Специфіка викладання курсу “релігієзнавство” для студентів – юристів
Необхідність вивчення курсу “релігієзнавство” сьогодні усвідомлена на
всіх рівнях. Багаторічна практика ігнорування релігійного фактору в
умовах радянського періоду викликала неадекватні процеси в суспільній
свідомості. Бажання виправити таке становище сприяло включенню в
навчальний план такої дисципліни, як релігієзнавство. Але, на жаль,
часто це нагадує практику чергової кампанії. В першу чергу це
пояснюється його реалізацією в рамках існуючих навчально-методичних
структур і виховних стереотипів, що зазвичай нагадує курс наукового
атеїзму. Тому є сенс створення спеціальних релігієзнавчих кафедр, котрі
б повною мірою несли відповідальність за світоглядну і культурну
підготовку майбутніх спеціалістів.
Адже до нині, як правило, курс релігієзнавства викладається на кафедрах
соціально-політичного циклу. В плані його викладання є серйозні
проблеми, зумовлені зниженням загально-культурного рівня суспільства та
низькою якістю освітнього рівня.
Як переконливо свідчать соціологічні дослідження, проведені в
Хмельницькому інституті регіонального управління та права, збільшились
нігілістичні тенденції в соціально-орієнтованих відносинах між людьми,
значно зменшився вплив народних традицій на формування світогляду
особливо серед молоді. Одну з провідних ролей у сенсовизначальній
позиції людини відіграє релігія як соціальний чинник.
На сучасному етапі розбудови правової держави загострюється необхідність
різносто-ронньої підготовки фахівців з юридичної спеціальності.
Враховуючи проблемний характер теперішнього українського релігійного
життя, виникає потреба у релігієзнавчій обізнаності спеціалістів. Через
низку спірних моментів в міжконфесійних відносинах, які часто виводяться
в сферу юридичного регулювання, релігієзнавча освіта стає конче
необхідною для працівників юстиції та правоохоронних органів.
Недостатня увага вивченню курсу релігієзнавства не дозволяє майбутнім
фахівцям, особливо гуманітарної сфери, адекватно застосовувати набуті
знання в своїй професійній діяльності. Про такі тенденції, зокрема у
вищих навчальних закладах, на жаль, вже можна говорити. З метою
спрощення навчального процесу часто проводиться скорочення годин для
вивчення релігієзнавства. Цю дисципліну незаслужено виводять за рамки
навчального процесу на заочних відділеннях. Тому майбутні юристи
втрачають можливість більш професійно виступати в державно-церковних
відносинах, що не додає авторитету самій державі. Через незнання
релігійних особливостей міжконфесійних суперечностей, такий спеціаліст
не зможе вірно оцінювати ситуацію при наявності конфліктів між
релігійними громадами та організаціями. В Україні, на жаль, майже немає
фахівців-юристів з канонічного права, що не дозволяє краще
використовувати повноваження, покладені на нього державою.
В сучасному українському правовому полі триває процес усталення та
виваженого ставлення до державно-церковних відносин. Безумовно, юридичні
працівники включені в нього, що збільшує актуалізацію саме
релігієзнавчої освіти для них.
Для підготовки спеціаліста-юриста потрібно враховувати два суттєвих
моменти в навчальних планах. Це потреба у відведенні значного місця для
загальної гуманітарної підготовки, що дозволить йому виступати не тільки
пасивним спостерігачем чи простим виконавцем соціально-політичних
замовлень. Він як фахівець, і як високоосвічена людина повинен стати
активним учасником суспільного життя, брати участь в регулюванні та
вирішенні соціально-значимих феноменів та проблем.
Як показує досвід останнього десятиліття, процес трансформації
духовності нашого народу не є прямолінійним та стабільним у своїх
проявах. Дуже часто він породжує певні негативні тенденції та девіації у
соціальному аспекті. Найбільше це стосується проблематичності у
відносинах між гуманітарною сферою та матеріальною базою суспільного
життя, що може виражатись у вигляді культурних криз. Треба констатувати
факт певного заниження ролі фундаментальних дисциплін гуманітарного
спрямування у навчальному процесі вищої школи. Такі тенденції можуть
призвести до загострення та поглиблення гуманітарної кризи в сучасному
українському суспільстві. Виведення за рамки аудиторних занять значної
частини навчальних годин з гуманітарних дисциплін є загрозливим явищем у
вітчизняній вищій освіті.
