.

Третя кодифікація національного законодавства в Україні: проблеми, стан та перспективи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
173 2568
Скачать документ

Третя кодифікація національного законодавства в Україні: проблеми, стан
та перспективи

Сучасні зміни у суспільно-політичному та економічному житті України
ставлять перед нами нагальні проблеми оновленого врегулювання суспільних
відносин з урахуванням сучасних пріоритетів та національних особливостей
побудови правової держави і громадянського суспільства.

Беззаперечним залишається той факт, що сучасна нормативно-правова база
не в змозі повноцінно та ефективно врегульовувати і охороняти суспільні
відносини, оскільки переважна більшість основоположних
нормативно-правових актів була прийнята та введена в дію ще в часи, коли
зовсім по іншому оцінювалось місце особи в державі. Постійне ж “латання”
застарілих за своїм духом нормативно-правових актів, все рівно не
вирішує проблеми принципово оновленого підходу до врегулювання вказаних
відносин.

Проте це не є єдиною проблемою, оскільки навіть новоприйняті
нормативно-правові акти досить часто вступають в правові колізії з
існуючими, неузгоджені між собою, і, що найбільш прикро, доповнені,
уточнені, розширені, витлумачені цілою низкою інших підзаконних актів,
що яскраво свідчить про відсутність загальнодержавної програми
упорядження системи нормативно-правових актів. Це і призводить до того,
що на сьогодні, наприклад, в сфері правового врегулювання
підприємницької діяльності діє близько 30 тисяч нормативно-правових
актів різного рівня, що не лише ускладнює підприємцям можливість знати
правові засади своєї діяльності, але й дає можливість державним органам
безпідставно втручатись в здійснення підприємцями ефективного
господарювання.

Ось чому, в цій лавині правової інформації досить актуальним постає
питання систематизації нормативно-правових актів. Під систематизацією
нормативно-правових актів слід, на нашу думку, розуміти об’єднання
нормативно-правових актів за певною ознакою для полегшення пошуку та
роботи з ними.

Виділяють такі види систематизації, як: інкорпорація (зведення в єдиний
збірник без зміни змісту), консолідація (об’єднання низки актів, що
присвячені однорідному колу питань), новелізація (при великій кількості
змін публікація в новій редакції) та кодифікація (створення єдиного
нового нормативного акту). На нашу думку, найбільш ефективним способом
систематизації є саме кодифікація, тобто створення нового
нормативно-правового акту який би на підставі доктринального аналізу
цілої низки однорідних правових актів, виробив загальні положення та
спряв чіткому, логічно вибудуваному, системному сприйняттю того чи
іншого законодавства.

Процес кодифікації відомий нам ще з часів римського права, коли ті чи
інші звичаї, традиції, устої представників різних територій детально
аналізувались тодішніми юристами, і на підставі цього аналізу
створювались якісно нові принципи, конструкції та категорії, якими ми
користуємось до цих пір. Яскравими прикладами стародавніх римських
кодифікацій є роботи Кодифікації Юстиніана, Інституції Гая тощо, які ще
тоді відмічали доцільність існування загального, зведеного закону,
натомість великої кількості суперечливих актів.

Досить популярним був процес кодифікації і в історії нормотворення
Української держави. Це, безперечно, і Руська Правда Ярослава Мудрого, і
Конституція Пилипа Орлика, і Права за якими судиться малоросійський
народ, і цілий ряд інших.

Проте сучасний процес кодифікації в Українській державі починає своє
літочислення з моменту створення Української РСР. Саме в цей період
проходить перша кодифікація українського законодавства, яка відбувається
з метою ідеологічного одержавлення всіх суспільно-значимих сфер життя.
Це і стає каталізатором структурованого закріплення на
нормативно-правовому рівні комуністичної ідеології. В продовж короткого
часу приймаються та вводяться в дію Кримінальний та Цивільний кодекс
Української РСР 1922 року. Проте навряд чи можна говорити в цьому
випадку про якусь особливість української кодифікації, оскільки усі
нормативно-правові акти були компіляцією загальносоюзного законодавства.

Такий же підхід символізував і другу кодифікацію, яка відбулась в
Україні впродовж 60-80-х років XX сторіччя. На відміну від першої, вона
відрізнялась масштабністю та більш детальним підходом. Так, за цей
період були прийняті нові фундаментальні нормативно-правові акти:
Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекс Української РСР (від
28.12.1960 p.), Цивільний та Цивільний процесуальний кодекс Української
РСР (від 18.07.1963 p.), Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР (від
20.06.1969 p.), Виправно-трудовий кодекс Української РСР (від 23.12.1970
p.), Кодекс законів про працю в Українській РСР (від 10.12.1971 p.).
Житловий кодекс Української РСР (від 30.06.1983 p.), Кодекс Української
РСР про адміністративні правопорушення (від 07.12.1984 p.). Отже, як
видно, дані кодекси були серйозними правовими кодифікаціями, більшість з
яких чинні ще й до сьогодні. Певною специфікою даної кодифікацію можна
виділити той факт, що передумовою виникнення деяких з кодексів було
існування так званих Основ законодавства.

??f

h

Aтва без відповідного процесуального супроводження. Окрім цього, за
логікою побудови громадянського суспільства прийняття Кримінального
кодексу повинно бути вінцем кодифікації, тобто узагальнити та встановити
кримінальну відповідальність за усі ті суспільно-небезпечні діяння, які
виявили себе за період існування інших кодексів.

