не відповідає рівню сучасних
соціальних проблем. Для розв’язання завдань із вивчення сучасних
соціальних явищ гостро відчувається необхідність у нових методологічних
і концептуальних реформаціях.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є характеристика типів
маргінальних станів у соціокультурній реальності сітьового суспільства.

Дана мета пов’язана із розв’язанням таких завдань:

– здійснити теоретико-методологічний аналіз сформованих підходів до
дослідження й інтерпретацій маргінальності й систематизувати наукові
уявлення про сутнісні характеристики типів маргінальних станів;

– виявити особливості практичного прояву маргіналізаційних процесів у
суспільствах індустріального й постіндустріального періодів;

– конкретизувати постіндустріальні тенденції й параметри організації
суспільного цілого в концепції сітьового суспільства;

– охарактеризувати прояви маргінального в генезисі сітьової архітектури
соціального устрою нового суспільства при переході від індустріального
соціалізму/капіталізму до інформаціонального капіталізму;

– виявити причини та сутність кризи ідентичності в генезисі сітьового
суспільства з урахуванням регіональної своєрідності переходу до
глобальних взаємодій;

– встановити особливості маргіналізації як кризи ідентичності в генезисі
соціокультурної сфери сітьового суспільства;

– окреслити зміст концептів, що визначають феномени маргінальних станів
у генезисі сітьового суспільства, використовуючи гносеологічні форми
постнекласичної парадигми.

Об’єктом дослідження є соціокультурна реальність сітьового суспільства.

Предмет дослідження – типи маргінальності в соціокультурній реальності
сітьового суспільства.

Методи дослідження. У цілому дослідницька стратегія дисертаційної роботи
базується на принципах об’єктивності та системності, а також таких
стандартах процедур наукового пізнання, як несуперечність,
концептуальність, послідовність уживання понять, визначеність зв’язку
понять, обґрунтованість. При формуванні концептуальної позиції щодо
феномена маргінальності в соціокультурній реальності сітьового
суспільства було використано міждисциплінарний підхід. Для виявлення
всієї сукупності характеристик зазначеного феномена дослідження
зорієнтоване на результати й методи таких наукових дисциплін, як
соціальна філософія, філософія історії, соціологія, соціальна політика,
культурологія, соціальна психологія, економічні науки, інформатика. Для
аналізу відносин, що визначають генезис сітьового суспільства, було
використано синергетичну методологію: розуміння сітьового суспільства як
“великої системи” дозволило пояснити властивості самоорганізації й
самоускладнення, глобальності й безлічі суспільних модусів як
“підсистем”. При розгляді генезису понять маргінального ряду став на
користь історико-генетичний метод. Структурно-функціональний метод дав
змогу зробити проекцію складної реальності “сітьове суспільство” на
площину соціально-структурного й соціокультурного вимірів при розгляді
структурного і культурного маргінальних станів. Метод
компаративістського аналізу використаний при дослідженні різних підходів
до дослідження маргінальності, а також при виборі теорії суспільства.
Метод абстрагування було залучено при аналізі регіональних особливостей
переходу до глобальних взаємодій. Узагальнення використано при
класифікації видів маргінальних станів. Метод систематизації став на
користь для виділення різних підходів у дослідженні маргінальності на
теоретико-методологічних засадах. При синтезі маргінальних станів в
генезисі сітьового суспільства використані методи моделювання й
ідентифікації.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в соціально-філософській
рефлексії феномена маргінальності в генезисі соціокультурної реальності
сітьового суспільства; уперше аналіз маргінальних станів і визначення
змісту концептів маргінального проведено з використанням пізнавальних
форм і методологічних принципів постнекласичної парадигми, що відбиває
постнекласичну картину світу. Новизна дисертації розкривається в таких
положеннях:

1. Уперше у вітчизняній науці розрізнені за методологічними засадами
суб’єктивистсько-психологічний і соціально-класовий підходи в
дослідженні маргінальності та виділено структурний і культурний типи
маргінальних станів. Виявлено, що відомі підходи формувалися в межах
парадигм, які не відповідають сучасній постнекласичній картині світу.
Зроблено висновок, що у межах нової парадигми, на відміну від
дотеперішніх підходів до дослідження маргінальності, соціальний суб’єкт,
що ідентифікується як маргінальний, має властивості самовизначення,
самоідентифікації. Для аналізу маргінальних явищ сучасного світу
запропоновано застосовувати пізнавальні форми – моделювання й
ідентифікацію.

2. Виявлено потік маргіналізації, внаслідок якого у сітьових структурах
утворюється складний конгломерат груп неомаргіналів; новий потік
маргіналізації істотно відрізняється від відомих та вивчених потоків
індустріального періоду. Зроблено висновок про те, що сутність
маргінальності визначається специфікою історичної ситуації й конкретною
соціокультурною дійсністю, у зв’язку із чим причини й якісні
характеристики маргінальності варто шукати в унікальності власної
соціокультурної ситуації, у тому числі з огляду на злам колишніх
ідеологічних схем, духовних парадигм, особливостей соціальної структури.

3. Запропоновано структурну маргінальність визначати як просторове
поняття, що позиціонує місця маргінального в соціальних системах
відносно базисних повноцінних груп, а феномен маргінальності вивчати
виключно в контексті дослідження структур, системоутворюючих для даного
соціального простору, задаючи місця маргінального шляхом проекції
складної абстракції соціального простору на новостворені соціальні
структури.

