.

Комбінована імунофармакотерапія та ентеросорбція в лікуванні хворих цілорічним алергічним ринітом (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
112 2927
Скачать документ

Державна установа

“Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка

Академії медичних наук України”

Смагіна Тетяна Василівна

УДК 616.211-002-056:616-097:616-08

Комбінована імунофармакотерапія та ентеросорбція в лікуванні хворих
цілорічним алергічним ринітом

14.01.19 – оториноларингологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі “Інститут отоларингології

ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України”.

Науковий керівник

доктор медичних наук, член-кореспондент Академії медичних наук України,
професор Заболотний Дмитро Ілліч, Державна установа “Інститут
отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України”, директор.

Науковий консультант

доктор медичних наук, професор, Мельников Олег Феодосійович, Державна
установа “Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН
України”, завідувач лабораторії патоморфології та імунології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Безшапочний Сергій Борисович, Державна
установа “Українська медична стоматологічна академія МОЗ України”,
завідувач кафедри оториноларингології;

доктор медичних наук, професор Пухлік Сергій Михайлович, Одеський
державний медичний університет, завідувач кафедри оториноларингології.

Захист відбудеться 21 вересня 2007 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради 26.611.01 в Державній установі “Інститут
отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України” за адресою:
03057, м. Київ-57, вул. Зоологічна, 3.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці ДУ “Інститут
отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України” за адресою:
03057,

м. Київ-57, вул. Зоологічна, 3.

Автореферат розісланий 20 серпня 2007 р.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор Е.В. Лукач

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема лікування алергічних ринітів є однією з
актуальних як в оториноларингології, так і в загальній медицині, що
обумовлено не тільки широкою поширеністю та різким зростанням кількості
пацієнтів з цим захворюванням, але й патогенетичним його значенням в
розвитку хронічних синуїтів, бронхолегеневої патології та інших
захворювань внутрішніх органів (С.В. Рязанцев, 1990; С.М. Пухлик, 1993;
Ю.В. Митин, 1994; С.Б. Безшапочний, 1999; А.С. Лопатин, 2001, 2002).

Значні успіхи, досягнуті в останні десятиріччя в фармакотерапії
алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів, дозволяють достатньо
надійно контролювати клінічний стан хворих протягом багатьох років.
Однак сучасна фармакотерапія не дозволяє ані вилікувати хворого, ані
попередити перехід захворювання у важчі форми. Найефективнішим методом
лікування атопічних захворювань є специфічна імунотерапія (СІТ) або
алерговакцинація. СІТ – єдиний метод лікування, здатний зупинити
формування тяжких форм захворювання, знизити потребу в протиалергічних
фармакологічних препаратах, зберегти ефект ремісії протягом тривалого
часу після закінчення лікування, а також попередити розширення спектру
алергенів, до яких може розвинутись сенсибілізація (И.И. Балаболкин,
1997; Е.С. Феденко, 1999; Д.И. Заболотный,

Б.М. Пухлик, С.М. Пухлик, Д.Д. Заболотна, 2004).

Проте слід зауважити, незважаючи на успіхи в лікуванні алергічних
захворювань верхніх дихальних шляхів з використанням специфічної
імунотерапії, лікування цих процесів потребує використання разом з
останніми нових ефективніших технологій. До таких належать методи
неспецифічної імунотерапії з використанням різних груп препаратів,
цитокінів, ферментних препаратів, а також фізичних факторів.

Імунотропні речовини різної природи вже давно використовуються при
лікуванні низки алергічних захворювань, однак ефективність такої терапії
не може бути оцінена однозначно у зв’язку з тим, що в значній мірі має
місце недостатньо диференційований підхід до оцінки імунного статусу
хворого та підбору відповідних імунокоректорів (Н.П. Бережная, 1998,
2005). На жаль, це спостерігається і при лікуванні хворих на цілорічний
алергічний риніт. Є поодинокі відомості про використання системної
неспецифічної імунотерапії при цілорічному алергічному риніті (ЦАР)
перед проведенням різних варіантів специфічної імунотерапії

(С.А. Фролова, С.Н. Сизякина, 2000; В.И. Нестерчук, 2004).

Згідно з сучасним уявленням, слизові оболонки верхніх дихальних шляхів
(ВДШ) та шлунково-кишкового тракту (ШКТ) тісно пов’язані поміж собою
імунофізіологічними процесами. Вважається, що при патологічних процесах
в слизовій оболонці ВДШ мають місце зміни і в структурах ШКТ з
підвищенням токсичного впливу вмісту кишечника на організм (Г.Н.
Дранник, 1999;. В.А. Белоглазова, 2001). Тому комплексне лікування
алергічних процесів повинно поєднуватись ще й з використанням
детоксикаційної терапії у вигляді плазмофореза, гемосорбції або
ентеросорбції (Н.М. Бережная и соавт., 2000, 2005; Т.А. Щетинина, 1999).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертаційна
робота виконана як фрагмент науково-дослідної роботи ДУ “Інститут
отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України” (“Дослідити
зміни ротоглоткового секрету для діагностики та прогнозування перебігу
захворювань верхніх дихальних шляхів”, № держреєстрації – 0105U00959).

Мета дослідження: підвищення ефективності специфічної імунотерапії в
лікуванні хворих на цілорічний алергічний риніт шляхом проведення
системної неспецифічної імунотерапії та ентеросорбції.

