.

Лікувальна ефективність та безпека застосування флуоксетину у хворих на ішемічну хворобу серця,коморбідну з соматогенними депресіями (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
133 2555
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

СЕМЕНЕНКО СВЯТОСЛАВ ІГОРОВИЧ

УДК: 615.214.32-02:616.132.2-008.64:616.895.4

Лікувальна ефективність та безпека застосування флуоксетину у хворих на
ішемічну хворобу серця,коморбідну з соматогенними депресіями

14.01.28 – клінічна фармакологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2007

Дисертація є рукопис

Робота виконана у Вінницькому національному медичному університеті

ім. М.І. Пирогова МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

ЯКОВЛЕВА Ольга Олександрівна, Вінницький національний медичний
університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, завідувач кафедри клінічної
фармації та клінічної фармакології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

ВОЙТЕНКО Георгій Миколайович

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м.
Київ,

завідувач кафедри клінічної фармакології і фітотерапії

доктор медичних наук, професор

Ільяш Марія Григорівна

Національний науковий центр “Інститут кардіології імені академіка М.Д.
Стражеско” АМН України, м. Київ,

завідувач відділенням фармакотерапії і функціональної діагностики

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця
МОЗ України, кафедра фармакології, м. Київ

Захист дисертації відбудеться „_20_”_червня_2007 р. о 15-00 годині на
засіданні спеціалізованої Вченої ради Д. 26.550.01 при Інституті
фармакології та токсикології АМН України (03057, м. Київ, вул. Е.Потьє,
14).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту фармакології та
токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Е.Потьє, 14.

Автореферат розісланий _„_16_”_травня_2007 р

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Д 26.550.01,

кандидат біологічних наук І.В. Данова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Проблема серцево-судинних захворювань, як в
наукових, так і практичних аспектах, залишається серед перших напрямків
удосконалення стратегії діагностики, розвитку нових медичних технологій
і стандартів лікування (В.М Коваленко, Ю.М Сіренко , А.П. Дорогой,
2005). Лікування стабільної стенокардії достатньо складна задача, яка
базується на наступних очікуваних ефектах: зменшення симптомів
(покращення якості життя), попередження коронарних катастроф (інфаркту
міокарда, нестабільної стенокардії, раптової смерті) та збільшення
тривалості життя. Така різноманітна стратегія не може бути досягнута
монотерапією або декількома фармакологічними препаратами. Між тим, в
межах сучасних завдань в кардіології, особливо на теренах доказової
медицини, не приділяється належної уваги превентивним факторам, які
складають в наступному основу прогресування хвороби та її ускладнень
(В.М. Коваленко, 2003).

Якщо розглядати ІХС та гіпертонічну хворобу не тільки як захворювання
переважно серцево-судинної системи, а в контексті цілісного організму
людини, то треба поглибити уявлення про їх патогенез з позицій порушень
нейро-ендокрино-імунної регуляції. Саме такі підходи дозволили би
відкрити нові сторінки комплексної фармакотерапії різних патогенетичних
ланок захворювань. У відповідності до сучасних уявлень, визначення
„психосоматичні розлади” обґрунтовує лінії перехрещення
симптомокомплексів психічної та соматичної сфери, які знаходяться в
різних коморбідних співвідношеннях (А.Б. Смулевич, 2006). До таких
напрямків досліджень необхідно віднести аналіз взаємозв’язку між
особливостями психоневрологічного статусу хворих та судинною патологією,
і до асоціації останньої із депресіями. Але депресії ще не увійшли в
перелік визначених факторів ризику ІХС. Згідно світовим прогнозам, на
майбутні одне-два десятиріччя, кількість депресій в світі зросте до
такого рівня, що вони у структурі захворювань будуть займати друге місце
(А.Б. Смулевич, 2006). Якість життя людей, що страждають на депресію,
катастрофічно падає. Летальність від депресій переважно обумовлена
самогубством (до 15% пацієнтів), і перевищує популяційні щорічні цифри в
30 разів, інші чинники смерті пов’язані з ІХС (E.S. Paykel, T. Brugha,
T. Fryers, 2006). Адекватна терапія депресій буде сприятиме зменшенню
частоти серцево-судинних захворювань майже наполовину, тобто між ними
існує двобічний зв’язок (коморбідність) (Б.В. Михайлов, 2003; К.Н.
Логановский, 2004).

