Роль правомірної поведінки в процесі реалізації громадянами суб’єктивних
прав та виконання юридичних обов’язків
Правомірна поведінка є засобом реалізації суб’єктивних прав та юридичних
обов’язків. Здійснення у правовій державі принципу верховенства права,
наявність дієвих, надійних гарантій реалізації громадянами їх прав і
законних інтересів сприяє впевненості громадян в правильності та
обґрунтованості їх дій, створює атмосферу стабільності та спокою в
суспільстві. Усвідомлення цієї обставини позитивним чином відбивається
на мотивації правомірної поведінки, на встановленні цілей і виборі
засобів для їх досягнення. Отже, вимальовується така схема: право
гарантує – громадяни реалізують права і виконують обов’язки –
створюється атмосфера стабільності – виникає бажання діяти правомірно і
надалі.
Для того, щоб показати, яку роль правомірна поведінка відіграє в процесі
реалізації громадянами своїх прав і виконання обов’язків, доцільно буде
стисло зупинитися на понятті правомірної поведінки, її ознаках та
складових частинах.
Найбільш поширеною є думка, що правомірна поведінка – це суспільно
необхідна, бажана і допустима з точки зору інтересів громадянського
суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, яка
виявляється у здійсненні норм права, гарантується і охороняється
державою [7].
Суспільно корисною є реалізація суб’єктивних прав: право брати участь в
управлінні державними справами, право на працю, на відпочинок, на
охорону здоров’я, освіту, соціальне забезпечення, виховання дітей.
Суспільна необхідність проявляється і у встановленні (і відповідно
виконанні) обов’язків. Такою є, наприклад, необхідність захисту
Батьківщини, охорони власності, дотримання законів та ін.
З іншого боку правомірна поведінка може і не мати ознак суспільної
корисності. Вона допускається законом з метою гарантувати кожному
громадянину його особисті інтереси в усіх сферах життя. Так, ст. 35
Конституції України гарантує право на свободу совісті, право сповідувати
будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, а також безперешкодно
відправляти релігійні культи і ритуальні обряди і така поведінка є
соціально допустимою [3].
Визнання поведінки юридично правомірною шляхом її чіткої регламентації у
правових нормах дає законні підстави для охорони і захисту прав і
законних інтересів громадян. “Громадяни зацікавлені в уточненні,
деталізації ряду правових принципів, внесенні в них більшої визначеності
та стабільності, оскільки це означає посилення захисту їх прав і
законних інтересів” [4].
У основі ж визнання правомірності поведінки громадянина, прямо не
регламентованої правом, лежить формула: “Дозволено все, що не
заборонено”, однак вона діє з певними обмеженнями. Ці обмеження трьох
типів:
а) загальна вказівка на принципи суспільства, яким поведінка не повинна
суперечити;
б) конкретний облік цільового призначення тих чи інших видів поведінки
(в залежності від галузі права);
в) вказівка на допустимі засоби здійснення своїх прав і законних
інтересів [2].
Конституція проголошує особисту недоторканість, недоторканість житла,
особистого життя, повагу та охорону прав і свобод громадян. Цивільне,
кримінальне, адміністративне право оберігають особистість від
протиправних посягань на її честь та гідність, життя і здоров’я, на
особисту свободу. Отже, права і свободи громадян гарантовані державою,
окрім Конституції, й іншими нормативними актами. Із вказаною метою діють
і правоохоронні органи (суд, прокуратура, міліція …) та різні
суспільні організації.
Суб’єктивна сторона правомірної поведінки характеризується позитивними
потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, правовими установками
особистості і тому свідомо-вольова діяльність займає в ній (поведінці)
особливе місце. І це не випадково, бо досягнення правовими засобами тих
цілей, які ставлять перед собою фізичні особи, можливе лише при
свідомому виборі варіанту поведінки, оцінці наявних можливостей,
розумінні необхідних процедур. Але є і виключення, коли поведінка
здійснюється безсвідомо, в силу звички. Наприклад, реалізація права на
працю, на свободу творчості, на відпочинок.
: Література 1.Блехман Б.Я. К вопросу о составе правомерного поведения //Актуальные вопросы государства и права на современном этапе. - Томск, 1984. 2.Гражданско-правовая охрана интересов личности. - М.: Юридическая литература, 1969. 3.Конституція України 1996 p. 4.Кудрявцев В.Н. Правовое поведение; норма и патология / Институт государства и права АН СССР. - М.: Наука, 1982. 5.Рыбушкин Н.Н. Правомерное поведение как компонент реализации права //Вопросы осуществления прав и обязанностей в развитом социалистическом обществе. - Казань, 1983. 6.Теория государства и права: Курс лекций /Под ред. М.Н. Марченко. - М.: Зерцало, 1997. 7.Теорія держави ma права: Навчальний посібник/ О.Ю.Олійник, СД.Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. - К: Юрінком Інтер, 2001. 8.Хропанюк В.Н. Теория государства и права / Под ред. Стрекозова В.П., 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
