Обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм діяльності і розвитку
фірм
Підвищити продуктивність праці і досягти збільшення доходів фірми можна
шляхом творення нової і кращої продукції та нових методів виробництва
меншої вартості, що підвищують продуктивність.
Нововведення (інновації) – це розвиток винаходу від оригінальної ідеї до
практичного застосування. Нововведення більше ніж винахідництво залежить
від фірми: чи захоче вона його застосовувати.
Нововведення (інновації) для фірми – це нововведення в засобах та
предметах праці, самій праці, інформації, в ресурсах, а далі – в самій
продукції, її якості, менеджменті організації виробництва, умовах праці,
маркетингу.
Інвестиції – здійснення економічних проектів нововведень з метою
отримання доходів в майбутньому. З інвестиціями пов’язане поняття
амортизації. Це означає, що капітал, залучений в інновації, відноситься
на рахунок прибутків і витрат протягом декількох років. Наприклад,
інвестиційна сума може бути розподілена на десятирічний період.
Інвестиції в “ноу-хау” можуть мати і негативні наслідки. Наприклад,
виникнення великих консультативних інжинірингових фірм під час
структурної перебудови, розвитку інфраструктури може призвести до
серйозних економічних труднощів. Мета фірми, політика інновацій та
інвестиційна політика пов’язані між собою. Якщо метою фірми є досягнення
цільового прибутку, інвестиційна політика фірми будується в напрямі
досягнення певного мінімального прибутку на інвестиційний капітал. У цих
умовах мета фірми переорієнтовується на користь забезпечення окупності
при мінімальних вимогах до обсягу продажу і нормі прибутку від
капіталовкладень.
Інноваційна та інвестиційна політика фірми повинна будуватися відповідно
до цілей фірми, які можуть стосуватися різних сфер прикладання капіталу:
1) досягнення швидких результатів, найближчих до максимальних (розробки
нових видів продукції, технологій, виробництв, менеджменту);
2) стійке зростання фірми;
3) підвищення рівня кваліфікації персоналу;
4) закріплення позицій на ринку;
5) прагнення фірми запобігти банкрутству.
Конкретний зміст інвестиційної політики визначається, перш за все,
ступенем важливості об’єктів капіталовкладень. За європейським та
американським досвідом, усі капіталовкладення можуть бути згруповані
залежно від цілей. Найбільше практичне значення для інвестиційної
політики має класифікація інвестицій з точки зору диференціації норм
прибутку:
· вимушені капіталовкладення – вимоги до норми прибутку відсутні;
· зберігання позицій на ринку – норма приблизно дорівнює 6 %;
· оновлення виробництва – норма приблизно дорівнює 12 %;
· економія витрат – норма приблизно дорівнює 15 %;
· збільшення доходів – норма приблизно дорівнює 20 %;
· ризикові капіталовкладення – норма приблизно дорівнює 25 %.
Але в інвестиційній політиці необхідно приділяти увагу і розподілу
прибутку у часі, тобто скласти такий інвестиційний проект, який
максимально виграв би в часі, незалежно від розміщення витрат на його
фінансування.
Методи розрахунку інвестицій:
– метод поточної вартості, який передбачає розрахунок усіх коштів, що
надходять у діючих цінах, порівняно з розміром інвестицій;
– метод окупності, відповідно до якого розраховується час, необхідний
для того, щоб інвестиції окупили свою первісну вартість.
Критерієм доцільності прийняття проекту інвестування в інновації є
початкова вартість як алгебраїчна сума початкових витрат і доходу, тобто
дорівнює сумі початкових витрат за мінусом суми початкового доходу.
Сума початкових витрат дорівнює ціні нововведень (наприклад,
устаткування) + витрати на перевезення, монтаж і контроль із урахуванням
податків з продажу старого устаткування.
Сума початкового доходу дорівнює доходу від продажу старого устаткування
+ податкова знижка на продаж + податкові пільги на інвестиції.
