.

Фармакотерапевтична ефективність церебролізину та пропесу при хронічному рановому процесі (експериментальне дослідження) (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
140 3160
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

„ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ”

ХАЛІН ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК: 616-001.4-039.22-85.21]-092.9

Фармакотерапевтична ефективність церебролізину та пропесу при хронічному
рановому процесі (експериментальне дослідження)

14.03.05 – фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2008р.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фармакології та медичної рецептури
Харківського державного медичного університету МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор,

Звягінцева Тетяна Володимирівна,

Харківський національний медичний

університет,завідувач кафедри фармакології

та медичної рецептури (м. Харків)

Офіційні опоненти:

– доктор медичних наук, професор Мохорт Микола Антонович, ДУ „Інститут
фармакології та токсикології” АМН України, завідувач відділу
фармакології сердцево-судинних засобів (м. Київ);

– доктор медичних наук, професор Степанюк Георгій Іванович, Вінницький
національний медичний університет ім. М.І. Пірогова МОЗ України,
завідувач кафедри фармакології (м. Вінниця);

Захист відбудеться „16” квітня 2008 р. о 1500 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01 при ДУ „Інститут фармакології та
токсикології” АМН України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ „Інститут фармакології
та токсикології” АМН України за адресою: 03057, м. Київ,

вул. Е. Потьє, 14.

Автореферат розісланий „13” березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01,

кандидат біологічних наук ___________І.В. Данова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність проблеми ефективного лікування хронічних
ран зумовлена постійним зростанням кількості хворих із судинною
патологією (атеросклероз, венозний стаз, васкуліти), травмами (опіки,
відмороження, радіаційний вплив), цукровим діабетом, онкологічними
захворюваннями (М.И. Кузин, Б.М. Костючонок, 1990; О.О. Шалімов та ін.,
2002; K.G. Harding, et al., 2002; N.B. Menke, et al., 2007). Ранові
процеси, що довго не загоюються, на фоні основного захворювання
викликають у хворих хронічний емоційний стрес, що є серйозною проблемою
як для пацієнта, так і для системи охорони здоров’я

(M. Augustin, K. Maier, 2003).

На сьогодні у регуляції процесів загоювання головну роль відводять
міжклітинним взаємодіям, що реалізуються за допомогою цитокінів (А.С.
Симбирцев, 2002, 2006; I. Appleton, 2003; Т.В. Звягінцева, 2004, 2006).
Серед них першорядна роль у регуляції ранового процесу відводиться
прозапальним цитокінам IL-1? і TNF-? (S.Werner, R. Grose, 2003). Якщо
рановий процес довго не загоюється, експресія IL-1? та TNF-? постійно
знаходиться на високому рівні, утримуючи цим рановий перебіг у фазі
персистуючого запалення (N.B. Menke et al, 2007). Другою важливою
патогенетичною ланкою розвитку хронічної рани багато хто з авторів
вважає наявність гіпоксії у вогнищі (T. Mustoe, 2004; B.M. Nathan et
al., 2007), тому запорука успішного загоювання – адекватна
неоваскуляризація (D.G. Greenhalgh, 1998). Одним з основних регуляторних
факторів ангіогенезу є хемокін IL-8 (Е.И. Амчиславский и др., 2003), а
об’єктивним показником ступеня розвитку судинної сітки – трансмембранний
білок ендотеліоцитів судин CD34. Отже, IL-1?, TNF-?, IL-8 ? CD34 є
одними з ключових маркерів, що характеризують рановий процес. На жаль,
дослідження вчених та клініцистів останніх років (Р.С.Будагов та ін.
2002; Y. Mimura et al., 2004; E.D. Hay et al. 2004; A. Mauviel, 2004)
зосереджені здебільшого на вивченні індивідуальних цитокінів та факторів
росту, а також на впливові останніх на окремі клітини; більшість
досліджень здійснена in vitro, поза раною й організмом. Відношення між
різними типами клітин, їхній вплив на динаміку процесу загоювання рани
вивчені недостатньо. У результаті – методи терапії, спрямовані на
поліпшення загоювання рани, виявляються неефективними або показують
мінімальні результати одужання (M. Maintzer, 1996; Ye. Bar-Yam, 2000).

