.

Суспільно-політичний лад скіфського царства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 2869
Скачать документ

Суспільно-політичний лад скіфського царства

Історично північне Причорномор’я – це територія, на якій з глибокої
давнини відбувалися масштабні історичні події, пов’язані з мешканням і
переміщенням народів. Тут зароджувалися, розвивалися, гинули,
змінювалися різні держави, а вивчаючи минуле державно-правових
інститутів, історія держави та права України допомагає визначити
закономірності їхнього розвитку[8. 15]. У І тис. до н.е. на сучасних
українських землях відбулись бурхливі події. З’явились нові етнічні
спільноти, про які є згадки у письмових джерелах Стародавньої Греції,
Візантії тощо. На особливу увагу заслуговують скіфи [5.26]. Вони вміли
не тільки обробляти залізо та виготовляти міцну зброю, а й мали значні
навички у військовій справі. Скіфи у VIII ст. зуміли підкорити інші
племена, що раніше жили на Україні [4.58].

До VII ст. до н.е. у скіфів складається могутній племінний союз.
Відомості про основні племена, які входили у цей союз, дає грецький
історик Геродот (V ст. до н.е.). Він стверджує: “Головним,
найчисленнішим племенем були скіфи царські, які вважають інших скіфів
своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до
Азовського моря і нижнього Дону а також у степовому Криму”[2.101]. На
правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи – кочівники. Між Інгулом і
Дніпром разом з кочівниками жили скіфи – землероби. У басейні Південного
Бугу, поблизу грецького міста Ольвії, мешкали елліноскіфи. І, нарешті,
на Північ від царських скіфів, скоріш за все в межах степової смуги
України, жили скіфи – орачі. На думку деяких вчених, скіфів – орачів
можна вважати пращурами українського народу [13.16].

Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспільстві, війна
скіфів із військами перського царя Дарія І в 514 -513 pp. до н.е. У цій
боротьбі кочові племена, насамперед скіфи царські, виступили на захист
усього союзу та перемогли Дарія I, чим забезпечили собі панівне
становище серед племен. Це дало їм можливість експлуатувати землеробські
племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги влада
царів і військової знаті [12.13].

До IV ст. до н.е. цар Атей зумів об’єднати під своєю владою майже всю
країну від Азовського моря до Дунаю і перетворити Скіфію в могутнє
царство [15.93]. Центр держави Атея був розташований на нижньому Дніпрі,
так зване Каменське городище (виникло приблизно у V ст. до н.е.).

Однак сутички скіфів у 339 р. до н.е. з македонським царем Філіппом II
закінчилися поразкою і загибеллю 90-річного царя Атея. Царство скіфів
збереглося, але розміри його значно зменшилися. Скіфія залишалася все ще
сильною з економічного та воєнного поглядів. Царство, створене Атеєм,
існувало близько півтораста років – з IV до III ст. до н.е. [7.53].

У скіфському суспільстві вже можна виявити ознаки, що свідчать про
розклад родового ладу. З середовища вільних общинників – кочових
скотарів і осілих землеробів – виокремилася родоплемінна знать. А
основними виконавцями були прості кочовики, землероби. З’являються у
скіфів і раби, яких вони захоплювали під час численних військових
походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною [1.263].
Важливим чинником, що прискорив формування класової структури у скіфів,
була грецька колонізація, яка сприяла поширенню тут досягнень античної
цивілізації, розвитку торгівлі [9. 22].

Слід зазначити, що процес накопичення великих багатств у скіфському
суспільстві активно сприяв створенню рабовласницької держави на чолі з
царем. Влада царя передавалася у спадок та, за уявою скіфів, мала
характер божественної. Вона обмежувалась союзною радою та народними
зборами [10.13]. Тобто, можна казати, що організація управління мала
форму воєнної демократії [3.24].

Навколо царя функціонував апарат державного управління. Як і в інших
народів він складався з найближчих родичів правителя та його особистих
слуг, переважно військових. Існувала також царська рада [11.508].

D F ?

