.

Історичний аналіз становлення та розвитку медико – профілактичної допомоги робітникам водного транспорту України (на прикладі київської центральної ба

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
146 3102
Скачать документ

ІНСТИТУТ МЕДИЦИНИ ПРАЦІ АМН УКРАЇНИ

ПРАНІК Світлана Андріївна

УДК 614.2:61/656.629:001.5

Історичний аналіз становлення та розвитку медико – профілактичної
допомоги робітникам водного транспорту України (на прикладі київської
центральної басейнової клінічної лікарні МОЗ України)

14.02.04 – Історія медицини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії науки і техніки Центру досліджень
науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН
України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

ДУПЛЕНКО Юрій Костянтинович

Центр досліджень науково-технічного

потенціалу та історії науки

ім. Г.М. Доброва НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

НАГОРНА Антоніна Максимівна,

Інститут медицини праці АМН України,

завідувачка відділом епіддосліджень

кандидат історичних наук, доцент

СТУПАК Федір Якович,

Національний медичний

університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,

доцент кафедри „Соціальної медицини та

охорони здоров’я”

Захист відбудеться 13.09.2007 р. о 12-30 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.554.01 в Інституті медицини праці АМН
України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 75.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту медицини праці
АМН України: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 75.

Автореферат розіслано 17.07.2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради
Степаненко А.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається тим, що в роботі доводиться засобами
історико-наукового аналізу розвитку медицини водного транспорту, що
однією з форм успішної реалізації сучасних тенденцій в медицини є
створення комплексних науково-лікувальних структур, в яких лікувальний
процес безпосередньо поєднаний з науковими дослідженнями і підготовкою
медичних кадрів. Впровадження в життя зазначеної форми ефективної
взаємодії медичної науки, освіти і лікувального процесу має особливе
значення для тих галузей народного господарства, які відрізняються
специфічною професійною патологією зайнятих в ній працівників і тому
потребують відповідного проблемно орієнтованого підходу до лікування і
проведення профілактичних заходів. Саме до таких галузей належить водний
транспорт.

Тому зовсім не випадковим є факт створення в 40 роках минулого століття
Київської лікарні водників, як науково-клінічної бази нового типу
(Пелещук А.П., 1999). Для України, яка будучи морською державою, активно
нарощувала свій водний транспортний потенціал на той час важливим
завданням стало створення ефективного медичного обслуговування
працівників цієї стратегічної галузі. В короткий термін була сформована
загальнонаціональна мережа медицини водного транспорту, в складі якої
ключову роль стала відігравати Київська лікарня водників. Її становленню
як науково-клінічної бази в значній мірі сприяла участь видатних
вчених-медиків і організаторів охорони здоров’я (Аронов Г.Ю., 2001 р.).

За роки свого існування колектив медиків та науковців цієї лікарні
зробив вагомий внесок в розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я
завдяки широкому впровадженню досягнень сучасної медичної науки в
лікувальну практику. Проте економічна криза, що розвинулася в незалежній
Україні, і яка в значній мірі торкнулася стану водного транспорту,
поставила під загрозу подальше існування в складі цієї галузі
науково-клінічного комплексу (Скакун М.П, 2004).

Результати аналізу історичної спадщини медицини водного транспорту в
контексті нових тенденцій і перспектив соціально-економічного розвитку
транспортної галузі України засвідчують необхідність не тільки
збереження галузевої медичної мережі, а й сприяння її подальшому
розвитку. У світлі цього є необхідним, перш за все, визначити нові
механізми організації діяльності мережі і, зокрема такої
науково-клінічної структури, як Київська лікарня водників. Важливо було
ретельно дослідити накопичений досвід роботи Київської лікарні водників,
як ключового елементу системи медицини водного транспорту України,
визначити соціально-економічні умови, в яких ця нова для свого часу
галузева науково-лікувальна структура виникла і розвивалась. Цьому і
присвячена дисертація.