4. Доведено, що в сітьовій архітектурі нового суспільства в
маргінальному положенні, поза відносинами виробництва, влади й досвіду
опиняється насамперед колишній робітничий клас і працівники „загальної
праці”, які не задовольняють запитам інформаціонального капіталізму.
Класовий розподіл суспільства поступається місцем професійному, тому на
периферію „сповзають” за ознакою низького рівня освіти й незатребуваної
професії. Крім цього, сильним фактором маргіналізації є динаміка
соціальних змін і рухливість соціальної структури, висока мобільність,
властива сітьовому суспільству, що залишає за бортом тих, хто не готовий
до постійної переадаптації.

5. Обґрунтовано положення, згідно з яким виявлений тип культурної
маргінальності являє собою кризу ідентичності, що у постнекласичній
парадигмі постає як модель упорядкування соціальної взаємодії, яка
зв’язує особистість і суспільство. Виявлено, що криза ідентичності
виникає в соціокультурній системі мірою становлення посттрадиційного
характеру суспільного розвитку як наслідок дії деяких тенденцій
соціальної життєдіяльності та культури.

6. Охарактеризовано обставини кризи ідентичності в генезисі сітьового
суспільства з урахуванням регіональних особливостей переходу до
глобальних взаємодій. Криза ідентичності провокується такими
тенденціями, як: злам усталених інституцій і відмова від колишніх
способів соціальної взаємодії внаслідок демонтажу радянського
індустріального соціалізму; формування постмодерної розмаїтості
субкультур і стилів життя; вплив інформаційних маніпулятивних
технологій, що створюють компоненти штучних ідентичностей; криза моделі
національної держави й утрата національного характеру гегемонії при
становленні глобальної політики й економіки; розкол єдиного
соціокультурного простору через притягання різних цивілізаційних ядер;
протистояння центру як джерела новацій і периферії, що відстоює
традиційні цінності, у ході прискореної модернізації, яка
супроводжується директивною зміною колективної ідентичності
(інноваційний проект євроінтеграційних устремлінь).

7. Здійснено рефлексію культурної маргінальності в генезисі
соціокультурної сфери сітьового суспільства шляхом моделювання кризи
ідентичності. Обґрунтовано, що культурна маргінальність проявляється
внаслідок зниження рівня ідентичності, а також як результат незавершеної
ідентичності в умовах розмаїтості зовнішнього. Маргіналізація й
ідентичність показані як реверс та аверс одного процесу. Проявляється
культурна маргінальність як виключення із центральних сфер суспільства,
неучасть у виробництві загальнозначущих кодів і цінностей, невидимість
для центральних інституцій. Наслідком маргіналізації у сітьовому
суспільстві є дезінтеграція слабоінтегрованих різнорідних сегментів, а
також зниження рівня ідентичності із цивілізації до національних,
етнічних, релігійних ідентичностей. Внаслідок штучно створюваних за
допомогою інформаційних технологій нових ідентичностей можуть
проявлятися сепаратистські настрої. Через неможливість ідентифікувати
себе з домінуючою культурою центральних сфер суспільства на периферії
утворюється складний конгломерат груп, чиї ідентичності не охоплюються
колективною, стрімко мінливою ідентичністю.

8. Визначені концепти виявлених видів маргінальності, що проявляють себе
в генезисі сітьового суспільства: структурна маргінальність визначена як
стан соціальних суб’єктів при невідповідності конфігурації соціальної
структури соціальному простору, при якому частина простору залишається
поза відносинами виробництва, влади й досвіду; культурна маргінальність
визначена як криза ідентичності при зниженні рівня ідентичності,
незавершеній ідентичності, а також при самоідентифікації соціальних
суб’єктів поза конфігурацією колективної ідентичності.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретична значущість
проведеного дослідження полягає в тому, що здійснений
соціально-філософський аналіз феномена маргінальності в генезисі
сітьового суспільства дозволяє краще зрозуміти природу сучасної
цивілізації і суспільних трансформацій, дію дисфункціональних механізмів
у суспільстві, а також вивести рефлексію щодо розглянутого феномена на
новий якісний рівень. Використані в роботі методологічні підходи й
отримані з їх допомогою теоретичні положення й висновки можуть виявитися
корисними для подальшої теоретичної роботи в напрямку
соціально-філософських, соціологічних, соціально-психологічних і
культурологічних досліджень. Із практичної точки зору аналіз процесу
маргіналізації може бути використаний для розробки практичних пропозицій
і рекомендацій з удосконалювання державної політики України у сфері
соціальних відносин для стабілізації ситуації у суспільстві. Положення
дисертації можуть стати на користь при підготовці загальних і
спеціальних програм, лекційних курсів і методичних матеріалів із
соціальної філософії, соціології, культурології, методології науки.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Окремі положення
дисертаційного дослідження пройшли апробацію на регіональній конференції
“Філософія освіти” (Харків, 2001); міжнародній науково-технічній
конференції “Гуманітарні проблеми в сучасних технологіях” (Харків,
2003); міжнародній науково-теоретичній конференції “Україна в контексті
Євроінтеграції” (Суми, 2005). Результати наукового дослідження
використовуються в науково-педагогічній діяльності при підготовці й
проведенні семінарських занять з філософії, релігієзнавства на кафедрі
філософії НАУ “ХАІ” ім. М.Є. Жуковського.

