.

Хірургічне лікування злоякісних та граничних пухлин проксимального відділу велико-гомілкової кістки (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
128 4324
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ТРАВМАТОЛОГІЇ ТА ОРТОПЕДІЇ

Тайсір Муса Абдел Хаді Абдел Кадер

УДК 616.718.5/.6-006-089.2

Хірургічне лікування злоякісних та граничних пухлин проксимального
відділу великогомілкової кістки

14.01.21 –“Травматологія та ортопедія”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Науково-дослідному інституті травматології та
ортопедії

Донецького державного медичного університету ім. М.Горького МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор

Бабоша Валентин Олександрович,

Донецький державний медичний університет

ім. М.Горького МОЗ України, завідувач кафедри

травматології, ортопедії та військово-польової хірургії.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Бруско Антон Тимофійович, Інститут

травматології та ортопедії АМН України, завідувач

відділу патоморфології з експериментально-

біологічним відділенням

доктор медичних наук, професор

Івченко Валерій Костянтинович, ректор,

завідувач кафедри травматології та ортопедії

Луганського державного медичного університету

МОЗ України

Провідна установа: Харківська медична академія післядипломної освіти

МОЗ України

Захист відбудеться “31” травня 2006 р. о 1400 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.606.01 при Інституті травматології і
ортопедії АМН України

(м. Київ, вул. Воровського, 27).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту травматології та
ортопедії АМН України (м. Київ, вул. Воровського, 27).

Автореферат розіслано “ 27 ” квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Страфун С.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми. Проксимальний відділ великогомілкової кістки є місцем
найчастішої локалізації багатьох пухлин. Так, остеокластома, що займає
граничне положення між доброякісними і злоякісними пухлинами кісток, за
даними В.Д. Чаклина (1974), у ділянці проксимального метаепіфіза
великогомілкової кістки спостерігалася у 26% хворих. Ця пухлина, з
вираженим остеолітичним компонентом , розглядається як потенційно
злоякісна [В.В. Проценко, 2004].

Остеосаркома уражає проксимальний відділ великогомілкової кістки у
28–31% випадків [И.Т. Кныш, 1984; П.Л. Жарков, 2000], рідше (13%)
трапляється хондросаркома, ще рідше – саркома Юїнга та ретикулосаркома
[С.Т. Зацепин, 1984].

Локалізація пухлини у ділянці колінного суглоба створює значні труднощі
в діагностиці та лікуванні [Н.Н. Трапезников, О.М. Цуркан, 1989]. Як
правило, на початку хворих лікують з приводу остеоартрозу, лігаментиту,
ревматоїдного ураження суглоба тощо, і тільки явна неефективність
лікувальних заходів змушує здійснити більш ретельне обстеження й
адекватне лікування. Помилки в діагностиці пухлин кісток сягають 60–90%
[А.В. Забродина, 1996; Л.А. Дурнов с соавт., 2004].

Лікувальна тактика при остеокластомі визначається її розмірами,
нозологічною формою патологічного процесу і своєчасною діагностикою. За
невеликих розмірів пухлини і відсутності патологічного перелому і
м’якотканного компонента використовують різні види резекції кістки.
Рецидиви, після внутрішньопорожнинних резекцій остеобластом, на думку
різних авторів, трапляються у 18–32% випадків, тому для зменшення
кількості рецидивів застосовують кріохірургічний вплив [Н.П. Демичев,
1988], електрокоагуляцію [С.Т. Зацепин, 2001], кюретаж порожнини
механічним бором [П.Х. Шугабейкер, 1996], введення барвника в порожнину
для контролю повноти видалення пухлинної тканини [M. Salai, 1997].

Кісткову порожнину, що утворилася після видалення пухлини, заповнюють
консервованою кісткою (алокістка), керамічними матеріалами (кергап),
штучною кісткою (тутопласт) [А.А. Корж, 1979; Г.Х. Грунтовский 1986].
Однак, ускладнення алопластики (нагноєння, лізис, переломи
трансплантата), частота яких досягає 80%, змушують застосовувати
аутокістку [Х.Д. Дадашева, Д.В. Ковальова, 2000]. Однак, для такої
пластики у випадках значних дефектів проксимального відділу
великогомілкової кістки (ПВВГК) виникають певні труднощі.

Успіхи операцій, що спрямовані на зберігання кінцівки, за різної
локалізації злоякісних пухлин кісток, значно не впливали на лікувальну
тактику при ураженні ПВВГК. Більшість хірургів, як і раніше,
рекомендують ампутацію на рівні стегна. Проте, усе частіше з’являються
повідомлення про операції, при яких зберігають кінцівку, при саркомах
проксимального відділу гомілки високого ступеня злоякісності [Ф.Ю.
Засульский, с соавт., 2002]. Так, Winkler et al. (1997) вказують, що в
останні роки число операцій, що калічать, при остеосаркомі кісток
кінцівок зменшилося з 90 до 34%. У більшості випадків при цих операціях
використовуються ендопротези. Недоліком металевих ендопротезів є
невідповідність модулів еластичності металевого сплаву і кістки, що веде
до розхитування штифта ендопротеза та руйнування кістки при циклічних
навантаженнях [R. Коtz 1989; Н.Н. Трапезников, 1997]. Нестабільність
тотальних ендопротезів колінного суглоба при заміщенні пострезекційних
дефектів спостерігається у 31% випадків у ранній термін після видалення
пухлин великогомілкової кістки [W.G. Ward, 1997; А. Балберкин, 2003].

З метою попередження рецидиву пухлини перед операцією проводять
променеву або хіміотерапію [В.А. Стрыков, 1996; Н.А. Корж, 2003]. Однак,
променева терапія призводить до значних змін оточуючих тканин, що змушує
відкладати операцію до 3 міс. [В.А. Бизер, 1994]. Загальна хіміотерапія
незначно впливає на пухлину, а у великих дозах небезпечна токсичними й
інфекційними ускладненнями, нерідко зі смертельними наслідками [Ф.Ю.
Засульский с соавт., 2002]. Тому при передопераційній підготовці хворого
до органозберігаючих операцій застосовують регіонарне
внутрішньоартеріальне введення цитостатиків, що технічно складно і не
завжди безпечно [П.Х. Шугабейкер, 1996; Н.Н. Трапезников, 1998].
Найбільш доступним і не менш ефективним є внутрішньокісткове введення
цитостатиків [Ю.В. Ланцман, 1990; В.А. Бабоша, 2001].

Позитивних результатів органозберігаючих операцій можна досягти, якщо
враховувати особливість розвитку пухлинного процесу в кістці. Потрібно
дотримуватись рекомендацій А.А. Коржа (1979): “Лікування злоякісних
пухлин кісток вимагає знань загальних принципів онкології, необхідний
тісний зв’язок онколога й ортопеда, знання основ цієї й іншої
спеціальності”.

