Громадянське суспільство в Україні: проблеми теорії і практики
Сучасна Україна в певній історичній перспективі просто приречена
сформувати громадянське суспільство. Вибір і конституційне закріплення
демократичного вектора розвитку політичної системи в поєднанні з метою
формування правової держави не має іншої цивілізаційної альтернативи.
Сказане ні в якій мірі не означає, що громадянське суспільство
“з’явиться” в Україні, в реально виникне саме по собі. Його дійсне
наближення та “реальне народження буде вимагати не тільки певного
історичного часу, але й свідомого руху всіх суспільних акторів даного
процесу. Окрім того, враховуючи величезний історичний досвід становлення
громадянського суспільства в різних країнах, можливо стверджувати, що в
України є шанс втілити цю ідею в реальність з найменшими втратами часу
та інших ресурсів. Але за певних умов: по-перше, що ми цей досвід
засвоїмо в достатньому обсязі і неупереджено, і по-друге, що будемо
діяти адекватно, послідовно і неухильно при вирішенні цієї складної і
масштабної задачі.
“Стихійний” процес формування громадянського суспільства в Україні йде
вже сьогодні: паростки приватної власності, ринкових відносин та
ринкової інфраструктури, соціальної і політичної структуризації,
об’єктивно зумовлюють виникнення соціального підґрунтя і інституцій
громадянського суспільства – середнього класу, організаційних форм вияву
громадянської самодіяльності і соціальної самоорганізації, розвитку
певних сфер суспільної свідомості і ті. Що ж до цілеспрямованої та
керованої суспільно-державної активності в цьому напрямку, то треба
визнати певну неготовність необхідного арсеналу ідеологічних,
організаційних, правових та інших засобів, які б могли забезпечити
розвиток цієї сфери суспільного життя України за бажаним сценарієм.
Причини такого стану в певній мірі криються у відповіді на питання, чи
потрібне громадянське суспільства нинішньому українському класу влади,
але це – предмет окремого аналізу. В національній філософській,
політичній і правовій літературі радянської доби даної проблеми мов би й
не існувало: становлення тоталітарної системи і її ідеологія
викреслювали і навідріз замовчували саму ідею громадянського
суспільства.
В українській державі радянських часів не було жодних проявів
громадянського суспільства, тобто не існувало самого предмета наукового
дослідження, а існуючі сурогати соціальної самоорганізації мало надихали
вчених на їх вивчення. Однак, треба визнати, що офіційна ідеологія КПРС,
задля надання тоталітарному режиму вигляду “демократичного” фасаду, хоч
і не оперувала категоріями громадянського суспільства, все ж
використовувала його квазіінститути, які зовні дуже походили на своїх
західних аналогів насправді ж їм бракувало відповідного внутрішнього
наповнення, вони не відбивали дійсне волевиявлення їх учасників, а мали
на меті “вдобрять” офіційно-державницьку “лінію” знизу. За роки
незалежності, коли в України виникли перші окремі паростки
громадянського суспільства вони також не створювали достатню і, як не
дивно, така ж ситуація з публікаціями по проблематиці громадянського
суспільства спостерігається і в західній політології, щоправда, з інших
причин. Як вважають авторитетні спеціалісти в цій області, сама ідея
громадянського суспільства на Заході в сучасних умовах переживає період
кризи.
Бурхливе розповсюдження нових інформаційних технологій, загострення
конкуренції на світовому ринку призводять до вимивання з виробництва
значного контингенту людей найманої праці, зростання соціальної
нерівності, а в результаті -до послаблення національних суспільних
інституцій, які б могли протистояти цим негативним факторам.
Маргіналізація значних прошарків населення перетворює їх на
квазігромадян. Вони не можуть захищати свої права так. Певне зростання
уваги західних вчених до проблематики громадянського суспільства в 90-ті
роки XX ст. нерідко, і не без підстав, пов’язують з процесами
становлення його інститутів в постсоціалістичному просторі, а також в
інших країнах незахідного світу. Більше того, угорський соціолог Адам
Селігмен вважає, що громадянське суспільство на Заході безповоротно
пішло у минуле, а ідея громадянського суспільства, можливо, має навіть
важливіше значення для новонароджуваних демократій Східної Європи і
“третього світу”. Гадаю, має право на життя ще одна версія. Громадянське
суспільство на Заході протягом багатовікової історії свого існування
знало багато періодів підйомів і спадів, яскраві приклади яких маємо і в
XX столітті. Так, світові війни та націонал-соціалізм потіснили здобутки
громадянського суспільства у всьому західному світі, проте у перші ж
повоєнні роки Інституції громадянського суспільства в цих країнах не
тільки відновили своє функціонування, але й досягай нового розквіту.