Наявні консервативні методи лікування не розв’язують проблеми загоювання
ран із хронічним перебігом. Основна маса традиційних лікарських засобів,
які застосовуються під час лікування ран, що довго не загоюються, –
мазеві препарати. Їхні недоліки зумовлені короткочасністю дії (іруксол),
монотропністю (солкосерил, метрогіл), слабким вивільненням речовини, що
діє (левомеколь), алергічними реакціями у вигляді дерматиту, подразнення
тканини, свербежу (левосин, мефенат) (М.И. Кузин, Б.М. Костючонок, 1990;
В.Н. Коваленко, 2006). Крім того, вплив цих

мазевих засобів на маркери хронічної рани не вивчено, отже, об’єктивно
робити висновок про ступінь загоювання ранового процесу з хронічним
перебігом неможливо.

Останнім часом з’явилися поодинокі дослідження про першорядну роль
мікросередовища в загоюванні хронічних ран. Мікросередовище призупиняє
альтеративний компонент хронічного запалення, відбувається переключення
на проліферативні явища з наступним ремоделюванням та утворенням рубця
(B.M. Nathan et al., 2007). Під таким кутом зору застосування біологічно
активних стимуляторів, фето- і фітопрепаратів, що містять різноманітні
природні біологічно активні речовини (органічні кислоти, амінокислоти,
вітаміни, гормони, медіатори, мікроелементи та інші сполуки),
патогенетично обґрунтовано. Ці препарати можуть стати ефективними
засобами під час лікування ран, що довго не загоюються (Е.П. Сотникова,
2006). Вони діють неспецифічно на організм людини, їхня дія не
спрямована на якийсь певний медіатор або якусь окрему клітину;
компоненти, що входять до складу, можуть мати одночасно і пластичні, і
регуляторні властивості (Т.А. Короленко, 1990; В.П. Георгієвський, Л.О.
Чайка та ін., 2005). Препарати, що містять культури клітин, цитокінів,
їхні антагоністі та фактори росту для ефективного застосування у клініці
потребують додаткових досліджень і в нашій країні вони поки що не
знайшли широкого використання (T. Mustoe, 2004; В.Н. Коваленко, 2006).

Наведені літературні дані свідчать, що зараз проблема лікування ран не
вирішена, наявні препарати мають деякий терапевтичний ефект, однак
кардинально не вирішують цю проблему, тому подальший пошук лікувальних
засобів серед різних хімічних структур та в першу чергу препаратів
метаболічної дії є актуальним завданням медицини. З цього погляду
перспективними уявляються нейрометаболічний препарат природного
походження “Церебролізин” (О.А.Громова, 2001, 2007), який містить
комплекс пептидів, одержаних із головного мозку свині, та препарат
“Пропес” (В.Я. Найштетік, 1995, 2000), що містить комплекс амінокислот
та пептидів, одержаних з ембріонів великої рогатої худоби. Досі
дослідження по визначенню лікувальної ефективності цих препаратів при
хронічному рановому процесі не проведені, чим визначається актуальність
нашої роботи.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана
відповідно до планів науково-дослідних робіт Харківського державного
медичного університету МОЗ України “Дослідження шляхів фармакологічної
корекції несприятливих наслідків стресу” (№ державної реєстрації
0103U004548).

Мета дослідження. На основі експериментальних досліджень встановити
доцільність використання церебролізину та пропесу при хронічному
рановому процесі.

Завдання дослідження:

1. Охарактеризувати місцеві прояви, стан процесів перекисного окиснення
ліпідів та антиоксидантної системи, рівень інтерлейкінів IL-1?, TNF-( та
IL-8, морфологічні, морфометричні та імуноморфологічні особливості
хронічного перебігу ранового процесу, викликаного місцевим радіаційним
ушкодженням шкіри у морських свинок.

2. Визначити лікувальний ефект мазі “Метилурацилова” при хронічному
рановому процесі за показниками місцевих прояв, стану процесів
перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантної системи, рівнів
інтерлейкінів IL-1?, TNF-( та IL-8, морфологічних, морфометричних та
імуноморфологічних особливостей.

3. Встановити лікувальну ефективність пропесу в умовах
внутрішньом’язового та паравульнарного введення при хронічному рановому
процесі за показниками місцевих прояв, стану процесів перекисного
окиснення ліпідів та антиоксидантної системи, рівнів інтерлейкінів
IL-1?, TNF-( та IL-8, морфологічних, морфометричних та
імуноморфологічних особливостей.

4. Встановити лікувальну ефективність церебролізину в умовах
внутрішньом’язового та паравульнарного введення при хронічному рановому
процесі за показниками місцевих прояв, стану процесів перекисного
окиснення ліпідів та антиоксидантної системи, рівнів інтерлейкінів
IL-1?, TNF-( та IL-8, морфологічних, морфометричних та
імуноморфологічних особливостей.