Публікації. Положення дисертації викладені у 8 публікаціях, 5 з яких – у
наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів, висновку, списку використаних джерел (200 найменувань).
Загальний обсяг роботи – 200 сторінок, з яких 187 сторінок основного
тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ дисертації

Вступ містить обґрунтування актуальності теми й значущості дослідження
для українського суспільства. Показаний зв’язок теми з науковими
програмами й планами. Поставлено цілі й завдання дослідження; визначені
предмет, об’єкт і методи дослідження. Сформульовано наукову новизну
одержаних результатів й можливість їхнього практичного використання.
Надано інформацію про апробації результатів дослідження, публікації,
структуру роботи.

У першому розділі “Компаративний аналіз методологічних підходів до
дослідження феноменів маргінальності” розкриваються принципові
теоретичні проблеми дослідження феномена маргінальності.

У першому підрозділі “Концепції маргінальності індустріального періоду
розвитку суспільства” аналізуються підходи до дослідження
маргінальності, що склалися в американській і західноєвропейській
соціальній науці, а також розуміння маргінальності, сприйняте радянською
й пострадянською наукою. Зазначаються теоретико-методологічні
особливості кожного з підходів, розбіжності трактувань маргінального й
труднощі в сучасному вживанні термінів, пов’язані з тим, що наразі
затвердилися кілька значень, які належать до різних типів
маргінальності. Проводиться узагальнення виявлених видів маргінальності
в межах кожного з підходів. Виділяються культурна маргінальність й
структурна маргінальність. Відзначається, що радянськими й
пострадянськими дослідниками використовуються елементи маргінальності як
культурного, так і структурного типів. Доводиться, що сучасну концепцію
маргінальності відрізняє багатофакторність, полівекторність,
багаторівневість, мультикомпонентність. Здійснюється компаративний
аналіз виявлених підходів до дослідження маргінальності й робиться
висновок: вивчення маргінальності американськими й західноєвропейськими
дослідниками тривало в умовах достатньо стабільного суспільства;
отримані інтерпретації не можуть бути застосовані до умов суспільства
інформаційної епохи.

У другому підрозділі “Феномен маргінальності у структурах
постіндустріального суспільства” висвітлюються особливості відтворення
маргінальних феноменів у суспільстві періоду дії постіндустріальних
тенденцій. Виявляється утворення складного конгломерату груп
неомаргіналів, що характеризуються високими нереалізованими соціальними
очікуваннями, кваліфікацією, освіченістю, розвиненою системою потреб,
політичною активністю; також показується, що новий потік маргіналізації
істотно відрізняється від відомих і вивчених потоків індустріального
періоду. Робиться висновок, що українське суспільство належить до
суспільства перехідного типу, у якому відбуваються складні
модернізаційні процеси. Їх складність обумовлюється не тільки
інформаційною епохою, що настала, на тлі демонтажу соціалістичної
системи, але, крім цього, генезисом нових класів, властивим
капіталістичній системі. Відзначаються кілька трансформаційних процесів,
що розвиваються паралельно та в генезисі сітьових структур нового
суспільства роблять маргінальною ту частину населення, яка в попередній
системі виконувала функції середнього класу. Відбувається конфлікт
елементів колишньої соціальної структури з новим способом соціальних
взаємодій, що зумовлює масштабний процес маргіналізації.

Пропонується авторський підхід до дослідження маргінальності в сучасних
умовах. Відзначається, що останні десятиліття характеризуються зміною
практично всіх обставин соціальної життєдіяльності, тенденцій культури,
колишніх умов онтологічної безпеки індивіда. У підрозділі
обґрунтовується необхідність відмови від вузькодисциплінарних підходів у
поясненні маргінальності. Пропонується розглядати феномен маргінальності
в контексті макросоціальної теорії, що описує сучасний стан суспільства,
яке дедалі більше відрізняється за своїми властивостями від суспільства
традиційного типу. Розгляд також пропонується проводити в контексті
становлення тенденцій, що визначають сучасну картину світу. Також за
доцільне вважається використовувати методологічні принципи нової
парадигми, що дозволяють описати глобальність і локальність світу,
взаємозалежність його складових, а також множинність суспільних модусів,
розмаїтість соціального життя. Це дає змогу розглянути маргінальність не
тільки на тлі глобальних трансформацій сучасного суспільства, але й у
контексті регіональних особливостей українського суспільства, специфіки
його соціальної структури й культурних взаємодій. Доводиться, що в
контексті дослідження маргінальності принципове значення має дослідження
кризи ідентичності й процесів ідентифікації соціальних суб’єктів.

oe

`b–??°?I?ei$

`

1/4

O

U

TH

oe

u

o

oe

b?i&

`

1/4

u

9асних систем, пов’язаних із обміном інформації усередині системи. Також
у сучасній парадигмі заперечується класичний принцип декомпозиції,
оскільки будь-який процес або явище необхідно вивчати в сукупності його
структурних і системних зв’язків. З’ясовується, що в сучасних уявленнях
людська діяльність відтворює себе як така, що генерує розмаїтість і
нестійкість. Таким чином, сітьове суспільство не може бути описане в
межах класичних уявлень про суспільство, а процеси, що в ньому
відбуваються, у тому числі процес маргіналізації, не можуть бути описані
за принципом суперпозиції, ізольовано від інших процесів й явищ „великої
системи”.