Труднощі успішного виконання операцій, що зберігають кінцівку, при
граничних і злоякісних пухлинах проксимального відділу великогомілкової
кістки обумовлені хірургічними проблемами, пов’язаними з анатомічними
особливостями: суглобова поверхня, кістка, вкрита шкірою, підколінний
судинно-нервовий пучок, зв’язки, що стабілізують та забезпечують функцію
колінного суглоба.

Для хворих з пухлинами проксимального відділу гомілки після
ендопротезування величезне значення має адекватне відновлення функції
колінного суглоба. Збереження кінцівки та її функції визначають багато в
чому якість життя пацієнта.

Отже, пухлини проксимального відділу великогомілкової кістки залишаються
маловивченою патологією. При запізнілій діагностиці, відсутності єдиного
підходу до вибору оптимальної ортопедичної тактики у хворих з ураженнями
ПВВГК, у більшості випадків, як і раніше, рекомендується ампутація
кінцівки, незважаючи на наявний досвід зберігаючих операцій. У зв’язку з
цим, одним із завдань лікування залишається розробка комплексу заходів,
спрямованого на збереження життя потерпілих і кінцівки з відновленням її
функції. У цьому плані методика заміщення проксимального відділу
великогомілкової кістки однополюсним ендопротезом і методика
регіонарного внутрішньокісткового передопераційного введення цитостатика
представляються перспективними і вимагають подальшого вивчення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є
фрагментом планових наукових праць Міністерства охорони здоров’я
України: “Вивчити вплив передопераційної хіміотерапії у лікуванні
злоякісних пухлин великих суглобів і метаепіфізів довгих кісток кінцівок
індивідуальним ендопротезуванням”, № державної реєстрації 0100U000424 та
“Ортопедичне лікування патологічних пухлинних переломів кісток, що
утворюють колінний суглоб”, № державної реєстрації 0102U006793.

Мета дослідження – поліпшити результати лікування (подовження і
підвищення якості життя) хворих c пограничними і злоякісними пухлинами
проксимального відділу великогомілкової кістки шляхом розробки
лікувальної тактики і комплексу органозберігаючих лікувальних заходів.

Завдання дослідження:

Вивчити особливості клініки і діагностики пухлинних уражень
проксимального відділу великогомілкової кістки залежно від нозологічної
форми пухлини; встановити причини пізньої діагностики.

На підставі даних рентгенографічного, теплографічного, вазографічного та
патоморфологічного досліджень оптимізувати діагностику пухлинного
процесу і лікувальної тактики.

Розробити ортопедичну лікувальну тактику при різних нозологічних формах
пухлин залежно від стадії і ступеня агресивності пухлинного процесу.

Обґрунтувати доцільність передопераційного внутрішньокісткового введення
цитостатиків, як лікувального заходу.

Розробити спосіб заміщення дефектів проксимального відділу
великогомілкової кістки, який дозволяє попереджати руйнування суглобової
поверхні виростків при статичному навантаженні.

Визначити доцільність однополюсного металополімерного ендопротезування
проксимального відділу великогомілкової кістки, встановити в
експерименті ступінь впливу компонентів кісткового цементу
(поліметилметакрилат) на бактеріальну флору.

7. Вивчити результати ортопедичного лікування пухлин проксимального
відділу великогомілкової кістки, виявити помилки і намітити шляхи їх
усунення.

Об’єкт дослідження: хворі зі злоякісними і граничними пухлинами
проксимального відділу великогомілкової кістки.

Предмет дослідження: особливості діагностики злоякісних пухлин
проксимального відділу великогомілкової кістки, роль теплографії у
визначенні виду пухлини, ефективність передопераційного
внутрішньокісткового введення цитостатика для визначення характеру
оперативного втручання, бактеріологічні властивості компонентів
поліметилметакрилату, доцільність використання металополімерного
однополюсного ендопротеза для заміщення дефекту проксимального відділу
великогомілкової кістки, вплив зберігаючих операцій на якість життя
хворих.

Методи дослідження: інформаційний, клінічний, рентгенологічний,
електрофізіологічний, бактеріологічний, морфологічний та статистичний.

Наукова новизна отриманих результатів. На підставі клінічних,
рентгенологічних, електрофізіологічних та морфологічних досліджень
визначені характер і ступінь активності пухлинного процесу при ураженні
проксимального відділу великогомілкової кістки та розроблено ортопедичну
тактику лікування таких хворих.

Встановлено, що шляхом спеціальної передопераційної підготовки можна
розширити показання до органозберігаючих операцій кінцівки. Доведена
протизапальна і цитотоксична дія внутрішньокісткового регіонарного
введення цитостатиків при злоякісному характері пухлинних уражень
проксимального відділу великогомілкової кістки.

Розроблені способи аутопластики кісткового дефекту й однополюсного
ендопротезування уражень проксимального відділу великогомілкової кістки
при злоякісних і граничних пухлинах дозволяють зберегти колінний суглоб
і його функцію, поліпшити якість життя хворих.

Практична цiннiсть отриманих результатів полягає в уточненні показань до
застосування сучасних методів діагностики злоякісних та граничних пухлин
ПВВГК, розробці методів їх комплексного лікування спрямованих на
підвищення ефективності органозберігаючих операцій та поліпшення якості
життя хворих на цю патологію.

Наукові й практичні результати дисертаційної роботи впроваджені в
клінічну практику Донецької обласної клінічної травматологічної лікарні,
НДІ травматології й ортопедії Донецького державного медичного
університету ім. М. Горького, ортопедо-травматологічного відділення
міській лікарні № 9 м. Донецька, ортопедо-травматологічного відділення
клінічної лікарні № 9 м. Луганська, ортопедо-травматологічного
відділення № 2 міські лікарні № 1 м. Суми.

Особистий внесок здобувача. Автор провів аналітичний огляд літератури
щодо об’єкту дослідження, патентно-інформаційний пошук в українській і
зарубіжній літературі, клінічні і статистичні дослідження, сформулював
положення і висновки роботи.

Автор дисертаційної роботи особисто проводив клінічне обстеження і
передопераційну підготовку хворих, брав участь (виконував етапи) в
операціях з приводу доброякісних і злоякісних пухлин проксимального
відділу великогомілкової кістки. У лабораторії електрофізіології і
біомеханіки НДІ травматології та ортопедії Донецького державного
медичного університету ім. М. Горького МОЗ України разом з канд. мед.
наук Г.В. Кравцовою провів електрофізіологічні дослідження; на кафедрі
патологічної анатомії університету разом з д-ром мед. наук, професором
І.В. Василенко – морфологічні дослідження тканини пухлин; у лабораторії
бактеріології НДІ травматології та ортопедії Донецького державного
медичного університету ім. М. Горького МОЗ України разом з канд. біол.
наук В.Т. Шевченко – бактеріологічні дослідження.