5. З’ясувати деякі механізми лікувальної дії пропесу та церебролізину
при хронічному рановому процесі.

Об’єкт дослідження – хронічний рановий процес шкіри морських свинок.

Предмет дослідження – фармакотерапевтична ефективність церебролізину та
пропесу під час лікування хронічної рани.

Методи дослідження – фармакологічні, біохімічні, морфологічні та
статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше вивчено вплив
церебролізину та пропесу на перебіг ранового процесу, що довго не
загоюється. В умовах експерименту встановлено, що препарати мають
виражені протизапальні й репаративні властивості, які проявлялися
нормалізацією окиснювально-відновних процесів, зменшенням експресії
прозапальних цитокінів, підсиленням епітелізації ранового дефекту,
утилізацією некротизованого та синтезом нового колагену, підвищенням
ангіогенезу. При порівнянні ефективності досліджуваних препаратів з
маззю “Метилурацилова” на підставі місцевих проявів, біохімічних і
морфологічних даних встановлено, що препарати “Церебролізин” і “Пропес”
значно перевершують дію мазі. Доведено, що паравульнарне введення як
церебролізину, так і пропесу значно ефективніше внутрішньом’язового.
Разом з тим внутрішньом’язове введення церебролізину або пропесу
виявилося ефективнішим, ніж застосування мазі “Метилурацилова”.

Практичне значення одержаних результатів.

Проведені експериментальні дослідження показали доцільність застосування
пропесу та церебролізину для лікування хронічної рани, оскільки ці
препарати

забезпечують перехід хронічного запалення у фізіологічне русло з
подальшою репарацією, відновлювання фізіологічних параметрів гомеостазу,
підвищення компенсаторно-відновних процесів, загальної резистентності та
імунологічної реактивності. Це позитивно впливає на рановий процес, що
довго не загоюється.

За результатами дослідження одержано два патенти України на винаходи:
”Застосування церебролізину як препарату з ранозагоювальною дією” та
”Застосування пропесу як препарату з ранозагоювальною дією”.

Результати дисертації впроваджені в навчальний процес кафедри
фармакології з курсом клінічної фармакології Національного медичного
університету ім. О.О. Богомольця (м. Київ), кафедри фармакології
Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пірогова (м.
Вінниця), кафедри біологічної хімії та фармакології медичного інституту
Сумського державного університету (м. Суми), кафедри фармакології
Національного фармацевтичного університету і кафедри патофізіології
Харківського національного медичного університету (м. Харків).

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведений
патентно-інформаційний пошук, проаналізована наукова література за темою
дисертації, визначені мета й завдання дослідження, відтворені моделі,
відповідно до яких виконані експерименти, оброблені одержані результати,
проведено їх аналіз та узагальнення, сформульовані висновки, написані й
оформлені всі розділи дисертації. Морфологічні, морфометричні й
імуно-морфологічні дослідження проводилися на базі кафедри патологічної
анатомії ХДМУ, за консультативною допомогою д.мед.н. Г.І.
Губіної-Вакулик, за що автор їй щиро вдячний. Моделювання ран, що довго
не загоюються, – на базі Харківського науково-дослідного інституту
медичної радіології ім. С.П. Григорьєва.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, викладені в
дисертаційній роботі, оприлюднені на XIII Міжнародній конференції “Нові
інформаційні технології в медицині, біології, фармакології і екології”
(Ялта-Гурзуф, 2005г.); міжвузівській конференції молодих учених
“Медицина третього тисячоліття” (Харків, 2006, 2008); Всеукраїнській
хірургічній науково-практичній і навчально-методичній конференції “Другі
Скліфософські читання” (Полтава, 2006); VII Всесвітньому конгресі
патофізіологів (Пекін, Китай, 2006); ІІІ Національному з’їзді
фармакологів „Фармакологія – крок у майбутнє” (Одеса, 2006);
Міждународній науково-практичній конференції студентів, молодих учених,
лікарів і викладачів “Актуальні питання експериментальної і клінічної
медицини”, присвяченої Дню науки (Суми, 2007), III з’їзді фармакологів
Росії “Фармакология – практическому здравоохранению”, (Санкт-Петербург,
Росія, 2007), Науково-практичній конференції „Актуальні питання
фармакології”, присвяченої 70-річчю

кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології (Вінниця, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 16 наукових робіт: з
них 3 статті в наукових спеціалізованих виданнях, рекомендованих ВАК
України, 11 тез у матеріалах конгресів, з’їздів, конференцій, одержано 2
патенти України на винаходи.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 151
сторінці рукопису і складається зі вступу, огляду літератури, розділу
“Матеріали и методи”, розділу власних досліджень, аналізу та
узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаних
джерел і додатків. Покажчик літератури складається з 185 найменувань (54
вітчизняних й 131 іноземних авторів). Робота ілюстрована 30 таблицями та
46 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Методи дослідження. Експериментальна частина досліджень виконана на 84
морських свинках масою 450-600 г. Досліди проводилися відповідно до
Методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України (О.В. Стефанов, 2001) і
відповідно до вимог Європейської конвенції по захисту хребетних тварин
(Страсбург, 18.03.1986 р.), директиви Ради Європейського економічного
товариства по захисту хребетних тварин (Страсбург, 24.11.1986 р.),
Статуту Української асоціації з біоетики та норм GLP (1992 р.), типового
положення з питань етики МОЗ України №66 від 13.02.2006 р. Евтаназію
тварин проводили шляхом дислокації хребців шийного відділу під наркозом
(тіопентал-натрій).

Як модель ранового процесу з хронічним перебігом використовували місцеве
променеве ушкодження шкіри, яке є найбільш складним і важко лікується.
Для цього використовували одноразове локальне рентгенівське опромінення
ділянки стегна дозою 60 Гр (Т.В. Звягінцева, 1998).

Предметом фармакологічних досліджень були препарати “Церебролізин”
(Ebewe Pharma, Австрія) – комплекс пептидів, одержаних з головного мозку
свині, “Пропес” (НВО НІР, Україна) – комплекс амінокислот і
низькомолекулярних пептидів, одержаних з ембріонів великої рогатої
худоби та препарат порівняння – мазь “Метилурацилова” (Нижфарм, Россия),
що містить 10 % метилурацил.

“Церебролізин” вводили двома способами: паравульнарно та
внутрішньом’язово. Паравульнарне введення проводили через день, доза 1
мл/кг з 3-4 точок по периметру вогнища на межі між ушкодженою та
здоровою тканиною – усього 10 введень. Внутрішньом’язове введення
здійснювали в стегно, протилежне вогнищу ушкодження. Курс лікування й
дози відповідали паравульнарному введенню – 10 введень через день, доза
1 мл/кг. “Пропес” вводили паравульнарно і внутрішньом’язово, доза 1
мл/кг за такою ж схемою, що й “Церебролізин”. Мазь “Метилурацилова”
накладалася на всю поверхню рани щодня.

Тварини були розподілені за 7-ма групами: перша група – інтактні; друга
– морські свинки з хронічним перебігом ранового процесу, без лікування
(контроль);

третя, четверта, п’ята, шоста й сьома групи – тварини з рановим
процесом, який довго не загоюється, до яких застосовували відповідно
мазь “Метилурацилова”, препарат “Церебролізин”, що вводився
внутрішньом’язово і паравульнарно, та препарат “Пропес”, що вводився
внутрішньом’язово і паравульнарно. Початок і тривалість лікування у всіх
групах були однаковими. Тварини виводилися з

експерименту на 21-у добу – після закінчення курсу лікування і на 35-у
добу – для контролю віддалених наслідків.

Ефективність лікування оцінювали за місцевими виявленнями ранового
процесу: гіперемія, епітелізація, деепіталізація, твердість вогнища.

Для оцінювання стану прооксидантно-антиоксидантної системи вивчали
продукти перекисного окислення ліпідів (ПОЛ): первинні – дієнові
кон’югати (ДК) і вторинні – тіобарбітурової кислоти активні продукти
(ТБК-АП) у вогнищі і крові (В.С. Якушев, Р.И. Лифшиц, 1979; А.Б.
Косухин, 1987), активність ферментів антиоксидантної системи (АОС):
супероксиддисмутазу (СОД) і каталазу (Кат) у вогнищі і крові (С. Чевари,
Г. Андел, Я. Штренгер, 1991), антиоксидантний коефіцієнт (АК) –
інтегральний показник стану антиоксидантної системи (Л.М. Овсяннікова,
2006).

