МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
ПУШКАРЕНКО Ольга Анатоліївна
УДК: 616.33-008.1:616.33-009:616-071
Оптимізація діагностичного алгоритму диспепсії як синдрому і як
захворювання
14.01.10 – педіатрія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Львів – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі дитячих хвороб медичного факультету
Ужгородського національного університету МОіН України
Науковий керівник – доктор медичних наук, професор
Горленко Олеся Михайлівна,
Ужгородський національний
університет МОіН України,
завідувач кафедри дитячих
хвороб
Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор
Ткаченко Світлана Кузьмівна,
Львівський національний медичний університет
імені Данила Галицького МОЗ України,
професор кафедри факультетської та шпитальної педіатрії
доктор медичних наук, професор
Банадига Наталія Василівна,
Тернопільський державний медичний університет
імені І.Я. Горбачевського МОЗ України,
завідувач кафедри педіатрії факультету післядипломної освіти
Провідна установа – Національний медичний університет імені О.О.
Богомольця МОЗ України,
кафедра педіатрії №1, м. Київ
Захист відбудеться „14” березня 2007 р. о 11.00 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д. 35.600.04, при Львівському національному
медичному університеті імені Данила Галицького (79010, м. Львів, вул.
Пекарська, 69).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського національного
медичного університету імені Данила Галицького (79000, м. Львів, вул.
Січових Стрільців, 6)
Автореферат розісланий „13” березня 2007 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат медичних наук, доцент
А.І.Попович
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Функціональні захворювання шлунково-кишкового тракту,
що проявляються симптомами диспепсії, привертають до себе все більшу
увагу лікарів-гастроентерологів (Бабак О.Я., 2004). Цікавість
дослідників до цієї проблеми пов’язана з великою поширеністю
диспепсичних порушень серед дорослих і дітей – від 20 до 50% (Римарчук
Г.В., Полякова С.І., 2001; Бабак О.Я., 2004) та наявністю різної тактики
діагностики і нераціональної терапії (Хавкин А.И., Бельмер С.В., Волынец
Г.В., 2002; Бабак О.Я., 2004). Присутність диспепсичних симптомів
суттєво знижує якість життя хворих і приводить до виникнення органічних
змін та формування хронічної патології (Римарчук Г.В., Полякова С.І.,
2001; Лук’янова О.М., 2002).
У світовій практиці диспепсія розглядається як два поняття: в широкому
значенні слова – як синдром, а у вузькому (тоді вона зазвичай
називається невиразковою або функціональною диспепсією) – як самостійне
захворювання, при якому больовий і диспепсичний синдроми сумісні. Тому,
виходячи із сучасних уявлень, старі стереотипи щодо хронічного гастриту
і/або хронічного дуоденіту не правомірні. Хронічний гастрит і дуоденіт –
це поняття насамперед морфологічні і мають право на життя тільки після
морфологічного вивчення біоптатів слизової оболонки шлунка, а не при
клінічному обстеженні (Передерій В.Г., 1997).
У педіатрії особливо важливо вирішити проблему функціональної диспепсії
(ФД) у зв’язку із частою мізерністю морфологічних змін ШКТ у дітей з
вираженим клінічним симптомокомплексом (Ейберман А.С., 2001). Останніми
роками чітко прослідковується тенденція до значного „омоложення”
гастродуоденальної патології у дітей. Статистичні дані по Україні за
2000-2001 роки (Бюлетень МОЗ України, Київ, 2001) теж вражають: понад
2,2 млн. дітей хворіють на патологію органів травлення. У структурі
захворюваності гастродуоденальної зони у дітей на ФД відводиться 10-15%
(Білоусов Ю.В., 2002). Необхідність більш чіткого виділення
функціональних порушень у педіатричній клініці також зумовлена
особливостями критичних періодів росту і розвитку дитини, станом
адаптаційних і регуляторних систем. Будь-які функціональні порушення є
початковим проявом органічного процесу, в тому числі і в травній системі
(Салмова В.С., Філін В.А., Тріфанова І.В. та ін., 1994).