Проте в літературі відсутні переконливі результати щодо позитивного
впливу фармакологічної корекції депресій при ІХС саме по „кінцевим
крапкам” (R.M. Carney et al, 1999; H. W. Cohen, Sh. Madhavan, M. H.
Alderman, 2001). Існує небезпека застосування у кардіологічних хворих
антидепресивних препаратів (особливо трициклічних), у зв’язку з
наявністю негативних впливів на серцеву провідність, збільшення
інтервалу PQ, виникнення аритмій різного генезу, коливання артеріального
тиску та ін. (Дробижев М.Ю., Добровольский А.В., Долецкий А.А., 2005).
Отже, відповідно рівню доказовості А, ця проблема ще потребує
поглибленого вивчення.

Таким чином, існує ряд невирішених питань фармакотерапії коморбідної
депресії у хворих на ІХС, що вказує на необхідність досліджень в цьому
науковому напрямку, з метою розробки нових підходів до удосконалення
комплексного лікування даної патології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана як фрагмент науково-дослідної роботи кафедри клінічної фармації
і клінічної фармакології ВНМУ ім. М.І. Пирогова на тему: „Асоціативні
біомаркери прогнозу розвитку, перебігу, ефективності та безпеки
фармакотерапії внутрішніх хвороб”, № Держреєстрації 0104U003730.

Мета дослідження. На основі дослідження нейродинамічних змін та
функціонального стану серцево-судинної системи обґрунтувати доцільність
використання флуоксетину в комплексній фармакотерапії хворих на ішемічну
хворобу серця, коморбідну з соматичною депресією.

Завдання дослідження:

1. Діагностувати на основі опитувальника Цунга частоту депресивних
епізодів на тлі перебігу ІХС, визначити структуру їх психологічних
типів;

2. Вивчити порушення психологічного стану у хворих на ішемічну хворобу
серця із визначенням нейродинамічних змін, в залежності від віку,
наявності коморбідної депресії, у порівнянні з контрольною групою
здорових осіб;

3. Оцінити ефективність базисної фармакотерапії без включення
антидепресивного лікування у хворих на ішемічну хворобу серця,
коморбідну з депресивним епізодом;

4. Встановити ефективність комплексної базисної та антидепресивної
терапії флуоксетином щодо перебігу наявного депресивного епізоду у
хворих на ІХС, її вплив на частоту та структуру варіантів депресії;

5. Проаналізувати клінічну ефективність флуоксетину при соматогенних
депресіях у хворих на ішемічну хворобу серця, визначити вплив на перебіг
стабільної стенокардії;

6. Клініко-лабораторними, інструментальними методами оцінити безпечність
та характер побічної дії флуоксетину при фармакотерапії у хворих на
ішемічну хворобу серця;

7. Прослідкувати динаміку рівня серотоніну в крові та ваніліл-мигдалевої
кислоти в сечі у хворих на ішемічну хворобу серця, з коморбідною
соматогенною депресією, до та після лікування флуоксетином з засобами
базисної терапії.

Об’єкт дослідження: хворі на ІХС з та без наявності коморбідної
депресії.

Предмет дослідження: лікувальна ефективність антидепресанту флуоксетину
у хворих на ІХС, коморбідну з соматогенними депресіями.

Методи дослідження: в роботі використані фармакологічні, клінічні,
інструментальні, біохімічні, нейрофізіологічні та статистичні методи.

Наукова новизна одержаних результатів. Визначено частоту та структуру
психологічних розладів та симптомів ДЕ у хворих на ІХС із супутньою
гіпертонічною хворобою: частота ДЕ у цих пацієнтів досягає 18,5 %.
Перебіг ІХС супроводжується високим рівнем невротизації хворих,
негативним станом при оцінці їх якості життя. Вперше оцінено результати
декількох варіантів психологічного тестування та підтверджена
об’єктивними методами діагностики (за допомогою апаратного
нейрофізіологічного тестування) наявність психофізіологічних розладів,
які посилювались із наростанням віку хворих та розвитком коморбідної з
ІХС депресії. Вивчені ефективність та безпека застосування
флуоксетину-КМП у комплексній фармакотерапії ІХС. Отримані дані свідчать
про позитивну динаміку лікування флуоксетином (протягом 6 тижнів, 20
мг/добу), яка характеризувалась зникненням симптомів ДЕ та покращенням
перебігу основного захворювання, зменшенням нападів стенокардії,
зниженням кількості та дози препаратів для базисної терапії, зниженням
АТ. Безпека флуоксетину доведена клінічною позитивною динамікою,
відсутністю негативних впливів на показники ЕКГ, Холтеровське
моніторування, параметри гемодинаміки, лабораторні показники крові та
сечі.