Завдання дослідження:

Визначити клініко-імунологічний стан у хворих на ЦАР та осіб контрольної
групи.

Вивчити в експерименті вплив локально-системної імуномодуляції і
використання ентеросорбентів на продукцію IgE антитіл в органах дихання.

Дослідити in vitro вплив різних груп імуномодуляторів на функціональну
активність та фенотипові властивості імунокомпетентних клітин крові
хворих на ЦАР.

Провести системну імуномодуляцію у хворих на ЦАР з використанням
ентеросорбції перед курсом СІТ та дати порівняльну клініко-імунологічну
оцінку комплексного лікування.

Розробити метод комплексного лікування хворих на ЦАР, оцінити його ефект
та дати рекомендації по його використанню.

Об’єкт дослідження: алергічний риніт, сенсибілізація організму.

Предмет дослідження: клініко-імунологічний статус хворих на алергічний
цілорічний риніт, показники місцевого та системного імунітету.

Методи дослідження: клінічні, алергологічні, імунологічні та
статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Досліджено стан локальних та
системних факторів імунітету у хворих на цілорічний алергічний риніт.
Проведена порівняльна аналітична оцінка відмінностей стану імунітету
хворих на ЦАР та здорових осіб. Вивчено вплив різних груп
імуномодуляторів на функціональну активність та фенотипові властивості
імунокомпетентних клітин крові хворих на ЦАР.

В результаті експериментальних досліджень модифіковано модель
(Заболотний Д.І., Мельников О.Ф., Заболотна Д.Д., Смагіна Т.В., 2006)
відтворення негайної алергії в органах дихання. В експерименті на
піддослідних тваринах досліджено вплив локально-системної імуномодуляції
і використання ентеросорбентів на продукцію IgE антитіл в органах
дихання.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблено технологію
комплексного лікування хворих на ЦАР із застосуванням системної
імуномодуляції та ентеросорбції перед курсом СІТ. Доведено ефективність
даного методу терапії в лікуванні хворих на ЦАР. Проведено порівняльну
клініко-імунологічну оцінку комплексного лікування хворих з даною
патологією за традиційною схемою та методикою, що пропонується.

Розроблено практичні рекомендації щодо застосування технології
комплексного лікування хворих на ЦАР із застосуванням системної
імуномодуляції та ентеросорбції перед курсом СІТ, які впроваджені у
клінічну практику відділу запальних захворювань ЛОР-органів та в Центрі
алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів Державної установи
“Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України”.

Впровадження результатів досліджень. Результати досліджень
використовуються для діагностики та лікування хворих на алергічний
цілорічний риніт у центрі алергічних захворювань верхніх дихальних
шляхів при Інституті отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН
України, алергологічних відділеннях лікарень м. Києва, Вінниці, Одеси.

Особистий внесок здобувача: автором самостійно виконані клінічні,
функціональні та алергологічні дослідження у хворих на алергічний риніт
до та після лікування; статистичний аналіз отриманих даних; проліковано
102 хворих на алергічний риніт методом специфічної імунотерапії.
Імунологічні дослідження виконані на базі лабораторії клінічної
імунології та патофізіології ДУ “Інститут отоларингології

ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України”.

Автор розробив та запропонував практичні рекомендації щодо лікування ЦАР
методом комплексного лікування із застосуванням локально-системної
імуномодуляції та ентеросорбції перед курсом СІТ

Апробація результатів дисертації. Основні положення даної роботи
доповідалися та обговорювалися на засіданні товариства
оториноларингологів м. Києва та Київської області (2000), Щорічній
традиційній весняній конференції українського наукового медичного
товариства оториноларингологів (Судак, 2005 та Місхор, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць, з них 5
статей у наукових фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України,
отримано 1 патент України на винахід.

Структура та обсяг дисертації: Дисертація викладена на 156 сторінках
друкованого тексту та складається зі вступу, огляду літератури, 3
розділів власних досліджень, заключення, висновків та списку літератури.
Робота ілюстрована 36 таблицями та 25 рисунками. Список використаних
літературних джерел містить 199 найменувань, у тому числі 42 іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Матеріали, представлені у даній роботі,
були отримані при обстеженні та лікуванні 102 хворих на цілорічний
алергічний риніт, які отримували курс лікування у поліклінічному
відділенні та у відділі запальних захворювань верхніх дихальних шляхів
Державної установи “Інститут отоларингології

ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України”. Експериментальні дослідження
були проведені на 49 лабораторних тваринах (щурах).

Всі хворі були мешканцями м. Києва та Київської області. Вік хворих
коливався від 18 до 55 років. Серед пацієнтів було 37 (36,3%) осіб
чоловічої та 65 (63,7%) жіночої статі. Розподіл хворих за віком та
статтю представлений в табл. 1.

Таблиця 1

Розподіл хворих на алергічний цілорічний риніт за статтю та віком

Вік 18-25 26-35 36-45 46-55 Всього

Стать Ч Ж Ч Ж Ч Ж Ч Ж Ч Ж

Число хворих 19 25 15 31 3 7 0 2 37 65

Всього 44 46 10 2 102

Відсоток 43,2 45,1 9,8 1,9 36,3 63,7

Крім того, до дослідження було залучено 30 практично здорових
волонтерів, які склали групу порівняння.