Впровадження результатів дослідження в практику. Наукові і практичні
результати дисертаційної роботи впроваджені в клінічну практику
Донецької обласної клінічної травматологічної лікарні, НДІ травматології
та ортопедії Донецького державного медичного університету ім. М.
Горького МОЗ України, ортопедо-травматологічних відділеннях міської
лікарні № 9 м. Донецька, міської лікарні № 9 м. Луганська,
ортопедо-травматологічному відділенні № 2 першої міської лікарні м.
Суми.

Апробація результатів дисертації. Матеріали роботи повідомлені й
обговорені на засіданні Донецького обласного товариства
ортопедів-травматологів (Донецьк 2003, 2004). Відбулася внутрішня
апробація роботи в Науково-дослідному інституті травматології та
ортопедії Донецького державного медичного університету ім. М. Горького
МОЗ України.

Публікації матерiалiв. За темою дисертації опубліковано 5 наукових праць
в журналах, які входять до переліку ВАК України. Результати роботи
захищені 1 патентом України на винахід.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 147
сторінках машинописного тексту, складається зі вступу, огляду
літератури, 7 розділів власних досліджень, висновків, списку, який
містить 172 джерела літератури, серед них 116 СНД і 56 зарубіжних.
Дисертація ілюстрована 52 малюнками і 16 таблицями, сужпроводжена 1
додатком.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання
дослідження, окреслено ступінь новизни наукових положень, які виносяться
на захист, практичну значимість отриманих результатів, особистий внесок
автора, а також наведено відомості щодо апробації дисертації та
кількості публікацій.

У першому розділі виконаний аналіз сучасної української та зарубіжної
літератури засвідчив, що, незважаючи на певні успіхи та досягнення
сучасної травматології та онкоортопедії, дискусійними залишаються
питання діагностики та адекватної оцінки клінічної картини пухлинного
процесу, обсягу діагностичних та лікувальних заходів. Недостатньо
вивчена динаміка пухлинного процесу, залежно від локалізації та
термінів виявлення пухлинного осередку. Відсутні загальнообгрунтовані
рекомендації за термінами та обсягами хірургічних заходів залежно від
виду пухлини та ступеня її агресивного росту. У зв’язку з тим, що
відсутня єдина система лікувальних заходів відносно кожної нозологічної
форми пухлини, застосування не завжди виправданої тактики призводить до
значного збільшення етапів лікування та виникнення небажаних ускладнень,
погіршення анатомо-функціональних результатів.

У другому розділі наведено матеріали, методики дослідження та результати
лікування хворих з різною пухлинною патологію.

Для розробки лікувальної тактики при злоякісних і граничних пухлинах
ПВВГК вивчені клінічні матеріали 65 хворих із 1985 по 2004 рр., віком
від 13 до 89 років. Чоловіків було 34, жінок – 31.

За нашими спостереженнями первинні пухлини мали місце у 61 хворого,
вторинні – у 4. Відповідно до Міжнародної класифікації пухлин кісток
(1994) вони розподілилися у такий спосіб: остеокластома – 38 випадків,
серед них 10 – злоякісних; параосальна саркома – 2; остеогенна саркома –
7; хондросаркома – 6; хондробластома – 2; саркома Юїнга – 3; синовіальна
саркома – 3; метастатичні ураження кісток – 4 (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл пухлин проксимального відділу великогомілкової кістки залежно
від нозологічної форми і статі хворих

Нозологічна форма пухлини Чоловіки Жінки Всього

Остеогенна саркома 6 1 7

Хондросаркома 2 4 6

Хондробластома 1 1 2

Синовіальна саркома 3 – 3

Параосальна саркома 1 1 2

Саркома Юїнга 1 2 3

Остеокластома 16 22 38

Метастази раку 3 1 4

Всього 33 32 65

Наведені у таблиці 1 дані підтверджують повідомлення інших
онкоортопедів, що гігантоклітинна пухлина (остеокластома) частіше
(58,4%) уражає проксимальний відділ великогомілкової кістки, ніж інші
нозологічні форми пухлин. Слід зазначити, що серед 38 наших спостережень
у 10 випадках при гістологічному дослідженні біопсійного й операційного
матеріалу виявлені злоякісні клітини, тобто пухлина набула злоякісного
характеру. П’ятеро серед цих хворих раніше оперовані в інших лікувальних
установах, де виконувалася екскохлеація пухлини. У п’яти хворих
злоякісний характер остеокластоми виявлений нами при дослідженні
біопсійного матеріалу первинно.

Остеокластома в наших спостереженнях мала місце у жінок трохи частіше
(57,9%), що також відповідає багатьом повідомленням у літературі.

У наших дослідженнях остеогенна саркома траплялася значно частіше (6
проти 1) у чоловіків ніж у жінок, а хондросаркома навпаки – частіше у
жінок ніж у чоловіків (4 проти 2). Синовіальна саркома мала місце тільки
у чоловіків (3), а саркома Юїнга – у жінок (2). Невелике число
спостережень не дозволяє в цьому плані зробити висновки.

Чотири спостереження метастазування рака (залозистий і плоскоклітинний)
у проксимальному відділі великогомілкової кістки після операцій з
приводу гіпернефроми та раку передміхурової залози. Крім цієї
локалізації, у 3 хворих виявлені метастази у внутрішні органи.

У п’яти хворих мав місце патологічний перелом проксимального відділу
великогомілкової кістки (остеогенна саркома – 1; хондросаркома – 2;
остеокластома злоякісна – 1; метастаз раку – 1). Переломи виникали після
звичайного навантаження на кінцівку – під час руху. Це свідчить про те,
що до перелому хворих обстежували без проведення рентгенографії, хоча
усі вони скаржилися на біль у колінному суглобі протягом 3–12 міс.

Аналіз термінів надходження хворих до лікаря говорить про дуже пізнє
звертання, коли пухлинний процес значно руйнував проксимальний відділ
великогомілкової кістки або біль ставав нестерпним.

До госпіталізації в нашу клініку 25 хворим (38,46%) проведений курс
фізіотерапевтичного лікування; 7 хворим (10,77%) – протизапального; 1
хворий протягом 2 років одержував протитуберкульозне лікування.

Основними клінічними проявами пухлин кісток проксимального відділу
великогомілкової кістки були: припухлість, біль, порушення функції
кінцівки, судинні і неврологічні розлади.

У третьому розділі нами уточнені та оптимізовані критерії комплексної
клінічної оцінки стану.

Обстежуючи пухлину, ми визначали її рухливість, форму, межі,
консистенцію, колір і температуру шкіри, судинний малюнок над нею, її
однорідність, болючість, наявність метастатичних вузлів за межами
пухлини (в оточуючих пухлину тканинах), у паховій ділянці, стан
дистальних відділів кінцівки.

Для уточнення діагнозу виконували рентгенографію, що допомагала
визначити локалізацію пухлини, поширення її по кістці, характер змін
кістки та оточуючих тканин, наявність перелому. Але навіть такий
порівняно простий і доступний метод, використовувався поліклінічними
лікарями рідко.

