.

Сучасний патоморфоз шизофренії (клiнiко-епiдемiологічне та клiніко-генетичне дослідження) (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
149 4008
Скачать документ

МIНIСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО – ДОСЛIДНИЙ IНСТИТУТ

СОЦIАЛЬНОЇ I СУДОВОЇ ПСИХIАТРIЇ ТА НАРКОЛОГIЇ

Яновський Тарас Сергійович

УДК 616.895.8+616.89-008.441.13

Сучасний патоморфоз шизофренії (клiнiко-епiдемiологічне та
клiніко-генетичне дослідження)

14.01.16 – психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2007

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана в Кримському медичному університет ім. С.I.
Георгієвського

МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук,

професор Двірський Анатолій Омельянович,

Кримський медичний університет

ім. С.I. Георгієвського МОЗ України

кафедра психіатрії, психотерапії, наркології з курсом

загальної та медичної психології,

професор кафедри

Офiцiйнi опоненти:

доктор медичних наук, професор Напрєєнко Олександр Костянтинович

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,

кафедра психіатрії, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Сонник Григорій Трофимович

Українська медична стоматологічна академія МОЗ України

кафедра психіатрії, професор

Провідна установа:

Інститут неврології, психіатрії і наркології АМН України, м. Харків

Захист відбудеться 17.05.2007р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої
вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті
соціальної i судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою:
04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитися в бiблiотецi Українського
науково-дослідного інституту соціальної i судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий 13.04.2007р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, с.н.с. Дзеружинська Н.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Наприкінці XX і початку XXI століття шизофренія, як
і раніше, є актуальною клінічною, біологічною та соціальною проблемою
(Н.Е. Бачеріков і др., 1989, N.С. Andreasen et al., 1992, А.П. Чуприков
і др., 1999; В.Б. Первомайський, 2000; С.I. Табачніков та ін., 2001;
О.К. Напрєєнко та ін., 2001; В.Я. Пішель, 2001; Г.Т. Сонник, 2002). До
числа найбільш важливих питань сучасної психіатрії експерти ВООЗ (1995)
та окремі психіатри (Д.Д. Орловская і др., 2000; А.Е.Двірський, 2002,
2004) відносять зміни класичних клінічних проявів шизофренії, вивчення
факторів впливу на її патоморфоз і прогноз. Серед факторів, що
впливають на патоморфоз шизофренії, вказують на зміну впливу ідентичної
спадкової обтяженості, статевих відмінностей (R. Warner et al.,1995;
Д.Д. Орловская и др., 2000) та рівня освіти (N.C. Andreasen et al.,
1990).

Сприятливі клінічні прояви шизофренії, що визначаються поняттям
патоморфоз, визначилися у другій половині ХХ століття. Вони
характеризуються більш частими проявами шизофренії у віці 25 років і
більше, переважанням параноїдної форми та зниженням частоти простої,
гебефренічної та кататонічної форм, а також підвищенням частоти
приступоподібного та ремітуючого перебігу захворювання. Такі зміни
клінічних проявів шизофренії переважно пов’язували із широким
упровадженням нейролептиків та позначалися терміном фармакологічний або
нейролептичний патоморфоз (А.В. Снежневский, 1961,1970; С.Г. Жислин,
1965; K.Janzarik, 1968; G. Huber 1969; G. Gross et al., 1973; А.Г.
Авруцкий и др., 1975: Н.С. Лебедева, 2003).

Для пояснення відмічених змін у перебігу даного захворювання було
запропоновано клініко-генетичну концепцію патоморфозу шизофренії [А.Е.
Двірський, 1981, 2002]. Зовсім недавно з’явилися твердження щодо
несприятливих проявів сучасного патоморфозу шизофренії, що виражається у
збільшенні частоти несприятливих варіантів галюцинаторних і маячних
розладів (В.Б. Вильянов и др., 2005). При цьому ранній сприятливий прояв
патоморфозу пояснювали пониженням у 3-5 разів частоти спадкової
обтяженості на шизофренію у родичів першого ступеня родинності (M.
Taylor et al., 1978).

