ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РОМАНОВА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА
УДК 316.4.066 [316.64:504.03]
Соціально-філософський аналіз детермінант формування екологічної
свідомості
Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Донецьк – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії Донецького національного технічного
університету Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: – доктор філософських наук, професор
ДОДОНОВ Роман Олександрович
завідувач кафедри філософії Донецького національного
технічного університету
Офіційні опоненти: – доктор філософських наук, професор
ХИЛЬКО Микола Іванович
професор кафедри політології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка
– кандидат філософських наук,
ДОБРИДЕНЬ Оксана Володимирівна
доцент кафедри філософії, соціології та історії
Дніпропетровського державного аграрного
університету Міністерства аграрної політики України
Провідна установа: Запорізький національний університет
Міністерства освіти і науки України, кафедра філософії
Захист відбудеться 14.06.2007 року о 12 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К.11.051.06 у Донецькому національному
університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24,
головний корпус, кафедра філософії
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного
університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24)
Автореферат розісланий 14.05. 2007 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради М.І.Сушинський
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Проблема формування екологічної
свідомості є однією з центральних проблем екологічного напрямку.
Актуальність її дослідження полягає, по-перше, у тому, що екологічна
свідомість формується як самостійний духовний феномен, на зміст та форму
якого впливають численні “зовнішні” об’єктивні чинники. Сучасний
споживацький спосіб відношення людини до природи як до ресурсної бази
завів людство у глухий кут. Очевидні прояви екологічної кризи, а саме –
деградаційні зміни атмосфери, гідросфери, літосфери, біосфери в цілому –
доводять, що існуючі сьогодні економічні, соціальні, політичні,
управлінські технології не досягають своєї мети, і стан природного
середовища все дедалі погіршується. На порядку денному стоять питання
про коригування стану екологічної свідомості та докорінну зміну
поведінки людини в межах цивілізації, з чим пов’язуються надії на
подолання глобальної екологічної кризи, витоки якої чимало дослідників
вбачають в експансії технологій, спрямованих на задоволення всіх
людських бажань.
По-друге, актуальність виявлення детермінант формування екологічної
свідомості полягає в тому, що зазначена процедура дозволяє не лише краще
збагнути сутність досліджуваного духовного феномену, але й запропонувати
конкретні соціокультурні механізми його оптимізації.
По-третє, актуальність запропонованої теми обумовлює необхідність
постійного звертання та безперервної філософської рефлексії щодо
проблеми детермінант формування екологічної свідомості. Разом із тим,
переосмислення класичних уявлень про свідомість, зокрема про екологічну
свідомість, досить активно стимулює найсучасніші –
after-постмодерністські – тенденції розвитку цивілізації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно до науково-дослідної тематики, що розроблялась
протягом 2003-2006 років на кафедрі філософії Донецького національного
технічного університету Міністерства освіти і науки України, зокрема,
теми “Ноосферологія: методологічні та соціально-аксіологічні проблеми
аналізу сучасної цивілізації” (Н-11-05).
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Дослідження, спрямовані на
вивчення екологічної свідомості як сфери суспільної та індивідуальної
свідомості, пов’язаної з відображенням взаємовідношень між людиною,
суспільством і природою у тій чи іншій формі, знаходження оптимальних
форм зазначеної взаємодії, беруть свій початок від давньокитайської,
давньоіндійської, давньоіранської і давньогрецької філософії і знаходять
своє продовження у працях учених доби Середньовіччя, Відродження,
Просвітництва, Нового часу. Серед українських та російських науковців,
які присвятили свої праці визначенню ґрунтовних засад взаємодії людини і
природи, слід особливо виокремити В.І.Вернадського, М.І.Вавілова,
М.М.Мойсєєва, І.Т.Фролова.
У середині ХХ століття предметом філософського аналізу стали вже питання
вихідних принципів взаємодії людини і природи та екологічної безпеки. У
доповідях теоретиків “Римського клубу” – Е.Ласло, Д.Медоуза,
М.Месаровича, Е.Пестеля, А.Печчеї, Дж.Форрестера – була започаткована
розробка моделей начебто принципового вирішення проблем взаємодії
суспільства і природи. Незважаючи на достатньо обґрунтовану критику
зазначених проектів, вони відіграли вагому роль в усвідомленні
загострення проблем взаємодії людини з навколишнім середовищем,
доводячи, що глобальна екологічна криза є похідною від антропологічної
кризи, тому оптимізації слід починати із самої людини та її свідомості.
Екологічний аспект цивілізаційних перспектив розглядається у роботах
таких відомих авторів, як В.П.Аксьонов, Е.А.Араб-Огли, В.О.Зубаков,
С.П.Капіца, О.Тоффлер, Ф.Фукуяма.
Урахування широкого спектру рефлексій щодо відношень людини, суспільства
і природи згодом привели до осмислення феномену екологічної свідомості.
Різні аспекти дослідження цього феномену розкриваються у працях
Г.О.Бачинського, С.Д.Дерябо, В.О.Ясвіна (еволюція екологічної
свідомості), Т.В.Гардашук, В.Л.Деркача, Ф.М.Канака, М.М.Кисельова
(зв’язок екології зі світоглядом), В.М.Князєва (соціально-філософські
аспекти техногенної цивілізації), С.Б.Кримського, О.І.Салтовського,
М.Ф.Тарасенка (різні аспекти взаємозв’язку між людиною, суспільством і
природою), В.С.Крисаченка (екологічна антропологія, екологічна
культура), Т.Д.Пікашової (філософські проблеми природознавства),
В.О.Скребця (екологічна психологія), А.В.Толстоухова (еко-майбутнє),
М.І.Хилька (екологічна політика, екологічна культура), В.І.Шинкарука
(світоглядна складова природоперетворення) та ін.
Сутність екологічної свідомості на індивідуальному й суспільному рівнях
осмислюють у своїх концепціях Ю.К.Гранін, О.М.Кочергін, Ю.Г.Марков,
Є.Б.Ніконорова, Ю.П.Ожегов, Ю.Є.Сосновикова, І.Р.Сушков, на планетарному
рівні – І.М.Грабовська, С.Залигіна та ін.
Важливе значення для аналізу таких соціокультурних механізмів, як
екологічна освіта й екологічне виховання мають теоретично-практичні
рекомендації А.К.Астаф’єва, О.С.Волгіна, В.А.Кутирьова, І.К.Лісєєва,
Д.Ж.Марковича та багатьох інших.