Встановлено, що після комплексного лікування рівень серотоніну в крові
хворих на ІХС з коморбідними депресіями збільшувався на 16,43 %, а
метаболіту катехоламінів в сечі – знижувався на 52,7 %, що свідчить про
позитивну, селективну дію флуоксетину переважно на серотонінову
регуляцію.

Практичне значення одержаних результатів. В терапевтичну клініку
впроваджено простий та доступний опитувальник Цунга, для діагностики ДЕ
у хворих на ІХС. Застосування флуоксетину в комплексі з базисною
терапією дозволяє підвищити ефективність лікування та якість життя
хворих на ІХС. Доведена відсутність негативного впливу флуоксетину на
серцеву діяльність у хворих ІХС. Результати дослідження впроваджені: в
лікувальну практику в експертному відділенні Українського державного НДІ
реабілітації інвалідів (м. Вінниця); в Вінницькому обласному
спеціалізованому диспансері радіаційного захисту населення; в
педагогічний процес на кафедрах факультетської та госпітальної терапії
№1, 2, фармакології Вінницького національного медичного університету ім.
М.І. Пирогова; на кафедрі біохімії та фармакології Ужгородського
національного університету; на кафедрі нервових хвороб, психіатрії та
медичної психології та на кафедрі фармакології Буковинського державного
медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Здобувач самостійно розробив протокол, який
включав анамнестичні, клінічні, біохімічні та інструментальні методи
дослідження. Згідно з протоколом, визначив етапи дослідження, сформував
групи спостереження хворих для порівняння різних варіантів
фармакотерапії, впроваджував фармакологічні індивідуальні підходи до
лікування хворих (режими дозування, комплайєнс пацієнтів,
фармакотерапевтичних контроль за безпекою застосування препаратів).
Дисертантом особисто проведено облік, аналіз первинного матеріалу та
статистичну обробку отриманих результатів, ним написані всі розділи
дисертації, висновки та практичні рекомендації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи були
оприлюднені на конференціях молодих учених (м. Вінниця, 2005, 2006
р.р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною
участю „Сучасні методи діагностики та лікування в клініці внутрішніх
хвороб” (м. Вінниця, 2004 р.); ІV науково-практичній конференції з
міжнародною участю з клінічної фармакології „Актуальні питання
фармакології” (м. Вінниця, 2004 р.); обласній науково-практичній
конференції „Психосоматика: вегетативні розлади” (м. Вінниця, 2005 р.);
XVII з’їзді Українського фізіологічного товариства з міжнародною участю
(м. Чернівці, 2006 р.); ІІІ національному з’їзді фармакологів України
(м. Одеса, 2006 р.); науково-практичній конференції „Актуальні питання
фармакотерапії в загальній практиці – сімейній медицині” (м. Вінниця,
2006 р).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 наукових робіт, з
них 3 статті у наукових фахових виданнях, 4 тез – у збірниках матеріалів
з’їздів та конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 153
сторінках машинопису і складається із вступу, огляду літератури, розділу
матеріалів та методів дослідження, п’яти розділів власних досліджень,
аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних
рекомендацій, списку використаних літературних джерел, який включає 209
джерел, з них 146 вітчизняних та 63 зарубіжних авторів. Робота
ілюстрована 26 таблицями та 23 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Згідно основним завданням дослідження,
було охоплено 340 хворих, що відповідало необхідності як діагностичних,
так і фармакотерапевтичних підходів до коморбідного ДЕ на тлі ІХС.
Основна група хворих (140 осіб з діагнозом ІХС – стенокардія напруги)
спостерігалась під час госпіталізації у 18 відділення обласної
психіатричної лікарні ім. Ющенка та в Український ДНДІ реабілітації
інвалідів (м. Вінниці). Всім хворим було роз’яснено мету дослідження,
методи обстеження, отримано їх згоду на проведення спостережень.
Верифікацію діагнозів ІХС проводили на стаціонарному етапі, відповідно
до методичних рекомендацій з діагностики серцево-судинних захворювань
[Серцево-судинні захворювання, 2005]. Перелік діагностичних досліджень
охоплював: оцінку синдрому стенокардії, підтвердженого документально
перенесеним гострим інфарктом міокарду, ЕКГ в спокої, Ехо-КГ,
Холтеровське моніторування. Критерії включення в дослідження: хворі з
верифікованим діагнозом стенокардії напруги та діагностованою за
допомогою самоопитувальника Цунга і підтвердженою лікарем-психіатром
соматичною депресією; хворі, що погодилися на шеститижневе спостереження
на тлі комплексної фармакотерапії, біохімічний контроль нейромедіаторів
в амбулаторних умовах. Критерії виключення з дослідження: хворі з
несоматичними депресіями, що не стосуються діагнозу ІХС; хворі, що не
приймали за місяць до дослідження антидепресанти з будь-яких відомих
груп; хронічний алкоголізм; хворі із значними порушеннями серцевої
діяльності – хронічною серцевою недостатністю ІІБ-ІІІ стадії,
персистуючими або постійними аритміями серця; хворі з патологічними
станами в аналізах крові або сечі, з важкими захворюваннями нервової
системи, органів дихання, шлунково-кишкового тракту в фазі загострення,
цукровим діабетом; хворі віком більше 70 років.

