ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
СЄВАСТ’ЯНОВА Олена Анатоліївна
УДК 37. 013.42: 378.032
Соціально-педагогічні умови соціалізації студентської молоді у виховному
процесі вищого навчального закладу
13.00.05 – соціальна педагогіка
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Луганськ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Луганському національному педагогічному університеті
імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор
Савченко Сергій Вікторович,
перший
проректор Луганського
національного
педагогічного університету імені
Тараса
Шевченка.
Офіційні оппоненти: – доктор педагогічних наук, професор
Штефан Людмила Андріївна,
Харьківський національний
педагогічний
університет імені
Г.С. Сковороди,
професор кафедри історії
педагогіки та
порівняльної педагогіки;
– кандидат педагогічних наук,
доцент
Полякова Ольга Михайлівна,
Сумський державний педагогічний
університет ім. А.С. Макаренка
завідувач кафедри соціальної
педагогіки.
Захист відбудеться 14 червня 2007 року об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Луганському національному
педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м.
Луганськ, вул. Оборонна, 2.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного
педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ,
вул. Оборонна, 2).
Автореферат розіслано 14 травня 2007 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
Л.Л. Бутенко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність і доцільність дослідження. Успішне реформування вітчизняної
системи вищої освіти в контексті Болонського процесу, її розвиток у
напрямку демократизації вимагають оновлених підходів до оцінки
результатів соціалізації різноманітних категорій молоді й особливо
студентства. Це зумовлено тим, що студентська молодь, маючи найбільший
потенціал, уже в найближчі десятиліття реалізовуватиме економічну,
політичну, соціальну, культурну стратегію в Україні. Сьогодні в
педагогіці домінує ідея неможливості підготовки повноцінного фахівця в
рамках лише навчального процесу. Усе більшого значення набувають
дослідження соціалізаційних механізмів, що функціонують у позанавчальній
діяльності, яка забезпечує формування моральних, етичних,
соціокультурних основ особистості майбутнього фахівця. У ВНЗ така
діяльність представлена в рамках виховного процесу, при цьому важливо,
щоб студент був активним суб’єктом його планування, організації, участі
й оцінки.
Сьогодні є всі підстави стверджувати, що в системі вищої освіти України
оформилось серйозне протиріччя між потребою суспільства у фахівцях, які
поєднують у собі професійні якості з активною життєвою позицією, і
недостатньою теоретичною й технологічною розробленістю цієї проблеми в
педагогічній науці. Виходом із ситуації є організація виховного процесу,
максимально наближеного до дійсності, коли студент у процесі активної
участі в різноманітних формах виховної роботи здобуває особистий
(суб’єктний) досвід суспільно-корисної діяльності. Таким чином, виховний
процес набуває нового статусу, піднімаючись до смислоутворюючого рівня
формування особистості в системі вищої освіти.
Проблеми соціалізації активно досліджувались у вітчизняній і зарубіжній
науці протягом усього ХХ століття. Найбільший внесок у формування
теоретичних основ різноманітних соціалізаційних теорій зробили М. Бугле,
Г. Гітінгс, Е. Дюркгейм, Г. Лебон, Т. Парсонс та ін. На розроблених ними
загальнотеоретичних підходах наприкінці ХХ ст. сформувались три напрями
досліджень проблем соціалізації особистості: соціально-філософський,
представлений роботами С. Батеніна, В. Москаленко, П. Паригіна та ін.;
соціально-психологічний, в основі якого дослідження Г. Андрєєвої,
С. Бєлічевої, Я. Коломінського, І. Кона, О. Леонтьєва, М. Лукашевича,
А. Петровського, С. Раззуваєва та ін.; соціально-педагогічний –
дослідження В. Алфімова, О. Бєлінської, В. Бочарової, Б. Вульфова,
О. Газмана, В. Горенка, Ю. Загороднього, О. Кущак, Н. Лавриченко,
А. Капської, І. Ковальчук, І. Звєрєвої, Н. Заверико, О. Мудрика,
С. Савченка, Т. Стефаненко, Л. Столярчук, С. Харченка та ін.
Усі згадані дослідження відображають сучасні уявлення про загальні
закономірності й особливості соціалізаційних процесів, які відбуваються
в різні часові проміжки, у різних суспільствах й соціально-демографічних
групах. Водночас, на загальному фоні соціалізаційної проблематики
відчувається дефіцит досліджень, де об’єктом є студентська молодь, а сам
соціалізаційний процес протікає в такій специфічній сфері, як виховна
діяльність. Ця обставина, а також актуальність досліджуваної проблеми
для подальшої розробки загальної соціалізаційної теорії й розв’язання
протиріч, що склалися в сучасній практиці, зумовили вибір теми
дослідження: „Соціально-педагогічні умови соціалізації студентської
молоді у виховному процесі вищого навчального закладу”.
Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційного дослідження входить до плану науково-дослідної роботи
кафедри педагогіки Луганського національного педагогічного університету
імені Тараса Шевченка „Розроблення та впровадження
інноваційно-педагогічних технологій у системі університетської освіти
України” (державний реєстраційний номер 01.05U0074). Тему затверджено
Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології
АПН України (протокол № 1 від 27.01.2004 р.).
Об’єкт дослідження – процес соціалізації студентської молоді у виховному
процесі ВНЗ.
Предмет дослідження – соціально-педагогічні умови, які забезпечують
ефективність соціалізації студентів у виховному процесі ВНЗ.
Мета дослідження полягає в розробці й експериментальній перевірці
соціально-педагогічних умов, які забезпечують ефективність соціалізації
студентів у виховному процесі вищого навчального закладу.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що соціалізація
студентської молоді буде ефективною в тому випадку, якщо: а) будуть
забезпечені соціально-педагогічні умови її здійснення. Такими умовами є:
гармонізація використання педагогічних підходів у процесі виховної
діяльності у ВНЗ; переорієнтація на якісні характеристики організації й
оцінки виховної діяльності у ВНЗ; б) процес соціалізації
розглядатиметься як цілісний соціально-педагогічний феномен, гармонійно
включений у виховний процес вищого навчального закладу; в) на
змістовному рівні виховний процес у ВНЗ буде представлений як
повноцінний аналог реальних соціальних процесів; г) технологічною
основою соціалізаційного процесу будуть різноманітні форми виховної
роботи, серед яких виділяються такі: метод проектів, ігрові технології
та виховні тренінги, моделювання соціо-виховних ситуацій, їх рефлексія
та аналіз; д) провідним показником соціалізованості особистості студента
розглядатиметься рівень його суб’єктних якостей.