В дисертації проаналізовано процес становлення Київської басейнової
лікарні як науково-освітньо-лікувального комплексу нового типу, який
сприяє опануванню новітніх досягнень медичного знання, і застосовуванню
їх на практиці. На прикладі діяльності лікарні простежується процес
поєднання медичної науки з практичною медициною, що стає умовою більш
повного і стійкого клінічного результату при зменшенні економічних
витрат, скороченні строків лікування. Все це відповідає вимогам
реформування охорони здоров’я в сучасних умовах шляхом поєднання якісної
медичної допомоги із зменшенням бюджетних витрат.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконано
в рамках планової науково-дослідної теми „Фундаментальні ідеї і теорії
сучасного природознавства: історико-культурний і світоглядний контексти”
(номер держрегістрації 0104U006358), яка виконувалася в Центрі
досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.
Доброва НАН України в 2004-2006 рр.

Мета дослідження – здійснити цілісний історико-науковий аналіз процесу
становлення та розвитку Київської центральної басейнової клінічної
лікарні.

Завдання дослідження:

проаналізувати історію становлення та розвитку форм взаємодії медичної
науки, медичної освіти та лікувального процесу;

з’ясувати передумови виникнення і динаміку розвитку медицини водного
транспорту;

оцінити діяльність лікарні для обслуговування водників та її значення
для розвитку системи охорони здоров’я України;

простежити особливості умов праці та професійної патології водників та
їх еволюцію з часом;

відтворити історико-біографічні портрети видатних вчених і клініцистів,
які працювали у лікарні і зробили вагомий внесок у вирішення основних
проблем медицини водного транспорту.

Об’єктом дослідження є становлення та розвиток медицини водного
транспорту України.

Предмет дослідження –діяльність Київської центральної басейнової
клінічної лікарні як науково-освітньо-лікувального комплексу в контексті
розвитку медицини водного транспорту України.

Методологічною основою дисертації є принципи об’єктивності та історизму.
Використовувалися хронологічний, порівняльно-історичний, логічний та
синтетичний методи аналізу та оцінки наукової літератури з досліджуваної
теми, а також науковознавчий і соціологічний методи.

Застосування загальнонаукових, міждисциплінарних, історичних та власне
медичних методів (аналіз динаміки професійної патології водників,
особливостей умов праці, що зумовлюють дану патологію, наукових робіт,
виконаних у Київській центральній басейновій клінічній лікарні ім.. В.М.
Іванова) стало шляхом розв’язання завдань дисертаційного дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1934 по 2005 рр. Обрані
межі надають можливість виявити зміст і організацію медичної допомоги
працівникам водного транспорту України у різних системах суспільного
ладу – в умовах України Радянської Республіки в складі СРСР, а згодом –
в умовах незалежної України. Початкова межа обумовлена часом організації
і становлення української водницької служби, кінцева межа –
функціонування сформованої медицини водного транспорту в сучасних
умовах. Хронологічні рамки дослідження подекуди порушуються, що
викликано необхідністю показати історичні корені або наслідки того чи
іншого явища.

Джерелознавчу основу дослідження становить загальноісторична і галузева
література з проблем історії медицини та медицини праці, в тому числі
автореферати дисертацій та закінчені дисертаційні дослідження,
монографії, збірники наукових статей і матеріали наукових з’їздів та
конференцій. В процесі роботи дисертантом проаналізовано також архівні
джерела та матеріали газет і журналів. Особлива увага приділена творам
вітчизняних першопроходців водницької медицини – В.М. Іванова, Є.Л.
Ревуцького, А.П. Пелещука, Л.А. Пирога. Цінним джерелом виявилися
видання наукових товариств України: публікації, протоколи, статути,
звіти та інша друкована продукція, а також матеріали архіву Київської
лікарні водників за 1934-2005 рр.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що:

вперше відтворено історію Київської лікарні водників на тлі становлення
і розвитку медицини водного транспорту в Україні;

залучено до наукового обігу неопубліковані матеріали з архівів, що
стосуються досліджуваної проблеми;

докладно досліджено історичну динаміку професійної виробничо-обумовленої
патології водників, її лікування та профілактики;

висвітлено роль Київської центральної басейнової клінічної лікарні як
науково-освітньо-лікувального комплексу нового типу;

проаналізовано наукову та організаційну спадщину співробітників кафедри
факультетської терапії №2 Київського медичного інституту, що базувалася
в Київській центральній басейновій клінічній лікарні;

викладені у дисертації положення дозволяють заповнити прогалину в
історії медицини України стосовно оцінки розвитку медицини водного
транспорту.

