.

Переживання самотності як чинник узалежнення особистості від алкоголю (магістерська робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
689 33072
Скачать документ

Переживання самотності як чинник узалежнення особистості від алкоголю

Магістерська робота

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………..4 – 7

Розділ 1. Самотність в контексті проблеми узалежнення

особистості від алкоголю…………………………………………8 – 51

Психологічні особливості переживання самотності

особистістю…………………………………………………………….8 – 23

1.2. Психологічний зміст узалежнення особистості від алкоголю…….24 –
51

1.2.1. Специфіка залежності особистості від алкоголю………….24 – 37

1.2.2. Психологічні чинники узалежнення особистості

від алкоголю…………………………………………………..38 – 46

Самотність особистості як чинник її узалежнення

від алкоголю…………………………………………………………47 – 51

Розділ 2. Емпіричне дослідження взаємозв’язку переживання

самотності та узалежнення від алкоголю……………………52 – 82

2.1. Організація та методи емпіричного дослідження…………………..52 -59

2.2. Аналіз психологічних особливостей переживання самотності
особистістю……………………………………………………………60 – 64

2.3. Дослідження параметрів узалежнення

особистості від алкоголю……………………………………………65 – 66

2.4. Аналіз взаємозв’язку переживання самотності та узалежнення
особистості……………………………………………………………67 – 82

Розділ 3. Корекція почуття самотності як чинник подолання

узалежнення особистості……………………………………83 – 92

3.1. Напрямки корекції почуття самотності як засіб подолання
узалежнення особистістю……………………………………………………………83 – 92

Висновки……………………………………………………………………93 – 97

Список використаних джерел………………………………………………………………………98 – 105

Додатки…………………………………………………………………………106

Вступ

Актуальність дослідження. У нинішньому суспільстві з його шаленими
темпами розвитку все частіше спостерігається явище самотності
особистості у широкому колі контактів та виникнення на її фоні різних
видів залежностей, зокрема алкогольної. Почуваючи себе самотньо, людина
намагається подолати це відчуття, шукаючи позитивних емоцій. Часто таку
допомогу надає саме алкоголь.

Засвоюючи дану модель отримання позитивних вражень, людина, не
усвідомлюючи того, узалежнюється від алкоголю. Таким чином, в наш час
проблема взаємозв’язку самотності та як її наслідку алкоголізму є
актуальною, хоча і недостатньо дослідженою. Перед психологами стоять
завдання якомога ширше дослідити та вивчити механізми впливу самотності
на виникнення алкогольної залежності, напрацювати методи та шляхи роботи
у руслі психологічної допомоги особистостям у даному стані, напрацювати
стратегію допомоги, спрямовану на створення умов конструктивного
характеру; адаптації особистості до нових умов життя без «самотнього
алкоголізму».

Проблему самотності вивчали О.В.Данчева, Т.Б.Джонсон, Л.Е.Орбан-Лембрик,
М.Литвак, Б.Ліюскович, Д.Перлман, Л.Е.Пепло, В.І.Пузьков, І.А.Садлер,
А.Семенова , М.М.Наріцин, Л.У.Хараш, В.Франкл, Е.Фромм, Ю.М.Швалб та
ін..

Проблему алкоголізму розробляли Г.Ананьєва, Братусь, М.Битті,
В.Голованєвська, А.В.Гоголєва, І.Даніліна, С.Даулінг, Є.В.Ємельянова,
А.Ковальова, О.А.Ліщинська, К.В.Сєльченок, В.Хлистун, Е.Дж.Ханзян,
О.Шорохова, Є.Черепанова.

Однак, не достатньо вивченим є вплив самотності на формування
алкогольної залежності, актуальність чого зростає внаслідок збільшення
кількості узалежнень на фоні самотності на різних вікових етапах.

Об’єкт дослідження – психологічні особливості формування алкогольної
залежності особистості.

Предмет дослідження – самотність як чинник узалежнення особистості від
алкоголю.

Мета дослідження – з’ясувати особливості взаємозв’язку переживання
самотності як чинника узалежнення особистості від алкоголю.

Гіпотеза дослідження – самотність є чинником узалежнення особистості від
алкоголю.

Відповідно до поставленої мети та висунутої гіпотези дослідження були
визначені основні завдання:

Здійснити теоретичний аналіз проблеми самотності та алкоголізму,
визначити специфіку виникнення алкогольної залежності та її етапи.

Експериментально дослідити вплив самотності на формування алкогольної
залежності, виявити взаємозв’язок між цими явищами.

Розробити концепцію психологічного супроводу самотніх узалежнених.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали науково-теоретичні та
психотерапевтичні інтерпретації проблеми алкоголізму Г.Ананьєвої,
О.А.Ліщинської, К.В.Сєльченок С.Даулінг, та самотності О.В.Данчевої
Л.Е.Орбан-Лембрик, В.П.Москальця, Ю.М.Швалб, В.Франкла, Е.Фромма,
А.Маслоу, М.Литвак, І.Ялома та ін..

Для розв’язання поставлених завдань та перевірки висунутих гіпотез було
використано комплекс експериментальних розробок досліджуваної проблеми,
представлених у науковій літературі:

теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення теоретичних та
експериментальних розробок досліджуваної проблеми, представлених у
науковій літературі;

психодіагностичні: «Опитувальник для виявлення ранніх проявів
алкоголізму» К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча, «Методика діагностики рівня
суб’єктивного відчуття самотності» Д. Рассела та М. Фергюсона, «Методика
діагностики рівня соціальної фрустрованості» Л.І. Вассермана,
модифікована В.В. Бойко;

статистичні знаходження середніх величин, процентних співвідношень,
кореляційний аналіз.

Теоретичне значення роботи полягає у визначенні системи значущих
детермінант відчуття самотності, що впливають на функціонування
особистості та є чинниками її узалежнення від алкоголю; аналізі
взаємозв’язку відчуття самотності та алкогольного узалежнення та способи
впливу феномену самотності на процес узалежнення.

Практичне значення дослідження. Глибоке розуміння особливостей
взаємозв’язку відчуття самотності та процесу виникнення алкогольної
залежності дасть змогу використовувати ці знання у роботі з
узалежненими, психологічному супроводі таких осіб, наданні їм
кваліфікованої допомоги. Знання чинників виникнення самотності, як
особистісного феномену, та методів її корекції дозволить використовувати
їх у роботі з даним відчуттям.

Вірогідність та надійність отриманих результатів забезпечується
методологічною обґрунтованістю вихідних положень дослідження;
комплексним використанням апробованих методів, методик та процедур,
адекватних меті дослідження, його об’єкту та предмету; застосуванням
математичних методів обробки емпіричних даних.

Апробація результатів дослідження. Головні тези і висновки дослідження
обговорювались на щорічній звітній науковій студентській конференції
Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
(Івано-Франківськ, 2008).

Структура магістерської роботи. Магістерська робота складається зі
вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що
налічує…..найменувань, 4 додатків. Основний зміст роботи викладений на
105 сторінках комп’ютерного тексту, в якому міститься …. таблиць та
….рисунків.

Розділ 1. Самотність в контексті проблеми узалежнення особистості від
алкоголю.

Психологічні особливості переживання самотності

особистістю.

« Cамотність зовсім не
рідкість,

не якийсь
надзвичайний випадок,

навпаки, вона завжди
була

і залишається
головним та неминучим

випробуванням в житті
людини»

(Т.Вульф).

Сьогодення зі своїми шаленими темпами розвитку породжує тривогу та
невротизує суспільство. Перед людьми виникає безліч завдань, які
диктуються соціумом. Досягаючи поставленої мети, слідкуючи за змінами в
суспільстві вони часто не помічають особистісних змін. Зазвичай
знаходячись у ситуації міжособистісної взаємодії людина почуває себе
самотньою. Інколи самотність виникає внаслідок об’єктивних причин, адже
турбуючись про задоволення власних потреб суспільство часто не помічає
тих, хто потребує підтримки.

Самотність – це обов’язкова умова людського особистісного існування чи
перепона на шляху досягнення смислу свого буття?

Над питанням самотності роздумують не тільки звичайні люди, а й
мислителі, філософи та психологи на різних вікових етапах. Навіть не
дивлячись на відносно невеликий час існування психології, майже в
кожному її напрямку можна знайти пов’язані з самотністю концепції,
теорії, дослідження. Розглянемо деякі з них.

Психологічний підхід. Узагальнюючи положення деяких психоаналітичних
теорій можна сказати, що самотність розглядалась в цій психологічній
парадигмі як негативний стан, корені якого сягають дитинства.

Зілбург розрізняв поняття „самотність” та „усамітнення”. Він вважав
усамітнення нормальним станом, який виникає внаслідок відсутності чогось
конкретного. Самотність ж – неприємне неподоланне константне відчуття.
Зілбург вважає, що причинами самотності є 4 особистісних риси:
нарцисизм, манії величі, ворожість, а також прагнення зберегти
інфантильне відчуття власної всемогутності. Така нарцисична ситуація
починає формуватися в дитячому віці, коли дитина разом з відчуттям
радості бути улюбленою відчуває стрес, викликаний тим, що вона маленька,
яка має чекати задоволення своїх потреб від інших[97].

Про аксіологію самотності писав Г. Саліван. Розглядаючи потребу в
людській близькості, він вважав, що вона, починаючись в дитинстві (
прагнення дитини до контакту), в підлітковому віці виражається употребі
в друзях, якими можна спілкуватись та проводити час. Якщо він не може
задовольнити дану потребу, то у підлітка може виникнути глибоке відчуття
самотності.

Фромм-Рейхман, виділяючи причини самотності підкреслювали шкідливий
вплив і наслідки передчасного відлучення дитини від материнської ласки.

Людино-центричний підхід К. Роджерса до проблеми самотності
відрізняється від психоаналітичного тим, що в ньому мало звертається
увага на дитячі спогади людини, вважаючи, що самотність викликана
поточними впливами, які відчуває особистість. Згідно з його поглядом,
самотність це прояв вміння користуватись, а його причина феноменологічне
неспівпадіння уявлень індивіда про власне „Я”. Якщо проаналізувати
процес виникнення самотності, то можна виділити наступні етапи [86]:

1) суспільство впливає на людину, примушуючи вести себе у відповідності
з соціальними нормами, обмежуючи свободу її дій взірцями та зразками;

2) через вищесказане виникають протиріччя між внутрішнім „Я” і проявами
„Я” у відносинах з іншими людьми, що веде до втрати смисла існування.

3) індивід стає самотнім, коли подолавши бар’єри на шляху до власного
„Я”, він думає, що йому буде відмовлено у контактах зі сторони інших.
Тут і виходить замкнуте коло: людина думає, що його власне ”Я” відкинуте
і занурюється у роздумах, само навіюється.

Екзистенцій на психологія (І. Ялом, К. Мустакас). Екзистенційна
психологія тісно пов’язана з екзистенційною філософією. Ряд філософів
екзистенційного напрямку (М. Бубер, П. Типлих) значно вплинули на
психологів, проте вершинами екзистенційної психології на сьогоднішній
день є теорії та методологічні основи психологічної практики, розроблені
на основі екзистенціалізму такими авторами, як В. Франкл, Р.Мей.

В екзистенційній психології виділяють базовий конфлікт, обумовлений
конфронтацією індивіда, під яким розуміють певні кінцеві фактори, які є
невід’ємною складовою буття людини в світі. Самотність чи ізоляція
відносяться до негативних якостей. Екзистенціалісти, на відміну від
представників інших вище перелічених напрямків, не вважають дане
відчуття психологічним і бачать його причини в умовах людського буття.

Один з представників екзистенційного напрямку Ірвін Ялом, який
розглядаючи ізольованість відмічає, що це не є ізольованість від людей з
самотністю, яка цим породжується і не внутрішня ізоляція. Це
фундаментальна ізоляція – і від інших істот, від світу. Таким чином, він
виділяє 2 види ізоляції[95]:

– екзистенційну;

– фундаментальну.

У людини (за І.Яломом) існує 2 способи відмежування себе від страху
ізоляції – прийняття її як якості та спілкування, не приймаючи своєї
ізоляції, не зустрічаючи її рішуче, людина не зможе з любов’ю звернутися
до інших.

Говорячи про спілкування, як спосіб подолання ізольованості, слід
розглянути типи відносин, запропоновані А. Маслоу та Е. Фроммом[42;81].

А. Маслоу – один з засновників гуманістичного напрямку в психології
вважав, що діяльність людини визначається 2 типами мотивів: усунення
дефекту та ріст. Він виділив наступні характеристики людини, яка
орієнтована на ріст: вміння реалізувати свій потенціал, висока само
досконалість, менша залежність від середовища, менша потреба в
міжособистісній взаємодії, сприймання людини як індивідуальності. Таким
чином, такі люди керуються не зовнішніми, а внутрішніми
детермінантами[42]. Виходячи з цього, Маслоу виділив 2 типи любові –
дефіцитарну та буттєву. Порівнюючи їх, він вважав, що для миттєвої
мотивації притаманна автономність, велика безкорисливість,
турботливість, альтруїзм.

Є.Фромм у своїй праці „ Искуство любить” також торкається питання про
те, що таке „ненуждающиеся” відносини. Він вважає екзистенційну ізоляцію
причиною серйозних людських переживань[81]. Спостерігаючи за тим як
людина у ході свого життя долає ізоляцію, Фромм пише, що ні творча
діяльність, ні наслідування звичаїв ні групові вірування не були
достатніми для даного подолання. Вони були „частковими відповідями”.
Повна відповідь – досягнення єднання з іншою людиною в любові. Як і
Маслоу, він пропонує свою класифікацію типів любові. Автор виділяє
братську любов, батьківську любов, любов до Бога, зрілу любов та ін.
Фромм відрізняв „абіотичне злиття” та „зрілу” любов, яка є „союзом при
умові збереження індивідуальності”. Любов, за Е. Фромом, – „відповідь на
проблему людського існування”. До характеристик зрілої любові автор
відносить вміння віддавати, а не брати, турботливість, чуйність, повагу.

У своїй праці Е. Фромм говорить, що чоловіки та жінки стали схожими.
Єднання по засобах пристосування здійснюється тихо, диктується шаблонами
і саме по цій причині не часто взаємодія є достатньою для подолання
тривоги, самотності [81;83] .

Аналізуючи феномен самотності можна виділити ряд її причин.

Особистість, яка сформована у певному соціумі, менталітеті має своє
специфічне ставлення до проблем на рівні колективного несвідомого. У
кожного з його представників формується своє ставлення до надій,
вчинків, явищ, але всеодно колективний досвід впливає, хоча людство і не
усвідомлює цього. Самотність можна розглядати з двох сторін: як проблему
чи як звичайний стан. Коли людина не прагне до широкого кола
спілкування, коли їй комфортно з мінімальним близьким оточенням – такий
стан не розглядається як проблемний.

Охарактеризувати самотність можна на прикладі людей з інтровертивними
та екстравертивними характеристиками.

Інтроверт – людина, глибоко занурена у свій внутрішній світ,
екстраверт ж навпаки – прагне до активного спілкування[44]. Самотність у
натовпі справді можлива для інтроверта, екстраверт ж швиденько знайде
співбесідника. Йому важлива зміна вражень і поки навколо є люди від
самотності він страждати не буде.

Інтроверту ж важливо мати одного чи двох друзів, бажано з такими ж
особливостями характеру. Інколи процес спілкування в них проходить
специфічно – вони мовчки сидять. Самотність може виникнути у випадку
втрати друга з певних причин, а встановити тісний контакт з іншою
людиною їм важко внаслідок індивідуальних особливостей. Але, як відомо,
чистих екстравертів та інтровертів не існує. Отже, дана причина
виникнення самотності є неоднозначною та суперечливою.

У житті кожної людини є ситуації коли їй потрібно побути на одинці з
собою. Про самотність, як проблему у цьому випадку можна говорити коли
даний етап записується всупереч її бажанню, коли від самотності людина
починає страждати. В психології є поняття емоційно-інформаційного ладу
або сенсорної депривації. Якщо людині, відповідно до особистих потреб,
бракує спілкування, життєвих вражень то у неї можуть виникнути проблеми
психічного і самокритичного характеру. Іншими словами це явище можна
назвати інформаційним голодом. Подібні страждання від самотності – ніщо
інше, як прояв депривації: сенсорної, вербальної чи навіть тактичної.
Впродовж всього життя ми перебуваємо у пошуку коханої людини, близького
друга, а у крайньому випадку просто спілкування. І не випадково проблема
особистості і спілкування не тільки є центральною для психології, як
науки, а є найпопулярнішою темою для розмов для всіх прошарків
населення, у представників найрізноманітніших професій, на різних
вікових етапах, людей з різними поглядами та інтересами.[87,8]

У контексті міжособистісної взаємодії дуже важливо детальніше
розглянути питання про те, що спричиняє самотність. Передусім, слід
зазначити, що самотність є однією з відчутних причин браку спілкування й
задоволення соціальних зв’язків. Вона є одним з тих психологічних
чинників, які впливають на емоційний стан людини, являє собою сукупність
емоцій, що виникають у відповідь на відчутний дефіцит ( якісний і
кількісний) у соціальних контактах. Самотність поширена серед людей, які
не мають близьких стосунків, у яких відсутні дружні зв’язки. Люди можуть
опинитися в умовах самотності. Йдеться про експериментальну,
географічну, соціальну ізоляцію. Все це викликає гострі емоційні
реакції, котрі спричиняють в низці випадків психологічний шок, який
характеризується тривожністю, депресією, а також актуалізує потребу у
взаємодії. Зазвичай, самотність визначається як сукупність таких
основних почуттів, переживань та реакцій: відчай, тривога, депресія (
почуття горя, відчуження та ін. ), екстеріоризаційні реакції ( у
відповідь на неможливість задоволення потреби у міжособистісних
контактах люди персоніфіковують предмети, різних тварин, створюють силою
уваги партнерів, з якими починають розмовляти; все це оцінюються як
захисні реакції і розглядається в рамках психологічної норми), нудьга,
нетерпіння, неможливість зосередитись, нелюбов до себе ( відчуття
власної непривабливості), побоювання. Відсутність різноманітних
стосунків не лише призводить до самотності, а й може стати причиною
серйозних проблем зі здоров’ям. Відомі дослідження, в яких простежується
взаємозв’язок ступеня смертності з наявністю чи відсутністю потреби в
міжособистісних контактах. Зокрема показано: щоб вижити для чоловіків
дуже важливо перебувати у шлюбі, а для жінок – мати стосунки з друзями
та родичами; той хто має соціальні контакти, а також адекватну підтримку
серед свого оточення, більше живе, ніж той, хто позбавлений цього
усього[51,491-492].

Говорячи про самотність, люди часто стороняться та відштовхують дану
проблему Причиною є той факт, що самотність проявляється в нашій
свідомості як клубок з думок, страхів. Настільки даний клубок є міцним,
що істотна суть явища залишається скритою навіть тоді, коли воно стає
побаченою реальністю.

Схоже страху смерті страх самотності виступає одним із ведучих
стимулів і регуляторів наших дій і бездіяння. Навіть передбачувана
небезпека самотності забирає велику кількість життєвої енергії та сили у
людини. Справа тут не в самотності, а в тих почуттях, які вона
викликає[84 ].

Майже щодня ми чуємо слово „самотність”. Проаналізувавши почуте,
можна відмітити, що кожен вкладає свій особистий зміст у дане поняття і
в багатьох випадках він є різним. В першу чергу кидається в очі те, що
самотність виражається не тільки у психологічному стані людини, не лише
його переживання, емоції і почуття, але і характеристика його фізичних
відносин з іншими людьми. Відмітимо, що ця характеристика є вихідною. До
кінця минулого століття самотність розглядається як фізичний стан
людини, як ступінь об’єктивної ізольованості індивіда. Ізольованість
людини повинна розумітися умовно. Коли вона обмежена часом і коли
відчуття самотності не несе в собі трагізму, людина повертається у
звичайне коло спілкування уже в іншому психологічному стані, створює
загальний позитивний фон, який допомагає подолати самотність.