Відповідно до мети, предмета й гіпотези дослідження визначено такі
завдання:
1. На підставі аналізу філософської, соціологічної,
соціально-психологічної, соціально-педагогічної літератури визначити
сутність й особливості процесу соціалізації студентської молоді як
особливого соціально-культурного й педагогічного феномена.
2. Теоретично обґрунтувати сутність і специфіку виховного процесу в
сучасному вищому навчальному закладі, розкрити його специфіку й
особливості.
3. Розкрити характерні риси й особливості сучасного студентства в
контексті суб’єкт-суб’єктних виховних відносин.
4. Розробити й апробувати структурно-функціональну соціально-педагогічну
модель процесу соціалізації студентської молоді у виховному процесі
вищого навчального закладу.
5. Розробити соціально-педагогічні умови соціалізації студентської
молоді, експериментально перевірити їх ефективність у виховному процесі
вищого навчального закладу.
Методологічну основу дослідження становлять: філософське вчення про
взаємозумовленість соціальних явищ і процесів, про необхідність їх
вивчення в конкретно-історичних умовах, про діалектичну єдність процесів
виховання й соціалізації; уявлення про особистість як активного суб’єкта
перетворювальної діяльності, учення про розвиток людини в соціумі як
відкриту взаємопов’язану систему; ідеї діалектичного розвитку
особистості в результаті включення в різноманітні види діяльності.
Теоретичну основу дослідження становлять: теорії, у яких розкрито
закономірності розвитку особистості під впливом відкритого соціуму й
виховання (О. Асмолов, І. Бех, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн
та ін.); роботи, які розкривають міждисциплінарні уявлення про
соціалізацію особистості (Г. Андрєєва, Н. Андрєєнкова, І. Кон, О. Кущак,
Н. Лавриченко, В. Москаленко, А. Мудрик, С. Савченко та ін.); теорії, у
яких розроблено положення про окремі види соціалізації (О. Бєлінська,
Ю. Загородній, В. Єхало, І. Ковальчук, О. Кодатенко, Н. Срєбна,
Т. Стефаненко та ін.); дослідження, присвячені загальним
соціально-педагогічним закономірностям розвитку особистості (І. Звєрєва,
А. Капська, Л. Коваль, Г. Лактіонова, Л. Міщик, С. Харченко); роботи,
звернені до студентства як особливої соціально-демографічної групи
суспільства (В. Лісовський, С. Левікова, В. Павловський, Б. Рубін,
С. Савченко та ін.); дослідження, які розкривають специфіку застосування
різноманітних педагогічних підходів у вищих навчальних закладах
(В. Андрющенко, І. Бех, Є. Бондаревська, М. Боритко, І. Зимня,
В. Караковський, В. Краєвський, О. Крюкова, А. Петровський, С. Подмазін,
В. Сєриков, А. Хуторськой та ін.).
Відповідно до поставлених завдань використовувався комплекс методів:
теоретичні: порівняльний аналіз зарубіжних і вітчизняних джерел,
присвячених проблемам соціалізації особистості, організації виховного
процесу у вищих навчальних закладах з метою теоретичного вивчення
проблеми; теоретичне узагальнення, синтез, аналіз і моделювання процесу
соціалізації студентської молоді з метою розкриття основних особливостей
соціалізаційного процесу у вищих навчальних закладах; проектування
соціально-педагогічних умов, розробка програми
дослідно-експериментальної роботи з метою перевірки теоретичних положень
дисертаційного дослідження; проектування соціально-педагогічних
технологій, які забезпечують ефективність соціалізації студентської
молоді у виховному процесі вищого навчального закладу. Емпіричні:
педагогічний моніторинг, спостереження, бесіди, інтерв’ювання,
анкетування, рейтинг, експертні оцінки рівня соціалізованості й
суб’єктності особистості студента з метою отримання первинного
емпіричного матеріалу; методи педагогічної діагностики,
дослідно-експериментальна робота, методи математичної статистики й
обробки отриманого матеріалу з метою з’ясування ефективності розроблених
соціально-педагогічних умов.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: уперше соціалізація
студентської молоді розглядається в контексті виховного процесу через
призму гармонізації педагогічних підходів до його організації й
переорієнтації на якісні характеристики оцінки отриманих результатів;
дістали подальшого розвитку наукові уявлення про соціалізацію
студентської молоді як результат організованих позитивних впливів, які
здійснюються під час виховного процесу у ВНЗ, а також уявлення про
суб’єктні якості особистості як провідний критерій, що свідчить про
рівень її соціалізованості; удосконалено наукові положення про
студентство як особливу соціально-демографічну групу молоді, покликану в
найближчі десятиліття реалізовувати економічну, політичну, соціальну,
культурну стратегію в Україні.
Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні й подальшому
розвитку наукових уявлень про соціалізацію студентської молоді в процесі
виховної діяльності; науково-теоретичному обґрунтуванні
соціально-педагогічних умов, які забезпечують ефективність цього
процесу; суттєвому поглибленні наукових уявлень про використання
різноманітних педагогічних підходів до організації виховного процесу,
обґрунтуванні необхідності переорієнтації з кількісних на якісні
показники результативності виховного процесу у ВНЗ; розробці теоретичної
моделі процесу соціалізації студентської молоді у виховному процесі
сучасного вищого навчального закладу.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблені та
адаптовані до умов вищої школи форми виховної роботи, серед яких:
виховні проекти, ігрові технології, виховні тренінги, соціо-виховні
ситуації, упроваджено у виховний процес ВНЗ та діяльність органів
студентського самоврядування. Основні положення дисертаційного
дослідження знайшли відображення в лекційних курсах „Педагогіка вищої
школи”, „Основи педагогічної майстерності”, спецкурсі „Нові освітні
технології”, які читаються в Луганському національному педагогічному
університеті імені Тараса Шевченка. Розроблені теоретичні положення та
виховні технології можуть бути використані в процесі підготовки
викладачів, кураторів, соціальних педагогів, студентського активу. Їх
використання сприятиме підвищенню ефективності соціалізаційного процесу
у ВНЗ, надасть керованого характеру всьому виховному процесу,
забезпечить ріст суб’єктних якостей особистості студента. Результати
дослідження впроваджено в практику роботи Луганського національного
педагогічного університету імені Тараса Шевченка (довідка про
впровадження № 1/477 від 13.03.07); Східноукраїнського національного
університету імені Володимира Даля (довідка про впровадження № 4/352 від
12.02.07); Луганського університету внутрішніх справ імені 10-річчя
незалежності України (довідка про впровадження № 1038 від 5.05.07);
Луганського державного медичного університету (довідка про впровадження
№ 4 уч/762 від 10.05.07).
Апробація результатів дослідження. Основні результати й висновки
дослідження обговорювались й отримали позитивну оцінку на засіданнях
кафедри педагогіки, звітних науково-практичних конференціях
професорсько-викладацького складу Луганського педагогічного університету
імені Тараса Шевченка й центру „Вища освіта регіону”. Крім цього,
основні положення дисертації обговорювались на міжнародних,
всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах: Міжнародна
науково-практична конференція „Ціннісні пріоритети освіти у ХХІ
столітті” (Луганськ, 2003); ІІ Міжнародна науково-практична конференція
„Ціннісні пріоритети освіти у ХХІ столітті: орієнтири та напрямки
сучасної освіти” (Луганськ, 2005); ІІІ Міжнародна науково-практична
конференція „Ціннісні пріоритети освіти ХХІ століття в контексті
міжкультурних контактів” (Луганськ, 2006); Всеукраїнська
науково-практична конференція „Історико-педагогічні дослідження:
регіональний вимір” (Луганськ, 2006).
Публікації. Результати дослідження відображено в 11 одноособових
публікаціях (у наукових фахових виданнях – 9 статей).
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів,
висновків, списку використаних джерел, одного додатку на 11 сторінках;
містить 22 таблиці, 5 рисунків. Список використаних джерел нараховує 177
найменувань. Загальний обсяг роботи 203 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт,
предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи дослідження. Розкрито
методологічні й теоретичні основи, наукову новизну й практичне значення
результатів, наведено відомості про апробацію й упровадження
результатів.
У першому розділі – „Теоретичні основи процесу соціалізації студентської
молоді у виховному процесі вищого навчального закладу” – представлено
історико-педагогічний аналіз поняття соціалізації з міждисциплінарних
позицій, визначено специфіку виховного процесу в сучасному ВНЗ, розкрито
особливості студентської молоді в контексті суб’єкт-суб’єктних виховних
відносин. Особливість аналізу полягала в тому, що цей складний
міждисциплінарний феномен розглядався через призму
соціально-педагогічного підходу, що обумовило зміщення акцентів з
різноманітності всіх соціальних складових у бік керованого й
контрольованого виховного процесу у вищому навчальному закладі.
Вивчення літератури показало, що з самого початку дослідження процесу
соціалізації у вітчизняній науці стали оформлятися різні напрями, а сам
процес наукового пошуку набрав вираженого міждисциплінарного характеру.
Так, філософи концентрували свою увагу на широкому філогенетичному
аспекті (Б. Паригін, О. Пенькова, А. Харчев, В. Москаленко та ін.). У
рамках цього напряму народилась ключова філософська ідея про те, що для
соціалізації, на відміну від інших соціальних процесів, характерний
розвиток зрілих форм соціальності індивіда, їх модифікація в ході
включення особи в систему нових суспільних зв’язків.
Соціологічний напрям (В. Волович, Я. Коломінський, І. Кон, О. Леонтьєв,
М. Лукашевич, Р. Немов та ін.) збагатив соціалізаційну теорію
твердженням, що це процес включення індивіда в систему соціальних
відносин шляхом надання йому соціальних функцій.
Психологічна складова міждисциплінарних досліджень (Г. Андрєєва,
Б. Бім-Бад, Ю. Василькова, О. Леонтьєв, В. Петрищев, А. Петровський
Д. Фельдштейн та ін.) збагатила міждисциплінарні уявлення про
двобічність соціалізаційного процесу, який складається з процесів
засвоєння та відтворення особистістю соціального досвіду.
Останній (за часом оформлення) напрям – соціально-педагогічний
(Н. Заверико, І. Звєрєва, А. Капська, Г. Лактіонова, Н. Лавриченко,
С. Савченко та ін.) відбиває специфіку розуміння соціалізації в
соціальній педагогіці, яка полягає в тому, що соціалізація відображає
формування особистості в конкретному соціокультурному середовищі, отже,
це процес формування конкретного соціального типу, тоді як виховання
відображає формування внутрішнього духовного світу людини.
У цілому дослідження соціалізації студентства показало, що, по-перше,
цей процес становить собою складний і багатофакторний феномен, у ході
якого особистість здобуває палітру соціальних якостей і властивостей;
по-друге, у процесі соціалізації особистість не тільки засвоює й
відтворює актуальні соціальні цінності, але й піднімається до найвищого
ступеня соціального розвитку – здатності до самостійної соціальної
творчості; по-третє, соціалізація студентської молоді не зводиться до
оволодіння тільки професійними знаннями, важливою складовою є загальне
зростання суб’єктних якостей особистості; по-четверте, соціалізація
студентства розуміється як специфічний педагогічний феномен, управління
яким здійснюється не прямо, а опосередковано, через організацію
виховного процесу.
Спираючись на наукові розробки, присвячені процесу виховання, у тому
числі у вищій школі, ми визначаємо виховний процес як спеціально
організоване педагогічне середовище, яке збагачене соціальною реальністю
й базується на найкращих досягненнях європейської й світової культури.