Для обґрунтування екологічної культури соціуму, що забезпечує рівновагу
абсолютних і відносних засад соціоприродної життєдіяльності соціальних
суб’єктів завдяки системі екологічних цінностей та переконань,
екологічній відповідальності, значний інтерес викликають роботи
Г.В.Гребенькова, Ю.Д.Желєзнова, Л.Г.Леонова, В.С.Калініна, Є.І.Карпенко,
В.Кошелєвої, С.М.Кравченка, М.В.Левківського, Л.М.Нікітіна,
Ш.Л.Махмудової, В.І.Шубіна, дослідження яких присвячені екологічній
етиці, соціоприродним цінностям, ролі екологічних переконань в
екологізації суспільної свідомості.
Останнім часом екологічна свідомість стала предметом досліджень
докторських та кандидатських дисертацій із філософії: О.М.Хохріна
“Філософські підвалини виживання людства у контексті глобальної
екологічної кризи” (Самара, 2001); М.Н.Шляпнікова “Екологічна свідомість
в умовах антропологічної кризи” (Волгоград, 1997), А.Д.Корольов
“Філософські підвалини сприйняття екологічної кризи” (Москва, 2001),
В.В.Глєбов “Формування екологічної свідомості: філософський аналіз”
(Брянськ, 2002), Є.В.Громов “Сутність та основні тенденції розвитку
екологічної свідомості у сучасному суспільстві” (Єлабуга, 2004),
О.В.Добридень “Соціально-екологічні відносини: сутність, формування та
шляхи вдосконалення” (Запоріжжя, 2004), І.Г.Сухіна “Екологічний
імператив контркультури в контексті проблеми відношення людини до
природи” (Сімферополь, 2004), Т.В.Борзова “Феномен глобальної
антропогенної екологічної кризи: соціально-філософський аналіз” (Москва,
2005), О.М.Варго “Екологічна свідомість як умова становлення
екологічного суспільства” (Харків, 2006) та ін.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
виявлення основних соціокультурних детермінант формування екологічної
свідомості.
Для досягнення поставленої мети у дослідженні передбачено вирішення
таких завдань:
виявлення статусу екологічної свідомості у структурі суспільної
свідомості;
аналіз існуючих дефініцій екологічної свідомості, екофілософських ідей,
концепцій, поглядів; розробка та обґрунтування власної дефініції
екологічної свідомості;
визначення змісту та особливостей формування сучасної екологічної
свідомості;
розробка методології дослідження детермінант формування екологічної
свідомості;
класифікація об’єктивних та суб’єктивних детермінант формування
екосвідомості;
розробка соціокультурних механізмів оптимізації процесу формування
екологічної свідомості.
Об’єктом дослідження є екологічна свідомість.
Предметом дослідження виступають об’єктивні та суб’єктивні детермінанти
формування екологічної свідомості.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою
дисертаційного дослідження є after-постмодерністський підхід, згідно з
яким необхідною передумовою вивчення детермінант формування
екосвідомості є визнання наявності екоантропосоціальної тотальності, у
межах якої усунуто нерозв’язаність бінарних категоріальних опозицій
людина/природа, суспільство/природа, людина/суспільство.
Детальніший розгляд методології дисертації наводиться у розділі 2
(п.2.2.). Водночас у дисертації було використано окремі прийоми та
методологічні принципи: діалектичний, синергетичний, феноменологічний,
структуралістський, аксіологічний підходи.
Принципово важливим стало використання компаративістського прийому, що
дозволило не тільки співвіднести різноманітні екофілософські концепції
та ідеї, але й дослідити закономірності соціокультурної еволюції
екологічної свідомості.
Наукова новизна одержаних результатів. У межах проведеного дослідження
обґрунтовано такі теоретичні положення, які позначаються певною новизною
і виносяться на захист:
– обґрунтовано авторське бачення місця екологічної свідомості у
структурі суспільної свідомості як “неосновної форми суспільної
свідомості”, що випливає з науки про навколишнє середовище (екології) та
набуває розповсюдження на зміст інших форм: філософської, релігійної,
політичної, правової, моральної, естетичної свідомості;
– запропоновано класифікацію екофілософських ідей із визначенням
орієнтації останніх на певний “центр” свідомості людини (біоцентризм,
екоцентризм, антропоцентризм, антиантропоцентризм та ін.);
– уточнено дефініцію екологічної свідомості як духовного феномену
суспільної свідомості, що віддзеркалює екологічні реалії та протиріччя
світоглядних орієнтацій (настанов), регулює відношення людини,
суспільства і природи як рівнозначних і рівноцінних форм буття, визначає
етичні норми поведінки і межі дій людини у природному середовищі через
усвідомлення природи як найголовнішої цінності;
– вперше застосовано концепт екоантропосоціальної тотальності до
систематизації детермінант формування сучасної екологічної свідомості,
що дозволяє подолати методологічну нерозв’язаність бінарних опозицій
людина/природа, суспільство/природа, людина/суспільство;
– поглиблено уявлення про чинники, що впливають на стан і формування
екологічної свідомості (детермінанти), до яких слід віднести: а)
об’єктивні детермінанти (негативні зміни у природі, що відбуваються під
впливом антропогенної діяльності; динаміка сучасних геополітичних
процесів, яка характеризується глибоким розривом у рівні економічного,
соціального і політичного розвитку країн світу; протиріччя між
масштабами споживання сучасної цивілізації та природними можливостями
біосфери; урбанізація, що обумовила протиріччя між міськими та
сільськими мешканцями, протиставлення міського та сільського способу
життя, міської та сільської культури, природи та міста взагалі); б)
суб’єктивні детермінанти (наукові уявлення про екологію, що
відображаються в екофілософських ідеях, концепціях, поглядах, які є не
просто способом, за допомогою якого людина сприймає світ, але й
своєрідними “лінзами”, що фокусують і викривляють отриману органами
чуття інформацію; екологічні аспекти національних культур, зокрема,
співвідношення їх екофільних та екофобних елементів; можливість
маніпуляції екологічною проблематикою в інтересах конкретних суб’єктів
шляхом навмисної фальсифікації екологічної ситуації; екологічний
алармізм; соціально-психологічна реакція людей на зміну екологічної
ситуації у місцевості їх проживання; несвідомий екологічний вандалізм);
– набув подальшого розвитку аналіз соціокультурних механізмів
оптимізації процесу формування екологічної свідомості, зокрема,
оптимальної стратегії екобезпечного розвитку цивілізації; екологічного
виховання, екологічної освіти та формування екологічної культури
соціуму.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони,
по-перше, можуть бути використані як методологічна основа для
спеціальних наукових досліджень у галузі екології, біології, соціології,
культурології та інших наук.