Обґрунтування ефективності, рентабельності капітальних вкладень можливе
за допомогою врахування впливу таких чинників:
1) поточні доходи (прибутків) – це постійні доходи, які фірма отримує в
результаті капітальних вкладень (не включаючи одноразові доходи,
отримані в кінці інвестиційного періоду);
2) поточні витрати. Слід звернути увагу на характер залежності між
доходами і витратами. Якщо підраховано, що перші будуть збільшуватися
внаслідок капітальних вкладень, то це може відбиватись на витратах;
3) витрати на придбання (основні (початкові) капіталовкладення) – це
великі одноразові витрати, що здійснюються на початку інвестиційного
періоду, які власне і викликають грошові потоки. Це найбільша стаття
витрат, що передує здійсненню капітальних вкладень;
4) залишкова вартість – вартість капітальних вкладень наприкінці
інвестиційного періоду. Слід враховувати витрати на демонтаж, пакування,
транспортування, що знижує величину залишкової вартості;
5) інвестиційний період – необхідно враховувати при вивченні питання про
рентабельність варіантів. Вибір оптимального інвестиційного періоду
устаткування залежить від факторів змін у показниках призначення
надійності, розвитку галузі, зміни цін, появи нових законодавчих актів,
випадкових величин, що відображає зміни в попиті на продукцію, яка
виготовляється за допомогою цих пристроїв;
6) розрахунковий розмір ренти – для правильного розподілу платежів у
різних періодах часу. Не може бути нижчим, ніж норма прибутку,
встановлена для інвестування капіталовкладень, тобто нижчою від норми
витрат на капітал.
5.1.2. Сучасна концепція і практична спрямованість
інноваційно-інвестиційної діяльності
Законом України ”Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначаються як
усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти
підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється
прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
До майнових та інтелектуальних цінностей належать:
· грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні
папери;
· рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та інші
матеріальні цінності;
· майнові права, що випливають з авторського права, навички та інші
інтелектуальні цінності;
· сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань у
вигляді технічної документації;
· права користування землею, водою, ресурсами, обладнанням, спорудами, а
також інші майнові права і цінності.
Ці цінності і майнові права складають об’єкти інвестиційної діяльності.
За формами власності інвестиції поділяються на:
· державні;
· приватні;
· іноземні.
Залежно від строків освоєння інвестиції можуть бути:
· довгостроковими (більше 3 років);
· середньостроковими (до 3 років);
· короткостроковими (до 1 року).
Ознакою поділу інвестицій за формами вважається виділення фінансових і
реальних інвестицій.
Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у різні фінансові
інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні банківські
вклади, депозити, паї та ін.
Реальні інвестиції – це вкладення у виробничі фонди (основні та
оборотні).
Останнім часом в економічній літературі визначалась нова – інноваційна –
форма інвестицій (вкладення в нововведення).
Інтелектуальні інвестиції – це вкладення в об’єкти інтелектуальної
власності, що випливають з авторського, винахідницького і патентного
права, права на промислові зразки і корисні моделі.
Існують прямі і портфельні інвестиції.
Прямі інвестиції звичайно здійснюються без фінансових посередників у
виробничі фонди з метою отримання доходу та участі в управлінні
виробництвом.
Портфельні інвестиції звичайно здійснює пасивний інвестор, отримуючи
невелику частку (пай) у компанії, сподіваючись отримати хоч і невеликий,
але стабільний прибуток.
До суб’єктів інвестиційної діяльності Законом “Про інвестиційну
діяльність” віднесені інвестори та учасники (українські та іноземні
фізичні і юридичні особи).
Таким чином, інвестиційна діяльність – це послідовна сукупність дій її
суб’єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій з метою
отримання доходу або прибутку.
Кожна держава як суб’єкт інвестиційної діяльності визначає в своєму
законодавстві правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності.