Важливим нюансом є його розуміння як соціокультурного педагогічного
феномена, у якому немає єдиного руху до поставленої мети, а є складна
сукупність різноманітних рухів, які розгортаються не тільки всередині
процесу, але й поза ним – у широкому соціальному контексті. У цьому
випадку стає можливою соціально-педагогічна імітація, яка є відтворенням
аналогів реального соціуму у виховному процесі. Таким чином, імітуючи в
процесі виховання дійсне життя з усіма його складностями й
суперечностями, студенти здобувають не сурогатні соціальні знання, а
справжній суб’єктний досвід, який сприяє розвитку суб’єктних якостей
особистості.
Результативність соціалізації визначається не тільки чинниками, які
лежать у соціальній галузі, значна роль відводиться особливостям тієї
соціальної групи, яка бере участь у соціалізаційному процесі. У нашому
випадку це студентська молодь, яка з огляду на її вікове, соціальне,
професійне становище посідає особливе місце серед інших суспільних груп.
З урахуванням того, що загальні характеристики студентства знайшли
досить повне відображення в науці, ми сконцентрували увагу на розгляді
проблем набуття студентством такої якості, як суб’єктність. Обираючи
суб’єктність як провідну якість, що характеризує рівень соціалізованості
особистості, ми, з одного боку, виходили з педагогічних традицій
(Л. Аза, Л. Виготський, Г. Дементьєв, В. Сєриков), з іншого – з
припущення, що поняття соціалізації й суб’єктності певною мірою
ізоморфні, тобто аналогічні, взаємозамінні. У ході дослідження наше
припущення повністю підтвердилось.
Ми дійшли висновку, що, по-перше, суб’єктність студента характеризується
його здатністю бути стратегом власної діяльності, усвідомлювати мотиви,
ставити й досягати цілей, по-друге, суб’єктом не можна стати, ним можна
лише ставати, оскільки це процес саморозвитку особистості; по-третє,
суб’єктність студента розглядається як умова здійснення способу буття в
студентській життєдіяльності; по-четверте, принципова відмінність
формування суб’єктності в соціальній педагогіці від педагогіки загальної
полягає в тому, що цей процес відбувається не в закритому педагогічному
середовищі, а у своєрідному соціокультурному просторі; по-п’яте,
розвиток суб’єктних якостей студентства передбачає накопичення
суб’єктного досвіду, під яким розуміється досвід бути особою, здатність
до виконання особистісних функцій. Представлені теоретичні положення про
сутність соціалізації студентської молоді, про специфіку виховного
процесу в сучасному ВНЗ, про суб’єктність особистості студента стали
важливими концептуальними орієнтирами в розробці соціально-педагогічних
умов соціалізації студентства у виховному процесі ВНЗ.
У другому розділі – „Забезпечення соціально-педагогічних умов
соціалізації студентської молоді у виховному процесі вищого навчального
закладу” – представлено: структурно-функціональну модель соціалізації
студентської молоді у виховному процесі вищого навчального закладу,
наукове обґрунтування соціально-педагогічних умов соціалізації
студентської молоді у виховному процесі ВНЗ, аналіз результатів
дослідження.
Основу структурно-функціональної моделі становили такі компоненти
процесу соціалізації студентства: функціонально-цільовій, змістовний;
критеріальний та результативний. Системотворчою ідеєю цього розділу є
думка про те, що серед чинників, які впливають на ефективність
соціалізації студентства, провідна роль належить соціально-педагогічним
умовам. З можливої множини умов, які впливають на соціалізацію
студентства, ми виділили провідні: 1) гармонізація використання
педагогічних підходів у процесі виховної діяльності у ВНЗ;
2) переорієнтація на якісні характеристики організації й оцінки виховної
діяльності у ВНЗ.
Вибір саме таких умов не випадковий, у його основу покладено
концептуальні ідеї, орієнтовані, по-перше, на сучасні тенденції розвитку
системи освіти в Україні, по-друге, на досвід і практику реалізації
освітнього процесу в країнах Євросоюзу, по-третє, на культурно-історичні
традиції соціалізації студентської молоді, що склалися в нашій країні.
Розробляючи першу умову, ми з усього розмаїття наявних у педагогіці
підходів вибрали ті, які активно використовуються в сучасній виховній
практиці. Такими є: системний, діяльнісний, середовищний, особистісно
орієнтований і компетентнісний підходи. З технологічного погляду жоден з
них не може бути визнаний єдиним і самодостатнім, бо лише по-своєму
висвітлює частину педагогічної дійсності, не охоплюючи її цілком. Таким
чином, гармонізація наявних підходів є не тільки стратегічною лінією,
але й найважливішою умовою ефективності виховного процесу у ВНЗ, а
відповідно й соціалізованості особистості. Так, специфіка застосування
системного підходу полягає в тому, що він орієнтований на використання в
знеособлених абстрактно-логічних сферах педагогічної дійсності, там, де
йдеться про системні об’єкти, елементи, структури, різні середовища,
чинники, умови та ін. Тобто там, де особистість як об’єкт педагогічної
дії безпосередньо не присутня. Саме тому ми вважаємо, що застосування
системного підходу найбільш продуктивне на етапі планування виховної
діяльності. Вибір діяльнісного підходу продиктований такими
міркуваннями. По-перше, у вітчизняній педагогіці на основі діяльнісного
підходу традиційно вибудовувалася логіка виховного процесу в різних
типах навчальних закладів; по-друге, класичними стали уявлення про те,
що особистість людини, весь процес її формування й соціалізації
реалізується через участь у різних видах діяльності. У загальній схемі
застосування підходів він перебуває на позиції практичної організації
виховного процесу. Середовищний підхід базується на комплексі
соціально-педагогічних уявлень про те, чим є особистість і середовище,
як вони пов’язані один з одним. Середовище активно впливає на особу –
багате середовище збагачує людину новими знаннями, відносинами,
емоціями; бідне – обідняє; вільне робить вільною, здорове – оздоровляє.