O

i

oe

o

1 зміцнення верховної влади – вона вже була політичною організацією
(перші паростки державності на території сучасної України) [14.137].

Основним джерелом права у скіфів був звичай, перетворений відповідно до
інтересів правлячої верхівки на звичаєве право. Скіфи, за Геродотом,
ревниво уникали запозичення чужоземних звичаїв, особливо в греків
[2.101]. Скіфська культура протягом усієї її історії була безписемною,
тому норми звичаєвого права не були зафіксовані. Поряд зі звичаєм досить
рано з’являється й інше джерело права – правила, встановлені царською
владою. На великій території скіфської держави збереглися, звісно, групи
населення, які жили за своїми законами.

Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, пересувні
житла на візках, домашні речі, рабів. Верховна власність на землю
належала царю, який установлював порядок користування пасовищами і
землями [15.93].

Зобов’язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування,
купівлі – продажу та ін. Звичайно договори у скіфів стверджувалися
клятвою. Правова регламентація зачіпала й данницькі відносини, відмова
від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Відлік
родоводу проводився по чоловічій лінії. У сім’ї панував чоловік,
практикувалося багатоженство. Старша дружина мала привілейоване
становище. Після смерті чоловіка вдови переходили у складі майна до
старшого брата померлого [13. 16].

Найнебезпечнішими у скіфів вважалися злочини проти царя: замах на життя
правителя шляхом чаклування, непокора царському наказу. Злочином
вважалося і неправдиве заприсягання богам, відхід від віри. Усі названі
злочини каралися смертю [6. 10].

Мали місце злочини проти власності (крадіжки, конокрадство тощо), проти
осіб (убивство, перелюбство, образа), які найчастіше карались смертною
карою, відсіканням правої руки або вигнанням. Тривалий час зберігалася
кривава помста.

Можна вважати, що справи про злочини, які не порушували основ царської
влади і інтересів держави, розглядалися у порядку змагального процесу.
Однак щодо найнебезпечніших злочинів провадився (примітивний) розшуковий
процес.

Отже, у скіфів панував рабовласницький історичний тип держави та права.
І ця державність була першою на території сучасної України, та,
безперечно, вплинула на пращурів слов’ян, які жили в цей період. Тобто
до Київської Русі вже жили на території державного утворення, і,
можливо, враховували цей досвід під час створення своєї державності.
Наприклад, багато елементів скіфської культури ми бачимо в культурі
запорізьких козаків, так само, як форму державного управління (воєнну
демократію).

Література

1. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Енциклопедичний словник. Т. 59. Видавничий
центр “Терра”., 1992

2. Геродот. Истории в 9-ти книгах. Кн. 4. – Л., 1972

3. Греков Б. Скіфи. Видавництво АН УРСР, К., 1947

4. Грушевський М.С. Історія України – Русі у 10 томах. Т. 1. – К.,
1991

5. Кормич Л.І., Багацький 66. Історія України від найдавніших часів і
до XXI століття. X: ООО Одіссей, 2001

6. Кучильницький B.C., Настюк МІ, Тищик Б.Й. Історія держави та права
України. – Львів, 1996

7. Мєлюкова А.І. Озброєння скіфів. – М., 1961

8. Музиченко П.П. Історія держави та права України. –К.: Т-во “Знання”,
2000

9. Мурзін В.Ю. Історія скіфів. М. – 1997

10. Полонська-Василенко Н. Історія УкраїниУ 2 т. Т. 1.До середини XVII
століття. – К.: Либідь, 1993

11. Прохоров A.M. Большая Советская Энциклопедия. (В 30 томах) 23 т. –
М.: Советская Энциклопедия, 1976

12. Смолій В.А. Історія України. – К., Альтернатива, 1997

13. Тацій В.Я. Рогожин А.Й. Історія держави та права України. У2т.Т. 1.
– К.: Видавничий дім ”Ін Юре”, 2000

14. Толочко П.П. Давня історія України: У 2 кн. Кн.1. – К.: Либідь,
1994

15. Хазанов A.M. Социальная история скифов: Основные проблемы развития
древних кочевников евразийских степей. -М., 1975, с. 93

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020