викладання релігієзнавства. Часто спостерігається практика читання курсу
релігієзнавства далекими від цього людьми. Турбує також залучення
релігійних служителів до навчального процесу, що є не тільки порушенням
законодавства, але й може призвести до розпалювання міжрелігійних чвар.
Окремо треба відмітити той факт, що через значне зменшення кількості
відведених навчальних, а особливо аудиторних, годин знижується якість
отриманих знань. Все багатоманіття релігійного життя людства, його
характерні риси та специфіку, соціальні функції самої релігії в
сучасному високотехнологічному, інформаційному суспільстві неможливо
висвітлити, а тим паче пояснити за відведену кількість часу, який
нараховує лічені десятки годин всього. Як свідчить інформація про
світові тенденції розвитку, яка часто подається в ЗМІ різних рівнів та
регіонів планети, зараз розпочався швидкий, навіть революційний розвиток
в релігійній сфері людського життя. Релігія тісно вплітається не тільки
в етико-філософську проблематику, але й все більше виражає себе в
політичному, економічному, правовому, військовому секторах всепланетного
процесу. Через бурхливі глобалістичні рухи роль релігії часто виступає
провідною в багатьох процесах.
Якщо раніше ми говорили про переможний наступ атеїзму, то тепер ці
тенденції дещо не актуалізуються, навпаки зростає релігійний, арадше
клерикальний вплив на всі сфери людського життя. Зростає кількість тих,
хто вважає себе прихильником якої-небудь релігійної концепції, проходить
кількісне збільшення віруючих, особливо на пострадянських теренах.
Перебуваючи під значним релігійним впливом, віруючий живе не тільки
згідно нормативно зафіксованих вимог до соціального співжиття.
Намагаючись жити також і за релігійними нормами та канонами, віруючий
часто вступає у неврегульовані або навіть безпрецедентні стосунки як з
окремими людьми, так і з суспільством загалом. І тут роль
релігієзнавства в підготовці фахівців-юристів є досить значною.
Майбутній юрист повинен захищати і допомагати не просто абстрактному
громадянину, а часто віруючому громадянину. Без достатніх знань він не
зможе це робити кваліфіковано та професійно. Можуть навіть бути
протилежні наслідки його фахової діяльності. Часто правова система
врегулювання державно-церковних відносин не встигає у своїй еволюції за
швидкими темпами розвитку релігійного життя суспільства. В цьому ще одна
проблема для юристів і тут доцільно не просто кількісно збільшити
навчальний час для вивчення такої дисципліни, як релігієзнавство.
Напевно вже виникло питання про необхідність введення спецкурсів з
релігієзнавчих студій та досліджень найактуальніших проблем, які дотичні
до релігійного фактору. Зокрема доцільно було б розширити обсяг, а часом
просто ввести додаткові теми з проблем свободи совісті. Спецкурси з
питань законодавчого регулювання, як українського, так і зарубіжного,
проблем свободи совісті та віросповідань мають стати додатковим джерелом
фахового всеобучу спеціалістів-гуманітаріїв, а для майбутніх юристів
такі спецкурси повинні бути обов’язковими. Доцільним було б введення
курсу, хоча б факультативно, канонічного права, що допоможе в подальшому
краще врегульовувати різноманітні суперечки релігійного типу.
Фахівцям з питань гуманітарної політики, управлінцям, юристам конче
необхідно проходити підвищення кваліфікації з питань державно-церковних,
міжконфесійних та етнорелігійних відносин, особливо якщо вони стосуються
різних сторін життя нашого народу. Ця сфера від-носин не просто
актуалізується, а й навіть виступає як соціально впливовий, суспільно
революційний, а часом і єдиний визначальний чинник розвитку української
держави. Тому бодай часткове ігнорування в навчальному процесі, особливо
у вищій школі, релігієзнавства може призвести до небажаних наслідків в
майбутньому через непрофесійну діяльність юристів – сьогоднішніх
студентів.
Напевно вже виникла потреба в спеціальній державній програмі по вивченню
релігієзнавства у вищих навчальних закладах нашої держави. Це повинно
стосуватись не тільки кількісної корекції в сторону збільшення годин для
вивчення курсу, але й якісних змін у самих навчальних програмах, що
перетворить викладання закамуфльованого “наукового атеїзму” у освоєння
студентами сучасної релігієзнавчої науки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