Тому найважливіше завдання середовищного підходу полягає у створенні у
ВНЗ такого соціально-виховного середовища, яке б розвивало особистість,
забезпечувало її повноцінну позитивну соціалізацію. Особистісно
орієнтований підхід з позицій нашого дослідження є центральним. Це
пояснюється тим, що він визначає головну складову виховного процесу, а
саме технологію, спрямовану на формування суб’єктного досвіду студента
та його успішну соціалізацію. Використання компетентнісного підходу
пов’язане, по-перше, з необхідністю інтеграції педагогічного й
соціального компонентів соціалізації, тобто її внутрішньої й зовнішньої
сторін. По-друге, з необхідністю виходу на новий рівень оцінки
результатів виховного процесу, що дозволить оцінювати не застиглі
статистичні показники, а динаміку розвитку особистості.
D?J a ??????????Другою соціально-педагогічною умовою визначено переорієнтацію на якісні характеристики щодо оцінки результатів виховної діяльності у ВНЗ. Вибір якості як найважливішої умови ефективності виховного процесу обумовлено тим, що вона останнім часом набуває все більше рис універсальної характеристики. Якість виховання у ВНЗ ми оцінювали за її провідними складовими: якість планування й організації; якість виховного процесу; якість виховного середовища; якість отриманих результатів. Ми виходили з того, що планування й організація виховного процесу тільки тоді визнаються якісними, якщо предметом впливу є не студенти, а виховна діяльність і відносини, ресурси виховної системи. Виховний процес матиме високі якісні характеристики в тому випадку, якщо він здатний „включати” механізми особистісного розвитку студента, сприяти розвитку його суб’єктних якостей. Виховне середовище може бути визнане якісним, якщо воно здатне адаптуватися до потреб, нахилів, інтересів кожного студента. Результати виховання визнаються якісними в тому випадку, якщо під впливом виховного процесу студент знайшов й удосконалив такі ознаки, які свідчать про високий рівень його соціалізованості. Згідно з внутрішньою логікою й завданнями дослідження основним критерієм успішної соціалізації ми визначили соціалізованість, а її показником – суб’єктність особистості. „Сходження” до суб’єктності здійснюється через активне залучення студентів у виховну діяльність, яка характеризується якістю її планування й організації, якістю самого процесу виховання, якістю середовища, у якому він здійснюється, і нарешті, якістю досягнутих результатів. Фіксація якісних змін за цими напрямами стала центральним завданням дослідно-експериментальної роботи, яка проводилась у чотири етапи. Перший – управлінсько-цільовий, спрямований на дослідження якості планування й організації виховної роботи. У його ході було встановлено, що застосування системного підходу до організації й планування виховного процесу сприяло формуванню єдиної освітньо-виховної стратегії в університеті в цілому. Другий етап – процесуальний, спрямований на дослідження якості процесу виховання. Його ми досліджували, використовуючи такі форми виховної роботи: метод проектів, ігрові технології, виховні тренінги, моделювання соціо-виховних ситуацій. У процесі дослідно-експериментальної роботи було розроблено й здійснено такі проекти: створення волонтерського загону; організація команд КВК; створення клубу любителів української поезії; проведення студентських науково-практичних конференцій, організація допомоги дитячому будинку; випуск друкованої факультетської газети та ін. У цілому за період дослідно-експериментальної роботи було реалізовано понад 20 проектів. Паралельно на цьому етапі активно застосовувалась технологія створення соціо-виховних ігор. Результати, наведені в таблиці 1, свідчать про статистично значущу різницю на рівні 0,05 за всіма параметрами між контрольною та експериментальною групою (емпіричне значення критерію 1,992; 6,038; 3,515; 3,678; 4,567; 4,214 перевищує критичне значення 1,64). Таблиця 1 Порівняння діяльності контрольних та експериментальних груп у соціо-виховних іграх за критерієм (* Фішера Параметри оцінювання Емпіричне значення критерію (* Критичне значення (* (p( 0,05) Творчий підхід до виконання ролі 1,992 1,64 Виконання ролі згідно з завданням 6,038 1,64 Активність під час проведення гри 3,515 1,64 Активна участь в обговоренні 3,678 1,64 Здатність надати рекомендації 4,567 1,64 Наявність наукової обґрунтованості 4,214 1,64 Третій етап – середовищний, спрямований на дослідження якості виховного середовища, у якому він здійснюється. Основними одиницями аналізу ми обрали кількість виховних заходів, акцій, подій виховного характеру, які плануються й реалізуються в університеті. Загальний обсяг виховних заходів ми визначили як „виховну подійність ВНЗ”, яка є вираженням якості виховного середовища. Під час експериментальної роботи ми проаналізували виховну подійність факультетів, визначених нами контрольними й експериментальними. У результаті ми дійшли висновку, що на факультетах, які беруть участь в експерименті, ріст подійності був у цілому вдвічі вищим, ніж на контрольних. Так, на природничо-географічному факультеті ЛНПУ імені Тараса Шевченка за три роки вона зросла практично вдвічі – з 61 до 119 заходів, що проводяться. Паралельно відстежувався й такий важливий показник, як оцінка якості виховного середовища з боку адміністрації факультетів і самооцінка студентів. Порівняльний аналіз отриманих даних свідчить, що між ними існує достатня відмінність. В адміністрації контрольних факультетів практично на всіх рівнях трапляється завищена оцінка, що пояснюється неадекватністю сприйняття своєї ролі у виховній роботі. При цьому студенти цих факультетів зазвичай невисоко оцінюють якість виховної роботи (не більше 30% – вищий рівень). На факультетах, які брали участь у дослідно-експериментальній роботі, відзначається дещо занижена експертна оцінка (32% – вищий рівень і 15% – високий). Водночас більшість студентів оцінили виховну роботу на достатньому рівні – 48%. Четвертий етап – оцінка якості результатів виховання, яка розраховувалась за допомогою компетентнісного підходу. Основним критерієм була суб’єктність особистості, яку ми фіксували за дев’ятьма встановленими показниками. Критеріям суб’єктності відповідають стадії, що відображають процес „наростання” суб’єктних якостей у студентів у процесі соціалізації. Ми виділили три стадії: перша – підготовча, друга – базова, третя – вища. Протягом 2004 – 2006 рр. було опитано 175 студентів трьох експериментальних факультетів, які впродовж трьох років брали активну участь у виховній роботі на своїх факультетах та в університеті в цілому. Узагальнені результати наведено в таблиці 2. Таблиця 2 Динаміка прояву суб’єктності в