Незважаючи на велику кількість досліджень з даної тематики (Ейберман
А.С., 2001; Бельмер С.В., Хавкин А.І., 2002; Корниенко Е.А., 2002;
Щербаков П.Л., 2003; Римарчук Г.В., 2001; Білоусов Б.В., 2002; Ігнатова
Т.Б., 2003; Пошехонова Ю.В., 2003; Салтанова С.Д., 2003; Drossman A.,
1999, 2006; Rasguin A., 2006), багато питань потребують деталізації для
пояснення патогенезу функціональної диспепсії, особливо в дитячому віці.
Зокрема, залишаються невирішені практичні питання з алгоритму
встановлення діагнозу „Функціональна диспепсія” (Ейберман А.С., Тріфонов
В.Д., Мухіна Ю.Г, 2001). По суті це метод виключення інших захворювань,
в основі якого – проведення диференціальної діагностики диспепсичних
проявів. Тому є потреба оптимізації диференціально-діагностичних
критеріїв як функціональної диспепсії, так і синдрому диспепсії з
урахуванням маркерів ранньої діагностики для своєчасного виявлення
передпатологічних станів та створення ефективної системи
профілактично-лікувальних заходів, спрямованих на поліпшення та
збереження стану здоров’я дітей.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження є фрагментом науково-дослідної держбюджетної теми „Екзо- та
ендоекологія дитячого організму, мінеральний гомеостаз і шляхи його
корекції”, номер державної реєстрації 0105U007683, яка виконується на
кафедрі дитячих хвороб Ужгородського національного університету.
Здобувач є співвиконавцем даного дослідження.
Мета дослідження: удосконалити діагностику диспепсії у дітей на підставі
комплексної оцінки клініко-лабораторних та інструментальних показників
для чіткої диференціації функціональної диспепсії і синдрому диспепсії.
Завдання дослідження:
1. Виявити і проаналізувати особливості клінічного перебігу диспепсії в
обстежених дітей.
2. Провести скринінг лабораторних та інструментальних досліджень хворих
із диспепсичними скаргами.
3. Визначити роль дисбалансу окисно-відновних процесів у формуванні
особливостей клінічного перебігу функціональної диспепсії та синдрому
диспепсії.
4. Вивчити секреторну та моторно-евакуаторну функцію шлунка у дітей з
диспепсією шляхом експрес-рН-метрії та ультразвукового дослідження.
5. Оцінити стан вегетативної нервової системи у хворих із диспепсією.
6. На підставі багатофакторного аналізу виділити провідні моменти
розвитку диспепсії як синдрому і як окремого захворювання та розробити
таблицю індивідуального прогнозування різного ступеня протікання
диспепсичних проявів.
Об’єкт дослідження: диференціально-діагностичні критерії диспепсії у
дітей.
Предмет дослідження: клініко-лабораторні та інструментальні особливості,
стан вільнорадикального окислення ліпідів (ВРОЛ), моторно-евакуаторна
функція шлунка (МЕФШ), стан вегетативної нервової системи у хворих із
диспепсичними проявами.
Методи дослідження: моніторинг клініко-анамнестичних даних, загальні
клініко-лабораторні аналізи (загальний аналіз крові, загальний аналіз
сечі), копрологічне дослідження для характеристики топіки ураження і
ступеня виразності порушень травної функції шлунково-кишкового тракту,
імуноферментний аналіз крові для визначення антитіл до Неlicobacter
pylori, бактеріологічне дослідження калу для діагностики різного ступеня
виразності дисбіозу кишок, біохімічні обстеження (у тому числі
визначення активності антиоксидантного ферменту каталази, визначення
рівня малонового диальдегіду для оцінки стану системи вільнорадикального
окислення ліпідів), морфологічні методи (взяття біоптатів слизової
оболонки шлунка (СОШ) з подальшим забарвленням мазків
гематоксилін-еозином та за методом Гімза) для встановлення глибини та
характеру морфологічних змін СОШ, інструментальні обстеження
(езофагофіброгастродуоденоскопія, ультразвукове дослідження, комп’ютерна
експрес-рН-метрія, ритмокардіографія для оцінки стану вегетативної
нервової системи).