Робиться висновок про те, що дослідницькі підходи, які склалися в
реаліях індустріального суспільства, не забезпечують характеристику
маргінальних станів, що виникають у структурах суспільства
постіндустріального періоду. Внаслідок складності методологічних
принципів нової парадигми обґрунтовується необхідність дослідження
маргінальності в контексті цілісностей, навколо яких організуються
сучасні суспільства.

У другому розділі “Структурна маргінальність у генезисі сітьового
суспільства” увага звертається на структурний тип маргінальності, що
виникає в генезисі сітьового суспільства при перекомпонуванні елементів
у процесі переходу до нового способу структурної стійкості.

У першому підрозділі “Структурна маргінальність у соціальних системах”
експлікуються інваріанти стану структурної маргінальності в тих або
інших системах при їх трансформаціях, а також аналізуються штучно
створювані стани структурної маргінальності в історії. Показано
механізми штучної маргіналізації – насильницьке переселення, репресії,
дискримінація, обмеження й блокування соціальної мобільності
маргінальних груп при депортації, колективізації, індустріалізації
раннього радянського періоду. Пропонується використовувати властивості
нової пізнавальної парадигми й визначати структурну маргінальність як
просторове поняття, що фіксує особливі місця соціального простору.
Акцентується увага на тім, що структурна маргінальність може бути
осмислена тільки щодо базисних стійких груп. Пропонується позиціонувати
місця маргінального шляхом проекції складної абстракції соціального
простору на соціальні структури суспільства, що утворюється.
Обґрунтовується, що маргінальність, внаслідок полівекторності,
мультикомпонентності, багатофакторності, не слід зводити до якогось
одного процесу, але варто розуміти просторово, приймаючи за маргінальне
те місце соціокультурного простору, що перебуває поза відносинами
офіційної соціальної структури, поза суспільною тканиною.

У другому підрозділі “Генезис соціальної структури сітьового
суспільства” аналізується еволюція теорій суспільної організації та
механізм генезису сітьового суспільства. Характеризуються сучасні
підходи до осмислення способів упорядкованості суспільного життя.
Порівнюються два типи суспільних теорій: стадіального й цивілізаційного
типу. На цьому етапі дослідження проблеми маргінальності робиться
обґрунтований вибір на користь стадіальних, формаційних теорій, хоча й
із застереженням, що в перспективі маргінальність необхідно досліджувати
й у контексті цивілізаційних теорій. Визначаються критерії до адекватної
теорії суспільства, та обґрунтовується вибір концепції інформаціонализму
М. Кастельса, у якій конкретизуються постіндустріальні тенденції й
пропонується концептуальний каркас для аналізу трансформацій, що
відбуваються. Висвітлюється механізм переходу до глобальних взаємодій і
сітьової архітектури суспільних відносин. Використовуючи поняття обраної
концепції “спосіб розвитку” й “спосіб виробництва”, автор звертає увагу
на те, що індустріальний період розвитку суспільства був характерний і
для капіталістичної системи, і для соціалістичної. Однак у цей час у
світі встановлюється система глобального інформаціонального капіталізму,
що генерує становлення глобального сітьового суспільства. Визначаються
особливості соціальної структури нового суспільства: прозорість меж
класів, підвищена соціальна мобільність, плинність структур і постійні
зміни. Виявляються основні „носійні” нового суспільства – це нові
відносини виробництва, влади й досвіду, навколо яких організоване
сітьове суспільство і які визначають центральні його сфери.

У третьому підрозділі “Прояв структурної маргінальності в генезисі
сітьового суспільства” розкриваються причини, основні напрямки,
тенденції процесу структурної маргіналізації. З’ясовується головний
соціальний розкол: некваліфікована та погано підготовлена робоча сила
опиняється на узбіччі інформаціонального капіталізму. Відзначається
поява нового соціального класу “інформаціональних працівників”, які
поступово стають виконавцями функцій традиційного середнього класу, що
зменшується в результаті соціального виключення. Також підкреслюється
зміна принципів соціальної стратифікації і стратифікаційних моделей.
Виявляються глобальні тенденції маргіналізації, яка виникає в ході дії
системи глобального капіталізму, непідконтрольного національним урядам,
внаслідок чого жертвами стають цілі регіони й держави.

Обґрунтовується, що у системі глобальної економіки стан структурної
маргінальності може бути спричинено економічним впливом суб’єктів
глобального капіталізму; потенційними жертвами маргінальності в
сітьовому суспільстві є всі ті, хто не готовий до постійної адаптації,
до вимог інформаціональної економіки, до постійних змін й організаційної
рухливості. Стверджується, що структурна маргінальність віддзеркалює
неадаптованість до зовнішніх соціальних умов. Маргінальним виявляється
те місце соціокультурного простору, що своєю формою, структурою
конфліктує із власним середовищем, не охопленим відносинами, які
задаються структурою. Використовуючи структуроутворюючі відносини
сітьового суспільства в концепції інформаціонального суспільства, автор
визначає структурну маргінальність як стан соціальних суб’єктів при
невідповідності конфігурації соціальної структури соціальному простору,
при якому частина простору залишається поза відносинами виробництва,
влади, досвіду.