Стосовно впливу ідентичної спадкової обтяженості на перебіг шизофренії
відомості суперечливі. Окремі дослідники вказували на схожість перебігу
шизофренії у сім’ях (А.Г. Галачьян, 1937; И.В. Шахматова, 1972; H.
Wickham et al., 2002). Деякі автори відмічали в таких випадках
сприятливий перебіг хвороби (M. Bleuler, 1930; K. Leonhard, 1967).
Більшість дослідників розглядають її як фактор несприятливого прогнозу
перебігу шизофренії (Е.Н. Каменева, 1959; А.Н. Корнетов, 1969; М.А.
Шмакова, 1972; T. Taschev et al., 1976; М.Н. Жариков, 1993; L. Miller,
1997; R. Tabares-Seisdedos et al., 2003). Дослідження, присвячені
вивченню перебігу шизофренії, обтяженої на дане захворювання,
проводилися на вибіркових контингентах хворих на шизофренію в умовах
психіатричної лікарні. У низці праць, заснованих на даних
епідеміологічних досліджень у хворих на шизофренію, аналізували частоту
спадкової обтяженості на дане захворювання, але не визначали її вплив на
перебіг захворювання (E. Bromet et al., 1999; J. Goldstain, 2001; H.
Hafner, 1991; J. Frederick, 2001; C. Pedersen et al., 2001; M. Byrne,
2002). У зв’язку з цим є актуальним вивчення в сучасний період на
матеріалі епідеміологічних досліджень частоти гомоспецифічної спадкової
обтяженості у хворих на шизофренію та визначення її впливу на клінічні
особливості даного ендогенного психозу.

Негативні прояви сучасного патоморфозу шизофренії, за ствердженнями
деяких авторів (В.Б. Вільянов и др., 2005), переважають у хворих
чоловічої статі. Статевий диморфізм виявляє модифікуючий вплив на
клінічні прояви шизофренії. У чоловіків маніфестні прояви шизофренії
проявляються у віці до 25 років, більша частота безперервного типу
перебігу, простої та кататонічної форм. У жінок частіше спостерігається
більш пізній початок захворювання, підвищення частоти параноїдної форми
та приступоподібного типу перебігу шизофренії (H. Huber, 1975; А.Е.
Двірський та ін., 1975; A. Leung et al.,2000; Е. Пейтерс и др., 2003; B.
Kaplan et al., 2004). Враховуючи такі дані, експерти Наукової групи ВООЗ
R. Warner і G. Giloramo (1995), відмічають важливість вивчення клінічних
проявів шизофренії з урахуванням статевих відмінностей та біологічних
факторів. Прояву несприятливих тенденцій сучасного патоморфозу
шизофренії сприяє підвищення частоти злоякісних варіантів параноїдної
шизофренії у молодих чоловіків (В.Б. Вільянов и др., 2005), що свідчить
про необхідність дослідження клінічних характеристик шизофренії з
урахуванням статевого диморфізму.

Значущі зміни у клініці dementia praecox наприкінці XIX та початку XX
століття Ф.Е. Рибаков (1914) пояснював не тільки реформами Ф. Пінеля,
але й впливом цивілізації. У минулому столітті упродовж тривалого часу
вважалося, що інтелектуальні здібності хворих на шизофренію вищі, ніж у
психічно здорових (Г.В. Сегалин, 1926; Y. Huxley et al., 1964; R.
Grienker, 1969; А.Н. Корнетов, 1969; Ю.Ф. Поляков, 1974; J. Karlson,
1974). Узагальнені дані останніх десятиліть свідчать про наявність у
хворих на шизофренію пренатальних органічних уражень головного мозку,
когнітивних дефіцитів та низьких успіхів у навчанні, що передували її
маніфестації (А.Е. Двирский, 1970; Ф. Бурлачук, 1989; N.C. Andreasen et
al., 1990; A. David et al., 1997; A. Russell et al., 1997; M. Davidson
et al., 1999; A. Hassiotis et al., 1999; D.Veligan et al., 1999;
G.Pearlson et al., 2001; L.Hall, 2001; М.Ю. Іпатов, 2003; H. Kaplan et
al., 2004). На підставі цих даних провідний шизофренолог N.C. Andreasen
(1990) указувала на перспективність досліджень клінічних проявів
шизофренії з урахуванням групування пацієнтів за рівнем освіти.