Всім обстеженим було проведено комплексне обстеження, яке включало:

клінічні дослідження (вивчення скарг, збір анамнезу, отоларингологічне
інструментальне обстеження, ендоскопічне обстеження порожнини носа,
акустична ринометрія, ультразвукове обстеження біляносових пазух,
рентгенографія біляносових пазух, вивчення транспортної функції
миготливого епітелію слизової оболонки носа, вивчення рН носового
секрету);

алергологічне обстеження (шкірні скарифікаційні тести,
імунотермістометрія, визначення кількості еозинофілів в носовому
секреті);

імунологічні дослідження (визначення кількості формених елементів
периферичної крові, з урахуванням вмісту ВГЛ (великі грануловмістні
лімфоцити), визначення числа Т-лімфоцитів методом

Е-розеткоутворення, дослідження рівня імуноглобулінів у сироватці крові
та секреторного і мономерного Ig A в секреті ротоглотки, визначення
циркулюючих імунних комплексів в сироватці крові, визначення
функціональної активності NK крові, визначення функціональної активності
лімфоцитів крові в ІВЛ (індекс взаємодії лімфоцитів), визначення
чутливості Т-лімфоцитів та ПЦК (природні цитотоксичні клітини) до
імуномодуляторів in vitro, дослідження IgE-гіперчутливості до антигенів
різноманітного походження, визначення загального імуноглобуліну Е в
сироватці крові, дослідження фагоцитарної активності нейтрофілів крові,
визначення кількості імунокомпетентних і нелімфоїдних клітин, визначення
клітинного складу ротоглоткового секрету).

Діагноз встановлювався на підставі наявності у хворого характерних скарг
(утруднене носове дихання, приступи чхання, свербіж у носі, виділення з
носу). Визначались інші можливі варіанти перебігу алергічного стану, а
також попереднє лікування алергічного риніту. Під час збору
алергологічного анамнезу визначали у пацієнтів спадковий фактор хвороби
(наявність алергологічної патології у найближчих родичів), відомості
щодо наявності ексудативно-катарального діатезу, аденоїдних вегетацій,
тонзилектомії, апендектомії, синдромів обструкції нижніх дихальних
шляхів, перебування на штучному годуванні у дитинстві, можливий
етіологічний чинник захворювання – фактор, що був пусковим у початку
хвороби, визначалась супутня патологія ШКТ в стадії ремісії (хронічний
холецистит, жовче-кам’яна хвороба, наявність у минулому хвороби
Боткіна), наявність професійних шкідливостей.

Якщо виявлялась супутня алергічна патологія (атопічний дерматит,
бронхіальна астма і т.д.), а також при умові, що у хворого відмічалася
підвищена чутливість до інших видів алергенів, таких як пилкові,
харчові, медикаментозні, такі пацієнти не включалися в обстеження.
Зверталася увага на ефективність елімінації алергену та фармакотерапії у
пацієнтів усіх груп обстеження.

Перед початком проведення роботи були розроблені критерії залучення,
виключення та вибування пацієнтів із досліджень. Така робота була
проведена з метою полегшення рандомізації груп пацієнтів та зменшення
ризику виникнення помилок під час статистичної обробки та аналізу даних,
які були отримані при дослідженнях.

Обстеження проводилось до початку та протягом курсу лікування. Всі
отримані дані обстеження заносились до амбулаторних та стаціонарних карт
хворих, а також до індивідуальних карт спостереження.

Обстежені хворі були умовно поділені на дві однорідні за статтю, віком,
соматичним станом і стажем захворювання групи.

Результати дослідження та їх обговорення. В експерименті та лабораторних
тваринах (щури) було досліджено вплив різних імуномодуляторів на
формування алергічних реакцій. Застосовували наступні препарати:
поліоксидоній, тімалін, тіотріазолін та дібазол. Згідно сучасних вимог
проведення детоксикації, імуномодулятори застосовували у комплексі із
сорбентом “Сілікс” (К.А. Лебедев, И.Д. Понякина, 2003).

Основу експериментального методу складав спосіб моделювання алергічної
реакції, який був запропонований Л.А. Дюговською та співавторами (1990)
із застосуванням алергену пилку амброзії (ПА). Розчин ПА наносили на
слизову оболонку порожнини носа інтактних щурів на фоні попереднього
введення 0,1% розчину поліглюкіна. Далі через 3 доби визначали реагінові
антитіла.

З метою вивчення впливу імуномодуляторів на процеси сенсибілізації була
запропонована модифікація методу, суть якої полягала у тому, що
визначення реагінів в гомогенатах тканин трахеї та бронхів проводилось
на 3-ю та 5-у добу. Продовження терміну дослідження обумовлено тим, що
після введення ПА необхідно було через певний проміжок часу вводити
імуномодулятори та з’ясовувати характер їх впливу на процеси
сенсибілізації. Крім того, нами проводилось виявлення наявності
системної клітинної сенсибілізації.

Було встановлено, що наявність реагінових антитіл в гомогенатах із
органів дихання (суміш тканин трахеї, бронхів та слизової оболонки
порожнини носоглотки) на 3-ю та 5-у добу від початку моделювання не
мають достовірної різниці, хоча існує тенденція до зниження рівня
реагінів на 5-у добу. Обидва результати виявились достовірно підвищеними
по відношенню до рівня реагінів у контрольних тварин. Ці дослідження
вказують на той факт, що формування алергії в органах дихання
продовжується і у віддаленішому періоді порівняно із строком, який
вказаний у базової моделі. Отже, дані дослідження можуть бути
застосовані для вивчення ефективності застосування імуномодуляторів та
визначення їх десенсибілізуючої дії.