5.1.3. Формування державної політики щодо інноваційно-інвестиційної
діяльності фірми
Втручання держави в інвестиційні процеси пов’язане з тим, що інвестиції
носять, в основному, ризикований характер. Віддача від вкладення
капіталу в інновації має мало спільного з гарантованими виплатами
позичкового відсотку на капітал чи дивіденду на акції.
Державна інноваційна політика має різні форми – адміністративно-відомча
форма, у вигляді прямого дотаційного фінансування, яке здійснюється
відповідно до спеціальних законів (наприклад, Закон України “Про
інвестиційну діяльність”).
Програмно-цільова форма державного регулювання передбачає контрактне
фінансування цільових програм, прямі заходи держави щодо створення
консорціумів, інженерних центрів, наукових і технологічних парків та
інших формувань, в умовах яких реалізуються складні інноваційні ідеї.
Наочний приклад ефективності таких структур – державна підтримка цих
ідей.
Непрямі доходи держави сприяють стимулюванню інноваційних процесів. До
них належать:
· лібералізація податкового законодавства (розмір податків до 25 % –
добре, менше – ні);
· законодавчі норми – закріплюють права винахідників на їх винахід;
· створення соціальних інфраструктур – формування єдиної інформаційної
системи, що регулює в державі всі етапи інноваційної діяльності.
5.2. Обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм
5.2.1. Обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм: зміст, склад,
структура.
5.2.2. Формування інноваційно-інвестиційної стратегії фірми; причини і
методи обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм.
5.2.3. Етапи практичної реалізації інноваційно-інвестиційних проектів.
5.2.1. Обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм: зміст, склад,
структура
Інвестиційна програма підприємства – це комплекс, сформований для
реалізації реальних інвестиційних проектів, згрупований з метою
зручності управління.
Для прийняття інвестиційних рішень щодо включення окремих реальних
проектів до інвестиційної програми підприємства проводиться їх
співставлення на основі ранжування за окремими показниками ефективності
та ризику.
Сформована інвестиційна програма підприємства може мати вигляд,
представлений у табл. 5.1.
Таблиця 5.1
Інвестиційна програма підприємства
Найменування прийнятих до реалізації реальних інвестиційних проектів
Показники реальних інвестиційних програм
Потрібний обсяг інвестиційних ресурсів, тис. грн. Рівень
ефективності проекту за обраним показником Рівень ризику проекту за
обраним показником Загальний термін інвестиційного періоду, роки
Проект А
Проект Б
Проект В
У цілому інвестиційна програма
5.2.2. Формування інноваційно-інвестиційної
стратегії фірми
Передінвестиційні дослідження починаються з опрацювання інвестиційної
стратегії суб’єкта господарювання. Інвестиційна стратегія передує етапу
попередньої розробки інвестиційного проекту. Інвестор керується цією
стратегією на всіх етапах життєвого циклу інвестиційного проекту, який
складається з певних фаз: передінвестиційної, інвестування та
експлуатації виробництва.
Інвестиційна стратегія – це система довгострокових цілей інвестиційної
діяльності і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Інвестиційна стратегія визначає головні цілі інвестиційної політики щодо
дохідності, ліквідності, ризику та зростання капіталу; відповідальних за
проведення політики та їх обов’язки; рекомендації щодо складу активів
інвестиційного портфеля, його видів та інвестиційних якостей; умов
придбання та продажу активів, строків їх зберігання та переміщення з
одного портфеля в інший; правил обліку, дотримання нормативів,
звітності, комп’ютерного забезпечення; способів управління інвестиційним
портфелем та підтримки відповідних пропорцій між первинним та вторинним
резервом цінних паперів (активів), їх використанням суворо за
призначенням.
Процес стратегічного управління інвестиційної стратегії отримує свою
подальшу конкретизацію у процесі тактичного управління шляхом формування
інвестиційного портфеля компанії.