Самотність – це не тільки випробування для людини, а й випробування
людиною, особистістю самого себе, самоствердження своєї психологічної
суті, перевага своєї особистості над будь-якими зовнішніми обставинами.

У випадку, коли людина є слабкою і не може самостійно впоратись з
даним феноменом, суспільство реагує на згадку про самотність встановлену
рефлексом, який обумовлений суспільним розумінням свого роду, духовна
смерть, яка викликана розривом зв’язків з оточуючими. Згідно такого
розуміння, чим менше у вас контактів, тим більше ви самотні.

Самотність відчуття суб’єктивне. Людина може жити на одинці з собою і
не відчувати себе самотньою, а може завжди перебувати в різних групах
людей, бути в центрі уваги – і все-таки почуватися самотньою, не
задовольняючи своєї потреби в емоційному спілкуванні, яке не можна
замінити ніяким іншим його видом [71].

Існує думка, що живучи з рідними чи близькими людьми під одним дахом
відчуття самотності ніколи не настає. Ця думка є не зовсім вірною.
Існують випадки, коли живучи разом з великою сім’єю людина є самотньою.
Однією з причин цього є брак спілкування, коли кожен член родини „живе
своїм життям”, незважаючи на потреби іншого. Звідси походять сум,
внутрішня тривога і переживання передумовою яких була нестача
емоційно-теплих стосунків[84;85]. Іншою причиною самотності у великій
сім’ї є чітке дотримання прав та норм, які в ній закладені. Даний чинник
може відштовхнути від родини людину у будь-якому віці. Інколи,
турбуючись про своїх дітей, батьки, самі не усвідомлюючи того,
віддаляють їх від себе своєю авторитарністю. Адже людині на будь-якому
віковому етапі важливо не тільки знати, що вона є людина, а й показати,
що вона – людина, усвідомлюючи це. Для цього їй потрібне підтвердження з
боку рідних чи близьких людей, яке виражається у схваленні її дій,
вчинків, наданні можливості вільно здійснювати свій вибір, а не
нав’язуванні поглядів та думок, що може спричинити відрив від сім’ї,
замкнутість, образу, біль, які можуть деструктивно вплинути як на саму
особистість так і на її взаємодію.

Крім вище перелічених фактів, які можуть спричинити виникнення
самотності, можна виділити наступні [14]:

1. Свобода від прихильностей.

2. Відчуження, нерозуміння з боку інших.

3. Самотність, відокремленість, необхідність жити одному (скорбота,
розлучення тощо).

4. Вимушена ізоляція.

5. Зміна місця проживання.

На стан самотності особистість може реагувати таким чином, тобто реакції
в даному випадку бувають різні:

а) туга, пасивність – найчастіша реакція, яка відповідає стану
самотності;

б) активне відокремлення – в даному випадку людина немає негативних
емоцій з приводу своєї самотності. Вона займається улюбленою справою,
реалізує творчі задуми. Цей стан менш за все корелює з поняттям
самотності;

в) самотність долається за допомогою грошей – людина розважається,
робить покупки;

г) розширення та поглиблення соціальних контактів – спілкування по
телефону, встановлення контактів із старими друзями, нові знайомства та
ін. Людина при цьому намагається заповнити внутрішній стан спустошеності
зовнішньою соціальною активністю.

Аналізуючи ці типи реакцій особистості на самотність, слід зазначити,
що очевидно, лише перша позначена вище реакція є справжньою реакцією на
самотність. У решті випадків почуття самотності для людей є випадковим.
Слід підкреслити, що активне відокремлення виступає альтернативою
самотності[20].

Соціально-психологічна проблема самотності стосується особливостей
спілкування, взаємодії і властивостей особистості. Вона поєднує
суб’єктивну потребу та об’єктивну неможливість розуміння людини людиною
і пов’язана зі зміною звичайного стереотипу життя. Відсутність визнання
і розуміння на рівні між особистої взаємодії (невизнання близькою
людиною, розчарування в ній, переживання її втрати породжують стан
соціально психологічної ізоляції), соціально-групових контактів
(невизнання організаційних, професійних та комунікаційних здібностей, та
інших можливостей людини спричиняє незадоволеність роботою, групою;
створює психологічний дискомфорт) і суспільство ( призводить до
соціального відчуження і розпаду вищих цінностей) зумовлює почуття
самотності[51,с.120].

Розрізняють такі типи самотності:

– зовнішня;

– внутрішня.

Дослідники вважають, що головною ознакою в дослідженні цих типів
самотності є почуття провини (вини). Внутрішня самотність зумовлюється
внутрішніми обставинами, тобто людина є глядачем сценарію свого життя.
Зовнішня самотність характеризується тим, що усвідомлює свою провину і
вважає, що вона є не тільки спостерігачем, а й актором. Вплив на
ситуацію власної самотності залежить від того, як людина цю ситуацію,
тобто як психологічні реакції та дефіцит відносин пов’язані з оціненим
вимірюванням.

Існує класифікація самотності за часовим критерієм:

1. Хронічна ( тривалий час відсутні соціальні контакти ).

2. Ситуативна пов’язана зі стресовими поділами в житті.

3. Тимчасова ( періодична ) напади самотності

Ще одним важливим чинником виникнення самотності може бути життєва
криза особистості. Для кращого розуміння зв’язку особистісної кризи та
виникнення самотності розглянемо детальніше поняття „криза”.

Криза – це ситуація емоційного і розумового стресу, яка потребує
вагомої зміни уявлень про світ і про себе за короткий проміжок часу.
Часто подібний перегляд уявлень веде за собою веде за собою зміни в
структурі особистості. Ці зміни можуть мати як позитивний так і
негативний характер. Особистість, яка перебуває у кризовому стані, не
може залишитись такою, як була; іншими словами їй не вдається осмислити
свій психотравмуючий досвід, оперуючи знайомими, шаблонними категоріями
чи використовуючи прості звичні моделі пристосування [14].

У перекладі з грецької криза – це зміна напрямку, рішення, вибір.
Серед перекладів слова „криза” зустрічається значення „суд”. Кризою
можна назвати такий вітраж на життєвому шляху, коли під загрозою
опиняється життєвий задум, проект майбутньої світобудови. Старий
життєвий світ руйнується частково чи майже до щенту. Людині доводиться
відмовлятися від звичайних уявлень про цінності, ідеали, смисли, цілі.
Вона опиняється перед запитаннями, які не мають однозначних відповідей.

Немає однозначної відповіді на запитання: „Що провокує виникнення
кризи: зовнішні чи внутрішні фактори?” соціальна інтервенція, зовнішні
впливи знаходять грунт, підштовхуючи людину до кризи, виводячи її
розвиток на передбачувану траєкторію, яка згодом може виявитись
забороненою, тобто небезпечною для здоров’я, подальшого розвитку, навіть
руйнівною. Людині, яка переживає кризу, доводиться докорінно себе
перетворювати, відмовляючись від звичного і зручного уявлення про власну
цінність, про своє призначення у цьому світі [75] Кризу можна визначити
як тривалий внутрішній конфлікт з приводу життя в цілому, його сенсу,
головних цілей і шляхів досягнення.

Не завжди небезпекою є сама криза. В психологічній кризі можна
визначити дві сторони: небезпеку для особистісного зростання та
потенціал для особистісного зростання. Це залежить від того, як буде
поводити себе людина на даному етапі.

Для виникнення особистісної кризи зазвичай потрібна певна кризова
ситуація і подія. Коли вона накладається у часовому відношенні з кризою,
подія стає небезпечною для людини. Отже, стан спільної по часу небезпеки
складає суть поняття „кризова подія”. Дане явище є „небажаним” для
людини. Це може бути загроза її здоров’ю, соціальному статусу,
матеріальному благополуччю, втрати внутрішньої рівноваги[39].

Проблему осмислення витоків особистісної кризи і її вікову динаміку
досліджували багато авторів. Ерік Еріксон, творець его-теорії
особистості виділив 8 стадій психосоціальної теорії особистості. Він
вважав, що кожна з них супроводжується „кризо-поворотними моментами в
житті індивіда, який виникає як наслідок досягнення певного рівня
психологічної зрілості і соціальних вимог, які висуваються до індивіда
на цій стадії”. Кожна психосоціальна криза супроводжується як
позитивними так і негативними наслідками. Якщо конфлікт вирішений, то
особистість збагачується новими, позитивними якостями, якщо не
вирішується – виникають симптоми і проблеми, які можуть бути причиною
розвитку психічних та поведінкових розладів.[28].

Таблиця 1.1.

Стадії психосоціального розладу (за Е.Еріксоном)

№ Стадія Вік Психосоціальна криза Сильні сторони

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8. Орально-сенсорна

М’язово-анальна

Локомоторно-генітальна

Латентна

Підліткова

Рання зрілість

Середня зрілість

Пізня зрілість Народж.-1 рік

1-3 роки

3-6 років

6-12 років

12-19 років

20-25 років

26-64 роки

65 років -смерть Базальна довіра – недовіра

Автономія – сором та сумнів

Ініціативність-провина

Працелюбність-неповноцінність

Его – ідентичність- ролеві зміни

Інтимність – ізоляція

Продуктивність- застій

Его – інтегрованість- відчай Надія

Сила волі

Ціль

Компетентність

Вірність

Любов

Турбота

Мудрість

Існує думка, що життєва криза – це перехідний період життя людини, коли
відбувається ламання і активна зміна реалій особистості. Так, характерні
для багатьох особистісних криз прагнення „втекти від себе” – це ніщо
інше, як прагнення людини позбутися тієї ролі, яка чомусь стала причиною
її гармонійного розвитку. Життєва криза характеризується неможливістю (
або труднощами) у засвоєнні нової життєвої ролі або ускладненнями з
можливістю позбутися старої життєвої ролі.

Іншим випадком дисгармонійного розвитку особистості може бути
нерозвинутість вищи психологічних ролей людини, що пов’язане з
нерозвиненістю її важливих соціальних функцій. Роль „алкоголіка” чи
„наркомана” може бути прагненням захиститись від життєвих негараздів,
втеча від одних життєвих ролей і спроба ”заховатись” у рамках іншої
ролі.

Оцінювання ролі, що відбувається в процесі життєвої кризи, завжди
супроводжується руйнуванням її адаптивної, захисної функції: втратою
смислу життя, порушенням адекватного уявлення про себе, втратою звичних
форм поведінки пов’язаною з необхідністю створювати нові поведінкові
моделі (в тому числі і адаптивні), яких перед тим ще не було і.т.д. Це
руйнування не має пройти безболісно, особливо якщо побудова нових ролей
чи прийняття їх ускладнені [63,13].

Життєва криза – це переломний етап в житті особистості, рубіж між
новим і старим досвідом, якісний перехід від одного стану в інший. Він,
як і всяка зміна, має два види детермінації: внутрішню ( обумовлену
поступовими внутрішніми змінами, що призводять до якісного стрибка);
зовнішню, обумовлену обставинами життя складних міжособистісних
стосунків, якимись значущими життєвими подіями.

Детермінанти життєвої кризи – психологічні проблеми особистості. Вони
виникають на всіх етапах розвитку людини, у різних сферах її діяльності.
Наслідки можуть бути різноманітні, в залежності від того, як сприймає
кризу особистість і що вона робить для її подолання, від того, хто з
оточення перебуває поряд і чи перебуває поряд взагалі, що є важливим для
особистості і впливає великою мірою на здатність і бажання долати
життєву кризу.

Класифікують кризи за різними критеріями: стать, вік та ін..

Коротко охарактеризуємо кризу „середини життя”.

Даний психологічний феномен переживають люди, які досягли 40-45-ти
річного віку. Криза полягає у критичній оцінці та переоцінці того, що
було досягнено в житті до цього часу. Нажаль, дуже часто ця переоцінка
призводить до розуміння того, що „життя пройшло даремно і час уже
втрачено”. В результаті домінуючим на загальному фоні настрою стає
депресивний стан. Як вважав Юнг, чим ближче середина життя, тим більше
людині здається, що знайдені правильні ідеали, принципи поведінки
[39,548].

Однак, дуже часто соціальне утвердження відбувається за рахунок втрати
цілісності особистості, інтрофованого розвитку тої чи іншої її справи
тої чи іншої її сторони. Крім того, багато людей намагаються перенести
психологію фази молодості через поріг зрілості. Тому в 35-40 років
стають частими депресії, ті чи інші невротичні розлади, які і свідчать
про настання кризи. На думку Юнга, суть даної кризи являється у тому, що
людина зустрічається з своїм несвідомим.

Великого значення кризі „середини життя” надавав Е. Еріксон [28]. Вік
30-40 років він називав „десятиліттям фатальної четвірки” , головними
проблемами якого являється зниження фізичних сил, життєвої енергії і
зменшення сексуальної привабливості. До цього віку, як правило
з’являється усвідомлення розбіжностей між мріями, життєвими цілями
людини і його реальним становищем.

Будь-яка криза вражає людину на емоційному рівні. Для її подолання у
будь-якому віці потрібна значна „емоційна гнучкість”, а також духовна
гнучкість”.

Отже, проаналізувавши психологічні особливості переживання
самотності особистістю слід відзначити, що не дивлячись на відносно
короткий термін існування психології як науки у багатьох її напрямах
вивчався даний особистісний феномен (людиноцентричний підхід К.
Роджерса, екзистенційна психологія – І. Ялом, В Франкл, Р. Мей,
гуманістична психологія – А. Маслоу, Е. Фромм та ін. ).

Самотність – особистісний феномен, причинами якого можуть бути як
соціальні, так і індивідуально-особистісні фактори. Дане почуття
поширене серед людей, які не мають близьких стосунків, у яких відсутні
дружні зв’язки. Самотність – суб’єктивне відчуття, особистість може
розглядати його з двох сторін: як проблему чи як звичайний стан.
Особливості сприймання цього почуття може залежати від різних чинників:
типу темпераменту, характеру, індивідуальних особливостей ЦНС, моделі
взаємовідносин у сім’ї, робочому колективі та ін.. Коли людина не прагне
до широкого кола спілкування, коли їй комфортно з мінімальним близьким
оточенням – такий стан не розглядається як проблемний, у протилежному ж
випадку його можна називати проблемним. Зазвичай, самотність
визначається як сукупність таких основних почуттів, переживань та
реакцій: відчай, тривога, депресія ( почуття горя, відчуження та ін.),
нудьга, нетерпіння, неможливість зосередитись, нелюбов до себе.

Науковці виділяють наступні типи самотності особистості:

– зовнішня;

– внутрішня;

– хронічна ( тривалий час відсутні соціальні контакти );

– ситуативна пов’язана зі стресовими подіями;

– тимчасова ( періодична ) – напади самотності.

Ряд авторів виділяють особистісну кризу, як чинник виникнення почуття
самотності. Життєва криза – це переломний етап в житті особистості,
рубіж між новим і старим досвідом, якісний перехід від одного стану в
інший. Він, як і всяка зміна, має два види детермінації: внутрішню та
зовнішню. Детермінанти життєвої кризи – психологічні проблеми
особистості.

Кожна криза супроводжується як позитивними так і негативними наслідками.
Якщо конфлікт вирішений, то особистість збагачується позитивними
якостями, якщо не вирішується – виникають проблеми, які можуть бути
причиною розвитку різного виду розладів. Способи та моделі поведінки
людини у таких ситуаціях залежить від індивідуальних психологічних та
особистісних властивостей.

1.2. Психологічний зміст узалежнення особистості

від алкоголю.

1.2.1. Специфіка залежності особистості від алкоголю.

На даний час у суспільстві, яке розвивається з шаленою швидкістю гостро
постала проблема залежностей: алкогольної, наркотичної, віртуальної та
ін. Мало хто усвідомлює, що дана проблема займає провідне місце на рівні
з найпоширенішими захворюваннями.

Залежність у широкому розумінні слова – та чи інша форма рабства, що
обмежує можливості людини щодо саморозвитку, актуалізації своїх вмінь та
знань. Будь-який вид є перепоною до повноцінного продуктивного
функціонування людини, обмежує її можливості. Фактично, залежності
„викрадають” життя людей, викрадають їх у них самих. Адитивна поведінка
характеризується широким спектром патологій широкого спектру важкості
–від поведінки, яка лежить на межі з соціально-прийнятною до важкої
фізичної та психічної залежності [64,13].

Проблема адитивної поведінки, адиктивного налаштування загальна і
торкається всіх нас хоча б тому, що вона по своїй суті є шкідливою по
відношенню до здатності адаптуватися в складних умовах теперішнього

суспільства. Адикція – це недосконалий спосіб пристосування у
надзвичайно складних для індивіда умовах діяльності та спілкування.
Даний термін використовується рядом авторів для опису поведінки, яка
включає вживання різних токсичних препараті та алкоголю н тому етапі,
коли ще не сформувалась фізична залежність[17]. Її можна розглядати як
спробу втекти від реальності в деякий „сусідній смисловий простір”, де
можна відновити сили для повернення у реальне життя.

Психологічна суть адиктивної поведінки полягає у невмінні керувати
своїм психо-емоційним тонусом. Людина бажає яскравих відчуттів і захисту
від тривоги, зовнішніх загроз так і внутрішніх, глибинних страхів та
невдоволень, а приводу для позитивних емоцій та вміння захиститись
немає. У такій ситуації на „допомогу” може прийти певний адиктивний
агент: алкоголь, наркотичні речовини чи будь-що інше, що допомагає
змінити тонус допомагає відчути позитивні емоції, свободу без будь-яких
зусиль.

Адиктивний агент включається в інформаційно-енергетичний метаболізм,
стає незамінним супутником життя людини, яка не усвідомлюючи Того стає
узалежненою і втрачає контроль над цим процесом. Починається шлях до
формування специфічного способу життя, який іменується фахівцями, як
„адиктивний”[36].

Проблема узалежненої поведінки узагальнюється схильністю людини до
психічного захисту. Підтримуючи оптимальний рівень самоповаги необхідний
для збереження відчуття своєї цілісності, особистісної інтегрованості,
залежні суб’єкти, не підозрюючи того, розгортають психозахисну оборону
проти будь-якого спроб звільнити їх від залежності, яка розвинулась.
Якщо людина залишається в певних хімічних чи інформаційних задоволеннях,
то вона з часом потребує все більшого дозування адекватного агента, що
по механізму зворотнього зв’язку і приводить людину до залежності, з
якої самостійно вийти вона не в змозі. Адиктивну поведінку можна
охарактеризувати як паталогічну пристрасть. Вона являє собою спробу
втечі від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, яка
забезпечує надуману безпеку та емоційний комфорт. Таке псевдо життя
поступово починає домінувати над реальною, витісняючи її [100]. Воля
людини слабшає, перестаючи бути перепоною на шляху дo легкого способу
отримання задоволення. Для узалежненої людини, з однієї сторони,
характерний низький рівень стійкості у стресових ситуаціях, з іншого
боку – вона може протягом тривалого періоду переносити високий рівень
емоційної напруги та стрес, якщо це необхідно для реалізації залежної
поведінки.

Аналізуючи різні точки зору на проблему алкогольного узалежнення, можна
виокремити наступні характеристики, притаманні особистості в даному
стані:

Людина постійно балансує між прагненням домінувати, в наслідок прагнення
відстояти свої інтереси, та неприязню з боку оточення, що призводить до
великої кількості конфліктів..

Втеча в «інші світи» використовується людиною в якості ілюзорного
способу вирішення конфліктів, з якими їй потрібно стикатися в реальному
житті.

Узалежнена особистість надає перевагу уникненню проблем, як головному
способу їх подолання.