Всі хворі, що були включені в дослідження за протоколом, були розділені
на декілька груп – в залежності від завдання та варіантів
фармакотерапії: три групи для оцінки фармакотерапевтичного втручання,
четверта – для скринінгової діагностики депресивного епізоду.

Першу групу порівняння склали 30 пацієнтів з наявною ІХС, у яких не було
діагностовано ДЕ, що приймали базисну комплексну терапію ІХС. Другу
групу порівняння склали 30 пацієнтів, у яких діагностовано ДЕ, але які
не вживали антидепресивного препарату флуоксетину, а приймали комплексну
терапію ІХС. Третю досліджувану групу склали 80 пацієнтів, у яких
діагностовано ДЕ і які на тлі комплексної фармакотерапії ІХС приймали
антидепресивний препарат флуоксетин (в дозі 20 мг/добу), з них у 30
хворих – з проведенням біохімічного контролю; вони повторно
обстежувалися клініко-інструментальними методами через 6 тижнів
лікування. Окремо виділена четверта група, яка охоплювала 200 пацієнтів
з ІХС, для скринінгової оцінки порушень психологічного стану, за
допомогою чотирьох опитувальників та апаратної діагностики
нейродинамічних змін. В якості контрольної групи до дослідження були
запрошені 100 практично здорових осіб.

Біохімічні методи дослідження – динаміку вмісту серотоніну в плазмі
крові та ваніліл-мигдалевої кислоти в сечі – виконувалися в
акредитованій для біохімічних досліджень науково-дослідній
клініко-діагностичній лабораторії Вінницького національного медичного
університету ім. М.І. Пирогова (науковий консультант – проф. Пентюк
О.О.): вміст серотоніну в сироватці крові визначали імуноферментним
методом, з використанням стандартного набору фірми “IBL” (Німеччина,
Гамбург). Перед виконанням аналізу проводили попереднє ацетилювання
зразків, сироватки пацієнтів та контрольних зразків у відповідності з
рекомендаціями фірми-виробника.

Вміст серотоніну в пробах розраховували за калібрувальним графіком, з
урахуванням розведення сироватки крові на підготовчих етапах в 207,25
раза.

Вміст ваніліл-мигдалевої кислоти в сечі визначали спектрофотометричним
методом з використанням комерційного набору фірми „BioSystems”
(Іспанія). Ваніліл-мигдалеву кислоту в пробі утримували аніонообмінною
смолою і після відмивання від побічних речовин проводили її елюацію,
результат визначали спектрофотометрично (при 360 нм), як ваніліл, після
окислення перійодатом в лужному середовищі. Всі реактиви для біохімічних
досліджень відповідали стандартним вимогам.

