.

Основні закономірності виникнення держави у давній Шотландії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
109 1928
Скачать документ

Основні закономірності виникнення держави у давній Шотландії

Пояснюючи вибір теми, слід зазначити, що проблема походження держави
східного слов’янства не може бути в достатній мірі розглянута лише в
межах ареалу Східної Європи. Вияснення причин та шляхів походження
східнослов’янської державності неможливе без систематичного залучення
іноземної бази джерел, без вивчення схожих процесів становлення держави
у сусідніх зі слов’янами народів, зокрема, на території Західної Європи.
При цьому простежується, в деяких випадках, тенденція до ототожнення
еволюції розвитку класово-державних інститутів з послідовністю їх
висвітлення у правових джерелах. Відсутність же письмових пам’яток щодо
певних державно-правових явищ помилково пояснюється як відсутність
зазначених явищ в реальному історичному житті. Разом з тим має місце і
недостатня увага дослідників історії держави щодо окремих, до цього часу
маловивчених джерел, що відносяться до періоду зародження державності у
певних європейських народів. Серед таких народів чільне місце належить і
давнім шотландцям.

Метою даного дослідження є спроба більш детального вивчення маловідомих,
насамперед, для державознавців стародавніх матеріалів, присвячених
історії виникнення держави давньої Шотландії, нині складової частини
Об’єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії. Сама ж
історія Англії вивчена достатньо послідовно, починаючи з часів її
завоювання Герцогом Нормандії Вільгельмом. Але період більш раннього
часу, коли існувало декілька англосаксонських королівств, згодом
об’єднаних Етельстаном в одне Уесекське, вже менш досліджений. І зовсім
маловідомим постає для істориків держави період І – VI ст. н.е., коли
стародавній Альбіон населяли племенні утворення, відомі під назвами
бриттів, скоттів та піктів .

Одною з причин недостатньої уваги з боку дослідників щодо вивчення
ранньої державності на території Шотландії є те, що традиційно історія
суспільно-політичного розвитку племен, що проживали на Британських
островах, розглядалася вітчизняною історіографією як єдина історія
Англії. Ось чому до цього часу давня історія Шотландії, зокрема, період
її раннього середньовіччя, залишалися поза зором істориків держави.

Окремі питання історії шотландської середньовічної держави розглядалися
загальними істориками, такими як АА. Петросьян , Г.І. Звєрєва та
іншими дослідниками.

Необхідність дослідження процесу суспільно-політичного розвитку
давньошотландських племен, виявлення основних закономірностей виникнення
давньошотландської держави є важливим для розуміння процесів становлення
перших примітивних деркав, для підтвердження ідеї єдності сучасного
європейського світу. Даний підхід припускає звернення до минувшини
європейських народів, до витоків тих державно-правових явищ, що отримали
свій подальший розвиток в наш час. Усе це може нам дати більш ціліснішу
картину походження східнослов’янської державності.

За відсутністю прямих письмових джерел, присвячених додержавному періоду
розвитку Шотландії, основний наголос у дослідженні слід зробити на
джерела більш пізнього часу . Незважаючи на те, що у низці кельтських
племен існувала заборона на запис сакральних та міфологічних текстів, це
не виключає того, що окремі фрагменти власної міфології і пов’язаних з
нею героїчних оповідань перейшли у письмові пам’ятки більш пізнього
часу.

Переходячи до розгляду суспільно-політичного устрою давньошотландських
племен, слід почати з періоду їх переселення з материка і подальшої
колонізації британських островів. Перші епізодичні вторгнення цих племен
кельтського походження датуються вже X ст. до н.е. В результаті
зазначеної міграції племена бриттів, які прийшли з півдня Шотландії,
достатньо швидко асимілювалися з місцевим населенням, міцно осівши на
цій території. Бритти в цей період, якщо вірити середньовічному автору,
вже знали плужне землеробство, обробку заліза і досягли в цьому ремеслі
значних успіхів . Основою соціальної структури бриттів був
патріархальний рід, у власності якого знаходилася земля.

До часу переселення на британські острови бритському суспільству вже
була добре відома диференціація на простих общинників та родову знать.
Вона складалася з воєначальників, старійшин, жерців /друїдів/, які
відправляли судові та сакральні функції та бардів-носіїв усного переказу
героїчної минувшини бриттів. Існували також у бритському суспільстві
такі категорії населення як робітники, позбавлені волі та раби .

Центральне місце у ієрархії родоплемінної верхівки належало військовому
вождю, який набував чим більшу та особливу роль у період так званих
“великих переселень народів”. Саме такий період переживали бритти під
час переселення та освоєння британських островів.