Дослідження системної клітинної сенсибілізації проводили по продукції
клітинами крові щурів фактора гальмування міграції макрофагів (ФГММ),
який визначали у супернатантах після 24-годинного культивування
лімфоцитів крові з антигеном амброзії. Застосовували непрямий капілярний
тест гальмування перітонеальних макрофагів інтактних тварин, як це
описано Е.В. Гюллінгом та О.Ф. Мельниковим (1974). Було встановлено, що
через 48 годин від початку сенсибілізації у периферичній крові щурів
були відсутні сенсибілізовані лімфоцити, які здатні утворювати ФГММ при
контакті з алергеном in vitro. Але через 96 годин такі клітини були
знайдені в крові, що дозволяє використовувати модифіковану модель як для
вивчення локального утворення Ig E-антитіл, так і для визначення
системної клітинної сенсибілізації.

Таким чином, в результаті експериментальних досліджень була модифікована
модель відтворення негайної алергії в органах дихання. Це дозволило
збільшити термін сенсибілізації і дало змогу провести
імунофармакотерапію з метою визначення десенсибілізуючої дії того чи
іншого препарату. Крім того, на тій самій моделі вдалося виявити
наявність клітинної сенсибілізації системного типу, що також дозволяє
з’ясувати вплив препаратів на рівень сенсибілізації клітинного типу.

В результаті проведення експериментальної десенсибілізуючої терапії
(ЕДТ) було встановлено, що кількість еозинофілів нормалізувалась при
застосуванні ентеросорбенту в комбінації з місцевим введенням дібазолу
та системним – поліоксідонія, а також при спільному використанні
“Сілікса” та тіотріазоліну. Остання комбінація препаратів, крім того,
сприяла достовірній нормалізації кількості лімфоцитів у визначенні
терміни спостереження.

У відношенні гематологічних показників, найефективнішими були комбінації
ентеросорбенту з дібазолом (місцево) та системним введенням
поліоксідонію або тіотріазоліну. По сумі позитивних впливів на
гематологічні показники оптимальними виявились комбінації ентеросорбенту
“Сілікс” з поліоксідониєм або тіотріазоліном.

Таким чином, в результаті проведення експериментальних досліджень
отримано нову універсальну модель алергії в органах дихання по
гуморальному та клітинному типу. Розроблено алгоритм застосування
імуномодуляторів, завдяки якому можна досліджувати десенсибілізуючі
характеристики препаратів, тобто створена модель для
імунофармакологічного відбору найбільш ефективних дезалергізуючих
засобів. Відібрані найбільш ефективні комбінації ентеросорбентів та
імуномодуляторів, які мають дезалергізуючий вплив на гуморальну локальну
IgE-відповідь, так і на системну відповідь по продукції
клітинами-ефекторами цитокіна типу ФТММ. В першому випадку ефективними
були комбінації ентеросорбенту “Сілікса” з поліоксідонієм або
тіотріазоліном. При клітинній десенсибілізації ефективною була
комбінація поліоксідонія з ентеросорбентом. Можна вважати, що за сумою
позитивних впливів найефективнішою є комбінація ентеросорбенту “Сілікс”
та імуномодулятору “Поліоксідоній”.

З метою виявлення механізмів імуномодулюючої та протизапальної дії
препаратів на структурні компоненти слизової оболонки носа щурів з
індукованою алергічною реакцією було проведено серію морфологічних
досліджень, спрямованих на вивчення характеристики поверхневого
війчастого епітелію, популяційного складу клітинного інфільтрату, а
також характеристики продукції залоз та келихоподібних клітин та
особливості мікроциркуляції і тучноклітинної реакції.

Матеріалом для проведення вказаних морфогістохімічних досліджень була
слизова оболонка носової порожнини, видалена у 35 сенсибілізованих щурів
після проведення у них експериментальної терапії препаратами
протизапальної та імуностимулюючої дії (сілікс, дібазол, тімалін,
тіотріазолін, поліоксідоній), а також слизова оболонка порожнини носа 5
сенсибілізованих щурів, яким лікування не проводилось, і 3 інтактних
(контрольних) тварин.

Встановлено, застосування комплексів сілікса з препаратами тімаліном,
тіотріазоліном та поліоксідонієм в схемах лікування позитивно впливало
на розвиток репаративно-відновлювальних процесів структур війчастого
епітелію, нормалізувало продуктивну функцію залозистих структур та
сприяло інактивації тучноклітинної реакції, що супроводжувалось
зниженням дифузного набряку і відновленням функцій основних структурних
компонентів слизової оболонки носа сенсибілізованих щурів.

Хворим на ЦАР, які увійшли до дослідження, після комплексного обстеження
та встановлення діагнозу проводився курс специфічної імунотерапії
ін’єкціями розчинів алергенів чи прийомом драже суміші побутових
алергенів, з імунокорекцією та без неї. Пацієнти першої групи до початку
проведення СІТ приймали препарат сілікс у добовій дозі 100 мг/кг маси
тіла протягом 10 днів та поліоксідоній по 6 мг внутрішньом’язево через
добу №5. Пацієнти другої групи отримували тільки курс СІТ.