Людина не може існувати без свої пристрасті, яка замінює їй друзів,
реальні емоції, стає центром її існування.

Залежність поглинає особистість повністю, захоплюючи всі думки, час,
сили, енергію, емоції до такого рівня, що вона не може адаптуватися до
життя і робити щось інше, отримувати задоволення іншим способом. Світ
реального життя є для неї закритим.

Залежність проявляється певною вузькістю та вибірковістю свідомості,
оскільки все, що з нею пов’язано, просто не потрапляє у поле зору
людини, відкидається як неважлива, емоційно нейтральна інформація.

Під час розвитку залежності у особистості виникає певний емоційний
дефект. Сфера почуттів будь яких, навіть близьких, людей та їх емоції
натикаються на нерозуміння та образи у відповідь на спроби зупинити
розвиток залежності.

Зникає бажання та здатність до аналізу та самоаналізу. Їх замінюють
спроби самообману.

Залежні люди обирають у сфері контактів та спілкування інших
узалежнених осіб. Виникає вікова регресія.

Виникає заміна «Я-реального» «Я-наркотичним» .

Критерії залежності [ 64]

Ігнорування важливих раніше подій та дій, як результат узалежненої
поведінки.

Руйнування попередніх відносин та контактів, зміна значущого оточення.

Неприязне ставлення та нерозуміння з боку значущих для узалежненої
людини осіб.

Агресія на критику способів поведінки узалежненої людини найблищим
оточенням.

Почуття вини та турбота відносно власного узалежненого стану.

Невдалі спроби стосовно подолання власної залежності.

Залежність робить людину більш поверхневим у оцінках та судженнях. Вона
починає оцінювати зовнішні ознаки оточуючих, а не їх внутрішню суть.
Оцінка форм поведінки починає превілеювати над оцінкою змісту та
реальним аналізом спілкування. Акцент спілкування зміщується з процесу
на результат: відстояти своє право на узалежнену поведінку.

Враховуючи причинну специфіку розвитку різного роду залежностей, можна
оприділити засіб порятунку від різних видів несвободи. Потрібно
навчитися усвідомлено, творчо керувати своїми настроями та
переживаннями, засвоїти мистецтво релаксації, мобілізації та
сомопрограмування, дякуючи яким тільки і можна заполучити повну владу
над своєю психікою, а значить над своїм життям в цілому. Залежні люди
страждають через невміння свідомо „перенастроїти” власну нервову систему
і навчитись нових зразків ефективної адаптації. Люди, які є внутрішньо
вільними, керують своїми настроями та переживаннями, в будь-якій
ситуації знаходять опору в терпінні чи привід для радості. Узалежненому
потрібно змінити систему експектації (очікувань), перебудувати комплекс
особистісно значущих цілей вибрати нові, здорові, ефективні та
гармонійні стратегії реалізації своїх бажань, своїми мистецтво керувати
собою, подолавши інфантильну форму самовиправдань, які являють собою
ніщо інше, як різні форми психологічних захистів[58].

Кожна людина залишається у всіх випадках господарем свого життя і самого
себе. Вона реалізує зовні лише ті програми і наміри, які санкціоновані
нею ж на певному інстинктному рівні самобуття . Навіть якщо при цьому
індивід виправдовується особистісною слабкістю, хворобою, всеодно,
готовність до ще одного „зриву” чи „падіння” заздалегідь розглянута
людиною як можлива прилежна в цілому як реальна.

Одним із найпоширеніших видів залежностей на даному етапі розвитку
людства є алкогольна. Довгі риси алкоголізму не вважаються хворобою,
оскільки важко було визначити його етіологію. Медичні працівники
лікували його наслідки –хвороби печінки та інших органів, не звертаючи
увагу на істинну причину – алкоголь. На даний час ця хвороба вивчається
ширше: від причини виникнення, протікання до шляхів її подолання.

Психологічну характеристику алкоголізму потрібно розпочинати з самої
потреби у алкоголі. Лише у цьому випадку ми можемо отримати уявлення про
точку відліку, з якої починається складний шлях деформації особистості.
Потреба в алкоголі безпосередньо не входить в число життєвих потреб.
Вона, як і багато інших потреб, проявляється тому, що суспільство по
перше, виробляє даний продукт, і по-друге, продукує та відтворює моделі
поведінки, звички, пов’язані з його вживанням [10, 223].

Алкоголь займає певне конкретне місце у сучасному стилі життя. Як
традиція, вживання алкогольних напоїв „передається” з покоління в
покоління. Однак, особистість – не тільки осколок культури, вона
непросто репродукує способи поведінки та звичаїв свого середовища, а й
активною діяльністю засвоює їх, виробляє своє смислове ставлення щодо
них, володіє певною внутрішньою свободою для їх прийняття чи
неприйняття. Тому сам факт присутності алкогольних традицій не є умовою
виникнення алкоголізму як хвороби, хоча і є важливою передумовою[9].

Алкоголізм являється проблемою „всієї особистості”, і зцілення від
загального ураження потребує напруженої праці, спеціального тренування
та часу. Хоч алкоголік може інколи дивним чином зцілитися від свого
фізичного попиту до алкоголю, не існує миттєвого зцілення від духовних
та психологічних збитків, які наносяться наркологічною пристрастю [7].
На швидкість виникнення узалежненння впливає ступінь зрілості
організму. Суттєвим є вік, з якого починається інтенсивне вживання
алкоголю.

Алкоголізм, на відміну від де-яких інших адикцій, є не тільки
психологічно є а й соціальною проблемою. Його звичайно сприймають як
виклик суспільству. Адже алкоголік – це людина з деформованими
суспільними цінностями та нормами.

На даний час не існує єдиного визначення хвороби алкоголізм. Поширення є
наступне: „алкоголізм – хронічна, прогресуюча, невиліковна хвороба, що
характеризується втратою контролю перед алкогольними та іншими
седативними речовинами ”[63,99]. Однак дане визначення не є
універсальним та загальноприйнятим.

Незважаючи на відмінності у формуванні визначення алкоголізму, суть його
однакова. Алкоголізм – хвороба. Хвороба у свою чергу, це не те, що
перешкоджає можливості (нормального) повноцінного людського
функціонування; порушення оптимального для особистості стану, те, що
негативно впливає на життєво важливі функції – розумову, тілесну та
духовну діяльність (Ч.Андерсон).

Алкоголізм перешкоджає повноцінному функціонуванню організму. Отже це –
хвороба, і хвороба можливо, небезпечна, ніж інші, оскільки невідомо,
скільки пройде часу, перш ніж її виявлять і почнуть надавати допомогу.

Суттєвою ознакою алкоголізму є втрата контролю над вживанням спиртних
напоїв, це те, що відрізняє дану хворобу від інших. Алкоголік – людина,
яка не може сказати заздалегідь, коли він буде вживати алкогольні напої
і скільки він буде їх вживати людина, яка продовжує вживати навіть після
того, як алкоголь стає причиною неприємностей в 1 чи більше сферах життя
– у відносинах з рідними, друзями, в сфері здоров’я, трудової
діяльності, фінансів, юридичних справах та ін..[102].

Не існує єдиного типу людини, що зловживає алкоголем (алкоголіка).
Ігнорування особистісних відмінностей та індивідуально-психологічних
умов перешкоджають у істинному розумінні того, які фактори стають
причиною алкоголізму та рецидивів протягом хвороби.

За одною з теорія, алкоголіки – це гедоністичні індивіди, метою яких є
отримання задоволення будь-яким чином, не звертаючи уваги на почуття
оточуючих їх людей. Можливо, дана теорія побудована на релігійних та
моральних даних впевненості в тому, що алкоголізм – це духовна слабкість
волі. З цього виходить, що з алкоголізмом слід боротися правовими діями,
а лікування зводиться до подолання власної слабкості чи „витягнення
людини з безодні гріха” [8;9].

Інша точка зору говорить: алкоголізм – це хвороба. Хворий на діабет не
несе відповідальності за свою хворобу, але цілком несе відповідальність
за турботу про себе. Алкоголік не несе відповідальності за алкоголізм,
але повністю відповідає за свої дії. В рамках даної теорії алкоголіки
володіють вродженою схильністю до залежності цього виду, психологічні
фактори не відіграють значної ролі. Можна сказати, що даний погляд на
алкоголізм як на хворобу, виник як тиск моралістів на негуманне
лікування з узалежнень особистості напевне, згодилися б з ним, що
алкоголізм являє собою гетерогенне порушення мультифакторною етіологією.
Те, що допомагає в лікуванні одній людині, може не-допомогти іншій.
Тому, кожен з методів є джерелом для дискусії. Хворобу кожного з
пацієнтів слід розглядати індивідуально.

На жаль, модель „алкоголізм – хвороба” призвела до певної
депсихологізації алкоголізму. Прихильними важливості психологічних
факторів відмічають, що для алкоголіків характерні не тільки труднощі в
управлінні афектами та контролі над власними імпульсами, у них порушені
і інші функції, наприклад, здатність підтримувати самооцінку і
турбуватися про себе. Алкоголізм – складна хвороба.

Коротко охарактеризуємо речовину, яка є основою спиртних напоїв, що є
основною причиною алкоголізму. Такою речовиною є етиловий спирт.

Етиловий спирт (етанол) відноситься до групи депресантів з точки зору
фармакології. Він пригнічує діяльність нервової системи. Гострі отруєння
етанолом зазвичай пов’язані з вживанням етилового спирту чи напоїв, які
мають більш ніж 12% етилового спирту. Етанол добре всмоктується в
шлунково-кишкового тракту. Його всмоктування починається з порожнини
рота та з стравоходу (20%) і закінчується дванадцятипалій кишці (80%).
Етанол має виражену органотропність: у мозку його вміст більше ніж в
крові.

Певна кількість алкоголю в крові призводить до алкогольного сп’яніння ,
яке може мати різноманітні наслідки для здоров’я чи навіть життя людини
.

За даними літератури вмісту етанолу в крові до 0,3 г/л немає ніякого
впливу для дорослих. В нормі в здорової людини міститься від 0,05 до 0,2
г/л етилового спирту („ендогенний алкоголь”).

Виділяють 3 ступені алкогольного сп’яніння:

Легка ступінь.

Середня ступінь.

Важка ступінь (алкогольна кома).

Смертельна концентрація етанолу в крові – 5-6 г-л.

Виділяють два види алкогольного сп’яніння [16]

І. Типове .

ІІ. Атипове:

а) дисфоричне – характеризується агресією, озлобленістю;

б) депресивне сп’яніння – характеризується плачем, самоприниженням,
відчуттям власної неповноцінності;

в) істеричне – характеризується бажанням привернути до себе увагу,
голосним мовленням, виразними показами тіла та жестами, істеричними
припадками;

г) сп’яніння з імпульсивними діями (несподівано здійснюється імпульсивна
дія-агресія по відношенні до іншого);

д) сомнолептне сп’яніння (швидко наступає сон, який переходить в ступор
та кому.

е) геберофобне сп’яніння (характеризується руховим збудженням та іншими
ознаками).

Крім вище перелічених виділяють патологічне сп’яніння, яке являє собою
гострий психоз, що спровокований вживанням алкоголю. Особи в стані
патологічного сп’яніння являють собою небезпеку для себе і оточуючих
людей. Даний вид алкогольного сп’яніння зустрічається значно рідше, ніж
інші.

Алкоголізм – хронічне психічне захворювання, яке розвивається внаслідок
довготривалого зловживання алкогольними напоями [16], що негативно
впливає на стан фізичного та психічного здоров’я людини, життєдіяльності
в цілому.

В наркології використовується наступна класифікація побутового вживання
алкогольних речовин ( пияцтва ):

1. Абстиненти – особи, що не вживають спиртних напоїв або вживають їх
так рідко і в невеликих кількостях (до 100 мл. вина 2-3 рази на рік), що
цим можна знехтувати.

2. Випадково вживаючі – особи, що вживають в середньому 50-150 мл
горілки (максимум 250 мл) від кілька разів у рік до кілька разів на
місяць.

3. Помірно вживаючі – особи, які вживають 100-150 мл (максимум 250 мл)
горілки 1-4 рази на місяць.

4. Систематично вживаючі –особи, які вживають 200-300 мл горілки 1-2
рази в місяць.

5. Звично вживаючі – особи, які вживають 500 мл горілки більше 2-3 разів
в тиждень, але не мають при цьому психічно виражених порушень.

Специфічним для нашого суспільства є те, що уже у дитячому віці
відбувається перший досвід вживання спиртних напоїв. Виокремлюють дві
моделі ознайомлення з алкоголем у дитячому віці [19]:

І. Дитина вперше стикається з алкоголем у 3-10 роки, коли з’ясовує, що
авторитетні для неї люди вживають заборонену для неї речовину тільки в
найурочистіших випадках, тобто сама речовина починає ставати цінністю.
Дитина бачить, що алкоголь розслабляє, робить дорослих веселими, сприяє
зняттю стресу та напруження. Таким чином, подібні наслідки вживання
алкоголю фіксуються і запам’ятовуються у свідомості людини.

ІІ. На свята батьки дають дітям випити невелику кількість спиртного
напою. Цей процес сприймається оточенням, а відтак і дитиною, як
нормальний, природній. Таким чином, дитина привчається до ритуалу
вживання спиртних напоїв.

Отже, бачимо, що уже з 3-10-ти річного віку дитина уже знайома з
алкоголем, ритуальним його вживанням.

Причини виникнення алкоголізму, так і спосіб протікання хвороби у кожної
людини відрізняється в залежності від її індивідуально-психологічних
характеристик. Проте, виділяють 3 фази протікання
алкоголізму(Сельченок).

На ранній стадії алкогольної залежності людина використовує спиртні
напої щоб досягти полегшення від чогось: фізичного болю, емоційної
напруги – це може бути все, що завгодно. Симптомом може бути
короткочасна втрата пам’яті – це період амнезії, який виникає у людини
під час алкогольного сп’яніння. Дана стадія характеризується формуванням
та прогресуючим заглибленням психічної залежності від алкоголю, при якій
перерва при його вживанні призводить до психологічного дискомфорту,
похмурості, переваги, дисфорії. Психологічна залежність патологічний
потяг до стану сп’яніння, для подолання почуття дискомфорту [102].
Найчастіше вона проявляється у:

незрілих особистостей, які схильні шукати захисту, підтримки, нездатних
самостійно приймати рішення, люди з підвищеною навіюваністю;

при наявності конституційних чи органічних особливостей особистості
(черепно-мозкова травма, акцентуація характеру та ін.);

при специфічному характері діяльності людини (нервові навантаження,
особистісні невдачі та ін..).

Загальна схема така: виникає збудження, підйом, який викликаний
боротьбою організму з речовиною, згодом можливе розслаблення,
пригнічення, сон.

На даній стадії спостерігаються послаблення та згасання захисних
рефлексів щодо передозування, підвищена толерантність, соціальна
деградація. У підсвідомій сфері зберігається два види досвіду вживання
спиртного. На першому етапі вживання алкоголю напрацьовується досвід
позитивних відчуттів[64]. Він може тривати місяці, і навіть роки. Людина
отримує задоволення від вживання спиртного у формі свободи в
спілкуванні, вираженні власних думок, поглядів, переконань, в побудові
планів на майбутнє. Алкоголь для певної категорії людей слугує засобом
власного самоствердження, утвердження у певній соціальній групі,
способом відпочинку від тяжкої фізичної чи психічної діяльності. З часом
особистість втрачає контроль над вживанням спиртних напоїв, втрачає
здатність контролювати протікання хвороби. Організм протестує проти
даної речовини погіршенням самопочуття, виникненням органічних
захворювань. Напрацьовується досвід негативних відчуттів, на
підсвідомому рівні запам’ятовується душевний та тілесний біль, що
виникає внаслідок вживання алкоголю. У період, коли негативні відчуття
переважають над позитивними людина може усвідомити необхідність
звернення за допомогою у медичні заклади. Проте, після витіснення
неприємних спогадів вона знову випиває. Тут можна простежити ще одну
специфіку протікання алкоголізму: відмінність між явними та прихованими,
інколи неусвідомленими бажаннями, думками та діями. Такі відмінності
відбуваються внаслідок збереження досвіду позитивних емоцій внаслідок
вживання спиртних напоїв, що відіграє важливу роль у причинах
повторення алкоголізації[63].

Наступною є середня стадія захворювання, яка узагальнено називається
стадією руйнування, тому, що саме на цій стадії ми бачимо класичні
симптоми: прогули на роботі, сімейні негаразди, зміни морально-етичних
переконань, які роблять хворобу видимою зовні. Даний етап
характеризується також формуванням фізичної та психологічної залежності.
Спостерігаються органічні захворювання: серцево-судинні, хвороби нирок,
печінки та ін..

Коли відбувається „руйнування тіла”, середня стадія переходить в пізню
чи хронічну, де відбувається повне знецінення попередньо-вибудуваних
цінностей, виснаження організму, глибока соціальна деградація. Проте
великий відсоток людей з алкогольною залежністю не доживають до цієї
стадії внаслідок тяжких фізичних захворювань.

Ще однією особливістю алкоголізму є те, що протягом всієї хвороби людина
заперечує її, не визнає себе хворою. Залежні, які визнають те, що вони
втратили здатність контролювати вживання спиртних напоїв зустрічається
дуже рідко. В алкоголіка спрацьовують специфічні механізми захисту, крім
того, вживання спиртного та його хімічна дія на мислення та пам’ять
(ейфорія та провали пам’яті) „не дозволяють” йому погано себе почувати.
Самостійно хворому важко вийти з даного стану. Особисто він не
звернеться за допомогою до близьких чи лікарів. [63].

Одужання алкогольно-залежного великою мірою залежить від нього самого та
найближчого оточення. На першій та другій фазі алкоголізму шанс знову
повернутися у нормальний стан є досить великий. Для цього з боку самого
хворого слід усвідомити свій стан, усвідомити, що стан в якому він
перебуває є небезпечний для життя та здоров’я; потрібне бажання
лікуватися та терпіння. Збоку оточуючих людей основним є допомогти
зрозуміти залежному свій стан та надати емоційну підтримку протягом
лікування і у реабілітаційний період.

Отже, підводячи підсумки можна сказати, що процес від виникнення
алкоголізму і до завершення хвороби має наступний вигляд:

залежність залежність – – – виздоровлення
реабілітація

1 стадія сер.стадія 3 стадія (важка, хронічна)

смерть

Рис. 1.2. Стадії розвитку алкоголізму.

Адиктивна поведінка використовується для опису поведінки, яка включає
вживання різних токсичних речовин та алкоголю на тому етапі, коли ще не
сформувались фізична залежність (Дубровіна). Психологічна суть
адиктивної поведінки полягає у невмінні керувати своїм психо-емоційним
тонусом. Проблема узалежненої поведінки узагальнюється схильністю людини
до психічного захисту.

Отже, підсумовуючи все вище сказане можна зробити наступні висновки:

– залежність – це стан особистості, що обмежує її можливості щодо
саморозвитку, актуалізації своїх вмінь, навичок та знань. При виникненні
фізичної та психологічної залежності алкоголізм як хвороба прогресує,
переходячи у важчі свої форми. При своєчасному її лікуванні особистість
може повернутися до здорового життя;

– одним з найбільш поширених на даний час видів залежності є
алкогольна. Однією з її особливостей є те, що протягом всієї хвороби
людина заперечує її, не визнає себе хворою. Алкоголізм є не тільки
психологічною, а й соціальною проблемою. Адже, алкоголік – це людина з
деформованими суспільними цінностями та нормами.

