Порушення прав і свобод громадян як джерело правового нігілізму
Сучасна правосвідомість значної кількості українських громадян вкрай
деформована, нестійка, еклектична. У ній багато як застарілих
стереотипів, так і найновіших віянь і тенденцій. Вона складно,
суперечливо відображає характер нашого часу умонастрої й позиції різних
прошарків населення. Але, мабуть, найбільш примітною рисою сучасної
правосвідомості є такий соціально-юридичний феномен, як правовий
нігілізм, що знайшов свій вираз у скептичному, негативному, зневажливому
відношенні до права, законів, нормативного порядку, їх ігноруванні або в
недооцінці їх регулюючої, соціальної ролі. І справа не просто в
юридичній необізнаності, хоча, безумовно, і в ній також. Мова йдеться
про більше – про неповагу до права, невіру в його високе призначення,
потенціал, можливості і, нарешті, взагалі в необхідність існування цього
явища. Право у загальній системі загальнолюдських цінностей сприймається
не як базова, фундаментальна ідея, а як другорядне явище, що, в свою
чергу, характеризує міру цивілізованості суспільства, стан його
умонастроїв, соціальних почуттів, звичок.
Що ж виступає джерелом правового нігілізму? Яким чином його можна
подолати?
Найважливішим джерелом цього соціально-юридичного феномену є порушення
прав і свобод людини та громадянина, особливо таких як право на життя,
честь, гідність, житло, майно.
Саме слабка правова захищеність особи підриває її віру в закон, у
здатність держави захистити людину від злочинних посягань, забезпечити
порядок і спокій у суспільстві . Невіра у право й закон досить часто
досягає такого ступеня, що людина відмовляється від реалізації своїх
законних інтересів, аби не “мати справи з правом”1. Так, на даний момент
значна частина громадян, що зазнали злочинних посяганнь (зґвалтування,
хуліганство, спричинення тілесних ушкоджень, крадіжки, грабежі і т.
ін.), не звертаються ні в міліцію, ні в суд, ні в прокуратуру, так як не
вірять в їх здатність захистити, знайти й покарати винних. Тобто
правоохоронна система, що несе основний тягар контролю за злочинністю,
переживає кризу, зумовлену зниженням довіри населення.
відчуження від нього, правове розчарування, скепсис, а іншими словами –
правовий нігілізм.
За останні роки намітилась тенденція до збільшення кількості
зареєстрованих злочинів, їх кількість у 2000 році зросла на 1,5 % у
порівнянні з 1999 роком. Кількість тяжких злочинів збільшилась у 2000
році у порівнянні з 1999 роком на 0,5 %, умисних вбивств аж на 4 %. А
коли зневажається фундаментальне право людини на життя, коли держава не
може гарантувати особі це право, то всі інші права нічого не варті.
Криміногенна ситуація в нашій країні на сучасному етапі оцінюється не
інакше як за допомогою епітетів розгул, обвал, “беспредел”. Закони
відкрито та цинічно порушуються. Недоліки системи кримінальної юстиції,
в основному породжувані її перевантаженням, призводять до росту рівня
безкарності винних у скоєнні злочинів і відтворенню злочинності, яка
стає все більш організованою та професійною. Істотно збільшилась й
зростає агресивність вчинених злочинів і заподіяна ними шкода,
підвищується рівень самозахисту злочинців від викриття, у протиправну
діяльність залучаються все нові учасники. Крім того, за останні роки
злочинність набула мафіозно-організованого характеру, відбулося її
зрощування з корумпованою частиною державного апарату, внаслідок чого
виникли мафіозні структури3.
В таких умовах навіть у законослухняних громадян виробляються
антиправові установки та стереотипи, з’являється недовіра до існуючих
інститутів, а у деяких і почуття вседозволеності, яке підштовхує окремих
особистостей до скоєння злочину. Адже будь-який злочин – це перш за все
вчинок, а вчинок виступає плодом помислів, тому саме за вчинками можна
судити про реальну наявність і наслідки правового нігілізму в
суспільстві.
Таким чином, порушення прав і свобод громадян, з одного боку виступає
джерелом правового нігілізму, а, з другого боку є його наслідком, формою
вираження, продуктом хворого на нігілізм суспільства.
Тому ні в кого не повинно викликати сумнівів те, що охорона та захист
від порушень прав і свобод громадян, створення належних умов для їх
реалізації, вживання заходів щодо їх зміцнення та практичного втілення в
життя, поновлення порушених прав, в разі необхідності, є найбільш
дієвими засобами подолання правового нігілізму. Адже цей
соціально-юридичний феномен буде існувати в суспільстві до того часу,
поки людина не зможе здійснювати права, проголошені та закріплені в
законодавстві, поки вони будуть масштабно повсюдно і, що дуже важливо,
безкарно порушуватись – все це, на жаль, спостерігається в сучасній
Україні.
Подолання ж правового нігілізму з максимальною ефективністю, в ідеалі,
можливо лише тоді, коли кожен громадянин реально відчуває, що його права
й свободи непорушні і надійно захищаються.
Література
1 Туманов В.А. О правовом нигилизме // Советское государство и право. –
1989. – № 10. – С. 24.
2 Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм как две стороны
“одной медали” // Правоведение. – 1994. – № 2. – С. 8.
3 Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм как две стороны
“одной медали” // Правоведение. – 1994. – № 2. – С. 8.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