Для оцінки безпеки фармакотерапії біохімічний контроль функцій нирок та
печінки повторювали після завершення терапії. Оцінку побічних
дій/реакцій проводили з урахуванням нормативних документів, згідно вимог
фармакологічного нагляду в Україні (О.В. Стефанов, О.П. Вікторов, В.І.
Мальцев, 2004).

В дослідженні використовувалось чотири методики психологічного
тестування хворих, що сприяло більш об’єктивній оцінці їх психологічного
статусу. Перш за все, використовували методику самооцінки здоров’я – 29
запитань, на перші 28 запитань передбачені відповіді „так” або „ні”, на
останнє – „добре”, „задовільне”, „незадовільне”, „вкрай незадовільне”
(В.П. Войтенко, 1991). Другим опитувальником була анкета для оцінки
якості життя у хворих серцево-судинними захворюваннями (Д.М. Аронов,
В.П. Зайцев, 2002). Третім опитувальником була шкала Айзенка для оцінки
екстравертованості, рівня нейротизму та значень шкали щирості. Хворому
пропонувалось дати відповідь на 57 запитань, відповідати необхідно було
„так” або „ні”, для оцінки результатів існує спеціальна шкала. Четвертим
опитувальником застосовувалась шкала самооцінки депресії Цунга (W. Zung,
N.C. Durham, 1965). Перевагою шкали Цунга слід вважати те, що на відміну
від опитувальників для діагностики депресій (Гамільтона,
Монтгомері-Асберга) в шкалі Цунга відсутній дисбаланс між оцінкою
психологічних симптомів та недооцінкою соматичного компоненту хвороби
(M. Fava, 2005).

Електрокардіографічні дослідження проводилося на електрокардіографі
(ЕК1Т – 03М). Контроль можливого токсичного впливу фармакотерапії на
міокард проводили за допомогою Холтеровського моніторування апаратом
„Ритм-2000”. Моніторування проводилося хворим двічі – для верифікації
діагнозу ІХС при поступленні в стаціонар, другий раз – в динаміці після
проведеної фармакотерапії флуоксетином.

Нейродинамічні зміни в нервовій системі оцінювали за допомогою приладу
ПНДД, за методикою Н.В. Макаренко (1991). Прилад виконаний на базі
однокристальної мікроЕОМ типу 1816 ВЕ 3 (у 100 обстежених хворих).
Контрольна група різного віку (100 здорових осіб) була досліджена за
допомогою кафедри фізіології ВНМУ ім. М.І. Пирогова (зав. каф. –
член-кор., проф. В.М. Мороз). Методика дослідження заснована на
диференціюванні позитивних і гальмівних подразників, які подаються
серіями по завчасно складеним програмам, з різною швидкістю пред’явлення
і в різних режимах. Дослідження зорово-моторних реакцій різного ступеня
складності розпочинали з визначення латентного періоду простої
зорово-моторної реакції (ПЗМР). Обстежуваний повинен був на появу на
екрані подразника швидко натискати кнопку пульту досліджуваного.
Пред’являлося 30 подразників. Далі досліджувався латентний період
реакції вибору одного з трьох подразників – РВ1-3. Рівень функціональної
рухливості нервових процесів (ФРНП) визначали в режимі „зворотного
зв’язку”, який полягав в тому, що експозиція пред’явлення стимулів в
процесі дослідження автоматично змінювалася в залежності від
правильності (неправильності) рухливих функцій досліджуваного. Силу
нервових процесів в ЦНС оцінювали за показником працездатності
головного мозку (ПКГМ), кількісним виразом якого є загальна чисельність
переробленої інформації протягом 5 хвилин в режимі „зворотній зв’язок”.