– виділяють 3 стадії протікання алкоголізму. На ранній стадії
алкогольної залежності людина використовує спиртні напої щоб досягти
полегшення від чогось: фізичного болю, емоційної напруги . Середня
стадія захворювання узагальнено називається стадією руйнування. Даний
етап характеризується формуванням фізичної та психологічної залежності.
У цей період протікання хвороби спостерігається найвищий відсоток
звернень за допомогою у медичні та психологічні установи. У випадку
подальшого вживання алкогольних напоїв хвороба прогресує. Коли
відбувається „руйнування тіла”, середня стадія переходить в пізню чи
хронічну, де відбувається повне знецінення попередньо-вибудуваних
цінностей, виснаження організму, глибока соціальна деградація.

Алкоголізм – хвороба, яка вражає розум, тіло, душу людини. І лише при
кваліфікованому лікуванні кожної сфери життя особистості можна говорити
про повне її одужання.

1.2.2. Психологічні чинники узалежнення особистості

від алкоголю.

Як говорилося вище, алкоголізм – хвороба, яка уражає особистість на
всіх його рівнях – духовному, інтелектуальному, тілесному, це
захворювання, причиною якого є вживання спиртних напоїв.
Характеризується наявністю психологічної і фізичної залежності. Це
багатовимірний стан. Проблема алкоголізму носить біопсихосоціальний
характер. Вона перешкоджає функціонуванню людини як повноцінного члена
суспільства. Внаслідок даного захворювання погіршується стан здоров’я
індивіда, відносини з сім’єю, припиняється особистісний розвиток.

Алкоголізм, як будь-яка хвороба, має свою етіологію (походження),
специфіку протікання та методи лікування. В основі захворювання лежить
формування фізичної та психологічної залежності від спиртного.
Залежність – одне із базових переживань людини. Воно посідає важливе
місце у її психологічному житті.

Які ж причини виникнення алкогольної залежності? Дане питання вивчалося
та досліджувалося багатьма науковцями.

У пошуках відповіді на запитання, з яких причин доросла, освічена людина
піддається тотальній залежності, доходимо висновку, що виникнення такого
явища обумовлюють переважно такі явища[7]:

1. Чинник індивідуальності (ослаблення „Я”);

2. Чинник середовища (інформаційне забруднення);

3. Чинник навмисного впливу (деструктивний контроль свідомості).

Деталізуючи вище перелічені фактори виникнення алкоголізму можна назвати
наступні:

зростання кількості алкогольних напоїв на ринку та їх доступність для
придбання та вжитку;

широкий темп зростання, поширення алкоголізму;

великий асортимент алкогольних напоїв;

тенденція до помолодшення алкоголізму, більш раннього віку вживання
спиртного;

не ознайомленість з можливими наслідками вживання алкоголю;

відсутність контролю над вживанням алкоголю;

відсутність методів та засобів профілактики вживання алкогольних напоїв;

мала кількість установ, які б надавали кваліфіковану допомогу алкогольно
залежним, проводили б курс реабілітації залежних.

С.В. Березін, К.С. Лісецький у своїй праці виділяють наступні чинники,
що можуть сприяти виникненню алкоголізму[58]:

1. Економічне соціальне неблагополуччя.

Людина, що перебуває у стані соціального неблагополуччя часто може
шукати виходу „у пляшці”. Таким чином вона може досягнути позитивних
відчуттів, яких бракує у реальному житті.

2. Несприятливе оточення і соціальна не облаштованість. Райони з високим
рівнем населення та злочинності, з життями, які часто змінюються, не
сприяють виникнення почуття єднання і спільності між людьми, які їх
населяють. Це може спричинити виникнення почуття соціального відчуження,
самотності між людьми.

3. Схильність до антисоціальної поведінки та гіперактивності.

Якщо агресивна поведінка супроводжується гіперактивністю в ранньому
дитинстві тоді існує велика вірогідність того, що у юнацькому віці буде
схильність до зловживання алкогольними або наркотичними речовинами.[6]

4.Позитивне ставлення до алкоголю.

Коли діти вважають, що наркотичні речовини наносять шкоди, то алкоголь
асоціюється в них з святковим настроєм. Дані уявлення зберігаються у
свідомості аж до віку дорослості та можуть бути причиною алкоголізму в
майбутньому.

5.Фактор реклами.

Алкоголь та тютюнові вироби рекламуються відкрито. Зміст реклами
говорить про цінності людини: свободу, престиж, дружбу і у свідомості
людини виникає „захоплення” алкогольними напоями. Реклама, нажаль,
належить до числа чинників, попередити вплив яких майже неможливо.
Проте, протистояти рекламі може емоційно зріла, самодостатня людина, яка
не відчуває труднощів у спілкуванні та взаємодії з оточуючими.

Людина не схильна до хімічної залежності, якщо вона перебуває у згоді з
самим собою та своїми відчуттями і здатен адекватно виражати дані
відчуття, якщо вона підтримує здорові стосунки з іншими та здатна
піклуватися про себе. Травми та психічні ураження, які переживають
протягом життя адитивні індивіди взаємопов’язані з біологічною чи
генетичною схильністю, певними культурними нормами чи складними
соціальними ситуаціями, що посилює психологічну схильність до
узалежнення. Іншими словами, збільшується вірогідність того, що люди,
які пережили психічні травми будуть експериментувати з хімічними
речовинами, які викликають залежність, намагаючись використати їх як
короткотривалі адаптивні засоби, які призводять до полегшення[64,29].

Люди вдаються до алкоголю з багатьох причин. Це стосується і молоді і
дорослих. Відомий психіатр Антоні Кемпінський виокремив кілька стилів
пияцтва. Ось деякі з них:

1. Пияцтво, спричинене браком самоакцептацій.

Людина прагне “змінити свій образ” і бути кимось іншим, кимось
важливішим ніж є. Спиртне створює таку ілюзію.

2. Контактне пияцтво.

у певної категорії людей спостерігаються трудності у спілкуванні з
іншими. Алкоголь слугує інструментом зняття психологічного бар’єру, що
полегшується спілкування з іншою особистістю, знижується критичність
мислення..

3. Діонісійське пияцтво.

існує категорія людей, які незадоволені способом власного житя. Вони
шукають вирішення даного питання у спиртному(назва діонісійське походить
від імені грецького бога Діоніса – бога виноградної лози).

4. Пияцтво “з горя”.

Людина відчуває себе самотньою, покинутою. Сімейні негаразди, невдачі
в навчанні, почуття відчуженості викликають бажання

“втопити своє горе”. Тоді єдиним прагненням є забути про свої клопоти.
Механізм такого пиття безжалісний, оскільки у звичайному стані людина
знову опиняється віч-на-віч з тими ж проблемами, які тепер навіть
поглиблюються. особистість знову звертається до спиртного, таким чином
людина поступово деградує.

Як бачимо, проблема того, чому людина п’є, дуже складна і підходити до
неї треба серйозно.

Ще однією вагомою передумовою для виникнення алкоголізму є особистісні
кризи – переможні моменти в житті особистості, які виникають внаслідок
певної кризової ситуації (смерті близьких, хвороби, розлучення і т. д.)
чи інших причин. Під час такого періоду люди підлягають дуже високому
ризику утворення згубної звички вживання алкогольних напоїв. В кризових
ситуаціях, незалежно від попереднього відношення до спиртного і навіть
при відсутності чинника спадковості, потрібно утримуватись від
алкогольних напоїв[9].

Культура населення – ще один чинник виникнення залежності від алкоголю.
Суспільна схильність до надлишкового вживання алкоголю є важливою
проблемою. Вживання великої його кількості є ефективним та надійним
способом для виникнення хвороби. Навіть при відсутності сприятливих
умов, вживання алкоголю може призвести до алкоголізму.

Багато випадків алкогольної залежності беруть початок з сім’ї. Сім’я –
основна структура, де здійснюється соціалізація найнебезпечнішими є
сімейні дефекти.

Процес соціалізації в сім’ї має на увазі засвоєння дитиною зразків,
нормативної соціально схвальної поведінки батьків, яка до певного віку є
етанолом для наслідування. Знання батьківських норм-зразків поведінки
дозволяє дитині не шукати заново вирішення в складних ситуаціях, а діяти
автоматично, у відповідності з прийнятими у даному середовищі шаблонами.
Нестандартні ситуації регулюються за допомогою норм принципів, що
оприділяє ціннісну спрямованість дій дитини на всіх членів сім’ї.
Дисфункціональні стосунки в сім’ї руйнують не тільки стосунки, але і
особистісні якості. Патерни (схеми, зразки) поведінки, засвоєні в таких
сім’ях не можуть сприяти закріпленню цілісності особистості і
адекватному сприйманні себе та оточуючих. У дітей та дорослих, вихідців
з таких сімей, ускладнені такі важливі для особистості процеси як
прийняття об’єктивної складності навколишнього світу, повноцінна
адаптація до змінних умов, приймати на себе відповідальність та робити
вибір[53,56].

Функції сім’ї – це «сфери життєдіяльності сім’ї, які не опосередковано
пов’язані із задоволенням потреб її членів ». Н. І. Шевандрін виділяє
наступні функції: соціалізації та соціальної адаптації, виховна,
господарська, емоційна, функція духовного спілкування, функція
первинного соціального контролю, сексуально-еротична функція. Вони
можуть змінювати своє значення та зміст разом із зміною соціальних
умов[22]. Поняття “соціалізація” також слід співвіднести з поняттям
“розвиток особистості”. Побутує думка, що вони різняться за своїм
обсягом. Якщо під соціалізацією (первинною) мати на увазі розвиток
особистості до певного віку (поки людина не стала соціально зрілою), то
власне розвиток особистості – це процес, що триває все життя людини.
Згідно іншої точки зору, дані поняття збігаються за обсягом, але
різняться тим, що в понятті “розвиток особистості” наголошується на
активності особистості, тоді як у понятті “соціалізація” підкреслюється
насамперед вплив соціального середовища (В.В. Москаленко, В.Т. Циба)
[43; 45]. На думку В.В. Москаленко, соціалізація є більш конкретним
поняттям відносно розвитку особистості, оскільки воно означає
становлення в людини властивостей, обумовлених історичним типом
соціальної системи, в якій вона живе. А. Адлер [2;11] зосереджував свою
увагу на соціалізації дітей в межах сім’ї, де одним з основних чинників
впливу, на його думку, є послідовність їх народження, адже всередині
сім’ї існує специфічна атмосфера навколо кожної дитини. Важливим ефектом
соціалізації, який має забезпечити почуття повноцінності, він вважав
розвиток почуття спільності, позитивної установки щодо життя в
суспільстві.

Соціалізована особистість здатна самостійно оцінювати ситуацію,
усвідомлювати свої обов’язки навіть за відсутності інших людей, оскільки
у процесі її автономної діяльності завжди відбувається прогнозування
очікувань оточуючих. Таким чином, саме здатність визначати ситуації з
тієї самої точки зору, як оточуючі люди, і дає можливість функціонувати
механізмові соціального контролю [88].

Порушенню реалізацій функцій сприяють різноманітні чинники: особисті
властивості членів сім’ї, низький рівень довіри та взаєморозуміння,
умови проживання, неповний склад сім’ї, недостатній рівень знань та
навичок в культурі взаємин та виховання дітей та ін..

У зв’язку з проблемою адиктивної поведінки важливаго значення набуває
емоційна функція, яка реалізується у задоволенні потреб членів сім’ї, в
симпатії, в повазі, визнанні, емоційній підтримці та психологічному
захисті. Внаслідок порушення емоційної стабільності можуть виникнути та
закріпитися такі явища , як підвищена тривожність, страх перед
дійсністю, втрата відчуття безпеки та довіри до оточуючих[63,468].

Питання морального становлення підростаючої особистості, досягнення нею
зрілості, вищих рівнів професіоналізму, що розробляються в руслі
акмеології, тісно пов’язані із проблемами соціалізації людини, оскільки
розвиток вмінь і навичок, набуття соціально-морального досвіду, які є
невід’ємними показниками зрілості, майстерності і професіоналізму,
закладаються ще в дитинстві (Л.Е. Орбан) [48, 17; 49].

У формуванні адитивних механізмів батьківське програмування має також
важливе значення. За Е. Берном «Сценарій – це життєвий план, який
постійно розвивається , який формується ще у ранньому дитинстві в
основному під впливом батьків. Цей психологічний імпульс з великою силою
штовхає людину вперед, назустріч долі, і дуже часто незалежно від її
супротиву чи вільного вибору.» По сценарію людина наслідує не тільки
захворювання, але і спосіб взаємодії з навколишнім середовищем[5].

В сім’ях, де батьки не встановлюють чітких правил, норм поведінки, де не
вистачає догляду, емоційного тепла, чи занадто жорсткі умови виховання,
чи немає його послідовності є важлива небезпека того, що в подальшому
житті дитина буде вживати алкоголь. Здорові, емоційно насичені стосунки
між рідними людьми запобігають виникненню алкоголізму та залежності
іншого виду.

Велику групу ризику щодо виникнення алкогольної залежності становлять
вихідці з сімей, де батьки зловживають алкоголем. Перебираючи моделі
поведінки рідних, навіть у дорослому віці (не говорячи про підлітковий
чи юнацький) чоловік чи жінка може втілювати їх у власне життя. Людина
не розуміє причин виникнення хвороби і не знає, як діяти інакше,
оскільки ще з раннього дитинства спостерігала узагальнену поведінку
своїх рідних чи близьких людей, яку сприймала як прийнятну та єдино
можливу[10].

Іншим значущим чинником алкоголізму є спадковість. Дослідження
спадковості, що були проведені по всьому світу підтвердили його
можливість і значущість в градації усіх інших.

Генетичний фактор більш значущий, ніж комбінація соціальних (чи факторів
оточення). Не можна сказати, що людина народжується алкоголіком, але
переконливим є твердження, що деякі люди є схильними до цієї хвороби
внаслідок спадкових чинників. Якщо такі люди почнуть випивати, то це
може призвести при втраті контролю над цим процесом до залежності.

Говорячи про генетичні чинники та їх важливість, неможна ігнорувати
соціальних (чинників середовища), одним з найважливіших є референтна
група.

Референтна група важлива не тільки у підлітковому віці, а й на всіх
вікових етапах. Так, у юнацькому, дорослому, зрілому віці часто причиною
алкогольного сп’яніння є спочатку поодинокі випадки вживання спиртного
„за компанію”. Згодом спільне вживання алкоголю у певний період часу
(наприклад, після закінчення робочого дня) стає ритуальним і входить в
стиль життя людини, закріплюється як модель звичайної поведінки і
вважається нормою. У таких випадками важливими передумовами виникнення
хвороби можуть бути вище перелічені фактори: сім’я, спадковість.

До соціальних чинників виникнення алкоголізму відносять соціальну
дезадаптацію. Соціалізація, згідно класичного визначення – це процес
входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального
досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної
життєдіяльності в певному суспільстві,що означає засвоєння
соціально-прийнятних форм поведінки. Соціально-дезадаптована людина
знаходиться в тяжкій життєвій ситуації. Згідно загальноприйнятим
визначенням Соціальна дезадаптація – це порушення в взаємодії індивіда
з середовищем, яке характеризується неможливістю здійснення ним в
конкретних мікро соціальних умовах своєї позитивної соціальної ролі, яка
відповідає її можливостям[73;53]. Причинами соціальної дезадаптації є
також економічні, психологічні, психофізичні чинники.

Неможливість своєї реалізації у позитивному плані примушує шукати інших
шляхів задоволення власних потреб.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, можна виділити 3 основні групи
чинників виникнення алкогольної залежності:

І. Соціальні чинники.

ІІ. Сімейні чинники.

ІІІ. Індивідуально – психологічні фактори .

Вагоме значення дослідники даної проблеми надають сімейному чиннику,
оскільки саме в сім’ї людина набуває навиків, форм та моделей поведінки
для подальшого повноцінного функціонування як особистість на даному
віковому етапі та в майбутньому житті, саме в цьому інституті людина
соціалізується. У випадку засвоєння негативних форм поведінки може
відбутися явище десоціалізації.

Проте, незважаючи навіть на найважливіші і найвагоміші фактори, що
можуть бути передумовами виникнення алкогольної залежності, можна
сказати, що особистість сама керує своїм життям та його темпом. Засоби
та способи для повноцінного життя вона обирає сама. Отже, основним
чинником у виникненні алкоголізму є сама людина, як свідома та розумна
істота, яка вибирає власний шлях, адже вона впродовж свого життя
перебуває не тільки в колі сім’ї чи найближчого оточення, де можна
засвоїти зразки негативної поведінки, а й безумовно в оточенні осіб, які
б могли показати позитивні, соціально-прийняті способи поведінки.

1.3. Самотність особистості як чинник її узалежнення

від алкоголю.

Детально розглянувши психологічні особистості узалежнення та переживання
самотності особистістю, чинники їх виникнення проаналізуємо специфіку їх
взаємозв’язку.

На основі сказаного у пунктах 1.1. та 1.2. можна стверджувати
(припускати) про взаємозв’язок між феноменом самотності та алкоголізмом.

Як стверджує Т.Вульф самотність – зовсім не рідкість, не якісь
незвичайний випадок, а навпаки, вона була і залишається головним і
неминучим випробуванням в житті людини. Так і алкоголізм є широкою
розповсюдженою хворобою, яка на даний час займає провідне місце по
темпах поширення.

В останні роки простежується взаємозв’язок алкоголізму з психологічними
розладами. Дана ситуація великою мірою обумовлена цілим рядом
несприятливих соціальних та економічних чинників, постійною кількістю
зростання психотропних ситуацій. Актуальність вивчення взаємозв’язку
даних явищ великою мірою обумовлених відсутністю єдності у поглядах
лікарів, психологів та психіатрів на дану проблему в цілому [98]. В
результаті цього хворі алкоголізмом, не отримують сучасного,
адекватного, комплексного лікування.

Самотність є наслідком браку спілкування, міжособистісної взаємодії,
задоволення соціальних зв’язків. Вона є одним з психологічних чинників,
які впливають на емоційний стан людини, являє собою сукупність емоцій,
що виникає у відповідь на відчуття дефіциту (кількості та якісті) у
соціальних контактах [53,491]. Ковальова А.А. та Муригін А.Н. у своїй
праці „Алкоголізм, що сформувався на фоні психологічних захворювань.
Методичні рекомендації,” виділяють 4 основних груп психотропних
ситуацій, які можуть призвести до алкоголізму:

а) психотравмуючі ситуації сімейно-побутового характеру: конфлікти з
батьками, рідними, які проживають разом, складні взаємовідносини з
сусідами; конфлікти між членами сім’ї через матеріально-побутових
питань, невідповідність в інтелектуальному та культурному рівнях
подружжя; зловживання одного з членів сім’ї алкоголем; сексуальна
дисгармонія; подружня зрада, розлучення і т. д.;

б) психотравмуючі ситуації виробничо-професійного характеру: складні
інтерперсональні взаємовідносини, службові конфлікти; трудова
діяльність, пов’язана з високою ступінню емоційної напруги, що викликає
негативні емоції, робота з ризиком для життя; невідповідність умов праці
індивідуальним можливостям особистості (фізичні, інтелектуальним та
ін..);

в) поліморфна група психогенів включає емоційно-значущі психічні
конфлікти, пов’язані з життєвими невдачами, а також з рядом небезпечних
соціальних та економічних чинників, в основі яких зазвичай лежать:
особиста хвороба чи каліцтво, загроза життя та здоров’я; нерозділене
кохання; звільнення з роботи чи страх перед безробіттям, відсутність чи
низький рівень емоційних переживань позитивного характеру;

г) психотравмуючі ситуації змішаного характеру включають психогенні
ситуації сімейного та побутового, виробничо-професійного та поліморфного
характеру, які можуть поєднуватись між собою різноманітним чинником.

При цьому досить часто психотравмуючі ситуації одного різновиду
психогенів породжують конфлікти іншого характеру.