Джерела по-різному іменують родоплемінних вождів: правителями, власне
вождями, королями і навіть царями. Середньовічні хроністи оповідали про
багатьох легендарних королів Британії того часу, що є предметом нашого
дослідження. Особливу увагу серед них заслуговує король на ім’я Артур,
якого за популярністю можна порівняти з відомим легендарним героєм
Ірландських саг, військовим вождем Кухуліном або з королем Улада
Конхобаром . Королю Артуру відведено центральне місце в англосаксонській
історіографії періоду раннього середньовіччя. І хоча не все, що
описується у його багаточисельних подвигах, підтверджується історичними
фактами , все ж його можна визнати як реально існуючу історичну фігуру
на той період часу. Багатьма рисами, якими наділили Артура середньовічні
автори, є насправді складовими. Але це анітрошки не применшує
значимості, що дійшли до нас про цей історичний персонаж епохи
військової демократії.

Звертаючись до письмових джерел, зазначимо, що король Артур виступає
центральним персонажем в “Історії бриттів” Гальфрида Монмутського.
Останній припускав, що король Артур був засновником королівства Логрія.

В описах Гальфрида король Артур виступає величним правителем, що має
свої резиденції /двори/ в Камелоті та в легендарному Місті Легіонів .
Гальфрид часто називає Артура латинським терміном “Рекс”, але чи був в
дійсності Артур правителем рівним королівському званню? На це питання,
поки що, не представляється можливим дати однозначної відповіді. Якщо в
початковий період його діяльності можна, з певною мірою впевненості,
стверджувати про Артура як військового вождя союзу племен, то в
подальшому перед нами виростає фігура примітивного державного утворення.
Це підтверджується, в певній мірі, письмовими свідоцтвами. Так, в описах
Неннія Артур залишається перед усіс воєначальником. Наділяючи Артура
рисами валлійського божества Брана – велетня, який виділявся своєю
відвагою та силою, – латинські тексти хронікально-історичного і
агіографічного характеру, створені на основі кельтських міфологічних
оповідань, зображують Артура відважним ватажком військових загонів. І у
поемі Анейріна “Гододдін” /VI ст. н.е./ Артур також наділений якостями
військового керівника, за якими проглядаються риси племінного вождя .

Пам’ятки житійної /клерикальної/ літератури неодмінно зображують Артура
як жорстокого ватажка, який охоче займався грабіжництвом та поборами з
місцевого населення та порушував “недоторканість святих місць”.

Разом з тим, на прикладах життєписів короля Артура можна прослідкувати
процес його поступового перетворення з вождя племінного союзу у главу
ранньофеодальної держави.

З часу вторгнення північно-німецьких племен до Північного Уельсу та
Шотландії /VI ст. н.е./, де на той час Артур перебував в якості вождя
північних кельтів, його повноваження поступово набувають якісних змін.
Джерела згадують про роздачу королем Артуром деяких намісництв,
даруванні міст та замків високим сановникам свого двору. Саме з VI
століття починаються прослідковуватися зародки деяких рис спадкової
влади . Цікаво відмітити, що схожі моменти зародження спадкової влади
можна спостерігати в інших племінних вождів того часу .

Централізація управління намісництвами в руках одного верховного
правителя / короля Артура – В.К./ дозволяє притискати про започаткування
примітивної держави у бриттів, розміри якої були ще невеликі , хоча
столиця / Місто Легіонів / вже була помітна багатством королівського
двору з притаманними йому складними дворцовими ритуалами . Необхідно
відмітити, що писемні свідоцтва, що свідчать про переростання влади
військового вождя у королівську, цілком співвідносяться з історичними
подіями І – VI ст.

Відмітимо собі, що кожне значне вторгнення на Британські острови,
будь-то римлян або пізніше англів, саксів чи ютів, прислуговувало
своєрідним каталізатором до прискорення соціальних процесів, що
призводили до об’єднання племен Центральної і Південної Шотландії з
метою запобігання розповсюдження іноземного панування. Так, під впливом
римської експансії з І ст. н.е. прискорився процес створення союзів
племен. Зазначений процес централізації родоплемінного управління привів
до появи в II – IVct. на території Шотландії чотирьох крупних племінних
об’єднань бриттів: Вотадіні, Селгови, Нованти і Дамнонія. Саме територія
цих союзів племен і стала основою для зародження перших бритських
королівств після того, як римляни покинули Альбіон. За думкою
деяких дослідників такі королівства вже мали “примітивну форму
державності” . На південно-заході Шотландії у цей період виникає
найбільш міцне серед інших, що отримало назву королівство Стретклайнд зі
столицею Олкміт. Пізніше, десь у Vn-VIII ст. скотти і пікти будуть вести
запеклу боротьбу з цим королівством, але саме йому одному вдасться
зберегти свою незалежність під нищівними ударами англосаксів.