Комп’ютерно-томографічне дослідження виконано 6 пацієнтам. Показаннями
до нього були злоякісні і граничні пухлини, де була підозра на ураження
магістрального судинно-нервового пучка або руйнування суглобної поверхні
великогомілкової кістки. Воно дозволило вивчити стан усіх анатомічних
структур, що втягуються у пухлинний процес, що важливо для визначення
ортопедичної тактики

З метою диференціальної діагностики доброякісного або злоякісного
процесу у кістці, встановлення виду пухлини і ступеня агресивності
пухлинного процесу проведені також електрофізіологічні (теплографія,
вазографія) дослідження у 35 хворих, серед яких 10 з доброякісними і 25
зі злоякісними і граничними пухлинами (нозологічна форма пухлини і
рівень агресивності процесу підтверджені морфологічними дослідженнями).
У хворих зі злоякісною пухлиною асиметрія температур в осередку і на
інтактній кінцівці (Т не перевищувала 1?С.

На підставі характеристики термографічних показників (t? – асиметрія
температур в осередку, форми осередку гіпертермії, крайового обрису його
і будови), а також з обліком клініко-рентгенологічних і морфологічних
даних хворих із граничними і злоякісними новоутвореннями розподілили на
три групи (табл. 2).

У першу групу увійшли хворі з пухлинами високого ступеня активності
пухлинного процесу, що виявлялося бурхливим ростом пухлини, ранніми
метастазами (остеосаркома, синовіальна саркома, злоякісна
остеокластома).

Другу групу становили пухлини з низьким ступенем активностi пухлинного
процесу (помірний ріст, низький метастатичний потенціал) –
хондросаркома, параосальна саркома, доброякісна остеокластома.

Третю групу становили метастази раку в проксимальному відділі
великогомілкової кістки. Таке розподілення визначало ортопедичну
тактику.

Таблиця 2

Результати термографії у хворих з пухлинами

проксимального відділу великогомілкової кістки

Групи хворих Температура в осередку пухлини Температура сегмента

параметри параметри

T((m (T( T р T((m (T( t р

( – 10 чол.

