UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПолітика “українізації” 20-х років XX ст.: суть, правова основа і наслідки (реферат)
Авторвід користувача сайта
РозділІсторія, теорія держави і права, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось20617
Скачало989
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Політика “українізації” 20-х років XX ст.: суть, правова основа і

наслідки

 

У роки проголошення і розбудови незалежної України до історичного

досвіду української революції 1917-1920 pp. і навіть до періоду нової

економічної політики, політики “коренізації”, або “українізації”, все

більше і більше звертаються історики, політики, представники різних

політичних партій і рухів, державні діячі. І це не випадково.

 

Особливу цінність для розбудови сучасної України має історичний досвід

розвитку культури й освіти, який переконливо вчить, що незалежність без

достатнього рівня культури й освіти неможлива. Без них Українська

держава не буде мати майбутнього, не буде сильною і могутньою. Ось чому

історичний досвід “українізації” 20-х років також має важливе

теоретико-пізнавальне і практичне значення для сьогодення.

 

У чому суть політики “українізації”? Чому більшовицьке керівництво пішло

на її проведення? Відомо, що український національно-визвольний рух

1917-1920 pp., спрямований на побудову своєї незалежної держави,

закінчився трагічною поразкою. Перемогу здобули більшовики, які з метою

завоювання підтримки своєї влади з боку неросійських народів, у тому

числі українського, висунули принцип самовизначення націй. Передвісником

змін національної політики більшовиків був XII з’їзд РКП(б), що відбувся

в Москві у квітні 1923 року. Виступаючи на ньому, Сталін пропонував

“вжити всіх заходів для того, щоб радянська влада в республіках стала

зрозумілою і рідною.., щоб не тільки школи, а й усі установи, всі органи

як партійні, так і радянські, крок за кроком націоналізувалися, щоб вони

діяли мовою, зрозумілою для нас” [1, 492] .

 

Ця політика більшовиків отримала назву “коренізації”, в Україні ж

різновид цієї політики називався “українізацією”.

 

Вона передбачала:

 

- висувати, готувати та виховувати керівні партійні, державні і

господарські кадри з представників корінної національності, які знають

побут, звичаї, мову місцевого населення;

 

- втілення в роботу партійного, державного та господарського апаратів

мови корінного населення;

 

- запровадження навчання в усіх закладах освіти, організацію

культурно-освітньої роботи, видавничої діяльності мовами корінних

національностей.

 

Українізація розглядалася Й. Сталіним і більшовицьким керівництвом не як

довгострокова програма розвитку української культури і освіти, а як

тактичний крок більшовицької партії “зближення” і “порозуміння” з

українським народом. Бо сам Й. Сталін визнавав, що “Україна становила

слабку частину Радянської влади”. З метою “зближення” і “порозуміння” з

Україною як “слабкою частиною Радянської влади” Й. Сталін ще в 1921 р.

наХз’їзді партії підкреслив, що українська національність існує, і

розвиток її культури є обов’язком комуністів. Більше того, “якщо в

містах України до цього часу ще переважають російські елементи, то з

плином часу ці міста будуть неминуче українізовані” [2, с 81].

 

Правовою основою з українізації були Конституції УСРР1919 та 1929 p.p.

Так, в Конституції УСРР 1919р. ставилось завдання дати робітникам і

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