У третьому розділі “Культурна маргінальність у генезисі сітьового
суспільства” здійснюється аналіз типу маргінального стану, що виникає в
результаті кризи ідентичності соціальних суб’єктів у процесі зміни
принципів соціальної взаємодії, при руйнації попередніх способів
оволодіння соціальними контекстами в умовах переходу до глобальних
взаємодій, коли виникає завдання вписати внутрішнє, що сформувалося в
одних умовах, в різноманітне зовнішнє, яке задається іншими умовами.

У першому підрозділі “Культурна маргінальність як криза ідентичності в
соціокультурних системах” стверджується, що культурна маргінальність і
криза ідентичності – феномени однієї природи, які одночасно
відображаються теоретичною рефлексією тоді, коли суспільство виявляє
посттрадиційний характер свого розвитку. Висвітлюється генезис концепції
ідентичності від першої концепції ідентичності Е. Ериксона до сучасних
концепцій Р. Баумайстера, Е. Гідденса й моделі ідентичності
М.В. Заковоротної, сформованої в межах постнекласичної пізнавальної
парадигми. Відзначається, що якщо під ідентичністю розуміти
функціональний механізм, який забезпечує цілісність особистості,
дозволяє зв’язати особистість і суспільство, різні соціальні групи в
суспільні цілісності, етноси в народи й цивілізації на основі єдиної
колективної ідентичності, то культурна маргінальність являє собою
результат протилежного процесу дезінтеграції суспільних одиниць, розколу
єдиних соціокультурних просторів, відчуження особистості від суспільства
й руйнівної здатності деформувати особистість людини. Охарактеризовано
деякі основні тенденції соціальної життєдіяльності й культури,
спрямованість яких призвела до становлення ідентичності як соціального
феномена в людському суспільстві. Аналізуються тенденції, що спричиняють
в остаточному підсумку кризу ідентичності й появу феномена
маргінальності, які характеризуються: формуванням персонального
історизму; самостійністью у становленні індивідуальної ідентичності;
збільшенням кількості виборних ситуацій і життєвих стилів в історії;
удосконалюванням внутрішнього світу людини, зростанням рівня
самопізнання й індивідуалізації; розривом приватного і спільного,
особистого й офіційного, проявом ідеології лібералізму; конфліктом
людини й суспільства внаслідок диференціації особистої й колективної
свідомості; збільшенням відчуження людини від суспільства; локалізацією
субкультур.

У другому підрозділі “Криза ідентичності в генезисі сітьового
суспільства” шляхом аналізу деяких тенденцій, властивих генезису
сітьового суспільства з урахуванням регіональної специфіки українського
суспільства, показується криза ідентичності, а отже й небезпека
маргіналізації. Відображаються такі тенденції: злам усталених інституцій
і відмова від колишніх способів соціальної взаємодії; формування
постмодерної розмаїтості субкультур і стилів життя; вплив інформаційних
маніпулятивних технологій, що створюють компоненти штучних
ідентичностей; криза моделі національної держави та втрата національного
характеру гегемонії при становленні глобальної політики й економіки;
розкол єдиного соціокультурного простору внаслідок притягання різних
цивілізаційних ядер; протистояння центру як джерела новацій і периферії,
що відстоює традиційні цінності. Також аналізуються стратегії
аккультурації в контексті євроінтеграційних устремлінь, та труднощі
пошуку нової національної ідентичності Україною, яка постала перед
викликами глобалізму в новому світовому порядку.

Третій підрозділ “Прояв культурної маргінальності в генезисі сітьового
суспільства” присвячується аналізу проявів стану культурної
маргінальності в генезисі сітьового суспільства та визначенню концепту
культурної маргінальності. Автором відстоюється така позиція: стан
культурної маргінальності, у якій опиняються соціальні суб’єкти в
генезисі сітьового суспільства, свідчить про труднощі адаптації до нових
історичних умов й їх динаміки. Підкреслюється динамізм змін зовнішніх
умов для соціальних суб’єктів. Відзначається, що грандіозні
трансформації спостерігалися і раніше в історії, але швидкість змін була
сумірна з життям поколінь, які встигали природно пристосовуватися до
зовнішніх обставин. Стверджується, що саме завдяки різкій інтенсифікації
обміну інформації у „великій системі” сітьового суспільства при
інформаціональному способі розвитку, коли подальші траєкторії
визначаються не традицією, а раціональністю та конкуруванням у швидкості
змін, відбувається стрімке збільшення кількості тих, хто не встигає
знайти нову ідентичність і залишається за межами колективної
ідентичності, яка задається домінуючою культурою й панівними
відносинами, які у свою чергу визначаються системою інформаціонального
капіталізму. Розкриваються обставини й ознаки маргінальної ситуації, що
свідчать про набуття маргінального статусу. Також відзначаються наслідки
маргіналізації в генезисі сітьового суспільства. Дається власне
визначення культурної маргінальності.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження,
пропонуються практичні рекомендації й визначаються напрямки,
перспективні для подальшої наукової роботи. Основні результати
конкретизовані в таких положеннях:

