Реферат з релігієзнавства
Кардинал Йосип (Сліпий)
Йосип Сліпий
Кардинал Йосип Сліпий (*1892, с. Заздрість, Теребовельського повіту,
тепер Тернопільської обл. — †7 вересня 1984, Рим), — первоієрарх
Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і
митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч.
Ранні роки, університети
Йосип Іванович Сліпий (справжнє прізвище Коберницький-Дичковський;
Сліпий – прибране ним сільське прізвисько діда) народився 17 лютого 1892
р. в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині.
Батько – Іван Коберницький-Сліпий, мати – Анастасія Дичковська. У
1898-1901рр. навчався в початковій школі с. Заздрість. Вже з другого
класу вивчав польську і німецьку мови. 1911 р. з відзнакою закінчив
Тернопільську семінарію.
1911 р. вступив до Греко-католицької Львівської духовної семінарії.
Богословські студії у Львові, Інсбруці й Римі, завершені докторатом 1918
року та габілітаційними працями в Інсбруці (1923) та Римі (1924).
Рукоположений на священництво 30 вересня 1917, по недовгій
душпастирській праці з 1922 року професор догматики Греко-католицької
духовної семінарії у Львові, з 1926 року — її ректор. Став організатором
Богословського наукового товариства, з 1926 р. був його незмінним
головою. Написав для нього статут і згуртував навколо себе науковців.
Був засновником та редактором квартальника «Богословія» з 1923р.
Розбудував 1929 року за дорученням митрополита Андрея Шептицького
семінарію. 14 квітня 1929 р. став ректором Львівської Богословської
академії. Урочиста інавгурація відбулася 6 жовтня 1929 р.
Участь у світському й духовному житті
З 1926 р. – член кураторії Українського національного музею у Львові, а
1931 заступник голови Українського католицького союзу.
За наукові заслуги і активність у розбудові культурно-національного і
релігійного життя в 1930 р. його обрано дійсним членом Наукового
товариства імені Шевченка .
З 1935 р. – соборовий крилошанин, митрат та архідиякон Львівської
митрополичої капітули.
Відбув низку наукових подорожей по Західній Європі і до Святої Землі,
брав активну участь в унійних конгресах у Велеграді, Празі й Пінську,
організував унійний з’їзд у Львові 1936 року.
Період радянської та німецької окупацій
Під час першої радянської окупації Західної України (22 грудня 1939
року) митрополит Андрей Шептицький, за згодою Папи Пія XII, висвятив
таємно митрата Сліпого на єпископа з правом наступництва з титулом
архієпископа Серрейського.
30 червня 1941 році Й.Сліпий підтримав Акт відновлення Української
держави.
По смерті митрополита Шептицького 1 листопада 1944 року він перебрав
провід над Галицькою митрополією. Разом з іншими українськими
католицькими владиками 11 квітня 1945 року був ув’язнений радянською
владою і засуджений на 8 років важких робіт.
Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ’я, Сліпий
був далі засуджений у 1953, 1957 і 1962 роках. Відбув разом 18 років
заслання у таборах Сибіру та Мордовії.
На волі після заслання
Унаслідок численних заходів впливових осіб та на клопотання папи Івана
XXIII митрополита Сліпого звільнено з ув’язнення: 9 лютого 1963 року він
прибув до Риму й оселився у Ватикані. Апостольська Столиця 23 грудня
1963 року визнала, що галицький митрополит має статус Верховного
архієпископа й іменувала Сліпого членом Східної конгрегації, а 25 січня
1965 року папа Павло VI іменував його кардиналом. Як Верховному
архієпископу йому належав титул «Блаженніший». Дарма, що з весни 1975
року Й.Сліпий користувався титулом патріарха, — та Рим його таким не
визнав.
Переорганізація життя УГКЦ
Верховний архієпископ від самого приїзду до Риму намагався організувати
самоуправу помісної Української Католицької Церкви, очоленої патріархом
(його виступ на 2-й сесії Другого Ватиканського Собору). Проте не
знайшов зрозуміння для своїх планів у Апостольській Столиці, на думку
якої створення українського католицького Патріархату – «не на часі».
У 1968, 1970, 1973 і 1976 рр. кардинал Сліпий відбув архієрейські
подорожі по країнах Європи, Америки, Азії й Австралії, щоб зміцнити
зв’язки з вірними діаспори, пожвавити церковно-релігійне життя та
репрезентувати Українську Греко-Католицьку Церкву на чужині. Брав участь
у трьох міжнародних євхаристійних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн).