Bс утворюються давньошотландські “міста-замки” і одночасно протікає
процес формування ранньофеодальної структури бритського суспільства.
Зазначимо, що подібні процеси переходу від родового устрою до
варварських королівств здійснювалися і в інших племенних народів, що
населяли територію Шотландії. В джерелах, події яких відносяться до
III-IV ст.н.е. племена піктів вже постають об’єднаними у два племінних
союзи – каледоніїв та метів. У V-VI ст. процес подальшої консолідації
племенних союзів призводить до виникнення пінського
королівства, про що свідчить джерело , датоване IX ст. Відомо, що
пікське королівство поділялося на провінції, що управлялися намісниками
короля – мормерами. Особливістю пікської держави було успадкування
королівської влади по материнській лінії, що особливо яскраво
прослідковується, починаючи з VII ст. н.е.

Консолідація пікських племінних союзів у примітивну державу
здійснювалася в умовах постійних збройних сутичок, що переходили у війну
з сусідніми бритськими королівствами на півдні та з Далриадою –
королівством скоттів – на заході Шотландії. Історія не зберегла
будь-яких суттєвих відомостей про подальшу долю варварського королівства
піктів, оскільки держава піктів припинила своє існування після її
приєднання до Далриади у IX ст. джерелами XII – XV ст. В останній
третині VI ст. скотти Далриади були обернені у християнство, а до кінця
VII ст., шотландська Далриада представляла собою об’єднання семи родових
союзів у примітивне державне утворення ранньофеодального типу. Подібно
до бритських королівств центральна влада належала королеві, який
вибирався разом з таністом / наступником/ військовими вождями, що
очолювали туати. Кожне королівство ділилося на такі
адміністративно-територіальні одиниці / туати/. Останні часто співпадали
з старими кордонами родових об’єднань / кланів/. Клани складалися з
декількох родів – септів, що об’єднували крупні патріархальні сім’ї –
фіни. Зазначена сталість родових зв’язків відбивалася на уповільненні
соціальної диференціації, формуванні феодальної форми залежності в таких
королівствах. Але як би там не було, все ж таки при збереженні сімейної
общини та общинної власності на землю, у скоттів Далриади існували
примітивні форми особистої та поземельної залежності .

Організація сплати данини полягала у тому, що спочатку вона збиралася з
вільних членів патріархальних сімей, які в VII ст. складали основну масу
суспільства шотландської Далриади. Процедуру зборів данини в межах
туатів здійснювала місцева родова знать, а потім зібрана з усіх туатів
данина переправлялася у королівський двір.

При заступленні на посаду нового глави роду общинники повинні були
сплачувати йому одноразовий податок, як зазвичай, з поголів’я худоби, що
служило своєрідним підтвердженням зобов’язання вождя захищати рядових
членів від зовнішньої небезпеки . З общинників стягувалися і інші види
податків на користь роду і його верхівки. Важливу роль в організації
державного управління у варварських королівствах відігравав інститут
жрецтва. Згідно з письмовими джерелами, у Британії налічувалося двадцять
вісім жерців та Три верховних жерця, владі яких підкорялися інші
служителі культу та віруючі. Верховні жерці перебували “у трьох
найвідоміших містах держави, а саме в Лондоні, Ебораці та Місті
Легіонів”. Пізніше, десь з VI ст. зазначені міста стають трьома центрами
– архієпископствами, яким король бриттів Луцій передав “володіння та
пасовиська, що належали раніше язичницьким храмам” і “більше того,
багато землі та багаточисельні садиби, звільнивши від всяких та всіх
повинностей” .

Починаючи з півдня Британії християнство з V ст. н.е. поступово
розповсюджувалося на території інших бритських королівств .

Поза увагою залишився, на жаль, такий важливий орган управління
родоплемінною організацією як рада старійшин. Це пояснюється тим, що
прямих письмових свідоцтв про наявність племінних старійшин у бритській
родоплемінній організації не зустрічаємо. За свідченнями Гальфрида
Монмутського ми бачимо вже зародки тої королівської ради, основою якої,
можливо, була попередня рада племінних старійшин .

З VI ст., коли посилилося проникнення у Британію північно-германських
племен, англи, що заселяли східні області Англії, почали систематичні
вторгнення на території бритських королівств. Згодом, більшість з таких
королівств втратили свою незалежність, підпавши під вплив одного з
найбільших англосаксонських королівств Нортумбрії. Одному лише
Стретклайду вдалося відстояти бритську державність та суверенітет.
Пізніше, з об’єднанням Далріади з державою піктів в 843 році в одну
державу Скотія перед небезпекою нападу нового агресора – норвежських і
датських вікінгів – Стретклайд втрачає політичну незалежність і входить
на початку XI ст. до складу єдиної шотландської держави.