Наукова новизна одержаних результатів. На підставі вперше проведеного
комплексного клініко-лабораторного, інструментального, біохімічного,
морфологічного досліджень отримано нові дані про особливості перебігу
диспепсичних проявів у дітей. Розширені існуючі дані щодо частоти та
особливостей інфікування Н.рylori у дітей із ФД та СД. Доведено, що при
ФД заселення СОШ Н.рylori з найбільшим відсотком проявляється у хворих
із виразковоподібним варіантом. У випадку дискінетичного варіанту
Н.рylori частіше діагностується при сповільненій моторно-евакуаторній
функції шлунка, що розкриває деякі патогенетичні чинники розвитку
порушень моторики шлунка. Отримані нові дані про діагностичну та
прогностичну цінність оцінки гістологічної картини, яка є одною із
презентативних в диференціальній діагностиці функціональної диспепсії та
синдрому диспепсії.
Вперше оцінено моторно-евакуаторну функцію шлунка у дітей з ФД і у дітей
із СД ультразвуковим методом за Лемешко З.А. Доповнені відомості про
стан кислототвірної функції шлунка при різних варіантах протікання
функціональної диспепсії.
З’ясовано, що при всіх варіантах СД спостерігається активація ПОЛ, яка
зумовлена, передусім, інфікуванням Н.рylori, значною тривалістю
захворювання, морфологічними змінами у слизовій оболонці шлунка.
Встановлено, що для хворих із ФД дисбаланс нервової регуляції
проявляється фазою напружених адаптаційно-компенсаторних механізмів і
свідчить про наявність певних резервів організму в цілому. У хворих із
СД вегетативні порушення глибші і характеризуються фазою відносної
компенсації, що призводить до швидкого виснаження енергетичних запасів
організму. Це дозволяє використовувати ритмокардіографію для ранньої
діагностики диспепсії.
Шляхом багатофакторного аналізу та розробки моделей приналежності до
певних груп науково обгрунтований та представлений в таблиці
індивідуального прогнозування за Вальде диференціальний підхід до
діагностики диспепсії із визначенням ступеня ризику розвитку органічного
стану.
Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність даної
наукової роботи полягає в тому, що розроблено і впроваджено в практичну
медицину рекомендації стосовно диференціального підходу до діагностики
ФД і СД у дітей у вигляді таблиці індивідуального прогнозування за
Вальде.
Апробовано в клінічній практиці неінвазивний та інформативний метод
діагностики МЕФШ за Лемешко З.А., який донедавна використовувався у
дорослій терапевтичній гастроентерології. Рекомендовано виявляти
порушення МЕФШ, оцінювати стан вегетативної нервової системи для ранньої
діагностики і призначення адекватної терапії хворим із диспепсичними
проявами з метою профілактики хронізації процесу.
Особистий внесок здобувача. Автором особисто визначено мету і завдання
дисертаційної роботи, проведено інформаційно-патентний пошук, підібрано
та сформовано групи дітей, що підлягали дослідженню. Самостійно зібрано
і оброблено матеріал методом статистики та математичного аналізу. Автор
запровадила в практичну дитячу гастроентерологію ультразвукову
діагностику порушень моторики шлунка; сформулювала всі положення роботи
і висновки, здійснила узагальнення результатів роботи та їх оцінку.
Автором самостійно обгрунтовані практичні рекомендації та реалізовано їх
впровадження в роботу медичних закладів охорони здоров’я.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були
висвітлені і обговорені на обласній науково-практичній конференції
(Ужгород, 2004), на Всеукраїнському симпозіумі педіатрів „Вплив
екопатологічних чинників на стан здоров’я дітей” (Тернопіль, 2004), на
науково-практичній конференції з міжнародною участю, присвяченій
60-річчю Ужгородського національного університету (Ужгород, 2005), на
наукових конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського
національного університету (№№ 59, 60, Ужгород, 2005, 2006).