Теоретична цінність роботи. Викладені у дисертації положення дозволяють
заповнити прогалину в історії медицини України стосовно оцінки розвитку
медицини водного транспорту. Проведений історико-науковий аналіз цього
процесу виступає теоретичним обгрунтуванням необхідності створення
науково-лікувальних комплексів, як запоруки ефективної реалізації
тенденцій в сучасній медицини щодо єдності науки, освіти і лікувальної
діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть
сприяти обізнаності широкої медичної громадськості щодо особливостей
професійної патології працівників галузі. Узагальнені матеріали
дослідження можуть бути використані при розробці програм і методичних
рекомендацій щодо підготовки спеціалістів з професійної патології, а
також фахівців лікувально-профілактичних установ мережі водного
транспорту. Результати, отримані в ході виконання дисертації, допоможуть
подальшим науковим пошукам в галузі історії медицини України.

Апробація дисертації. Основні наукові положення та висновки дисертації
доповідалися та обговорювалися на ІІ Міжнародному з’їзді Конфедерації
істориків медицини (Москва, 2003); XX Міжнародному київському симпозіумі
з науковознавства, історії науки і техніки „Академічна наука: минуле,
сучасне, майбутнє” (Київ, 2004); на Науково-медичних радах
лікувально-профілактичних установ Дніпровського басейну
(Дніпропетровськ, 2003; Запоріжжя, 2004).

Публікації. За матеріалами досліджень, представлених в дисертації
опубліковано 10 наукових праць, серед яких 6 у фахових виданнях,
визначених ВАК України, 1 публікація у ювілейному виданні до 90-річчя
Київської центральної басейнової лікарні, 1 у тезах доповідей, 2 у
матеріалах Науково-медичних рад лікувально-профілактичних установ
Дніпровського басейну.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, п’яти розділів,
висновків, списку використаних джерел (119 назв) та трьох додатків (20
сторінок). Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 196 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми, дається характеристика стану
розробки проблеми, розкривається її актуальність та ступінь вивченості,
сформульовано мету і основні завдання дослідження, розкривається новизна
і практичне значення, даються відомості про апробацію дисертаційної
роботи.

Визначено предмет, завдання, методи і джерельну базу проведеного
історико-наукового дослідження в зазначених хронологічних межах, що
відображено на рис.1. Основні етапи проведення наукових досліджень
подано на рис.2.

Здійснено історіографічний огляд пошуку форм взаємодії медичної науки,
медичної освіти і лікувального процесу під кутом зору завдань доказової
медицини. Доказова медицина покликана переозброїти медицину, очистити її
від сумнівних положень і гіпотез, а також від малоефективних методів
діагностики, профілактики і лікування, значно підняти рівень
фармакотерапії.

Пошук форм взаємодії названих елементів нерозривно пов’язаний в історії
із становленням державної системи охорони здоров’я. Цей процес на
українських землях відбувався в рамках Російської імперії. Він був
започаткований на медичному факультеті Московського університету, коли
процес викладання медицини став включати демонстрацію хворих, що
датовано початком ХІХ ст. В цей період на медичних факультетах
університетів Російської імперії було сформовано чотири взаємопов’язані
і послідовні етапи клінічної підготовки майбутніх лікарів.

Об’єктом дослідження Становлення та розвиток медицини водного транспорту
України.

Предмет дослідження Діяльність Київської центральної басейнової
клінічної лікарні як науково-освітньо-лікувального комплексу в контексті
розвитку медицини водного транспорту України. Наукове спрямування
діяльності лікарні в різні періоди її розвитку

Науково-дослідні розробки

Методичні та інформаційні матеріали

Мета дослідження Цілісний історико-науковий аналіз процесу становлення
та розвитку Київської центральної басейнової клінічної лікарні в
контексті історії медицини водного транспорту України.
Історико-бібліографічний пошук необхідних джерел Комплексний
історико-науковий аналіз матеріалу

Матеріали дослідження Літературні джерела, історичні довідки, спогади
Наукові праці з госпітальної терапії, історії медицини та охорони
здоров’я Нормативні та методичні документи, інформаційні матеріали Звіти
науково-дослідницької роботи, дисертаційні дослідження

Методи дослідження Історичний, хронологічний, наукознавчий,
соціологічний, логічний, порівняльного аналізу, аналітичний, синтетичний