Дослідження процесу виникнення держави у бритських та суміжних з ними
племен давньої Шотландії на підставі уривчастих письмових даних,
зрозуміло, не може дати суцільної картини становлення ранньофеодального
суспільства, детальніше схарактеризувати окремі інститути родоплемінної
організації бритського суспільства. Зазначимо, що народні збори як
важливий орган управління родоплемінною організацією бриттів взагалі не
знайшов свого відбитку у середньовічній хроніці. Разом з тим, матеріали
письмових джерел дозволяють стверджувати, що під час виникнення держави
на території Шотландії проявилися в повній мірі загальні закономірності,
властиві процесу виникнення держави у Східній, а також в Центральній
Європі.

У Західній Європі, зокрема, на Британських островах, виникнення перших
варварських держав також було спричинено соціальним розшаруванням.
Старій /родоплемінній/ верхівці і новій /служивій/ знаті, між якими
здійснювалося зрощення внаслідок земельних подарувань, привілеїв та
державних посад, що надавалися королівською владою, протистояла маса
общинників-селян, що зберігали особисту свободу, але несли тягар поборів
та служб/ повинностей/.

У давньошотландському суспільстві мали місце такі ж основні етапи
переводу від родового устрою до класово-державного, як це було властиве
для інших європейських народів. Організація управління у вигляді
верховного воєначальника, ради старійшин та народних зборів досягла у
своєму розвитку найвищої межі, що іменується епохою військової
демократії. В цей період зростання ролі військового вождя у процесі
розпаду родоплемінного устрою і зародження держави, ускладнення його
функцій є характерними для північної /острівної/ і континентальної
Європи.

Прослідковуючи історію кельтського населення Британії від початку її
заселення і до утворення перших варварських королівств, матеріал
аглосаксонських хронік та анналів у повній мірі підтверджують ту
закономірність, що справжня державна влада заявляється в результаті
розвитку влади верховного воєначальника, в особі якого представляється
король Артур та ряд інших правителів давньої Шотландії. Навколо такого
правителя утворюється коло особливо наближених осіб, які складають
підвалини державного апарату, що є також характерним і для інших
європейських народів на їх шляху побудови держави. Якщо на початковому
етапі створення королівської влади особистість короля ще не має
непохитної святості, і бували випадки розправи з ним з боку простого
народу /гл.89 “Історії бриттів” Гальфрида Монмут-ського/, то з початку
англосаксонських завоювань спостерігається централізація державної влади
в руках короля, хоча й зі зберіганням деяких пережитків родоплемінної
демократії.

Окрім загальних закономірностей виникнення держави на території давньої
Шотландії, характерних і для інших народів Європи, слід відмітити і
наявність певних особливостей, характерних лише для давньошотландського
суспільства II-VII ст. н.е.

Достатньо довге зберігання общинної власності на землю і, що особливо
характерно, сталість родових зв’язків уповільнювали процес
класоутворення. Становлення ранньофеодального суспільства протікало при
збереженні визначальної ролі родової общини. У період II-VII ст. на
території ще не знали сусідської общини, яка була пізніше впроваджена
германськими племенами. Ось чому родинні зв’язки протягом довгого часу
продовжували зберігати своє значення навіть при виникненні
територіального поділу на туати, що прийшли на зміну попередньому поділу
на родоплемінні клани. В процесі формування варварських королівств
кланова верхівка йшла на службу до королівської влади. Вожді крупних
родоплемінних союзів ставали королівськими намісниками /мормери, тани/,
на яких покладався збір з населення натуральних податків. Король наділяв
їх правами юрисдикції на території всього туата.

В період становлення держави важливу роль у давньошотландському
суспільстві відігравали друїди /жерці/. Особливість їх політичного
положення полягала в тому, що жерці та барди вливалися в оточення
короля, набуваючи значного впливу у новоствореному апараті королівського
двору. їх вплив ще послаблюється лише після масової християнізації
давньошотландського суспільства в VI-VII ст.

Особливістю розвитку державності давньошотландського суспільства було
те, що новоспечена королівська влада відзначалася деякою
невпорядкованістю. Невпорядкованість принципів спадковості не сприяла
стабілізації центральної влади в королівствах, призводила до боротьби
поміж наближеними до короля особами /служилою верхівкою та бувшими
главами племінних союзів/.

Разом з тим, зазначені особливості становлення держави у давніх
шотландців не суперечать висновку про те, що виявлені загальні
закономірності виникнення державних форм розвитку на острівній частині
Європи не містять в собі нічого нового, властивого лише для цієї
території. Історія становлення держави давньої Шотландії виступає як
частина загальноєвропейської історії, коли кінець періоду військової
демократії завершується виникненням перших, спрощених з точки зору своїх
внутрішніх та зовнішніх функцій держав – так званих “варварських
королівств”.

Використана література

ВІСНИК. Хмельницького інститути регіонального управління та права.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020