студентів, які брали участь у дослідно-експериментальній роботі Стадія розвитку суб’єктності Критерії суб’єктності Усеред-нений індекс 1 2 3 4 5 6 7 8 9 І – підготовча 1,8 1,4 2,2 1,5 1,3 1,2 1,3 1,4 1,1 1,4 ІІ – базова 2,4 3,2 2,8 3,1 2,7 2,2 2,3 3,1 3,0 2,7 ІІІ – вища 2,2 2,8 3,5 3,7 3,4 3,4 3,2 3,4 3,8 3,2 Відомості, отримані при вивченні динаміки розвитку суб’єктності особистості студентів, які не брали участі в дослідно-експериментальній роботі, свідчать про незначну динаміку зростання рівня суб’єктності (див. табл. 3). Таблиця 3 Динаміка прояву суб’єктності в студентів, які не брали участі в дослідно-експериментальній роботі Стадія розвитку суб’єктності Критерії суб’єктності Усеред-нений індекс 1 2 3 4 5 6 7 8 9 І – підготовча 1,5 1,3 2,4 1,6 1,1 1,3 1,2 1,3 1,2 1,3 ІІ – базова 2,1 2,2 2,2 3,0 2,5 2,1 2,0 3,0 2,4 2,3 ІІІ – вища 2,2 2,4 2,7 3,1 2,7 2,7 2,3 3,3 2,7 2,9 Для порівняння усереднених індексів суб’єктності в студентів, які брали участь у дослідно-експериментальній роботі, та в студентів, які не брали участі, ми використовували t-критерій Стьюдента. Порівняльний аналіз показав, що відмінності усереднених індексів суб’єктності в студентів, які брали участь у дослідно-експериментальній роботі, та в студентів, які не брали участі, на підготовчій стадії статистично не значущі: емпіричне значення t-критерію Стьюдента 1,413 менше за критичне 1,967. На вищій стадії розвитку ці відмінності статистично значущі, бо емпіричне значення t-критерію Стьюдента 3,722 перевищує критичне 1,967. Таким чином, аналіз результатів, отриманих в експериментальній частині дисертаційного дослідження, свідчить про те, що суб’єктні якості особистості студента, які є критерієм його соціалізованості, ефективно формуються у виховному процесі ВНЗ з використанням розроблених нами технологій. Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі висновки: 1. У результаті дослідження теоретично обґрунтовано й практично розв’язано проблему педагогічного забезпечення соціалізації студентської молоді у виховному процесі вищого навчального закладу. Провідним концептуальним положенням, покладеним в основу дослідження, стала ідея про необхідність розробки й упровадження у виховну практику соціально-педагогічних умов, які забезпечують ефективність соціалізації студентства. 2. Вивчення процесу соціалізації студентства показало, що це складний соціальний феномен, завдяки якому особистість здобуває та розширює палітру соціальних якостей; у сучасній вищій школі соціалізація студентства не зводиться до оволодіння тільки професійними знаннями, сьогодні актуальними стають проблеми різностороннього розвитку особистості й передусім її суб’єктності; у процесі соціалізації студенти не тільки засвоюють і відтворюють соціальні цінності, але й піднімаються до найвищого ступеня соціального розвитку – здатності до соціальної творчості; особливістю соціалізації студентства у ВНЗ є її органічне включення до цілісного навчально-виховного процесу, що, у свою чергу, визначає характер управління нею, яке відбувається не прямо, а опосередковано – через організацію виховного процесу; соціалізація в умовах демократичних перетворень у системі вищої освіти передбачає надання студентам більших прав та відповідних обов’язків, що змінює традиційне співвідношення між прагненнями молодого покоління та реальними можливостями для їх реалізації. 3. Установлено, що соціалізація студентської молоді відбувається у виховному процесі ВНЗ, який становить собою спеціально організоване педагогічне середовище, збагачене соціальною реальністю. Виховний процес ми розглядаємо як цілісну систему, що містить єдність цілей, технологій і результатів формування особистості студента, як соціокультурний педагогічний феномен, у якому немає єдиного руху до поставленої мети, а є складна сукупність різноманітних рухів, які розгортаються не тільки всередині процесу, але й поза ним – у широкому соціальному контексті. Це дає можливість використовувати у виховному процесі соціально-педагогічну імітацію як аналог реального соціуму. Імітування у виховному процесі реального життя з усіма його складностями й суперечностями дозволяє студентам оволодівати не сурогатними знаннями, а отримувати свій особистий суб’єктний досвід. 4. У результаті дослідження ми дійшли висновку, що поняття соціалізації й суб’єктності певною мірою ізоморфні, тобто аналогічні, взаємозамінні. Це дозволило нам обрати суб’єктність особистості провідним критерієм її соціалізованості. Досліджуючи феномен суб’єктності, ми переконались, що: а) суб’єктність студента характеризується його здатністю бути стратегом власної діяльності, ставити й коригувати цілі, усвідомлювати мотиви, самостійно вибудовувати плани в навчанні й житті; б) суб’єктом не можна стати, ним можна лише ставати, оскільки суб’єктність полягає в саморозвитку, самоутвердженні, самооцінці; в) розвиток суб’єктних якостей студентства передбачає накопичення суб’єктного досвіду, під яким розуміється досвід бути особою, здатність до виконання особистісних функцій; г) основними рисами суб’єкта діяльності визначено такі: здатність студента виходити поза межі репродуктивного мислення й діяльності; свідоме сприйняття виховної діяльності як чинника особистісного розвитку, знання основних принципів її організації й здійснення; почуття власної гідності, значимості себе для колективу, розуміння своєї відповідальності за результати діяльності; уміння самостійно коригувати власну поведінку, адекватно оцінювати результати спільної діяльності, вносити правки в плани й способи їх реалізації; наявність позитивної динаміки суб’єктності залежно від курсу навчання; уміння рефлексувати результати власної діяльності; усвідомлення власної неповторності як носія індивідуальних якостей, необхідних для плідного спілкування, їх адекватна оцінка. 5. Дослідження показало, що серед чинників, які впливають на ефективність соціалізації студентства, провідна роль належить соціально-педагогічним умовам, якими визначено такі: 1) гармонізація використання педагогічних підходів у процесі виховної діяльності у ВНЗ; 2) переорієнтація на якісні характеристики до організації виховної діяльності у ВНЗ. 6. Згідно з гіпотезою дослідження з усього різноманіття підходів, що використовуються в педагогіці, було обрано ті, які активно застосовуються в сучасній виховній практиці. Такими є: системний, діяльнісний, середовищний, особистісно-орієнтований і компетентнісний підходи. З технологічного погляду жоден з них не може бути визнаний єдиним і самодостатнім, оскільки по-своєму висвітлює лише частину педагогічної дійсності, не охоплюючи її цілком. Таким чином, їх гармонізація є не тільки стратегічною лінією, але й найважливішою умовою ефективності виховного процесу у ВНЗ, а відповідно й соціалізованості особистості. Кожен з обраних нами педагогічних підходів виконує свою специфічну функцію в ході виховного процесу й безпосередньо впливає на результативність соціалізації. 