Ось чому, вважаємо за необхідне в тезах зупинити вашу увагу на загальних
принципах кодифікації, які потрібно врахувати при проведення третьої
кодифікації національного законодавства в Україні.

1. Розпочинати кодифікаційну діяльність слід лише після прийняття
основного закону держави – Конституції, якою б визначались основні
правові засади діяльності держави та її взаємовідносини з особою. В
Україні ж, нажаль, ціла низка кодексів була прийнята задовго до
прийняття Конституції України, так наприклад Земельний кодекс України
(18.12.1991 p.), Арбітражний процесуальний кодекс України (06.11.1991
p.). Митний кодекс України (12.12.1991 p.), Повітряний кодекс України
(04.05.1993 p.), Лісовий кодекс України (21.01.1994 p.). Кодекс України
про надра (27.07.1994 p.), Кодекс торгівельного мореплавства України
(23.05.1995 p.), Водний кодекс України (06.06.1995 p.). Беззаперечно, що
їх прийняття суттєво спростило врегулювання відповідних суспільних
відносин, проте на сьогодні, проявляється чітка тенденція у необхідності
“підігнання” даних кодексів до конституційних параметрів, як і відбулося
вже з Земельним та Митним кодексом.

2. Кодифікація повинна мати свою логічну та послідовну структуру, тобто
прийняття кодексів повинно бути логічно обґрунтованим. Насамперед, жоден
кодекс матеріального законодавства не повинен прийматись без
відповідного прийняття його процесуального “двійника”, адже саме
процесуальні норми дають можливість ефективно застосовувати матеріальне
законодавство. По-друге, логічність прийняття кодексів для суспільства,
яке намагається будувати правову державу повинно бути наступним:

а). Цивільний та відповідний процесуальний кодекс, який би був єдиною
кодифікацією (без роз’єднання його на окремі нормативно-правові акти,
шляхом виділення Сімейного, Господарського, Міжнародного приватного
кодексів), що надавала б можливість однаково врегульовувати усі приватні
відносини між юридично рівними особами.

Одночасно з Цивільними кодексами повинен прийматись і Адміністративний
та Адміністративно-процесуальний кодекси, яким би, на відміну від
попереднього, врегульовувались відносини по горизонталі, тобто відносини
субординації громадянина та державних органів.

б). Ціла низка “обслуговуючих” та “деталізуючих” кодексів у сфері
приватного та публічного права. Тут, вже можливе прийняття Земельного,
Природоохоронного (екологічного), Трудового, Бюджетного, Митного та
цілої низки інших кодексів. Основним їх призначенням повинно бути
відповідність Конституції України та розширене тлумачення норм двох
попередніх кодексів у відповідній сфері суспільного життя, з
обов’язковим врахуванням принципів, які затверджені в попередніх
кодексах.

в). Кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси, які б завершували
кодифікацію законодавства і були б спрямовані на виявлення та
встановлення відповідальності за виявленні суспільно-небезпечні діяння,
що унеможливило б таку ситуацію, за якої до новоприйнятого Кримінального
кодексу ще до моменту вступу його в силу готують зміни до майже 70
статей.

3. Зробити якомога коротшим час між розробкою та прийняттям кодексів, з
метою недопущення “застаріння” окремих його положень. Яскравим прикладом
цього є прийняття Цивільного кодексу України, який, перед тим, як бути
винесеним на третє читання, “пролежав на полиці” більше 5 років.

Це можливо, на нашу думку, шляхом введення особливої процедури з
прийняття кодексів, які передуватиме його розробка провідними науковцями
з широким суспільним обговоренням.

4. При кодифікації слід виходити з принципу максимального охоплення,
щоб уникнути таких явищ, якими є, наприклад, Основи законодавства. Так,
на нашу думку, чинні на сьогодні Основи законодавства про культуру,
Основи законодавства про охорону здоров’я, а також ціла низка законів,
якими врегульовується освітня діяльність в Україні могли б стати
ґрунтовною базою для створення в Україні Соціального кодексу.

Окрім того, Ціла низка положень існуючих на сьогодні кодексів
(Повітряний, Водний, Лісовий, Земельний) та законодавчих актів (“Про
охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону атмосферного
повітря”, “Про тваринний світ”, “Про червону книгу України”, “Про
рослинний світ” тощо) могли б слугувати передумовою створення
Екологічного (природоохоронного) кодексу.

Також необхідно звернути свою увагу і на відсутність кодифікацій в сфері
правового врегулювання соціального захисту та пенсійного забезпечення,
наукової та науково-технічної діяльності, виборчого процесу тощо.

У зв’язку з вищевикладеним слід відмітити, що кодифікація, як процес
систематизації нормативно-правових актів є найбільш придатний для
України, як держави з континентальною системою права. Саме завдяки
кодифікації законодавства можливо забезпечити єдиний підхід до
врегулювання суспільних відносин в тій чи іншій сфері життя, а також
забезпечити єдність у розумінні законодавчих принципів як основоположних
начал нормотворчої діяльності. Проте цей процес повинен базуватись на
загальних принципах кодифікації, з урахуванням проголошених Конституцією
пріоритетів, бути логічно виваженим та послідовним задля загальної мети
– побудови правової держави та громадянського суспільства.

Література

ВІСНИК. Хмельницького інституту регіонального управління та права

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020