По-друге, висновки дисертації стануть у пригоді працівникам апарату
державного та муніципального управління для розробки соціальних
технологій з оптимізації змісту екологічної свідомості за допомогою
застосування певних детермінант її формування, зокрема, для розробки
спеціалізованих програм екологічної освіти та екологічного виховання.
По-третє, матеріали дослідження можуть бути використані у викладанні
вузівських курсів із філософії, соціальної філософії, соціології,
культурології, соціальної психології, соціоекології тощо.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки
дисертації було викладено автором і обговорювалися на теоретичному
семінарі кафедри філософії Донецького національного технічного
університету, на Міжнародній науковій конференції “Основні проблеми
сучасної антропології” (Горлівка, жовтень 2003 р.), на 3-й Міжнародній
науковій конференції аспірантів та студентів “Охорона навколишнього
середовища та раціональне використання природних ресурсів” (Донецьк,
13-15 квітня 2004 р.), на Науково-філософській конференції студентів і
аспірантів ДонНТУ “Філософське розуміння проблем духовності людини і
суспільства: історія і сучасність” (Донецьк, 24 травня 2004 р.), на 1-й
Міжнародній науково-практичній конференції “Екологічні проблеми
індустріальних мегаполісів” (Донецьк-Авдіївка, 01-04 червня 2004 р.), на
Міжнародній конференції “Світогляд та трансформації сучасного
суспільства” (Сімферополь, 22-25 вересня 2004 р.), на 1-й Міжнародній
науковій конференції, присвяченої 75-річчю Приазовського державного
технічного університету (Маріуполь, вересень 2004 р.), на 4-й
Міжнародній науковій конференції “Творча спадщина В.І.Вернадського і
сучасність” (“Вернадські читання”) (Донецьк, 21-25 квітня 2005 р.), на
2-й Міжнародній науково-практичній конференції “Екологічні проблеми
індустріальних мегаполісів” (Москва, 24-27 травня 2005 р.), на
Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми інженерної
підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах
інженерно-педагогічного профілю” (Херсон, листопад 2005 р.), на
Науково-філософській конференції студентів, магістрантів та аспірантів
“Філософія людини: світогляд, наука, техніка” (Донецьк, 01 червня 2006
р.), на Міжнародній науково-теоретичній конференції “Ідентичність у
сучасному вимірі” (Донецьк, 14-15 листопада 2006 р.), на 5-й Міжнародній
науковій конференції “Творча спадщина В.І.Вернадського та проблеми
формування сучасної екологічної свідомості” (Донецьк, 26-27 квітня 2007
р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного
дослідження опубліковано у 17 наукових роботах, серед яких 5 – у
виданнях, які входять до переліку спеціалізованих видань філософських
наук, затверджених ВАК України. Усі праці написано без співавторства.
Структура дисертаційної роботи обумовлена метою та головними завданнями
дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів
(шести підрозділів) і висновків до кожного з них, а також загальних
висновків із досліджуваної теми та списку використаних джерел. Загальний
обсяг дисертації складає 160 сторінок, список джерел (200 найменувань) –
17 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено її зв’язок
із науково-дослідними програмами, сформульовано мету і завдання,
визначено об’єкт та предмет дослідження, його теоретико-методологічну
основу; розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних
результатів дослідження; наведено інформацію про апробацію результатів
дослідження і публікації.
Розділ 1. Екологічна свідомість як феномен суспільної свідомості.
Підрозділ 1.1. Екосвідомість у структурі суспільної свідомості. Аналіз
сучасних уявлень про феномен екологічної свідомості дозволяє виявити
суперечливі тенденції його тлумачення, розбіжності між якими обумовлюють
неоднозначність визначення терміна “екологічна свідомість”. Відповідно
до однієї з таких тенденцій, екологічну свідомість розглядають як таке,
чого ще немає, але, з огляду на небезпечні екологічні реалії, слід
терміново сформувати й поширити серед людського загалу. Прямо протилежна
тенденція виходить із того, що оскільки екологія є новою назвою дуже
старого предмету, а саме явище свідомого й бережливого ставлення до
природокористування існувало з давніх-давен, то екологічна свідомість є
невід’ємним атрибутом свідомості на всіх, починаючи з найбільш ранніх,
етапах розвитку людства. Іноді екологічну свідомість розглядають як
онтологічну даність, а проблема полягає лише в тому, щоб знайти
оптимальні форми та методи інкорпорації її у колективну свідомість
широких верств населення. Виокремлюється та тенденція, відповідно до
якої ставиться під сумнів коректність та необхідність терміна
“екологічна свідомість” або прямо заперечується існування екологічної
свідомості як явища.
У межах зазначених тенденцій існують численні дефініції екологічної
свідомості, аналіз яких демонструє, що у більшості з них акцентовано
увагу лише на онтологічних та гносеологічних аспектах, але не враховано
аксіологічний аспект відношень людини і природи. Це означає, що у
проаналізованих дефініціях не зазначено притаманну природі самоцінність,
яка не залежить від інтересів людини, а також, що природа передбачає
власні цілі та принципи розвитку, які людина ще не здатна зрозуміти.
Крім того, у переважній більшості дефініцій не визначено статус
екологічної свідомості у структурі суспільної свідомості. Обґрунтування
статусу екосвідомості як неосновної форми суспільної свідомості
базується на тому, що, з одного боку, екологічна свідомість знаходиться
у сфері наукової свідомості, з огляду на те, що екологія є точною
наукою, що вивчає детерміновані закони природи, і водночас є цілісною
дисципліною, яка поєднує природничі та гуманітарні науки. Але з іншого
боку, екологічна свідомість сьогодні виходить за межі науки, оскільки
порушує філософські, етичні, релігійні, політичні, естетичні та правові
аспекти відношення людини та суспільства до природи. Взаємодія
екологічної свідомості з основними формами суспільної свідомості
породжує певні синтетичні утворення, що збагачують одне одного змістом,
зокрема, екологічну етику, екологічну філософію, екологічне право,
релігію природоохорони та ін.
Підрозділ 1.2. Аналіз основних екофілософських ідей. Провідною ідеєю
більшості екофілософських концепцій є думка про те, що першопричиною
глобальної екологічної кризи є криза світогляду, зокрема,
антропоцентризм як філософський світогляд і світовідчуттєва практика, що
переміщує людину в центр Всесвіту, наділяє її унікальною цінністю на
відміну від інших живих істот та об’єктів неживої природи і надає
пріоритет саме людським потребам й інтересам.
Активні спроби визначення альтернативних антропоцентризму орієнтирів
почали здійснюватися вітчизняними та зарубіжними мислителями наприкінці
ХІХ – початку ХХ століть. Зокрема, західна філософська думка дійшла
висновку про необхідність докорінної світоглядної трансформації, яка вже
вимагала від людини обрати інший “центр” орієнтації власної свідомості.