Рис.1. Об’єкт, мета та методи досліджень

На українських землях фундамент для медичної освіти закладався ще
Києво-Могилянською академією. Чимало її вихованців, згодом, після
подальшої фахової освіти у шпитальних школах, а потім – і в європейських
університетах, стали відомими вченими-медиками. З 1802 р. в
Києво-Могилянській академії почали викладати основи медичних знань, для
чого було відкрито медичний клас. Першим професором у цьому класі був
відомий український лікар, доктор медицини Опанас Масловський. Кількість
студентів, що прослухали цей “первоначальный” курс медичних наук
перевищила 150 чоловік. Це був дійсно початковий курс: з одного боку,
він був

І етап Вивчення та аналіз історії становлення і розвитку медицини
водного транспорту

Аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду з вирішення проблем медицини
водного транспорту

Передумови виникнення медицини водного транспорту в Україні

Літературні джерела

ІІ етап Проведення наукометричного аналізу напрямків досліджень в
галузі охорони здоров’я на різних етапах розвитку медицини водного
транспорту

Вивчення наукової продукції НМУ ім.

О.О. Богомольця

Вивчення матеріалів конференцій, з’їздів лікарів

Аналіз науково-дослідних робіт з проблем організації охорони здоров’я

Матеріали архівів фондів ЦДАВОВ, МОЗ України, кафедр медичних вузів,
КЦБКЛ ім. В.М. Іванова

Спогади лікарів-науковців НМУ ім. О.О. Богомольця

Додаткові джерела інформації про розвиток медицини водного транспорту

ІІІ етап Вивчення та аналіз історії становлення і розвитку Київської
центральної басейнової клінічної лікарні як
науково-освітньо-лікувального комплексу в контексті розвитку медицини
водного транспорту України

Дослідження організації лікарні для працівників водного транспорту в
Києві та її розвитоку в 1934-2005 рр.

Вивчення основних напрямків наукової діяльності лікарні.

Аналіз гігієнічних аспектів праці водників Дніпровського басейну в
світлі формування професійної патології

Оцінка досвіду роботи Київської центральної басейнової клінічної лікарні
ім. В.М. Іванова як науково-освітньо-лікувального комплексу нового типу

Характеристика стратегії взаємодії лікарні з іншими установами охорони
здоров’я в Україні

ІV етап Узагальнення та систематизація результатів досліджень

V етап Впровадження

Пропозиції до створення науково-освітньо-лікувальних комплексів на базі
лікарень Дніпровського басейну

Публікації статей, тез, виступи на конференціях

Накази МОЗ України

Рис.2. Етапи проведення наукових досліджень

націлений на мінімум медичних знань для пересічної культурної людини, а
з іншого – міг слугувати базою для подальшої фахової освіти.

Одним з перших медичних факультетів, створених в Україні, було
відділення лікарських і медичних наук в Харківському університеті, який
відкрився на початку 1805 року. У 1841 р. із відкриттям медичного
факультету Київського університету Київ стає одним із значних
університетських центрів з підготовки висококваліфікованих лікарів.

Після подій 1917 р. одним з визначних моментів пошуку форм взаємодії
медичної освіти, науки та практичної діяльності можна вважати
організацію Інституту охорони здоров’я (1920), який об’єднав медичний
факультет університету Св. Володимира, Київський жіночий медичний
інститут (заснований у 1916 р. на базі Вищих жіночих курсів), медичний
факультет Українського державного народного університету та
Одонтологічний інститут, невдовзі перейменований на Київську державну
медичну академію. У грудні 1921 р. Київську державну медичну академію
перетворену у Київський медичний інститут.

В дисертації показано, що подальший пошук оптимальних форм взаємодії
медичної науки, освіти та лікарської діяльності відбувався в повній
залежності від розвитку суспільного життя, новим завданням відповідали
нові навчальні заклади і вдосконалення системи підготовки фахівців.
Кожний послідовний історичний етап розвитку охорони здоров’я
характеризується своїми вимогами до підготовки лікарів-спеціалістів,
розробки актуальних проблем та впровадження їх результатів у практичну
діяльність у відповідності до соціальних потреб і можливостей медицини,
з врахуванням нових технологічних моделей лікарської діяльності.

Наведені в дисертаційній роботі дані свідчать про складності процесу
підготовки практичних лікарів і фахівців профілактичної спрямованості,
що стимулювало постійні пошуки кращих форм взаємодії всіх ланок медичної
науки, освіти і практики охорони здоров’я.