Формування інвестиційного портфеля є середньостроковим управлінським
процесом, який здійснюється в рамках стратегічних рішень і поточних
фінансових можливостей підприємства.
У свою чергу, процес тактичного управління інвестиційною діяльністю
отримує своє завершення в оперативному управлінні реалізацією окремих
інвестиційних програм і проектів.
Існують наступні етапи формування інвестиційної стратегії підприємства.
1. Визначення загального періоду формування інвестиційної стратегії. Цей
етап залежить від ряду умов:
· прогнозованості розвитку економіки в цілому;
· прогнозованості розвитку інвестиційного ринку;
· галузевої приналежності компанії.
2. Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності (забезпечення
приросту капіталу, зростання рівня прибутковості інвестиційної зміни
пропорцій у формах реального і фінансового інвестування, зміна галузевої
та регіональної спрямованості інвестицій).
3. Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей
інвестиційної діяльності. Здійснюється за двома напрямами:
· розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності;
· розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів.
4. Конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її реалізації. Тут
повинні забезпечуватися зовнішня та внутрішня синхронізація у часі.
Зовнішня синхронізація передбачає узгодженість у часі реалізації
інвестиційної стратегії з загальною стратегією розвитку підприємства, а
також з прогнозованими змінами кон’юнктури інвестиційного ринку.
Внутрішня синхронізація передбачає узгодженість у часі реалізації
окремих напрямів інвестування між собою, а також формування необхідних
для цього інвестиційних ресурсів.
5. Оцінка розробленої інвестиційної стратегії.
Критерії оцінки розробленої інвестиційної стратегії підприємства:
· узгодженість інвестиційної стратегії із загальною стратегією
економічного розвитку (цілі, напрями, етапи);
· внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії;
· узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем;
· реалізованість інвестиційної стратегії з урахуванням наявного
ресурсного потенціалу;
· прийнятність рівня ризику, пов’язаного з реалізацією інвестиційної
стратегії;
· результативність інвестиційної стратегії.
5.2.3. Принципи і методи обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм
??
’
N
???????¤?¤?$???????i?Теоретичні засади інвестиційного аналізу складають
систему методів і показників обчислення ефективності (оцінки
привабливості) інвестування.
Найвідоміші методи можна поділити на 3 групи:
1) методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення
грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними
потоками);
2) методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю;
3) методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії
часової вартості грошей.
За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів,
тобто оцінюється і співставляється інвестиційна привабливість
(ефективність) напрямів інвестування окремих програм.
Розрізняють 3 види оцінки ефективності інвестицій: фінансову
(комерційну), бюджетну та економічну.
Фінансова передбачає оцінку фінансових результатів реалізації проекту
для його безпосередніх учасників. Вона базується на очікуваній нормі
дохідності, яка влаштовує всіх суб’єктів інвестування. Інші наслідки
впровадження проекту не враховуються.
Бюджетна оцінка ефективності характеризує очікувані співвідношення
видатків, податків та зборів. Економічна ефективність інвестиційного
проекту – це різниця між результатами і витратами за межами фінансової
ефективності прямих учасників проекту.
Економічна ефективність характеризує ефективність проекту для народного
господарства загалом або для галузі, групи підприємств зокрема.
Залежно від виду оцінки ефективності застосовуються певні методи
інвестиційного аналізу.
Традиційні методи базуються на обчисленні таких показників, як норма
(коефіцієнт) та період (строк) окупності інвестицій. Норма ефективності
розраховується як відношення сумарних грошових надходжень у дійсній
вартості до суми інвестованих коштів, спрямованих на реалізацію
інвестиційного проекту.
Норма ефективності повинна бути більше 1:
, (5.1)
де НЕр – річна норма ефективності;
ГНр – середньорічні грошові надходження;
ІК – загальна сума інвестованих коштів.
Період окупності обчислюється як:
, (5.2)
де ПО – період окупності інвестицій у роках;
ГН р – середньорічні грошові надходження.
Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю базуються на
обчисленні балансової і чистої рентабельності інвестицій (РІ б; РІ ч ).
, (5.3)
де РІ б – балансова рентабельність інвестицій;
РД – середньорічний дохід компанії (прибуток);
, (5.4)
де РІ ч – чиста рентабельність інвестицій;
Пп – податкові та процентні платежі.
У світовій практиці відомо декілька методів оцінки ефективності
інвестицій та життєвого циклу проектів, що ґрунтуються на теорії часової
вартості грошей.
Метод розрахунку прибутку
Він дозволяє визначити статичну норму ефективності інвестицій, тобто
загальну потребу у прибутку для здійснення обов’язкових платежів. Може
визначатися щодо інвестицій або виробничих фондів:
, (5.5)
, (5.6)
де НЕс – статична норма ефективності;
– загальна потреба у прибутку впродовж інвестиційного періоду (Т);
Ік – середньорічний обсяг інвестицій у періоді, що розглядається;
ФВ – середньорічна вартість виробничих фондів.
Метод чистої теперішньої вартості капіталу (ЧТВ)
Дозволяє визначити динаміку норми ефективності (дохідності) як норми
приведення (дисконту), при якій сума дисконтованого доходу за певний
інвестиційний період дорівнює інвестиціям:
, (5.7)
, (5.8)
де Д – дохід (прибуток);
Ік – інвестовані кошти;
НД – норма дохідності (дисконту);
Т – період інвестиційного циклу;
Дт – річний дохід.
У світовій практиці при розрахунках динамічної норми дохідності
застосовують такі граничні умови:
1) норма зіставляється з процентною ставкою кредитного ринку;
2) для інвестиційного аналізу відбираються тільки ті проекти, у яких
різниця Д – ІК>0 або Д / ІК>1;
3) для подальшого аналізу залишаються тільки ті проекти, де норма
дохідності становить не менше 15-20.
Метод граничної ефективності дозволяє встановити задану норму
дохідності. Здійснюється порівняння розрахункової норми дохідності з
мінімально можливою. Мінімально можливою є норма, при якій ЧТВ=0 або
дисконтовані інвестиції дорівнюють первинним:
. (5.9)
Метод бюджетування інвестицій
Базою цього методу є визначення співвідношення позитивних і негативних
грошових потоків. З цією метою визначається позитивний грошовий потік
(середньозважений чистий приведений дохід) у розрахунку на кожного
інвестора:
, (5.10)
де ЧПД – чистий приведений дохід у розрахунку на одного інвестора;
Пп – процентні платежі, що враховують ставку корпоративного податку,
інші платежі і збори;
Дт – річний дохід;
Сп – ставка прибуткового податку окремого інвестора;
ІКі – первинний капітал, інвестований окремим інвестором;
ІКт – додатковий щорічний капітал (реінвестиції).
Метод бюджетування інвестицій дозволяє визначити строки окупності
інвестицій, а також розмір доходу, що його очікує кожний інвестор за
будь-який період життєвого циклу інвестицій.
5.2.4. Етапи практичної реалізації інноваційно-інвестиційних проектів
Кожний інвестиційний проект проходить певні етапами. У свою чергу,
кожний етап може поділятися на підетапи.
Розрізняють 3 етапи реалізації інвестиційних проектів:
· передінвестиційний;
· інвестиційний;
· експлуатаційний.
Кожний етап має свої цілі і завдання. Зміст передінвестиційних
досліджень складається з таких дій:
а) аналіз інвестиційних можливостей здійснення проекту. (повинен бути
основою процесу розробки проекту; чи доцільною є реалізація проекту;
який варіант є кращим для досягнення цілей проекту; обґрунтування
проекту в цілому та за всіма основними параметрами);
б) розробка (звуження кола пропозицій шляхом проведення більш детального
їх вивчення; відкидаються невдалі варіанти і робиться детальне вивчення
елементів відібраного проекту);
в) експертиза (кінцева оцінка всіх аспектів проекту перед запитом про
його фінансування).