а) уражена кінцівка

б) інтактна кінцівка

40(0,1

37(0,3

3(0,04

20

V|~3/4thR ° oeoeoeoeoeoe‰|oeoe ………yy & ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? *?,? ? ?? 2?4? ? 0µ2µ ? `„7 Lпорожнинну резекцію пухлини. Операція “внутрішньопорожнинна резекція” не припускала ревізію колінного суглоба, тому розріз шкіри і фасції здійснювали від лінії суглобної щілини до низу, до нижньої межі пухлини, обумовленої візуально і за рентгенограмами. Ділянку трепанбіопсії розрізом обходили з усіх боків, відступаючи від краю рани на 1,5 см. Окістя над пухлиною відсікали до меж видимої здорової тканини, потім распатором відокремлювали за лінію висічення кістки. Рану розводили гачками. Намічали межу перетинання ураженої кістки. Долотом або двома (назустріч один одному) робили перетинання пухлини так, щоб долото проходило на 0,5 см від видимої межі пухлини. Піднімаючи кінцями долот тканину пухлини видаляли її разом з місцем трепанбіопсії. Порожнину, що утворилася, обстежували і, якщо необхідно, вичищали кюретками, фрезою, після чого стінки її обробляли електроножем або електрокоагулятором до “чорної кірки”. Якщо порожнина не перевищувала 10 см3, її заповнювали гемостатичною губкою, кергапом, закривали м’якими тканинами. Шкіру ушивали до гумових випускників. У випадках, коли порожнина перевищувала 10 см3, для її заповнення брали аутокістку із гребеня клубової кістки, раніше використовували алокістку у вигляді кортикальних пластин і демінералізовану алокістку. Іноді поєднували ауто- і алокістку, домагаючись заповнення усіх вільних ділянок. Значні складнощі виникали, коли під час операції виявляли ураження пухлиною не тільки передньої, але і задньої стінки виростка великогомілкової кістки, а також, коли пухлинний процес поширювався до субхондріальної кісткової пластинки з переломом останньої. У випадках руйнування пухлиною субхондріальної тканини, у тому числі, субхондріальної кісткової пластинки, обробку кісткової порожнини виконували за описаною методикою. Однак заповнення її вимагало іншого підходу. Поставало завдання захисту суглобового хряща виростків великогомілкової кістки від руйнування при статичному навантаженні. Тому пластика дефекту містила в собі не тільки заповнення порожнини, що утворилася, але і зміцнення субхондріальної кісткової пластинки. Для вирішення цієї задачі ми розробили нову методику розміщення і кріплення трансплантатів (патент № 7 А61В17/56). Вона полягає в наступному. Використовували аутокістку, узяту з гребеня клубової кістки. Для цього розрізом від передньо-верхньої ості її по гребеню розсікали м’які тканини до кістки. Распатором відокремлювали від останньої до зовні сідничні м’язи, усередину – м’язи живота з окістям. Відступивши 1,5 см від верхівки передньо-верхньої ості прямим долотом зверху, ззовні всередину розсікали гребінь з кортикальною пластиною на глибину 4 см. На відстані 8 см від першого розсічення робили таке ж розсічення. Долотом з’єднували нижні краї кісткових ран, витягали трансплантат 8*4 см. Рану в ділянці таза ушивали. Взятий трансплантат розсікали уздовж на дві рівні половини. Одну з них, що більше підходила за формою до субхондріальної ділянки кістки, укладали під неї. Другу половину трансплантата розсікали уздовж на дві частини, розміри яких 8*2 см. Їх установлювали так, щоб верхні кінці упиралися в горизонтально покладений трансплантат, а нижні заклинювали в кістковомозковому каналі дистального відділу метафіза великогомілкової кістки. Виходив рівносторонній трикутник з вершиною внизу (рис. 1). Рис. 1. Схема методики зміцнення субхондріальної кісткової пластинки виростків великогомілкової кістки Рентгенограма (і. хв. № 2331) після виконання операції із застосуванням методики зміцнення субхондральної кісткової пластинки. Порожнину, що залишилася, заповнювали ауто- (2 хворих), алотрансплантатами (2 хворих) або їхньою комбінацією (5 хворих), намагаючись щільно заповнити порожнину. Рану зашивали пошарово. У тих випадках, коли кісткова порожнина перевищувала 10 см3, мало місце ураження пухлинним процесом субхондріальної кісткової пластинки і стінок метаепіфіза великогомілкової кістки, доцільним вважали однополюсне ендопротезування проксимального відділу великогомілкової кістки (18 хворих). Для виготовлення металополімерних протезів ми застосовували поліметилметакрилат. З метою визначення дії компонентів останнього на бактеріальну флору виконані відповідні дослідження. Доведено, що порошок і еластична пластмаса поліметилметакрилат має бактеріостатичну дію на ріст бактеріальних культур, а порошок – бактеріцидну дію на спори. Отримана при змішуванні порошку і рідини пластмаса поліметилметакрилату безпосередньо після приготування стерильна. Застосування пластмаси поліметилметакрилату дозволило нам виключити екзогенне інфікування рани, післяопераційні гнійні ускладнення. При виготовленні однополюсного ендопротеза проксимального відділу великогомілкової кістки використано ідею А.І. Воронцова і С.Т. Зацепина, відповідно до якої розроблено спосіб створення конгруентної суглобової поверхні (Патент № 42193), що полягає в нанесенні під час операції рідкого поліметилметакрилату на суглобовий кінець протеза і відображення суглобової поверхні шляхом прокату його по суглобовій поверхні виростків стегнової кістки. Зв’язковий апарат колінного суглоба відновлювали за допомогою лавсанової стрічки “Север” № 7–10. Нові бічні і передня хрестоподібна зв’язки повторювали хід природних, а задню хрестоподібну зв’язку створювали за А.В. Капланом. Проблему закриття рани, а, отже, і ендопротеза вирішували шляхом переміщення частини внутрішньої порції ікроножного м’яза на протез та пластикою клаптем шкіри. З метою профілактики гнійних ускладнень рану активно дренували протягом 5–7 діб, внутрішньовенно і per os призначали антибіотики (зинацеф з метрагилом або аугметин). Онкологічні хворі мають схильність до гіперкоагуляції і тромбемболічних ускладнень. У зв’язку з цим наступного дня після операції починали курс клексана по 40 мг протягом 3–5 днів під контролем коагулограми. Кінцівку на 3–4 тижні фіксували гіпсовою пов’язкою, після чого переходили на стандартний зйомний тутор. Навантажувати кінцівку (обмежено) дозволяли через 4 тижні. Призначали ЛФК з обмеженням згинання в колінному суглобі до 150?, розгинання – повне. Перші 3–4 міс. найбільш важливі для розробки рухів у суглобі. Обсяг рухів, що буде досягнутий за цей період, збережеться в майбутньому, збільшити його практично неможливо після 6 міс. з моменту операції. Обсяг рухів у суглобі за стандартної методики ендопротезування залежить від різних причин. Так, наприклад, надлишкова маса тіла хворих, пасивність пацієнтів часто призводять до недостатньої функції колінного суглоба. І навпаки, активність молодих пацієнтів, виконання всіх розпоряджень лікаря забезпечують добрий функціональний результат. Ампутація кінцівки на рівні середньої або верхньої третини стегна здійснена у 12 хворих, серед них у 4 – первинно, у 8 – із приводу рецидиву пухлини після першої органозберігаючої операції. Основними показаннями до такої операції були: 1) значне поширення пухлинного процесу на кістку і навколишні тканини, що не дозволяло після видалення вкрити рану; 2) проростання пухлиною судинно-нервового пучка; 3) бажання хворого ампутувати кінцівку через виражений больовий синдром; 4) наявність метастазів в інших органах і сегментах кістки. Ампутацію виконували відповідно до загальноприйнятих методик у межах здорових тканин з видаленням пахових лімфатичних вузлів, якщо вони були збільшені, щільні. Дослідження останніх не показало в них росту пухлинних клітин. Результати ортопедичного лікування злоякісних і пограничних пухлин проксимального відділу великогомілкової кістки оцінювали за: 1) тривалістю життя після операції (виживання); 2) функцією кінцівки після зберігаючої операції; 3) якостю життя. Оцінка здійснена в терміни: 1, 2, 3 роки і більше у 40 хворих, яким кінцівки збережені, і у 14, яким за