Середній показник коефіцієнта розумового розвитку хворих з простою та
гебефренічною формами шизофренії нижчий, ніж у хворих з параноїдною
формою (F. Zampera, 1999). У пацієнтів із певним пониженням інтелекту в
преморбідному періоді, спостерігається більш ранній прояв та
несприятливий перебіг шизофренії (T. Turner, 1989).

Схильність до навчання, рівень освіти значущою мірою визначаються рівнем
інтелекту (Л.Ф. Бурлачук, 1989; К. Ясперс, 1997; А. Hassiotis et al.,
1999), у підґрунті, котрого полягає полігенна спадкова схильність (Н.П.
Дубинин, 1970; Янагасэ Тосиюки и др., 1979). Враховуючи наявність
генетичних передумов до інтелекту та навчання, перспективним є
дослідження клінічних особливостей шизофренії з урахуванням рівня
освіти.

Біологічну основу шизофренії складають генокомплекси з неповною
пенетрантністю та варіюванням експресивності, на ступінь виявлення
котрих, мають вплив фенотипічні особливості та екзогенні впливи (F.
Vogel et al., 1996; H. Kaplan et al., 2004). У зв’язку з цим статевий
диморфізм та ідентичну спадкову обтяженість можна розглядати як
фенотипічні особливості. Проведення клініко-генетичних досліджень
перспективне на підґрунті епідеміологічних досліджень, що являють основу
доказової медицини (Р.Флетчер et al., 2004), котра трансформувалася у
доказову психіатрію (A.Faulkner et al., 2002).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження: за результатами
клініко-епідеміологічних досліджень та на підставі вивчення сучасного
патоморфозу шизофренії, порівняння його клінічних проявів з періодом
після широкого впровадження нейролептиків, а також з урахуванням
спадкової обтяженості, статевого диморфізму, рівня освіти визначити
сучасні прогностичні критерії перебігу шизофренічного процесу, що могли
б стати засновком для оптимізації диференційованих лікувальних та
реабілітаційних програм.

Для досягнення мети було поставлено наступні задачі:

1. З метою визначення патоморфозу шизофренії провести порівняльне
дослідження клінічних характеристик хворих на шизофренію (вік
маніфестних проявів, форми і типи перебігу захворювання) в сучасних
умовах та в період після широкого впровадження нейролептиків
( в 1985 р.).

2. Визначити у хворих на шизофренію частоту ідентичної спадкової
обтяженості і порівняти її з відповідними величинами, представленими
дослідниками у період після широкого впровадження нейролептиків у
психіатричну практику.

3. Порівняти такі клінічні характеристики шизофренії, як вік початку
маніфестних проявів захворювання, співвідношення її типів перебігу та
синдромальних форм у хворих з ідентичною спадковою обтяженістю та без
неї.

4. Дослідити вплив статевого диморфізму на клінічні особливості
шизофренії.

5. Провести аналіз клінічних проявів шизофренії у хворих з різним рівнем
освіти та визначити сімейний стан у хворих на шизофренію.

6. Запропонувати критерії прогнозу перебігу шизофренії, що враховують
фактори сучасного патоморфозу.

Об’єкт дослідження: клініко-псіхопатологичні особливості, ідентична
спадкова обтяженість, статевий диморфізм, рівень освіти, а також
сімейний стан у хворих на шизофренію в сучасний період.

Предмет дослідження: вплив генотипних особливостей, соціальних
факторів на сучасний патоморфоз шизофренії.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використовували
наступні методи дослідження: клініко-психопатологічний та катамнестичний
– для позначення клінічних проявів шизофренії; метод генеалогічного
дослідження – для вивчення впливу спадкової обтяженості на клінічні
прояви шизофренії в обстежуваних групах хворих; епідеміологічний метод –
для встановлення поширеності клінічних проявів у хворих на шизофренію.
Для внутрішньогрупового порівняння клінічних, генетичних параметрів
використовували критерій Стьюдента та Фішера. Статистичний аналіз
отриманих даних та визначення вірогідності різниці середніх величин
проводили параметричними та непараметричними методами за допомогою ПЕВМ
IBM PC Pentium у програмному середовищі комп’ютерних програм групування
даних та математичного аналізу Microsoft Excel Windows–2000 (С.Н. Лапач
и др., 2000).