Після ретельного збору анамнезу та вивчення скарг хворих на ЦАР, нами
був відмічений ряд особливостей щодо перебігу алергічного цілорічного
риніту:

– переважна кількість обстежених пацієнтів представлена особами
працездатного репродуктивного віку (88,3%);

– 62,7% пацієнтів мали обтяжену спадковість;

– 69 пацієнтів (67,7%) гірше себе почували (загострювалися симптоми) в
закритих приміщеннях. Однак при припиненні контакту з алергеном (ефект
елімінації) у 61 (59,8%) хворих вираженість симптомів алергічного риніту
зменшувалась;

– при детальному зборі анамнезу відмічалась переважність скарг на
обструкцію носа (80,5% пацієнтів з періодичним затрудненим носовим
диханням та 17,6% – постійним) та на ринорею (74,1% пацієнтів) чи
приступи чхання (73,3% хворих).

Результати проведених імунологічних досліджень показали, що у
ротоглотковому секреті хворих на ЦАР у порівнянні з здоровими особами
були суттєво знижені концентрації секреторного IgA, лактоферіна,

г-інтерферона та підвищений вміст мономірного IgA, специфічних
імуноглобулінів класу Е.

Найбільш значущими були наступні зміни у стані системного імунітету у
хворих на ЦАР – збільшення кількості еозинофільних лейкоцитів,
підвищення рівня IgE, найчастіше до пилових та пилкових алергенів;
зниження рівня СD4 Т-лімфоцитів, тенденція до підвищення

В-лімфоцитів (CD20), підвищення у значної частки пацієнтів рівня IgA та
інтерлейкіна-1 у сироватці крові.

Дані щодо дослідження місцевого – в ділянці ротоглотки – імунітету
свідчать про зниження рівня специфічних (секреторний IgA) та
неспецифічних (інтерферон-гамма, лактоферін) білків, наростанні
протимікробних IgE-антитіл в ротоглотковому секреті хворих на ЦАР, що є
підтвердженням необхідності проведення імунокорегуючої терапії у даного
контингенту хворих.

Для діагностики та лікування хворих на алергічний цілорічний риніт ми
застосовували вітчизняні алергени, що виробляються Вінницьким
підприємством “Імунолог”. Вони зареєстровані в Україні, представляють
собою водно-сольові екстракти пилу, пилку, епідермісу, харчових
продуктів та інше. Діючою речовиною алергенів є білок, який у
сенсибілізованих до нього осіб шляхом взаємодії з антитілами може
викликати алергічні реакції. Кількість білку вимірюється у одиницях
білкового азоту – PNU. Вміст білку у алергенах, що випускаються,
складає, приблизно (10000-20000) PNU.

Оцінка ефективності проведеного лікування базувалась на вивченні зміни
суб’єктивних та об’єктивних ознак захворювання: зникненні скарг хворого,
нормалізації чи значному поліпшенні носового дихання, відсутності
патологічних виділень із порожнини носа, динаміці даних акустичної
ринометрії та транспортної активності миготливого епітелію слизової
оболонки порожнини носа.

Дані клінічного обстеження показали, що в найближчому періоді після
лікування у хворих першої групи, які отримували комбіновану
імунофармакотерапію та ентеросорбцію, а також у пацієнтів другої групи,
що отримували лише курс СІТ, спостерігалося покращення носового дихання,
зменшення виділень з носу, послаблення свербіння у носі, зменшення
частоти та інтенсивності приступів чхання, покращення нюху (табл. 2).

Таблиця 2

Порівняльна характеристика скарг хворих на алергічний цілорічний риніт
до та після лікування по групах

Скарги До лікування Після лікування

Група 1 Група 2 Група 1 Група 2

n=51 n=51 n=51 n=51

Погіршення

носового дихання постійне 39 (76,5%) 39 (76,5%) 0 1 (1,9 %)

періодичне 13 (25,5%) 13 (25,5%) 2 (3,9%) 3 (5,9%)

Виділення з порожнини носа 34 (66,7%) 35 (68,6%) 2 (3,9%) 1 (1,9 %)

Погіршення нюху 11 (21,6%) 10 (19,6%) 5 (9,8%) 5 (9,8%)

Приступи чхання 35 (68,6%) 34 (66,7%) 4 (7,8%) 5 (9,8%)

Свербіж у носі 31 (60,8%) 31 (60,8%) 2 (3,9%) 3 (5,9%)

Об’єктивні симптоми хвороби – стан слизової порожнини носа (колір,
набряк), вміст секрету в носових ходах, його характер реєструвалися при
огляді хворих до та після проведеного лікування (табл. 3).

Після проведеного курсу СІТ збереглися слизові виділення з носу лише у 3
(5,9%) пацієнтів першої та 4 (7,8%) – другої групи. До лікування
пацієнтів з такою скаргою було відповідно 47 (92,2%) та 48 (94,1%).

8

ae

e

8

ue

8

f

h

>dfu

ue

&

`„7

aeyE “

aeyE “

AE AE6AEoo5ooo1/2kd

E “

E “

aeyE “

ZClCnC?C¤C?CICTHCoHooooo?kd1/4

aeyE “

aeyE “

уп при дослідженні показали результати, що відповідають І ступеню
уповільнення транспортної активності миготливого епітелію. ІІ ступінь
порушення транспортної активності епітелію відмічався у 3 (5,9%)
пацієнтів групи 1 та у 4 (7,9%) – групи 2.

