Механізми державного регулювання іноземного інвестування в Україні
Іноземні інвестиції дозволяють компенсувати дефіцит національних
капіталів, а також є провідником сучасних технологій виробництва та
управління, своєрідною “перепусткою” на світові ринки товарів, капіталів
та технологій.
Аналіз українських реалій свідчить, що іноземні інвестиції у нашій
державі не стали чинником подолання галузевих та регіональних
диспропорцій. їхній обсяг і структура вкладень не дають підстав
розцінювати іноземні інвестиції як вагомий позитивний чинник
соціально-економічної динаміки.
За розрахунками Міністерства економіки та з питань європейської
інтеграції України, загальна потреба в інвестиціях для структурної
перебудови економіки становить від 140 до 200 млрд. доларів, а щорічна
потреба в інвестиціях – 20 млрд. доларів. Фактично ж валові інвестиції в
основний капітал за 1994-2001 pp. склали 47 млрд. доларів.
Збільшення загального обсягу іноземних інвестицій вбачається доцільним
провести, перш за все, за рахунок прямого іноземного інвестування. Пряме
іноземне інвестування для приймаючої країни має такі позитивні наслідки,
як: модернізація виробничої бази, краще задоволення потреб внутрішнього
ринку, надання технічної допомоги, підготовка персоналу на рівні
сучасних світових вимог і передача управлінських навичок, передача нових
технологій та інновацій, створення нових робочих місць, збільшення
податкових надходжень у приймаючої країні, ефективніше використанню
місцевих ресурсів, посилення конкуренції на внутрішньому ринку,
структурна перебудова економіки.
Офіційна статистика України показує, що з початку 2001 року темпи
надходження прямих іноземних інвестицій в Україну уповільнилися. Аналіз
структури прямих іноземних інвестицій по галузях засвідчує, що іноземні
інвестори віддають перевагу таким галузям, як харчова промисловість,
внутрішня торгівля, машинобудування та металообробка, фінанси, кредит та
страхування. В Україні переважає активність малих за міжнародними
мірками іноземних фірм, які не здатні у своїй більшості суттєво вплинути
на структуру, технологічний та інноваційний рівень національної
економіки.
Недостатнє використання інвестиційного потенціалу України пояснюється
низкою факторів: політична нестабільність; непередбачуваність і
непрозорість державної політики; надмірна фіскальна активність держави;
вузькість та неструктурованість внутрішнього ринку; обтяжлива митна
політика; недосконалість галузей інфраструктури; нерозвиненість
інституційної інфраструктури ринку; «клановість» економіки,
нераціональність економічної поведінки; низька якість життя;
недосконалість правового середовища та сфери державного управління
економікою.
Вважаємо, що з погляду країни-реципієнта найефективнішим способом
залучення іноземного капіталу є прямі іноземні інвестиції (ПІІ). У свою
чергу, для їх економічної доцільності існує декілька вимог: ПІІ повинні
здійснюватись для заміщення імпорту готової продукції, а не для
заміщення внутрішнього виробництва; ПІІ повинні створювати
експортоорієнтовані виробництва, що веде до ефективного використання
порівняльних переваг країни-реципієнта у міжнародному поділі праці; ПІІ
повинні в нових розробках використовувати місцевий науковий потенціал і
приносити цінний технологічний та управлінський досвід тощо.
Таким чином, важливою складовою економічної політики держави-реципієнта
іноземних інвестицій є здійснення належного регулювання їхнього
залучення та використання.
z|TH
e
торів врегульований спеціальною ст. 10 Закону України “Про режим
іноземного інвестування”. Із змісту статті випливає, що законодавець
передбачив такі форми захисту прав, як виплата компенсації у разі
застосування державою примусового вилучення власності та відшкодування
збитків, заподіяних державними органами та їх посадовими особами. У той
же час законодавець не вказав строки їх виплати, а також тих, хто
конкретно має виконувати ці обов’язки, не назвав джерело, з якого
здійснюватимуться ці виплати.
Українське законодавство встановлює національний режим для іноземних
інвесторів, тобто режим, який є не менш сприятливим, ніж стосовно
власних громадян та підприємств. Встановлення національного режиму щодо
іноземного інвестування є загальновизнаним у практиці розвинених країн
та у міжнародних договорах про взаємний захист інвестицій. Виходячи з
положень Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні
суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та
коштів вітчизняного походження” від 17.02.00 р. та Рішення
Конституційного Суду України від 29.01.02 р. (справа про оподаткування
підприємств з іноземними інвестиціями) можна зробити висновок про
скасування пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, незалежно
від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації у сфері
валютного та митного регулювання та справляння податків. Зважаючи на це,
не уявляється можливим застосувати окремі положення діючих правових
актів у сфері іноземного інвестування. Це стосується, зокрема, ч.1 ст.18
Закону України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 p., яким
закріплено, що майно, яке ввозиться в Україну як внесок іноземного
інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями
(крім товарів для реалізації або власного споживання) звільняється від
обкладання митом, та деяких інших.
Отже, механізм правового регулювання іноземного інвестування в Україні є
неузгодженим та недосконалим. За останні роки механізм державного
управління цією сферою постійно змінювався, але залишається
неврегульованим. Це зумовлено також тим, що у державі відсутній єдиний
центральний орган виконавчої влади з питань державного управління
інвестиційною діяльністю.
Таким чином, з метою покращання механізму залучення іноземного
інвестування необхідно провести наступні заходи: розробка чіткої,
обґрунтованої державної стратегії залучення іноземних інвестицій;
створення єдиного центрального органу виконавчої влади, основним
завданням якого повинно бути проведення єдиної державної політики у
сфері залучення інвестицій; вдосконалення правового регулювання
іноземного інвестування шляхом узгодження діючих нормативно-правових
актів у сфері інвестиційної діяльності та розробки механізму реалізації
гарантій майнових прав інвесторів; послідовне проведення митної та
податкової політики з метою забезпечення режиму для іноземних
інвесторів, який є не менш сприятливим, ніж для національних громадян та
підприємств; розвиток внутрішнього ринку та його інфраструктури;
розширення попиту на внутрішньому ринку як запоруки ефективності
здійснення інвестиційних проектів; створення прозорих і справедливих
умов легалізації “тіньових капіталів”; сприяння розвитку малих
підприємств, в тому числі – на основі іноземних інвестицій, у галузях,
визначених як пріоритетні.
Реалізація зазначених заходів має поліпшити загальні умови
господарювання, створити сприятливий інвестиційний клімат, що стане
передумовою для залучення в економіку України іноземних та мобілізації
внутрішніх інвестицій.
Література
Є. Горовець, студент IV курсу юридичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