Наукова новизна одержаних результатів. Клініко-епідеміологічні
дослідження шизофренії уперше показали, що в сучасний період такі її
головні характеристики, як вік початку маніфестних проявів, а також
співвідношення типів перебігу та форм визначають позитивний патоморфоз.
Такі факти вперше дозволили спростувати уявлення щодо наявності в
сучасний період негативних проявів патоморфозу шизофренії внаслідок
підвищення частоти прогностично несприятливих варіантів захворювання.

На сучасному етапі прояву шизофренії вперше показано, що загальна
частота ідентичної спадкової обтяженості, а також така величина у
родичів І-ІІІ ступеня родинності залишилися на попередньому рівні і
мають несприятливий вплив на клінічні особливості шизофренії. Дані факти
вперше показали, що психофармакотерапія шизофренії не має впливу на її
прояви у родичів першого ступеня родинності та не понижує частоту
несприятливого перебігу варіантів захворювання.

Статевий диморфізм, як вперше встановлено, має модифікуючий вплив не
тільки на клінічні особливості шизофренії, але й робить внесок у
патоморфоз шизофренії. У жінок, хворих на шизофренію, генотипічні
особливості яких характеризуються присутністю XХ – хромосом, переважають
ремітуючий перебіг та параноїдна форма захворювання, а генотипічні
особливості у чоловіків, представлені XY – хромосомами, сприяють
підвищенню частоти прогредієнтного перебігу та непараноїдної шизофренії.

Вперше показано, що підвищення рівня освіти, знань, пов’язаних з
науково-технічним прогресом, є одним із факторів патоморфозу шизофренії,
що характеризується сприятливим перебігом захворювання.

Практичне значення одержаних результатів. Вперше отримано результати
щодо відсутності в сучасний період негативних проявів патоморфозу
шизофренії та збереження сприятливих її проявів, що може бути
використано при плануванні лікувальних та реабілітаційних заходів таким
хворим.

Отримано дані про те, що психофармакотерапія шизофренії не має впливу на
пенетрантність її спадкового завдатку у родичів першого ступеня
родинності, що має враховуватися при медико-генетичному консультуванні з
приводу визначення ризику проявів шизофренії у дітей. Крім того, їх слід
брати до уваги дослідникам при створенні нових гіпотез та концепцій
патоморфозу шизофренії.

Встановлені факти щодо впливу ідентичної спадкової обтяженості,
статевого диморфізму, рівня освіти та сімейного стану на клінічні
особливості шизофренії в сучасному періоді знайдуть застосування у
практичній діяльності лікаря-психіатра при визначенні прогнозу перебігу
даного захворювання.

Результати досліджень впроваджено у практику Луганської, Миколаївської,
Кримської республіканських психіатричних лікарень №1 та №5,
Севастопольської міської та Харківської міської №15 психіатричних
лікарень, а також у педагогічний процес кафедр психіатрії Кримського та
Луганського медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно здійснено аналітичний
огляд літератури відповідно до теми роботи, підібрано методи
дослідження, розроблено і апробовано його процедури. Особисто проведено
сбір матеріалу, сформовано бази даних, проведено їх статистичну обробку,
аналіз та інтерпретацію. Автор самостійно сформулював висновки і
практичні рекомендації.

Особистий внесок здобувача у наукових спеціалізованих виданнях,
затверджених ВАК України, написаних у співавторстві, міститься в
наступному: у статті №1 (згідно зі списком публікацій, представленого за
темою дисертації в кінці автореферату) – самостійно обґрунтовано
актуальність теми, проведено збір первинного матеріалу хворих на
шизофренію з урахуванням типів перебігу та рівня освіти, аналіз
результатів дослідження, підготовка роботи до друку; у статті №5 –
здобувачем обґрунтовано актуальність теми, проведено аналіз літературних
даних, збір первинного матеріалу хворих на шизофренію, аналіз
результатів дослідження, зроблені висновки.