Радикальність докорінної зміни світогляду полягала в тому, щоб залучити
у так званий “центр” ідеологічної системи поряд із людиною інших членів
біотичної спільноти – від індивідуальних тварин та рослин до їх видів,
окремі біогеоценози, екосистеми та цілу біосферу, а також в тому, щоб
навіть вилучити людину із цього “центру” взагалі.
Аналіз відношення “людина – природа” в межах екофілософських концепцій
зарубіжних та вітчизняних мислителів із позицій антропоцентристського,
біоцентристського, екоцентристського, антиантропоцентристського та інших
підходів доводить, що спроба подолати глобальну екологічну кризу шляхом
світоглядної переорієнтації в межах зазначених у дослідженні
“центризмів” не приводить людство до успіху. Незалежно від того, яку з
категорій – природу чи людину – переміщено у “центр” світосприйняття,
якась із них автоматично переходить на периферію, що в свою чергу,
означає, що людина та природа розглядаються як нерівнозначні форми
буття, які протистоять одна одній.
Тому у попередній авторській дефініції екологічна свідомість визначена
як неосновна форма суспільної свідомості, яка знаходиться у тісному
взаємозв’язку з усіма основними формами останньої, віддзеркалює
екологічні реалії та протиріччя світоглядних орієнтацій (настанов),
регулює відношення Людина–Природа, виходячи з усвідомлення природи як
найголовнішої цінності, що, в свою чергу, визначає норми поведінки
людини й межі її дій у природному середовищі. Для того, щоб подолати
нерозв’язаність категоріальних опозицій “людина – природа”, зроблено
висновок про необхідність відмови від “центризмів” та застосування
цілісного, комплексного підходу.
Розділі 2. Екоантропосоціальний підхід як метод дослідження детермінації
екологічної свідомості. Підрозділ 2.1. Опозиція об’єктивних та
суб’єктивних детермінант формування екологічної свідомості. Вивчення
феномену екологічної свідомості відбувалося в рамках генетичного
підходу, який зосереджував увагу на її походженні, та з позицій
виокремлення певних етапів чи періодів її розвитку. Але ж виокремлення
чинників, які обумовлюють процес формування екологічної свідомості, не
досить глибоко розроблено у сучасних дослідженнях. Зазначені чинники
отримали назву “детермінант”, під якими розуміють найбільш впливові
фактори, які визначають походження та подальший розвиток процесу
становлення екосвідомості. З огляду на те, що для ситуацій, які
складаються у реальному світі, майже завжди є властивими природничий та
соціальний, а також моральний і світоглядний аспекти, розглядаються
об’єктивні та суб’єктивні детермінанти формування екологічної
свідомості.
До об’єктивних детермінант формування екологічної свідомості віднесено,
насамперед, елементи природного середовища, що безпосередньо впливають
на тенденції та зміст екологічної свідомості, а також: негативні зміни у
природі, які відбуваються під впливом антропогенної діяльності
(деградаційні зміни атмосфери, гідросфери, літосфери, біосфери);
динаміка сучасних геополітичних процесів, яка характеризується глибокими
відмінностями в рівні економічного, соціального та політичного розвитку
країн світу; протиріччя між масштабами споживання сучасної цивілізації
та природними можливостями біосфери; урбанізація, що обумовила
протиставлення міського та сільського способу життя, міської та
сільської культури, природи та міста взагалі.
До суб’єктивних детермінант формування екологічної свідомості
відносяться ті чинники, що відбражають особистісні моменти сприйняття
об’єктивних змін, які відбуваються у природному та соціальному
середовищі: екофілософські ідеї, концепції, погляди, які є своєрідними
“лінзами”, що фокусують та викривляють отриману органами чуття
інформацію; екологічні аспекти національних культур, зокрема,
співвідношення їх екофільних та екофобних елементів; можливість
маніпуляції екологічною проблематикою в інтересах конкретних суб’єктів
шляхом навмисної фальсифікації екологічної ситуації; екологічний
алармізм; соціально-психологічна реакція людей на зміну екологічної
ситуації у місці їх проживання; несвідомий екологічний вандалізм.
До детермінант формування екологічної свідомості також слід віднести й
інстинкт самозбереження людини, при цьому певну проблему утворює питання
його віднесення до об’єктивних чи до суб’єктивних детермінант. Саме на
інстинкт самозбереження деякі дослідники покладають певні сподівання
поліпшити екологічну ситуацію, оскільки бажання вижити може врешті-решт
стати потужним стимулом у коригуванні стану екологічної свідомості та
докорінній зміні поведінки людини в межах цивілізації.
Під час аналізу об’єктивних та суб’єктивних детермінант виявляється їх
тісний взаємозв’язок, взаємообумовленість та певна синхронізація. Крім
того, співвідношення об’єктивних та суб’єктивних детермінант є таким, що
жодна з них не є визначальною (інакше вона поглинула б зміст екологічної
свідомості), тобто жодній із цих детермінант не належить провідна роль у
становленні екологічної свідомості.
Опозиція об’єктивних та суб’єктивних детермінант формування екологічної
свідомості розкриває протиріччя не тільки у відношеннях “людина –
природа”, але й у відношеннях “суспільство – природа” та “людина –
суспільство”. Таким чином, у ряд розглянутих у даному дослідженні
категоріальних опозицій – “людина”, “природа” – додається й
“суспільство”.
Підрозділ 2.2. Екоантропосоціальна тотальність як основа дослідження
екосвідомості. Дослідження соціальної детермінації екологічної
свідомості демонструє, з одного боку, багатоаспектність даної проблеми,
що обумовлено опозицією об’єктивних та суб’єктивних детермінант
формування екологічної свідомості, а з іншого – зміну епістемічної
ситуації відносно досліджуваного феномену, яка пов’язана з глибинною
логікою зміни історичних епох, активним становленням новітніх стандартів
у науці та філософії.
Міркування з приводу перспектив розвитку сучасної цивілізації дали
можливість прийти до усвідомлення очевидної кризи цінностей та
інститутів Модерну, вичерпаності його ідеологічних дискурсів, що
зініціювали дискусії відносно так званої епохи “пост-”; сприяли розвитку
постмодерністської філософії, яка активувала усвідомлення початку нової
когнітивної епохи в історії людства, постнекласичної наукової парадигми,
постмодернізму як напряму в мистецтві і т.д. Згодом “посткультурні”
тенденції стали загальними практично для всіх основних варіантів
сучасного мислення: постмодерн тлумачився як нова історична епоха, новий
тип культури та новий тип теоретизування про соціальний світ.
o
-l°J
r
A
ue
o
oe
o
J
L
N
A
A
oe
&
&
7За наведеним принципом екологічну свідомість можна визначити як феномен
епохи Постмодерну, як “постсвідомість”, з огляду на те, що нагальна
проблема її формування постала перед людством після недавнього
виникнення глобальних екологічних проблем. Таке уявлення про екологічну
свідомість виявило необхідність переосмислення усталених уявлень про
взаємодію людини, суспільства та природи, які набули статусу бінарних
опозицій, у межах постмодерніської філософії, з одного боку, та
постнекласичної науки, з іншого.