Інвестиційний етап складається з таких підетапів:
· а) переговори і укладання контрактів;
· б) проектування;
· в) будівництво;
· г) маркетинг.
Експлуатаційний етап складається з наступних підетапів:
· а) запуск;
· б) заміна обладнання;
· в) розширення, інновації.
Експлуатаційні випробування включають:
· а) проведення порівняння експлуатаційних характеристик проекту із
запланованими показниками;
· б) виявлення розбіжностей;
· в) визначення причин виявлених розбіжностей;
· г) розробка заходів щодо усунення розбіжностей.
Метою проведення експлуатаційних випробувань є отримання поточних даних
про рівень результатів у ході виконання робіт за проектом.
Остаточна оцінка проекту включає:
· перевірку фінансової звітності;
· паспортизацію;
· виявлення невиконаних зобов’язань;
· завершення невиявлених зобов’язань;
· гарантійне обслуговування та кінцеві розрахунки.
5.3. Напрями підвищення ефективності інноваційно-інвестиційної
діяльності
5.3.1. Пріоритети інноваційно-інвестиційної діяльності та обґрунтування
їх вибору.
5.3.2. Виробничі технології як об’єкт управління.
5.3.3. Основи нової інвестиційної політики.
5.3.1. Пріоритети інноваційно-інвестиційної
діяльності та обґрунтування їх вибору
Виходячи з першочергових завдань економічної політики, пріоритетними
будуть ті напрями інвестування, які спроможні за порівняно короткий
термін забезпечити відчутні зрушення в економіці. Такими напрямами є
галузі та виробництва:
· з коротким терміном окупності затрат (АПК, легка, харчова
промисловість);
· суттєвим мультиплікативним ефектом, тобто їх розвиток дає значний
поштовх для економічного зростання супутніх виробництв (зокрема,
виробництво складної техніки, машин і устаткування);
· значним експортним потенціалом і конкурентоспроможністю.
Зазначені пріоритети повинні бути узгоджені та забезпечені відповідними
економічними механізмами залучення і використання інвестицій.
Перша група підприємств має важливе значення для економіки з точки зору
швидкого повернення інвестованих коштів і тому є досить привабливим
об’єктом інвестування. Успішна реалізація інвестиційних проектів на цих
об’єктах – важливий фактор формування довіри до держави за умови
дотримання останньою задекларованих зобов’язань і реальних кроків щодо
підтримки вітчизняного виробника та інвестора.
Друга група підприємств і виробництва важлива тим, що це – одна з
найважливіших базових галузей вітчизняної економіки, яка забезпечує
успішний розвиток усіх підприємств виробничого комплексу. Крім того вона
дає можливість створити велику кількість робочих місць, забезпечити
зайнятість і зберегти кадровий потенціал промислової сфери. Поряд із
прямим економічним результатом, досягається суттєвий соціальний ефект –
підвищення рівня життя, скорочення безробіття, зростання доходів
населення, його купівельної спроможності тощо. “Програмою діяльності
Кабінету Міністрів на 1998 р.” серед цієї групи підприємств пріоритет
визначено за літакобудуванням, суднобудуванням і виробництвом
ракетно-космічної техніки, що підтверджує їхню важливість для
економічного розвитку. Інвестування в третю групу підприємств і
виробництв важливе для покращання співвідношення імпорту та експорту.
Налагодження виробництва імпорта замінної продукції дасть змогу в ряді
випадків замкнути технологічні ланцюжки, досягти суттєвої економії
витрат, пов’язаних із митними процедурами, і в кінцевому результаті
скоротити дефіцит зовнішньої торгівлі.