І як бачимо, у кожному з видів психотравмуючих ситуацій присутні емоції,
як їх наслідок чи їх причина. Так само і самотність впливає на
емоційний фон, який в свою чергу може бути причиною виникання як
самотності, так, алкоголізму.

Ще одним ланцюжком взаємозв’язку алкогольної залежності з феноменом
самотності є те, що етиловий спирт (етанол), який входить у певному
співвідношенні до алкогольних напоїв, відноситься з точки зору
фармакології, до групи депресантів, які пригнічують діяльність нервової
системи, що у свою чергу може стати причиною виникнення самотності.

Як було сказано вище (пункт 1-2.1), психофізичною суттю адиктивної
(узалежненої) поведінки невміння керувати своїми психо-емоційними
тонусами. Даний чинник також відіграє не останню роль, у виникненні
почуття самотності, адже, емоційно-стійкі особистості менш схильні до
його виникнення. У емоційно – лабільних людей можливий більший ризик
виникнення алкогольної залежності, адже шукаючи способів підвищення
настрою вони часто можуть звертатися до спиртних напоїв, адже суттєвою
ознакою алкоголізму є втрата контролю над вживанням спиртних напоїв, це
те, що відрізняє дану хворобу від інших.

Ще одним спільним поняття для феномену самотності та алкогольної
залежності є сім’я.

Сім’я виступає важливим чинником у ряді випадків як самотності так і
алкоголізму. При недостатній увазі, спілкуванні, порушенні емоційної
взаємодії навіть в найбільшій сім’ї людина може почуватися самотньою.
Одним з „виходів” з цієї ситуації для неї може бути вживання алкогольних
напоїв. У свою чергу, вживання спиртного може відвернути прихильність
сім’ї від людини, а також призвести до зміни цінностей, деградації
особистості.

Наступною причиною виникнення як алкоголізму так і самотності є
соціальна дезадаптація. Соціально-дезадаптована людина має труднощі
взаємодії з середовищем, вона не може здійснювати своєї позитивної ролі
в конкретних мікро соціальних умовах. Це призводить до її вимушеної
соціальної ізоляції , що може бути причиною внутрішнього дискомфорту,
тривоги. При не вирішенні даної проблеми, нерозумінні важливості даної
ситуації у особистості може з’явитися відчуття самотності,
непотрібності. Людина занурюється у свої переживання, шукає виходу із
ситуації, що склалася. У випадку попереднього досвіду (чи на
підсвідомому рівні) зафіксований досвід позитивних відчуттів після
вживання алкоголю: зникає сором’язливість, людина стає більш комуні
кальною. Якщо цей досвід є прийнятим для особистості, вона починає
втілювати його в реальне життя. У деяких випадках це може закінчитися
виникненням алкогольної залежності, оскільки при частому вживанні
спиртного знижується, а згодом втрачається контроль за його споживанням.

Ще однією ланкою, яка пов’язує „самотність” та алкоголізм є особистісні
кризи.

Як говориться вище, криза – ситуація емоційного, та розумового стресу,
яка потребує значної зміни уявлень про світ і про себе за короткий
проміжок часу[62]. Криза переносить людину в стан, коли звичні
стереотипи мислення та поведінки вже не спрацьовують, а нових ще немає.
Таким чином криза – це своєрідна реакція особистості на ситуацію, яка
виникла від неї зміни способів мислення, відношення (ставлення) до себе,
оточуючого світу та основних екзистеційних проблем.[17]

Грецьке слово crisis має багато знань, серед яких рішення, вибір,
випробування [20]. Для виникнення кризи у житті людини повинна виникнути
певна кризова ситуація як поштовх до зміни у структурі особистості
людини. Кризу може також спричинити певні внутрішньо-особистісні
причини.

В залежності від того, як особистість буде сприймати даний стан: як крах
у своєму житті чи як можливість для особистісного росту, розвитку, вона
вибиратиме шляхи реагування чи не буде реагувати на ситуацію. У випадку
небажання загострювання ситуації, людина може замкнутися в собі, звузити
коло спілкування та взаємодії, що може призвести до виникнення
самотності – усвідомлено чи не усвідомлено вибраного способу життя.

Отже, аналізуючи сказане у розділі 1 можна стверджувати, що між
самотністю та алкоголізмом є тісний двосторонній взаємозв’язок.
Самотня особистість, вважаючи такий стан проблемним, намагається знайти
вихід з даної ситуації, шукаючи нові моделі поведінки, шляхи вирішення
запитань, які постають перед нею. Часто, не знаючи іншого способу вона
звертається за допомогою до сім’ї, колег по роботі і, не отримавши
необхідної підтримки, звертається до алкоголю. Не усвідомлюючи небезпеки
людина шукає позитивних емоцій не помічаючи того, що стає узалежненою.
Проте, говорячи про вибір життєвого шляху можна стверджувати, що кожен є
господарем свого життя і будує його відносно власного рівня домагань.
Дана характеристика є тим ресурсом, що може стати провідним стрижнем для
особистості на шляху лікування алкогольної залежності та реабілітації до
здорового способу життя.

Розділ 2. Емпіричне дослідження взаємозв’язку переживання самотності та
узалежнення від алкоголю.

2.1. Організація та методи емпіричного дослідження

Вивчення феномену самотності, який призводить до виникнення різного
виду залежностей, зокрема алкогольної, на даному етапі розвитку
суспільства набуває все більш актуального значення, оскільки
збільшується кількість як самотніх, так і узалежнених особистостей на
різних вікових етапах, що перешкоджає їхній повноцінній життєдіяльності,
призводить до важких порушень у сфері здоров’я: емоційній, психічній,
фізичній та ін.. Недостатність вивчення даної теми призводить до
труднощів у виборі шляхів подолання та вирішення проблеми.

Саме на підставі високої актуальності теми було здійснено дослідження
взаємозв’язку між переживанням самотності та узалежненням особистості
від алкоголю, яке вимагає від нас здійснення емпіричного дослідження,
яке реалізується посередництвом виконання наступних етапів:

Визначення основних методичних аспектів дослідження;

Підбір адекватного психодіагностичного інструментарію;

Реалізація емпіричного дослідження;

Опрацювання та інтерпретація отриманих емпіричних даних.

На основі теоретичних міркувань, викладених у розділі 1, для
експериментальної перевірки було висунуто наступну гіпотезу дослідження:
самотність є чинником узалежнення особистості від алкоголю.

Емпіричне дослідження проводилося на вибірці алкогольно-узалежнених,
які знаходяться на стаціонарному лікуванні в Івано-Франківському
обласному наркологічному диспансері. Кількість досліджуваних становила
30 чоловік, з яких 10 жіночої статі, відповідно 20 – чоловічої. Вік
досліджуваних експериментальної групи коливався від 35 до 49 років. До
контрольної групи входило 30 осіб, студентів 5-го курсу денної форми
навчання філософського факультету спеціальності «Психологія»
Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, з яких 22 –
жіночої статі та 8 – чоловічої.

Для реалізації дослідження нами було визначено батарею методик, які
дають можливість здійснити якісний та кількісний аналіз досліджуваних
параметрів.

Перш за все, використовувалася методика «Опитувальник для
виявлення ранніх проявів алкоголізму» К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча
[65]. Дана методика призначена для виявлення проявів алкоголізму та
побутових форм пияцтва, що складається з 35 запитань, на які
досліджувані повинні дати стверджувальну чи заперечу вальну відповідь.
При опрацюванні результатів вибрані відповіді аналізують на основі
діагностичних таблиць, сумуючи отримані бали (коефіцієнти ) по усіх
отриманих відповідях.

Таблиця 2.1.

Діагностичні коефіцієнти показників методики

«Опитувальник для виявлення ранніх проявів алкоголізму»

К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча

Запитання Так Ні Запитання Так Ні

1 2,6 -1,1 18 -3 2,6

2 -2,6 0,4 19 -8,1 1,5

3 -1,3 1,3 20 -5,3 8,8

4 _2 1,5 21 -3,4 4,8

5 -9,5 35 22 -3 5,1

6 -3 0,8 23 -3,4 3,8

7 2,6 -4,5 24 -9 1,8

8 3,8 -1,1 25 -16 2,3

9 -5,5 1,5 26 -3,8 3

10 -1,8 5,1 27 -17 3,8

11 -12,6 0,8 28 -5,3 2,8

12 -4,2 1,5 29 -2 3,4

13 1,5 -2 30 -2,3 3,8

14 -4,5 1,8 31 -4,5 1,8

15 -12,6 0,8 32 -5,3 2,6

16 -12 1,5 33 -11 4,5

17 -6 3,8 34 -7 2,3

35 -6 1,8

hss

hss

h?

gdss

v

?

b

A

$

b

d

f

h

j

r

t

v

u

ue

th

th

(

P

T

X

^

`

?

I

h?

h?

gdss

„Ae^„Aegdss

gdss

„?y^„A`„?ygdss

h?

h?

h?

h!

h!

h

h!

h!

h!

h!

h!

h!

h!

h!

h!

h!

h!

h!

?

?

*

2

A

oe

th

th

h

h‡

h‡

$

(

*

f

h

j

l

hs

????????????

????????

h%

h%

h%

h%

!

ss??

ss??

!

??????????\?Інтерпретація методики здійснюється на основі отриманих
результатів аналізу по таблиці діагностичних коефіцієнтів за наступними
критеріями :

нижче – 12.8 балів – рівень алкоголізму;

+ 12.8 бали до – 12.8 бали – рівень побутового п’янства;

вище + 12.8 балів – рівень здоров’я .

Для діагностики рівня вираженості відчуття самотності у дослідженні ми
використовували тест-опитувальник «Методика діагностики рівня
суб’єктивного відчуття самотності» Д. Рассела та М. Фергюсона[65].

Методика діагностики суб’єктивного рівня відчуття самотності Д.Рассела
і М.Фергюсона була використана на підставі міркувань про присутність у
особи відчуття самотності як наслідок браку спілкування, що, у свою
чергу, могло бути викликаним дезінтеграцією особи в групах та могло
стати причиною алкогольного узалежнення. Текст опитувальника складається
з двадцяти тверджень та чотирьох варіантів відповідей: «часто»,
«інколи», «зрідка», «ніколи». При інтерпритації отриманих результатів
сума відповідей з варіантом «часто» перемножується на 3, «інколи» – на
2, «зрідка» – на 1, «ніколи» – на 0. Ступінь вираженості почуття
самотності визначається за наступними критеріями:

Від 40 до 60 балів – високий рівень відчуття самотності.

Від 20 до 40 балів – середній рівень відчуття самотності.

3. Від 0 до 20 балів – низький рівень самотності.

У нашому дослідженні також використовувалась методика «Методика
діагностики рівня соціальної фрустрованості» Л.І. Вассермана,
модифікація В. В. Бойко.

Методика діагностики суб’єктивного рівня відчуття самотності Д.Рассела
і М.Фергюсона була використана на підставі міркувань про присутність у
особи відчуття самотності як наслідок браку спілкування, що, у свою
чергу, могло бути викликаним дезінтеграцією особи в групах та стати
причиною узалежнення від алкоголю.

Опитувальник включає 20 тверджень, за допомогою яких фіксується ступінь
незадоволення соціальними досягненнями у основних аспектах
життєдіяльності, що виражається вибором одного з чотирьох наявних
варіантів відповідей. При опрацюванні результатів по кожному пункту
визначається показник рівня фрустрованості. Він може змінюватсь у межах
від 0 до 4 балів. Кожному варіанту відповіді присвоюються бали:

повністю задоволений – 0;

– швидше задоволений – 1;

важко відповісти – 2;

швидше не задоволений – 3;

– повністю незадоволений – 4.

Якщо методика використовується для виявлення показника у групи
респондентів, то потрібно: отримати окремо вибори числа респондентів,
які обрали ту чи іншу відповідь, на бал, присвоєний відповіді;
підрахувати суму цих виборів: поділити її на загальну кількість тих, хто
відповів на дане твердження. Можна визначити підсумковий середній індекс
соціальної фрустрованості. Для цього потрібно скласти показники
фрустрованості по всіх пунктах опитувальника і поділити суму на
кількість пунктів (20).У масових дослідженнях дуже показовим є відсоток
осіб, які вибрали той и інший варіант відповіді на певне твердження. При
інтерпретації результатів, висновки про рівень соціальної фрустрованості
робляться з врахуванням величини балу(середнього балу) по кожному
пункту. Чим вищий бал, тим вищий рівень соціальної фрустрованості:

– 3,5 – 4 – бали –дуже високий рівень соціальної фрустрованості;

– 3,0-3,4 – підвищений рівень фрустрованості;

– 2,5-2,9 – помірний рівень фрустрованості;

– 2,0-2,4 – невизначений рівень фрустрованості;

– 1,5-1,9 – знижений рівень фрустрованості;

– 0,5-1,4 – дуже низький рівень;

– 0-0,5- відсутність (майже відсутність)
фрустрованості.

Для діагностики рівня взаємозв’язку відчуття самотності та виникнення
алкогольної залежності було використано авторську анкету. Анкета включає
12 запитань, які спрямовані на виявлення вище описаного взаємозв’язку.
Кожне із запитань анкети сприяє виявленню впливу самотності на процес
узалежнення особистості від алкоголю .

У структуру даної анкети було включено групу запитань, що стосувались
наступних аспектів відчуття самотності та алкогольного узалежнення та
взаємозв’язку цих феноменів:

– вивчення зміни інтенсивності відчуття самотності під час вживання
алкогольних напоїв (питання №8,11,12);

– вивчення суб’єктивної оцінки рівня самотності особистістю (питання
№4);

– вивчення особливостей взаємозв’язку відчуття самотності та явища
особистісного узалежнення від алкоголю (питання №5,6,7);

– вивчення динаміки сімейних стосунків за період вживання алкогольних
напоїв (питання №10).

Статистичний аналіз отриманих результатів базувався на використанні
методів математичного опрацювання психологічних даних. Первинна обробка
даних здійснювалася на основі елементів описової статистики [43],
зокрема формул середніх значень, стандартних відхилень, відсоткових
співвідношень. Вторинна обробка даних базувалася на кореляційному
аналізі результатів за формулою коефіцієнту лінійної кореляції Пірсона
[4;24;25]:

де

– середні значення порівнюваних величин;

xi та yi – окремі значення порівнюваних величин;

– дисперсії порівнюваних рядів;

n – загальна кількість величин у порівнюваних рядах.

Кореляційним називають дослідження, яке проводиться для спростування чи
підтвердження гіпотези про статистичний зв’язок між кількома (двома та
більше) змінними. У психології в якості змінних можуть виступати
психічні процеси, стани та ін..

«Кореляція» в прямому перекладі означає співвідношення. Якщо зміна
однієї змінної супроводжується зміною іншої, то можна стверджувати про
їхню кореляцію. наявність кореляції двох змінних нічого не говорить про
причинно-наслідкові залежності між ними, проте дає можливість висунути
таку гіпотезу. відсутність ж кореляції дозволяє відкинути гіпотезу про
причинно-наслідковий зв’язок між змінними. Багато явищ, які заслуговують
на інтерес психологічної науки і практики, знаходяться у взаємозв’язку і
залежності між собою. Часто, але не завжди, цей зв’язок є
причинно-наслідковим. Різні причини впливають на явища-наслідки,
змінюючи їх характеристики у визначеному або непередбачуваному напрямку.
Наприклад, зміна уваги людини призводить до зміни мнестичних та
інтелектуальних функцій. Зі зміною віку спостерігаються зміни ціннісних
орієнтацій, особистісних сенсів, екопсихологічних диспозицій,
вірувань, як і мисленнєвих процесів узагальнення, аналізу, мотивів
діяльності, установок тощо.

Такого роду зв’язки між явищами часто зустрічаються, і перед
математичною статистикою постає задача вимірювати їх кількісно.
Слід зазначити, що мова йде не про функціональні
співвідношення, а про залежності, що наближаються до функціональних.
Наприклад, при точно визначеному віці не спостерігається строго
визначеної появи психічних новоутворень. Пояснюється це тим,
новоутворення психіки залежить не тільки від віку досліджуваного, але і
інших характеристик.

У зв’язку з тим, що врахувати всі фактори, що здійснюють вплив на
явище-наслідок, практично неможливо, то при дослідженні зв’язків між
явищами здебільшого приймають до уваги тільки найважливіші з них, саме
ті, що здійснюють найбільший вплив чи представляють найбільший інтерес.

У таких випадках йдеться не про функціональний, а про кореляційний
зв’язок коли зміна в одному явищі не завжди пов’язана зі строго
визначеними змінами в іншому.

В принципі, вивчення кореляційної залежності пов’язано, насамперед з
визначенням того, наскільки вона наближається до функціональних
співвідношень. Для цього обчислюють ряд показників кореляції.
Позначаються вони г, і величина їх варіює від 0 до 1.

При r =0 не існує зв’язку між досліджуваними явищами.

При r =1 — зв’язок повний, функціональний.

Проміжні значення 1>r >0 вказують на наявність зв’язку більш-менш

сильного виміру.

Зазвичай вважають:

якщо r 0,9 — зв’язок виражений дуже сильно.

Оцінюючи зв’язок, варто враховувати число випадків, що спостерігаються.

2.2. Аналіз психологічних особливостей переживання

самотності особистістю.

Для аналізу психологічних особливостей переживання самотності
особистістю застосовано наступні методи: «Методика діагностики
суб’єктивного відчуття самотності» Д. Рассела та М. Фергюсона та
«Методика діагностики рівня соціальної фрустрованості» Л. І. Вассермана,
модифікована В. В. Бойко.

На основі аналізу результатів «Методика діагностики суб’єктивного
відчуття самотності» Д. Рас села та М. Фергюсона досліджуваних
експериментальної групи було розділено на 3 умовні групи, відповідно
отриманих до даних.

До першої групи увійшли особи з низьким рівнем суб’єктивного відчуття
самотності. Їх кількість у відсотковому значенні дорівнювала
30%.Наступну групу склали досліджувані з середнім рівнем відчуття
самотності, кількість яких переважала за чисельністю та становила 50%
від загального числа осіб вибірки експериментальної групи. До третьої
групи увійшли досліджувані з високим рівнем суб’єктивного відчуття
самотності та становили 20% від чисельності експериментальної групи.

Результати дослідження рівня соціальної фрустрованості можна зобразити
графічно (див. Рис.1).

Рис.2.1

Аналізуючи результати проведення вищеописаної методики у контрольній
групі, досліджуваних можна розділити на дві групи.

До першої групи увійшли досліджувані з низьким рівнем суб’єктивного
відчуття самотності. Їх кількість становить 17 осіб, що становить 56,5%
загальної вибірки контрольної групи. До другої групи входить 13 осіб з
середнім рівнем суб’єктивного відчуття самотності, що становить
відповідно 43,5% від кількості членів контрольної групи.

Результати проведення даної методики в контрольній групі зображені у
рисунку 2.2.

Рис. 2.2

Здійснюючи порівняльний аналіз результатів дослідження за «Методикою на
визначення суб’єктивного відчуття самотності» Д. Рассела та М.Фергюсона
в експериментальній та контрольній групах дозволяють зробити наступні
висновки:

у контрольній групі відсутні показники, що свідчать про наявність
високого рівня суб’єктивного відчуття самотності, на відміну від
експериментальної групи;

у експериментальній групі (у порівнянні з контрольною) спостерігається
вищий відсоток показників, що вказують на наявність у досліджуваних
середнього рівня відчуття самотності та нижчий відсотковий показник
низького рівня суб’єктивного відчуття самотності.