Енергійна критика характерного для модерністської раціональності
бінарного мислення розпочалася в межах постструктуралізму та
філософського постмодерну. За рефлексивною оцінкою постмодерністської
філософії культура постмодерну орієнтувалася на принципове зняття самої
ідеї жорстко лінійної опозиційності, яка виключає можливість бінаризму
як такого. Як свідчить практика постструктуралізму та постмодернізму,
бінарний підхід виконав свою історичну місію й тому мусив бути “знятим”
більш евристичним тернарним підходом. Таким чином, в межах
постмодерністських інтенцій для вирішення проблеми бінарних опозицій
постульована необхідність третього елементу як міри їх компромісу, як
умова існування.
Однак незважаючи на очевидні здобутки епохи постмодерну, згодом у
науковому світі зародилася думка, що постмодернізм є деструктивним та
непослідовним, отже він не може запропонувати позитивну програму
поліпшення суспільства. Така думка базувалася на критичному аналізі
постмодерністського методу деконструкції, розробленого свого часу
Ж.Дерріда. Зазначений метод включав, за логікою, деконструкцію та
реконструкцію, але сам Ж.Дерріда зосередився у своїх філософських
розробках лише на деконструкції, тобто на руйнуванні бінарних опозицій,
та не реалізував позитивну частину програми. Отже через те, що
постмодерн зупинився лише на критиці модерну, поступове вичерпання
постмодерністського філософського дискурсу обумовило зародження ідеї
“after-постмодерну” (у деяких джерелах – “постпостмодерну”), який не
задовольняється лише критикою існуючої ситуації, а намагається розробити
позитивні моделі в рамках програми подальшого розвитку цивілізації.
Відштовхуючись від тези постмодерну про визнання краху поняття
“цілісність”, after-постмодерн спонукає змінити існуючі уявлення про
неї, тобто звернутися до розуміння тотальності (цілісності) не як
структури, а як конфігуратора, що приводить до такого перетворення
теоретичних схем та знань, що їх синтез становиться можливим. Виходячи
із принципів конфігурування, у середовищі екофілософів поступово
формується думка про те, що оптимізацію екологічної свідомості слід
здійснювати не на партикулярному, а на фундаментальному рівні
екоантропосоціальних взаємодій. Для підкреслення принципової єдності
природи, людини, суспільства у дослідженні упроваджується концепт
екоантропосоціальної тотальності, яка дозволяє подолати невирішеність
фундаментальних взаємодій указаних компонентів: зміст будь-якої пари
субконцептів “знімається” змістом третього, який, будучи їхнім синтезом,
водночас в парі з кожним із них становить один з двох протилежних
моментів кожного зі своїх власних протилежних моментів.
Роль інтегратора в екоантропосоціальній тотальності виконує культура, в
основі якої знаходиться певне ціннісне ядро. Саме завдяки цінностям як
корелянтам людської свідомості та поведінки, що формують суспільні
ідеали, поступово можна “витягнути” із кризи й природне середовище, й
соціум.
Ще один змістовний сюжет, пов’язаний із концептом екоантропосоціальної
тотальності, полягає у необхідності формування тотальної, тобто
загальнолюдської, глобальної, планетарної, екологічної свідомості.
Розділ 3. Соціокультурні механізми оптимізації процесу формування
екологічної свідомості. Підрозділ 3.1. Формування в екосвідомості
оптимальної стратегії екобезпечного розвитку. З огляду на те, що саме
глобальній екологічній свідомості відведена провідна роль у запобіганні
біосоціальної екологічної катастрофи, зазначимо, що вона спрямована на
вироблення глобальної стратегії екобезпечного розвитку цивілізації.
Розроблена філософсько-методологічна база дослідження феномену
екологічної свідомості дозволяє критично переглянути існуючі стратегії
екобезпечного розвитку цивілізації.
Стратегії розвитку з урахуванням екологічної компоненти почали активно
розроблятися вченими західних країн після появи перших доповідей
“Римського клубу” та поширення тривоги за екологічне майбутнє людства.
Різні підходи до подолання глобальної екологічної кризи, незважаючи на
їх певні недоліки, безумовно впливали на масову свідомість та політику
урядів, що принесло деякі позитивні результати у ліквідації екологічно
негативних наслідків антропогенної діяльності. Але ж аналіз сучасних
проектів рішення глобальних екологічних проблем, стратегій екобезпечного
розвитку демонструє, що вони не дали принципового вирішення глобальної
екологічної проблеми, а іноді мають взагалі утопічний або абстрактний
характер.
Враховуючи той факт, що сьогодні немає стратегії чи моделі, яка
забезпечувала б економічне зростання, задоволення матеріальних і
духовних потреб як теперешніх, так і майбутніх поколінь, за умови
одночасного збереження рівноваги природних екосистем, пропонується
власний варіант стратегії екобезпечного розвитку, що базується на
усвідомленні самоцінності природи, без якого конструктивне вирішення
глобальної екологічної кризи є неможливим. Максимальної оптимізації
екосвідомості можна досягти за допомогою взаємопов’язаних процесів:
соціального, економічного, етичного, технічного, демографічного та
інституціонального переходів на повну збалансованість між економічним
поступом і збереженням природного середовища.
Підрозділ 3.2. Екологічне виховання, екологічна освіта та формування
екологічної культури як соціокультурні механізми оптимізації
екосвідомості. Оскільки сьогодні не існує універсальної стратегії
екобезпечного розвитку цивілізації, яка дозволяла б максимально
оптимізувати процес формування екологічної свідомості, розробка
соціокультурних механізмів її оптимізації продовжується на рівнях науки,
ідеології, аксіології та психоповедінковому рівні. Доведено, що
соціокультурними механізмами оптимізації екосвідомості також є
екологічне виховання, екологічна освіта та формування екологічної
культури соціуму. Для оптимізації процесу формування екологічної
свідомості необхідно знайти засіб посилення адаптивного потенціалу
суспільства, тобто формування кардинально нової освітньої парадигми.