У першому розділі „Стан медичної допомоги працівникам водного транспорту
в Україні на початку – в першій третині ХХ століття” охарактеризовано
соціально-політичну ситуацію в Україні у зазначений період, в умовах
якої відбувалося становлення медицини водного транспорту. Проаналізовано
передумови відокремлення медицини водного транспорту в спеціальну
галузь, простежено процес її розвитку.

На початку ХХ століття медицина водного транспорту підпорядковувалась
Міністерству шляхів сполучення. Міністерство організувало лікарську
допомогу і санітарний нагляд на залізницях і в межах смуги відчуження, а
також санітарний нагляд на водних шляхах. Число лікарів, які були на
службі під орудою Міністерства, в 1910 р. складало 948 осіб. Крім того,
низка інших відомств також була причетна до організації медичної
допомоги на транспорті. А саме – Міністерство торгівлі і промисловості
здійснювало санітарний нагляд і медичну допомогу в торгових портах і
торгово-морехідних училищах, Головне управління землеустрою і
землеробства забезпечувало лікувально-санітарну допомогу переселенцям в
дорозі і місцях їх поселення; Морське міністерство мало спеціальну
лікувально-санітарну частину на флоті, а також забезпечувало лікарську
допомогу портовим робітникам і службовцям.

Характерними рисами транспортної медицини того часу були такі:
недостатнє наближення допомоги до населення, її елементарний, спрощений
обсяг, низька кваліфікація лікарів (з переважаючим наданням
фельдшерської допомоги – до 30% і вище), вузько лікувальний напрям без
ознак профілактичної роботи, крайня відомча відокремленість.

Перші кроки радянського режиму були пов’язані з мілітаризацією всієї
медико-фармацевтичної галузі, з декретуванням і жорсткою централізацією.
Встановлення радянської влади в Україні супроводжувалося перенесенням на
її територію моделей російського революційного управління. В лютому 1919
р. було ліквідовано всі ланки медичного управління дорадянського часу,
вся медична справа передана здороввідділам Рад, які проводили
мобілізаційні та інші надзвичайні заходи. Але стан медичної допомоги
залишався вкрай недостатнім.

Перші декрети Радянської влади і інші законодавчі акти були спрямовані
на розвиток медичного обслуговування. Однак центрального органа
управління всією медичною справою країни спочатку не було. Деякий час в
системі наркоматів діяли лікарські колегії. Згодом була створена Рада
лікарських колегій (1917 р.). По суті, це був перший централізований
орган медичної служби країни. Однак пошуки оптимальних шляхів управління
тривали.

З перших років Радянської влади була зроблена спроба організації
медичного обслуговування робітників водного транспорту у відповідності з
проголошеними принципами санітарно-профілактичної медицини. Проголошеною
метою створення системи медичної допомоги на водному транспорті було
всебічне кваліфіковане медико-санітарне обслуговування населення і
робітників галузі, вивчення умов їх праці і побуту, покращення здоров’я
на засадах профілактичної медицини тощо.

Медицина водного транспорту України після 1917 р. також зазнала
відповідних змін.

В роки перших п’ятирічок йшло активне розширення мережі
лікувально-профілактичних закладів на водному транспорті, покращувалася
їх робота. Все більш широке розповсюдження отримував диспансерний метод
і з 30-х років запроваджувалися комплексні профілактичні огляди
плавскладу, а згодом і робітників берегових підприємств.

Отже, в період 1919 -1926 рр. медицина водного транспорту була виділена
в окрему галузь. Замість медико-санітарних організацій (портових та
берегових лікарів) була створена санітарно-профілактична організація із
мережею обладнаних лікувальних закладів, пов’язаних із контингентом
водників, яка поставила своєю метою вивчення та покращення умов праці та
побуту працівників на водному транспорті, всебічне та кваліфіковане
медико-санітарне обслуговування.

Передумовами для цього були:

Епідеміологічна роль транспорту в поширенні інфекційних захворювань.

Необхідність проведення оздоровчих заходів серед робітників транспорту з
метою підвищення продуктивності праці задля забезпечення розвитку
економіки після 1917 р.

Проблема доцільності використання існуючих медичних закладів з метою
покращення якості лікувально-профілактичної допомоги.

Забезпечення доступності і своєчасності медичної допомоги робітникам
водного транспорту.

Виділення медицини водного транспорту в окрему галузь призвело до
позитивних наслідків.Лише трьома роками потому захворюваність на
паразитарні тифи, кишкові інфекції (зокрема дизентерію), натуральну
віспу, що були основною проблемою на водному транспорті, знизилася до
спорадичних випадків.