Апробація результатів дисертації. Головні результати та положення
дослідження було представлено та обговорювалися у доповідях на: II
Національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України за
міжнародною участю “Психоневрологiя XXI сторіччя” (Харкiв, 2002);
Міжнародній науково-практичній конференції: ”Бiопсихосоцiальна модель як
нова парадигма розвитку психіатрії в Українi” (Сімеїз, 2002);
науково-практичній конференції „Актуальні проблеми доказової медицини у
психіатрії та наркології (Ялта, 2004); на III Міжнародній
науково-практичній конференції “Динаміка наукових
досліджень”(Дніпропетровськ, 2004); Пленумі та конференції
науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів
“Сучасні технології профілактики та лікування нервових, психічних
розладів та розладів внаслідок вживання психоактивних речовин
”(Луганськ, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 7 публікацій, в тому
числі 6 статей у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України (4
із них виконані самостійно).

Структура і обсяг дисертації. Дисертацію викладено на 138 сторінках
машинописного тексту (113 сторінок основного тексту і 25 сторінок –
список використаних джерел). Робота складається зі вступу, огляду
літератури, 4 розділів, які відображають результати власних досліджень,
аналізу та узагальнення результатів, висновків, списку літератури.
Матеріали дисертації ілюстровано 27 таблицями. Список використаних
джерел складають 275 робіт, з них 175 україномовних та російськомовних
та 100 зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

В основу роботи покладено результати клініко – епідеміологічних
досліджень хворих на шизофренію, які перебували на диспансерному та
консультативному обліку в Кримському республіканському психіатричному
диспансері. Серед них відібрано 637 пацієнтів, мешканців центрального та
залізничного районів м. Сімферополя, в котрому на протязі більше
чотирьох десятиріч існує добре організована позалікарняна психіатрична
допомога. Згідно зі ствердженнями експертів ВООЗ відділу клінічних та
епідеміологічних досліджень психозів M. Tansella, G. Girolamo і N.
Sartorius (1992), а також з даними Н.М. Жарикова (1977), результати
облікових даних психіатричних центрів не відрізняються від
епідеміологічних досліджень хворих на шизофренію. Це дозволяє розглядати
проведене дослідження як клініко-епідеміологічне, що є підґрунтям
доказової медицини (Р. Флетчер et al., 2004) і доказової психіатрії (J.
Frederick et al., 2002).

До числа 637 обстежених хворих на шизофренію не входили пацієнти,
маніфестні прояви захворювання в яких виявилися до 1956 р., тобто до
широкого впровадження у лікувальну практику нейролептиків. При вивченні
тенденцій клінічних проявів патоморфозу шизофренії найважливіші клінічні
характеристики захворювання порівнювали з такими у 1270 хворих на
шизофренію, мешканців м. Сімферополя, яких було обстежено А.О.Двірським
у 1985 р. при проведенні генетико-епідеміологічних досліджень.

Робота виконувалася в клинико-генетичному аспекті з урахуванням
наявності генотипних відмінностей у представників різних рас і
національностей (F. Vogel і ін., 1996; Н.П. Бочків, 2001; Н.А. Курганів,
2006), а також наявності серед них розбіжностей у частоті та перебігу
психічних захворювань (Н.М. Жариков, 1977; Н.В. Вербенко, 2002). Тому до
основного контингенту хворих на шизофренію і контингенту хворих, що
зіставляється, входили тільки українці і росіяни. У представників цих
національностей відсутні розходження по співвідношенню дерматоглифичних
характеристик і антропофизіологичних ознак латеральності. Відбір
пацієнтів цих національностей обумовлено також частотою шлюбів між ними
(А.Е. Двірський, 1985).

Кваліфікацію клінічних проявів шизофренії здійснювали відповідно до
критеріїв, представлених „Міжнародною кваліфікацією хвороб 10 перегляду”
(1994), „Кишенькового керівництва” до МКХ-10. Класифікацію психічних та
поведінкових розладів – до глосарію та дослідних діагностичних критеріїв
(ДДК), а також методичних рекомендацій окремих дослідників (А.В. Абрамов
и др., 2000; Н. Сарторiус, 1999; А.С. Тиганов и др., 1999; А.П.
Чуприков, 1999).

Загальний контингент 637 хворих на шизофренію з урахуванням типів
перебігу представлено наступним чином: з безперервним перебігом – 275
(43,2%) хворих; приступоподібним – 281 (44,1%) хворих; ремітуючим – 81
(12,7%) хворих.