Зростання значення морально-екологічної проблематики ставить особливі
завдання перед сучасною суспільно-освітньою практикою. Отже, йдеться про
утворення цілісної філософсько-педагогічної концепції безперервних
екологічного виховання та екологічної освіти, а також пошук ефективних
методів формування екологічної культури особистості, що охоплювала б не
тільки екологічні знання, але й екологічну моральність. З новітніх
позицій after-постмодерну зміст екологічної культури має бути
сформованим не із принципу корисності природи для людини та суспільства,
а з огляду усвідомлення самоцінності першої як рівнозначної форми буття.
Екологічна культура передбачає такий спосіб життєзабезпечення, при якому
суспільство системою духовних цінностей, етичних імперативів,
економічних, правових норм та соціальних інститутів формує потреби та
засоби їх реалізації виходячи з усвідомлення рівноцінності та
рівнозначності природи, людини, суспільства.
Таким чином, екологічна свідомість має, по-перше, нести у собі таку
ідею, яка стала б основоположною світоглядною ідеєю світового
суспільства, здатною зруйнувати споконвіку усталені настанови
вульгарного антропоцентризму. Для того, щоб ця ідея могла бути
сприйнята, вона має враховувати особливості менталітету людей та їх
національних культур. Підставою для єдності різноманітних культур можуть
стати екогуманістичні цінності, що у перспективі буде сприяти формуванню
світової екологічної культури. По-друге, глобальна екологічна освіта має
бути настільки потужною, щоб вона мала здатність не тільки протистояти
нинішній технократичній свідомості, але й подолати “цінності”
технократичної цивілізації.
Оптимізація екологічної свідомості може бути досягнута за допомогою
таких соціокультурних механізмів, як екологічне виховання, екологічна
освіта, формування екологічної культури. Також необхідно здійснити такі
заходи: визнати цілісність відношень людини, суспільства та природи з
позицій екоантропосоціальної тотальності; відмовитися від такого типу
відношень як “центр – периферія”; визнати за планетою статус живої
істоти, виходячи із рівнозначності людини, суспільства та природи як
рівноцінних форм буття; прийняти тезу про неможливість зведення поняття
“природа” до таких понять, як “навколишнє середовище людини”, “оточення
людини”, “угіддя”; відмовитися від вживання таких понять, як
“оптимізація природокористування”, “раціоналізація використання
природних ресурсів”, та таких розповсюджених міфологем, як, наприклад,
“гармонія людини та природи”, “перетворення людиною природи” та ін.;
формувати екодоцільні цінності та ідеали людини, що потребує, з одного
боку, інтенціональної концентрації на природі (у тому числі й на власній
природі людини), а з іншого боку, підтримки цих зусиль суспільством.
Механізми такої підтримки ті ж самі, що й у формуванні будь-яких інших
цінностей – соціалізація за допомогою виховання та освіти, засвоєння
особистісно значущого досвіду та переконань.
ВИСНОВКИ
1. Екологічну свідомість визначено як духовний феномен суспільної
свідомості, що віддзеркалює екологічні реалії та протиріччя світоглядних
орієнтацій, регулює відношення людини, суспільства і природи як
рівнозначних і рівноцінних форм буття, обумовлює етичні норми поведінки
і межі дій людини у природному середовищі, виходячи з усвідомлення
природи як найголовнішої цінності.
2. Проведене дослідження виявило статус екологічної свідомості у
структурі суспільної свідомості. З одного боку, екологічна свідомість
знаходиться у сфері наукової свідомості з огляду на те, що екологія є
фундаментальною наукою про природу. З іншого боку, екологічна свідомість
сьогодні виходить за межі виключно науки, тому що її зміст стосується
більш широкого контексту філософських, етичних, релігійних, політичних,
правових та естетичних аспектів відносин Людина–Природа. Зазначені факти
надають підстави визначити екологічну свідомість як неосновну форму
суспільної свідомості. Взаємодія екологічної свідомості з філософією,
мораллю, релігією, політикою й естетикою сприяла появі синтетичних
духовних утворень, що поєднують риси обох форм суспільної свідомості:
екологічна філософія, екологічна етика, релігія природоохорони,
екологічна політика, екологічна естетика тощо.
3. Вивчення природи глобальної екологічної кризи привело до визрівання
ідеї, що її першопричиною є криза світогляду, яка ґрунтується на ідеї
“центральності” людини. Перегляд ідейних основ антропоцентризму
спричинив появу нових світоглядних орієнтацій, зокрема, таких, як
біоцентризм, екоцентризм, антиантропоцентризм, неоантропоцентризм.
Абсолютизація одного із “центрів” свідомості людини згодом виявила
обмеженість, спекулятивність відповідних філософських концепцій, у межах
яких людина і природа стають категоріальними опозиціями, для зняття
протиріччя яких виникла потреба у застосуванні комплексного, цілісного
підходу.
4. Виокремлено ті соціокультурні фактори, що визначають (детермінують)
процес формування та наявний стан екологічної свідомості, та які можна
схарактеризувати як її детермінанти. Залежно від походження зазначених
детермінант вони можуть бути умовно поділені на об’єктивні та
суб’єктивні.
До об’єктивних детермінант формування екологічної свідомості віднесені
ті природні явища та процеси, які, впливаючи на суспільну свідомість,
самі від неї не залежать.
До суб’єктивних детермінант формування екологічної свідомості
відносяться ті чинники, що віддображають особистісні моменти сприйняття
об’єктивних змін, що відбуваються у природному та соціальному
середовищі.
5. Опозиція об’єктивних та суб’єктивних детермінант формування
екологічної свідомості виявляє протиріччя у взаємодіях “людина –
природа”, “суспільство – природа” та “людина – суспільство”, осмислення
особливостей компонентів яких складає зміст екологічної свідомості
періоду модерну. Важливий факт полягає у тому, що сам феномен
екологічної свідомості є продуктом епохи постмодерну. У межах
постмодерністської ретроспективи зазначені фундаментальні взаємодії
набувають статусу бінарних опозицій, подолати які можливо методологічним
синтезом. Із методологічної точки зору заперечення бінарності
фундаментальних взаємодій “людина – природа”, “суспільство – природа”,
“людина – суспільство” долається в межах постмодерністських інтенцій,
які зосереджуються на критичному – і як наслідок – переважно
деструктивному моменті, тернарними залежностями.
6. Традиція after-постмодерну, яка йде на зміну постмодерну, з її
поверненням до класичних методологічних побудов, з урахуванням здобутку
як модерну, так і постмодерну, сприяє оформленню концепту
екоантропосоціальної тотальності, яка визначає рівноцінний та
рівнозначний статус усіх субконцептів, що входять до її складу. Із
концепту екоантропосоціальної тотальності, інтегратором якої є культура,
випливає неприпустимість ієрархічних побудов об’єктивних та суб’єктивних
детермінант, тобто людина, суспільство, природа в рівній мірі виступають
“співавторами” екологічної свідомості.