Публікації на тему дисертації. Основні положення дисертації викладено в
одній монографії та семи наукових статтях у фахових виданнях.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 164 сторінках
друкованого тексту і складається із вступу, огляду літератури, клінічної
характеристики обстежених дітей та опису матеріалів і методів
дослідження, чотирьох розділів власних досліджень, висновків,
рекомендацій щодо наукового і практичного застосування здобутих
результатів, переліку використаних джерел, який містить 292 джерел (з
них 91 – іноземних авторів), викладених на 25 сторінках. Робота
ілюстрована 54 таблицями, 11 рисунками.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених у дисертації
завдань було відібрано 125 дітей віком 7-15 років з диспепсичними
проявами, яким виставлявся основний діагноз „Хронічний гастрит із
збереженою, підвищеною чи зниженою секреторною функцією шлунка, стадія
загострення або неповної ремісії” згідно діагностичних критеріїв та
рекомендацій провідних науково-дослідних інститутів. У ряді випадків був
присутній супутній діагноз (диспанкреатизм (28,0±4,02%), хронічний
холецистит, стадія ремісії (8,80±2,53%), дискінезія жовчевивідних шляхів
по гіпотонічному (22,40±3,73%) і гіпертонічному (2,40±1,37%) типах,
дисбіоз кишок (4,80±1,91%), лямбліоз (8,80±2,53%), аскаридоз
(5,60±2,06%), ентеробіоз (1,60±1,12%), синдром подразненої кишки
(1,60±1,12%), гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (2,40±1,37%)). Після
проведених додаткових обстежень сформовано дві групи хворих: 1 група
пацієнтів із ФД (n=50) і 2 група пацієнтів із СД (n=75).
Обстеження хворих із диспепсією проводилося на базі обласної дитячої
поліклініки і лікарні м. Мукачева та діагностичного відділення дитячої
лікарні м. Ужгорода. Деякі додаткові методи дослідження здійснювалися на
кафедрі біохімії, на кафедрі анатомії, на кафедрі нормальної і
патологічної фізіології Ужгородського національного університету та на
базі морфологічного відділення обласного онкодиспансера в м. Ужгороді.
Робота складалася з трьох етапів. Першим етапом було здійснення
клінічного обстеження, що включало вивчення скарг хворого, детальний
збір анамнестичних даних із з’ясуванням початку захворювання та можливих
причин виникнення. Дані досліджень заносили у спеціально розроблену
карту обстеження хворого.
Другий етап включав повне лабораторно-інструментальне обстеження
вибраного контингенту хворих для чіткої верифікації діагнозів –
функціональна диспепсія і синдром диспепсії та виділення основних
моментів розвитку кожного з них. Здійснювали загальні клінічні аналізи
крові та сечі, біохімічний аналіз крові, визначали активність ферментів
підшлункової залози в крові та сечі, дуоденальне дослідження на
наявність лямблій, дослідження калу на активність трипсину, копрологічне
дослідження, бактеріологічне дослідження калу. Первинна діагностика
Н.рylori-інфекції проведена за допомогою ІФА крові (діагностична
ферментна тест-система “ХелікоБест – антитіла”). Серед інструментальних
методів використовувалася езофагофіброгастродуоденоскопія (Реntax FB –
24) з метою візуалізації запальних явищ слизової оболонки стравоходу,
шлунка, дванадцятипалої кишки та порушень моторики у вигляді
дуоденогастрального і гастроезофагеального рефлюксів. Подальша біопсія,
виготовлення гістологічних зрізів і фарбування гематоксилін-еозином та
за методикою Гімза виконувалися для морфологічної характеристики
слизової оболонки шлунка та визначення Н.рylori в біоптатах.
Топографічну експресгастро-рН-метрію проводили за допомогою мобільного
портативного реєстратора рН-метричної інформації уздовж шлунка (методика
Чернобрового В.Н., 1990). УЗД органів черевної порожнини здійснювали
апаратом ALOKA – SSD – 500, Scanner – 200, Pie medical.
При встановленні діагнозу „Функціональна диспепсія” були враховані
наступні Римські критерії II (1999):
1. Постійна або рецидивуюча диспепсія (біль або дискомфорт у верхній
частині черева по середній лінії, що триває не менше 12 тижнів за
останній рік).
2. Відсутні докази органічного захворювання при ретельному зборі
анамнезу, ендоскопічному обстеженні верхніх відділів травного тракту і
УЗД органів черевної порожнини.
3. Відсутність полегшення після дефекації або зв’язку диспепсії із
зміною частоти і форми випорожнень.
Сьогодні єднальна нарада Міжнародної робочої групи з удосконалення
діагностичних критеріїв функціональних захворювань шлунково-кишкового
тракту впроваджує Римські III діагностичні критерії (2006), відповідно
до яких функціональна диспепсія характеризується не виразковоподібним,
дискінетичним чи змішаним варіантами протікання захворювання, а двома
синдромами (постпрандіальний дистрес-синдром і синдром епігастрального
болю). Проте нові критерії ще не впроваджено в практичну діяльність
українських гастроентерологів, тому актуальними є Римські критерії II.