Отже, нинішня криза громадянської самоорганізації на Заході зовсім не
свідчить про її історичний фінал. І те, що в науковій літературі Заходу
зараз зростає інтерес до процесів формування громадянського суспільства
в постсоціалістичних країнах і на Півдні, створює унікальну можливість
подальшого вдосконалення інститутів громадянського суспільства у
світовому масштабі, появи нових форм соціальної самодіяльності не тільки
в країнах, що опановують науку демократії, але й у західному світі.
В сучасних умовах для забезпечення успішного просування України по шляху
створення і ефективного функціонування громадянського суспільства, є
нагальна потреба наукового вивчення природи і суспільного призначення
його як цілого і окремих його інституцій в різноманітних соціальних і
історичних умовах, осмислення генези громадянського суспільства в різних
країнах. В певних верствах українського суспільства поступово визріває
усвідомлення того, що становлення інститутів громадянського суспільства
має вирішальне значення не тільки для позитивних наслідків політичної
модернізації в Україні, але й для рішучих перетворень в економічній
сфері і створення необхідних умов для функціонування соціальної, а затим
– і правової держави. Надзвичайно важливими є подолання інформаційного
голоду широких верств населення щодо природи і призначення
громадянського суспільства, трансформація цієї ідеї з елітарної на
рівень буденної свідомості зі збереженням всього ціннісно-етичного її
змісту. Генеза західного суспільства і держави, які “створювали” одне
одного протягом століть, свідчить саме про те, що громадянське
суспільство створює умови розвитку соціальної самодіяльності і
задоволення різноманітних комунікативних потреб особистості і соціальних
угруповань, а держава має стримувати надлишкові приватні чи корпоративні
прагнення громадянського суспільства. У такому розумінні громадянське
суспільство виступає носієм виключно індивідуального, суспільно
мувафіноване визначення такого приватного інтересу, який протистоїть
суспільному.
&
(
*
,
E
E
*ті як найважливіших факторах формування громадянського суспільства.
Відомий дослідник цієї проблеми Е. Блек бачить витоки громадянського
суспільства, передусім, в стихійно виникаючих формах колективної
самоорганізації в Європі XII- XIII ст. — гільдіях ремісників, комунах,
вільних містах тощо. Немало повчального можна отримати і з порівняльного
аналізу умов становлення громадянського суспільства на Заході і в
Україні, передусім, з метою визначитися в тому який досвід країн
усталеної демократії можливо використати в наших умовах, “приміряти”
розвинуті, класичні інститути громадянського суспільства “до лиця”
України. Специфічність генези громадянського суспільства на Заході
складає те, що це була історично перша форма такої суспільної
самоорганізації, і тому її виникнення, становлення і розвиток проходили
поза впливом Інститутів інших типів чи різновидів, які ще не заявили про
себе в інших цивілізаціях. Загальновизнано, що процес виникнення
громадянського суспільства в країнах Західної Європи розпочався
приблизно в XII ст. і йшов стихійним пошуком прийнятних інститутів
самоорганізації з використанням архаїчних форм, які трансформувались і
видозмінювались в процесі ускладнення умов соціального розвитку. Коріння
громадянського суспільства західного типу йдуть від традицій
антично-римської цивілізації, для якої характерною була велика роль
права як соціального регулятора. Певну роль відіграли і історичні умови
виникнення громадянського суспільства на Заході. “Друга хвиля” його
розповсюдження прийшла на XIX – XX ст, коли його інститути, звичайно,
під впливом прикладу Заходу з’являються в інших частинах світу
(Австралія, Канада, Японія, Півд.Корея, Ізраїль). Кінець XX—початок XXI
ст знаменує появу “третьої хвилі”. І провісником її є не тільки
кількісні показники – рух в цьому напрямку десятків країн з
тоталітарного минулого, -але й формування свідомості здійснення якісних
перетворень в інститутах громадянського суспільства на його
“батьківщині”.