7. Виявлені детермінанти формування екологічної свідомості та розроблена
методологічна база її дослідження передбачають розробку певних
соціокультурних механізмів, за допомогою яких має здійснитися
оптимізація екосвідомості. До таких соціокультурних механізмів належать
розробка оптимальної стратегії екобезпечного розвитку цивілізації,
екологічне виховання, екологічна освіта та формування екологічної
культури соціуму. Для оптимізації процесу формування екологічної
свідомості необхідно розробити кардинально нову освітню парадигму, яка
здатна протистояти нинішній технократичній свідомості та подолати
“цінності” технократичної цивілізації.
8. Для оптимізації екологічної свідомості необхідно задіяти такі
соціокультурні механізми, як екологічне виховання, екологічна освіта,
формування екологічної культури, а також здійснити такі заходи: визнати
цілісність відношень людини, суспільства і природи з позицій
екоантропосоціальної тотальності, відмовитися від такого типу відношень
як “центр – периферія”; визнати за планетою статус живої істоти,
виходячи із рівнозначності людини, суспільства та природи як рівноцінних
форм буття; проводити коригування категоріального апарату екології.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Статті у фахових виданнях:
Романова Е.Н. К вопросу об экологическом образовании и формировании
экологической культуры социума // Ноосфера і цивілізація. Випуск 2(5). –
Донецьк: ДонНТУ, 2005. – С.128-133.
Романова Е.Н. К вопросу о структуре экологического сознания // Нова
парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П.Бех. – Вип.41. – К.:
Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. – С.26-36.
Романова Е.Н. О проблеме дефиниций экологического сознания // Ноосфера і
цивілізація. Випуск 3(6). – Донецьк: ДонНТУ, 2006. – С.101-106.
Романова Е.Н. Экоантропосоциальная тотальность как основа исследования
экологического сознания // Ноосфера і цивілізація. Випуск 4(7). –
Донецьк: ДонНТУ, 2006. – С.57-62.
Романова О.М. Класифікація детермінант формування екологічної свідомості
// Культура народов Причерноморья. Выпуск 89. – Симферополь: ТНУ
им.В.И.Вернадского, 2006. – С.119-123.
Інші публікації:
Романова Е.Н. Мировоззренческие основы нового экологического сознания //
Збірка доповідей ІІІ Міжнародної наукової конференції аспірантів та
студентів “Охорона навколишнього середовища та раціональне використання
природних ресурсів”, 13-15 квітня 2004 р. – Донецьк: ДонНТУ, ДонНУ,
2004. – Т.1. – С.182-183.
Романова Е.Н. Концепция ноосферы В.И.Вернадского в свете идей нового
экологического сознания // Ноосфера і цивілізація. Випуск 1(4). –
Донецьк: ДонНТУ, 2004. – С.196-202.
Романова Е.Н. К вопросу об экологизации общественного сознания // Тези
доповідей науково-філософської конференції студентів і аспірантів ДонНТУ
“Філософське розуміння проблем духовності людини і суспільства: історія
і сучасність”, 24 травня 2004 р. – Донецьк: ДонНТУ, 2005. – С.36-39.
Романова Е.Н. Экологизация общественного сознания // Материалы
международной научно-практической конференции “Экологические проблемы
индустриальных мегаполисов”, 01-04 июня 2004 г. – Донецк: ДонНТУ, 2004.
– С.167-171.
Romanova E.N. Eco-consciousness or ego-consciousness? // Материалы
международной конференции “Мировоззрение и трансформации современного
общества”, 22-25 сентября 2004 г. – Симферополь: ТНУ им.В.И.Вернадского,
2004. – С.74-76.
Романова Е.Н. Биосфера В.И.Вернадского и “Гея” Дж.Лавлока: вопрос о
приоритетах // Доповіді і повідомлення 4-ї Міжнародної наукової
конференції “Творча спадщина В.І.Вернадського і сучасність” (“Вернадські
читання”), 21-25 квітня 2005 р. у м.Донецьку / Під редакцією
Л.О.Алексеєвої. – Донецьк: ДонНТУ, 2005. – С.216-217.
Романова Е.Н. Роль экологического образования в решении проблем
индустриальных мегаполисов // Труды II международной научно-практической
конференции “Экологические проблемы индустриальных мегаполисов” (24-27
мая 2005 г.) / под редакцией Д.А.Баранова, М.Г.Беренгартена,
Н.И.Гданского, Н.Е.Николайкиной. – М.:МГУИЭ, 2005. – С.64-67.
Романова Е.Н. Система “человек – природа” как фактор формирования нового
экологического сознания // Наукові праці Донецького національного
технічного університету. Серія: “Гуманітарні науки”. Випуск 86. –
Донецьк: ДонНТУ, 2005. – С.101-107.
Романова Е.Н. К вопросу об интеграции экологических знаний в систему
образования инженеров-педагогов // Информационно-методический журнал
издательства Херсонского государственного университета “Печатное слово”.
– 2006. – №7(18). – С.96-97.
Романова Е.Н. К вопросу о необходимости изменения ценностных ориентиров
техногенной цивилизации // Тези повідомлень науково-філософської
конференції студентів, магістрантів і аспірантів “Філософія людини:
світогляд, наука, техніка”, присвяченої 85-річчю ДонНТУ. – 1 червня 2006
року. – Донецьк: ДонНТУ, 2006. – С.133-134.
Романова Е.Н. О роли социальной идентичности в формировании
экологического сознания // Матеріали Міжнародної науково-теоретичної
конференції “Ідентичність у сучасному вимірі”. – Донецьк: ТОВ
“Юго-Восток, Лтд”, 2006. – С.160-162.
Романова О.М. Екологічна свідомість як феномен духовного життя // Творча
спадщина В.I.Вернадського та проблеми формування сучасної екологічної
свідомості. (Вернадськi читання): Доповiдi i повiдомлення 5-i
Мiжнародної науковоi конференцiї 26-27 квiтня 2007 р. у м.Донецьку / Пiд
редакцiєю Р.О. Додонова. – Донецьк: ДонНТУ, 2007. – С. 210-211.
АНОТАЦІЯ
Романова О.М. Соціально-філософський аналіз детермінант формування
екологічної свідомості. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. –
Донецький національний університет, Донецьк, 2007.