1. Дослідження маргінальності в руслі існуючих
суб’єктивістсько-психологічних і соціально-класових підходів базувалися
на гносеологічних формах, методологічних принципах і властивостях
парадигм, що не відповідають постнекласичній картині світу, яка
сформована синергетичними уявленнями про сучасний світ як нестабільний й
різноманітний, і такий, що складається з безлічі систем і підсистем.
Сітьова логіка інформаційного обміну у „великій системі” – суспільстві –
детермінує властивості самоорганізації і самоускладнення системи та
призводить до розуміння нелінійності зв’язків та імовірнісної
детермінації процесів, які відбуваються, а відповідно й до необхідності
застосування таких пізнавальних форм при описі сучасних процесів й явищ,
як моделювання й ідентифікація. Таким чином, теоретичну рефлексію
виявлених структурної та культурної маргінальних станів в сітьовому
суспільстві доцільно здійснювати в межах постнекласичної парадигми, що
дозволяє відобразити взаємозв’язок і складність процесів глобального
мультикультурного світу. Природа маргінального, детермінована генезисом
глобального сітьового суспільства інформаційної епохи, істотно
відрізняється причинами маргіналізаційних процесів, основними напрямками
маргіналізації, її наслідками, структурою маргінальних груп від природи
маргінального індустріального періоду. Сутність і якісні характеристики
маргінальності визначаються унікальністю власної соціокультурної
ситуації, і це необхідно враховувати, аналізуючи перехід до глобальних
взаємодій інформаціонального капіталізму, що нав’язує сітьову
архітектуру суспільних структур, яка у свою чергу також формується під
впливом регіональних особливостей.

2. Загальними причинами виникнення маргінальних станів у суспільствах як
індустріального, так і постіндустріального інформаційного періодів є:
посттрадиційний характер розвитку суспільства, який привніс суперечності
глобального й локального в повсякденне соціальне життя, а також зумовив
практику знову повторюваного знаходження себе в обставинах різноманіття
перспектив і нескінченної зміни виборних ситуацій, що вимагає від людини
постійної готовності переадаптації до мінливих зовнішніх умов; зростаюча
динаміка зміни обставин життя, яка вимагає індивідуальних зусиль для
прискореної перебудови власної ідентичності, коли природне пристосування
до зовнішніх умов, швидкість зміни яких була порівнянна із тривалістю
життя, залишилося в історії.

3. У генезисі сітьового суспільства додатковими факторами створення
станів структурної та культурної маргінальності стають: формування нової
конфігурації соціальної структури, яка детермінується новим способом
розвитку – інформаціоналізмом, і новим способом виробництва –
інформаціональним капіталізмом; утворення нової конфігурації колективної
ідентичності у глобальному світі; процес локалізації, що у сукупності із
процесом глобалізації спричиняє різку диференціацію умов існування
населення цілих країн; криза національного характеру гегемонії в умовах
переходу до глобальних взаємодій; розкол єдиної картини світу на безліч
індивідуалізованих свідомостей; руйнування форм самосвідомості, що
складалися протягом індустріального періоду. Драматизм маргіналізації в
українському суспільстві визначається відсутністю наступності переходу
від індустріального соціалізму до інформаціонального капіталізму як
способів структурної стійкості та крім цього підсилюється такими
процесами: накладенням соціальної і вікової криз у молоді й людей
похилого віку; втратою значень і функцій колишніх інституцій, що раніше
визначали ідентичність; розривом із власною культурною спадщиною; зламом
принципів соціальної взаємодії, сформованих попередньою епохою;
утворенням ідеологічної напруженості між центром і периферією, яка
відстоює традиційні цінності, культуру й звичне тлумачення історії.

4. До проявів маргінального в генезисі сітьового суспільства в Україні
належать: різка поляризація соціальних верств за рівнем життя; перевага
спадної соціальної мобільності; занепад колишнього середнього класу;
збільшення периферійних верств тих, хто, не ідентифікуючи себе з
основними соціальними групами, не бере участь у відносинах і діяльності
центральних інститутів; втрата суспільством колишньої єдності; зростання
соціального відчуження; розрив соціальних і культурних зв’язків;
наростання в периферійних верствах почуттів розгубленості, непевності,
тривоги, нестабільності, дезорієнтації, аномії, втрати звичних і
перевірених орієнтирів, що призводить до відчуття себе чужим у рідному
суспільстві; добровільний відхід цілих соціальних груп за межі панівних
відносин; замкнутість у субкультурах; культурна й духовна
фрагментарність; збільшення кількості сект; зростання рівня злочинності
й наркоманії серед молоді за умов неконтрольованого суспільством
завершення формування ідентичності; вороже ставлення до центральних
інститутів влади й протестна поведінка; сепаратистські настрої й
політичний екстремізм; зайва заполітизованість більшості суспільних
процесів; конфлікт етнічних, релігійних і цивільних ідентичностей у
ситуації ідеологічної невизначеності; відсутність політичної
суб’єктності; тіньовизація економіки.

5. Основними небезпеками маргіналізації в генезисі сітьового суспільства
є: на рівні суспільних одиниць – розкол єдиного соціокультурного
простору на слабоінтегровані різнорідні сегменти, а також політична
нестабільність і дисфункціональні збої в суспільній системі; на рівні
індивідів – випадання індивіда із соціальної взаємодії, а також руйнівна
здатність деформувати особистість у результаті довгого перебування в
маргінальному стані. Наслідками маргіналізації можуть стати: для
суспільних утворювань – крах цивілізацій, розвал держав; для окремої
людини – деградація особистості, злам психіки, депресія.