Звернення до класичних теоретичних джерел та досвіду формування
громадянського супільства в західному світі, з однієї сторони, дає
підстави для використання цих ідей в практиці формування інститутів
громадянського суспільства в Україні? Відповідаючи на поставлене
питання, необхідно виходити, передусім, з того, що будь-які форми
соціальної самодіяльності ґрунтуються, щонайменше, на громадському
усвідомленні необхідності цих інституцій для задоволення індивідуальних
потреб, захисту прав і свобод особистості тощо. Саме наявність
приватного інтересу, який потребує захисту на соціальному рівні, і
формує “рух” окремих особистостей до таких Інституцій, а відтак, і є
головною рушійною їх діяльності і довірчою базою підтримки. “Інтреграл”
приватного інтересу і усвідомлення соціальної цінності суспільних форм
його забезпечення і є становою конструкцією взаємної довіри членів
суспільства і їх здатності діяти разом.
Отже, основною причиною розвалу радянської системи громадських
організацій було не сприйняття більшістю їх учасників сумнозвісного
“добровільнообовязкового” принципу їх організації І діяльності. Зневіра
в можливості цих утворень на якісь позитивні дії підсвідомо настільки
глибоко вкорінилась у свідомість населення, що масовий вихід їх членів,
а відтак, і повна анемія, стали цілком природним фіналом. Причому такі
настрої за часів незалежності, як свідчать результати соціологічних
опитувань, не тільки не зникли, а, навпаки, посилились. І особливо
драматично, що навіть такі громадські організації, яким в нових умовах
“народу було написано” дистанціюватися від держави і самомобілізуватися
– профспілки, – на превеликий жаль, у своїй більшості, ще не знайшли
своєї дієздатності,так і не перетнули пуповину, яка зв’язувала їх ще з
тоталітарною державою. Тому відновлення довіри населення до цих
організацій можливе тільки тоді, коли вони стануть дійовими формами
волевиявлення соціальних угруповань та захисту прав і інтересів своїх
членів.
До оптимістичних виявів майбутніх перспектив громадянського суспільства
в Україні слід віднести значний інтерес молодого покоління українських
громадян до цієї проблематики. Студентські наукові конференції, конкурси
творчих робіт школярів останніх років, які стали традиційними у
Київському національному університеті, Києво-Могилянській академії,
Одеській національній юридичній академії та інших вузах країни,
свідчать, що саме ці проблеми хвилюють найбільше нашу майбутню не тільки
гуманітарну, але й технічну інтелігенцію. Очевидно саме у цього
покоління громадян України накопичиться “критична маса” соціального
прагнення до громадянського суспільства і правової держави, що й має
стати рушійною силою реальних перетворень в суспільно-правовому житті.
Як підкреслюється в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1995 р.
“Всесвітня програма дій щодо молоді до 2000 р. і на подальший період”,
саме молодь виконує роль сили, яка перетворює усталений в суспільстві
порядок і є провідником значних змін в суспільстві . Автор цілої низки
моніторингових досліджень молодіжної проблематики Н.С.Тихонова дійшла
висновку, що молодь скоріше і більш охоче адаптується до умов ринку,
опановує престижні “ринкові” професії, отримує знання, вміння та
навички, які сьогодні високо ціняться у співробітників. Серед молоді
вдвічі більше тих, хто може працювати на комп’ютері, і в півтора рази –
тих, хто має навички спілкування іноземною мовою чи водіння автомобіля .
Зважаючи на те, що саме молодь стає в найближчому майбутньому основним
джерелом формування середнього класу в Україні, вона й має бути головним
носієм цінностей громадянського суспільства.
Завданням же науки в цих умовах є відслідковування багатовимірного
процесу визрівання громадянського суспільства в Україні і аналіз всіх
чинників його становлення.
Література
1.Громадянське суспільство. Юридична енциклопедія. Т.І. – К., 1998. – С
646 – 647; Громадянське суспільство і підприємництво в Україні: проблеми
і шляхи становлення. Збірник наукових праць. – К., 1996; Щедрова Г.П.
Громадянське суспільство, правова держава І політична свідомість
громадян. – К., 1994.
2. Див.: Проблеми розвитку держави і права України в сучасних умовах.
Тези доповідей учасників Всеукраїнської студентської наукової
конференції. – Одеса: Юридична література, 2000
3 Культура мира и демократии//Международный Институт культуры мира и
демократии (Москва), ЮНЕСКО.-М, 1997.- С. 370.
4. Тихонова Н.Е. Фактори социальной стратификации в условиях перехода
крыночной экономике. – М., 1999. – С. 109 -110.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
