UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваДмитро Николишин – поет, письменник Коломийщини (диплом)
Автор
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось10064
Скачало374
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

изу села Іванків протікає Збруч. Тут залишилося чимало безтурботних

днів молодості поета.

 

Отож тут 28 жовтня 1884 року з’явився на світ перший син Василя

Николишина від шлюбу з Варварою із роду Герасимовичів - Дмитро. Батько

був провідником церковного і громадського хору – людиною знаною і

шанованою в товаристві. Він дбайливо передав синові Дмитру власні знання

– навчив теорії музики, спромігся з дев’ятьма дітьми на руках дати

старшому синові належну освіту, влити в нього свої сили і надії. Як

виявилось, далеко немарними були ті зусилля. Роль батька у формуванні

тонкої натури Дмитра Николишина, його творчого світогляду і загальної

людської чистоти, очевидно, була не посередня. «Батька я найбільше

любив, хоч і боявся. Він був моїм найвищим авторитетом і запорукою. Він

виповнював моє життя, мої дитячі думки, мій невеличкий, по-дитячому

оформлений світ…» – згадував письменник у машинописній автобіографії

1947 року [30, 35].

 

Про потужний вплив батька на поета свідчать і численні поезії-присвяти,

особливо зі збірки «Світанки і сутінки» (1936), де, звертаючись до

спогадів дитинства, автор порушує «світлу пам'ять батька й матері». Як

приклад, такий сонет-присвята батькові:

 

Малим я був для тебе, та важким

 

Куди не йшов ти – брав мене з собою

 

Чи то «на спів», чи то на хори з колядою

 

Вночі санками шляхом морозним

 

Тобою я гордився як головним

 

Борцем у змагах світла з темнотою:

 

Радів, як з лихом доброю рукою

 

Ти бивсь, смутивсь – як не справлявся з ним

 

Та я бував для Тебе і грізним,

 

Як муза душу, ласу на вражіння,

 

Ввела у світ любовного тремтіння…

 

Та от, коли мені здавалось – гину,

 

Ти кидав слово: «Я при тобі, сину!»

 

Й розгонові в безсмертя ставив стрим!» [41. 13 ]

 

Ріс Д. Николишин сиріткою, бо матір Варвару втратив ще першого року

життя. Відомостей про жінку, що залишила в серці поета одні лише

спогади, та й ті з чужих уст, не знаходимо багато. Щодо її особистих

якостей, то переконуємось зі слів самого Дмитра Васильовича, що мала

«велику гарячу душу». За оповіданнями батька син взяв саме від неї таку

лагідну і сумирну вдачу, справді аристократичну скромність. У згаданій

вище збірці матері відведено теж належне місце. Кожен сонет наповнений

сумним риторичним запитанням : «Хто ти була, матусю невідома?!» Воно

зоріє крізь призму дитинства у всій творчості письменника.

 

Батько недовго залишався сам по смерті дружини. Отож опікою дитячої долі

Д. Николишина стала Анна Совтус. В неопублікованому на загал,

надрукованому 1947 року власноруч щоденнику автора знаходимо чимало

спогадів про цю жінку. За його словами, мачуха не була до нього лихою.

Взагалі, довший час Дмитро Николишин і не підозрював, що то не рідна

йому людина. Але «добрі сусіди розповіли». Після того він суто морально

почувся покривдженим.

 

Родина Василя Николишина була чималою: окрім старшого Дмитра, було ще

восьмеро дітей: Марія, Маланка, Параска, Михайло, Іван та Настя. Про

побут родини Николишиних, стосунки із зведеними братами й сестрами

письменник говорить дуже обережно. Зазначає, що Анна Совтус була завжди

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] 5 [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