Для оцінювання перебігу запальної фази ранового процесу вивчали ключові
прозапальні цитокіни IL-1?, TNF-? ? хемокін IL-8 у вогнищі і крові
методом імуноферментного аналізу (В.Н.Орехович, 1977), використовуючи
тест-системи для кількісного визначення цитокінів (ТОВ „Укрмедсервіс”,
Донецьк, Україна)

Для з’ясування морфологічних особливостей ранового вогнища зрізи шкіри
товщею 5-6 мкм після відповідного оброблення фарбували гематоксиліном та
еозином, пікрофуксином за Ван-Гізон, Шифф-йодною кислотою, а також
галоціаніном за Ейнарсоном (Э.Пирс, 1962; Г.А.Меркулов, 1969). На
мікропрепаратах, пофарбованих пікрофуксином за Ван-Гізон, проводили
фотометричне визначення оптичної щільності колагену дерми з
використанням комп’ютерних зображень, одержаних на мікроскопі Axiostar
plus (Zeiss), і програми Prоgress (К.Ташке, 1980).

Імуногістохімічні дослідження виконувалися з використанням кролячих
моноклональних антитіл (МКА) к CD 34 (трансмембранному білку
ендотеліоцитів судин) виробництва НПЦ „Медбиоспектр”, Москва, Росія.
Візуалізація комплексів антиген-антитіло відбувалася пероксидазним
методом і непрямим методом Кунса з додатковим обробленням зрізів
антитілами морської свинки до імуноглобулінів кролика, міченими ФІТЦ.
Для контролю використовували аналогічні препарати без первинного
оброблення їх МКА CD 34. Препарати, виготовлені імунопероксидазним
методом, вивчали на світловому мікроскопі Axiostar plus (Zeiss) і
фотографували на цифровій фотокамері ProgRess C10 plus. Препарати,
виготовлені імунолюмінесцентним методом, вивчали на люмінесцентному
мікроскопі ЛЮМАМ И2, фотографували на цифровій фотокамері ProgRess C10
plus. Результати досліджень оброблялися стандартними методами
варіаційної статистики на IBM-Pentium III з використанням пакета
прикладних програм „Stadia-6”, Microsoft „Excel” (М.Б.Славин, 1989;
А.П.Кулаичев, 1998).

Результати дослідження та їх обговорення. Насамперед вивчали вплив
церебролізину, пропесу і препарату порівняння на місцеві виявлення
ранового процесу, викликаного місцевим променевим ушкодженням шкіри.

Встановлено, що в групі контролю спостерігався виразковий дефект
площиною 78,5±1,6 мм2, укритий щільним, коричневого кольору струпом, з
блідою шкірою навколо вогнища, без вираженого набряку, дуже твердий.
Протягом 2-х місяців мимовільного загоювання рани не відбулося (табл.
1).

Таблиця 1.

Клінічна ефективність лікування хронічної рани у морських свинок

Місцеві проявлення загоювання після початку лікування, % тварин Поява
гіперемії Відторг-нення струпу

21-а доба 35-а доба

Характер досліду відсутність ранового дефекту без заго-ювання
відсутність ранового дефекту наявність повторної виразки без
заго-ювання

Контроль 0 100 0 – 100 Не спостеріг-алось –

Мазь “Метил-урацилова” 43 57 14 29 57 Не спостеріг-алось 18-20 доба

Пропес, внутрішньо-м’язове

введення 83 17 33 50 17 6-7 доба 12-14 доба

Пропес, пара-вульнарне введення 83 17 92 0 8 3 доба 10-12 доба

Церебролізин, внутрішньо-м’язове

введення 83 17 33 50 17 5-7 доба 12-14 доба

Церебролізин, пара-вульнарне введення 75 25 92 0 8 4-6 доба 10-12 доба

Під час лікування маззю “Метилурацилова” гіперемія була відсутня, тільки
на 18-20 добу відбувалося відторгнення струпу, на 21-у добу після
початку лікування лише в 43 % випадків спостерігалася повна
епіталізація, вогнище залишалося твердим. При внутрішньом’язовому
введенні препарату “Пропес” (ПП) і препарату “Церебролізин” (ПЦ) помірна
гіперемія з’являлася на 5-7 добу, відторгнення струпу відбувалося на
12-14 добу, повна епіталізація на 21-у добу з’являлася у 83 % випадків,
твердість вогнища змінилася незначно. Найбільш ефективними виявилися ПЦ
і ПП, що вводяться паравульнарно. Після введення ПП уже на 3-5 добу
спостерігалася виражена гіперемія, на 10-12 добу відбувалося
відторгнення струпу, на 21-у добу повна епіталізація у 83 % випадків,
розм’якшення вогнища ушкодження, відсутність повторної появи виразки.
Після застосування ПЦ на 4-6 добу виникали гіперемія, на 10-12 добу
відбувалося відторгнення струпу, на 21-у добу розм’якшення вогнища й
повна епіталізація в 75 % випадків, повторна поява виразки не відбулася.
На 35-у добу повна епіталізація в обох групах спостерігалася в 92 %
випадків.