В період з 1926 по 1938 рр. медицина водного транспорту піддається ряду
перетворень. В цей час вона невід’ємно пов’язана з медициною
залізничного транспорту.

У 1938 р. відбувся новий поштовх у розвиткові медицини водного
транспорту в Україні – була виділена медицина водного транспорту
Дніпровського басейну з передачею керівної ролі Київській лікарні
водників.

Цей процес було перервано Великою вітчизняною війною, під час якої
відбулося руйнуванням створеної до цього часу системи – багато
лікувально-оздоровчих підприємств зазнало евакуації, а медичні
працівники стали військовими.

У післявоєнний час почався новий бурхливий етап розвитку медицини
водного транспорту із формуванням її сучасного стану як організації
охорони здоров’я України.

Отже, медицина водного транспорту пройшла тривалий та нелегкий шлях
свого становлення. Цей процес був тісно пов’язаним з розвитком медичних
знань, освіти та медичної практики в Україні. На цьому становленні
позначилися політичні події, що відбувалися на теренах колишнього СРСР.

Одним із основних моментів розвитку було виділення медицини водного
транспорту в окрему галузь. Необхідність цього була продиктована
специфічними умовами праці та побуту річковиків і моряків, несприятливою
санітарно-епідеміологічною ситуацією на суднах і підприємствах водного
транспорту, незабезпеченістю цього контингенту працюючих кваліфікованою
і доступною медичною допомогою, заснованою на знанні особливостей праці
та професійної захворюваності робітників на водному транспорті, а також
рядом питань економічного характеру. Виокремлення медицини водного
транспорту сприяло вирішенню зазначених питань і започаткувало розвиток
цієї галузі як самобутньої частки системи охорони здоров’я України.

У другому розділі „Організація лікарні для працівників водного
транспорту в Києві та її розвиток в 1933-1956 рр.” подано хронологію
становлення Київської лікарні водників як провідної дослідної установи
медицини водного транспорту.

Як лікарня для обслуговування водників стаціонар функціонує з 1933 р,
після розділення до того часу об’єднаних лікувальних закладів
залізничного та водного транспорту. Але справжнім початком наукової і
освітньої діяльності лікарні треба вважати 1934 р., коли вона стала
базою кафедри факультетської терапії №2 Київського медичного інституту,
якою завідував професор В.М. Іванов – найближчий учень одного із
засновників київської терапевтичної школи академіка Ф. Г. Яновського.

З 1938 р. керівна роль в організації лікувальної допомоги річковикам в
Україні була доручена Київській лікарні водників.

У 1941 р. с початком Великої вітчизняної війни колектив лікарні та
кафедри був евакуйований. Багато лікарів та середнього медичного
персоналу було призвано до лав Червоної армії. В 1943 р. після
звільнення міста Києва в лікарні розміщувався шпиталь Першого
Українського фронту.

В 1946 р. лікарню знов передали Дніпровському водздороввідділу. Після
об’єднання її із поліклінікою водників, яка існувала до 1948 р.
самостійно, вона стала називатися Київською клінічною басейновою
лікарнею Дніпровського водздороввідділу.

В 1956 р. лікарня була підпорядкована Міністерству охорони здоров’я і
одержала назву „Київська клінічна лікарня МОЗ УРСР для обслуговування
водників”.

В 1962 р. терапевтичній клініці лікарні присвоєно ім’я академіка
Академії наук УРСР та Академії медичних наук СРСР, Заслуженого діяча
науки України В.М. Іванова, який очолював кафедри і клініки Київського
медичного інституту, що розташовувалися в лікарні починаючи з 1934 р.,
та багато зробив для її розвитку. В тому ж 1962 р. лікарня стала базою і
для відділу клінічної неврології Інституту фізіології ім. О.О.
Богомольця.

Починаючи з 1978 р. і до наших днів, лікарня вже не зазнавала суттєвих
реорганізаційних змін. Протягом цього періоду продовжується
цілеспрямований розвиток її як науково-освітньо-лікувального комплексу –
фактично нового типу закладів в практиці охорони здоров’я України.

r

t

$

&

&

(

@

B

D

r

t

”–1/4u2

z

?

i

`„A

u

&

&

&

o??

M

x

M

x

!

4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020