Дослідження, проведені за «Методикою діагностики рівня соціальної
фрустрованості » Л.І. Вассермана, показали наступні результати:

У досліджуваних експериментальної групи спостерігається наявність дуже
високого рівня соціальної фрустрованості. Кількість осіб з даним
показником становить 20% від загальної вибірки експериментальної групи.
40% досліджуваних входять до групи з помірним рівнем соціальної
фрустрованості. Таку ж кількість осіб включає група досліджуваних з
підвищеним рівнем соціальної фрустрованості. Результати дослідження
зображено графічно (див. рис. 2.3).Цікавим є те, що у жінок-членів
експериментальної групи, які становили 16% від загального числа
досліджуваних, у 100% випадків виявлено дуже високий рівень соціальної
фрустрованості, тоді як даний рівень соціальної фрустрованості у
чоловічої статі становив лише 4%. Звідси можна припустити про гендерні
відмінності у сприйманні навколишнього світу, задоволеністю різними
сферами життя та діяльності особистості.

Рис.2.3

2.Аналізуючи отримані результати вищеописаної методики у контрольній
групі, можна зробити наступні висновки:

у 40,3 % досліджуваних контрольної гупи не виявлено явища соціальної
фрустрованості;

помірний та невиражений рівень соціальної фрустрованості спостерігається
у 9,6% та відповідно 31,4% осіб;

у 18,7% досліджуваних спостерігається понижений рівень соціальної
фрустрованості;

відсоткове співвідношення пониженого рівня соціальної фрустрованості та
його відсутності розподілилися у однаковому співвідношенні між особами
чоловічої та жіночої статі контрольної групи.

Рис.2.4

3.Здійснюючи порівняльний аналіз результатів дослідження за
«Методикою діагностики рівня соціальної фрустрованості » Л.І.Вассермана
контрольній та експериментальній та контрольній групі можна
стверджувати, що у членів експериментальної групи присутні чітко
виражені ознаки соціальної фрустрованості. У контрольної групи
рівень соціальної фрустрованості значно нижчий та менш виражений у
порівнянні з експериментальною групою. У представників жіночої статі
експериментальної групи у 100% випадків спостерігається дуже високий
рівень соціальної фрустрованості, тоді як у осіб жіночої статі
контрольної групи не виявлено дуже високого рівня соціальної
фрустрованості. У представників чоловічої статі також відсутні
показники дуже високого рівня соціальної фрустрованості.

2.3. Дослідження параметрів узалежнення особистості

від алкоголю.

Для дослідження параметрів узалежнення особистості від алкоголю у
контрольній та експериментальній групах нами використовувалась методика
«Опитувальник для виявлення ранніх проявів алкоголізму»К.К. Яхіна та
В.Д. Менделевича. Даний метод застосовувався для підтвердження
висунутого припущення про взаємозв’язок відчуття самотності та явища
алкогольного узалежнення.

Аналіз отриманих результатів дозволяє зробити наступні висновки: у
членів контрольної групи згідно з результатами опрацювання діагностичних
даних у 100% випадків виявлено наявність узалежнення від алкоголю.

Результати дослідження у контрольній групі за методикою
«Опитувальник для виявлення ранніх проявів алкоголізму»К.К. Яхіна та
В.Д. Менделевича графічно показані на рис. 2.5.

Рис.2.5.

проведення даної методики у контрольній групі дозволило виявити наступні
показники: у 100 % учасників вибірки ознаки алкогольної залежності
відсутні. У них спостерігається, цитуючи автора «рівень здоров’я ». Дані
результати є протилежними від результатів дослідження за вище описаною
методикою у експериментальній групі.

Результати дослідження у контрольній групі за даною методикою
графічно показані у рис. 2.6.

З графічного зображення відсоткових результатів дослідження за методикою
«Опитувальник для виявлення ранніх проявів алкоголізму»К.К. Яхіна та
В.Д. Менделевича можна спостерігати чітку різницю у результатах, що
полегшує процес аналізу результатів нашого дослідження, на основі якого
можна спростити чи підтвердити висунуту гіпотезу.

2.4.Аналіз взаємозв’язку переживання самотності та узалежнення

особистості від алкоголю.

Для дослідження впливу відчуття самотності на виникнення у особистості
алкогольної залежності та взаємозв’язку даних явищ нами було розроблено
анкету, зміст запитань якої спрямований на виявлення вищезазначених
характеристик.

Дослідження проводилося у контрольній та експериментальній групах та
показало наступні результати.

На запитання «Чи можна стверджувати, що самотність є причиною вживання
алкогольних напоїв?» члени експериментальної групи у 70% вибрали
відповідь «Ні», учасники ж контрольної групи були протилежної думки.
Більшість з них (65,2%) обрали стверджувальну відповідь «Так» на дане
запитання. Тільки 34,8% обрали відповідь «Ні».

Наступним, важливим, на нашу думку, у діагностичному плані, запитанням
було «Як часто причиною вживання алкоголю є самотність?». На дане
запитання (запитання анкети № 6) було запропоновано 4 варіанти
відповіді: а – «Завжди», б – «Часто», в – «Інколи», г –
«Ніколи».Отримані відповіді у контрольній та експериментальній групі
чітко відрізнялися.

70% вибірки експериментальної групи вважали, що самотність інколи є
причиною вживання алкогольних напоїв, 30% стверджували, що самотність
завжди є причиною вживання спиртного. 52,2% учасників контрольної групи
ж вважали, що самотність інколи є причиною вживання алкоголю,43% обрали
відповідь «Часто», 4,3% – «Ніколи», проте жоден не обрав відповіді
«Завжди», на відміну від членів експериментальної групи. Отримані
результати відповідей на дане запитання свідчать про взаємозв’язок між
феноменом самотності па виникненням алкогольної залежності, про
взаємозв’язок мі цими явищами.

Результати відповідей на даний пункт анкети зображено на рисунку 2.7,
2.8.

Рис. 2.7. Відсоткове

значення

відповідей на запитання

анкети під № 6 у

експериментальній групі.

Рис.2.8. Відсоткове значення

відповідей на запитання

анкети під № 6 у

контрольній групі.

На запитання «Чи вживають люди алкоголь коли їм самотньо?» 50% членів
експериментальної групи відповіли «Так», 20% – «Ні», та відповідно 30%
дали відповідь «Інколи». У вибірці контрольної групи спостерігались
наступні результати: по 47,85% відповідей отримали варіанти «Так» та
«Інколи», варіант відповіді «Ні» обрало 4,3% досліджуваних. Більшість
учасників дослідження вважають, що спиртні напої зазвичай вживають з
друзями, однак 40% членів експериментальної групи вважають, що алкоголь
вживають зазвичай наодинці з собою.

Більшість членів контрольної групи (56,5%) вважають, що відчуття
самотності не турбує людину під час вживання алкогольних напоїв. Думка
учасників експериментальної групи, в порівнянні з попередньою, є
протилежною: 60% досліджуваних вважають, що відчуття самотності турбує
особистість під час вживання алкоголю.

Відповіді на запитання «Чи зменшує вживання алкоголю почуття
самотності?» показали наступні результати у експериментальній групі:

40% досліджуваних обрали варіант «а» (так);

60% досліджуваних обрали варіант «б» (ні).

В учасників контрольної групи спостерігалися схожі результати: варіант
«а» обрали 43,3% досліджуваних, варіант «б» – 65,2%. Більша частина
членів експериментальної групи вважають, що почуття самотності турбує
людину під час вживання спиртних напоїв, в учасників контрольної групи
спостерігались протилежні результати: 56,5% їх вважають, що почуття
самотності не турбує людину під час вживання алкоголю.

Не розділились думки членів обох груп лише при відповіді на запитання
№10 (Як впливає вживання алкоголю на стосунки в сімї ?). Всі однозначно
вибрали відповідь «Вони погіршуються», що свідчить про чітке
усвідомлення негативних наслідків алкоголізму для особистості та її
соціальних та сімейних стосунків як у контрольній, так і в
експериментальній групах.

Розділились думки груп і щодо запитання «Чи змінюється інтенсивність
відчуття самотності за період вживання алкогольних напоїв?». 50% членів
експериментальної групи вважають, що в даний період інтенсивність
відчуття самотності змінюється, 50% вважають, що не змінюється. 69,6%
учасників контрольної групи вважають, що інтенсивність відчуття
самотності змінюється за період вживання алкогольних напоїв, і лише
30,4% вважають, що воно не змінюється. Цікавим є те , що учасники саме
контрольної, а не експериментальної , групи у більшій кількості вказали
на те , вживання алкоголю змінює інтенсивність відчуття самотності.

Результати відповідей на дане запитання зображено у рис.2.9,2.10.

Рис.2.9. Відсоткове значення

відповідей на запитання

анкети під №12 у

експериментальній групі.

Рис.2.10. Відсоткове значення

відповідей на запитання

анкети під №12 у

контрольній групі.

Отже, аналізуючи результати дослідження проведені за розробленою нами
анкетою, можна стверджувати, що висунута раніше гіпотеза
експериментального дослідження підтверджується, оскільки у відповідях
досліджуваних простежується вплив почуття самотності на виникнення
алкогольної залежності та взаємозв’язок цих явищ. Особливо чітко він
простежується у запитанні № 5, № 6 та № 12.

Статистичний аналіз отриманих результатів базувався на використанні
методів математичного опрацювання психологічних даних. Первинна обробка
даних здійснювалася на основі елементів описової статистики [71; 112;
163; 208], зокрема формул середніх значень, стандартних відхилень,
відсоткових співвідношень. Вторинна обробка даних базувалася на
кореляційному аналізі результатів за формулою коефіцієнту лінійної
кореляції Пірсона [98, 71; 149, 45]:

де

– середні значення порівнюваних величин;

xi та yi – окремі значення порівнюваних величин;

– дисперсії порівнюваних рядів;

n – загальна кількість величин у порівнюваних рядах.

Аналіз отриманих результатів кореляційного дослідження у
експериментальній групі показав наявність взаємозв’язку між
досліджуваними явищами відчуття самотності та узалежненням особистості
від алкоголю.

Сильно виражений кореляційний зв’язок виявлено між запитаннями анкети
№3 та №2 (див. додаток А), що свідчить про те, що чоловіки та жінки
вважають, що самотність можна вважати причиною вживання людьми
алкогольних напоїв. Обидві статі також вважають, що вживання алкоголю
впливає на зменшення почуття самотності, про що свідчить наявність
подібного зв’язку між запитаннями анкети №8 та №2. У запитання №7
виявлено значний зв’язок із запитанням №8, що свідчить про те, що
відчуття самотності зменшується підчас вживання алкоголю з друзями та
наодинці з собою .

Сильно варажений кореляційний зв’язок виявлено також між питанням №4
методики «Опитувальник для виявлення ранніх проявів алкоголізму» К.К.
Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча (див. додаток Б) та питанням №3 анкети, між
питанням №11 методики К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча та питанням анкети
№9, питання №31 та №19 методики «Опитувальник для виявлення ранніх
проявів алкоголізму», з чого можна судити про зв’язок вольових якостей
людини з виникненням відчуття самотності та формуванням на її фоні
алкогольного узалежнення та про вплив соціальної оцінки дій людини на
відчуття самотності під час вживання алкоголю.

Значний зв’язок виявлено між запитанням №27 методики «Опитувальник для
виявлення ранніх проявів алкоголізму» та запитаннями №5 та №20 вище
вказаної методики, питання №28 та №19, питання №32 із питаннями №5, №28,
№30, питання №32 із питаннями №28 та №30, що підтверджує наявність у
досліджуваних алкогольного узалежнення, оскільки стверджувальні
відповіді на дані запитання (які переважали) вказують на наявність
хвороби.

Встановлено сильний кореляційний зв’язок між запитанням
тесту-опитувальника «Методика діагностики рівня суб’єктивного відчуття
самотності» Д. Рассела та М. Фергюсона №1 (див. додаток В) та віком
досліджуваних, звідси можна зробити висновок про зв’язок продуктивності
праці та біологічного віку людини. Вплив самотності на продуктивність
праці підтверджує також наявність сильного зв’язку між запитанням №3
тесту-опитувальника Д. Рассела та М. Фергюсона із запитаннями №35
методики «Опитувальник для виявлення ранніх проявів алкоголізму» та
запитанням №2 «Методики діагностики рівня суб’єктивного відчуття
самотності».

Вплив відчуття самотності на формування алкогольного узалежнення в
особистості та наявність взаємозв’язку між даними явищами підтверджує
сильно виражений зв’язок між твердженням №4 тесту-опитувальника
«Методика діагностики рівня суб’єктивного відчуття самотності» Д.
Рассела та М. Фергюсона та запитання №4 методики «Опитувальник для
виявлення ранніх проявів алкоголізму» К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча.
сильно виражений кореляційний зв’язок виявлено також між запитаннями №5
та №33 відповідних методик, що підтверджує попередньо виявлений вплив
самотності на працездатність особистості.

Сильно виражений кореляційний зв’язок виявлено між запитаннями №6 та №2
і №4, що підтверджує наявність відчуття самотності; вплив самотності на
виникнення алкогольного узалежнення підтверджує значний, досить
виражений зв’язок між запитаннями №6 тесту-опитувальника Д. Рассела та
М. Фергюсона та запитання №7 методики «Опитувальник для виявлення ранніх
проявів алкоголізму». Даний вплив та взаємозв’язок між самотністю та
виникненням алкогольної залежності підтверджує також сильно виражений
зв’язок між запитаннями №7 та №26 відповідних методик.

Наявність сильно вираженого відчуття самотності у досліджуваних
експериментальної групи підтверджує сильно виражений зв’язок запитання
№8 тесту-опитувальника «Методика діагностики рівня суб’єктивного
відчуття самотності» Д. Рассела та М. Фергюсона та запитань №7 та №2
даної методики. Відчуття самотності впливає на здатність планувати
майбутнє та рівень домагань особистості, що підтверджує сино виражений
зв’язок між запитаннями №8 методики «Опитувальник для виявлення ранніх
проявів алкоголізму» та твердженням №24 методики Д. Рассела та М.
Фергюсона, влив самотності на динаміку емоційного стану особистості
підтверджує сильно виражений кореляційний зв’язок між твердженням №8 та
№26 вище описаних методик.

Сильно виражений кореляційний зв’язок виявлено між запитаннями №9
тесту-опитувальника «Методика діагностики рівня суб’єктивного відчуття
самотності» та запитанням №7 та №9 методики «Опитувальник для виявлення
ранніх проявів алкоголізму», що свідчить про вплив відчуття самотності
на стосунки в сім’ях з алкогольно узалежненим та впливу даного почуття
на працездатність, що було встановлено неодноразово.

Вкотре підтверджується вплив відчуття самотності на вольові якості
особистості, послаблення яких може сприяти виникненню алкогольного
узалежнення. Про цей взаємозв’язок свідчить виявлений кореляційний
зв’язок між запитаннями №10 та №2 тесту-опитувальника Д. Рассела та М.
Фергюсона із питанням №2 методики методики «Опитувальник для виявлення
ранніх проявів алкоголізму», Виявлений значний кореляційний зв’язок між
запитанням №11 та №2,3 тесту-опитувальника «Методика діагностики рівня
суб’єктивного відчуття самотності» Д. Рассела та М. Фергюсона, що
свідчить про вплив рівня довіри у спілкуванні та комунікативних
здібностей особистості та формування відчуття самотності. Сильно
виражений зв’язок між запитаннями №12 та №2, 10, 11 та дуже сильно
виражений зв’язок між запитанням №12 і №6 вище описаної методики
підтверджує зв’язок відчуття самотності та комунікативних властивостей
особистості, вмінням та бажанням бути відкритим у спілкуванні. Вплив
поверхневості соціальних зв’язків на формування відчуття самотності
підтверджує значний зв’язок між запитаннями №13, 6 та 12 цієї ж
методики; вплив суб’єктивного само сприймання та сприймання соціального
середовища на формування відчуття самотності вказує дуже сильно
виражений зв’язок між твердженнями №15 та №7 вище описаної методики.

Вплив соціального оточення на формування алкогольного узалежнення
підтверджує виявлений досить виражений зв’язок між запитаннями №14
тесту-опитувальника Д. Рассела та М. Фергюсона та запитаннями №6, 12
методики «Опитувальник для виявлення ранніх проявів алкоголізму» К.К.
Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча.

Сильно виражений кореляційний зв’язок виявлено між твердженням №17
тесту-опитувальника «Методика діагностики рівня суб’єктивного відчуття
самотності» та запитаннями анкети під №3, №8,7 що вкотре підтверджує
взаємозв’язок між феноменом самотності з явищем алкогольного узалежнення
та вплив референтної групи на даний процес. Підтвердженням наявності у
досліджуваних відчуття самотності є наявність вираженого кореляційного
зв’язку між твердженнями тесту-опитувальника Д. Рассела та М.
Фергюсона№17 та №10,6,2.

Наявність взаємозв’язку між комунікативними властивостями особистості та
статтю підтверджується виявленим дуже сильно вираженим кореляційним
зв’язком між твердженням №18 та №10,12 «Методики діагностики рівня
суб’єктивного відчуття самотності» та запитанням анкети під №2(див.
додаток А). Виявлено сильно виражений кореляційний зв’язок між
твердженням №19 та №24,34 відповідних методик, що показує вплив
суб’єктивного само сприйняття на формування нездатності планувати свої
майбутні дії та самопочуття в період вживання спиртного.

Наявність вираженого зв’язку між твердженнями №20 та №2, 8, 11
тесту-опитувальника «Методика діагностики рівня суб’єктивного відчуття
самотності» та запитаннями №6, 23, 26 методики «Опитувальник для
виявлення ранніх проявів алкоголізму» К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча, що
вказує нещирість у спілкуванні, сприймання себе окремо від людей сприяє
виникненню відчуття самотності, що у свою чергу може бути причиною
виникнення алкогольного узалежнення.

У процесі кореляційного дослідження було виявлено взаємозв’язок між
взаєминами з колегами, адміністрацією роботи, суб’єктами професійної
діяльності та совістю, як індивідуально-особистіною характеристикою
людини, що показує зв’язок між запитаннями під №2,3,4 та запитанням №1
«Методики діагностики рівня соціальної фрустрованості» Л.І. Вассермана,
модифікація В. В. Бойко (див. додаток Г); наявність кореляційного
зв’язку між запитаннями №6 та №5, №7 та №6, №9 та №3 вище описаної
методики свідчить про вплив умов професійної діяльності на задоволеність
змістом своєї роботи; вплив задоволеності суспільним становищем на
задоволеність умовами професійної діяльності; житлово-побутові умови
впливають на взаємини з адміністрацією роботи.

Взаємозв’язок між рівнем задоволеності змістом своєї професії та
виникненням алкогольної залежності підтверджує значний, досить виражений
кореляційний зв’язок між запитанням №5 «Методики діагностики рівня
соціальної фрустрованості» та запитанням №7 методики «Опитувальник для
виявлення ранніх проявів алкоголізму» К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча.

Під час дослідження виявлено, що відносини з батьками впливають як на
задоволеність матеріальним становищем та умовами професійної діяльності,
так і на формування переконань у алкогольно узалежнених про те, що на
дружинах лежить відповідальність за виникнення алкогольного узалежнення,
про що свідчить дуже сильно виражений зв’язок між запитанням №12 та №6
«Методики діагностики рівня соціальної фрустрованості»; сильно вираженим
кореляційний зв’язок між запитанням №12 та №2,7 вищеописаної методики,
значним зв’язком між запитанням №12 даної методики та запитанням № 13
«Опитувальника для виявлення ранніх проявів алкоголізму» К.К. Яхіна та
В.Д. Мендєлєвіча.

Сильно виражений кореляційний зв’язок виявлено між запитанням №13
Методики діагностики рівня соціальної фрустрованості» та запитанням під
№11 «Опитувальника для виявлення ранніх проявів алкоголізму» К.К. Яхіна
та В.Д. Мендєлєвіча, що вказує на вплив задоволеності державними
процесами на значення суспільної думки для особистості. Взаємозв’язок
між задоволеністю проведенням дозвілля та алкогольним узалежненням
підтверджується сильно вираженим кореляційним зв’язком між запитаннями
№17 та №7 вище описаних методик.