6. В умовах розвитку інформаційних технологій у генезисі глобального
сітьового суспільства поява феноменів маргінального ряду може бути
спровокована маніпулятивними діями інформаційних технологій, що
використовують фіктивні репрезентативності, а також впливом економічних
важелів у системі глобальної економіки.

7. Превентивними заходами для запобігання маргіналізаційних процесів у
генезисі сітьового суспільства можуть стати такі: максимальна участь
груп, „сповзаючих” на периферію в діяльності центральних інститутів;
пошук умов забезпечення єдиної колективної ідентичності на рівні
держави; утвердження державницької ідеології, що забезпечує виявлення та
відтворення ціннісних ядер, які лежать в основі конфесіональної,
етнічної, цивільної і цивілізаційної ідентичностей; контроль за дією
інформаційних технологій в інформаційному просторі власної країни з
метою забезпечення державного суверенітету; створення культурних та
інституціональних елементів модернізації, адаптованих до національних і
культурних традицій; розробка програми демаргіналізації як комплексу
відновних заходів щодо всіх видів соціальних зв’язків.

Основні положення дисертації відображені в публікаціях:

1. Свящук А.Л. Дискурс: понятие или метод? // Філософські перипетії.
Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. –
Харків: ХНУ. – 2003. – № 591. – С. 66-71.

2. Свящук А.Л. Постмодерн/постіндустріалізм/інформационалізм // Наукові
записки Харківського військового університету. Соціальна філософія,
психологія. – Харків: ХВУ. – 2004. – Вип. 1(19). – С. 146-156.

3. Свящук А.Л. Теоретические интерпретации маргинального // Філософські
перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.
Каразіна. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – 2004. – № 618. – С.
130-139.

4. Свящук А.Л. Маргинализация как кризис идентичности // Гуманітарний
часопис: Збірник наукових праць. – Харків: ХАІ. – 2005. – №4. – С.
29-37.

5. Свящук А.Л. Проблема идентичности в контексте саморефлексии
социального субъекта // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. –
Харків: ХАІ. – 2005. – №3. – С. 45-56.

6. Свящук А.Л. Освіта і національна свідомість: роздуми над проблемою //
Регіональна конференція „Філософія освіти”. – Харків: ХДПУ. – 2001. –
Вип. 9. – С. 49-50.

7. Свящук А.Л. Информационная эпоха: черты и тенденции // Міжнародна
науково-технічна конференція „Інтегровані комп`ютерні технології в
машинобудуванні ІКТМ 2003”. Гуманітарні проблеми в сучасних технологіях:
Тези доповідей. – Харків: НАУ ім. М.Є. Жуковського ”ХАІ”. – 2003. – С.
296-297.

8. Svyashchuk A.L. Ukrainian Euro-Integration in the context of identity
change // Україна в контексті евроінтеграції / Матеріали Міжнародної
науково-теоретичної конференції. – Суми: СумДУ. – 2005. – С. 138-139.

АНОТАЦІЯ

Свящук А.Л. Феномен маргінальності в генезисі сітьового суспільства. –
Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. –
Харківський університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, Харків, 2006.

У дисертації здійснюється соціально-філософський аналіз феноменів
маргінального ряду в умовах генезису сітьового глобального суспільства.

Аналізуються структурний і культурний маргінальні стани соціальних
суб’єктів, що виникають при трансформації соціальної структури й
соціокультурної сфери суспільства в обставинах переходу до нового
способу структурної стійкості – інформаціонального капіталізму, який діє
в умовах глобальної економіки й політики. Висвітлюються питання зміни
принципів соціальної стратифікації і наступності соціальних структур при
становленні сітьового суспільства з урахуванням регіональної специфіки.

Здійснюється порівняльний аналіз методологічних засад підходів, що
склалися в дослідженнях маргінальності протягом індустріального періоду,
а також методологічних принципів рефлексії сітьової реальності, вписаної
у постнекласичну картину світу. Пропонується авторський підхід до
дослідження маргінальності в сітьовому суспільстві. Формулюються нові
визначення концептів маргінальності. Аналізуються маргінальні наслідки
„сітьовизації”, що відбувається на стику глобалізаційних і
локалізаційних процесів. Виробляються практичні рекомендації для
профілактики маргіналізації, яка в умовах генезису сітьового глобального
суспільства може призвести до розколу єдиних соціокультурних просторів і
хантінгтоновському „зіткненню цивілізацій”.

Ключові слова: маргіналізація, інформація, сітьове суспільство, криза
ідентичності, глобалізація, інформаціональний капіталізм,
Євроінтеграція, постнекласична парадигма, дискурс.

АНнОТАЦиЯ

Свящук А.Л. Феномен маргинальности в генезисе сетевого общества. –
Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. –
Харьковский университет Воздушных Cил им. Ивана Кожедуба, Харьков, 2006.

В диссертации осуществляется социально-философский анализ феноменов
маргинального ряда в условиях генезиса сетевого глобального общества.