За типами перебігу 121 хворий на шизофренію з ідентичною спадковою
обтяженістю та 516 хворих на шизофренію без виявленої спадкової
обтяженості мали відповідно наступні співвідношення: безперервний
перебіг – 65 (53,7%) і 210 (40,7%) хворих; приступоподібний – 44 (36,4%)
і 238 (46,1%) хворих; ремітуючий – 12 (9,9%) і 68 (13,2%) хворих.

У групах 314 чоловіків і 323 жінок, хворих на шизофренію, за типами
перебігу пацієнтів розподілено наступним чином: безперервний – 151
(48,1%) і 124 (38,4%); приступоподібний – 134 (42,7%) і 147 (45,5%)
хворих; ремітуючий – 29 (9,2%) і 52 (16,1%) хворих.

Обстежуваних 637 хворих за формами шизофренії представлено в наступних
співвідношеннях: проста форма – 60 (9,4%) хворих; параноїдна – 561
(88,1%) хворих; кататонічна – 16 (2,5%) хворих.

В групах 121 хворих на шизофренію, родичі котрих страждали на дане
захворювання, та 516 хворих на шизофренію, які не мали серед родичів
таких випадків, за формами захворювання пацієнтів розподілено таким
чином: проста форма – 15 (12,4%) і 45 (8,7%) хворих; параноїдна – 104
(85,9%) і 457 (88,6%) хворих; кататонічна – 2 (1,7%) і 14 (2,7%)
хворих.

За формами захворювання 314 чоловіків і 323 жінок, хворих на шизофренію,
відповідно розподілено так: проста форма – 38 (12,1%) і 22 (6,8%)
хворих; параноїдна – 264 (84,1%) і 297 (92,0%) хворих; кататонічна – 12
(3,8%) і 4 (1,2%) хворих.

З урахуванням рівня освіти 637 хворих на шизофренію розподілено так:
початкова освіта – 16 (2,5%) хворих; освіта 7-8 класів – 176 (27,6%)
хворих; середня та середня-спеціальна освіта – 395 (62,1%) хворих, вища
і незакінчена вища освіта – 50 (7,8%) хворих.

З загального числа хворих (637) на шизофренію 256 (40,1%) осіб не
вступали до шлюбу, а з 381 (59,9%) пацієнта, які брали шлюб, лише
половина перебували у шлюбі (27,8%), що обумовлено високою частотою
(29,1%) його розірвання.

У світовій психіатрії відсутні дослідження патоморфозу шизофренії, в
яких би проводилося порівняння результатів епідеміологічних досліджень,
проведених в одному й тому самому регіоні з інтервалом у 20 років.
Дослідження, проведені у 2005 р., а також А.О. Двірським (1985), являють
собою два поперечних зрізи клінічних проявів шизофренії з інтервалом у
20 років упродовж 50-річного періоду ери нейролептиків.

При порівнянні за віком початку маніфестних проявів шизофренії не
виявлено різниці між 637 жителями м. Сімферополя, обстеженими у сучасний
період, та 1270 хворими на шизофренію, обстеженими у 1985 році
(А.Е.Двірський, 1985) (p0,3).

У розподілі форм захворювання у аналізованих контингентах хворих
виявлено різницю (?2=21,32 при k=2, p&(*?Ouuuuuuuuuuuuuuuuoooooooooc O \ E ‚"o&j1V:C?EIHoiiiiiiiiiiiiccssOCssOssCO h%yP@ порівнянні з хворими шизофренією без спадкової обтяженості (40,7%) (p0,3). У співвідношенні параноїдної і непараноїдної
шизофренії відсутні відмінності в групах 121 хворих на шизофренію з
ідентичною спадковою обтяженістю (6,1:1) і 516 хворих на шизофренію без
виявленої спадкової обтяженості (7,7:1) (p>0,3). Ці результати свідчать
про те, що фактор спадкової обтяженості не робить впливу на
співвідношення параноїдної і непараноїдної шизофренії.

При проведенні подібного аналізу з урахуванням статевого диморфізму
виявлені відмінності в їхньому співвідношенні. Розподіл параноїдної і
непараноїдної шизофренії в групі 314 чоловіків (5,3:1) відрізнялося від
аналогічної величини в групі 323 жінок (11,4:1) (p

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020