показаннями зроблена ампутація (4) або хворі і їхні родичі відмовилися від операції (4), або вони були неоперабельні (6). Аналіз результатів показав, що вони залежали від ряду факторів: 1) нозологічна форма пухлини, її агресивність, метастатичний потенціал; 2) пухлина первинна, вторинна, у тому числі метастаз; 3) наявність метастазів у внутрішніх органах і інших кістках; 4) обсяг ураження кістки і навколишніх тканин; 5) спосіб операції і техніка її виконання; 6) ускладнення місцевого і загальносоматичного характеру. Вивчення виживання хворих з пухлинним процесом показало, що воно знаходилося у прямій залежності від нозологічної форми пухлини, ступеня активності пухлинного процесу і здатності до віддаленого метастазування. Так, виживання хворих першої групи (високий ступінь активності процесу) протягом перших 3 років було у 68,42%; другої групи (низький ступінь активності пухлинного процесу) – протягом перших 3 років у 72,73%; хворі третьої групи (метастатичний процес у проксимальному відділі великогомілкової кістки) померли протягом першого року. Найчастішим ускладненням хірургічного лікування пухлин проксимального відділу великогомілкової кістки був рецидив. Його частота залежала від техніки проведення операції і нозологічної форми пухлини, а також відмовлення хворих від ампутації. Так, здійснення внутрішньопорожнинної резекції при злоякісній остеокластомі в усіх випадках призвело до рецидиву пухлини, при остеогеній саркомі рецидив спостерігали у 3 хворих серед 4 оперованих. Внутрішньопорожнинна резекція остеокластоми без обробки кісткової порожнини електроножем ускладнилася рецидивом у 20% випадків, а при обробці електроножем – у 12,5%. У п’ятому розділі вивчені результати лікування хворих. Функціональний результат і частота рецидивів після операції найчастіше взаємозалежні. Встановлено, що виконання при остеокластомі неадекватної внутрішньопорожнинної резекції замість сегментарної резекції в перші 6 міс. давало добрий функціональний результат. Однак, продовження росту пухлини, тим більше злоякісне переродження у випадках остеокластоми або хондробластоми зводило нанівець добрий результат і значно погіршувало умови наступної органозберігаючої операції. Функціональний результат збереженої кінцівки оцінювали за наступними критеріями: а) стійкість кінцівки – опорна функція; б) обсяг відновлення рухів у колінному суглобі; в) больовий синдром (у спокої, при навантаженні, при пасивних рухах); г) ступінь відновлення гемодинаміки й іннервації в кінцівці. Залежно від цього оцінювали функціональний результат як добрий, задовільний, поганий. Добрим результат вважали, якщо хворий користується кінцівкою без обмежень; спостерігається втома і біль у колінному суглобі після фізичного навантаження, але після відпочинку ці явища стихають; рух у колінному суглобі: повне розгинання, згинання повне або обмежене до 150? (при ендопротезуванні); цілком відновився кровообіг і іннервація дистальних відділів кінцівки. Задовільним результат вважали, якщо хворий через контрактуру в колінному суглобі кінцівкою користується обмежено; зниженя стійкості кінцівки через підвивих гомілки (користується милицею або двома при тривалій ходьбі); болючість у суглобі; відзначаються гемодинамічні розлади (коефіцієнт асиметрії не більше 45%), порушення нейротрофіки у вигляді гіперестезії, анестезії. До поганого результату належали усі випадки, де хворий ходить за допомогою милиць, не навантажуючи кінцівку через больовий синдром, наявність рецидиву пухлини або гнійно-некротичного ускладнення, купірувати яке не вдалося, лікування закінчилося ампутацією кінцівки. Оцінку результату вважали об’єктивним після 6 міс. з моменту зберігаючої операції. До цього часу хворі повністю навантажували кінцівку. В основному, закінчений курс реабілітаційних заходів (табл. 4). Таблиця 4 Функціональний результат зберігаючих операцій Результат Вид операції Всього Внутршньопорож нинна резекція одноплюсний ендопротез ЧКО* артродез абс. (%) Відомі методики Наш спосіб Добрий 16 (75,2%) 9 (100 %) 11 (61,1%) 1 37 (75,5) Задовільний 1 (4,8%) - 4 (22,2%) – 5 (10,2) Поганий 4 (19,0%) - 3 (16,7%) – 7 (14,3) Всього 21 (100%) 9 (100%) 18 (100,0%) 1 49 (100,0) Примітка.*ЧКО – черезкістковий остеосинтез. Добрий функціональний результат нами отриманий після органозберігаючої операції при пухлинному ураженні проксимального відділу великогомілкової кістки у 75,5% випадків. Природно, що при внутрішньопорожнинній резекції пухлини з заміщенням дефекту ауто- або алотрансплантатами добрих результатів було більше, ніж після однополюсного ендопротезування, відповідно 83,3 і 61,1%. Причинами рецидивів пухлини і поганих функціональних результатів зберігаючих операцій були: 1) недооцінка ступеня руйнування проксимального відділу великогомілкової кістки і навколишніх м’яких тканин; 2) внутрішньопорожнинна резекція (екскохлеація) замість резекції ураженого відділу і заміщення його однополюсним ендопротезом; 3) неконгруентність виростків стегновій кістки та суглобової поверхні ендопротеза. Так, у 4 хворих при первинній операції було виявлене руйнування внутрішнього і зовнішнього виростків великогомілкової кістки остеокластомою. Показане було однополюсне ендопротезування, але виконана внутрішньопорожнинна резекція з аутопластикою порожнини, без попередньої її коагуляції. Через 1,5 роки виявлений рецидив пухлини. Після резекції проксимального відділу великогомілкової кістки у 3 хворих, однополюсне ендопротезування виконано без формування суглобної поверхні і пластики задньої хрестоподібної зв’язки. Це призвело до нестійкості в суглобі (позитивний симптом “задньої висувної шухляди”); значного кісткового розростанням з боку виростків стегна, що різко обмежило рух у суглобі та больовому синдрому. Ми оцінювали загальний стан хворого в різний термін після операції за шкалою Карнофского. Якість життя є основним критерієм у тому випадку, якщо не виявлені достовірні розходження у виживанні між групами хворих, включених до протоколу дослідження. У цьому випадку саме на підставі даних щодо якості життя може бути зроблений вибір правильної програми лікування захворювання. Якість життя багато в чому залежало від виду операції: органозберігаюча або ампутація. Так, рівень функціональної активності хворих після органозберігаючої операції (1 група) зростав від місяця до місяця, і до року складав 70–80%, у той час як у хворих після ампутації кінцівки (2 група) він залишився на колишньому рівні (50%). Протягом перших 6 міс. після операції хворі адаптувалися до нового способу життя, поступово відновлюючи утрачену функціональну активність. Через 1 рік після операції померло 3 хворих – 2 хворих з першої групи і 1 хворий – із другої групи. Причиною смерті були віддалені метастази остеогенної саркоми проксимального відділу великогомілкової кістки. При визначенні функціональної активності через рік можна відзначити, що хворі першої групи оцінюють свій стан краще, ніж хворі другої групи. 