І нарешті, ІІІ ступінь зустрічався лише у одного пацієнта другої групи,
що складає 1,9% від загальної кількості.

Таблиця 3

Порівняльна характеристика даних ЛОР-об’єктивного обстеження хворих на
алергічний цілорічний риніт

до та після лікування по групах

Ознаки До лікування Після лікування

Група 1 Група 2 Група 1 Група 2

n=51 n=51 n=51 n=51

Стан

носового

дихання вільне 2 (3,9%) 2 (3,9%) 49 (96,1%) 48 (94,1%)

утруднене 40 (78,4%) 40 (78,4%) 2 (3,9%) 3 (5,9%)

практично відсутнє 9 (17,6%) 9 (17,6%) 0 0

Слизова

оболонка

порожнини

носа блідо-рожева 11 (21,6%) 12 (23,5%) 10 (19,6%) 12 (23,5%)

гіперемована з цианотичним відтінком 39 (76,5%) 37 (72,6%) 1 (1,9%) 1
(1,9%)

рожева 1(1,9%) 2 (3,9%) 40 (78,5%) 38 (74,6%)

помірно набрякла 27 (52,9%) 27 (52,9%) 7 (13,7%) 8 (15,7%)

значно набрякла 25 (47,1%) 23 (45,2%) 0 1 (1,9%)

не набрякла 0 1 (3,3%) 43 (84,3%) 42 (82,4%)

Характер

вмісту в

носових

ходах немає 4 (7,8%) 4 (7,8%) 48 (94,1%) 47 (92,2%)

слизовий 45 (88,3%) 44 (86,3%) 3 (5,9%) 4 (7,8%)

слизово-гнійний 2 (3,9%) 3 (5,9%) 0 0

гнійний 0 0 0 0

Після курсу специфічної імунотерапії у всіх хворих на ЦАР вивчався рН
носового секрету. Результати дослідження цього параметру подані в табл.
4.

Таблиця 4

Показники кислотності носового слизу у пацієнтів

з алергічним цілорічним ринітом до та після лікування

Групи пацієнтів рН носового слизу

Група 1 (n=51) до лікування 8,2±0,06

після лікування 6,9±0,08

Група 2 (n=51) до лікування 8,1±0,04

після лікування 7,2±0,06

Здорові особи (n=20) 6,7±0,05

Як видно з даних, представлених в таблиці, у всіх групах хворих одразу
після курсу СІТ показник рН слизу носової порожнини зменшився у
порівнянні з аналогічним до лікування і відповідав нормальним значенням.

Дані про локалізацію та розміри мінімальної площини поперечного перерізу
порожнини носа (МППП) до та після лікування свідчать, що мінімальна
площина поперечного перерізу при первинному обстеженні хворих як у
першій, так і у другій групах знаходиться на рівні переднього кінця
середньої носової раковини, що відповідає відстані в середньому біля 3,3
см від ніздрі. В той же час в нормі, яку демонструє група волонтерів без
патології носа та біляносових пазух, ця відстань дорівнює в середньому
2,3 см від ніздрі. Розмір площі мінімального поперечного перерізу значно
зменшений у порівнянні з нормою (N=0,58 см2) як у пацієнтів 1-ї (0,29 см
2 ), так і у пацієнтів 2-ї (0,32 см 2) груп.

В мазках-відбитках з порожнини носа визначалась кількість еозинофілів по
відношенню до загальної кількості нейтрофілів. В мазках здорових осіб
кількість еозинофілів становила 6,5±1,7%. У хворих обох груп до
лікування цей показник становив 19,9±2,3%, що перевищує норму втричі.
Після лікування відсоток еозинофілів у мазках відбитках зі слизової
оболонки порожнини носа у 1-й групі дорівнював 6,9±2,5%, у 2-й –
7,1±2,2%. Тобто відбувалась нормалізація даного показника у обох групах,
що свідчить про ефективність проведеної терапії.

Таким чином, проведення курсу СІТ з попередньою імунокорекцією дало
кращі результати у відношенні відновлення носового дихання, зменшення
виділень з носу та приступів чхання, свербіння у носі, зменшення
вираженості симптомів алергічного риніту (набряклість слизової,
прохідність носових ходів), покращення транспортної функції слизової
оболонки носа та нормалізації рН слизу з носу.

Через 1 рік після проведеного курсу специфічної імунотерапії самопочуття
пацієнтів обох груп загалом погіршало але, по-перше, відсотковий
показник по кожному із симптомів був набагато менший за результати, що
були отримані до лікування, по-друге, пацієнти першої групи у цілому
виявили кращі результати (табл. 5).

При аналізі всіх показників, за якими проводилась оцінка суб’єктивного
стану пацієнтів, виявлена загальна тенденція щодо збільшення кількості
хворих із різними скаргами: пацієнти, які перед проведенням СІТ
отримували препарати поліоксідоній та сілікс, у загальній масі менш
проявляли занепокоєність з приводу свого стану ніж пацієнти, які
отримували тільки СІТ. Крім того, у першій групі збільшення кількості
хворих, які мали ті чи інші скарги, спостерігалось у останній триместр
спостереження в той час, як у другій групі частка пацієнтів із
відновленням скарг реєструвалась протягом всього періоду дослідження. Це
дає змогу казати, що застосування препаратів сілікс та поліоксідоній у
комплексному лікуванні хворих на ЦАР призводить до кращої ремісії
захворювання у порівнянні із застосуванням СІТ окремо.