У дисертації досліджуються об’єктивні та суб’єктивні детермінанти
формування екологічної свідомості, опозиція яких виявляє протиріччя у
відношеннях “людина – природа”, “суспільство – природа” та “людина –
суспільство”.
Розглянуто та проаналізовано існуючі дефініції екологічної свідомості.
Виявлено та обґрунтовано статус екологічної свідомості як неосновної
форми суспільної свідомості. Визначено зміст екологічної свідомості
періоду модерну, який складає осмислення особливостей фундаментальних
взаємодій “людина – природа”, “суспільство – природа”, “людина –
суспільство”.
Розглянуто різні погляди щодо джерел сучасного вульгарно
антропоцентристського відношення людини та суспільства до природи,
сучасні екофілософські концепції. Розроблено та обґрунтовано власну
дефініцію екологічної свідомості.
Визначено та класифіковано детермінанти формування екосвідомості,
розроблено методологію їх дослідження в межах новітніх
after-постмодерністських тенденцій.
Розроблено основні положення стратегії екобезпечного розвитку, яка
формується в екологічній свідомості, та представлено інші соціокультурні
механізми оптимізації процесу формування екосвідомості: екологічне
виховання, екологічна освіта та формування екологічної культури соціуму.
Ключові слова: екологічна свідомість, екологія, природа,
антропоцентризм, біоцентризм, екоцентризм, антиантропоцентризм,
неоантропоцентризм, детермінанти формування екологічної свідомості,
постмодерн, after-постмодерн, екоантропосоціальна тотальність,
екобезпечний розвиток, екологічне виховання, екологічна освіта,
екологічна культура.
АННОТАЦИЯ
Романова Е.Н. Социально-философский анализ детерминант формирования
экологического сознания. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. –
Донецкий национальный университет, Донецк, 2007.
В диссертации исследуются объективные и субъективные детерминанты
формирования экологического сознания, оппозиция которых выявляет
противоречия в отношениях “человек – природа”, “общество – природа” и
“человек – общество”.
Рассмотрены и проанализированы существующие дефиниции экологического
сознания. Выявлен и обоснован статус экологического сознания как
неосновной формы общественного сознания. Определено содержание
экологического сознания периода модерна, которое составляет осмысление
особенностей фундаментальных взаимодействий “человек – природа”,
“общество – природа”, “человек – общество”.
Рассмотрены различные точки зрения относительно источников современного
вульгарно-антропоцентрического отношения человека и общества к природе,
современные экофилософские концепции. Разработана собственная дефиниция
экологического сознания как неосновной формы общественного сознания,
которая находится в тесной взаимосвязи со всеми его основными формами,
отражает экологические реалии и противоречия мировоззренческих
ориентаций, регулирует отношения человека, общества и природы как
равнозначных и равноценных форм бытия, обусловливает этические нормы
поведения и пределы действий человека в природной среде исходя из
осознания природы как главнейшей ценности.
Определены и классифицированы детерминанты формирования экосознания: к
объективным детерминантам относятся природные явления и процессы,
оказывающие влияние на общественное сознание, но сами от него не
зависящие (негативные изменения в природе, происходящие под влиянием
антропогенной деятельности; динамика современных геополитических
процессов, которая характеризуется глубоким разрывом в уровне
экономического, социального и политического развития стран мира;
противоречия между масштабами потребления современной цивилизации и
естественными возможностями биосферы; урбанизация, обусловившая
противоречия между городскими и сельскими жителями, противопоставления
городского и сельского образа жизни, городской и сельской культуры,
природы и города. К субъективным детерминантам отнесены личностные
моменты восприятия объективных изменений, происходящих в природной и
социальной среде (экофилософские идеи, концепции, взгляды,
представляющие собой не просто способ, с помощью которого человек
воспринимает мир, а своеобразные “линзы”, фокусирующие и искривляющие
информацию, полученную органами чувств; экологические аспекты
национальных культур, в частности, соотношение их экофильских и
экофобных элементов; возможность манипуляции экологической проблематикой
в интересах конкретных субъектов путем умышленной фальсификации
экологической ситуации; экологический алармизм;
социально-психологическая реакция людей на изменение экологической
ситуации в местности их проживания; бессознательный экологический
вандализм). Разработана методология исследования объективных и
субъективных детерминант в рамках новейших after-постмодернистских
тенденций.
Разработаны основные положения оптимальной стратегии экобезопасного
развития, формирующейся в экологическом сознании. Собственный вариант
стратегии экобезопасного развития, базирующейся на осознании
самоценности природы, заключается в осуществлении взаимосвязанных
процессов: социального, экономического, этического, технического,
демографического и институционального переходов на полную
сбалансированность между экономическим развитием и сохранением природной
среды.
Представлены другие социокультурные механизмы оптимизации процесса
формирования экологического сознания: экологическое воспитание,
экологическое образование и формирование экологической культуры социума.
Для оптимизации процесса формирования экологического сознания необходимо
разработать кардинально новую образовательную парадигму, которая
способна противостоять нынешнему технократическому сознанию и преодолеть
“ценности” технократической цивилизации.
Ключевые слова: экологическое сознание, экология, природа,
антропоцентризм, биоцентризм, экоцентризм, антиантропоцентризм,
неоантропоцентризм, детерминанты формирования экологического сознания,
постмодерн, after-постмодерн, экоантропосоциальная тотальность,
экобезопасное развитие, экологическое воспитание, экологическое
образование, экологическая культура.
SUMMARY
Romanova E.N. Social-philosophical analysis of the determinants of
forming ecological consciousness. – Manuscript.
The dissertation for degree of the candidate of philosophical sciences
on the speciality 09.00.03 – social philosophy and philosophy of
history. – The Donetsk National University, Donetsk, 2007.
In this dissertation the objective and subjective determinants of
forming ecological consciousness have been explored. The opposition of
these determinants discoveres the contradictions in relations “human –
nature”, “society – nature” and “human – society”.
The existing definitions of ecological consciousness have been regarded
and analised. The status of ecological consciousness in the structure of
social consciousness has been determined. Also the subject of modern
ecological consciousness has been shown.
Different points of view on sources of modern vulgarius anthropocentric
relation of man to nature, vjdern ecophilosophical conceptions are
looked through. The own definition of ecological consciousness have been
made.
The determinants of forming ecological consciousness have been regarded
and classified. The metodology of its’ expertise from the newest
after-postmodern tendencies has been elaborated.
The key words: ecological consciousness, ecology, nature,
anthropocentrism, biocentrism, ecocentrism, antianthropocentrism, neo
anthropocentrism, the determinants of forming ecological consciousness,
postmodern, after-postmodern, ecoanthroposocial totallity,
ecologically-safed development, ecological bringing up, ecological
education, ecological culture.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