Базисна фармакотерапія ІХС препаратами основних антиангінальних груп
зберігалася в індивідуальних режимах дозування. Хворі (80 осіб)
отримували флуоксетин (в дозі 20 мг/добу), ця середньотерапевтична доза
призначалась вранці одноразово. Фармакодинамічна ефективність
оцінювалась шляхом визначення зміни концентрації серотоніну крові до
призначення фармакотерапії та через 4 тижні лікування. Цей строк
дозволяє досягти достатнього результату при визначеній початковій дозі,
після чого вона зберігається або корегується, тобто за цей період
виникає можливість оцінити відповідь хворих на лікування, для подальшої
рекомендації режиму дозування. Для оцінки результатів фармакотерапії
методи статистичної обробки охоплювали варіаційну статистику, на
персональному комп’ютері за допомогою Microsoft Excel-2002. Оцінювали
середні значення, стандартні помилки, достовірність відмінностей вважали
при Р\^` Oo o oe $ & ( * , . . 0 2 J t 8:` o o oe dha$ $a$ ектра терапевтичних втручань, безумовно, базується на очікуваній позитивній фармакодинамічній взаємодії, сподіваннях отримати синергічний або адитивний ефект. Але фармакокінетичні варіанти взаємодії можуть привести до протилежного результату. Тому варто довести, який клініко-лабораторний наслідок отримано під впливом комплексної фармакотерапії з флуоксетином відносно перебігу соматичної патології. Динаміка соматичного захворювання свідчила про значне порідшання нападів стенокардії: їх кількість протягом доби через 6 тижнів лікування була майже в два рази менше. В зв’язку з покращенням загального стану, хворі перестали скаржитись на слабкість, погане самопочуття; не було вираженої реакції серцево-судинної системи, яка до лікування проявлялась тахікардією на зовнішні подразники. Стосовно динаміки клінічних симптомів у хворих з першої та другої групи порівняння, що не вживали антидепресивної терапії, достовірного зменшення соматичних симптомів у другої групи хворих не визначалось, це підтверджується і динамікою частоти серцевих скорочень: вони коливалися від 76,2 ± 1,6 на початку терапії до 73,5 ± 1,2 через 6 тижнів, тобто ЧСС практично не змінилася. Додавання флуоксетину до комплексної фармакотерапії прискорює позитивну динаміку перебігу стенокардії: так, частота нападів серцебиття зменшилась на 41,6 % проти 13,2 % в другій групі порівняння; тахікардія у спокої на 17,9 % проти 15,8 %; напади стенокардії на 59,3 % проти 30,7 %. У всіх хворих через 6 тижнів лікування мало місце зниження дози препаратів з групи антиангінальних лікарських засобів та гіпотензивних препаратів, що пояснювалось, перш за все, порідшанням симптомів стенокардії (з 15±2,1 нападів на тиждень до 6,1±1,3 нападів на тиждень) та зниженням загального рівня артеріального тиску. До дослідження включали пацієнтів, важкість депресії у яких за шкалою Цунга становила, за спеціальним коефіцієнтом (SDS) - 0,55 та консультації психіатра. Варіанти депресії були розділені в діагнозі на три типи (у 80 хворих): тривожна (13,75 %), меланхолічна (тосклива) (65 %) та іпохондрична (21,25 %). В структурі якісних характеристик депресії відбувається переважання меланхолічного типу депресій, що супроводжувалось скаргами хворих на безпідставну, часту плаксивість, небажання займатись улюбленою справою. При тривожній депресії – переважали скарги на внутрішній неспокій, більшу ніж раніше дратівливість, часте сильне серцебиття. При іпохондричному типі – в більшості спостерігається переважання соматичних скарг, тобто хворий схильний до безпідставного перебільшення значимості захворювання, вважає ефективність лікування недостатнім. Серед хворих з ДЕ переважали пацієнти жіночої статі (63,75 %, РПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ АГ Артеріальна гіпертонія АПФ Ангіотензинперетворюючий фермент АТ Артеріальний тиск ГІМ Гострий інфаркт міокарду ГХ Гіпертонічна хвороба ДЕ Депресивний епізод ІХС Ішемічна хвороба серця КМП „Київмедпрепарат” ЕКГ Електрокардіографія ЛППСМР Латентний період простої сенсомоторної реакції ЛПРВ Латентний період реакції вибору ПЗМР Проста зоро-моторна реакція ПКГМ Працездатність кори головного мозку ССС Серцево-судинна система ЦНС Центральна нервова система ФРНП Функціональна рухливість нервових процесів

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020