Таблиця 5

Скарги хворих на алергічний цілорічний риніт

у віддаленому періоді після курсу СІТ

Скарги Строк після лікування

група 1 група 2

3 міс. 6 міс. 9 міс. 12міс. 3 міс. 6 міс. 9 міс. 12 міс.

Погіршення

носового

дихання постійне 0 0 1 (1,9%) 1 (1,9%) 1

(1,9%) 2 (3,9%) 2 (3,9%) 2 (3,9%)

періодичне 2 (3,9%) 2 (3,9%) 3 (5,9%) 7 (13,7%) 3 (5,9%) 5 (9,8%) 7
(13,7%) 10 (19,6%)

Виділення з порожнини носа 2 (3,9%) 2 (3,9%) 2 (3,9%) 3 (5,9%) 1

(1,9 %) 4 (7,8%) 6 (11,8%) 6 (11,8%)

Погіршення нюху 5 (9,8%) 5 (9,8%) 5 (9,8%) 5 (9,8%) 5 (9,8%) 5 (9,8%) 5
(9,8%) 5 (9,8%)

Приступи чхання 4 (7,8%) 4 (7,8%) 5 (9,8%) 5 (9,8%) 5 (9,8%) 6 (11,8%) 7
(13,7%) 7 (13,7%)

Свербіж у носі 2 (3,9%) 2 (3,9%) 2 (3,9%) 3 (5,9%) 3 (5,9%) 4 (7,8%) 5
(9,8%) 5 (9,8%)

Загалом, кращі об’єктивні клінічні дані при лор-обстеженні отримані в
групі хворих, яким проводили попередню імунокорекцію.

Суб’єктивна оцінка пацієнтів їх стану підтверджувалась результатами
передньої риноскопії у віддаленому періоді після проведення СІТ, що
демонструють дані, представлені в табл. 6.

Застосування перед курсом СІТ препаратів поліоксідоній та сілікс
виявилось ефективнішим в лікуванні хворих на ЦАР, ніж застосування
тільки специфічної імунотерапії. Суб’єктивні відчуття пацієнтів щодо
відновлення носового дихання, зменшення виділень з носу та приступів
чхання, свербіння у носі корегували із даними ЛОР-огляду та
підтверджувались результатами дослідження транспортної функції слизової
оболонки порожнини носа та рН слизу із порожнини носа, зменшенням
відсотку еозинофілів в мазках-відбитках зі слизової оболонки порожнини
носа.

Результати визначення транспортної активності миготливого епітелію
слизової оболонки порожнини носа виявились досить цікавими. Якщо після
проведення курсу СІТ показники майже не відрізнялись в обох групах, то
вже при першому обстеженні через 3 місяці виявилась тенденція до
зниження рухливої активності війок у пацієнтів 2-ї групи, що підтвердили
подальші обстеження. Наприкінці року відміни стали більш істотними: ІІІ
ступінь порушення транспортної функції епітелію діагностована у одного
(1,9%) пацієнта 1-ї групи та у 3 (5,9%) – з 2-ї групи; ІІ ступінь
спостерігалася у 5 (9,8%) пацієнтів 1-ї групи та у 12 (23,5%) – 2-ї
групи, І ступінь порушень – у 14 (27,5%) пацієнтів 1-ї групи та у 21
(41,2%) пацієнта – 2-ї, відсутність порушень транспортної активності
миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носа спостерігалася у
31 (60,8%) пацієнтів 1-ї групи та у 15 (29,4%) – 2-ї. Таким чином,
відмічена статистично достовірна різниця у показниках транспортної
активності миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носа між
пацієнтами двох груп та отримані кращі результати у пацієнтів, які перед
курсом СІТ отримували імунокорегуючу терапію.

Таблиця 6

Дані ЛОР-об’єктивного обстеження

у віддаленому періоді після лікування

Ознаки Строк після лікування

Група 1 Група 2

3 міс. 6 міс. 9 міс. рік 3 міс. 6 міс. 9 міс. рік

Стан

носового

дихання вільне 49

(96,1%) 48

(94,1%) 45

(88,2%) 41

(80,4%) 48

(94,1%) 43

(84,3%) 40

(78,4%) 38

(74,5%)

утруднене 2

(3,9%) 3

(5,9%) 5

(9,8%) 9

(17,6%) 3

(5,9%) 7

(13,7%) 9

(17,6%) 11

(21,6%)

практично

відсутнє 0 0 1

(3,3%) 1

(3,3%) 0 1

(3,3%) 2

(6,6%) 2

(6,6%)

Слизова

оболонка

порожнини

носа блідо-рожева 10

(19,6%) 10

(19,6%) 10

(19,6%) 10

(19,6%) 12

(23,5%) 13

(25,5%) 14

(27,5%) 14

(27,5%)

гіперемована з цианотичним відтінком 1

(1,9%) 1

(1,9%) 1

(1,9%) 1

(1,9%) 1

(1,9%) 1

(1,9%) 2

(6,6%) 5

(9,8%)

рожева 40

(78,5%) 40

(78,5%) 40

(78,5%) 40

(78,5%) 38

(74,6%) 37

(72,5%) 35

(68,6%) 32

(62,7%)

помірно

набрякла 7

(13,7%) 7

(13,7%) 8

(15,7%) 9

(17,6%) 8

(15,7%) 9

(17,6%) 11

(21,6%) 11

(21,6%)