61% хворих першої групи оцінював свій стан на 70–80% від нормальної активності. У той час як половина хворих другої групи вважала себе активними усього лише на 50%. До цього терміну в першій групі 9 хворих ходили без додаткової опори, 27 хворих ходили з палицею, а 4 – з милицями. У другій групі за допомогою милиць ходили 7 хворих (70%), 4 хворих пересувалися за допомогою палиці, використовуючи протез “стегно–гомілка”. За цей період спостерігалися місцеві ускладнення у 2 хворих першої групи. В одного серед хворих ускладнення пов’язане з підвищеною активністю в післяопераційному періоді. Таким чином, можна відзначити, що рівень функціональної активності у більш, ніж половини пацієнтів першої групи виріс на 10–20% порівняно з 6-місячним терміном після операції, у той час як у хворих другої групи він залишився на попередньому рівні. За період від 2 до 3 років з моменту операції помер 1 хворий другої групи. В 1 випадку (перша група) мав місце рецидив синовіальної саркоми. Зроблено ампутацію верхньої третини стегна, після чого хіміопроменеве лікування. Після ампутації хворий живе 3 роки. Оцінка якості життя пацієнтів показала що, до трирічного терміну функціональна активність пацієнтів першої групи збільшилася, у той час як у другій групі вона залишилася практично без змін. Підводячи підсумки ортопедичного лікування пограничних і злоякісних пухлин проксимального відділу великогомілкової кістки, варто сказати, що будь-яку зберігаючу операцію ми розцінювали як паліативну, але явне поліпшення загального стану, нормалізація психосоматичного стану хворого дозволяє нам рекомендувати її для клінічної практики. ВИСНОВКИ Злоякісні і граничні пухлини проксимального відділу великогомілкової кістки становили 6,4% усіх пухлин кісток кінцівок. Помилки в діагностиці пухлин проксимального відділу великогомілкової кістки пояснюють пізнє спеціалізоване лікування. У перші три місяці після перших ознак захворювання звернулося 24% хворих, інші в значно пізніший термін. Причина пізньої діагностики: відсутність типових ознак тієї або іншої пухлини на перших етапах її розвитку, відсутність онкологічної сторожкості лікарів, недостатнє знання рентгенологічної картини кісткової пухлини. За допомогою теплографії можна встановити вид пухлини, а також ступінь злоякісності пухлиного процессу (високий, низький ступінь, метастаз), локалізацію процессу, наявність місцевих метастазів. Хворих із граничними і злоякісними пухлинами проксимального відділу великогомілкової кістки доцільно поділяти на три групи: I – іноперабельні; II – можлива зберігаюча кінцівку операція; III – показана ампутація кінцівки на рівні стегна. Хворі першої групи підлягають лікуванню в онкодиспансерах, ортопедичні заходи включають іммобілізацію ураженої кінцівки гіпсовою пов’язкою, стандартною шиною або апаратом позаосередкового остеосинтезу. Зону запального інфільтрату навколо пухлини та розміри пухлини дозволяє зменшити внутрішньокісткове введення цитостатиків (окружність проксимального відділу гомілки зменшувалася від 1 до 3 см, температура знижувалася на 1 – 1,50С). Реакція клітин пухлини на внутрішньокісткове введеня цитостатика була різною і залежила від ступеню активності пухлинного процесс: при високому ступеню – більш виражена. Розроблений спосіб заміщення дефектів проксимального відділу великогомілкової кістки шляхом зміцнення суглобної поверхні за допомогою кортикальних аутотрансплантатів, розташованих і вигляді рівнобедренного трикутника, дозволяє попередити руйнування виростків та рецидиви пухли ни, зберегти функцію кінцівки в повному. Однополюсне ендопротезування дефекту проксимального віділу великогомілкової кістки є операцією вибіру. Спосіб формування конгруентної суглобової поверхні ендопротезу дозволяє поліпшити функціональні результати збереженної кінцівки . Приготовлена per se пластмаса ПММА, яка застосовується для виготовлення ендопротеза, стерильна, ії компоненти на момент приготування виявляють бактеріостатичну та бактеріцидну дію. Це дозволяє виключити екзогенне інфікування рани, післяопераційні гнійні ускладнення. Результати ортопедичного лікування хворих із граничними і злоякісними пухлинами проксимального відділу великогомілкової кістки залежать від ступеню активності пухлинного процесу, помилок лікувальної тактики, порушення правил абластичності оперативного втручання. Після зберігаючої операції функціональна активність хворих до року спостереження досягає 80%, після ампутації залишається в межах 50%. Практичні рекомендації Дані про локалізацію, розповсюдження та характер пухлинного процесу, що уражує проксимальний відділ великогомілкової кістки, отримують за допомогою клінічних та інструментальних (рентгенографія, термографія, хронаксиметрія, комп’ютерна томографія) методів, доцільно застосовувати при обгрунтуванні показань до лікувальної тактики. Передопераційне внутрішньокісткове введення цитостатиків є простим і ефективним способом впливу на пухлину. Воно дозволяє зменшити запальний інфільтрат навколо пухлини, деякою мірою (лікувальний патоморфоз) впливати на тканину пухлини і місцеві метастази, чим сприяє поліпшенню умов для операції, що зберігає кінцівку. Розроблений спосіб внутрішньопорожнинної резекції пухлини (електрообробка порожнини, зміцнення суглобної поверхні за допомогою ауто-трансплантатів) дозволяє зберегти функцію кінцівки в повному обсязі, попередити рецидиви пухлини. Застосування однополюсного ендопротезування дефекту проксимального відділу великогомілкової кістки з формуванням конгруентної суглобної поверхні дозволяє поліпшити функцію кінцівки. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Бабоша В.А., Ютовец Ю.Г. Абдель Кадер Тайсир Осложнения однополюсного эндопротезирования при злокачественных опухолях костей коленного сустава // Ортопед., травматол. и протезир. – 2005. – № 1. – С. 20–23. – Дисертант брав участь у діагностиці та операції реендопротезування. 2. Возможности термографии и реовазографии в диагностике опухолевого поражения проксимального отдела большеберцовой кости / В.А. Бабоша, Абдель Кадер Тайсир., Т.В. Кравцова, Е.А. Солоницын // Укр. мед. альманах. – 2005. – Т.8, № 2. – С. 10–13. – Дисертант брав безпосередню участь у проведенні біомеханічних досліджень, аналізі одержаних результатів, написанні статті, а також підбирав л!тературні джерела. 3. Функциональные результаты однополюсного эндопротезирования при опухолях коленного сустава / В.А. Бабоша, Ю.Г. Ютовец, Абдель Кадер Тайсир, Е.Г. Сирота, Анабтави Ферас, С.В. Охрименко, Е. А. Солоницын // Таврический мед.-биол. вестн. – 2004. – Т. 7, № 4. – С. 222–225. – Дисертант брав участь у комплексному обстеженні хворих, проводив аналіз отриманих статистичних даних. 4. Бабоша В. А., Абдель Кадер Тайсир Ошибки и осложнения ортопедического лечения остеокластомы проксимального отдела большой берцовой кости // Арх. клинической и экспериментальной медицины. – 2004. – Т. 13, № 1–2. – С. 78–81. – Дисертант брав участь у комплексному лікуванні хворих, у написанні статті. Деклараційний пат. на корисну модель № 5976 UA, МПК7 А 61 В 17/56. Спосіб укріплення субхондральної пластинки проксимального відділу великогомілкової кістки / В.О. Бабоша, Є.Г. Сирота, Ю.Г. Ютовець, Анабтаві Ферас, Абдель Кадер Тайсір Муса Абдель Хаді, Є.О. Солоніцин (UA) / Вл. Дон. ДМУ ім.. М. Горького; № 2004021291; Заявлено 23.02.2004; Опубл. 15.04.05, Бюл. № 4. АНОТАЦІЯ Тайсір Муса Абдел Хаді Абдел Кадер. Хірургічне лікування злоякісних та граничних пухлин проксимального відділу великогомілкової кістки. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.21 – травматологія та ортопедія. – Інститут травматології та ортопедії АМН України, Київ, 2005. Дисертація присвячена лiкуванню пухлин (злоякісних та граничних), якi уражають проксимальний відділ великогомілкової кістки. У роботi на підставі клiнiчних, рентгенологiчних, електрофiзiологiчних та морфологiчних дослiджень були отриманi новi данi, якi дозволяють визначити характер пухлинного процесу проксимального відділу великогомілкової кістки. Мета роботи – поліпшення результатiв лiкування (подовження тривалості та полiпшення якостi життя) хворих з граничними та злоякiсними пухлинам проксимального вiддiлу великогомiлкової кiстки шляхом розробки лiкувальної тактики та комплексу органозберiгаючих лiкувальных заходiв. Були вивченi метерiали лiкування 65 хворих вiком вiд 13 до 89 рокiв з граничними та злоякiсними пухлинам проксимального вiддiлу великогомiлкової кiстки: остеогенна саркома – 7; хондросаркома – 2; синовiальна саркома – 3; параосальна саркома – 2; саркома Юїнга – 3; остеосаркома – 38; метастази рака – 4. Доведено, що за допомогою термографiї можна не тiльки запiдозрити злоякiснiсть пухлинного процесу, а й встановити його агресивнiсть. Видiлено три групи злоякiсних пухлин: І група – високий ступiнь активностi пухлинного процесу (бурхливий рiст, раннє метастазування) – остеосаркома, синовiальна саркома, злоякiсна остеокластома, саркома