Між більшістю запитань «Методики діагностики рівня соціальної
фрустрованості» Л.І. Вассермана, модифікація В. В. Бойко (див. додаток
Г) виявлено достатньо виражені кореляційні взаємозв’язки, що може
свідчити про прямо пропорційний вплив задоволеності особистості однією
сферою життєдіяльності на задоволеність чи незадоволеність іншою, що
може сприяти виникненню соціальної фрустрованості, яка в поєднанні з
феноменом самотності може стати причиною виникнення алкогольного
узалежнення.

Кореляційне дослідження проводилося також в контрольній групі.
Аналізуючи результати було виявлено наявність кореляційного зв’язку між
відчуттям самотності, явищем соціальної фрустрованості та алкогольним
узалежненням.

Аналіз кореляційного дослідження показав наступні зв’язки запитань
анкети з твердженнями інших методик, використаних нами для дослідження
впливу відчуття самотності на виникнення алкогольного узалежнення:

виявлено значний кореляційний зв’язок між запитаннями анкети (див.
додаток А) під №6 та №5, що свідчить про вплив відчуття самотності на
частоту вживання алкогольних напоїв, що в свою чергу впливає на
виникнення алкогольного узалежнення;

про взаємозв’язок зміни відчуття самотності під час вживання алкоголю та
стосунків у сімї узалежненого свідчить помірний зв’язок між запитаннями
№11 та №10.

Проаналізуємо результати кореляційного дослідження та взаємозв’язки
запитань методики «Опитувальник для виявлення ранніх проявів
алкоголізму» К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча (див. додаток Б)
використовуваними методиками.

Про вплив вольових якостей на інтенсивність відчуття самотності під час
вживання алкоголю свідчить помірно виражений взаємозв’язок між
запитанням №11 вище описаної методики та запитаннями анкети під №6, 12
анкети. Взаємозв’язок алкогольного узалежнення та відчуття самотності
підтверджує також значний, досить виражений зв’язок між запитаннями під
№12 та №2 відповідних методик.

Значний кореляційний зв’язок виявлено між запитанням №19 із запитанням
№2 методики «Опитувальник для виявлення ранніх проявів алкоголізму» та
із запитаннями №2,8,9 анкети, що свідчить про взаємозв’язок алкогольного
узалежнення з вольовими властивостями, статтю та зміною почуття
самотності під час вживання алкоголю. також взаємозв’язок динаміви
емоційних процесів під час вживання алкоголю на вольові якості
особистості підтверджує помірно виражений кореляційний зв’язок між
запитаннями №26 та №2 методики К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча.

Переконання досліджуваних контрольної групи про зв’язок алкогольного
узалежнення з моделлю стосунків у сімї свідчить значний кореляційний
зв’язок між запитаннями №28 та №13 вище описаної методики. Значний
кореляційний зв’язок виявлено між запитанням№31 та запитаннями
№9,11,17,20 цієї ж методики, що показує взаємозв’язок між вольовими
якостями людини, яка вживає алкоголь та значенням думки оточення
продану особу. Самопочуття алкогольно узалежненої людини також впливає
на суб’єктивне сприйняття думки оточення стосовно власних дій, про що
свідчить помірно виражений зв’язок між запитаннями №33 та №11 вище
описаної методики.

Виявлено помірно виражений кореляційний зв’язок між запитанням №35 із
запитаннями №2,5,7,9,11,33 методики «Опитувальник для виявлення ранніх
проявів алкоголізму» К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча, що показує зв’язок
зміни продуктивності праці з вольовими якостями людини, стосунками в
сімї, значенням думки оточуючих про власні дії.

Про можливий взаємозв’язок між незадоволеністю своїм способом життя та
інтенсивністю відчуття самотності під час вживання алкоголю людиною
свідчить виявлений досить виражений кореляційний зв’язок між твердженням
№1 тесту-опитувальника «Методика діагностики рівня суб’єктивного
відчуття самотності» Д. Рассела та М. Фергюсона (див. додаток В) та
запитанням №12 анкети. Залежність між відчуттям самотності та
виникненням алкогольної залежності підтверджує також помірно виражений
зв’язок між твердженням №2 та №6 вище описаних методик, а також із
запитанням №28 «Опитувальника для виявлення ранніх проявів алкоголізму».

Значний кореляційний зв’язок між твердженням під №3 «Методикаи
діагностики рівня суб’єктивного відчуття самотності» та запитанням №11
анкети, запитанням № 2 методики «Опитувальник для виявлення ранніх
проявів алкоголізму» К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча свідчить про
неодноразово виявлений взаємозв’язок та вплив почуття самотності на
вольові якості особистості та виникнення у неї алкогольного
узалежнення. Помірно виражений кореляційний зв’язок спостерігається між
мірою задоволеності у комунікативній сфері та зміною якості відчуття
самотності під час вживання алкоголю та якістю міжособистісного
спілкування, між відчуттям самотності та статтю.

Виявлено помірно виражений зв’язок також між суб’єктивним сприйняттям
якості спілкування та взаємин з оточуючими та значенням для особистості
думки соціуму, її самопочуттям, задоволеністю способом власного життя.
Вплив якості відносин з оточуючими на самопочуття та продуктивність
праці особистості підтверджує виявлений значний зв’язок між твердженням
№9 «Методики діагностики рівня суб’єктивного відчуття самотності» та
запитаннями №33,34 методики К.К. Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча.

Вплив здатності бути відкритим у спілкуванні на сприймання оточенням
особистості, виникнення відчуття самотності та її самопочуття
підтверджується наявністю помірного кореляційного зв’язку між даними
явищами. Вкотре підтверджується вплив суб’єктивного відчуття самотності
на самопочуття, стосунки з оточуючими. Досить виражений зв’язок
спостерігається між поверхневістю соціальних зв’язків та самопочуттям,
взаєминами з оточенням, здатність планувати свої дії, почуттям
самотності.

Виявлено помірно виражений кореляційний зв’язок між відчуттям
ізольованості від суспільства та сприйманням якості міжособистісних
стосунків, здатністю бути відкритим у спілкуванні, відчуттям самотності
та задоволеністю власним способом життя. комунікативні властивості,
вміння контактувати з оточуючими, знаходити друзів впливає на можливість
виникнення алкогольного узалежнення, кількість та якість соціальних
контактів, про що свідчить наявність помірного кореляційного зв’язку між
даними явищами.

Наявність помірного кореляційного зв’язку спостерігається між відчуттям
ізольованості від суспільства та можливим виникненням алкогольної
залежності, продуктивністю праці та самопочуттям особистості.

Значно виражений зв’язок спостерігається між задоволеністю матеріальним
становищем та задоволеністю умовами професійної діяльності, змістом
своєї роботи, взаєминами з адміністрацією та суб’єктами професійної
діяльності. Цікавим є те, що з аналізу кореляційного дослідження
простежується слабко виражений зв’язок між мірою задоволеності своїм
матеріальним становищем та інтенсивністю відчуття самотності та
можливістю виникнення алкогольного узалежнення як її наслідку.

Міра задоволеності своїм способом життя також впливає як на вище
перечислені характеристики, так і на відносини з сімєю, задоволеністю
сферою послуг, рівнем медичної допомоги.

Здійснивши порівняльний аналіз результатів проведення кореляційного
дослідження у контрольній та експериментальних групах дозволяє зробити
наступні висновки:

У контрольній та експериментальній групах виявлено кореляційні зв’язки
між досліджуваними явищами самотності, алкогольного узалежнення та
соціальної фрустрації, що підтверджує висунуту нами експериментальну
гіпотезу про вплив відчуття самотності на виникнення алкогольного
узалежнення.

У контрольній та експериментальній групах не однократно виявлено
кореляційні зв’язки між вольовими властивостями особистості, виникненням
відчуття самотності та алкогольним узалежненням.

Відчуття самотності впливає на продуктивність праці, міру задоволеності
побутовими умовами, умовами праці.

Міра вираженості кореляційних зв’язків всіх використовуваних у
дослідженні методик у експериментальній групі була вищою, ніж у
контрольній групі.

На підставі представлених результатів здійсненого нами емпіричного
дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Було здійснено дослідження взаємозв’язку між переживанням самотності
та узалежненням особистості від алкоголю, яке вимагає від нас здійснення
емпіричного дослідження, яке реалізується посередництвом виконання
наступних етапів:

– визначення основних методичних аспектів дослідження;

– підбір адекватного психодіагностичного інструментарію;

– реалізація емпіричного дослідження;

– опрацювання та інтерпретація отриманих емпіричних
результатів.

2. Проаналізувавши психологічні особливості переживання
самотності особистістю за результатами дослідження за «Методикою
діагностики суб’єктивного відчуття самотності» Д.Рассела та М. Фергюсона
та за «Методикою діагностики соціальної фрустрованості» Л.І. Вассермана
було встановлено середній низький та високий рівень суб’єктивного
відчуття самотності в експериментальній групі та відсутність високого
рівня суб’єктивного відчуття самотності в контрольній групі, а лише
середнього та низького.

3. Досліджуючи параметри узалежнення особистості від алкоголю за
методикою «Опитувальник для виявлення ранніх проявів алкоголізму» К.К.
Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча було встановлено наявність «рівня алкоголізму»
у 100% учасників експериментальної групи та «рівень здоровя » у 100%
учасників контрольної групи.

4. Аналіз взаємозв’язку переживання самотності та узалежнення
особистості було проведено на основі результатів дослідження розробленої
нами анкети та кореляційного аналізу.

Отримані результати показали наявність взаємозв’язку між відчуттям
самотності та виникненням алкогольного узалежнення, рівнем соціальної
фрустрованості, що підтверджує висунуту нами експериментальну гіпотезу
про вплив самотності на виникнення алкогольної залежності.

РОЗДІЛ 3. Корекція почуття самотності як чинник подолання узалежнення
особистості

3.1. Напрямки корекції почуття самотності як засіб подолання узалежнення
особистістю.

Самотність, як і алкоголізм, є не тільки особистою, а й суспільною
проблемою, оскільки безліч випадків виникнення даного відчуття
спостерігаються у осіб з широким колом спілкування, які шукають
задоволення емоційних потреб у алкоголі. Відчуття самотності є
обов’язковим симптомом неврозу, який не завжди усвідомлений, проте він
завжди має важкі наслідки [ 98]. Самотність – це не тільки випробування
для людини, а й випробування людиною самої себе, самоствердження своєї
психологічної суті, перевага особистості над будь-якими зовнішніми
обставинами. Йдеться не тільки про самотність, але і про всі її можливі
наслідки: психічні чи соматичні, одним з яких є алкогольне узалежнення.

Знання причини виникнення та особливостей протікання відчуття самотності
особистістю дозволяє ефективно здійснити його корекцію.

Якщо відчуття самотності ситуативне, то в основі інтервенції може лежати
кризова терапія, оскільки саме кризова ситуація стала причиною
виникнення самотності як особистісного феномену. Таким чином криза – це
своєрідна реакція особистості на ситуацію, яка виникла та вимагає від
людини зміни способів мислення, відношення (ставлення) до себе,
оточуючого світу та основних екзистеційних проблем[62].

Кризова психотерапія здійснюється у індивідуальному, сімейному та
груповому форматах (Старшенбаум, 1987р). Основними завданнями кризової
психотерапії є [73]:

Кризова підтримка, яка включає:

– встановлення терапевтичного контакту;

– розкриття переживання та вивільнення емоцій;

– мобілізацію психологічних механізмів захисту;

– укладення терапевтичного договору, де зазначено деталі
зустрічей.

2. Кризове втручання, що включає:

– розгляд неапробованих способів вирішення проблеми;

– виявлення не адаптивних установок, що блокують оптимальний

шлях вирішення проблеми;

– корекцію неадаптивних установок;

– активізацію терапевтичної установки.

3. Розширення адаптаційних можливостей:

– тренування не апробованих досі способів адаптації;

– вироблення навиків самоконтролю та самокорекції по відношенню

до не адаптивних установок.

Ефективне засвоєння нових набутих навичок поведінки сприятиме
вирішенню кризової ситуації, та як наслідок – відчуття самотності набуде
іншої якості (інтенсивності, міри вираженості) чи не турбуватиме людину.

Завдяки корекції відчуття самотності прямо пропорційно до її пониження у
особистості може понижуватися потреба у різних видах залежності, які
виникли на його фоні, зокрема алкогольної. Ще одним напрямком корекції
відчуття самотності є підвищення комунікативної потреби та робота з
комунікативними здібностями та можливостями особистості, оскільки інколи
причиною виникнення відчуття самотності є недостатньо розвинуті
комунікативні навики. Крім цього, потрібно працювати над підвищенням
рівня самооцінки та домагань, недостатній рівень яких може бути вагомою
перепоною на шляху до налагодження міжособистісних контактів з
оточуючими, підвищення продуктивності праці [89].

У ряд випадків оточуючі алкогольно узалежненої людини намагаються
боротися з хворобою самостійно, без звернення до кваліфікованих
працівників-наркологів чи психологів.

Частою причиною малої ефективності самостійної боротьби з залежностями є
звертання уваги і, відповідно, лікування не причин їх виникнення, які
можуть бути найрізноманітнішими, а видимих симптомів. Такий спосіб
реагування є природнім для нас – набагато легше виявити, помітити і
заходитися виправляти те, що не є прихованим, а лежить на поверхні.
Відповідно, борючись з „добре видимими” проблемами, ми можемо відзначати
для себе, чи є ефективними ті заходи, яких ми вживаємо – зворотній
зв’язок в таких ситуаціях зовсім не є утрудненим – наслідки нашого
впливу лежать тут же – „на поверхні”.

Тому, наприклад, дружини, борючись з пияцтвом своїх чоловіків,
надзвичайно часто застосовують сварку, конфлікт, скандал як спосіб
впливу на них. І дійсно, такі заходи нерідко дають позитивний ефект,
який досить легко спостерігати – в якості своєї реакції (реактивна
поведінка!) на вплив дружини чоловік не вживає алкоголю певний час.
Здавалось би, мету досягнуто. Однак рано чи пізно (частіше рано) період
„вимушеної” тверезості чоловіка внаслідок тиску дружини в силу різних
причин закінчується – в повсякденному житті виникає критична ситуація
(наприклад, „на роботі начальник несправедливо накричав”, „день зарплати
– як не спокуситись”, „діти не слухають – зовсім за тата не вважають”,
„настрою працювати не було, а треба”, „почав погано спати, через це
постійно напружений, знервований”, „дружина сьогодні без причини почала
сваритися” і т. д., і т. п. – причин, точніше приводів, може бути безліч
– як реальних, так і надуманих) чоловік „зривається”, знову вживає
алкоголь. І все починається знову, коло замикається:

Рис. 3.1.

Виникає закономірне питання: якщо конфлікт з боку дружини як засіб
припинення вживання чоловіком алкоголю є в стратегічному плані
неефективним (хоча й дає ілюзію короткочасного перепочинку), то чому
можна так часто спостерігати його систематичне і стереотипне
застосування? Причин можна припустити кілька:

конфлікт з приводу адиктивної поведінки партнера є засобом, який, при
всій його видимій емоційній напруженості і моральній важкості не вимагає
надто великих, титанічних зусиль – він є природною, часто спонтанною
емоційною реакцією на незадовільні обставини життя і вимагає нетривалого
„приділення уваги” і витрачання часу при концентрації на зовнішніх
обставинах, а не на глибинному аналізі і самоаналізі своєї проблемної
ситуації. Тобто, це свого роду „шлях найменшого опору” – найлегше і
найшвидше, що можна зробити;

визнання того, що конфлікт є загалом неефективним засобом вирішення
проблеми узалежненої поведінки людини, може поставити її партнера перед
усвідомленням відсутності ефективних механізмів впливу взагалі (через
неспроможність в існуючих умовах до пошуку альтернативного способу
впливу). А усвідомлення відсутності подібних механізмів, які б достатньо
швидко давали потрібний ефект, може трактуватись людиною як власна повна
безсилість на рівні характеристики особистості, що загрожує її
самооцінці, позитивності уявлень про себе;

„лінійне” розуміння ролі конфлікту в боротьбі з адиктивною поведінкою
партнера. Серед членів сімей алкоголіків поширеною є думка: „якщо менше
сваритися, він буде більше пити алкоголь”. Природно, що страх погіршення
й так непростої ситуації спонукає людей діяти за зворотним принципом:
„чим більше сваритися, тим рідше він би мав пити алкоголь”. Однак
посилене застосування конфлікту (причому не тільки як реакції на
вживання алкоголю, зазвичай це відбувається більше генералізовано)
призводить до зворотного ефекту, оскільки „замкнуте коло” тільки
прискорює свій цикл (див. рисунок) – конфлікт починає виконувати не
тільки функцію „профілактичного засобу”, а й одного з чинників
виникнення критичної ситуації, яка призводить до „зриву” у адикта –
відновлення вживання алкоголю. Більше того, при подібному загостренні
ситуації відбувається скорочення циклу взаємодії узалежненого з його
оточенням – періоди „вимушеної” тверезості стають менш тривалими, а
потім взагалі майже випадають, внаслідок чого симптом (вживання
алкоголю) починає маніфестувати значно частіше;

конфлікт виконує не тільки функцію засобу для припинення адиктивної
поведінки партнера, а й форми реалізації контролю, символом домінування
над партнером, і, таким чином, квазі-способом самоствердження. В цьому
випадку можна говорити про виражену співузалежненість члена (членів)
сім’ї адикта. Таким чином, конфлікт з боку членів сім’ї у відповідь на
узалежнену поведінку партнера може виступати ще й формою підтримки
стосунків у ній, фактично чітко напрацьованим зразком взаємодії, який
структурує час і події адикта, робить їх чітко визначеними і
прогнозованими, що і спонукає усю сімейну систему постійно слідувати
подібним поведінковим зразкам.

Таким чином, з впевненістю можна стверджувати, що заходи, спрямовані на
усунення лише симптомів (в приведеному прикладі – вживання алкоголю), в
основній масі випадків дають тільки відносно короткочасний ефект.
Тривалого ефекту вони дати неспроможні, оскільки причина виникнення
симптомів, яка є прихованою і часто досить глибоко, не усувається, а
тому через деякий час проблема знову проявляється: причому необов’язково
у вигляді такого ж симптому[74].

Часто симптоматика узалежненого може „мігрувати” – одні симптоми можуть
змінювати інші або проявлятися одночасно, причому на перший погляд вони
можуть здаватися абсолютно не пов’язаними між собою, що ускладнює
боротьбу людини з ними.

Альтернативою самостійного та терапевтичного лікування алкогольної
залежності, яка виникла на фоні алкоголізму є індивідуальне
консультування.

Інформаційний рівень консультування повинен бути обов’язковим етапом
інформативної консультації. Часто, почувши в питаннях співрозмовника
зацікавленість, людина вперше дозволяє собі відкрито обговорити наболілу
проблему. При цьому консультант може зустрітися з необхідністю
проведення кризової інтервенції, або в процесі бесіди може бути
досягнута домовленість про пролонгований консультативний супровід або
проходження групового тренінгу.

На інформаційному рівні консультант, у першу чергу, надає психологічну
інформацію, роблячи клієнта більше грамотним.

Існує багато помилкових установок, що блокують можливість прийняти
допомогу психолога. Основними з них є:

– помилкове переконання в тім, що обіг за допомогою для дозволу
проблем психологічного характеру – ознака слабкості

– невірне подання про те, начебто психотерапію проходять тільки
психічно неврівноважені люди;

– відсутність відомостей про те, як будується консультативна бесіда
із психологом

– страх стороннього втручання в особисте життя;

– страх розкрити свої таємниці перед сторонньою людиною й страх
поширення конфіденційної інформації про себе.