На третьому етапі у хворих 1-ї та 2-ї груп здійснювалося детальне
вивчення МЕФШ шляхом ультразвукового дослідження за методикою Лемешко
З.А. Даний метод донедавна використовувався в дорослій гастроентерології
і не був апробований серед дітей. Методика ультразвукової оцінки МЕФШ
заслуговує на увагу, особливо у дітей, з приводу нетравматичності та
точності виміру таких показників, як період напіввиведення зі шлунка,
частота перистальтичних хвиль, амплітуда перистальтики.
Стан вегетативної нервової системи вивчався за даними ритмокардіографії.
Реєстрація та аналіз кардіограми в положенні стоячи і лежачи
здійснювалася за допомогою апаратно-програмного комплексу „Варіокард”.
Стан вільнорадикального окислення ліпідів оцінювали шляхом визначення
концентрації малонового диальдегіду та активності каталази в еритроцитах
(за методом Овсянникової Я.М., 1999).
Крім того, здійснювалася порівняльна характеристика результатів
вищевказаних досліджень з даними обстеження у контрольній групі: у 38
дітей – вивчення титрів венозної крові, у 10 дітей – вивчення показників
ритмокардіографії, у 29 дітей – вивчення процесів перекисного окислення
ліпідів і стану антиоксидантної системи, у 12 дітей – вивчення МЕФШ.
Аналіз та обробка отриманих результатів обстеження хворих здійснювалися
за допомогою комп’ютерної системи Мicrosoft Ехсеl 7.0, статистичного
пакета програми Statistica 5.5. Розподіл параметричних критеріїв у
групах оцінювався на нормальність за допомогою критерію Шапіро-Вілкса.
Оскільки розподіл більшості параметричних показників не був гаусівський
(нормальний), то їх описування проводилося шляхом подачі медіани,
мінімум-максимум і нижній-верхній квартилі. Порівняння параметричних
показників у групах здійснювалося за допомогою критерію Манна-Уітні.
Аналіз взаємозв’язку двох ознак проводився за методом Спірмена з
визначенням коефіцієнта кореляції с. У разі нормального розподілу
описова статистика включала визначення середнього значення та його
похибки. Порівняння двох незалежних груп за однією ознакою здійснювалося
з використанням t-критерія (Ст’юдента) для незалежних вибірок.
Кореляційний аналіз проводився за методом Пірсона з обчисленням
коефіцієнта кореляції r, коефіцієнта множинної кореляції R і коефіцієнта
детермінації r1.
Для багатофакторного аналізу застосовували метод множинної регресії у
разі багатофакторних моделей передбачення належності до певної групи.
Розроблялася таблиця індивідуального прогнозування методом послідовного
неоднорідного математичного аналізу за Вальде з обчисленням коефіцієнта
інформативності для діагностики функціональної диспепсії і синдрому
диспепсії та прогнозування перебігу захворювання .
Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз клінічних даних показав,
що у пацієнтів з ФД (1 група), порівнюючи з хворими із СД (2 група),
статистично достовірно виділено такі основні симптоми, як біль в
епігастрії, частіше ниючого характеру (60,0±6,90%, р
dh^„?
@
@
*-oeeeoaaaaaaaaaaaaUIA
H?N‚P RvU?WOYe\Aeaoegijiaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa
v
ooooooaUooooooooNNNA?