7. Вибір якості як найважливішої умови ефективності виховного процесу обумовлено тим, що вона все більше стає універсальною характеристикою, яка не тільки відображає ефективність педагогічної праці, але і є сутнісною особистісною характеристикою. З урахуванням того, що процес виховання є багатоплановим, багатофакторним, багатосуб’єктним, ми застосовували диференційований підхід до оцінки якості. Його складовими компонентами було обрано такі: а) якість планування й організації виховного процесу; б) якість виховного процесу; в) якість виховного середовища; г) якість результатів виховання. 8. Дослідно-експериментальна робота з упровадження розроблених соціально-педагогічних умов проводилась у чотири етапи. Перший – управлінсько-цільовий, спрямований на дослідження якості планування й організації виховної роботи на основі системного підходу. Другий – процесуальний, спрямований на дослідження якості процесу виховання, що досліджувалася за допомогою таких форм виховної роботи: метод проектів, ігрові технології та виховні тренінги, моделювання соціо-виховних ситуацій, їх рефлексія та аналіз. Третій – середовищний, спрямований на дослідження якості виховного середовища, у якому він відбувався. Четвертий – оцінка якості результатів виховання, яка здійснювалась за допомогою компетентнісного підходу. Основним критерієм була суб’єктність особистості, яку ми фіксували за встановленими показниками. 9. Дослідно-експериментальна робота з упровадження розроблених соціально-педагогічних умов, а також аналіз результатів, отриманих з використанням розроблених критеріїв, показали стійку динаміку росту суб’єктних якостей студентів, які беруть участь в експерименті, що свідчить про високий рівень їх соціалізованості. Отримані результати свідчать про розв’язання поставлених у дослідженні завдань і дозволяють зробити висновок про те, що мету дослідження досягнуто. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми соціалізації студентської молоді. Подальшої розробки вимагають питання взаємозв’язку й взаємозумовленості соціалізаційного процесу в навчальній і виховній діяльності, розробка педагогічних технологій, адекватних виховним завданням, що стоять перед вищою школою, вивчення суб’єктності як інтегративної якості особистості сучасної людини. Основні положення дисертації висвітлено в таких роботах автора: Севастьянова Е.А. Социально-педагогические аспекты исследования студенческой молодежи // Вісн. Луган. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2003. – № 7 – 11. – С. 86 – 92. Сєваст’янова О.А. Процес виховання у сучасному вищому навчальному закладі як педагогічна проблема // Духовність особистості: методологія, теорія та практика: Зб. наук. пр. – Вип. 6. – Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту імені В. Даля, 2004. – С. 159 – 169. Сєваст’янова О.А. Соціалізація студентства у позанавчальній діяльності як педагогічна проблема // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. / За ред. С.С. Єрмакова. – Х.; Донецьк, 2004. – № 18. – С. 324 – 331. Севастьянова Е.А. Внеучебная деятельность в вузе в контексте новой образовательной парадигмы // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2004. – № 9. – С. 147 – 153. Сєваст’янова О.А. Виховання студентів як складова частина їх соціалізації // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2005. – № 1. – С. 36 – 39. Сєваст’янова О.А. Чинники ефективності процесу виховання у вищих навчальних закладах України в сучасних умовах // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2005. – № 7. – С. 167 – 172. Сєваст’янова О.А. Позанавчальна діяльність у ВНЗ у контексті нової освітньої парадигми // Освіта Донбасу. – 2005. – № 2. – С. 70 – 73. Севастьянова Е.А. Историко-педагогические аспекты социализации студенческой молодежи // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2006. – № 6. – С. 120 – 126. Сєваст’янова О.А. Суб’єктність студента як мета соціалізаційного процесу у вищому навчальному закладі // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2006. – № 8. – С. 187 – 192. Сєваст’янова О.А. Соціалізація студентської молоді: історико-педагогічний ракурс // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2006. – № 19. – Ч. 2. – С. 203 – 209. Сєваст’янова О.А. Формування ціннісних орієнтацій студентства у виховному просторі вищого навчального закладу // Ціннісні пріоритети освіти у ХХІ столітті: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (2 – 5 жовт. 2005, м. Луганськ). – Луганськ: Альма-матер, 2005. – Ч. 1. – С. 145 – 154. Сєваст’янова О.А. Соціально-педагогічні умови соціалізації студентської молоді у виховному процесі вищого навчального закладу. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 – соціальна педагогіка. Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2007. Дисертацію присвячено дослідженню проблеми соціалізації студентської молоді у виховному процесі вищого навчального закладу. На основі теоретичного аналізу наукової літератури визначено сутність і специфіку виховного процесу в сучасному вищому навчальному закладі, розкрито його специфіку й особливості. Визначено характерні риси й особливості виховного процесу в сучасному вищому навчальному закладі, розкрито особливості сучасного студентства в контексті суб’єкт-суб’єктних виховних відносин. Соціально-педагогічними умовами, які забезпечують ефективність процесу соціалізації студентства, визначено такі: 1) гармонізація використання педагогічних підходів у процесі виховної діяльності у ВНЗ; 2) переорієнтація на якісні характеристики організації виховної діяльності у ВНЗ. Провідним критерієм ефективності застосування запропонованих соціально-педагогічних умов визначено соціалізованість студентів, а показником – суб’єктність особистості. Ключові слова: соціалізація, соціалізованість, суб’єктність особистості, виховний процес у ВНЗ, структурно-функціональна модель соціалізації студентів, соціально-педагогічні умови. Севастьянова Е.А. Социально-педагогические условия социализации студенческой молодежи в воспитательном процессе высшего учебного заведения. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.05 – социальная педагогика. Луганский национальный педагогический университет имени Тараса Шевченко. – Луганск, 2007. Диссертация посвящена исследованию проблемы социализации студенческой молодежи в воспитательном процессе высшего учебного заведения. На основе теоретического анализа научной литературы определены сущность и специфика социализации в современном высшем учебном заведении. Социализация студенчества представлена как специфический социально-педагогический феномен, часть целостного учебно-воспитательного процесса. Доказано, что в современной высшей школе социализация студенчества не сводится к овладению только профессиональными знаниями, сегодня особенно актуальными становятся проблемы разностороннего развития личности, прежде всего ее субъектных качеств. Установлено, что в процессе социализации студенты не только усваивают и воспроизводят социальные ценности, но и поднимаются к высшей ступени социального развития – способности к социальному творчеству. Важной особенностью социализации студенчества в системе высшего образования является ее органическая включенность в целостный учебно-воспитательный процесс, что определяет характер управления социализацией. Оно осуществляется не прямо, а опосредовано через организацию воспитания в высшей школе. В условиях демократических преобразований в системе высшего образования Украины социализационный процесс предполагает предоставление студентам больших прав и соответственно обязанностей, что изменяет традиционное соотношение между устремлениями молодого поколения и возможностями для их реализации. В диссертации определены характерные особенности воспитательного процесса в современном высшем учебном заведении, раскрыты черты современного студенчества в контексте субъект-субъектных воспитательных отношений. Основу социализации, осуществляющейся в воспитательном процессе высшего учебного заведения, составляет формирование субъектных качеств студента, что отвечает современным представлениям о развитии личности в системе социальных отношений. Исследование показало, что понятия социализации и субъектности в известной степени изоморфны, то есть аналогичны, взаимозаменяемы. Это дало основание выбрать субъектность личности в качестве ведущего критерия ее социализированности. Установлено, что среди факторов, влияющих на эффективность социализации студенчества, ведущая роль принадлежит социально-педагогическим условиям, в качестве которых определены: 1) гармонизация применения педагогических подходов в процессе воспитательной деятельности в вузе; 2) переориентация на качественные характеристики организации воспитательной деятельности в вузе. При разработке первого условия принималось во внимание, что из всего разнообразия подходов, используемых в педагогике, выбраны те, которые активно используются в современной воспитательной практике. Такими стали: системный, деятельностный, средовый, личностно-ориентированный и компетентностный подходы. Ни один из них не может быть признан единственным и самодостаточным, так как по-своему представляет лишь часть педагогической действительности, не охватывает ее целиком. Таким образом, их гармонизация является не только стратегической линией, но и важнейшим условием эффективности воспитательного процесса в вузе, а соответственно и социализированности личности. Необходимость переориентации на качественные характеристики в организации воспитательного процесса обусловила выбор качества как второго социально-педагогического условия, обеспечивающего эффективность социализации студентов в вузе. Составными компонентами качества воспитательного процесса определены следующие: а) качество планирования и организации воспитательного процесса; б) качество воспитательного процесса; в) качество воспитательной среды; г) качество результатов воспитания. Планирование и организация воспитательного процесса признаются качественными в том случае, если их объектом выступают не студенты, а воспитательная среда, воспитательная деятельность и отношения, ресурсы воспитательной системы, воспитательные ситуации и воспитательные проекты. Воспитательный процесс будет обладать высокими качественными характеристиками в том случае, если он способен “включать” механизмы личностного развития студента, содействовать развитию его субъектных качеств, выполнять ведущие функции – смыслопорождающую, социализационную, культурно-творческую, технологическую. Воспитательная среда может быть признана оптимально организованной тогда, когда будет способна адаптироваться к потребностям, интересам, склонностям каждого студента. Результаты признаются качественными в случае, если под влиянием воспитательного процесса личность студента обрела такие черты, которые свидетельствуют о ее высоком уровне социализированности. Ключевые слова: социализация, социализированность, субъектность личности, воспитательный процесс в вузе, структурно-функциональная модель социализации студентов, социально-педагогические условия. Syevastyanova O.A. Social and pedagogical conditions of students’ socialization within the educational process at higher educational institution. – Typescript. Dissertation for obtaining an academic degree of Candidate of Pedagogy on specialty 13.00.05 – Social Pedagogy. – Luhansk Taras Shevchenko National Pedagogical University. – Luhansk, 2007. The paper is devoted to examining a problem of socialization of students within the educational process at higher educational institution. By means of theoretical analysis of scientific papers here determined the essence and specificity of socialization at contemporary higher educational institution. Students’ socialization represented here as a specific social and pedagogical phenomenon, a part of a integral educational process, which determines character of socialization management, the character, which goes by means of organization of educational process. Here determined typical peculiarities of educational process at a contemporary higher educational institution, revealed peculiarities of contemporary students in the context person-to-person educational relations. In the paper there were determined following social and pedagogical conditions, those providing effectiveness of students’ socialization process: 1) harmonization of pedagogical approaches used in the process of educating at higher educational institutions; 2) re-orientation towards qualitative characteristics of organization of education process at higher educational establishments; Students’ socialization was determined as the leading criteria of use effectiveness of the proposed social and pedagogical conditions, and personal subjectivity was determined as index. Key words: socialization, personal subjectivity, educational process at higher educational institutions, structural and functional model of students’ socialization, social and pedagogical conditions. PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