Юїнга; ІІ група – низький ступiнь активностi пухлинного процесу (помiрний рiст, низький метастатичний потенцiал) – хондросаркома, параосальна саркома, доброякiсна остеокластома; ІІІ група – метастази рака у проксимальному вiддiлi великогомiлкової кiстки. Таке розподiлення визначало ортопедичну тактику. Встановлено, що за допомогою спецiальної передоперацiйної пiдготовки, а саме, внутрiшньокiсткового регiонарного введення цитостатика пiд жгутом, можливо зменшити реактивну зону пухлини, зменшити об’єм самої пухлини за рахунок загибелi її клiтин. Це створює найсприятливіші умови для огранозберігаючих операцiй. Розробленi способи аутопластики кiсткового дефекту та однополюсного iндивiдуального ендоротезування при ураженнi проксимального вiддiлу великогомiлкової кiстки злоякiсними та граничними пухлинами дозволяють зберегти кiнцiвку, колiнний суглоб та його функцiю, полiпшити якiсть життя хворих. Пiсля органозберiгаючої операцiї функцiональна активнiсть хворих (за Корнавским) до року досягає 80%, в той час як пiсля ампутацiї – 50%. Ключові слова: проксимальний відділ великогомілкової кістки, внутрішньокісткова передопераційна хіміотерапія, пухлина, ендопротез, електрофізіологічні дослідження. АННОТАЦИЯ Тайсир Муса Абдел Хади Абдел Кадер Хирургическое лечение злокачественных и промежуточных опухолей проксимального отдела большеберцовой кости. – Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.21 – травматология и ортопедия. – Институт травматологии и ортопедии АМН Украины, Киев, 2005. Диссертация посвящена лечению опухолей (злокачественных и промежуточных), поражающих проксимальный отдел большеберцовой кости. В работе на основании клинических, рентгенологических, электрофизиологических и морфологических исследований получены новые данные, которые позволяют определить характер, нозологическую форму и степень активности опухолевого процесса проксимального отдела большеберцовой кости. Целью диссертационной работы является улучшение результатов лечения (продление и улучшение качества жизни) больных с промежуточными и злокачественными опухолями проксимального отдела большеберцовой кости путём разработки лечебной тактики и комплекса органосохраняющих лечебных мероприятий. Изучены материалы лечения 65 больных в возрасте от 13 до 89 лет со злокачественными и промежуточными опухолями проксимального отдела большеберцовой кости: остеогенная саркома – 7; хондросаркома – 6; хондробластома – 2; синовиальная саркома – 3; параоссальная саркома – 2; саркома Юинга – 3; остеокластома – 38; метастазы рака – 4. Доказано, что с помощью термографии можно не только заподозрить злокачественность опухолевого процесса, но и установить его агрессивность. На основании данных клиники, рентгенографии, термографии и морфологических нами выделено три группы злокачественных опухолей: І группа – высокая степень активности опухолевого процесса (бурный рост, раннее метастазирование) – остеосаркома, синовиальная саркома, Саркома Юинга, злокачественная остеокластома; ІІ группа – низкая степень активности опухолевого процесса (умеренный рост, низкий метастатических потенциал – хондросаркома, параоссальная саркома, доброкачественая остеокластома; ІІІ группа – метастазы рака в проксимальный отдел большеберцовой кости. В зависимости от об’ема и характера лечебных мероприятий все больные разделены на три группы: 1-я - неоперабельные , подлежать химио- и (или) лучевой терапии. 2-я - показана органосохраняющая операция. 3-я - показана ампутация конечности. Установлено, что с помощью специальной предоперационной подготовки, а именно, внутрикостного регионарного введение цитостатика под жгутом возможно уменьшить реактивную зону опухоли, уменьшить объём самой опухоли за счёт гибели её клеток. что создаёт более благоприятные условия для органосохраняющих операций изменяет уровень ампутации в районе бедра. Разработанный способ аутопластики костного дефекта путем укрепления суставной поверхности проксимального отдела большеберцовой кости позволяет сохранить сустав, функцию конечности в полном об’еме. Однополюсное индивидуальное эндопротезирование при поражении проксимального отдела большеберцовой кости злокачественными и промечуточными опухолями с формированием конгруэнтности суставной поверхности эндопротеза позволяет сохранить конечность, коленный сустав и его функцию. Результаты ортопедического лечения больных с промежуточными и злокачественными опухолями проксимального отдела большеберцовой кости зависят от степени активности опухолевого процесса, ошибок лечебной тактики, нарушения правил абластичного оперативного вмешательства. Хороший результат получен в (75,5%), удовлетворительный – в (10,2%), плохой – в (14,3%). Следует отметить, что хороших результатов было больше после внутриполостной резекции, чем после однополюсное эндопротезирования, соответственно 83,3 и 61,1%. После органосохраняющей операции функциональная активность больных (по Корнавскому) к году достигает 80%, в то время как после ампутации остаётся в пределах 50%.органосохраняющие операции значительно улучшают психоэмоциональный статус больных, улучшает качество жизни. Ключевые слова: проксимальный отдел большеберцовой кости, внутрикостная предоперационная химиотерапия, опухоль, аутопластика, однополюсное эндопротезирование, электрофизиологические исследования. ANNOTATION Tayseer Abdel Qader. Orthopedic management of malignant tumor of proximal tibia. Manuscript. Dissertation for candidate degree of medical sciences for speciality 14.01.21 – Traumatology and Orthopedics. Institute Traumatology and Orthopedics Academy of Medical Science of Ukraine, Kyiv, 2005. Dissertation on the management of tumor of the proximal tibia. On the basic clinical, radiological, electrophysiological and morphological investigations to obtained new information which has allows the determination of the characters nosological from end the active stage of the tumor process of the proximal tibia. The dissertation is aim at elevation of the result of the treatment of malignant tumor of proximal tibia bone by looking out a management tactic and complex organ preservations treatment prosedure. Studies of the materials of the treatment of 65 patients within the age of range of 13 to 89 years with malignant tumor of proximal tibia bone: osteogeny sarcoma – 7, chondrosarcoma – 6, chondroblastome – 2, synovial sarcoma – 3, parostal sarcoma – 2, Yuing sarcoma – 3, osteoclastoma – 38, malignant metastasis – 4. It has been established that with the aid of tomography, tumor malignancy as well as tumor aggressiveness can be diagnose. Three groups of malignancy has been distinguished: І – high stipen active tumor process (uncontrolled growth, early metastasis) – osteoclastoma, synovial sarcoma, Yuing sarcoma, malignant osteosarcoma, II – lower stipen process (average growth, low metastatic potential – chondro sarcoma, parostal sarcoma, benign osteoclastoma, III – tumor metastasis of the proximal tibia. This divisions defines the orthopedic tactics. It is discovered that with a special pre-operatives preparations that is intra-osseous regional infusion of cytostatic with the application of tension, the reactive region of tumor could be limited, the size of the tumor can be minimize through the death of it’s cells this gives a favorable condition for organ preservation operation. The worked out method of autoplasty of bone defect and individual hemiathro plasty during malignant pathology of proximal tibia permit the preservation of the extremity, knee joint and its functions, better mat of the life expectancy of the patients. After preservative operation, functional activity of patient (by Kornavsky) goes up to 80% within 1 years, while after amputation it remains at the estimate of 50%. Key words: proximal tibia, intra-osseous infusion chemotherapy, tumor, endoprothesis, electrophysiological investigations. PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020