10,0±5,50%) та дискінетичному (15,40±10,42%) варіантах, ніж у хворих
2-ї групи (24,33±4,95%). В загальному прослідковувалися закономірності,
тобто при сповільненій МЕФШ частіше зустрічалася гіпоацидність (r=0,3,
р -100 9
Блювота -30 2,4
Тривалість клінічного анамнезу більше 3 років -38 5,6
менше 3 років 21 3,15
Позитивний титр АТ до АГ Н.pylori Є -22 2,3
Нема 18 1,8
Концентрація малонового диальдегіду: 2,24-3,99 ммоль/л і менше 36 6,12
4,0-8,37 ммоль/л і більше -27 4,59
Активність каталази: 732,25-1002 мкмоль/мг/Нb/хв 20 2,4
менше 732,25 або більше 1002 мкмоль/мг/Нb/хв -23 2,76
Продовж. табл. 1
1 2 3 4
Дані езофагофіброгастродуоденоскопії відсутність запальних явищ шлунка і
ДПК 105 21
антральна гіперемія слизової оболонки шлунка -22 2,1
тотальна гіперемія слизової оболонки шлунка -29 3,3
секреторна рідина із слизом в шлунку -22 4,5
секреторна рідина із слизом і жовчю в шлунку -52 3,5
Секреторна функція шлунка Нормоацидність 38 7,1
Гіперацидність -27 3
Гіпоацидність -46 4,2
Моторно-евакуаторна функція шлунка помірне сповільнення евакуації 70
4,5
справжнє (виражене) сповільнення евакуації -18 1,5
сповільнення евакуації при спазмі воротаря -47 3,7
справжнє (виражене) прискорення евакуації -80 4,36
Н.рylori-інфікованість при сповільненому періоді напіввиведення із
шлунка -26 4,4
Стан вегетативної нервової системи фаза напружених
адаптаційно-компенсаторних механізмів 34 5,95
фаза відносної компенсації -29 3,9
Цитоморфологічна картина
слизової оболонки шлунка нормальна гістологічна картина 118 26,4
помірна лімфоплазмоцитарна інфільтрація 121 29,5
Гістологічний метод визначення Н.pylori слабкий ступінь контамінації
Н.pylori слизової оболонки шлунка 27 4,8
помірний ступінь контамінації Н.pylori слизової оболонки шлунка -33 4,2
відсутність контамінації Н.pylori слизової оболонки шлунка 22 7,8
Отже, в результаті проведеного дослідження виділено провідні моменти
розвитку диспепсії та розроблено таблицю індивідуального прогнозування
різного ступеня протікання диспепсичних проявів з метою оптимізації
диференціально-діагностичних критеріїв диспепсії як синдрому і як
захворювання та створення системи ціленаправленої профілактики
органічної патології ШКТ у дітей.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення
актуального завдання сучасної педіатрії, яке полягає в удосконаленні
діагностики диспепсичних проявів у дітей шляхом комплексного
клініко-лабораторного, інструментального, біохімічного та морфологічного
досліджень з метою диференціації диспепсії на функціональну та
органічну.
1. Клінічний перебіг функціональної диспепсії характеризується
достовірною перевагою таких основних симптомів, як ниючий біль в
епігастрії (60,0±6,90%), біль, не пов’язаний з їдою (78,0±5,86%),
дискомфорт у верхній половині живота (84,0±5,18%), раннє насичення
(62,0±6,86%) та відчуття переповнення після їди (52,0±7,07%), тривалістю
менше 3 років (78,0±5,90%). Для органічної диспепсії характерна
достовірна перевага гострого болю (42,67±5,70%), болю, що пов’язаний з
їдою (58,67±5,69%), нудота (49,33±5,77%) та відрижка гірким
(20,0±4,62%), тривалістю більше 3 років (52,0±5,80%).
2. Скринінг лабораторних та інструментальних досліджень показав, що
основним у диференціації шлункової диспепсії є морфологічний критерій. А
саме – виражена лімфоплазмоцитарна інфільтрація (83,87±6,60%) і кишкова
метаплазія (9,68±5,30%) при синдромі диспепсії та нормальна гістологічна
картина (48,0±7,07%) і помірна лімфоплазмоцитарна інфільтрація
(52,0±7,07%), що є зворотнім процесом, при функціональній диспепсії.
3. Моторна функція шлунка при функціональній диспепсії характеризується
сповільненим періодом напіввиведення із шлунка (58,0±6,98%), що корелює
з дискомфортом, раннім насиченням, відчуттям переповнення і переважає
при дискінетичному варіанті, нормальною частотою перистальтичних хвиль
(68,0±6,60%) та поверхневою амплітудою перистальтики (44,0±7,62%).
Достовірно частіше при функціональній диспепсії зустрічається помірне
сповільнення евакуації, нормальна евакуація із дискоординацією
скоротливої активності. При синдромі диспепсії переважають глибші зміни:
сповільнений період напіввиведення із шлунка (77,42±7,50%), сповільнена
частота перистальтичних хвиль (48,40±8,98%) та сповільнена амплітуда
перистальтики (51,60±9,0%). Достовірним при синдромі диспепсії виявилося
сповільнення евакуації при спазмі воротаря (р=0,05) та переважання
Н.рylori-інфікованості при сповільненому періоді напіввиведення із
шлунка (р
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