Клієнти досить часто повідомляють психологові про події, які змусили їх
звернутися за інформацією. Але на пропозицію психолога про подальшу
роботу відмовляють , аргументуючи це однією з перерахованих установок.
Це може послужити приводом до короткої контраргументації.

Одне з розповсюджених питань, що встають при консультуванні
співзалежних, – як попередити розвиток залежності? Бесіда, присвячена
цій темі, хоча і є інформативної, все-таки вимагає більше глибокого
пророблення. Практично вона складається з декількох етапів.

1. Дослідження обставин, що передували початку вживання алкогольних
напоїв.

2. Інформування клієнта про загальні принципи й стратегічні напрямки
профілактики наркозалежностіости.

3. Вироблення стратегічних напрямків у конкретних обставинах клієнта.

4. Розробка конкретних тактичних прийомів і технік, а також моделей
конструктивного поводження в конкретних обставинах клієнта.

5. З’ясування обставин і проблемних особливостей самого клієнта, що
перешкоджають реалізації намічених кроків.

6. Інформування клієнта про можливі напрямки роботи із проблемними
обставинами й спільною розробкою індивідуальної програми дій.

7. Правдива інформація про згубні наслідки алкоголізму.

Факторами, які сприятимуть у подоланні людиною алкогольного узалежнення,
що виникло на фоні самотності, є[94]:

1. Здорові взаємини в родині. Довіра, прийняття, повага, підтримка – це
те, що дає кожному члену родини опору й можливість впоратись в складних
життєвих ситуаціях. вони не виникають самі собою, а є результатом
навчання. У родинах із узалежненими відносинами, як правило, не
відрізняють підтримку від оцінки. Не знають, що таке прийняття.

2. Посилення лідерських якостей. Це дає можливість протистояти впливу,
надаваному ззовні, і відстоювати власну позицію.

3. Зацікавлена зайнятість людини: спорт, хобі, спілкування по інтересах
і т.п. Коли вона знаходить себе без спиртного, якщо вона
самореалізується й досягає певних результатів, підвищується самооцінка
та у неї з’являється впевненість у собі. Цей фактор робить непотрібним
прийом алкоголю для запобігання тривожності, непевності або відходу від
проблем. До того ж, зацікавлена людина, яка прямує до цілі, не страждає
нудьгою й не захищається від неї сп’янінням.

4. Загальні цікаві заняття й захоплення членів родини. Впливу оточення
однаково не уникнути, проте, якщо в дружній родині є цікаве спілкування
й загальні цілі, її цінності переважать деструктивні цінності вуличного
оточення. Більше того: думка родини впливає на вибір друзів не по
примусі, а як авторитетний “внутрішній суддя”.

5. Увага до оточення узалежненого.

6. Психологічна грамотність і навички, що дозволяють конструктивно й
вчасно розв’язувати проблеми й конфлікти. Неблагополучний психологічний
стан може накопичуватись, якщо проблеми й конфлікти, які цілком природно
виникають у житті кожної людини, не будуть вчасно вирішуватись. У такому
випадку бажання розрядки може привести до вживання алкогольних напоїв.

7. Однозначне й чітко виражене негативне ставлення до алкоголю з боку
членів родини. Ця думка повинна проявлятися в кожному випадку, коли
заходити мова про вживання алкоголю.

8. Спільне проведення не тільки вільного часу, сімейне спілкування.

У процесі роботи психолог допомагає хворим побачити динаміку
захворювання, визначити стадію захворювання, на якій він знаходиться,
побачити зв’язок між зловживанням і негативними змінами в своєму житті,
визначити причину хвороби.

Треба зазначити, що така методика “самостійного” визначення свого
захворювання є значно ефективнішою порівняно з тією, коли діагноз
оголошується лікарем. Висновок хворого про наявність у себе алкогольної
чи наркотичної залежності зроблений самостійно, на основі аналізу свого
життя і тому в подальшому вже не заперечується. В процесі усвідомлення
факту свого захворювання пацієнти роблять важливі висновки: “Я хворий, а
не морально дефектний; якщо я хворий, то повинен лікуватися; я не винен
в тому, що я захворів, проте я несу відповідальність за своє одужання”.

Усвідомлення себе людиною, що хворіє на тяжке смертельне захворювання,
спонукає хворого шукати допомоги у лікарів, психологів, підвищує
мотивацію до лікування[83].

Після обговорення запропонованих запитань психолог узагальнює відповіді
клієнта, допомагаючи йому зрозуміти такі тези:

1. Визнаючи своє безсилля перед алкоголем, хворий уподібнюється тим
людям, які визнають обмеженість деяких своїх можливостей.

2. Визнати деякі свої обмеження людині заважає система “заперечень”,
корені якої ґрунтуються на негативних почуттях, що виникають у людини
при необхідності визнати обмеженість певних своїх можливостей.

З. Гнів, депресія, тривога є певними реакціями на обмеження.

4. Алкоголізм може бути не лише причиною, а і наслідком.

Для ефективності методів корекції відчуття самотності необхідно, щоб
сама узалежнена людина зрозуміла та усвідомила небезпеку алкоголізму,
підґрунтям якого є самотність та відчула потребу у подоланні даного
стану. Тут мова йде про механізми саморегуляції особистості.

Власне психічна саморегуляція розглядається у психології як один із
рівнів регуляції активності систем різних рівнів організації і
складності, що виражає специфіку психічних засобів її відображення і
моделювання дійсності, які її реалізують, в тому числі рефлексії
(С.Ю. Головін).Структуру саморегуляції можна зобразити наступним чином
(див. рис. 3.2)

Саморегуляція соціальної поведінки індивіда спирається на норми, які
диктуються його оточенням (зовнішні впливи) та на ціннісні орієнтації
(внутрішні впливи). При цьому в основі самого механізму саморегуляції
індивідуальної поведінки лежить складна взаємодія зовнішніх і внутрішніх
чинників (Н.В. Абдюкова), які детермінують та регулюють специфіку
активності людини.

Підсумовуючи все вищесказане, можна стверджувати, що корекція почуття
самотності є відповідна до поетапного лікування алкоголізму,
сформованому на фоні даного відчуття, оскільки нами встановлено у
розділі 2 взаємозв’язок між цими явищами та вплив самотності на
формування алкогольного узалежнення.

ВИСНОВКИ

Теоретичне та експериментальне вивчення впливу відчуття самотності на
процес виникнення алкогольного узалежнення дозволяє зробити наступні
висновки:

1. Сьогодення з його шаленими темпами розвитку невротизує суспільство,
що сприяє виникненню відчуття тривоги, котре в свою чергу може сприяти
виникненню інших, деструктивних наслідків, які перешкоджають
гармонійному розвитку та життєдіяльності особистості. Одним з таких
наслідків є самотність як особистісний феномен, що набуває все більшого
поширення навіть у колі осіб з великим різноманіттям міжособистісних
контактів.

Відчуття самотності, як особистісний феномен, вивчали науковці різних
психологічних течій, розглядаючи його з різних точок зору: як перепона
на шляху до продуктивного функціонування особистості; як обов’язкова
умова людського існування. У науковій літературі виділяють наступні типи
самотності особистості:

– зовнішня;

– внутрішня;

– хронічна ( тривалий час відсутні соціальні контакти );

– ситуативна пов’язана зі стресовими подіями;

– тимчасова ( періодична ).

Самотність – особистісний феномен, причинами якого можуть бути як
соціальні, так і індивідуально-особистісні фактори. Це суб’єктивне
відчуття, яке особистість може розглядати з двох сторін: як проблему чи
як звичайний стан. Особливості сприймання цього почуття може залежати
від різних чинників: типу темпераменту, характеру, індивідуальних
особливостей ЦНС, моделі взаємовідносин у сім’ї, робочому колективі та
ін..

Самотність – це не тільки випробування для людини, а й випробування
людиною, особистістю самого себе, самоствердження своєї психологічної
суті, перевага своєї особистості над будь-якими зовнішніми обставинами.

У ряді випадків причиною виникнення відчуття самотності є особистісна
криза. Життєва криза характеризується неможливістю ( або труднощами) у
засвоєнні нової життєвої ролі або ускладненнями з можливістю позбутися
старої життєвої ролі. Життєва криза – це переломний етап в житті
особистості, рубіж між новим і старим досвідом, якісний перехід від
одного стану в інший. Для виникнення особистісної кризи зазвичай
потрібна певна кризова ситуація і подія.

Детермінанти життєвої кризи – психологічні проблеми особистості.. Криза
– це ситуація емоційного і розумового стресу, яка потребує вагомої зміни
уявлень про світ і про себе за короткий проміжок часу.

Наслідки самотності, як і життєвої кризи, можуть бути різноманітні, в
залежності від того, як сприймає кризу особистість і що вона робить для
її подолання. Одним з негативних наслідків цих явищ все частіше є
виникнення різних видів залежностей, зокрема алкогольної.

Залежність у широкому розумінні слова – та чи інша форма рабства, що
обмежує можливості людини щодо саморозвитку, актуалізації своїх вмінь та
знань. Проблема узалежненої поведінки узагальнюється схильністю людини
до психічного захисту, оскільки перебеваючи у некомфортному стані вона
шукає нові моделі поведінки для задоволення своїх емоційних потреб.
Часто саме алкоголь стає джерелом позитивних емоцій. Засвоївши таку нову
модель отримання позитивних відчуттів особистість, не помічаючи того,
узалежнюється. Підтримуючи оптимальний рівень самоповаги необхідний для
збереження відчуття своєї цілісності, особистісної інтегрованості,
залежні суб’єкти, не підозрюючи того, розгортають психозахисну оборону
проти будь-якого спроб звільнити їх від залежності, яка розвинулась.

Алкоголізм – хронічна, прогресуюча, невиліковна хвороба, що
характеризується втратою контролю перед алкогольними та іншими
седативними речовинами. Таке визначення є поширеним, поте його не можна
вважати загальноприйнятим. Суттєвою ознакою алкоголізму є втрата
контролю над вживанням спиртних напоїв, це те, що відрізняє дану хворобу
від інших. Ще однією особливістю алкогольного узалежнення є те, що
протягом всієї хвороби людина заперечує її, не визнає себе хворою.

Виділяють 3 фази протікання алкоголізму. Саме на 2 стадії у людини
виникає фізична та психічна залежність, що утруднює в подальшому
лікування даної хвороби, адже алкоголь для певної категорії людей слугує
засобом власного самоствердження, утвердження у певній соціальній групі,
способом відпочинку від тяжкої фізичної чи психічної діяльності.

Проаналізувавши причини виникнення алкоголізму, можна виділити 3 групи
чинників, що сприяють виникненню хвороби:

індивідуально-психологічні особливості;

сімейний чинник;

соціальний чинник.

Особливе значення ряд авторів надає сім’ї, як чиннику виникнення
алкогольної залежності, оскільки в саме цьому інституті дитина переймає
моделі поведінки, втілюючи їх у майбутнє власне життя, соціалізується,
засвоює суспільно-схвалені норми. У випадку засвоєння деструктивних форм
поведінки існує велика імовірність того, що у подальшому житті людина
буде втілювати їх.

2. Шляхом експериментального дослідження встановлено вплив самотності на
виникнення та протікання алкогольної залежності та взаємозв’язок даних
явищ. У досліджуваних експериментальної групи виявлено значний відсоток
осіб з високим та середнім рівнем суб’єктивного відчуття самотності та
високим рівнем відчуття соціальної фрустрованості. У представників
контрольної групи не виявлено осіб з високим рівнем суб’єктивного
відчуття самотності та соціальної фрустрованості. У цій групі також не
виявлено алкогольно узалежнених, на противагу учасникам
експериментальної групи, де у 100% досліджуваних шляхом дослідження за
методикою «Опитувальник для виявлення ранніх проявів алкоголізму» К.К.
Яхіна та В.Д. Мендєлєвіча виявлено алкогольну залежність.

Встановлено вплив відчуття самотності на виникнення алкогольного
узалежнення, також виявлено взаємозв’язок між вольовими властивостями
особистості та виникненням алкогольної залежності на фоні самотності, що
неодноразово підтверджувалося під час проведення кореляційного
дослідження.

Самотність як індивідуально особистісний феномен, впливає на
життєдіяльність особистості. У випадку негативної модальності подібного
впливу, що поєднується з недостатньо розвинутими вольовими якостями та
засвоєними деструктивними моделями поведінки дане відчуття може сприяти
виникненню алкогольного узалежнення.

3. Розглядаючи самотність як чинник виникнення алкогольної залежності,
під час розробки програми корекції відчуття самотності слід враховувати
причину виникнення даного відчуття та як його наслідку – алкоголізму.

Завдяки корекції відчуття самотності прямо пропорційно до її пониження у
особистості може понижуватися потреба у різних видах залежності, які
виникли на його фоні, зокрема алкогольної.

У випадку, коли почуття самотності виникло внаслідок життєвої кризи,
можна звернутися до кризового консультування чи терапії, оскільки
знайшовши конструктивний спосіб подолання кризової ситуації автоматично
відбувається корекція відчуття самотності. Завданнями кризової терапії
є:

1. Кризова підтримка.

2. Кризове втручання.

3. Розширення адаптаційних можливостей.

Ефективність як консультування так і терапії відчуття самотності
залежить від міри усвідомлення та бажання особистості. У даному випадку
мова йде про механізми саморегуляції людини. Психічна саморегуляція
розглядається у психології як один із рівнів регуляції активності систем
різних рівнів організації і складності, що виражає специфіку психічних
засобів її відображення і моделювання дійсності, які її реалізують, в
тому числі рефлексії, спираються як на внутрішні, так на зовнішні
впливи. Отже, у здійсненні корекції відчуття самотності як чинника
подолання алкогольного узалежнення, важливу роль відіграє бажання та
усвідомлення такої необхідності самим узалежненим, не лише бажання
психотерапевта.

Список використаних джерел

1. Абульханова-Славская К. А., Воловикова М.И., Елисеев В.А. Проблеми

исследования индивидуального сознания //Психологический
журнал.

1991. № 4.

2. Адлер А. Наука жить //Психология личности в трудах зарубежных

психологов /Сост. и общ. ред. А.А. Реана. – СПб: Питер, 2000. –
320 с. 3. Айзенк Г. Ю. Структура личности, М.: КСП+, 1999.

4. Анастази А. Психологическое тестирование: Книга 2; Пер. с англ. /

Под ред. К.М. Гуревича, В.И. Лубовского .- М.: Педагогика,
1982. – 336

с.

5. Бэрн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в
игры.

С-Пб., 1995.

6. Березин С. В, К. С. Лисецкий. Психология ранней наркомании.
Москва-

Самара, 2000

7. Братусь Б.С. Аномальная личность.—М.: Мысль, 1988. — 301 с.

8. Братусь Б.С. К проблеме развития личности в зрелом возрасте

//Вестник МГУ. – Сер. 14. Психология. – 1980. – С. 3-12.

9. Братусъ Б.С. Психологический анализ изменений личности при

алкоголизме.—М.:Изд-воМГУ,1974.-96 с.

10. Братусь Б.С., Сидоров П.И. Психология и профилактика раннего

алкоголизма. М., 1984.

11. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. – М.: Мысль, 1978.

12. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической

диагностике. – К.: Наукова думка, 1989. – 199 с.

13. Василюк Ф.Е. Психология пережывания. М.МГУ.1984.

14. Василюк Ф.Е. Типология переживания различных критических ситуаций
//

Психол. журнал – 1995. – Т. 16, № 6. – С. 104 – 114.

15. Глиєва Є. Вступ до психотерапії: Навчальний посібник. – Острог київ:
Вид.-во «Острозька академія», вид.-во «Кондор», 2004. – 530с.

16 . Гоголева А.В. Аддиктивное поведение и его профилактика/
учеб.-метод. пособие.М., 2000. – 109 с.

17. Голованевская В. Особенности Я-концепции как фактор формирования
аддиктивного поведения. М., 2000.

18. Гозман Л.Л. Психология емоцыональных. отношений. Изд. Московского
ун-та. , 1987, 170с

19. Гребенев С.А. Психологические особенности лиц, страдающих от
алкогольной зависимости. М., 1998.

20. Дальке Р. Кризис как шанс начать жить лучше. Серия : Исцеление души
и тела. – Изд.-во: ИГ «Весь», 2006. – 256с.

21. Дмитерко-Карабин Х.М. Смисложиттєві орієнтації особистості: теорія,
діагностика, рефлексія у психотерапевтичній групі: Навчально-методичний
посібник. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2006. – 160с.

22. Дружинин В.И. Психология семьи: современные труды по психологии. –
М.: КСП, 1996. – 156 с.

23. Дружинин В.И., Дрынков А.В. Роль априорных моделей в психологическом
иселедовании // Психология и общественная практика. М.: Общество
психологов СССР, 1981.

24. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология – СПб: Издательство
«Питер», 2000. – 320с.: ил. – (Серия «Учебник нового века»).

25. Дружинин В. Н. Структура и логика психологического исследования.
М.: ИП РАН, 1994.

26. Дружинин Н. К. Выборочное наблюдение и експеримент. М., 1977. –

27. Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды. – М.: Педагогика,

1989. – 560 с.

28. Эриксон Э. Идентичность, юность и кризис. М.,1996.

29. Зейгарник Б.В. Теории личности К. Левина. М., 1981.

30. Калина Н.Ф. Основы психотерапии. – М:. «Реал-бук»; К.: «Ваклер», 272
с. Серия «Актуальная психология».

31. Карабин Т.В. Десоціалізація особистості: сучасний стан проблеми
//Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. –
Івано-Франківськ: Вид-во “Плай” Прикарпатського університету, 2001. –
Вип. 6. – Ч. 1. – С. 182-190.

32. Карабин Т.В. До питання суїциду в соціальній психології. //Збірник
наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ:
Вид-во “Плай” Прикарпатського університету, 2000. -Вип Додаток Г Інструкція: Прочитайте кожне твердження та оберіть найбільш правильну на вашу думку, відповідь. . Удовлетворены ли Вы: полностью удовлетворен скорее удовлетворен затрудняюсь ответить скорее не удовлет ворен полностью не удовлетворен 1 2 3 4 5 6 1. Своим образованием. 2.Взаимоотношениями с коллегами по работе. 3.Взаимоотношениями с администрацией дминистрациtй на работе. 4.Взаимоотношениями с субъектами своей профессиональной деятельности (пациенты, клиенты, учащиеся и т.п.). 5.Содержанием своей работы в целом. 6.Условиями профессиональной деятельности (учебы). 7.Своим положением в обществе. 8.Материальным положением. 9. Жилищно-бытовыми условиями. . 10.Отношениями с супругом(ой). Удовлетворены ли Вы: полностью удовлетворен скорее удовлетворен затрудняюсь ответить скорее не удовлетворен полностью не удовлетворен 1 2 3 4 5 6 11. Отношениями с ребенком (детьми). 12.Отношениями с родителями. 13. Обстановкой в обществе (государстве). 14.Отношениями с друзьями, ближайшими знакомыми. 15. Сферой услуг и бытового обслуживания. 16. Сферой медицинского обслуживания. 17. Проведением досуга. 18.Возможностью проводить отпуск. 19.Возможностью выбора "места работы. 20. Своим образом жизни в целом. PAGE PAGE 2 вживання алкоголю конфлікт з членами сім’ї „зрив” „вимушена” тверезість критична ситуація Модель значущих умов діяльності Мета довільної активності Система критеріїв успішності діяльності Програма виконавських дій Оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху Інформація про реально досягнуті результати Рішення про необхідність і характер корекції діяльності вироблення нової мети активності Рис. 3.2. Структура саморегуляції соціальної поведінки особистості

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020