На наступному етапі дослідження вивчався вплив ПЦ та ПП на стан процесів
ПОЛ у рановому вогнищі й периферічній крові.

Показано, що в рановому вогнищі й периферічній крові при хронічному
перебігу ранового процесу була виражена активація процесів ПОЛ: рівень
ДК у вогнищі збільшувався в 3,1 рази, у крові – у 2,1 рази; ТБК-АП
змінювався ще значніше, у вогнищі підвищувався в 4,6 разів, у крові – у
8,8 разів.

Під впливом мазі “Метилурацилова” зменшувалася активація процесів ПОЛ,
що виявлялося в зниженні рівня ДК у крові на 33 %, з незмінною їхньою
кількістю у вогнищі, ТБК-АП у вогнищі на 27 % і в крові на 60 %.

Внутрішньом’язове введення ПП зменшувало первинні продукти ПОЛ у вогнищі
на 29 %, у крові на 49 % і вторинні у вогнищі на 51 %, у крові на 77 %.
Паравульнарне введення порівняно з внутрішньом’язовим зменшувало
концентрацію вторинних продуктів ПОЛ у вогнищі на 22 %. У подальшому
(35-а доба) рівень продуктів ПОЛ у вогнищі і крові зберігався на тому
самому рівні. Під впливом ПП, незалежно від способу введення,
спостерігалося більш виражене зниження процесів ПОЛ, ніж унаслідок дії
мазі “Метилурацилова”.

Лікування ПЦ також знижувало процеси пероксидації при обох способах
введення. Внутрішньом’язове введення ПЦ мало позитивний ефект у вогнищі,
де концентрація ДК знижувалася більше ніж під час лікування маззю
“Метилурацилова”, складаючи 55 % відносно контролю. Паравульнарне
введення препарату супроводжувалося прогресованим зниженням процесів ПОЛ
саме до 35-ої доби, що виражалося зменшенням рівня ДК у вогнищі на 16 %,
у крові – на 27 %, зменшенням рівня ТБК-АП у вогнищі на 45 %, у крові –
на 53 %.

Як відомо, оцінювання стану ПОЛ не може бути достатнім без урахування
активності АОС, яка в нормі контролює й обмежує ПОЛ, а міра наростання
процесів ПОЛ при патології залежить від резервів АОС (В.А. Барабой, В.Є.
Орел, И.М. Карнаух 1991; В.А. Барабой, Д.А. Сутковой, 1997; T.J. James
et al., 2003).

Паралельне вивчення АОС дозволило встановити, що у тварин з хронічним
перебігом ранового процесу у вогнищі і крові знижувалася активність
ферментів: СОД у вогнищі на 11 %, у крові на 14 %, Кат у вогнищі в 1,8
разів, у крові на 43 % і різко зменшувався АК.

Застосування мазі “Метилурацилова” підвищувало активність Кат у рановому
вогнищі в 3,1 рази та збільшувало АК у вогнищі і крові, чим, певно, і
пояснюється деяка стабілізація процесів пероксидації.

При внутрішньом’язовому введенні ПП збільшувалися Кат і АК лише у
вогнищі. Паравульнарне введення ПП активізувало антиоксидантні ензими як
у вогнищі, так і в крові (рис. 1), що супроводжувалося підвищенням АК.
Відносно контролю підвищувалася активність у вогнищі СОД на 38 % і в
крові Кат в 2,3 рази.

Рис. 1. Вплив препаратів „Церебролізин” і „Пропес” на стан
прооксидантно-антиоксидантної системи у вогнищі ушкодження.

А – вплив пропесу на ПОЛ; Б – вплив церебролізину на ПОЛ; В – вплив
пропесу на АОС; Г – вплив церебролізину на АОС; 1 – ДК; 2 – ТБК-АП; 3 –
СОД; 4 – Кат. * – рf°?a

J

J

>@¦oB

?

TH

a

„A`„A

) і церебролізином (Б).

1 – IL-1?; 2 – TNF-?; * – ?

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020