значно

набрякла 0 0 0 1

(1,9%) 1

(1,9%) 1

(1,9%) 2

(6,6%) 2

(6,6%)

ненабрякла 44

(86,3%) 44

(86,3%) 43

(84,3%) 41

(80,4%) 42

(82,4%) 41

(80,4%) 38

(74,5%) 38

(74,5%)

Характер вмісту в

носових

ходах немає 48

(94,1%) 48

(94,1%) 48

(94,1%) 47

(92,2%) 47

(92,2%) 46

(90,2%) 44

(86,3%) 44

(86,3%)

слизовий 3

(5,9%) 3

(5,9%) 3

(5,9%) 4

(7,8%) 4

(7,8%) 5

(9,8%) 7

(13,7%) 7

(13,7%)

слизово-гнійний 0 0 0 0 0 0 0 0

гнійний 0 0 0 0 0 0 0 0

Показник кислотності носового слизу у пацієнтів 1-ї групи при обстеженні
протягом року не виходив за межі показників здорових осіб (6,9-7,6), в
той час як у пацієнтів 2-ї групи вже через півроку після проведення
курсу СІТ середнє значення цього показника дещо виходило за межі значень
рН, отриманих у здорових осіб, і мало тенденцію до зростання.

Кількість еозинофілів (табл. 7) до лікування майже втричі перевищувала
нормальні показники, після проведення терапії цей параметр достовірно не
відрізнявся від норми в обох групах, що свідчило про зникнення
алергічного процесу у порожнині носа. Через рік після лікування відсоток
еозинофілів у мазках-відбитках зі слизової носа у всіх пацієнтів
збільшився, але середні показники у першій групі були ближчими до норми
(9,0±2,6% проти 10,2±2,5%), що підтверджує ефективність застосування
імунокорегуючої терапії у комплексі з СІТ.

Таблиця 7

Кількість еозинофілів в мазках-відбитках зі слизової носа

у пацієнтів з цілорічним алергічним ринітом

Група пацієнтів Відсоток еозинофілів у мазках відбитках зі слизової
оболонки порожнини носа, %

До лікування (n=102) 19,9±2,3

Група 1 (n=51) після лікування 6,9±2,5

через рік 9,0±2,6

Група 2 (n=51) після лікування 7,1±2,2

через рік 10,2±2,5

Здорові особи (n=20) 6,5±1,7

Імунологічна оцінка деяких показників місцевого та системного імунітету
проводилася у хворих на ЦАР через 1 рік після закінчення СІТ, в
основному за тими параметрами, в яких були відхилення від рівня
середньостатистичної норми. Ці дослідження стосувалися як кількісних
характеристик вмісту клітин крові, так і фенотипових рис Т- та

В-лімфоцитів, різних імуноглобулінів, ЦІК, цитокінів (інтерлейкіну 1,
інтерлейкіну 10 та г-інтерферону в сироватці крові. В ротоглотковому
секреті досліджували наявність обох форм імуноглобуліну А, IgG та
продефензину-лактоферрину.

Було встановлено, що при різних варіантах терапії кількість лейкоцитів
практично не змінювалася, тоді як кількість еозинофілів понизилась до
рівня здорових осіб як при проведенні тільки СІТ, так і при її
комбінованому варіанті з поліоксидонієм та сіліксом.

Вміст CD2+ Т-лімфоцитів мав тенденцію до нормалізації вже після
проведення СІТ, однак достовірна різниця в середніх значеннях була між
групами до лікування і групою, в якій пацієнти отримували СІТ разом з
поліоксидонієм та сіліксом (табл. 8).

При дослідженні місту в крові імуноглобулінів класу Е простежувалась
чітка та достовірна тенденція до пониження цього показника після
лікування, особливо в групі пацієнтів, де СІТ проводилась комбінованим
способом.

Результатами досліджень встановлено, що проведена СІТ як у вигляді
монотерапії, так і в комплексі з імуномодуляторами призводить до
зниження вмісту ІЛ 1 до рівня здорових осіб, що можна розглядати як
сприятливу ознаку, яка свідчить про зменшення активності
запально-алергічного процесу в слизовій оболонці порожнини носа. Вміст
протизапального цитокіну ІЛ 10 в сироватці крові був достовірно
підвищений. Після проведення тільки СІТ його концентрація зменшувалась,
а при проведенні СІТ в комбінації з поліоксидонієм та ентеросорбентом
сілікс достовірно зменшувалась. В той же час за аналогічних умов рівень
інтерферону-? збільшувався, але не набував значень, які спостерігалися в
здорових осіб.

Таблиця 8

Вміст Т- та В-лімфоцитів в периферичній крові хворих на ЦАР до лікування
і після нього при різних варіантах терапії та в практично здорових осіб

Лімфоцити Відносний вміст лімфоцитів, %

Контрольна

група

(n=9) Хворі на ЦАР

до лікування

(n=23) Хворі на ЦАР після СІТ (n=12) Хворі на ЦАР після комбінованого

лікування (n=12)

CD2+ 37 (30-46) 31 (22-48) 36(24-50) 48 (36-60)*

CD4+ 40 (33-48) 23 (12-36) 23 (14-38) 31 (25-39)*

CD20+ 9,6 (7-14) 16,5 (10-20) 14 (8-16) 10,5 (8-12)

Примітка. * – достовірність різниці по відношенню до контрольної групи

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020