5.3.2. Виробничі технології як об’єкт управління
Управління виробничими відносинами суспільства у ринковій економіці
можна вважати успішним, якщо воно забезпечує конкурентоспроможність
конкретної виробничої системи в цілому, тобто гармонійний розвиток її
керуючої та керованої частин.
Фактори, що впливають на стан і розвиток виробничої системи:
· технологія основного та допоміжного виробництва об’єкта управління;
· технологія системи управління об’єктом;
· характер економічного та політичного впливу зовнішнього середовища на
виробничу систему;
· рівень технологічної та економічної підготовки персоналу;
· рівень розвитку науки та техніки в конкретних та суміжних видах
діяльності суспільства;
· насиченість інтересів у кожному конкретному виді діяльності;
· економічний потенціал, що залучається в систему (економічна
привабливість, капітал, ресурси).
Інноваційний менеджмент – одна із сторін системи управління, яка
забезпечує прогресивність, тобто поступову динаміку розвитку всіх груп
зазначених вище факторів.
Класифікація виробничих технологій
Інноваційний менеджмент вирішує завдання правильного підбору та
поєднання різних за природою технік і технологій, що забезпечують
підприємницький успіх у бізнесі. Важливість кожної технології відносна,
але нехтування ними підвищує ступінь ризику на шляху до успіху.
Технології подвійного призначення називаються конверсійними.
Технологія – це сукупність прийомів та способів обробки та переробки
різних засобів. Поняття технології розглядають у зв’язку з конкретною
сферою застосування.
Мова опису технології – це засіб відображення інтелектуальної сутності
технології для її аналізу, збереження та надання для майнової
незалежності автора.
Інноваційний менеджмент пов’язаний з розвитком та удосконаленням
технологій.
5.3.3. Основи нової інвестиційної політики
Основні засади нової інвестиційної політики України викладені в
Постанові Кабінету Міністрів України від 1.06.96. № 384, якою
затверджено “Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах
ринкової економіки”; Указі Президента України “Про заходи щодо
реформування інвестиційної політики в Україні” від 18.07.96; Законі
України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96; Законі України
“Про державне регулювання ринку цінних папір” від 30.10.96 та ряді інших
документів.
Падіння інвестицій спричиняє додаткове падіння виробництва, а це, у свою
чергу, веде до скорочення інвестиційних ресурсів держави та власних
джерел інвестування у суб’єктів господарювання.
Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну
діяльність, є однією з найбільш важливих умов реалізації державної
інвестиційної політики.
Основи нової інвестиційної політики в концентрованому вигляді зводяться
до наступних пунктів.
1. Держава цілеспрямовано і послідовно децентралізує інвестиційне
перенесення з безповоротного бюджетного фінансування на кредитування на
основі повернення і платності. Безповоротне фінансування зберігається
переважно для соціально важливих некомерційних об’єктів, що не мають
власних джерел доходів; таке фінансування має охоплювати лише
найважливіші життєзабезпечуючі виробництва і соціальну сферу.
2. Посилення державного контролю за цільовим використанням коштів
бюджету, які спрямовуються на інвестиції.
3. Частину централізованих інвестиційних коштів необхідно
використовувати на реалізацію швидкоокупних і ефективних інвестиційних
проектів.
4. Постійне удосконалення нормативної бази залучення інвестицій,
приведення її до світових стандартів.
Таким чином, держава вбачає своїм головним завданням створення
сприятливих умов для активізації інвестиційної діяльності, стимулювання
власної діяльності як інвестора. Основним джерелом мають стати власні та
залучені кошти.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Закон України «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної
Ради України. – 1991. – № 25.
Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – № 31.
Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. –
1991. – № 20.
Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 49.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості
Верховної Ради України. – 1992. – № 29.
Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності» // Голос України. – 1992. – №
78.
Закон України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» //
Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30.
Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України.
– 1991. – № 14.
Закон України «Про підприємства в Україні» // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 24.
Закон України «Про приватизаційні папери» // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – № 24.
Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» //
Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
