Правове регулювання договору майнового страхування у новому цивільному
законодавстві України
Сутність кожного правового інституту визначається передусім тими
соціальними потребами, які обумовили виникнення даного інституту, і для
задоволення яких він призначений. Наведене положення в повній мірі
розповсюджується і на страхування,1 тому в сучасних умовах страхування
набуває актуальності як інститут цивільного права, зокрема такий його
вид, як майнове страхування. Договір майнового страхування як одна з
найпоширеніших підстав виникнення страхових майнових правовідносин
обумовлює існування відносин між певними особами – страховиком і
страхувальником щодо забезпечення матеріальних інтересів останнього.
Крім того, договір не тільки породжує такі відносин, але і регулює
поведінку сторін до тих пір, поки ці правовідносини не припиняться2.
Страхування є тим засобом захисту, за допомогою якого можна мінімізувати
негативну дію різноманітних явищ у суспільному житті і навіть попередити
чи взагалі усунути небажані наслідки їх дії. У зв’язку з чим, об’єктивна
необхідність існування та розвитку страхування в нашій державі викликана
тим, що воно є ефективним, раціональним, економічним та доступним
засобом захисту майнових інтересів господарюючих суб’єктів, виробників
товарів та послуг, а також громадян.
Якщо в зарубіжних країнах страхування є вже усталеним правовим
інститутом: страхові системи і їх правові основи створювалися на
протягом століть, то у перехідних економіках, до яких відноситься наша
держава, – страхування ще знаходиться в стадії становлення і розвитку.
Крім того, нові основи організації і функціонування економіки
обумовлюють необхідність приведення національного страхового
законодавства до відповідності з потребами ринкової економіки. Проблеми,
що виникають в процесі розвитку страхування, обумовлені низкою причин, в
тому числі суперечливим ходом політичних соціально-економічних
перетворень, що відбувалися в нашій державі.
@†D?D–DJGVG>JNJ”K$K0K2KaeLaeLvM/ia*EAa*a1/2aEa1/2aA*a*aAaEaAaAaAaAa»aAaA
a*aAaAaAaAa1/2aAaA?AaAaEAaAaAaAaAa*a
кону України “Про страхування”, де були та є переліченими пункти, які
повинні включатися сторонами у договір, але не всі вони є умовами
договору, тим більше істотними. Крім того, запозиченим у новий Кодекс
(ст.1064) із теорії про страхові правовідносини5 та діючого
законодавства є момент набуття договором чинності – договір страхування
є реальним, якщо інше не передбачено умовами страхування. Новелою стало
надання страхувальнику права страхувати один і той же об’єкт страхової
охорони у різних страховиків, але за умови повідомлення їх про те, що
об’єкт уже застрахований, під страхом недійсності нового договору
страхування (відповідно до ст.1066 Кодексу). Новим для законодавства
України є встановлення у ст.1069 ЦК України відповідальності страховика,
що виключить у майбутньому ототожнення таких категорій цивільного права
в страхуванні, як відповідальність та обов’язок. Крім того, уст.1071
Кодексу надається право страхувальнику після настання страхового випадку
відмовитися від своїх прав на майно, з яким пов’язаний страховий
інтерес, і одержати суму страхового відшкодування. Таке правило вже
існувало у практиці страхових компаній, але не мало свого
нормативно-правового підкріплення.
Новий ЦК України, на відміну від ЦК РФ6, не виокремлює поняття та
регулювання договору майнового страхування в окремі норми. В новому
Кодексі в основному всі норми є загальними як для особистого, майнового
так і страхування відповідальності. Деякі містять різні правила, що
присвячені цим трьом видам страхування (наприклад, права та обов’язки
сторін). Деякі правила не можна поєднати в єдине ціле, тому їх
виокремлено у певні статті, зокрема ті, що регулюють майнове
страхування. Це стосується прав страхувальника на відмову від своїх прав
на майно при настанні страхового випадку (ст.1071 ЦК України), переходу
до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані
збитки(ст.1074Кодексу)та визнання договору страхування недійсним у разі,
якщо об’єктом страхової охорони є майно, яке підлягає конфіскації на
підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили (п.2 ч.1
ст. 1080 Кодексу).
ЦК РФ, як було уже зазначено, регулює окремо правовідносини в сфері
майнового страхування. З однієї сторони, урегулювання докладно всіх
можливих ситуацій, що можуть статися на практиці, обмежує волю суб’єктів
майнового страхування при укладенні тареалізації договору майнового
страхування, з іншої – виключає свавілля сторін та третіх осіб. Так,
ст.929 ЦК РФ визначає поняття договору майнового страхування та
встановлює майнові інтереси, які можуть бути застраховані за договором
майнового страхування, ст.930 присвячена страхуванню майна, ст.933 –
страхуванню підприємницького ризику, ст.949 – неповному майновому
страхуванню тощо. На нашу думку, таке докладне урегулювання страхових
майнових правовідносин має знайти місце не у ЦК, а в спеціальному
нормативно-правовому акті, яким є і в Російській Федерації і в Україні
Закон “Про страхування”. У зв’язку з тим, що Цивільний кодекс є активним
центром системи законодавства, що встановлює загальні положення, які
підлягають відтворенню в інших нормативних актах, що видаються на базі і
на розвиток цього зведеного акта7. Як справедливо вважається, спеціальні
закони, присвячені окремим видам комерційних операцій і комерційних
відносин, є не чим іншим, як доповненням до Цивільного кодексу. Без
таких спеціальних законів в сучасному світі ще нікому не вдавалося
обійтись8.
Таким чином, новий ЦК України в своїх нормах відобразив і зафіксував
основні положення правового регулювання договору страхування, зокрема
майнового, а його деякі особливості можуть бути урегульовані
спеціальними нормативно-правовими актами. У зв’язку із диспозитивним
характером норм ЦК, сторони самі можуть передбачити в договорі майнового
страхування різноманітні умови страхування, не порушуючи діючого
законодавства та принципів страхування.
Використана література
1. Мусим В.А. О природе страховых правоотношений //Правоведение. – 1970.
-№4. – С. 41-46.
2. Халфина Р. О. Значение и сущность договора в советском
социалистическом гражданском праве. – М. – 1954. – С. 112-113.
3. Про страхування: Закон України в редакції від 4 жовтня 2001р.
//Відомості Верховної Ради України. – 1996. -№ 18. – Cm. 78.
4. Про страхування: Закон України в редакції від 4 жовтня 2001р. //
Урядовий кур’єр. -7 листопада 2001 р. – № 205.
5. Иоффе О.С. Обязательственное право. -М., 1975. – С 736-737.
6. Гражданский Кодекс Российской Федерации. – М.: Инфра-М – Норма, 1998.
– 558 с.
7. Боброва Д.В. Цивільне право: Навчальний посібник/Заред. О.А.
Підопригори, Д.В. Бобрової. Ч. 1. -К.:Вентурі, 1996 – 23 с
8. Кузнецова Н С. Проблеми кодифікації цивільного та комерційного
законодавства в Україні // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого
арбітражного суду України. -1995. – №2. – 217 с
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