Анализируются структурное и культурное маргинальные состояния социальных
субъектов, возникающие при трансформации социальной структуры и
социокультурной сферы общества в обстоятельствах перехода к новому
способу структурной устойчивости – информациональному капитализму,
действующему в условиях глобальной экономики и политики. Освещаются
вопросы изменения принципов социальной стратификации и образования новых
социальных структур при становлении сетевой архитектуры общественных
отношений с учётом региональной специфики. Показывается, что в состоянии
структурной маргинальности оказывается значительная часть прежнего
среднего класса, который обеспечивал функциональную поддержку прежних
способов развития и производства. Драматизм маргинализации
постсоветского пространства, в частности украинского общества,
определяется непреемственностью перехода от индустриального социализма к
информациональному капитализму; складывающаяся конфигурация
новообразующихся сетевых структур не охватывает всего социального
пространства, оставляя на периферии множество разнородных социальных
субъектов, находящихся в состоянии полураспада на исходные элементы.

Подчеркивается, что масштабное проявление структурной маргинальности в
современных условиях дополняется состоянием культурной маргинальности,
возникающей вследствие кризиса идентичности. Доказывается, что кризис
идентичности возникает вследствие развития тенденций социальной
жизнедеятельности и культуры посттрадиционного характера,
характеризующихся ростом самостоятельности в формировании индивидуальной
идентичности, увеличением количества выборных ситуации и стилей,
проявлением конфликта индивида и общества в силу дифференциации личного
и коллективного сознания. В генезисе сетевого общества кризис
идентичности усиливается вследствие слома устоявшихся институций и
отрицания традиционных способов социального взаимодействия, формирования
постмодерного разнообразия стилей жизни, раскола единой картины мира на
множество индивидуализированных сознаний, разрушения форм самосознания,
нарушения цивилизационных границ онтологической безопасности индивидов.
Отмечаются элементы кризиса модели национального государства и утраты
национального характера гегемонии, а также опасность этно-национального
преобразования общностей и утраты национальных и культурных
самобытностей в сетевой архитектуре глобального капитализма.

Анализируются негативные потенциальные последствия маргинализации. К ним
относятся, прежде всего, дезинтеграция некогда целостных общественных
единиц; снижение уровня идентичности с цивилизационных до религиозных,
этнических, кофессиональных; рост социальной отчуждённости и протестное
поведение; образование на периферии общества сложного конгломерата
групп, которые могут стать базой антигосударственных, антиобщественных
выступлений; дисфункциональные сбои в общественной системе и теневизация
экономики; рост преступности и наркомании.

Высказывается предположение о том, что процессы маргинализации могут
быть спровоцированы извне, с помощью информационных манипулятивных
технологий, использующих фиктивные репрезентативности и влияющих на
формирование идентичностей, а кроме этого действием экономических
рычагов влияния на общество в системе мировой экономики и политики.

Подчеркивается необходимость создания культурных и институциональных
элементов модернизации, адаптированных к национальным и культурным
традициям, поскольку маргинализация является одной из возможных
стратегий аккультурации общества, оказавшегося в условиях
взаимопроникновения культур в обстоятельствах глобальных взаимодействий.

Исследование проводится в области междисциплинарного синтеза.
Теоретическую рефлексию процессов и явлений сетевого глобального
общества в силу сетевой нелинейной логики информационного обмена, а
также, учитывая становление постнеклассического образа социальной
реальности, предложено проводить в рамках постнеклассической
познавательной парадигмы, полагая сетевое общество в качестве “большой
системы”, обладающей в свете синергетических представлений свойствами
самоорганизации и самоусложнения.

Осуществляется сравнительный анализ методологических оснований подходов,
сложившихся в исследованиях маргинальности в течение индустриального
периода, а также методологических принципов рефлексии сетевой
реальности, вписанной в постнеклассическую картину мира. Предлагается
авторский подход к исследованию маргинальности в сетевом обществе.
Формулируются новые определения концептов маргинальности. Вырабатываются
практические рекомендации для профилактики маргинализации, чреватой в
условиях генезиса сетевого глобального общества хантингтоновским
„столкновением цивилизаций”.

Ключевые слова: маргинализация, информация, сетевое общество, кризис
идентичности, глобализация, информациональный капитализм,
евроинтеграция, постнеклассическая парадигма, дискурс.

SUMMARY

Svyashchuk A. L. Marginality Phenomena in the Aspect of Net Society
Genesis. – Manuscript.

Thesis for a candidate degree of Philosophy sciences on speciality
09.00.03 – social philosophy and philosophy of history. – Kharkov
University of Air Force named after Ivan Kozhedub, Kharkov, 2006.

A socially philosophic analysis of phenomena of marginal row under
conditions of net global society genesis is being conducted in current
thesis.

A structural and cultural marginal states of social subjects are being
analyzed that arouse when social structure and social-and cultural
sphere of transition to a new way of structural stability, i.e.
informational capitalism, acting under conditions of global economics
and politics.

A comparative analysis of approaches on a methodological basis is being
carried out that are reached in the process of investigating the
marginality within an industrial period and proceeding from the
methodological reflexion principles of net reality that is inscribed
into postclassical picture of the world. An author approach concerning
the investigation of marginality in a net society is proposed. Some new
concept’s definitions of marginality are formulated. The marginal
consequences of “net process” are being analyzed that meet at the very
same point of global and local processes.

Same practical recommendations for the preventive measures are worked up
that under conditions of net global society genesis are fraught with
dissidence of united social-and cultural spaces and “huntington”
collision of civilization.

Key words: marginalization, information, net society, crisis of
identity, globalization, informational capitalism, European integration,
postclassical paradigm, discourse.

Відповідальний за випуск

кандидат філософських наук, доцент Кузнєцов А.Ю.

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020