Синоди УГКЦ
Як Верховний архієпископ з патріаршими правами скликав кілька синодів
Української Греко-Католицької Церкви, з яких важливіші – 1969, 1971 і
1973 років. На останньому із них була ухвалена конституція
патріархального устрою для УГКЦ. Свої розпорядження Сліпий вміщував у
«Благовіснику Верховного Архієпископа візантійсько-українського обряду»,
який виходить з 1964 року.
Активність у Римі
У Римі Сліпий побудував собор св. Софії (посвячений 1969 року).
Придбав і відновив парафіяльний храм Жировицької Матері Божої для
українців-католиків, при якому заснував музей і госпіціюм (посвячений
1971 року).
Зорганізував Український католицький університет св. Климента (з 1963
р.) і науково-видавничу працю при ньому.
Активізував працю Українського богословського наукового товариства
(відновлене в екзилі 1960 року) та відновив видання «Богословія» (з 1963
р.), а 1976 року – журнал «Дзвони».
У науково-дослідницькій праці Сліпий зосередився на своїй спеціальності,
наближаючи томістичну схоластику до вимог східного богословія. З його
догматичних творів важливіші про Святу Тройцю, походження Святого Духа і
Святого Таїнства:
«Die Trinitatslehre des byzantinischen Patriarchen Photios», 1921
«De principo spirationis in SS. Trinitate», 1926
«Про Святі Тайни», 1953
«Die Auffassung des „Lebens” nach dem Evangelium und I.Briefe des Hl.
Johannes», 1965
Також цінні його праці на історичні й екуменічні теми.
Праці Сліпого були зібрані й перевидані як видання Українського
Католицького Університету в Римі у 1968-1976 роках (томи І-VIII).
Почесні звання
За наукові досягнення кардинал Сліпий був почесним членом НТШ з 1964
року, членом Тіберійської Академії в Римі — з 1965 року, почесним
доктором УВУ — з 1969 року та трьох американських і одного канадського
університетів.
Перепоховання
У 1992 році прах кардинала перезахоронено зі собору святої Софії в Римі
до крипти собору св. Юра у Львові.
Пам’ять
У с. Заздрість встановлено пам’ятний знак до 100-річчя від дня
народження Йосипа Сліпого (1992) і його погруддя (1994, скульптор Е.
Мисько), відкрито Духовний центр імені Йосипа Сліпого (1998), є Сліпого
Йосипа музей — комплексна садиба.
У Львові 1997 в буднку Богословської академії (нині УКУ) відкрито музей
Сліпого[1], на фасаді кам’яниці на вул. Коперника встановлено пам’ятну
таблицю з його барельєфом.
УГКЦ оголосила 2002 роком Сліпого, тоді ж у липні у Зарваницькому
духовному центрі відбулася всеукраїнська проща, присвячена 110-річчю від
дня народження Сліпого, в якій взяли у часть Любомир Гузар, священики з
України, Канади, США та понад 200 тис. прочан.
2004 у м. Тернопіль за у частю Преосвященішого кардинала Любомира Гузара
відкрито й освячено пам’ятник Сліпому (скульптор Роман Вільгушинський,
архітектор А. Водоп’ян).
Література
? http://www.ucu.edu.ua/ukr/community/article;4146/
Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир
Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.(укр.)
Янів В. Кардинал Йосиф Сліпий // Релігія в житті українського народу. —
ЗНТШ, т. 181. — Мюнхен-Рим-Париж, 1966
Драган А. Маємо кардинала. — Джерсі-Сіті, 1966
Ювілейний Збір у 30-ліття єпископських свячень // Наук. Записки УВУ, ч.
9-10. — Мюнхен-Рим-Париж, 1969
Рудницька М. Невидимі стигмати. — Рим-Мюнхен-Філадельфія, 1971
Вітошинська О. Подорожі Блаженнішого Кир Йосифа VII, 1938—1970 // Праці
Українського Богословського Наукового Товариства, т. XX. — Рим-Париж,
1972
Т. Бойчук, Б. Головин, О. Коневич, Б. Петраш. Сліпий Йосип //
Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль,
видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», том ІІІ, 2008
Мишанич О. Митрополит Йосиф Сліпий перед “судом” КГБ (за архівними
джерелами). – Київ, 1993
The Hierarchy of the Catholic Church
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
